автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Образ автора в лирике И.Я. Франко

Полный текст автореферата диссертации по теме "Образ автора в лирике И.Я. Франко"

львівський національний

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І. Я. ФРАНКА

На правах рукопису УДК 883:82-1:82.09

Давидова-Біла Ганна Вікторівна Образ автора в ліриці І.Я.Франка

Спеціальність 10.01.0 И-— українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Львів-1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури і фольклористики Донецького державного університету.

Науковий керівник

Офіційні опоненти

Провідна установа

доктор філологічних наук, професор Мишанич Степан Васильович завідувач кафедри української літератури і фольклористики ДонДУ

Ткачук Микола Платонович-д.ф.н., проф., завідувач кафедри української літератури Тернопільського державного педагогічного університету імВ. Гнатюка

Бондар Лариса Петрівна -к.ф.н., доцент кафедри української літератури ім. М.Возняка Львівського національного університету ім.1.Франка

Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, м.Київ

Захист дисертації відбудеться 25 січня 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06 при Львівському національному університеті ім. І. Я. Франка

(79000 Львів, вул. Університетська, 1,220 ауд.)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Львівського національного університету ім. І. Я. Франка (Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано « » грудня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради •/-&£( Терлак 3. М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Франкознавство як галузь української літературознавчої науки має тривалу історію — більше ста років, від виводу перших критичних рецензій на поетичні й прозові збірки І. Франка. Чотири покоління дослідників літератури розкривали зміст багатющих скарбів геніального митця, прагнучи побачити Франка справжнього, в єдності внутрішніх протиріч, у зв’язку з історичною і культурною добою. Поряд з набутками франкознавство має ряд стійких стереотипів, які канонізують образ письменника в історії літератури, стають бар’єром до нового осмислення творчості митця. У 20-х — 50-х роках в Радянській Україні виробився погляд на І.Франка як Великого Каменяра і соціаліста, який наближався до марксистсько-ленінської концепції'суспільства (цей образ і донині лишається стійким). І.Франко як творець нового позитивного героя-революціонера в українській літературі XIX століття, апологет реалізму, спадкоємець тенденцій «братньої російської літератури», — ці моделі сприйняття постали внаслідок тривалого ідеологічного засилля. Паралельно, у цей же період, з’ явився погляд на І.Франка як на письменника, творчість якого може розглядатися діалектично: теза — антитеза — синтез (концепція М.Зерова), що в контексті читацького сприйняття у 20-ті роки було позитивним перспективним явищем, але в наш час положення М.Зерова переросло межі локальної концепції стилю і репрезентується як універсалізм Франкового мислення. Це загрожує культивуванням нових стереотипів у підході до творчості письменника. Універсалістський підхід у франкознавстві проявив себе на рівні опрацювання великого масиву лірики, прози і драматургії І.Франка при виданні монографій псевдосинтетичного характеру, дублюючих колективних робіт. До сьогодні залишається відкритим питання про створення досліджень, котрі змогли б охопити і систематизувати жанрове, образне і стильове багатство поезії І.Франка (наприклад: «Структура збірки «З вершин і низин»; «Жанрова специфіка «Мого Ізмарагду»). Одним з таких систематизуючих принципів може виступати аспект образу автора.

Поняття «творча фізіономія письменника» було вжите І. Франком у критичних статтях і рецензіях на позначення образу автора, створеного читацькою уявою в процесі спілкування з художнім текстом. Цей образ людини, суб’єкта дій і переживань у поетичному творі, може змінюватися в залежності від вимог читача і епохи. Ввівши новий термін у літературознавчий обіг, атакож розробивши в ряді статей критерії аналізу «автора» в художньому творі, Франко

хронологічно випередив теоретичні положення М.Бахтіна і В.Виноградова, Проте концепція І. Франка не знайшла свого практичного застосування в Україні. Окремі Ті фрагменти можна зустріти в історико-літературних дослідженнях М.Євшана, П.Филиповича, М.Зерова, С.Єфремова. Перервана теоретична спадкоємність спричинила відставання українського літературознавства в розробці проблеми автора до 80-х років XX ст.

Проблема образу автора на матеріалі лірики І.Франка ще не була поставлена. До сьогодні більшість франкознавців розглядають ліричного героя поезій

І. Франка як ліричне alter ego автора, нехтуючи дослідженням інших форм вираження авторської свідомості і психологічним підгрунтям розглядуваної проблеми. Водночас категорія автора, як показують розробки українських і зарубіжних філологів, постає стрижневою у художньому творі, розкриває перспективу нового осмислення лірики. По-перше, авторський ракурс бачення предметного світу організує жанрову структуру поезії, — і аспект автора дозволяє розв’язати питання становлення жанрів лірики другої половини XIX століття (в період занепаду ролі жанру як стилеутворюючого фактору), відкриває найтаповіші композиційно-мовленнєві репрезентанти в українській поезії ХІХст., їх прямий зв’язок зі стилем і напрямком творчості митця. По-друге, «автор» у ліриці одного письменника може розглядатися як творча особистість з притаманним їй набором характерних рис, установок, світоглядних позицій (або як різні типи творчої особистості), що в уяві читача синтезується до категорії образу. Розв’язання проблеми автора на різних рівнях аналізу лірики І.Франка створить умовидля повного переосмислення поетичної спадщини митця, постане важливим фактором у зміцненні традицій, оновленні стереотипів.

Об’єктом аналізу в дисертації є лірика трьох поетичних збірок І .Франка — «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», теоретичні роботи автора, епістолярій. Предметом дослідження виступає ліричний суб’єкт поезій І.Франка 80-х-90-х років ХІХст.

Мета дисертації—структурувати образ автора в ліриці І.Франка, визначити відповідності між образом автора і композиційно-мовленнєвою організацією лірики письменника. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) висвітлити генезу і стан проблеми автора у вітчизняному й зарубіжному літературознавстві;

2) з’ясувати принципи аналізу образу автора;

з

3) визначити домінуючі мотиви поетичних збірок [.Франка і відповідності їх із суб’єктною структурою;

4) охарактеризувати домінуючі типи стану ліричного суб’єкта, напрямки мислення і сприйняття, риси характеру і життєві установки;

5) синтезувати структуру ліричного суб’єкта в ліриці [.Франка.

Методи дослідження. Необхідністьсистематизуватилірику І.Франка в аспекті

образу автораі структурувати особистість ліричного суб’єкта обумовлює вибір системного і структурального методів дослідження як головних та історико— порівняльного як супровідного.

Наукова доцільність та иовизна роботи. Лірика І.Франка є багатим матеріалом для спостереження різних структурних типів авторської особистості. Вперше у франкознавстві практично досліджено відмінні типи ліричного суб’єкта на грунті аналізу ключових рядів образів, мотивів, типів поетичної тональності та властивих ліричним суб’єктам типів псих ологічного стану.

Теоретнко-методологічну основу дослідження складають праці О.Потебні, [.Франка, В.Виноградова, М.Бахтіна, Б.Кормана, В.Смілянської, Л.Голомб.

До розв’язання проблеми образу автора в ліриці одного поета в україністиці підійшли В.Смілянська і Л.Голомб. Заслуга В.Смілянської полягає в систематизації вироблених в українському та зарубіжному літературознавстві «типів автора» і, головне, шляхів їх розрізнення. Інший аспект питання було запропоновано Л.Голомб: необхідність аналізувати зміст особистості «автора», вираженої різними композиційно-мовленнєвими формами. Узагальнення В.СмілянськоїіЛ.Голомб стали відправною точкою дисертаційної роботи.

Спроба охарактеризувати ґенезу авторської свідомості належить також М.Кодаку, Л. Міщенко, А. Каспруку, Л. Сенику. Проте загальний підхід цих дослідників характеризується перенесенням акценту на власне стильовий аспект, жанровий рівень або трансформацією біографічних перипетій на образ автора Франкової поезії.

У розгляді образу автора в ліриці дисертант пропонує поєднати формальний підхід (методологію аналізу автора в ліриці, запропоновану Б;Корманом і систематизовану В.Смілянською) і методику психологічного аналізу (структу -рування особистості ліричного суб’єкта). Системність психологічної методики дає можливість розглядати «автора» в ліриці саме як образ читацького/дослідницького сприйняття; формальний аналіз суб’єктно-об’єктної організації акцентує на внутрішньотекстових закономірностях побутування «автора». Останній напрямок дослідження, відцентровий, спрямований до

дискретного розгляду «автора» в ліричній збірці, врівноважується доцентровою тенденцією першого, синтезом «автора» до категорії образу.

У дослідженні одержав подальший розвиток системний підхід до окремих циклів і збірок, започаткований С.Шаховським, О.Білецьким, О.Деєм,

А.Каспруком.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертаційного дослідження застосовані при розробці курсу «Історія української літератури другої половини XIXстоліття» і спецкурсу «Літературознавчий аналіз». Результати роботи можуть бути використані при створенні монографій, присвячених ліричній спадщині І.Франка, підручників з історії української літератури ХІХст. і методичних посібників, при розробці спецкурсів і спецсемінарів з проблеми образу автора.

Зв’язок з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження є аспектом комплексноїтеми «Актуальні проблеми української літератури і фольклору» при Донецькому центрі українського фольклору і літератури (98— 1 ВВ/63) Донецького державного університету.

Апробація. Робота обговорювалася на засіданнях кафедри української літератури і фольклористики Донецького державного університету, розширеному засіданні кафедри української літератури ім.М.Возняка Львівського національного університету. Основні її положення викладені автором у доповідях і повідомленнях на міжнародних і науково-практичних конференціях:

1. Іван Франко—письменник, мислитель, громадянин. Міжнар. наук. конф. — Львів, 1996.

2. Творчість Володимира Сосюри і сучасність. Міжнар. наук. конф.—Донецьк, 1998.

3. Творчість Василя Стуса в контексті європейської культури XX століття. Міжнар. наук. конф.—Донецьк, 1998.

4. Українська філологія: школи, постаті, проблеми. Міжнар. наук. конф. — Львів, 1998.

5. Науково-практична конференція викладачів Донецького державного університету.—Донецьк, 1999.

Обсяг і структура дослідження. Робота складається зі Вступу, двох розділів, Висновків, Додатку. Загальний обсяг дисертації становить 198 с.; додаток 2 с. Список використаних джерел становить 232 позиції (16 с.)

Зміст дисертаційного дослідження

У Вступі дисертант обгрунтовує актуальність системного підходу до лірики І.Франка, акцентує на ряді стійких стереотипів образу письменника, сформованих дослідниками і читацькою публікою протягом останніх ста років внаслідок однобічного тлумачення творчості митця. Підкреслюється необхідність постійного звернення до критичної та історико-літературної спадщини, теоретичного апарату І.Франка при аналізі ліричних творів письменника.

Дисертант стисло характеризує ступінь дослідженості проблеми автора в українському літературознавстві і зокрема у роботах франкознавців, накреслює перспективи розв’язання проблеми на матеріалі Франкової лірики, обґрунтовує вибір методологічної основи, необхідної для вирішення проблеми автора в ліриці поета.

У Розділі 1 «Проблема автора в літературознавстві» простежено ґенезу і становлення теоретичного питання. Концепції німецьких естетиків — Г.-В.-Ф.Гегеля, Г.Вельфліна, Р.Мюллера-Фрейєнфельса — у XIX столітті поставили нове завдання перед читацькою публікою: І) визначили ставлення до художнього твору як естетичного цілого з іманентними законами; 2) зафіксували ракурс сприйняття автора-творця як естетичного феномену, принципово відмінного від автора-біографічноїособи. Німецька теоретична школа кінця XIX століття відкрила закономірність у відношенні «твір—автор — читач»: зміст художнього цілого і образ автора постають, з огляду на читацьке сприйняття, змінними категоріями. Це принципове положення було розвинуте в українському літературознавстві в концепціях О. Потебні, І.Франка (60-80 рр. ХІХсг.), у роботах російських теоретиків та істориків літератури — В.Виноградова, М.Бахтіна, Л.Пнзбург (40-50 рр. ХХст.).

На думку О.Потебні, звертаючись до творчого надбання поета, читач уявляє історію душі автора, по-своєму інтерпретуючи її зміст. На межі спілкування читача з духовно-практичним досвідом автора виникає авторський образ (як образ душі). Якщо О.Потебня не розглядає проблему автора безпосередньо, І.Франко термінологічно окреслює автора-творця, емоційно-вольова реакція і світогляд якого представлені у творах, такими синонімами: «авторська індивідуальність», «фізіономія характеру», «поетична фізіономія», «творче обличчя», «індивіду -альність поета», «духове обличчя» і т.д. На думку І.Франка, психотип і світогляд автора-письменника реалізується у творах через певний тип героя і впливає на характер стилю письменника. Водночас «творче обличчя» приймає найбільш

значущі життєві факти і враження, відкидаючи все маловартісне, з точки зору життєвого досвіду. І .Франка також визначив структуру «творчого обличчя» (образу автора), залучивши психологічні та соціологічні методи дослідження.

Аналізуючи концепції М.Бахтіна, В.Виноградова, дисертант відзначає, що російська літературознавча школа не успадкувала теоретичні надбання О.Потебні та І.Франка, а звернулась безпосередньо до німецьких естетичних концепцій к. XIX ст. Дослідники розв’язували проблему автора на матеріалі прози (принагідно розглядається класифікація наративних форм) і спрощували питання при екстраполяції на ліричний твір. М.Бахтін характеризував явище «персоніфікації» автора як негативне (властивість уяви читача сприймати авторську позицію, виражену у творі, завершено, як образ автора). У цей же час В.Виноградов, фактично ввівши поняття «образ автора» в літературознавчий обіг, розглядав проблему здебільшого на мовно-стилістичному рівні. Обидві концепції розвинулися в роботах М.Брандес. Образ автора розглядається дослідницею на композиційно-мовленнєвому, емоційно-оціночному, індивідуально-психоло -гічному рівнях. Дисертант акцентує, що розмежування структурних рівнів образу автора може бути застосованетакож при аналізі поезій. Проблему розрізнення композиційно-мовленнєвих репрезентантів («типів вираження автора») в ліричному творі простежено у дослідженнях Л .Гінзбург, Б.Кормана, В.Смілян -ської, Л .Голомб. Дисертант відзначає, що послідовна диференціація композиційно-мовленнєвих форм не дозволила дослідникам узагальнити образ автора в багатосуб’єктній ліричній системі.

Синтезуючи положення І.Франка про відбиття психотипу і свідомості автора-письменника в особливому типі героя (ліричного суб’єкта), тобто психологічний аспект, з формальною концепцією образу автора (суб’єктно-об’єктна організація поезії), дисертант розглядає образ автора як складний тип (ряд типів) ліричної особистості у сукупності вражень, життєвих колізій, характеру, світоглядної системи, виражений через різноманітні композиційно-мовленнєві репрезентанти. Домінантними у розгляді поетичних збірок І.Франка постають пообразний (структура особистості ліричного суб’єкта) і композиційно-мовленнєвий типи аналізу (розрізнення репрезентантів «автора»), із залученням аспекту читацького сприйняття.

У Розділі 2 «Структурні типи «автора» в ліриці І.Франка» простежуються накреслені в українському літературознавстві варіанти розв’язання проблеми автора в ліриці: 1) зточки зору процесу творення ліричного суб’єкта поезій, із залученням проблеми біографічного та соціального впливу; 2) з погляду

функціонування суб’єкта переживання; 3) в аспекті читацького сприйняття (моделювання версій образу автора). Франкознавці приділили значну увагу вивченню першого аспекту, досліджуючи біографію, епістолярій, публіцистичну спадщину митця. Перші рецензії і статті про поезію І.Франка, написані

В.Щуратом, Г.Цеглинським, М.Грушевським, А.Кримським, спостереження М.Мочульського, М. Коцюбинського, МЛозинського, М.Марковськоготаін. представляють індивідуальні читацькі візіїжиття і творчості самого письменника. Критикам І.Франка ще бракує вміння дотримувати дистанцію між біографічним автором і ліричним суб’єктом. У 20-х-30-х роках ХХст. у франкознавстві характерне співіснування двох підходів: «естетичного» (М.Євшан, неокласики, частково С.Єфремов) та «ідеологічного» (М.Возняк, Д.Донцов, А.Музичка). По-різному аналізуючи творчу спадщину письменника, дослідники обох підходів представляли свідомість І.Франка-творця як неоднорідну, для якої характерним було тривале хвилеподібне становлення із самозапереченням. Розглядаючи перипетії біографії І.Франка (характерно для «ідеологів») або суперечності художньої проблематики («естети»), дослідники цього періоду зафіксували факт побутування в ліриці письменника різнотипній, часто взаємозаперечних, ліричних суб’єктів.

Стисло аналізуючи набутки і втрати франкознавства за п’ятдесят років (біографічні нариси, статті, монографії, доповіді на конференціях та симпозіумах), дисертант відзначає, що підхід «естетів» 20-х-30-х років не знайшов теоретичного продовження. Інший аспект проблеми —«типи вираження автора»—з’являється у франкознавстві лише у 80-х роках на шпальтах журналів (О.Чугуй, В.Яценко, Л.Голомб, М.Козачок, С.Кормілов, Л.Сеник). Постають, теоретично не узагальнені, дві моделі розгляду лірики Франка: 1) від розмежування «типів автора» (аналіз) до «збирання» образу автора (синтез); 2) від цілісного підходу до авторської особистості із застосуванням методів психології—до простеження, через які «типи автора» вона реалізується. Дисертант обгрунтовує необхідність застосування другої моделі, синтетичного підходу, продовжуючи цим вихідні позиції І.Франка і літературознавців «естетичного» напряму 20-х-30-х роківу розв’язанні проблеми.

Підрозділ 2.1 «Дифузія ліричного суб’єкта в збірці І.Франка «З вершин і низин» на матеріалі широкого емпіричного матеріалу представляє аналіз світогляду, характеру, особливостей психічних процесів трьох типів ліричного суб’єкта (А, В, С), котрі, переломлюючись у читацькому сприйнятті, постають трьома відмінними образами автора.

У циклі «Веснянки»домінуючим станом суб’єкта переживання с одухотворення, чекання соціальних змін. Власне веснянкам (які передають надію на оновлення, містять колективні емоції та архетипи) протистоять поезії, що зображують стан болісного переживання ліричного суб’єкта за долю суспільства. Дисертант обгрунтовує явище трансформації фольклорного жанру (у власне веснянках) і творення нового жанру лірики (контр-веснянка). Альтруїзм, оптимізм, енергійність, надійність, схильнісь до співчуття, потреба реалізуватися як громадянину, зануреність у проблему витоків соціального зла виступають характерними рисами емоційного і світоглядного обличчя ядерного типу ліричного суб’єкта (типу А) збірки «З вершин і низин».

У «Веснянках» (частково в циклі «Україна») через свідомість ліричного суб’єкта актуалізуються як елементи колективного підсвідомого, так і християнські мотиви (любов—посвята, пожертва; любов — протистояння злу), останні осмислюються суб’єктом типу А як моральний закон. Цикл «Осінні думи» по відношенню до «Веснянок» постає розгорнутою антитезою і представляє інший тип ліричного суб'єкта. У циклі присутній ескіз особистості В — флегматичної з долею меланхолії, песимістичної, пасивної, миролюбної, дисгармонійної, зануреної у глибини «нижньої свідомості» (І.Франко). Характерний психологічний стан — сум, тривога; тональність — спо-кійно-рефлексійна; мовленнєвий репрезентант—ліричне «я», «власне автор»; ряди образів — зима, сон, зів’яле листя, смерть, що розгортають концепцію нетривалості життя, неподоланності екзистенційних порогів людини. Крім циклу «Осінні думи», суб’єкт В комплексно не актуалізується у збірці «З вершин і низин», але розгортається в ліричній драмі І.Франка.

Суб’єкт типу А у циклі «Скорбні пісні», бунтар і борець із соціальною несправедливістю, постає вмістищем земної та небесноїсфер. Психологічний стан розпачу трансформується ним на всесвіт (алюзія до Судного дня). Цикли «Веснянки», «Скорбні пісні», «Тюремні сонети», частково «Вольні сонети», «Картка любові» об’єднані одним характером і світовідчуттям ліричного суб’єкта А: весняна енергія природи (часто виражена через розумові образи) і прагнення волі, братньої любові є явищами, породженими дією нижніх регістрів свідомості суб’єкта типу А, активною життєвою енергією Eros. У «Веснянках» переважає одноколійна побудова ліричного мотиву: енергія Eros реалізується через потребу дарування любові. У «Скорбних піснях», «Тюремних сонетах»

— двоколійна, бо прагнення ліричного суб’єкта не можуть реалізуватися через обстави ни ув’язнення. Заперечення ліричного суб’єкта суспільством веде героя

до внутрішнього конфлікту (пошук власної вини і виправдання); деформуються життєві установки особистості А (любов до ближнього перетворюється на агресивність, наростає усвідомлення себе як мученика), домінуючим стає бажання зректися світу неправедних людей (трансформація мотиву Христа і чаші отрути). Ліричний суб’єкт постає носієм світового горя, добровільно покладеного на плечі; жертовність для нього є життєвим принципом особистої ваги. У «Нічних думах» трагічне роздвоєння по відношенню до своєї суспільної ролі долається, суб’єкт переживань робить вибір між заспокоєнням, духовною смертю (мотив пекельних мук) і болем (мотив трагічної богообраності особистості А) на користь останнього. Екзистенційно-соціальний зміст вибору посилюється мотивом злого генія.

Дисертант відзначає, що «Тюремні сонети» представляють новий тип суб’єктно-об’єктної організації: з’являється адресат-бажаний свідок, нареакцію якого орієнтується «автор». Розповідь «автора» містить прихований діалог, що характерно для жанру листа й політичного щоденника Більшість сонетів укладено Франком у великі за обсягом сонетні єдності, зв’язані змістом зображеної події. Цей прийом класифіковано як епізацію лірики завдяки створенню синкретичної форми вираження «автора»: «власне автор» з елементами ліричного «я», що виступає від колективу ув’язнених. Ліричний розповідач у «Тюремних сонетах» може трансформуватися в оповідача. Ряд сонетів містять голоси персонажів-антагоністів (характерно також для циклу «Оси»). Тип ліричного суб’єкта А простежується у більшості поезій циклу «Excelsior!». Дисертант відзначає своєрідну композиційно-мовленнєву організацію «автора» в цих творах: колективне «ми», оповідь, елементи розповідної форми.

Образ несправедливих суддів і виконавців у збірці «З вершин і низин» є проекцією образу Пілата, звіра і протистоїть образу праведного мученика. Дисертант простежує розгортання цієї антитези у циклі «Думи пролетарія». Ліричний суб’єкт-пролетар є носієм моральних цінностей і суспільних поглядів суб’єкта А; його образ споріднений з образами адресатів-братів як послідовників Месії і Христа як носія слова Божого. У циклі «Думи пролетарія» присутні поезії, котрі виходять за межі світоглядної концепції суб'єкта А, репрезентуючи м’яку ліричну тональність, орієнтацію «автора» на філософське осмислення соціальних проблем, посилений дидактизм («Не люди наші вороги», частково «Супокій»), накреслюється особистість типу С (мудрий всезнаючий порадник, для якого характерна афористичність, занурення у внутрішній зміст слова, схильність переосмислювати конкретну ситуацію і вчинки у символічній та онтологічній

площині без широкої емоційної амплітуди, властивої ліричному суб’єкту А). Спостережено розмивання (дифузію) типу ліричної особистості: співіснування світоглядних установок суб’єктів типу А і С. Розгортання ліричного суб’єкта типу С простежено у більшості поезій циклу «Знайомим і незнайомим», «Профілі й маски», в окремих поезіях циклу «Вольні сонети», у вірші «Ідилія» (« Excelsior!»), де відбувається переакцентування цінностей «публічної» людини.

У підрозділі 2.2 «Героіі-самогубця збірки І.Франка «Зів’яле листя» простежено внутрішньотекстові закономірності співвідношення «автор-письменник» — «герой ліричної драми», побутування і структуру особистості типу В. Збірка становить популярну для романтизму модель «щоденника самогубці» та оригінальневирішення композиційно-мовленнєвої конструкції «автора»: у ракурсі читацького сприйняття це ліричний герой, що проявляє себе через моно-лог-сповідь; в аспекті відношення «автор — ліричний суб’єкт» це ліричний персонаж, віддалений відавтора-письменника. Накреслення образу самогубці у передмові підпорядковане меті автора-письменника -— відмежуватися від ліричного суб’єкта збірки. Останній відіграє роль буфера між автором передмови і читачем. Будучи лише «систематизатором» поетичних мотивів, І.Франко усуває необхідність виправдовуватися за песимізм ліричного суб’єкта, настільки не співвідносний з його «поетичною фізіономією» попередньої збірки, з декларованим суб’єктом типу А. Водночас двома передмовами до ліричної драми

І.Франко нагадав читачам критеріїестетичного оцінювання (відмінність понять «автор-письменник» і «творча фізіономія автора»), які дослідник прагнув ввести в літературознавчий обіг. Аналізуючи типи реакцій читачів на зміст «Зів’ялого листя», письменник констатує існування в їх уяві кількох візій образу автора.

Лірична драма І.Франка містить ряд ключових ситуацій і станів ліричного суб’єкта (умовного ліричного персонажа-самогубці), що відбито автором також на композиційному рівні. Дисертант з’ясовує, що принциповими типами сугестивного стану виступають: І) натхнення, 2) надія, оптимізм, 3) тривога, дезорієнтація, 4) зневіра, розпач, 5) злоба, лють, 6) спокій, рівновага. Принциповими ситуаціями постають: 1) зустріч, 2) відмова, 3) розлука. Три жмутки ліричної драми розбудовуються на різнотипних сполученнях станів і ситуацій за принципом контрасту і представляють чергування внутрішньої напруги і релаксації ліричного суб’єкта типу В; напруга може сягати найвищого ступеню (депресивний стан), що реалізується через гапюцинаторне видіння, сон («Привид», «Чого являєшся мені...», «Похорон пані А.Г.»). Самоомана ліричного суб’єкта є наслідком пошуку в об’єкті кохання віддзеркалення критеріїв

самооцінки. Почуття ліричного суб’єкта характеризується дисертантом як постійне прагнення жертовності. Художній час кожного зразка співвідносний не з минулим часом щастя і кохання, алез імовірним часом і простором. У ліричній драмі мотив смерті постає концептуальним як наслідок нереалізованості єдиного істинного призначення ліричного суб’єкта В (реалізація в коханні). Широта сполучуваності образів на позначення стихій (вітер, вода, земля, вогонь) розкриває амплітуду процесів підсвідомості ліричного суб’єкта.

Дисертант розглядає можливі композиційно-мовленнєві репрезентанти у збірці «Зів’яле листя», відзначаючи поезії зі складним вираженням «автора» («Ой ти дівчино, з горіха зерня.«Ой ти дубочку кучерявий...»), в яких ліричне «я», індивідуалізуючись, виростає з колективного відчуття, поглиблюючи зміст переживань і долі особистості типу В. Народнопісенне кліше виступає по відношенню до читача тлом естетичного очікування. Розглянутий тип вираження емоції ліричного суб’єкта зіставлений з подібним у циклі «Веснянки» (підпорядковується іншому художньому завданню—«зростити» колективне та індивідуальне переживання).

Підрозділ 2.3 «Образ автора збірки І.Франка «Мій Ізмарагд» поділяється на дві частини: 2.3.1. «Ідеальний автор» власне «ізмарагдових» творів», 2.3. 2. «Ліричний суб’єкт циклу «Поклони», — що обумовлено неоднорідністю змісту і структури авторської особистості у збірці.

Власне «ізмарагдові» поезії представляють особистість типу С, накреслену частково у збірці «З вершин і низин». Це детерміновано особливостями дидактичної функції: «автор» постає взірцем для наслідування сучасникам і нащадкам. Ч итач в «Ізмарагді» І.Франка підлягає моральному впливу, виховується і вдосконалюється через особистий приклад «автора» . Дисертант класифікує «паренетікони» за тематичним принципом: 1) любов до ближнього/ненависть, егоїзм, 2) мудрість/глупота, 3) віра, любов до Бога, 4) поодинокі людські вади (гнівливість, упертість), 5) дотримання морального закону, універсальні спостереження «автора». Порядок чергування тем фіксується у таблиці А. І, що допомагає простежити спіралеподібне розгортання мотивів, семантичне «нарощення» образів любові, ненависті, мудрості, глупоти, віри. Хоча дидактизм «автора» часто спрямований у сучасне , виразно соціального звучання «паренетікони» набувають завдяки читацькому сприйняттю (внаслідок тяжіння над читачем образу автора-Каменяра, соціально активної особистості типу А,

' Єфремов С. Іван Франко. Критично-біографічний нарис. - К.: Слово, 1926. - С.241 ' Челак М. Лірика Івана Франка//Література в школі. - 1956-№4. -С.22

під призмою якої франкознавці розглядали і свідомість «автора» збіркі «Мій Ізмарагд»). Авторське «я» у збірці формально актуалізується рідко, ал< відчутна постійна пристутність точки оцінювання, приналежноїліричном; суб'єкту С, декларування «ідеальних» стосунків, поведінки, світосприйняття, як «автор» ілюструє еліптичними притчами та афоризмами.

У циклі «Поклони» розгортається образ ліричного суб’єкта А («Рефлексія» «Якби», «Сідоглавому», «Декадент»); ядерний композиційно-мовленнєвиі репрезентант—ліричний герой, найчастотніші жанри—інтроспекція, полемічне послання. Громадсько-політична позиція суб’єкта А віддзеркалює морально етичне кредо особистості. У вірші-діалозі («Поет мовить», «Україна мовить»’, два ліричні персонажі віддалені від ліричного суб’єкта А життєвими цінностями (Поет) або мовленням (Україна). Дисертант відзначає, що диптих відкрива< жанрові пошуки І.Франка при вирішенні проблеми авторської позиції в поезії з персонажем як головним репрезентантом мовлення.

Вміщуючи в одному поетичному збірнику твори, відмінні за тональністю і типом ліричного суб’єкта, Іван Франко схильний інтерпретувати у передмові особистість суб’єкта А як поетичне alter ego, в той час «автор» власні «ізмарагдових» творів (суб’єкт Q поставав, на його думку, ситуативним у творчому доробку, спричиненим життєвими колізіями. Зіставляючи суб’єкт типу С, що побутує у збірках «З вершин і низин» і «Мій Ізмарагд», дисертант доходить висновку про співіснування різнотипних векторів ліричної особистості вже в ранній поезії І.Франка.

У Висновках дисертант констатує, що складником змістової сторони образу автора виступає структура особистості ліричного суб’єкта (ряду ліричних суб’єктів); складником формальної—композиційно-мовленнєвий репрезентант (ряд репрезентантів).

У першій зрілій збірці письменника «З вершин і низин» образ автора постає як неоднорідна структура, в якій концептуальним є тип ліричного суб’єкта— «публічної людини», активної, екстравертованої, психічно мобільної особистості з виразною установкою на подолання життєвих труднощів; принциповими рисами такого типу особистості виступають терпіння, оптимізм; для світогляду характерний інтелектуалізм, глибока обсервація життя, вміння зіставляти й аналізувати складні, суперечливі явища історичного, соціального та особисгісного характеру, У свідомості ліричного суб’єкта, названого «особисті сть типу А», секуляризується біблійна істина «любов до бл ижн ього», набуваючи властивостей категорії надособової ваги. Дійова любов, що проявляє себе на терені практичної

і наукової діяльності, є основного спрямованістю життя такої особистості. Доля ліричного суб’єкта типу А є максимально індивідуальною і окреслюється через ряд зрощених ліричних мотивів: боротьба — ув’язнення — боротьба. Ототожнення дослідниками образу автора типу А з образом письменника викликало одну домінуючу модель читацького сприйняття, іменовану наступними поколіннями як Франко-каменяр, Великий Каменяр, що значно звузило проблематику збірки, заблокувавши свіже читацьке сприйняття.

Образ автора-борця, ув’язненого як реалізація ліричної особистості А на змістовому рівні є ключовим у збірці, але не тотожним образу пролетаря і каменяра. Образ пролетаря, формально репрезентований через ряд творів з ліричним персонажем, є модифікацією образу автора типу А. Для нього характерна індивідуальна доля, відмінна від життя особистості А, вужча світоглядна система, більш прагматичний спосіб мислення і дій. Збірний образ каменярів постає як семантичне розгортання теми безіменного героя часу — пролетаря. Тяжіння до позасуб’єктного вираження емоції і вольових прагнень у поезії свідчить про максимальну формалізацію «я» ліричного оповідача у вірші, акцент на колективному «ми». У переважній більшості поезій для самоусвідомлення особистості А властиве постійне наголошення на власній поза-суб’єктності, що дає підстави «автору» (носію високоморальних цінностей) зрощувати образ себе як позасуб’єктного творчого духу з образом Ісуса Христа. Особистість типу А розгортається і в поетичній збірці «Мій Ізмарагд», хоча не постає концептуальною у збірці. Тут особливо вагомим для ліричного суб’єкта А є акцентування на мотиві «несіння ярма», надлюдської, виснажливої роботи на користь громаді та цілому людству, і мотиві псевдовинагороди (терни); останній, будучи підпорядкований секуляризованому біблійному ряду, викликає усвідомлення ліричним суб’єктом безневинного, але власноручно обраного страждання за неправедних.

Домінуючою формою вираження «автора» у збірці «З вершин і низин» виступає ліричний герой, котрий з’єднує всі життєві колізії особистості А (особливо цикли «Веснянки», «Тюремні сонети», «Вольні сонети»). Окремі поезії циклу «Тюремні сонети» містять складну форму «автора» — ліричний розповідач/оповідач. Зникнення авторського «я» в цьому поетичному циклі підпорядковано концепції заперечення людини в тоталітарному суспільстві. На рівні символічного осмислення долі інтелігента-борця І.Франко звертається до медитативної і пейзажно-медитативної лірики з позасуб’єктним вираженням емоції, зі «власне автором» (частково в циклах «Веснянки», «Тюремні сонети», в

окремих поезіях циклу «Поклони» збірки «Мій Ізмарагд»). Образ пролетар як модифікація ядерного образу автора у збірці на композиційному рівн розгортається, здебільшого, через партії ліричних персонажів. Останній ти вираження авторської емоції характерний також для циклу «Оси» з особливиі іронічним «я» суб’єкта типу А, прихованим за «голосом» персонажа, дл диптиху-діалогу збірки «Мій Ізмарагд». Полемічні поезії-послання характери зуються присутністю двох «голосів»-позицій: згорнутого, докучлив повторюваного «голосу» уявного опонента і партії ліричного героя. Дл алегоричних поезій, у тому числі, для «малих притч», за окремими винятками властивий ліричний розповідач.

Крім ядерного типу ліричної особистості А, у поетичній збірці «З вершин низин» присутні моделі особистості типу В і типу С. Виникнення ЇХ фіксуєгьс! дисертантом при зіставленні домінантних поетичних рядів та емоцій окреслюється поняттям «дифузія образу автора» (розмивання цілісного образ} ліричного суб’єкта). Причина виникнення різнотипних векторів авторсько особистості і, відповідно, образів автора в ліриці Івана Франка, пояснюється чере залучення психологічної методики дослідження. Розвиваючи підхід літературо знавців естетичного напрямку 20-хроків XX століття, дисертант наголошує нг особливостях творчого обдарування письменника, особистість якого прагнул; розширити межі життєвого існування через розгортання в ряді ліричних суб’єктів. Специфікою естетичної свідомості І.Франка була розбудова діалогічни? відношень між різнотипними суб’єктами лірики. Це відкривало перех автором-письменником можливості виступати в ліриці і коментатором, інтерпретатором власних творів, неадекватно сприйнятих читачем.

Особистість типу В, флегматична, інтровертована «приватна людина», ял особливий тип «автора» у збірці накреслена в циклі «Осінні думи»; для неї важливу роль відіграє органічна включеність у топос природи, роздуми над темою тимчасовості й тлінності людського існування, пошук афіляції і неможливість знайти її у світі людей (ключовими виступають стихія вітру і води, пора року— осінь, мотиви «розплистись, потонути» як синонім смерті). На відміну від особистості типу А,'котра активно включена в життя і заперечує смерть, особистість В розгортається через образ персонажа-самогубці в поетичній збірці «Зів’яле листя».

Особистість С (інтровертований, сангвінічний тип мудрого наставника, учителя житття, що розуміє невирішуваність глобальних соціально-історичних проблем і через те занурений у проблеми екзистенційного характеру без властивих

особистостям А і В екстрем і в) зафіксовано в кількох поезіях збірки «З вершин і низин», часто в поезіях зі складною суб’єктною організацією. Концептуально цей образ автора представлений у збірці «Мій Ізмарагд» (у власне «ізмарагдових» творах).

У збірці «Зів’яле листя» письменник застосовує двобічну модель суб’єктної організації. Це обумовлено задумом І.Франка — суб’єктивним бажанням відчуження долі героя від власного образу і задекларованої ним у збірці «З вершин і низин» особистості типу А, що виступала як ідеал поведінки для самого поета. Домінантні типи психологічного стану «автора» «Зів’ялого листя»—тривога, сум, зневіра — подібні типам стану особистості В «Осінніх дум» і викликані особливою життєвою ситуацією, яку можна охарактеризувати як екзисгенційну: герой стоїть перед проблемою, яку неможливо вирішити у житті (в «Осінніх думах» — проблема життя і смерті; в «Зів’ялому листі» — кохання (емблемат життя) і гріха (емблемат смерті)). Типи стихій, підпорядковані розгортанню психологічного стану ліричного суб’єкта В, урізноманітнюються: вогонь (амбівалентна якість: кохання / смерть), повітря, вода (з акцентом назначенні «розпросторюватися, розпливатися»). Розхитування психіки ліричного суб’єкта сягає галюцинаторних видінь. Образ жінки в «Зів’ялому листі» вже не постає віддзеркаленням «публічних» прагнень самого героя (як можна спостерігати в циклі «Картка любові» збірки «З вершин і низин»). Цей образ постає внаслідок різнотипної реакції суб’єкта переживання. Домінуючою рисою характеру особистості В є потреба афіляції і реалізації себе в коханні як посвяті іншому (на відміну від суб’єкта А, якому властива повна посвята суспільству). Герой «Зів’ялого листя» за своїм спрямуванням і життєвими цінностями є маргінальною особистістю у контексті свого часу.

Власне «ізмарагдові»твори представляють тип автора С, для якого характерна роль наставника. Для образу автора цієї поетичної збірки властива стала структура. Авторська свідомість, виражена передусім через «власне атора» «паренетіконів», обіймає цілий світ з невирішуваністю опозиції добра і зла. Двома важливими категоріями для суб’єкта С постають любов як принцип життя і мудрість як спосіб пізнання, відповідь на кризу у світі. У збірці постійно присутня точка ідеального ставлення, яке і репрезентує «автор» типу С. І.Франко дещо ідеалізує образ наставника в «Моєму Ізмарагді», наділяючи його цілісністю, що характерно для творів з дидактичною функцією. Цінності суб'єктів типу А і В осмислюються «ідеальним автором» як не завжди адекватні вимогам вічності. Відповідно змінюються часопросторові категорії «життя духу»: для суб’єкта А — соціально

16 . та історично детерміноване людське життя; для суб’єкта В — індивідуальна доля, з акцентом на екзистенційних моментах; для «ідеального» суб’єкта С — вічність. На відміну від особистості типу А, образ якої зрощується з образом Месії, суб’єктС постає носієм мудрості, медіумом і наставником.

Список опублікованих робіт

1. Давидова Г. Проблема формування моральних основ української нації у збірці І.Я.Франка «Мій Ізмарагд»//Сборник трудов студ. науч. общества « Гаудеамус игитур». — Донецк, і 996.—С. 10-14.

2. Давидова Г. Ліричний герой у циклі Івана Франка «Поклони» (збірка «Мій Ізмарагд») // М-ли міжнар. наук конф. «Іван Франко — письменник, мислитель, громадянин». —Львів, 1998. —С. 397 — 39 8.

3. Давидова-Біла Г.В. Ліричнийтекст в аспекті проблеми автора. Конфлікт методології// Біисііа теШосіок^іса.—Тернопіль, 1998. — Вип.5. — С. 23 — 27.

4. Давидова-Біла Г.В. Ядерні й периферійні композиційно-мовленнєві типи «автора» в «Ізмарагді»Івана Франка // Питання літературознавства.—Чернівці,

1998. — Вип.5. — С. 50 — 57.

5. Давидова-Біла Г.В. Позиція автора у віршах-діалогах [.Франка // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. — Донецьк, 1998. — Вип.1. —С.121-127.

6. Давидова-Біла Г.В. Ліричний суб’єкт збірки І.Франка «Зів’яле листя» // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. —Донецьк, 1999.

— Вип.З, — С. 113— 134.

7. Давидова-Біла Г.В. «Ідеальний автор» у збірці І.Франка «Мій Ізмарагд» II Актуальні проблеми української літератури і фольклору.—Донецьк, 1999.— Вип.4, — С.97-110.

8. Давидова-Біла Г.В. Концепція «творчого обличчя автора» в критичних роботах І.Франка// Наукові записки. Серія: Філол. науки (Мовознавство). — Кіровоград, 1999. — Вип.20. — С. 212-219.

17

Анотація

Давидова-Біла Г.В. Образ автора в ліриці І.Я.Франка. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 — українська література, Львівський національний університет ім. І.Франка.—Львів, 2000.

Дисертацію присвячено проблемі образу автора в ліриці І.Франка (на прикладі трьох поетичних збірок письменника — «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд»).- У дисертації розглянуто широкий спектр літературознавчих джерел і синтезовано формальний і психологічний аспекти аналізу образу автора. Встановлено, що в поезії І.Франка 1880-х — 1890-х рр. побутують три типи ліричних суб’єктів, класифіковані за відмінною структурою особистості. Ліричі іі суб’єкти А, В, С трансформуються читацькою уявою як три образи автора; 1) образ людини «публічного», екстравертованого типу з потребою афіляції і посвяти себе суспільству; 2) образ людини «приватного», інтровертованого типу з потребою самореалізуватися в коханні; 3) образ «ідеального» автора-наставника «ізмарагдових» творів. Розглянуто супровідні кожному ліричному суб’єктові образи, мотиви, жанри, композиційно-мовленнєві репрезентанти. Основні результати праці знайшли застосування у розробці спецкурсів і спецсемінарів.

Ключові слова: образ автора, ліричний суб’єкт, структура особистості, композиційно-мовленнєві репрезентанти.

Аннотация

Давыдова-Белая Анна Викторовна. Образ автора в лирике И.Я .Франко. —' Рукопись. ,

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 —украинская литература, Львовский национальный университет им. И.Франка, 2000.

Диссертация посвящена проблеме образа автора в лирике И.Франко. Объектом анализа выступает поэзия трех сборников писателя — «С вершин и низин», «Увядшие листья»,« Мой Измарагд», теоретическиеработы автора, эписголярий. Методологическую основу исследования составляют работы А.Потебни, И.Франко, В.Виноградова, М.Бахтина, Б.Кормана, В.Смилянской, Л.Голомб.

В теоретическом разделе (Раздел I) диссертант прослеживает истоки и становление проблемы автора в отечественном и зарубежном литературоведении,

характеризирует теоретические приобретения и утраты литературоведов X) столетия при анализе образа автора во многоэлементной лирической системе.

При рассмотрении образа автора в лирике одного поэта диссертан обосновывает необходимость синтезировать формальный подход (методологи:1 анализа автора, предложенную Б.Корманом и обобщенную В.Смилянской) 1 методику психологического анализа (структурирование личности лирическоп субъекта). Диссертант рассматривает образ автора как сложный тип (ряд типов личности лирического субъекта в общности переживаний, жизненных коллизий характера, мировоззрения, выраженный через различные композинлонно-речевьк формы (репрезентанты). Системность психологической методики предполагает понимание «автора» в лирике как образа читательского/ исследовательское восприятия; формальный анализ речевой организации акцентирует н; внутритекстовых закономерностях осуществления позиции «автора» В исследовании находит дальнейшее развитие системный подход к отдельныл лирическим циклам и сборникам И.Франко, разработанный С.Шаховским, А. Белецким, О .Деем, А. Каспруком.

В Разделе 2 «Структурные типы «автора» в лирике И.Франко» на материале широкого эмпирического материала диссертант представляет анализ миро воззрения, характера, особенностей психологических процессов трех типое лирического субъекта (А, В, С), которые в читательском восприятии предстают кактриразличныеобраза автора (рассматриваются типы читательского восприятия лирики Франко начиная с первых рецензий и монографий). В сборнике поэзии «С вершин и низин» образ автора представлен как сложная структура, в которой концептуально доминируеттип лирического субъекта А—«публичной» личности с установкой на преодоление жизненных трудностей. Чертами характера такой личности выступают терпение, оптимизм, для мировоззрения свойственны интеллектуализм, широкая обсервация жизни, умение сопоставлять и анализировать сложные явления исторического, социального и частного характера. Диссертант прослеживает своеобразие формальной организации поэзии с лирическим субъектом А (в исследованиях закрепился статично как «образ Каменяра», революционера): доминирующей формой выражения «автора» выступает лирический герой, который объединяет жизненные коллизии личности А («Веснянки», «Тюремные сонеты», «Вольные сонеты»). Образ пролетария, являющийся модификацией лирического субъекта типа А, создается партиями лирических персонажей. Полемические поэзии-послания характеризуются присутствием двух «голосов»-позиций: партии лирического героя и оппонента.

Кроме ядерного типа лирического субъекта А, в сборнике «С вершин и изин» представлены модели личности В и С. Возникновение их фиксируется иссертантом при сопоставлении ядерных поэтических рядов, доминантных моций, особенностей читательского восприятий и обозначается понятием диффузия образа автора» («размывание» целостного образа лирического убъекта). Лирический субъект В (интроверт, «приватный» тип личности, глубленный в проблемы экзистенции) очерчен в цикле «Осенние думы». 5 отличие от субъекта А, запрограммированного на активное включение в жизнь I самопожертвование народу, личность В осуществляется концептуально через >браз персонажа-самоубийцы в сборнике «Увядшие листья» (диссертант фослеживает сложное композиционно-речевое построение «автора» в шрической драме И.Франко, имеющее своей целью сохранение целостного >браза автора во всей лирической системе писателя). Л ичносгь С (сангвинический ип мудрого наставника, сознающего неразрешимость социально-исторических троблем без свойственных субъектам А и В экстремов) зафиксирована в сдельных стихотворениях сборника «С вершин и низин». Концептуально этот )браз автора представлен в собственно «измарагдовых» произведениях сборника <Мой Измарагд».

Диссертант рассматривает сопутствующие каждому образу автора мотивы, канры, композиционно-речевые репрезентанты. Результаты исследования могут 5ыть использованы при создании монографий, посвященных лирике И.Франко, учебных пособий, спецкурсов и спецсеминаров.

Ключевые слова: образ автора, лирический субъект, структура личности, сомпозиционно-речевые репрезентанты.

Summary

Davydova-Bila Н. V. Ап author’s image in I J.Franko’s lyric. — Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by speciality 10.01.01 — Ukrainian literature.

— Lviv national university after I.Franko, Lviv, 2000.

The dissertation is devoted to the problem of an author’s image in I.Franko’s lyric (on example of writer’s three poetic collections — «From the peaks and the lowers», «Sadened foliage», «My Izmaragd»). In dissertation the wide sphere of :ritic sources is considered and formal and phicology sides of analysis are sintered. There is established that in J. Fran ko’s poetry of 1880 h— 1890*Ь exist three types of lyric subject, which are classificated for different structure of person. The lyric

subjects A, B, C transform by reader’s idea as the three author’s images: 1) th person of «public», extraverted type with desire to affiliate and self-devoting t society; 2) the person of «private» type with desire to self-realization in love; 3) th image of «ideal» author-teacher of «ismaragd» lyric works. The images, theme: genres, composition-languages representants accomponate every lyric subject ar considered. The results of the dissertation have found in special courses and semi nars.

Key words: author’s image, lyric subject, structure of person, composition-language representants.