автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Пародия и пародирование в творческом мире И.С. Тургенева

Полный текст автореферата диссертации по теме "Пародия и пародирование в творческом мире И.С. Тургенева"

Харківський державний педагогічний університет " • іКіені Г.С. Сковороди ‘

' , . ' • . УДК882

■ & ' '

Пародія та пародіювання у творчому світі І.С. ‘Тургенєва . ‘

1 ' * ' ■ ' " ’ 10.01.0*^-російська „література ,

’ . ’ . ь; \ ■ ’ , * / , '

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата • філологічних наук .

Харків - 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі світової літератури Харківського держаї педагогічного університету імені Г.С.Сковороди Міністерства осв науки України.

Науковий керівник

кандидат філологічних наук, доцент Доценко Іванович, професор кафедри світової літерг Харківського державного педагогі1

університету імені Г.С. Сковороди.

Офіційні опоненти

доктор філологічних наук, професор Маєв Тетяна Петрівна, професор кафедри іс сттоиої літератури Ніжинського держаї педагогічного університету імені М.В. Гоголя:

кандидат філологічних наук, доцент Татаї Вадим Євгенович, доцент кафедри іс російської літератури Харківського націоналі університету імені В.Н. Каразіна.

Провідна установа

кафедра російської літератури Донеці державного університету, Міністерство осв науки України.

Захист відбудеться на засі,

спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 Харківського держаї педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Міністерства осв науки України (61068 м. Харків, вул. Блюхера, 2) в аудиторії 215В.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківсі державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Міністе] освіти і науки України (61068 м.Харків, вул.Блюхера, 2).

Автореферат розіслано _^^^^£>^і£г2000

року.

ц ліні и о а а'ї'іігч _

спеціалізованої вченої ради УМ ОЛЕКСЕНКО О. А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Творчість Івана Сергійовича Тургенева (1818 - 1883), одного з най-равіших письменників-реалістів у російській класичній літературі, , уже понад півтора сторіччя привертає до себе пильну увагу критиків літературознавців. Спеціалістами Росії та колишнього Радянського -озу, зарубіжними авторами написано чимало монографій і статей, у їх грунтовно проаналізована його багатогранна літературна спадщина, мітний внесок у вивчення творчості великого російського письмен-са зробили й українські дослідники ХІХ-ХХ ст.: І.Я.Франко, М.П.Дра-іанов, О.І.Білецький, Н.Є.Крутікова, М.О.Габель, Т.П.Маєвська, '.Шабліовський, Д.В.Чалий, В.М.Тихомиров та ін. Але далеко не всі ні універсального тургенєвського таланту вивчені з однаковою гли-юю і ретельністю. Зокрема, залишилося поза увагою дослідників пи-!ня про місце пародії і пародіювання у творчості Тургенева. Маємо це побіжні зауваження (які потребують коректування) з цього приво-коментаторів в академічних зібраннях творів письменника, у додатках них - тургенівських збірниках, у дослідженнях, присвячених ).Фету, поезія якого викликала іноді пародійні випади Тургенева Я.Бухштаб, І.І.Доценко), і ряд робіт, в яких містяться окремі спосте-кення, що стосуються пародійності тих чи інших ситуацій, мотивів, іазів у повістях та оповіданнях, поемах, п’єсах, листах письменника, слідження, в яких би спеціально розглядалися питання, що стосують-пародійної творчості Тургенева, поодинокі. Цс стаття Г.Ф.Пермінова > тургенєвський фейлетон-пародію ''Шестилетний обличитель" і дві тті І.І.Доценка, присвячені майстерності Тургенєва-пародиста, а так використанню ним пародії як своєрідної форми літературної крити-

Таким чином, є всі підстави стверджувати, що питання про місце юдії та пародіювання у творчій спадщині Тургенева не стало ще єктом спеціального вивчення. У вітчизняному літературознавстві та ературознавстві країн ближнього і дальнього зарубіжжя відсутні пра-узагальнюючого характеру про пародійну творчість Тургенева. Цілес-імоване вивчення творів Тургенева переконує в тому, що пародія і па-ііювання посідають у його літературній спадщині більш вагоме місце, с прийнято вважати, і що відомий романіст, автор повістей та олові-іь, "Записок охотника", віршів у прозі мав неабиякий пародійний :т.

Викладеними вище міркуваннями зумовлені і вибір теми реферова-

ної дисертації "Пародія та пародіювання у творчому світі І.С.Тур нева", і її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. , слідження проводилося у рамках плану науково-дослідної роботи каф ри світової літератури Харківського державного педагогічного універ тету імені Г.С.Сковороди.

Наукова новизна дослідження зумовлюється перш за все т що сам його предмет - пародія і пародіювання у Тургенева - підля цілеспрямованому, поглибленому вивченню вперше. Автор цієї роб' вперше не тільки узагальнив і систематизував окремі відомості, які с суються пародії та пародіювання у творчості Тургенева, а й значно повнив їх, головним чином за рахунок ретельного вивчення його лис Уперше тургенєвська пародія та пародіювання розглядаються в орган ному зв’язку з біографією і творчістю письменника, що дозволило глибити характеристику змістовного боку цієї частини його творчої с діцини, простежити різноманітні ідейно-художні функції, які виконуї пародія та пародіювання у Тургенева. Автором дисертації зроблена п ша спроба класифікації тургенєвської пародійної творчості.

Теоретичне значення роботи. Проведене дослідження збага уявлення про жанрові пародійні утворення у російській класичній лі ратурі, про функціональні можливості і сфери побутування деяких з н а також вносить певні корективи в існуючі дефініції тургенєвських родій. Проблема, яка досліджується у дисертації, суттєва і в більш і рокому історико-літературному плані.

Стверджувати, що історія пародії у російській літературі відтво на з необхідною повнотою, було б передчасним. По-перше, необхі, зібрати разом відомі на цей час пародійні тексти, по-новому осмислі їх з позицій сучасної науки. По-друге, і це, мабуть, найголовніше: с провести цілеспрямоване обстеження всісї російської літератури та лі ратурної періодики, щоб виявити ще не відомі явні і приховані паро пародійні випади і натяки. І, нарешті, слід посклити увагу до творчої дивідуальності авторів пародійних творів. Без цього не можна собі уя ти історію пародії в російській літературі в повному обсязі, в усій ід но-тематичній і художній різноманітності. Дослідження пародійної т рчості того чи іншого письменника, у нашому випадку Тургенева, п ною мірою наближає нас до розв’язання цього завдання.

Мста дослідження - дати цілісне уявлення про місце пародії та родіювання у творчій спадщині І.С.Тургенева.

Досягнення поставленої мети автор роботи прагнув здійснити ш

ом розв’язання таких завдань:

1) проаналізувати принципові положення сучасної теорії пародійного жанру, з тим щоб чіткіше з’ясувати ідейно-художню своєрідність пародії та пародіювання у Тургенева;

2) на основі фронтального вивчення прози, поезії, драматургії та листів Тургенева з максимальною повнотою виявити випадки звертання Тургенева до пародії та пародіювання, оскільки поза увагою дослідників залишилося багато з них;

3) дати класифікацію тургеневської пародії та пародіювання;

4) простежити функції пародії та пародіювання у Тургенева в контексті ідейних і творчих завдань, які розв’язуються автором;

5) виявити художню своєрідність пародії та пародіювання у Тургенева;

6) поглибити уявлення про комічний хист письменника - "турге-невській сміх", недостатньо вивчений аспект його художньої спадщини.

Об’єктом дослідження послужила творчість І .С.Тургенева в усіх її юдових і жанрових різновидах, предметом - пародія і пародіювання, афіксовані в оповіданнях, повістях, романах, п’єсах, листах письмен-іика, а також його пародійні нотатки, які не публікувалися раніше і з [кими автор дисертації познайомився в архіві рукописного відділу Пуш-:інського дому.

У роботі використані соціально-генетичний, порівняльно-історич-шй і типологічний методи літературного аналізу.

Практична значущість дисертації полягає в тому, що матеріали і іисновки дослідження можуть бути використані у вузівських курсах іс-•орії російської літератури, спецкурсах, спецсемінарах, присвячених ворчості І.С.Тургенева, історії та теорії пародії, а також у школах, лі-*еях, гімназіях з поглибленим вивченням літератури.

Апробація отриманих результатів. Ряд принципових положень иісертації було викладено на Міжнародній науковій конференції "Акту-ільні проблеми сучасного пушкінознавства", присвяченій 200-річчю з шя народження О.С.Пушкіна (Харків, 1999), підсумкових наукових :онференціях Харківського державного педагогічного університету імені '.С.Сковороди. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри світо-¡ої літеатури цього ж закладу.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, грьох розділів, висновків і списку використаної літератури, який нара-совує 209 найменувань. Повний обсяг дисертації 160 сторінок.

і

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у публікаціях, 5 з яких вміщено у провідних наукових фахових видання: Загальний обсяг статей - 2,4 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, її наукова новизні визначається мета і завдання, об’єкт і предмет, теоретична основа, мете ди дослідження, розкривається теоретична і практична значущість робс ти.

У першому розділі - "Теоретичні аспекти пародійного жанру"

окреслено найбільш важливі теоретичні аспекти дослідження: визначеі ня пародії, її родові ознаки, "механізм" створення пародійного ефект; жанрові різновиди, основні ідейно-художні функції, співвіднесеність п; родії з пародіюванням, а також з такими близькими до неї суміжним жанрами, як стилізація, епіграма, памфлет, комічний алогізм та ін. У необхідно для того, щоб чітко окреслити межі пародійної творчос'

І.С.Тургенєва, уникнути суб’єктивізму у відборі матеріалу й у світлі з; гальних закономірностей пародійного жанру з’ясувати своєрідність тур генівської пародії та пародіювання.

Однозначного визначення літературної пародії в науці не ієну Одні мають занадто загальний характер і не відображують своєріднос пародії як літературного явища; інші однобічно прив'язують пародію ц сатири, звужуючи тим самим функціональні можливості жанру.

Багатьом визначенням пародії притаманні неповнота, однобічніст Деякі визначення страждають еклектизмом, будуються на поєднані ознак різних видів творчої діяльності, наприклад, художньої літератур та літературної критики (С.М.Тяпков).

Уразливість більшості існуючих дефініцій пародії полягає в том; що вони грунтуються на переліченні характерних ознак, а цс немилу1 пов’язане з ризиком випустити які-небудь з них. Необхідний, на погля автора роботи, принципово інший підхід, який розкривав би саму сут так би мовити, "душу" пародії, відображував характер відбиття в ні об’єкта, кінцевий результат пародіювання. Сутність пародії, як небе1 підставно вважає В.І.Новиков, "невіддільна від комічної об’єктивації са мого феномена твору"1. Яку б пародію ми не взяли (на окремий твір жанр, стиль, напрям), завжди "вибудовується" як кінцевий її результат

1 Ноиикои Вл. Книга о породим. М. 1989 С.32.

люзорний", комічний образ того, що пародіюється. Він є і основною циницею художньої мови пародії, і незамінним способом контакту між ародистом і читачем, і прозоро натякає на характер відображення в па-здії, яка завжди являє собою комічне перетворення змісту першоджере-з - усвідомлене чи пеусвідомлене, і його форми (образ в літературі івжди виступає в єдності змісту і форми).

Виходячи з викладеного вище, автор дисертації пропонує власне изначення пародії, яке, звичайно, не претендує на вичерпність: паро-ія - специфічний різновид сатирико-гумористичної творчості, який )унтуеться на контрастуванні, неадекватності того, що відображується 'першого плану”) , до того, що відображено (“другого плану"), резуль-ітом чого є комічний образ об’єкта.

Особлива увага в розділі приділяється класифікації пародії - одній найважливіших і найскладніших проблем у теорії пародійного жанру.

Перш за все, необхідно чітко окреслити межі літературної пародії, ритерієм при цьому є, з одного боку, характер об’єкта пародіювання, з ішого - апеляція до художньої літератури у створенні комічного образу б’єкта. Літературна пародія має своїм об’єктом не саму дійсність, а її ідображення у творі у тих же формах і тими ж засобами, якими вона ула представлена у ньому. Якщо комічно відтворюється позалітера-урний об’єкт, але при цьому використовуються художні засоби якого-ебудь твору - це теж літературна пародія. У центрі нелітературної па-одії - предмети і явища побутового, суспільно-політичного характеру, і арсеналі засобів, які використовуються для створення комічного обра-у, художня література відсутня. Це побутові і суспільно-політичні па-одії, які "передражнюють" саму дійсність або її відображення у неліте-атурних творах. На погляд автора роботи, пародії такого роду слід роз-пядати як складову частину пародіювання у широкому смислі цього лова.

Окрім сатиричної та гумористичної пародії, існує особливий її тип, а який вперше звернув увагу Ю.М.Тинянов. Це пародії, в яких пародію-гься літературний об’єкт без мети створення пародії на нього.

З.М.Тинянов запропонував позначити такі пародії терміном "пародійне икористання".

У розділі також висвітлюються питання, пов’язані із взаємовідно-инами пародії з суміжними літературними жанрами - стилізацією, пам-ілетом, епіграмою тощо. Стисло характеризуються головні функції ародії.

Розглянуті основні теоретичні аспекти пародійного жанру конкре-

хизуються і поглиблюються у наступних розділах дисертації у проце аналізу пародійної творчості 1.С.Тургенева. '

Другий розділ - "Пародіювання, його різновиди та ідейн художні функції" - присвячено розгляду тих моментів, коли Тургет звертається до пародіювання. У багатьох випадках воно має у Тургенє; незлобливо-гумористичний характер. Особливо показовими у цьому ві. ношенні є його листи 1840-х - поч.1850-х років, написані під час бе турботної юності, не затьмареної життєвими негараздами і хворобами, них Тургенев з невичерпною винахідливістю обігрує деякі комічні ри< зовнішності, одягу, нахилів і звичок своїх приятелів - М.О.Бакунін

О.П.Єфремова, П.В.Аненкова. У гумористичному дусі юний Турген пародіював "клопотання" та інші ділові папери, про що свідчить йо зошит з написом на першій сторінці "Молитвенник", 1833 - 1834, які зберігається у зібранні П.Я.Дашкова рукописного відділу Пушкінсько дому.

Пародійні описи у Тургенева, однак, не завжди необразлив гумористичні. Якщо мова йде про неприйнятні для нього художні при ципи, ці описи забарвлені у сатиричні тони.

Пародіювання набуває у Тургенева жорсткої спрямованості і в оп віданні "Татьяна Борисовна и её племянник", в якому об’єктом є псевд романтизм, але не в літературному, а в такому побутовому його прояі як романтична екзальтація у взаємостосунках людей.

У 1846 році Тургенев разом з Некрасовим створює епіграм пародію "Витязь горестной фигуры", умовно названу дослідниками "П слание Белинского к Достоевскому".

Як засвідчують мемуаристи (А.Я.Панасва, Д.В.Григорович, К.М.Л онтьєв), листи самого молодого Достоєвського, йому були властиві хв робливе самолюбство, завищена самооцінка свого значення в літерату{ Вони і стали об’єктом пародіювання у "Витязе...". Пародійний комі: досягається тим, що Тургенев з Некрасовим вкладають в уста Бєлінськ го гіперболізовані самооцінки Достоєвського, вдаючись до гротескні перебільшень і порівнянь. Однак Тургенев і Некрасов пародійно обігр ють не тільки гіпертрофоване самолюбство Достоєвського, а й те, в неодмінно повинні були пощадити обидва автори, - слабке здоров’ надмірну нервовість письменника, яка доводила його іноді до непритої ності.

Пародіювання нерідко виступає у Тургенева як засіб сатирично викриття неприйнятних для нього явищ суспільно-політичного житт Суттєвий інтерес у зв’язку з цим являє музична драматургія Тургенє

1867 - 1869) баденбаденівського періоду життя письменника. Вона від-іізнясться фантастичним змістом. Але фантастика в ній поєднується з ктуальними питаннями того часу і, зокрема, з викриттям Наполеопа III, кого письменник майстерно пародіював у музичних драмах. За допомо-ою різноманітних пародійних алюзій, неприхованого пародіювання пу-лічних виступів французького імператора, його прикрих вчинків Турге-!св майстерно висміяв облудність, жорстокість, боягузтво, духовне убо-тво, безсилля "Наполеона малого" і передбачив його неминучий крах.

У третьому розділі - “Тургенєвська літературна пародія. Проблематика і поетика” - аналізується найбільш значуща не тільки у ількісному, а й у змістовному і художньому плані складова частина па-одійної творчості Тургенева. Дається класифікація тургенєвської літе-іатурної пародії, простежуються її головні функції в контексті ідейних а творчих завдань, які розв’язує автор, з’ясовуються “механізми” вини-:нення у ній пародійного комізму.

Як показало проведене дослідження, літературна пародія у Турге-ієва здебільшого представлена таким її різновидом, як пародійне вико-шстання.

Приклади пародійного використання Тургенєвим літературного іжерела у повному обсязі виняткові. Але часто трапляються пародійні іикористання поетичних уривків оригіналу - віршів О.Пушкіна, Г.Гей-ге, Ф.Шіллера, Є.Баратинського, І.Дмитрієва, гомерівського епосу та іи. і одних випадках звертання Тургенева до чужого тексту виявляє гумо-іистичну функцію пародійного використання: комічно-пародійне, з різ-іими тональними відтінками, обігрування рис зовнішності, одягу своїх фузів ("Подъезжая под Висбаден..."), любовних пригод декого з них Я.Неверова - "Мужа мне, муза, воспой..."), власної житейської непрак-ичності, слабкості свого здоров’я ("Родионов! Родионов!", "Не-іоколевшему уж чужды все предприятья прошлых дней" та ін.). Паро-ййний комізм досягається при цьому прозуванням, зниженням змісту і :тилю оригіналу, а у випадку звертання до Гомера - травестіюванням.

Використання "енергії чужого слова" набувало у Тургенева полі-'ичного забарвлення, що яскраво свідчило про демократизм його гро-іадської позиції. Яскравим зразком пародійного використання як засобу шраження негативного ставлення до чужих ідеологічних явищ є вірш Тургенева "Кнут". Тургенев майстерно використовує знаменитий вірш Іушкіна "Цветок" як свого роду рамку для власного твору. Пародійне шкористання подібного роду виявляє і листування Тургенева з Э.О.Фетом.

Пародійне використання може виступати у Тургенева свого ро аналогом критичного судження. Наприклад, змінюючи об’єкт зображе ня пушкінського вірша "Анчар", деформуючи його лексику, Турген висловив своє негативне ставлення до сучасної йому журналістики, і тературно-критичну функцію пародійне використання виявляє і в опої данні "Два приятеля" (1 853), в якому Тургенев, пародійно знижуючи о рази, деякі сцени і ситуації роману "Евгений Онегин", підводить чита до висновку про те, що. героїня роману Емеренція - не пушкінська Ол га, а "сюсюкаюча, нудотна люб’язність", Поліна - не Тетяна, а "уособі ний" трепет, недалекий Крупіцин - не Ленський, а Вязовнін - усьо лише здрібнілий Оиєгін.

В оповіданні "Стук... стук... стук!" (1871) пародійне використанні одним із засобів розвінчання книжкової, псевдоромантичної, "фатальні поведінки головного героя — Теглєва. Для цього Тургенев свідомо сі вить його в ситуації, в яких був Вулич в "Герое нашего времен МЛО.Лєрмонтова. Однак, внаслідок контрасту між нікчемною, тупою н турою та ідеальними прагненнями героя, він виступає як пародійно зн жений образ лермонтовського персонажа.

Традиційно-канонічна літературна пародія у Тургенева також д сить різноманітна у тематичному і функціональному планах. Однією найбільш ранніх пародій Тургенева є драматична сценка "Иечто, и, Чемодан", наведена ним у серпневому листі за 1840 рік до М.О.Бакуні та О.ГІ.Єфремова. Вона являє собою пародію на християнську леген про святого Петра, привратника раю. Пародія "Нечто, или Чемодан" н родилася небезпідставно і свідчить про філософське вільнодумство Ту генєва, який неодноразово заявляв про свою "байдужість" до неба.

Інше ідейно-смислове навантаження містить пародія в романі "Р дин". Письменник за допомогою пародії зло висміяв у романі україноф бів, які заперечують право українського народу на свою мову і літерат РУ-

Пародійне начало відіграє першорядну роль у фейлетоні Тургенє "Шестилетпий обличитель" (1859), яким автор активно включився в п леміку між революційними демократами і лібералами з приводу так зе ної "викривальної літератури". Образом шестирічного хлопчик викривача, в особі якого знайшли пародійне відображення прізвище, р си біографії, особистості і поглядів М.О.Добролюбова, головного прот вника ліберального викривання, Тургенев ніби переадресував йому д кір, який той висував лібералам-викривачам: у поверховості, відсутнос глибини у критиці явищ російського життя. Поверховим викриване

'хлопчаком" постас у фейлетоні сам Добролюбов.

Як і пародійне використання, канонічна літературна пародія висту-іає у Тургенева своєрідною формою критики. Вона ніби виростала з йо-’о критичних суджень, продовжувала їх іншими засобами, запозиченими ¡ арсеналу того, хто критикується, дискредитувала одні естетичні цінно-;ті і стверджувала інші. Слід зазначити, що це найбільш характерна фу-ікція тургенєвської літературної пародії.

Найбільш репрезентативними і численними у цьому відношенні є тародійні випади Тургенева проти О.О.Фета. У дисертації вперше спеці-ільно розглядається цей аспект творчих контактів обох письменників на широкому фактичному грунті.

Тургенев високо цінував поезію Фета, його "невизначений" і "за-ташний" талант, кращі його вірші ставна в один ряд з пушкінськими і іермонтовськими.

Висока оцінка Тургенєвим поезії Фета, однак, не виключала і критичного до неї ставлення. Тургенева, в якому сильною була демократич-іа закваска, що виражалося, зокрема, у визнанні громадянського при-шачення мистецтва, не могла не шокувати апологія Фетом стихійності в юезії, проповідування ним "несвідомості", інтуїтивності поетичної тво-зчості. Це породжувало іноді надмірну асоціативність, інверсійність де-іких його віршів, ускладнювало осягнення їх смислу. Не обмежуючись дружніми порадами, критичними зауваженнями, Тургенев, прагнучи до-юмогти поету досягти смислової прозорості, очистити ряд віршів від ’неточностей", "незрозумілостей", нерідко вдавався і до пародії: згущу-їав, доводив до абсурду інверсійність окремих фетівських віршових ря-

а.ків, вставляв у фетівські вірші власні, що надавало їм пародійного за-эарвлення. Тургенев пародіював не тільки окремі невдалі, з його точки jopy, поетичні рядки Фета, але і сам його принцип - свідому орієнтацію ría "несвідомість".

Літературна пародія у Тургенева не завжди має на увазі конкретного автора або його художній твір. Вона виражає і ставлення до цілого літературного напряму - класицизму, сентименталізму, романтизму.

Ставлення Тургенева до класицизму було неоднозначним. У класицизмі його приваблював комплекс гуманістичних цінностей, зокрема, ідеал життя, який грунтується на засадах суворого порядку, самодисцип-піни, самозречення. Тому пародійно-полемічні випади Тургенева спрямовані не стільки проти класицизму як такого, скільки проти надмірностей класичного стилю. Показовим є уривок з пародії Тургенева на трагедію В.Озерова "Эдип в Афинах". Поєднуючи високу патетичну лексику з

вульгарно-просторічною, використовуючи слова, які номінують значні явища, стосовно побутових понять, Тургенев створив комічний образ озеровського стилю з його пишною риторикою.

Складним було ставлення письменника до традицій сентименталізму. Звернення до них Тургенева дослідники перш за все пов’язують : пафосом відновлення в літературі прав "маленької людини", що і розкривається письменником у здатності простолюдина глибоко відчувати, сприймати красу довколишнього світу. Разом з тим Тургенева, вихованого на гармонійній поезії та прозі Пушкіна, в яких органічно поєднувалися раціональні та емоційні начала, відштовхувала у творчості Карамзіне (особливо його епігонів) перебільшена чутливість. Не випадково боне стала об’єктом пародіювання в одному з листів Тургенева 1840 року. V вміщеному в ньому власному вірші письменник талановито пародіює штампи сентиментального стилю, максимально концентруючи сентиментальну фразеологію, нагромаджуючи поетичні шаблони.

Не менш активно Тургенев не сприймав і епігонсько-романтичний напрям у літературі і мистецтві, названий ним "псевдовеличавою" школою.

Псевдоромантизм висміюється, дискредитується Тургенєвим. Пре це свідчить вже рання його поема "Параша" (1 843). Зображений у поем; молодий поміщик Віктор - явна пародія на псевдоромантичний "байронічний" тип. Пародією на "шалений" романтизм є комедія "Неосторожность", створена одночасно з "Парашей". Автор, зберігши у п’єсі весі антураж романтичної драми: таємне кохання, бурхливі пристрасті, шпаги й серенади, криваву розв’язку, - у той же час недвозначно їх дезаву-йовує, переводячи у пародійну, комічну площину. Нагнітаючи романтичні барви, стикаючи ультраромантичні і побутові елементи, знижуючи порівняно з романтичною драмою роль діючих осіб, він нібито підтверджує думку Ю.М.Тинянова про те, що "пародією трагедії буває комедія" За допомогою пародії Тургенев у комедії "Неосторожность", сміючись розлучався зі своїм минулим - колишнім захопленням романтизмом.

ВИСНОВКИ

Проведене відповідно до теми дисертації фронтальне обстеженн? творів І.С.Тургенева (оповідань, повістей, віршів, поем, п’єс, листів^ дозволило зібрати разом та узагальнити розрізнені зразки пародійно'

творчості письменника, у тому числі і ще не враховані спеціалістами, і таким чином уперше отримити цілісне уявлення про неї.

На відміну від визнаних майстрів пародії у російській класичній літературі, у Тургенева небагато пародій, які самостійно існують як окремі твори. Найчастіше вони присутні або у складі інших творів (роману "Рудин", наприклад), листів, не розчиняючись, однак, у них, а зберігаючи характерні ознаки; або пародійність у різних її формах виступає як органічна частина поетики повістей, поем та творів інших жанрів.

На основі сучасної теорії пародії можна дати таку класифікацію пародійної творчості Тургенева. Перш за все слід чітко розмежувати у ній два великих шари, два основні різновиди - пародіювання і власне літературну пародію. Автор дисертації відносить до пародіювання все те з творчості Тургенева, що так чи інакше відштовхується від самої дійсноті, а саме: пародійні описи побутового характеру, які містяться у його листуванні, пародіювання "клопотань" та інших ділових паперів, різного роду пародійні зображення явищ естетичного й особливо суспільно-політичного характеру. Досить репрезентативна у цьому відношенні музична драматургія письменника, яка лише недавно стала відомою спеціалістам. У цей же шар пародійної творчості включене оповідання із знаменитого циклу "Записки охотника" - "Татьяна Борисовна и её племянник", в якому об’єктом зображення є романтична екзальтація у взаємостосунках людей, а також пародія "Витязь доблестной фигуры", написана разом з М.О.Некрасовим, у центрі якої деякі риси характеру молодого Ф.М. Достоєвського.

Другий, найбільш значний в ідейно-художньому і тематичному відношенні шар пародійної творчості Тургенева - власне літературна пародія. Вона багатопланова за своїм складом: уривок з пародії на драму В.Озерова "Эдип в Афинах", п’єса "Неосторожность", фейлетон-пародія "Шестилетний обличитель", тургенєвські пародійні вірші. Значне місце у творчості Тургенєва-пародиста займає такий різновид літературної пародії, як пародійне використання, коли пародія "експлуатує” інший твір як макет, канву для створення нового, спрямованого, як правило, на по-залітературні цілі.

Ідейно-тематичний діапазон тургенєвського пародійного сміху достатньо широкий, його функції різноманітні. Пародіювання і літературна пародія можуть виступати у Тургенева засобом гумористичного обігру-вання особливостей зовнішності, одягу, нахилів і звичок друзів письменника (П.В.Аненкова, О.П.Єфремова, М.О.Вакуніна), створення дружнього портрету-шаржу. Якщо ж Тургенев мав на увазі неприйнятні для

нього художні принципи - химерність, манірність, відсутність чуття міри, гармонійної ясноти, пародійність забарвлюється в сатиричні тони. Розвінчанню псевдоромантичної, штучно-книжної пристрасті служить пародійність в оповіданні "Татьяна Борисовна и её племянник". У вірші "Витязь горестной фигуры", який являє собою, мабуть, не найкращу з етичної точки зору сторінку в пародійній творчості Тургенева, висміюється не тільки гіпертрофоване самолюбство Ф.М.Достоєвського, але й слабке здоров’я, надмірна нервова збуджуваність письменника.

Одна з суттєвих функцій пародіювання і пародії у Тургенева - сатиричне викриття неприйнятних для нього явищ суспільно-політичного життя. Ряд пародій, музична драматургія письменника свідчать про його політичний темперамент, активну участь у суспільно-політичному житті Росії та Західної Європи. У пародії "Кнут", "гаптуючи" по канві пушкін-ського вірша "Цветок" власний візерунок, Тургенев створив багатоликий образ батога - символ кріпосницької Росії. У музичних п’єсах Тургенев виразив своє відверто негативне ставлення до Наполеона 111 та його деспотичного режиму, майстерно пародіюючи риси характеру і поведінки французького імператора - облудність, боягузтво, ретроградство, невігластво та ін. У цьому ж ряду - пародійні використання Тургеневим байки І.І.Дмитрієва "Дуб и трость", епіграми О.Пушкіна і В.Соллогуба "К Смирдину как ни зайдешь...”, які свідчать про прогресивність політичної орієнтації письменника. Бійцівський характер, активну громадську позицію демонструє пародія "Шестилегний обличитель", якою Тургенев енергійно включився в палку полеміку кінця 1850-х років з приводу так званої "викривальної літератури", представивши у пародійно-комічному вигляді її головного противника - М.О.Добролюбова.

За допомогою літературної пародії в романі "Рудин" Тургенев гостро розвінчує російських українофобів, які заперечували право українського народу на свою мову і літературу.

Особлива увага в роботі приділяється літературно-критичній функції тургенєвської пародії, оскільки саме в цій своїй якості вона найчастіше фігурує у творчості письменника, виступаючи своєрідним аналогом критичного судження. Досить репрезентативними у цьому відношенні є поема "Параша”, повість "Два приятеля" - у тій їх частині, де дається оцінка "зайвої людини", оповідання "Стук... стук... стук!", яке розвінчує псевдоромантичний, "фатальний" тип поведінки людини, і — особливо -листування Тургенева з Фетом. Ангифетівські пародійні випади Тургенева, уперше ґрунтовно розглянуті в контексті творчих контактів обох письменників, дають наочне уявлення про дієвість літературно-

критичної тургенсвської пародії- Пародії Тургенева, здебільшого дружні, але іноді достатньо гострі, фривольні ("не для дам”, як писав сам Тургенев), допомогали Фету домагатися необхідної смислової прозорості, звільнятися від "неясностей", "неточностей".

В арсеналі Тургенєва-пародиста містяться пародії (поетичні і прозові), які висміюють надмірності стилю класицизму (пародія на драму

В.Озерова "Эдип в Афинах" та ін.), сентименталізму, епігонськи-романтичного напряму в літературі і мистецтві, названого ним "псевдо-величавою" школою (драма "Неосторожность", яка являє собою, на думку автора работи, пародію на "шалений романтизм").

Прийоми досягнення пародійного ефекту у Тургенева в основному традиційні. Але при цьому важливо підкреслити високий ступінь майстерності письменника у володінні ними. Це - пародійні натяки, порівняння, зіставлення незіставлюваного, прозування, зниження піднесеної лексики оригіналу, суперечність між високим стилем і буденним змістом, "заземлення" образів літературного першоджерела, контраст між ідеальними прагненнями героя і його убогою натурою, самовикриття героя, мовленнєве ''передражнювання", в основі якого лежить підміна лексики однієї національності іншою, перефразування окремих рядків тексту з додаванням власних, навмисна концентрація лексики, фразеології оригіналу, зіткнення різних стилістичних шарів та ін. Романи Тургенева виявляють своєрідний пародійний прийом - пародійний паралелізм, який функціонально виходить за межі висміювання, розвінчування, традиційно закріплених за пародійною творчістю.

Більш оригінальними є жанрові пародійні утворення Тургенева. Факти свідчать, що в його письменницькій практиці наявні не тільки традиційні, однозначні за своєю жанровою природою різновиди пародійної творчості, але й багато в чому новаторські, які тяжіють до поєднання різних жанрових ознак: пародія-епіграма ("Витязь горестной фигуры”), фейлетон-пародія ("Шестилетний обличитель"), драма-пародія ("Неосторожность"). Оригінальним є такий різновид тургенєвської пародії, коли матеріалом для пародійного використання послужило інше пародійне використання.

У ході проведеного дослідження було внесено корективи в існуючі жанрові дефініції тургенєвських пародій, у трактування їх функціональних можливостей. Так, наприклад, вірш "Витязь горестной фигуры" визначається його коментатором як літературна пародія. З цим, проте, важко погодитися, оскільки "другим планом" "Витязя ..." є не літературне джерело, а риси характеру молодого Достоєвського. Тому "Витязь го-

рестной фигуры", на думку дисертанта, не літературна, а побутова пародія. У статті, присвяченій віршу "Кнут”, він кваліфікується як пародія на пушкінський "Цветок”. Однак вірш "Кнут”, як і всі зафіксовані в дисертації приклади пародійного звертання Тургенева до Пушкіна, до якого він незмінно ставився з підкресленим пієтетом, - не пародія на "Цветок" Пушкіна, а пародійне його використання з метою, яка лежить за межами пушкінського твору.

Розглянуті в дисертації приклади тургенєвського пародійного використання переконують в тому, що воно може мати не тільки позаліте-ратуриу спрямованість (загальноприйнята точка зору), його об'єктом можуть виступати і літературні явища - письменницька оцінка, літературний журнал, тип літературного героя. Слід до цього додати, що тур-генєвські пародійні використання уточнюють уявлення про цей різновид літературної пародії, оскільки традиційно сферу його побутування обмежують лише рамками поетичної творчості. Між тим Тургенев дав яскраві зразки використання "енергії чужого слова" не тільки поетичних, а й прозових творів - романів "Евгений Онегин", "Герой нашего времени".

У пародіях і пародійних описах Тургенева відчутно формувався той гротескно-сатиричний струмінь його творчості, який з особливою чіткістю виявився в романах "Дым", "Новь" і здавався несподіваним частині сучасників письменника. Пародійна творчість Тургенева збагачує наші уявлення про його особистість, яку нерідко однобічно забарвлюють у меланхолійно-елегійні тони. "Сумний Тургенев" (у характеристиці О.М.Горького) мав чималий запас гумору, дотепності, уїдливого сарказму.

.Проведене дослідження значною мірою уточнює існуючий погляд на місце пародійного начала у спадщині видатиого художника слова. Стало очевидним, що воно не маргінальне явище у творчому світі Тургенева, а його важлива складова частина. Не випадково інтерес до пародії супроводжував письменника практично протягом усієї його творчої діяльності.

Результати дисертаційного дослідження висвітлені у таких роботах:

1. Т.В. Путинцева (Мельникова). Драматическая сценка "Нечто, или Чемодан" И.С. Тургенева как литературная пародия // Мировая литература в школе и вузе. Збірник статей. - Харків. - 1996. - Вип. 5. - С. 35-40.

2. Т.В. Путинцева (Мельникова). К вопросу о пародийности комедии

И.С. Тургенева "Неосторожность1’ // Наукові записки ХДГТУ ім. Г.С. Сковороди. Серія “Літературознавство”. Збірник статей. - Харків. - 1997. - Вип. 2/7/. - C.29-34.

3. Т.В. Мельникова. О пародийном мотиве в рассказе И.С. Тургенева "Татьяна Борисовна и её племянник" // Наукові записки ХД1ТУ ім. Г.С. Сковородя. Серія "Літературознавство". Збірник статей. -Харків. - 1998. - Внп. 3/14/. - C.70-76.

4. Т.В. Мельникова. Об эпиграмме-пародии И.С. Тургенева и H.A. Некрасова "Витязь горестной фигуры" // Наукові записки ХДІТУ ім. Г.С. Сковороди. Серія "Літературознавство". Збірник статей. - Харків. - 1998. - Вип. 5/16/. - C. 13-17.

5. Т.В. Мельникова. Пародия у И.С. Тургенева как акт творческой критики // Наукові записки ХДГТУ ім. Г.С. Сковороди. Серія "Літературознавство". Збірник статей. - Харків. - 1998. - Вип. 10/21/. -

C.44-50.

6. Т.В. Мельникова. A.C. Пушкин в пародийном мире И.С. Тургенева // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія "Літературознавство". Збірник статей. - Харків. - 1999. - Вип. 1/22/. - C.29-34.

7. Т.В. Мельникова. Роман "Евгений Онегин" в пародийном мире И.С. Тургенева // Актуальные проблемы современного пушкиноведения. Материалы международной конференции, посвященной 200-летию со дня рождения A.C. Пушкина. 17-18 мая 1999 г. - Харьков. - 1999. - С. 44-45.

АНОТАЦІЇ

Мельнікова Т.В. Пародія та пародіювання у творчому світі I.C. Тургенева. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харьківский державний педагогічний університет імені Г.С. Скойороди. - Харків, 2000.

Дисертацію присвячено аналізу пародійної творчості 1.С. Тургенева на основі детального розгляду його художньої та епістолярної спадщини. Автор цієї роботи вперше не тільки узагальнив і систематизував окремі відомості, які стосуються пародії та пародіювання у Тургенева, а й значно доповнив їх, головним чином за рахунок цілеспрямованого вивчення його листів. Уперше тургенєвська пародія та пародіювання роз-

глядаються в органічному зв’язку з біографією і творчістю видатного художника слова, що дозволило поглибити характеристику змістовного боку цієї частини його творчої спадщини, простежити різноманітні ідейно - художні функції, які виконують тургенєвська пародія та пародіювання. Автором дисертації зроблена перша спроба класифікації тур-генєвскої пародійної творчості.

Ключові слова: пародія, пародіювання, узагальнення, систематизування, ідейно-художні функції, класифікація.

Мельникова Т.В. Пародия и пародирование в творческом мире И.С. Тургенева. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02. - русская литература. - Харьковский государственный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2000.

Диссертация посвящена анализу пародийного творчества И.С.Тургенева на основе детального изучения его художественного и эпистолярного наследия. Автор работы впервые не только обобщил и систематизировал отдельные сведения о пародии и пародировании у Тургенева, но и существенно дополнил их, главным образом за счет целенаправленного изучения его писем. Впервые тургеневские пародия и пародирование рассматриваются в органической связи с биографией и творчеством выдающегося писателя, что позволило углубить характеристику содержательной стороны этой части его творческого наследия, проследить разнообразные идейно-художественные функции, которые выполняют пародия и пародирование у Тургенева. Автором диссертации предпринята первая попытка классификации тургеневского пародийного творчества. В нем четко выделяются две основные разновидности: пародирование, отталкивающееся непосредственно от самой действительности, и собственно литературная пародия, отражающая действительность, запечатленную в художественных произведениях. Как показало проведенное исследование, в писательской практике Тургенева наличествуют не только традиционные, однозначные по своей жанровой природе пародийные образования, но и во многом новаторские, тяготеющие к объединению разных жанровых признаков: пародия-эпиграмма, фельетон-пародия, драма-пародия и др. Оригинальной является такая разновидность тургеневской пародии, когда материалом для пародийного использования послужило другое пародийное использование. Следует отметить, что тургеневские пародийные использования уточняют представ-

ления об этом виде литературной пародии, поскольку традиционно сферу ее бытования ограничивают лишь рамками поэтического творчества. Меж тем Тургенев дал яркие примеры использования "энергии чужого слова" не только поэтических, а и прозаичнских произведений - романов "Евгений Онегин", "Герой нашего времени". Идейно-тематический диапазон тургеневского пародийного смеха достаточно широкий, его функции разнообразны. Пародирование и литературная пародия могут выступать у Тургенева способом юмористического обыгрывания внешности, одежды, склонностей и привычек человека, создания дружеского портрета-шаржа, сатирического изображения неприемлемых для писателя явлений бытового, эстетического и общественно-политического характера. Особое внимание в работе уделяется литературно-критической функции тургеневской литературной пародии, поскольку именно в этом качестве она чаще всего фигурирует в творчестве писателя, выступая своего рода аналогом критического суждения. Наиболее репрезентативными в этом отношении являются поэма "Параша", повесть "Два приятеля" - в той их части, где дается оценка "лишнего человека", рассказ "Стук... стук...стук!", в котором развенчивается псевдоромантический, "фатальный" тип поведения человека, и - особенно - переписка Тургенева с Фетом. Антифетовские пародийные выпады Тургенева, впервые основательно рассмотренные в контексте творческих контактов обоих писателей, дают явственное представление о действенности литературнокритической тургеневской пародии. Пародии Тургенева, преимущественно дружеские, но иногда и достаточно острые, фривольные ("не для дам", как писал сам Тургенев), помогали Фету добиваться необходимой смысловой прозрачности, избавляться от "неясностей", "неточностей".

В арсенале Тургснева-пародиста находятся пародии (поэтические и прозаические), высмеивающие чрезмерности стиля классицизма (пародия на драму В. Озерова "Эдип в Афинах"), сентиментализма, эпигонско-романтического направления в литературе и искусстве, названного им "ложновеличавой" школой (драма "Неосторожность", представляющая собой, по мнению автора работы, пародию на "неистовый романтизм").

Приемы достижения пародийного эффекта у Тургенева в основном традиционные. Но при этом важно подчеркнуть высокий уровень мастерства писателя во владении ими. В романах Тургенева проявляется своеобразный пародийный прием - пародийный параллелизм, который функционально выходит за рамки высмеивания, развенчивания, традиционно закрепленных за пародийным творчеством.

В ходе исследования были внесены коррективы в существующие

дефиниции тургеневских пародий, в трактовку их функциональных возможностей.

В пародиях и пародийных описаниях Тургенева отчетливо формировалась та гротескно-сатирическая струя его творчества, которая с особой четкостью проявилась в романах "Дым", "Новь" и казалась неожиданной части современников писателя. Пародийное творчество Тургенева обогащает наши представления о его личности, которую нередко односторонне окрашивают в меланхолично-элегичные тона. "Грустный Тургенев" (в характеристике А.М. Горького) обладал немалым запасом юмора, остроумия, язвительного сарказма.

Проведенное исследование в значительной степени уточняет существующий взгляд на место пародийного начала в наследии выдающегося художника слова. Стало очевидным, что оно не маргинальное явление и творческом мире Тургенева, а его важная составная часть. Не случайно интерес к пародии сопровождал писателя практически на протяжении всей его творческой деятельности.

Ключевые слова: пародия, пародирование, обобщение, систематизация, идейно - художественные функции, классификация.

Melnikova T.V. Porody in I.S. Turgenev’s creative world. -Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree of philology by speciality 10.01.02 -Russian Literature. G.S. Scovoroda State University, Kharkov, 2000.

The dissertation is devoted to the analysis of I.S. Turgenev’s parody work on the basis of examination of his works of art and epistolary heritage. The author of the dissertation first generalized and systematized the separate information concerning parody in Turgenev’s creative work and considerably supplemented it on account of studing writer’s letters. For the first time Turgenev’s parody is considered in correlation with an outstanding writer’s biography and creative work, that helped to extend the characteristic of the meaningful side of this part of his creative heritage, and to follow various ideological and art functions, which parody carries out in Turgenev’s works. The author of the dissertation made the first attempt to classify Turgenev’s parody creation.

Key words: parody, generalization, systematization, ideological and arl functions, classification.