автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Политическая культура Советской Украины периода нэпа

Полный текст автореферата диссертации по теме "Политическая культура Советской Украины периода нэпа"

ХАРКІВСЬКИМ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В. Н. КАРАЗІНА

, 1

о

•і и,.І

НЕПІПЕНКО Людмила Павлівна

УДК 32.008: 94 (477) «192»

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ПЕРІОДУ НЕПУ

Спеціальність 07.00.0^ - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Харків - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства Харківського національної університету ім. В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент

КРАВЧЕНКО ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ, Харківський національний університеті. В. Н. Каразіна, завідувач кафедри українознавства

Офіційні опоненти:

Провідна установа:

доктор історичних наук, професор ГРЕЧЕНКО ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ, Університет внутрішніх справ (м. Харків), начальник кафедри українознавства

кандидат історичних наук, доцент РОМАНЮК ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ, Харківська державна академія культури, доцент кафедри філософії та політології

Донецький національний університет, кафедра історії України,

Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться М » иу/ЇГ0?£Ь2ооо року о

ГОДИШ 1

засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.051Л0 в Харківському національної* університетіім.В .Н.Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудитор

IV - 65).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліоте Харківського національного університе ту ім. В. Н. Каразіна (61077, м. Харків, нлої

Свободи, 4). ^

ЛЯ ,,

Автореферат розісланий

2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Пугач Є. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Завдання духовного відродження української нації, укріплення національної самосвідомості тісно переплітаються з необхідністю іереосмислення історичного минулого України, перш за все політико - культурного. Сьогодні для України є актуальною проблема радикального оновлення, трансформації радянської, посткомуністичної політичної культури в національну, іемократичну, суверенну. В свою чергу, формування елементів останньої буде більш цлеспрямованим та ефективним, якщо в цей процес включаться історичні та юлітичні науки.

Звернення до сторінок недостатньо дослідженої за сучасними критеріями сторичної пам'яті 1920-х років, критичний аналіз змісту, форм і методів діяльності сомуністичних структур з питань формування особливої політичної культури у [вселення Радянської України дозволять глибше зрозуміти причини сучасних пзноманітних суперечностей у всіх сферах життя; простежити складні процеси формування світоглядних і ціннісних орієнтацій людей, їх витоки. Це дасть змогу шзначити практичні рекомендації, спрямовані на духовне відродження народу /країни та формування у нього відповідної сучасному етапу політичної культури.

Вищезазначене зумовлює актуальність, науково - пізнавальний та практичний нгерес до теми.

Предметом дослідження визначено політичну культуру Радянської України іеріоду непу.

Об’єктом дослідження є ідеали, цінності, нормативні настанови та реальні юрми свідомості і поведінки людей; особливості функціонування суспільних нститутів; зміни, що відбувалися у політико - культурному житті УСРР.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна обота є частиною науково - дослідної теми загальноуніверситетської кафедри країнознавства Харківського національного університету ім. В. II. Каразіна.

Хронологічні рамки дослідження - березень 1921 - кінець 20-х років, изначаються, з одного боку, початком вимушеного повороту у політиці більшовиків, окликаного врятувати їх владу від економічного та політичного банкрутства, а з пиого - остаточним згортанням непу і переходом до повторного комуністичного ітурму, що відкрило нову сторінку в історії розвитку політичної культури України.

Територіальні рамки дослідження - УСРР у межах 20-х років XX століття.

Мета дослідження - всебічний комплексний аналіз політичної культури адянської України періоду непу. Досягнення поставленої мети передбачало ирішепня таких конкретних завдань:

■ 3 ’ясуеання сутності та значення феномену політичної культури у суспільному

;итті, її взаємозв’язку з українською національною ідеєю, особливостями :торичного розвитку країни.

• Розкриття особливостей політичної ідеології, соціальної психології, аціональної самосвідомості, індивідуального і суспільного досвіду, традицій, їгальноосвітнього та культурного рівня населення України, на яких стверджувалася олітична культура більшовизму.

■ Дослідження фактичної історії становлення більшовицько - комуністичне політичної культури, основних напрямків і методів, закономірностей та особливосте її формування, механізму впровадження в українське суспільство.

• Висвітлення особливостей культури функціонування політичної системі культури політичної свідомості населення УСРР.

• Аналіз і узагальнення опосередкованого відбиття політичної культурі процесів ¡тенденцій політико - культурного процесу в семіотичній (знаковій) систем

• З’ясування результатів і наслідків змін в політичній культурі України.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній вперш

комплексно досліджено політичну культуру Радянської України періоду неп; зокрема:

■ До наукового обігу введено нові факти, почерпнуті з різноманітних джере.і які дозволили уточнити й доповнити відомості про об’єктивні і суб’єктиві-передумови утвердження комуністичної політичної культури в Україні, її вплив н побутову свідомість населення УСРР.

■ З'ясовано, що формування нової моделі політичної культури українськог суспільства було однією з найважливіших передумов легітимації більшовицьке влади в Україні.

• Визначено основні етапи, шляхи, методи створення більшовиками нове моделі політичної культури в Україні, механізм втілення правлячою партією доктрини в масову культуру та побут населення УСРР.

• Використано новітні напрямки і методики дослідження стану політичне культури суспільства, наявних в ньому політичних суб культур за допомогою аналіз семіотичної (знакової) системи (політичної мови, політичної символіки та соціальн

- політичної міфології).

• Доведено, що згортання непу було зумовлене політико - культурним розвитко;

1920-х років.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що наведений в ній фактичнії матеріал, висновки та узагальнення можуть бути використані при написанні наукови і науково - популярних праць, курсових і дипломних робіт з історії Україні політології, культурології, при створенні та читанні лекційних вузівських загальнії та спеціальних курсів з історії України, історії держави і права України, українське політології, культурології тощо.

Методологічна основа дослідження - принципи історизму, наукове об’єктивності та соціального гуманізму. Дисертант використав загальнонаукоі методи класифікації, аналогії, аналізу, синтезу та спеціально - історичні методи ретроспективний, структурно - системний, статистико - аналітичний, порівняльно історичний, проблемно - хронологічний.

Відсутність чіткої методики аналізу і вивчення політичної культури викликал необхідність деталізації методологічних засад і принципів її дослідження авторої дисертації, що було зроблено з урахуванням досягнень сучасної науки.

Апробація результатів дисертації. Основний зміст та висновки дослідженн

з

звідомлялися і обговорювалися на засіданнях та науково - методичному семінарі ігальноупіверситетської кафедри українознавства Харківського національного пверситегу ім. В. Н.Каразіна, доповідалися на регіональній науково-практичній шференції«Історична пам’ять і самосвідомість українського суспільства на межі ісячоліть» (травень 2000 р.) та регіональній науково - теоретичній конференції -Іаціональне питання на Сході України (минуле, сучасне, майбутнє)» (3 жовтня )00 р.), і викладені автором у 5 статтях у фахових наукових збірниках.

Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, іьох розділів, висновків (196 сторінок), списку використаних джерел і літератури 95 найменувань на 50 сторінках) та додатків (46 сторінок). Загальний обсяг (сертації 292 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовані актуальність та значення теми дослідження, визначені >го об’єкт, територіальні та хронологічні рамки, вказані мета і завдання, наукова івизна, практичне значення дисертації, її теоретична та методологічна основа, »грунтовано і деталізовано методику аналізу та вивчення політичної культури, шнципи застосування вироблених у сучасних суспільних науках методів та методик юлідження політичної культури до конкретного історичного матеріалу, розкрито руктуру роботи.

У першому розділі дослідження - «Історіографія та джерела» здійснено горико - концептуальний огляд сучасних уявлень про політико - культурний ізвиток українського суспільства в історичній ретроспективі, викладено йважливіші здобутки вітчизняних і зарубіжних науковців з досліджуваної юблеми; зроблено аналіз джерельної бази дисертації.

З урахуванням наукових, ідейно - політичних і концептуальних критеріїв поріографію політичної культури України періоду непу можна умовна поділити три періоди.

Перший період (20-ті - сеу. 50-х рр. XX ст.І пов’язаний з накопиченням та ігальненням фактів з питань особливостей і перспектив розвитку радянського політико культурного процесу, що відбувалися за умов відсутності самої теорії «політичної іьтури». Радянська історіографія подічяється на два етапи: 1) 1920-ті рр., то мовлено політикою українізації, поляризацією політико - культурних настроїв раїнства та закладенням методологічних засад трактування політичної культури в аїні в дусі апологетики системи. 2) 30-ті - перша половина 50-х рр., пов’язаний з ^сражениям тоталітарного режиму, встановленням жорсткого ідеологічного контролю оку влади над істориками, грубою фальсифікацією історії України.

В 20-ті роки окремі аспекти проблеми були висвітлені побіжно на сторінках численних >рів більшовицькім авторів І. Вардіна, І. Луппола, В. ІИмідгата ін.1. Особливе значення є робота мовознавця А. Селищева2. ЇЇ ціннісіь полятасу науювій систематизації та аналізі

ВцудинИ Пресса большевизма (Сб статей) -Л В боротьбі за дітей 3 наджх здобутків. - К ,1928, ЛупполИ Ленин и философия просу об отношении философии к революции -М.-Л ,1927, Нанс/к‘доАні загального навмання Соціальне виховання на Украіні.-Х .1926. ьРадянської влади і а основні питання радянського будівництва -X ,1928; ШмгдтВ. Профспілки і радянська влада.-Х ,1928

СхпнцевА Язык реполюиионной эпохи. Из наблюдений над русским языком последних лет (1917-1926) -М ,1928.

мовних змін в країні за період 1917-1926 років, в процесі чого побіжно висвітлюютьс особливості комуністичної політичної культури. В цілому офіційна інтерпретаці особливостей політико - культурного розвитку України суперечила Державин цьком духу і національному характеру української радянської історіографії УСРР 20-років, який відстоювали М. Грушевський, Й. Гермайзе, О. Оглоблін, Н. Полонськ

- Василенко, М. Слабченко та інші. Навіть марксистська школа М. Яворського, № Рубача, М. Свідзінського не могла заперечувати ролі й значення національно державного чинника як в історії України, так і в реаліях 1920-х років.

Наприкінці 20-х-30-ті роки розгорнулася відверта боротьба проти «буржуазне націоналістичних» поглядів на політико - культурний розвиток УСРР. Відтоді підхі до проблеми, що його відобразили офіційні концепції історії КП(б)У М. Воліна т М. Попова3, мав грунтуватися виключно на доведенні історичної правоти ленінізм; ідеях радянського патріотизму, на критиці «агентури українського націоналізму» лавах КП(б)У, на показі органічного зв’язку і тотожності завдань революційне боротьби народів Україні та Росії за соціалізм. Особливість політико — культурног розвитку вбачалась лише в тому, що «закономірний» процес перетворення ВКП(£

- КП(б)У на єдиного керівника мас в Україні був більш тривалим і складнішії через слабкі позиції більшовиків, наявність сильніших ворогів, більш тривали процес розпаду дрібнобуржуазних партій. З виходом у 1938 році «Короткого курс історії ВКП(б)» праці радянських науковців перетворилися на коментування т перекази офіційних уявлень про політико - культурний розвиток країни, некрі тичне тлумачення висловлювань класиків марксизму. Такий стан речей у радянські історіографії в своїх основних рисах зберігався майже до кінця 1980-х років.

Приблизно з 1920-х років за межами СРСР також розпочалося осмисленн політико-культурних процесів в країні Рад. Феномен радянського комунізму отрима широкий резонанс у світовій та емігрантській суспільно - політичній думці. Українсм та російська еміграція сприяла виникненню у 20-30-ті роки в Європі, а після Другі світової війни в США та Канаді наукових центрів з вивчення історії Росії та Україні діячі яких, збираючи документальні джерела, побіжно узагальнювали окремі аспект політико - культурного розвитку СРСР та УСРР 20-х років. Зокрема, на відміну ві офіційної радянської історіографії, представники емігрантської російської релігійи

- філософської думки Б. Вишеславцев, П. Новгородцев, В. Сперанський та інші, яі об’єдналися в Парижі навколо журналу «Путь» (1925-1940 рр.), розвивали загалы тему антинародної, диктаторської та злочинної сутності комунізму4. В 30-ті роки окрег аспекти проблеми побіжно були висвітлені М. Бердяєвим та П. Мілюковим5. Здобути вільної української науки на еміграції відбила «Енциклопедія українознавстве (Мюнхен, 1949 р.), яка стала своєрідним ідеологічно неупередженим універсальни репрезентантом розуміння особливостей політико - культурного розвитку Україн як в історичній ретроспективі, так і за радянського часу®. Загальні лейтмотив

5 ВолшМ С. Історія КП(б)У в стислому нарисі -Х.,1930, Попов И М Основні моменти історії КП(б)У-К ,1936

4 Путь Орган русской религиозной мысли Кн І Репринтное переиздание фнлософско - религиозного журнала «Путь» -Париж, 191 1927 гг -М., 1992 -С 349-356,405-13 7,480-489,622-627.

' Гзердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма Репринтное воспроизведение YMCA-PRESS.l955r.-M., 1990, Милюков П. И. Онер по истории русской культуры В Зх-М,1993-1995 -Т.2,ч. 1* С 203-261,355-409, Т2,ч 2 -С372-465

* Енциклопедія українознавства. Репринтне відтворення 1949 року-К ,1994-1995.

<раїнської емігрантської літератури 20-50-х років - «Україна - центр червоного ;рору і колоніалізму», «боротьба більшовиків з духом національної окремішності <раїнського народу», «вимушений і суперечливий характер українізації»7.

З другої половини 50-х років XX ст. до розпаду СРСР тривав другий торіографічний період, в СРСР обумовлений короткочасною лібералізацією ідянського політичного режиму після XX з'їзду КПРС, а в закордонній історіографії появою в другій половині 50-х років концепції політичної культури, спеціальних раць з проблеми. Радянська історіографія поділяється на два етапи: І) Від другої оловини 50-х до середини 80-х років, на якому реальні зміст, стан та історія злітичної культури УСРР знаходились в непримиренній суперечності з оологічними кліше і міфологемами офіційної пропаганди і суспільствознавства, і Від другої половини 80-х до кінця 1991 років, що обумовлено переосмисленням злітико- культурної спадщини внаслідок перебудовчіїх процесів та деідеологізації торичних досліджень.

Перший етап відкрила поява «нової» схеми історії України у вигляді схвалених К КПРС «Тез про 300-річчя возз’єднання України з Росією» (січень 1954 р.). икладена в них концепція «спільної вітчизни» (Росії, а згодом СРСР) позбавляла сраїнський народ права на особливий політико-культурний розвиток. Через призму -їх настанов, всупереч історичним фактам і науковій істині у 50-80-ті роки тема ісвітлювалася побіжно в численних працях, присвячених окремим аспектам історії 'спільно - політичного і культурного розвитку УСРР та СРСР 20-х років8. Звичайно, них є чимало достовірного історичного фактажу, але, будучи занадто здеологізованим, він не давав адекватного уявлення про зазначений феномен4.

Цілеспрямоване вивчення радянської політичної культури в СРСР почалося лише другої половини 70-х рр. XX ст. Відтоді регулярно з’являлися статті, брошури, знографії10, захищалися дисертації11, в яких можна знайти окремі відомості про злітичну культуру країни періоду непу. При цьому спеціальним працям бракувало звноцінної документальної бази, вони були занадто догматизовані, будувались на хтіставленні «буржуазних» і «соціалістичних» цінностей та норм12, на розвитку рази В. Леніна про політичну культуру в його промові на Всеросійській нараді здітоевіт 3-го листопада 1920 р.: «Мета політичної культури... - виховати справжніх імуністів, здатних... допомогти трудящим масам перемогти старий порядок і вести іраву будування держави... без експлуататорів»13. Радянська політична культура

1Ду}>деллаМ Мара комунізму Оцінка комунізму, грунт, на якому він росте, способи боротьби проти нього -Мюнхен, 1950; Наддтпрянець Українські націонал - комуністи, іх рол я у визвольній війні України 1917-1956 рр -Мюнхен, 1956, Свистун В Нова хвиля червоною ору на Україні -Вінніпег, 1930; Лл*еіьнлі|ьхий / В країні рабства і смерті -Чікаго,1951.

* Докладніше лия СонцевнчА В Українська радянська історіографія (1945-1982) -К., 1984 -С 74-84

"Див ,нзлр . КслемОепюва В Соціально - побутові функції радянської обрядовості.-К ,[984 -С 104-1 ІЗ. Курас И Ф Торжество ілетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине-К ,1978; Кучер О О Розгром збройної контрреволюції на >аїніу 1921-1923 рр -X , 1971.

'п Арнош'Юв А ¡1 Культура расшитого социализма -М .1975; Бурлацкий Ф М Политическая система развитого социализма //Коммунист -'9 ->"£ 12 -С.€8, ПовчукМ Т. Комн. 1 // Советская социалистическая культура. Исторический опыт и современные проблемы -М.,1979

11 Г\рина Г Г Рост политической культуры советских рабочих в условиях совершенствования социализма- Авторсф дис . канл филос к 09 00.02/МВ и ССО УССР, ХГУ им А М Горького - X ,1986, Минина Л Ф. Политическая культура социалистического общества гореф дис канл фиилос наук 09 00 02 / Харьк ун-гим А М Горького -Х.Л934

Гэроунов В В Взгляды В И. Ленина на становление политической культуры социализма // Вопроси истории КПСС -1982.-№4 -С 32-Кейзеров Н М Политическая и правовая культура Методологические проблемы.-М .І983.-С.56, Две кулыпуры - два образа мысли іерки сравнительного изучения политической культуры) -Мн.,1985

” Ленш В / Промова на Всеросійській нараді політосвіт губернських і повітових відділів народної освіти 3 листопада 1920 р // Повне ) тв -Т41 * С 384

різко протиставлялась «антигуманній капіталістичній культурі»14; зводилася д високих ідеалів і позитивних цінностей, найширшої демократії15. Її вищим прояво уявлялася діяльність компартії16. Через ідеологічні настанови про тотожні сі політичного й духовного розвитку націй і народностей СРСР, панування у масові свідомості уявлень про неспівмірність української культури з культурами «історичнії націй», перш за все з російською, фактично до кінця 80-х років окремо н розглядалися особливості політичної культури українців.

Друга половина 1980-х - 1991 роки стали помітним рубежем у радянській істс ріографії. Почався відхід від зведення радянської політичної культури виключи до позитиву, від її класово - ідеологічного трактування, критики відповідних «бур жуазних фальсифікацій». Підкреслюється її авторитарний характер, що, зокрем; відбилось у феномені сталінізму, який перестає трактуватися на рівні «окреми помилок», як насаджуваний зверху; він розглядається як рецидив російської нац опальної психології, як режим, що спирався на відповідну масову свідомість. Вперш у легальній радянській пресі називаються доктринальні джерела сталінізму спадщина Маркса - Енгельса - Леніна (В. Решетніков, О. Ципко, В. Чалікова)1 В 1991 році ставиться питання про існування особливих національних культур радянських республіках18. Проблема вивчається не лише в політологічному, а й історичному (А. Авторханов, А. Ківа)19, релігіезнавчому (Б. Курки Д. Фурман)211, філософському ракурсах, з позицій соціальної та політичної психологі в межах концепціїтоталітаризму, яка була сформульована в західній політології ш у 50-60-х рр.ХХ ст. (ІО. Іванов, О. Ярцева, А. Салмінтаін.)21. Хоча праці радянськії дослідників не висвітлювали безпосередньо проблему політичної культур Радянської України періоду непу, вони дозволили з’ясувати якісні риси останньо Зокрема, наступність ленінського і сталінського етапів її розвитку, розщеплення н офіційно - пропагандистську та масову, реальну, яка в СРСР аж до 90-х років так не стала окремим предметом дослідження, тощо.

Зрозуміло, що західна історіографія розвивалася відокремлено від радянське та майже до 90-х років XX ст. розглядалася останньою як така, що спотворює дійсни смисл і стан радянської політичної культури. Популярність концепції політичне культури в радянології, починаючи з 60-х років, була зумовлена здатністю пояснит несподівану стабільність комуністичного режиму, витоки відмінностей в табо{

и Красаєии 8 П Ленинское понимание политической культуры -Пермь,1985 -С.57

15 УтенкояВ М Исторические этапы развития политической культуры // Вопросы теории и практики идеологической работы.-М ,198 і Вып 15 -С 56-70,/’сошло Я. А. Політична культура особи -К..І984.-С.166.

1Л 5е1ых А К Сущность социалистической политической культуры // Проблемы научного коммунизма Межвуз сб.-Л ,1985.-Вып. 1 Политическая культура развитого социалистического общества сущность и механизм формироаанкя - С 10-12, Малыгина Т. А Илсйн направленность политической культуры //Проблемы научного социализма. Сб. ст -М , 1989 -Вип 20 -С.271-285.

'"'Решетников А Духовные основы современной политической культуры - Иркутск, 1991 -С 38-46, Ципко А Истоки сталинизма Ндукаижнзнь -1988 -.№11 -С 45*55, Х“12.-С.40-48; 1989 -№1 -С 46-56, Х«2.-С 53-61, Чаликови В Не нам одним каяться [О сталинизме к явлении мировой политической культуры] //Родина-1989 -Ле2 -С 20-23

" Гес/юриы е СССР и политическая культура взаимозависимость и взаимодействие («круглый стол») //Вестник МГУ-Сер 12 Социальн политические исследования-1991 .-ЛЬ4 -С.20-22,48, Фарукшин Л/. X. Политическая культура общества // Социально - политические наукі 1991 -Jfc4-C.il Ы12

19 Аєторхдпоа А Происхождение партократии//Октябрь-1991.-№2 -С 135-163,Л;;3,'С 148-181, Кнва А Культурналинашаполитическ культура0// Советские профсоюзы -1991.-.№5.-С.82-87.

10 Куркин С. Кто последний к Мавзолею7 (Размышления верующего над советской политической культурой) //Кубань.* 1991.-№8.-С 8 95; Фурман Д Сталин и мы с религиоведческой точки зрения// Осмыслить культ Сталина. М 1989 -С 402-426

Иванов Ю И Культура в тоталитарном государстве // Политическая культура учителей и учащейся молодежи Опыт формирован и проблемы. Межвуз сб науч. тр -СПб., 1991.-С.Ю2-И1. Тоталитаризм как исторический феномен Сб ст-М.,1989

оціалізму. Це призвело до появи на Заході нової дисципліни - порівняльного ивчення комуністичних систем, що грунтувалася на аналізі державної практики оціалістичних країн у відповідності з їхніми національними особливостями, іначний внесок у розкриття проблеми зробили співробітники науково - дослідних станов Гарвардського та Колумбійського університетів, які, починаючи з 50-х років, ідповідно працювали в межах двох проектів - з радянської соціальної системи та учасних культур.

Вагомим здобутком робіт другої половині 50-х років представників українського арубіжжя - М. Гадяцького, Б. Голезина, І. Лисяка - Рудницького22 став показ заємозв’язку радянської політичної культури з традиційною дореволюційною олітичною культурою Росії. Переважна більшість сучасних американських (Е. іінан, Р. Пайпс, М. Раєв, Н. Тумаркін)23 та західноєвропейських (Г. Зімон, В. Іфайлер)24 політологів та істориків залишаються досить послідовними у проведенні казаної методологічної стратегії.

Хоча до другої половини 80-х років радянський та закордонний історіографічні роцеси існували окремо один від одного, саме останній підготував той прорив, шо гався на межі 80-90-х років у радянській, а потім у пострадянській історіографії, [ро це, зокрема, свідчать характер і зміст праць 70-80-х років американських і їхідноєсропейських науковців Ж. Россі, Р. Такера, Е. Карра, Ш. Фіцпатрик,

. Фромма2', розвідки того періоду дослідників української діаспори (Б. Кравченка,

3. Шевельова)26, результати радянсько - американського симпозіуму істориків СРСР у 20-ті роки» (1990 p.)27.1 хоча на початок 90-х років закордонні дослідники ■іявилися набагато ближче до розуміння сутності політичної культури СРСР та СРР 20-х років, вони не змогли розкрити усю глибину багатомислення, що ормувалося в країні, існуючі політичні субкультури, безпосередньо не розробляли :му політичної культури Радянської Україні, торкались її лише побіжно в працях, зисвячених окремим аспектами розвитку країни у XX ст.

З розпадом СРСР та набуттям Україною незалежності окреслився новий період історіографії проблеми, провідна роль у висвітленні якої перейшла до вітчизняних іуковців. Зміна пріоритетів дослідницької роботи останніх пов’язана з ауалізацією проблеми національної самобутності, зростанням інтересу до історії сраїнської державності. До того ж, політичні зміни, що відкрили доступ до раніше

:: Гидяцькнй М Джерела московського комунізму -Торонто, 1960; Го.іезин Б Більшовизм - органічне московське явище Зі щоденника зинн, щоії оточення не ротуміс, не хоче, або н не може розуміти.-Г'анноеср.1957, Лисяк -Рудиицынт І Історичні есе В 2 т - К ,1994 --С 296

Ксспап E. L On certain mythical beliefs and Russian behaviors /•’ Russian Littoral Project -Maryland, 1993 Ofcl -P.i-35. Пайпс P Россия при ром режиме Пер с англ -М ,1993, Rae ff M The people, the intelligentsia and Russian political culture // Po'iticaJ studies.-Oxford -199} • 4і .spes lis -P 93-! 06, Ту чаркпн И Ленин жив! Культ Леннна в Советской России / С Л Сухаре» (пер с англ) -СПб ,1997

З/тон Г Зяхетки о политической культуре в России//Вопросы философии -19^8 -.Vj7 -С 25-30,Pfeiler IV IIistonscheRahmenbedmgungen russischen politischen Kultur /7 Russland auf dem Weg sur Demokratie9. Politik u Parteien in der Russischen Föderation -Paderborn etc , 1993 -

М2

Росси Жак Справочник по ГУЛАГу В 2 ч -М ,1991, Такер Р Политическая культура и лилерс гво в Советской России От Леннна до бачеаа (Главы из книги) Пер с англ //США Экономика, политика, идеология-1990 -№i -С 76-85; №2 -С 87-96, №3 -С 73-83, Xü4 -7-90, М»5 -С 70-81 ; №6 -С 67-80, КаррЭ Русская революция от Ленина до Сталина 1917-1929 Пер с англ -М ,1990, Фицпатрик llleù ia iccu и проблемы классовой принадлежности в Советской России 20-х голов // Вопросы истории •• 1990 -.N1*8 -С 16-3 ! ; Фрои* Э Бегство воболы/Пер. с англ Г Ф Швейника-М.,1990.

Кравченки Б Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX ст / Пер з англ В. Івашко -К , 1997. Шевельов Ю. Українська мова ?ршік половині двадцятого століття (1900-1941) Стан і статус -Б м ,1987.

Верничснко М А СССР в 20-е гопы проблемы и мнения (по материалам советско - американского симпозиума историков) // США' иомика, политика, идеология - і 990 -.Y*?2 -С 64-69

недоступних радянських і закордонних джерел та літератури зумовили можливість об’єктивного висвітлення історії політичної культури Радянської України. Так, Л.Нагорна, О.Рудаксвич наголошують на продовженні за радянського часу деформації і нищення політико - культурних надбань українців; оцінюють політику компартії щодо українського народу як «державний геноцид». Всупереч думці про монолітність радянської політичної культури, яка тривалий час панувала у радянському суспільствознавстві, акцентують увагу на наявності в ній різних політичних субкультур (націонал-комунізму, декларованої і реально діючої тощо)2*. В цьому плані заслуговують на увагу статті М. Безотосиого, С. Дровозюка, А. Епштейна29, професора Алабамського університету Ю. Лібера3“.

Широке коло політико- культурних проблем УСРР 20-х років (державно-правові питання українізації, взаємини людини і існуючої системи, генезис тоталітаризму тощо) піднімається в працях О. Бриндака,0. Гонтаря, В. Чеховича, Ю. Шаповала31.

Деякі процеси політичної соціалізації та політичного виховання, формування комуністичних цінностей у населення УСРР 20-х років розкриваються в працях українських (О. Бойка, О. Гриценка, Н. Калениченко, І. Романенко, О. Удода)32 та російських науковців (С. Журавльова, О. Соколова, Н. Лебіної, О. Щербініна)33.

Вагомий внесок у розкриття особливостей комуністичної політичної культури в Україні періоду непу зробили М. Дорошко, В. Колесник. І. Білас, С. Білокінь, І. Винниченко, 10. Шаповал, В. Пристайно, В. Золотарьов, В. Ченцов34.

Механізм політико - культурної переорієнтації української інтелігенції висвітлюється в дослідженнях В. Гусєва, І. Верби, Г. Касьянова35, колективних працях «Репресоване «відродження» »36 та «Репресоване краєзнавство»37.

Автори історіософської праці «Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду)», осмислюючи особливості політико - культурного розвитку

-* Нагирна Л. П Політична культура українського народу історична ретроспектива і сучасні реалії -К.,1998, Рудакевич О Політичн: культура України: руйнація та шляхи відродження II Розанова держави -1995 -,N"1 -С.18

-'ч Беюпюсний М. Т Опір сталінізму в Україні (1920- 1930-ті рр )// Український історичний журнал.-1993 -М2-3.-С.97-103 \Дровозюк С І Духовне життя українського селянства як предмет конкретно - історичного дослідження [20-ті роки XX ст) //Там же -1994.-.N«5.-С 61-67 Эпштейн А І і Сопротивление тоталитаризму на личностно- поведенческому уровне (по материалам Украины 20-30-х годов) //Тот алитариз* и антнтоталитарные движения в Болгарин, СССР и других странах Восточной Цвроиы (20-80 годы XX века) Материалы междунаир. науч конф. Харьков, і994.-С. 320-325.

41 ЛіберЮ Питання національної ідентичності в містах Радянської України у 20-хрюках XX ст.//Україна модерна-Львів, 1999-С 206-2 К я БрчндакО. Б. Ліквідація більшовиками політичної опозиції та встановлення однопартійної системи в Україні у 20-ті роки -Одеса,199? Гонтар О. В Деякі питання міжнаціональних відносин на Україні в 20-ті роки // Український історичний журнал -1991.-№7.-С.125-13С ЧсховичВ.А, Державно-правові питання українізації в 20-х роках// Минуле України відновлені сторінки -К ,199 і *С 96-121; Шаповал К

І Людина і система (Штрихи до портрету тоталітарної доби в Україні) -К . 1994

к Бойко О. Нарис історії Ніжінської коково - дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті роки) // Сіверянський літопнс.-1998 М'5 -С 120-127, Гриценко О Нариси української популярної культури.-К ,1998, Гриценко О «Своя мудрість» Національні міфології т «громадянська релігія» в Україні Додаток до «Нарисів української популярної культури».-К .1998, Калениченко Н Проблема сім’« тасімейног виховання в Україні (20-ті роки XX ст.) // Шлях освіти -1997 -№4 -С 47-$0, Романенко / Театралізовані форми комуністичної агітації пропаганди (1919-1920 рр.) // Історія України *І999.-№41; Удод О А. Історія в дзеркалі аксіоюпї Рсшь історичної науки та освіти у формувані духовних цінностей українського народу в 1920-1930-х роках.-К.,2000.

31 Журавлев С. В-. Соколов А А. Повседневная жизнь советских людей в 1920-е годы // Социальная история Ежеюдннк 1997 г. М .1995 -С 287-332; ЛсбинаН. Б Повседневная жизнь советского города нормы и аномалии 1920-1930годы -СПб.,1999, Ще/юининА і Тоталитарная индоктринация: у истоков системы Политические праздники и игры //Полис -1998,-№5.-С.79-96.

м Дорошко М С.. Колесник В. Ф. Формування в Україні більшовицької партійно-державної номенклатури в 20-ті роки // Українська

історичний журнал.*І993.-№9 -С 40-51, Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953 Суспільно-політичний та прзвоаи аналіз. Кн. ).-К.,1994, Білокінь С / Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-} 941 рр.) -К, 1999, Винниченко І Украї>

1920* 1980-х: депортації, заслання, вислання.-К, 1994, Ку.іьчіпіький Ст Комунізм в Україні, перше десятиріччя (1919-1928) -К ,1996; Щапов*. Ю І та ін ЧК-ГПУ-ІІКВД в Україні: особи, факти, документи -К , 1997, Чснцое В В. Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки Тернопіль,2000

Гусєв В.. Верба І Процес 24-х, або як радянська влада приборкувала харківську інтелігенцію // Політологічні читання -1995 «Лаі С 96-114; Касьянов Г В Українська інтелігенція 1920-х-30-х років соціальний портретта »сторична доля -Київ-Едмонтоіі,1992

30 Репресоване «відродження» / Упоряд О.І. Сидоренко, Д В Табачник -К .1993

Репресоване краєзнавство (20-30-п роки)/Авт кол.БабенкоЛ Л таін.-К..1991

України в дусі зарубіжної методології (цивілізаційного підходу), наголошують на формуванні в 1920-ті роки передумов для сталінського реформування суспільства38.

Значним кроком у розробці проблеми особливостей політико-культурного життя УСРР '20-х років, створення в ній жорстко централізованої системи духовного поневолення стала поява наукових праць з історії православної церкви в Україні39.

Важливе значення у розкритті специфіки радянської політичної культури мають дослідження науковців країн СНД Г. Батигіна, Г. Почеицова, Ф. Бісенбасва, присвячені аналізу радянської політичної свідомості, міфології і символізму40.

У цілому, в сучасній історіографії радянської політичної культури, окрім поодинокої думки В. Бондарева стосовно того, що в часи культу особи в СРСР не було політичної культури41, існус два основних напрямки. М. Молчанов, А. Філюшкін вважають її специфічним феноменом XX ст.42. Переважна більшість російських (Е. Баталов, VI. Бірюков, В. Сергеев, Д. Гудимепко, Ю. Пивоваров)43, українських (В. Лісовий,

І. Немчинов, В. Потульницький, О. Рудакевич, М. Гутор)44 і, як зазначалося вище, закордонних науковців вбачають її підгрунтя в самобутній культурі Російської імперії.

Загальний огляд історіографії свідчить про тс, що історія політичної культури Радянської України періоду непу не була поставлена як окрема наукова проблема, ire стала предметом комплексного дослідження. Взагалі концепція політичної культури не відіграла значної ролі у справі детального вивчення феномену соціалізму î Україні. В спеціальних працях з проблеми простежується загальна риса - пріоритет юлітичного і вторинність історичного. Переважна більшість науковців лише <онстатує особливості політичної культури України 20-х років XX ст., їм бракує дамплексного аналізу цього феномену на конкретно - історичному матеріалі. Дотепер ¡алишаються недостатньо дослідженими питання зародження і становлення вдянської політичної культури вУкраїні; етапи, які вона пройшла в своєму розвитку; іміни, що відбувалися при переході від одного етапу до іншого; наявні в УСРР толітичні субкультури; основні параметри домінантної політичної культури нарізних :тапах її розвитку; вплив більшовицько - комуністичної політичної культури на успільпо- політичну ситуацію в республіці, на свідомість і поведінку її населення; іитания соціалізації особи, формування масової політичної культури, її еволюційні іміни і стан; формування політико- культурних основ тоталітаризму в країні. Отже, ■ема дисертації може бути предметом самостійного дослідження.

18 Кремень В Г. Табачник Д В. Тка^счко ВМ. Україна альтернативи поступ} (критика історичного досвіду) -К .1996.

'9 Історія православної церкви в Україні 36 нз>к пр -К . 1997; Силантьев В И Большевики и православная церковь на Украине в 20-е мы -Хармсов. 1998

10 Г. С Метаморфозы утопического сознания .'I Квиитхсснция Фнлос альмзна\Л991.-М .1992 -С 263-292: Иочепцов Г. от ал »тарный человек Очерки тоталитарного символизма и мифологии - К .1994. Сознание в соииокутьтурном коїггсксте - Алматы. 1993 -

7-47

” BoHóajx'eB Политическая культура іичеряегся пролитой кровью //Aima mater Вестник высшей школы -Î992.-.NM.-C 47-52 " Mo ічанов М О Про національні витоки тоталітаризму в СРСР // Філософська » соціоюпчналумкз.-І991.-№11 -С.32-37; Филюшкин И Современная западная историография об истоках российского тоталитаризма// Тоталитаризм и антитогатитзрные движения в Болгарии. ССР и др>гич страна-ч Восточной Европы (20-80 годы XX века) Материалы меаслунар. науч конф Харьков.21-23 сентября 1993TL-.1994 -С IS7-192 •

43 Батаїоц Э Советская политическая к\льт>ра //Общественна на\ки и современность.-1995 -№3 -С 60-70; Бирюков Н. Сергеев В смокрзі ия и соборность' представительная власть в традиционной российской и советской политической культуре// Там же -№6 -С 53-R. ГудииенкоД В Политическая культ\ ра России преемственность эпох//Полис -1994 -.N"2 -С 156-164.

11 TicoFuù В Кучьтхра -ідеолот - політика.-К .1997 -С 132. Немчииоь J Змшавіч, або гсиезабігіьшоги’льїуІ!Нова політика.-199& -.N«3.-20-29. Потульницький В А Теорія української' політологи К\ рс лекцій -К .1993 -С 152 154-155; Рубакеяич О М. ГуторМ С Політичне дродження\країнського народу(Шляхи формуванняновп’ньої>краі'нської політичноїкульт\ри) -Юнв-ТерношльЛ998.-С 7-І 1

Джерела по темі дисертації багаті і різноманітні, складаються з публікацій тг архівних матеріалів. Опубліковані джерела можна умовно поділити на такі групи: Перша - акти законодавчих та виконавчих органів радянської влади (перш Конституції РСФРР, УСРР та СРСР; чинне законодавство УСРР про дітей та : народної освіти; законодавчі акти та інші документи 20-х років про відповідальність за політичні злочини, на яких грунтувалася внутрішня політика УСРР; офіційн статті та матеріали до перевиборів Рад, аналіз їх підсумків тощо).

Другу групу становлять документи більшовицької партії та комуністичного рух^ радянських, професійних, інших суспільних об’єднань та організацій, документі комсомолу та піонери (матеріали, стенограми з’їздів, конференцій, пленумів). Значн) роль відіграло використання збірників документів і матеріалів з архів) JI. Троцького45, з проблем національних відносин46, культурного будівництва в Україн періоду непу47, розвитку краєзнавства4*, документів і матеріалів партійної дискусі'

1920-х років з питань партійної етики44, дискусій 1923-25 років з питань ставленні до інтелігенції50, маловідомих документів, що висвітлюють національно-визвольниі: рух, боротьбу політичних партій і репресіїбільшовиківвУкраїнів 1917-1927 роках51 механізм приборкання і підкорення української національної інтелігенції52.

Третя група джерел - доповіді, промови, статті, твори політичних діячів УСРІ та СРСР (В. Леніна, Г. ІІетровського, X. Раковського, М. Скрипника та інших).

Окремою групою джерел с мемуари противників більшовицького режиму, учас ників та очевидців революційних перетворень в країні (А. Гольденвейзера М.Могилянського, А. Денікіна). Особливу цінність мають щоденник! С.О. Єфремова, в яких з документальною точністю відтворено хроніку українськоп життя 1923-1929 років33.

П’яту групу опублікованих джерел становлять 23 документа з архіву ОДПУ з;

1921-1927 роки54 та опубліковані у збірнику “ЧК-ГПУ-НКВД в Україні” (1997 р.)5 унікальні матеріали, що розкривають механізм роботи органів більшовицько державної безпеки, їх роль в утвердженні комуністичної політичної культури.

Шостою групою джерел є статистичні дані про освітній та загальнокультурні рівень населення, його окремих груп, політичної еліти суспільства, про соціальній і національний склад правлячої партії та радянських працівників, їх лідерів статистичні огляди партійної роботи на Україні, дані про мережу установ політосвіти Стан масової політичної свідомості, ставлення населення до влади та існуючог режиму розкриває наступна група джерел - листи і відгуки громадян про події країйі, заяви, доноси, скарги до державних установ та більшовицьким вождям56.

15 Архив Троцхого. Коммунистическая оппозиция в СССР. 1923-1927 гг Тт 1-4 -М .1990 “Національні ылноенни в Україні у XX ст • 36 документів і матеріалів -К.Л994. г Кульпрке будівництво в Українській РСР 1917-1927. 36. документів і матеріале -К ,1979,

**Репресованекраеінааство(20-30-тіроки)/Авг кол : Бабенко Л. Л таїк -К.,199І.-С.355-463 ** Партийная этика- {Докуліентьі и материалы дискуссии 20-х годов). *М ,1989 Судьбы русской интеллигенции" Материалы дискуссий, 1923-1925 гг - Новосибирск. 1991 '* Документи трагічної істори України (1917-1927 рр.) -К. 1999.

Пиріг Р Я. Михайло Гру шевський між історією та політикою (1920-1930-ті роки) 36 документів і матеріалів -К..І997 -С.68-113 '3ЄфремовС О. Щоденники, 1923-1929.-К..1997

4 Максудов С. (Кембридж, CUJA). Документи з архіву ОДІГУ 1921-1927 рр П Український історичний журнал -1992.-Л1‘2 -С 100-111 ” Шапоеад Ю. І. таін ЧК-ГПУ-НКВД в Україні особи, факти, доку менти.-К., І997.-С. 189*295.

* Голос народа. Письма и отклики рядовых советских граждан о событиях 1918 - 1932 годов -М.Д997, Письма во власть 1917-192 Заявления, жалобы, доносы, письма в государственные учреждения н большевистским вождям -М..1998.

Восьму групу джерел складає періодична преса - часописи «Вестник агитации пропаганды», «Известия ЦК КП(б)У», «Путь просвещения» та інші.

Дев’ята група джерел представлена виданнями довідкового характеру: зноманітними словниками, щорічниками, довідниками.

Десяту групу джерел становлять документи, що стосуються організації і роботи кіл та гуртків профграмоти; шкіл політграмоти, агітколективів, а також правила програми для вступу до інститутів, технікумів та на робітфаки УСРР.

Остання група опублікованих джерел - матеріали клубної, політико -юсвітиицької та музично - театральної роботи.

Найважливішим комплексом історичних джерел, покладених в основу ісертаційного дослідження стали архівні матеріали. Автор опрацювала 126 справ, а зберігаються у Центральному архіві громадських об’єднань України (ЦЦАГОУ. онд 1), Центральному державному архіві виконавчих органів влади та управління сраїни (ЦЦАВОВУ України. Фонд 2, Р166), Державному архіві Харківської області ÍAXO. Фонд Р90, Р203, Р492, Р820, Р845, Р1964, ПІ, ПЗ, П5, П20), Державному 'ХІві Одеської області (ДАОО. Фонд Р107, Р1234, ПЗ, П7). Використані архівні ітеріали також можна умовно поділити на окремі групи.

Перша група архівних джерел включає заяви, листи, скарги комуністів, селян, ібітників; політчастівки, політичні вірші, пісні, думки пересічних громадян; листи зведення від парторганізацій заводів міст, округів; таємні зведення окружних цділів ДПУ про настрої селян, населення в зв'язку з різними політичними подіями постановами ЦК ВКП(б) та КП(б)У тощо.

Другу групу складають документи, що стосуються системи, форм і методів ілітичного виховання населення, впливу комуністичної ідеології на стан його ісової свідомості.

В окрему групу виділені документи, які відбили ставлення більшовиків до горичної пам’яті українців, формування історичної свідомості у населення України оложення про істпартвідділ ЦК КП(б)У, доповідна записка М. А. Рубача в ЦК 1(б)У про дискусію з питань історії партії тощо).

Наступна група архівта документів стосується політико-культурних підвалин ганізації та функціонування КП(б)У; принципів, стилю та методів її діяльності, >рм політичного керівництва країною; ріиня соціально - класової, ідеологічної лерантності в українському суспільстві, міри існуючої свободи в УСРР.

П ’ята група документів розкриває взаємовідносини РКП(б) - КП(б)У з радами, 'офсиілками, іншими суспільними і релігійними організаціями, добровільними вариствами.

Окрема група архівних матеріалів стосується номенклатури.

Сьому групу склали документи з питань українізації державного і партійного аратів, комсомолу, організації юних ленінців, профспілок тощо.

Аналіз джерельної бази по темі дослідження свідчить, що вона цілком достовірна .остатня для розкриття теми.

У другому розділі «Політична культура більшовизму: механізм утвердження і реалізації в Україні» вивчається становлення і розвиток більшовицько -

комуністичної політичної культури в Україні на двох головних рівнях інституціональному та особистому.

В параграфі першому - «Партійно - радянський апарату політико - культурі системі більшовизму» аналізуються обставини і фактори, які призвели до ліквіда: політичного плюралізму, виникнення та поширення радянської номенклатур Висвітлюється діяльність більшовиків по утвердженню власної монополії політичному житті УСРР - тактика боротьби з внутрішньою і зовнішньс політичною опозицією, за уніфікацію комуністичного руху України; гіракти оволодіння профспілками і радами, культура влади та електорального процс' особливості рекрутування еліти; політико - культурна сутність і наслідки українізаі.

Підкреслюється, що особливістю культури функціонування політичноїсисте: УСРР стало злиття партії та держави, змішування функцій рад і гіартосередк сумісництво і злиття посад в партійному і радянському апараті, підкорення йоі профруху; прагнення до централізму та єдності за будь-яку ціну; призначенн: комунізація кадрів, їх підбір не за діловими якостями, а політичними мотивами всіх рівнях, в усіх без винятку галузях управління та господарювання; відчужен населення від впливу на державно - партійний механізм; наявність ефективн важелів маніпуляції політичною свідомістю, жорсткої дисципліни та контролю політичною активністю мас.

Важливими передумовами встановлення однопартійної політико - культурі системи, влади партапарту в Україні була сукупність наступної групи чинник ідейних засад більшовизму (дефініція про керівну роль пролетаріату та компарті житті суспільства^ якою в дійсності приховувалася диктатура партії); особливост організації ВКП(б)-КП(б)У (жорсткий централізм і дисципліна, піднорядкуван нижчих ланок вищим); низького рівня загальної та політичної освіти і культу членів партії, релігієподібного розуміння ними характеру соціальних процес спрощеного погляду на світ; більшовицької етики (ідеологічна непримиренніс-виправдання насильства, войовничий атеїзм); особливостей тактики реалізаі власного політико - культурного ідеалу (мета виправдовує засоби, класовий розк суспільства, підтримка образу зовнішніх і внутрішніх ворогів, використан каральних органів); політико- культурних особливостей тогочасного комуністі ного руху (ідея його непорушної інтернаціональної єдності, первинності соціальне питання над національним, визнання можливості існування лише однієї компар в кожній країні).

Неп не поширився на політичну сферу, навпаки, боротьба з опозицією набу цілеспрямованого характеру. При цьому застосовувалася гнучка тактика. Окр агітаційно - пропагандистських заходів, використовувалися доноси таємн інформаторів ДПУ, наклепи, підтасовані звинувачення, нагнітання ненависті і зло у суспільстві; репресії за двома лініями-партійною та каральних органів; примусе звільнення з роботи, політичний нагляд, політична і моральна дискредитац виключення з партії, ізоляція керівників опозиції. З одного боку, прийом до свс лав вихідців з інших партій, а з іншого - курс на скорочення їхньої чисельност лавах КП(б)У, боротьба з залишками опозиційних партій, особливо з есерамі меншовиками, перманентне переслідування за колишню належність до інших парт

іідомс ігнорування бажання деяких політичних сил та осіб співробітничати з іадою, фальсифікація обвинувачувапьних матеріалів, арешти, показові суди, ¡зстріли, концтабори. Поширювали можливість використання важелів насильства сний альянс ДПУ - НКВД з партійними органами; перетворення органів льшовицької безпеки з тимчасових і надзвичайних на такі, шо включалися через аркомат внутрішніх справ у загальну систему радянської державності.

Діяльність більшовиків сприяла створенню глибокого антагоністичного політико культурного поля в Україні, неп не забезпечив гомогенності суспільно-політичного нгтя. Зокрема, існуючий антагонізм між більшовиками і українським селом іглибили діяльність комнезамів, штучне розшарування села, перепони на шляху > щонайменшої можливості його самоврядування. Щодо політики українізації, то татеж живила небажані для правлячої верхівки процеси та політичні субкультури.

У другому параграфі «Суспільні пріоритети та політична самосвідомість: ляхи і методи формування» розглядаються дійові засоби формування імуністичної політичної культури - система і механізм політичної соціалізації та )літичного виховання населення.

Вплив компартии на масову свідомість полегшували і забезпечували: значний упінь деморалізації мас, соціальний розпад і маргіналізація суспільства внаслідок йни і революції; низька загальна освіта та некультурність населення України; [користання неприязні мас до старої інтелігенції, навіть до тієї її частини, яка іівробітничала з владою; застосування таких головних методів боротьби за [ійснення комуністичного політико - культурного ідеалу, як нейтралізація інтирадянського» елементу, агентурний нагляд (інформатори, агенти), леспрямований розкол суспільства, нацьковування одних верств населення на інші, >заправове насилля, залякування, примус, знущання, використання каральних іганів, соціально - економічних криз з метою знищення політичних опонентів.

Ефективність адаптації мас до комуністичних цінностей і норм забезпечили:

Створена у період непу суворо ієрархічна і централізована мережа закладів хпітико - освітньої роботи та агітколективів', використання різних форм і видів дивідуальної, групової, масової агітації та пропаганди. 2) Уніфікація, тотальна еологізаііія та політизація національно - культурної сфери суспільства. імовчування духовного та політико - культурного смислу української історичної іадиції, боротьба з нею. 3) Оформлення партійно - державної цензури, «чистка» бліотек і книгарень від «ворожої» літератури. 4) Зобов 'язання партійців доносити цензуру та ДПУ про випадки розповсюдження «ворожої» літератури та інші пкідливі явища». 5) Комунізаі^ія театрів, естради, клубів тощо, централізація :рівництва видовищами при політосвітах, контроль за діяльністю творчої телігенції. 6) Обов’язковість залучення населення у «добровільні» товариства,

о підпали під повний контроль і керівництво Агітпропу ЦК КП(б)У.

Реорганізація і політизація системи освіти, «оробітничення» і «чистки» ікладацько - професорського складу, фільтрація при прийомі до вузів та :пірантури, мобілізація комуністів на педагогічну роботу, адміністративне ручання в навчальний, науковий та творчі процеси. 8) Становлення і розвиток

комуністичного дитячого руху, що активно впливав на школу. 9) Одночасні використання і боротьба (переслідування, нищення, показові політичні процеси’ з інтелектуальною елітою українського суспільства, заміна її новою робітничо -селянською інтелігенцією. 10) Гнучка тактика у боротьбі з релігією та церквок (використання у перші роки непу українського національно - релігійного руху длі боротьби проти церковних структур Російської православної церкви - РПЦ).

Третій роздиі «Семіотична (знакова) система і політико - культурні зміни < УСРР» присвячено аналізу сукупності політичних символів 20-х рр. З одного боку вони виявилися вагомим засобом забезпечення успіху легітимації більшовицькогс режиму в Україні, а з другого - містять у собі важливу інформацію про сутністі політико - культурного розвитку українського суспільства періоду непу. Адже розвитої будь - якої культури - це фактично зміна її символічного (знакового) змісту.

У першому параграфі «Політико - культурні процеси і тенденції через призму полі тичншлексем» висвітлюються особливості політичної мови (адміністративно - правово термінології, мови законодавства, упрааііння, спілкування, виховання, пропаганди), і якій відбились сутність й динаміка політичної культури УСРР періоду непу.

Нова мова, що проникала у свідомість людей через гасла, доповіді, газети журнали, радіо, а також насичення політичним змістом педагогічних, художніх наукових текстів стали могутнім засобом придушення індивідуальності, свободі думки, руйнування духовності, боротьби з українською національною самобутністю культивування комуністичного образу життя і поведінки.

Мовні стереотипи - кліше найбільш яскраво віддзеркалили становлення посилення протягом 1920-х років тоталітарної політико - культурної альтернативі в Україні. Її базовими засадами були: 1) Наростаюча централізація влади. 2 Вождізм, схиляння перед партійно - комуністичними авторитетами. 3) Пріорите' ідеологічних настанов над інформацією, культивування обстановки секретності підозрілості, поліційний нагляд за населенням. 4) Сувора ідейна єдність, централізи правлячої партії; привілейоване становище її верхівки. 5) Відірваність влади і парті від населення; запобігання неформальних ситуацій в контактах між владою громадянином, управління суспільством з метою забезпечення інтересів партапараг на шкоду інтересам населення республіки. 6) Окрема законність і мораль дл! партійців. 7) Безапеляційне нав’язування більшовицької ідеології. 8) Спрощені сприйняття світу, його чіткий поділ на «ворожу буржуазну» і перєдов; «пролетарську» культуру. 9) Ідея непримиренної конфронтації між «своїми» «ворогами». 10) Приниження і нехтування в ім’я ідеологічної мети реальних потреі населення. 11) Заміна загальнолюдських цінностей «класовою етикою», зведенн: індивідуалізму до аморальності, боротьба з українською національною елітою оголошення життя людини «класовими здобутком і власністю». 12) Утвердженні відверто агресивної лексики війни. 13) Заперечення цінності мови опозиції відсутність діалогу як методу вирішення проблем, зростаюча войовничі нетерпимість до опозиції. 14) Національний нігілізм, що, зокрема, відбилось і небажанні вживати саму назву «Україна» в офіційній термінології, в створенні сухо

і утилітарної української мови, весь словник якої відбив зміну традиційнії:

іаціональних цінностей на войовничо - класові тощо.

У другому параграфі «Символічно -міфологічний простір комуністичної влади» іозглядається символічна політика правлячої партії як ефективний засіб стабіїізагіії правління суспільством, залучення населення до сприйняття більшовицько -омуністичних політико - культурних цінностей, норм, ідеалів та цілеспрямованої іаніпуляції свідомістю мас з метою прищеплення ним «корисних» для влади артапарату ілюзій.

Успішне впровадження смислів і міфів комуністичної політичної культури в країнське суспільство, окрім усього іншого, було забезпечено вдалим синтезом аких груп заходів: І) Створенням оригінальної національно-державної, ритуально процесуальної, політико - музичної, наочно - агітаційної символіки та політичної юпоніміки. 2) Адаптацією до комуністичної моделі політичної культури ключових лементів української національної ідеології (міфології). Зокрема, культивування іфу про можливість розвитку української державності лише в умовах пролетарської иктатури, про нове світове призначення України; канонізація і включення . Шевченка до радянсько - комуністичної міфології тощо. 3) Опорою на традиційну елігійну свідомість мас (використання церковної лексики; запозичення зовнішніх орм і засобів виразу християнського віровчення для комуністичного виховання ас - заміна релігійних обрядів і свят «червоними», поширення «ленінських кутків»). Національно-державна символіка і міфологія УСРР фіксувала підгрунтя змуністичної політичної культури -уявлення про радянську винятковість, політичну гревагу і обов’язковість для загального наслідування і копіювання; нетерпимість з інакодумців; орієнтацію на майбутнє і месіанський гегемонізм; необмежену, гподільну владу диктатури пролетаріату; заперечення рівності прав і поняття <омпроміс», виправдання політико-правової дискримінації; правовий нігілізм; ;рховенство загальносоюзних органів та законодавства, що перетворювало ^оголошений суверенітет України на політичний міф.

Релігісподібність, сакральне розуміння революційних перетворень, ідея шективної жертви в ім’я здійснення пропагандистського ідеалу, мілітаризація 'СПІЛЬНО - політичного життя, вождізм на всіх рівнях, непорушне схиляння перед іртійними авторитетами, елітарне становище правлячої верхівки, орієнтація на ¡рманентну конфронтацію всередині країни і на міжнародній арені; колективізм; :пресивна спрямованість держави; рефлекторність класово необхідної поведінки, іротьба з усіма, хто зрікається великої мети як найсуттєвіші риси комуністичної шітичної культури відбила ритуально-процесуальна, політико-музична символіка політична топоніміка.

У висновках наведені підсумки дисертаційного дослідження.

Захопивши владу в Україні, більшовики зіткнулися з проблемою ЇЇ утримання, безпечення політико - культурної інтегрованості суспільства,.введення його в мки державного життя. Саме з цим пов’язаний перехід до непу, який не поширився політичну площину.

В становленні і розвитку більшовицько-комуністичної політичної культури в ;раїні періоду непу чітко окреслюються два етапи. Закінчення першого умовно

датується першою половиною 1925 року, другого - кінцем непу.

Більшовицька стратегія формування власної політичної культури в українському суспільстві виявила себе на інституціональному та особистому рівнях. Тактична ї реалізація зводилася до комбінації компромісу з українським національним рухом організованих репресій, ліквідації альтернативних субкультур, придушення спро( політичної мобілізації українців; відслідковування, обліку і вилучення потенційнії) «контрреволюціонерів»; зрощення партійного і державного апаратів; створенні соціально - однорідного суспільства; нищення традиційних соціальних зв’язків класів і груп; використання найбільш відсталих і радикальних верств населення створення всеохоплюючої системи політико - освітньої роботи; інтеграці українських національних міфологем у радянську міфологію, наповненні традиційних форм релігійної свідомості мас новим змістом. В утвердженії комуністичної політичної культури в Україні семіотичній системі належала одна провідних ролей. Саме вона, і особливо мовні стереотипи - кліше політичноп лексикону, найбільш яскраво віддзеркалили становлення і поширення з року в ріі тоталітарної політико - культурної альтернативи в Україні періоду непу.

Діяльність КП(б)У по формуванню комуністичної політичної культури ; населення УСРР 20-х років включала оціночний, гііннісний, пізнавальний, емоційниі поведінково - орієнтаційний аспекти.

Тим самим, ефективність імплантації більшовицько - комуністичної культури українське суспільство була забезпечена успішним синтезом механізму пряме монополії компартії та форм розповсюдження власної ідеології в масах. Партійн ідеологія трансформувалася в державницьку ідеологію, а основою створеної систем: стала її підтримка більшістю трудящих. Принципи зрівняльного колективізму повного ігнорування особистих інтересів заради класових цілей революції, аскетизі стали важливими рисами виховання нової людини. Було створено цілу систем ідеологічних заслонів проти проявів некомуністичної орієнтації. Важливим елементами нової політичної культури стали відокремленість партійно - державног механізму від населення, існування окремої законності для партійців, звеличенії вождів, директивність, централізм. На протязі непу простежується істоти відмінність між декларованою і реально діючою політичною культурою мас, щ лише поглиблювала політико - культурний розкол як всередині правлячої парті так і в українському суспільстві, сприяла наростанню індиферентного ставленн населення до політики, низькому рівню орієнтацій на участь у політичному процес Отже, у період непу в Україні розвинулась не активістські спрямована, н громадянська (учасницька), а підданська, «етатистська», «бюрократична) «тотальна» політична культура.

Виходячи з вищезазначеною, навряд чи можна говорити про «контрреволюційни переворот» Сталіна у 1928-1929 роки. Наприкінці 20-х рокіе лише закономірн виявили себе політико - культурні тенденції, що набирали сили протягом непу.

З іншого боку, хоча комуністична політична культура суперечила основоположна ідеям українського політичного менталітету, була спрямована проти українців я політичної нації, остаточно розв’язати цю проблему так і не вдалося. Навпакі

изнання та формальне існування української державності, політика українізації, южливість національно свідомих українців деякий час працювати в рамках КП(б)У там певною мірою реалізувати українську справу та ідею внутрішньо переродили успільство України, сприяли витворенню не етнічної чи релігійної, а саме олітичної національної української ідентичності. Тим самим в Україні у період епу, всупереч намаганням більшовиків, було створено глибоке антагоністичне олітико - культурне поле, на перспективу було закладено фундамент для подальшого озвитку українського життя.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНИЙ У ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Непіпгнко Л. П. Політична культура та аспекти її формування в Радянській осії // Вісник Харківського університету: Проблеми політичної історії України. -

1994. - № 381. -С.75 - 84 (Співавт.: Федорів Є.В.).

2. Непіпенко Л. П. Особливості формування політичної культури в Україні в еріод непу // Вісник Харківського університету: Історія України, - X., 1996. -

2 387. -Вин. І.-С. 201 -212.

3. Непіпенко Л. П Формування політичної свідомості населення Радянської країни в 20-ті роки // Вісник Харківського університету: Історія України. - X., 998. - № 401. - Вип. 2. - С. 143 - 152.

4. НепіпенкоЛ. П. Знакові системиРадянськоїУкраїни20-хрр.//ВісникХарківського ніверситету: Історія України. - X., 1998. - № 401. - Вип. 2.- С. 205 - 216.

5. Непіпенко Л. ГІ. Стан історіографічної розробки та актуальні проблеми зслідження політичної культури України (1921 - 1929 рр.) // Вісник Харківського :ржавнога університету: Історія України. - X., 1999. -№ 442. - Вип. 3. - С. 145 - 150.

АНОТАЦІЇ

Непіпенко Людмила Павлівна. Політична культура Радянської України періоду непу. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за іеціальністю 07.00.01 - історія України. Харківський національний університет і. В. Н. Каразіна. Харків, 2000.

Дисертація є першою комплексною працею у вітчизняній історіографії з історії злітичної культури Радянської України періоду непу. Основні питання дослідження слючають: механізм утвердження та реалізації в Україні політичної культури льшовизму, шляхи і методи формування нових суспільних пріоритетів і політичної іідомості у населення УСРР; віддзеркалення політико - культурних змін в країні семіотичній (знаковій) системі. Робиться висновок, що у 1920-ті роки в ;раїнському суспільстві відбулися глибокі політико - культурні зрушення, змуністична політична культура була спрямована проти українців як політичної тії. Проте остаточно розв’язати цю проблему так і не вдалося. Більш того, визнання . формальне існування української державності, політика українізації внутрішньо :реродили українське суспільство. Всупереч намаганням більшовиків, вони

створили в ньому глибоке антагоністичне політико-культурне поле. На перспектив) було закладено фундамент для подальшого розвитку українського життя.

Ключові слова: політична культура, українізація, самосвідомість, політичне символіка.

Непипенко Людмила Павловна. Политическая культура Советской Украины периода нэпа. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук пс специальности 07.00.01 - история Украины. Харьковский национальны? университет им. В. Н. Каразина. Харьков, 2000.

Диссертация является первой комплексной работой в отечественно? историографии по истории политической культуры Советской Украины периода нэпа Основные вопросы исследования включают: механизм утверждения и реализацш в Украине политической культуры большевизма - тактику борьбы с внутренней ^ внешней политической оппозицией, унификации коммунистического движенш Украины; практику овладения профсоюзами и советами; культуру власти электорального процесса, особенности рекрутирования политической элиты Отдельно изучаются сущность и политико-культурные последствия украинизации В диссертации рассматриваются политико - культурные предпосылки успешно! легитимации коммунистической власти в УССР: идейные основы большевизма особенности организации ВКП(б)-КП(б)У; уровень общего и политической образования и культуры членов партии, населения в целом, особенности и) мировосприятия и психологии, большевистская этика; тактика реализацш коммунистического идеала; особенности коммунистического движения 1920-х годов Предметом специального изучения стали действенные средства формирована политической культуры - система и механизм политической социализации і политического воспитания населения; способы внедрения политической культурь в украинское общество. А именно, созданная в период нэпа система политико образовательной работы; формы, виды, методы агитации и пропаганды; процессь реорганизации и политизации образования, деятельности общественны; организаций; оформление партийно-государственной цензуры; становление і развитие коммунистического движения; тактика взаимоотношения власти і интеллигенцией и церковью.

Впервые предметом самостоятельного изучения стало отражениі особенностей и динамики политической культуры украинского общества і совокупности политических символов (знаковой системе) УССР периода нэпа Проанализированы особенности политического языка (административно - правової терминологии, языка законодательства, управления, общения, воспитания пропаганды) и мифологии; национально - государственная (Конституция, герб, флаї гимн), ритуально - процессуальная (вступление в должность, советские праздникі и обряды), наглядно - агитационная и политико-музыкальная (песни, гимны символика; политическая топонимика (практика переименования городов, улиц і

д.). Акцептировано внимание на использовании имен выдающихся личностей в ачестве политических символов (В. Ленин, Т. Шевченко).

В диссертации делается вывод о том, что в 20-е годы в украинском обществе роизошли глубокие политико-культурные сдвиги. Успех в имплантации эммунистической политической культуры был обеспечен синтезом утверждения рямой монополии большевистской партии и форм распространения собственной деологии в массах; эффективной интеграцией украинских национальных ифологем в советскую мифологию, наполнением традиционных форм религиозного эзнания масс новым содержанием. Идеология правящей партии трансфо-иировалась в государственную идеологию. Основой живучести созданной системы элитической культуры была её поддержка большинством трудящихся. Противо-:чащие украинскому политическому менталитету принципы коллективизма, элного игнорирования личных интересов ради классовых целей, аскетизм, жнствующая политическая непримиримость стали основными чертами воспитания эвого человека. Было создано мощную систему идеологических заслонов против появления некоммунистической ориентации. Основу коммунистической политико-/льтурной парадигмы составляли антидемократизм, чрезвычайный централизм, ажными элементами новой политической культуры стали обособленность фтийно-государственного механизма от населения, существование отдельной конности для партийцев, возвеличивание вождей, директивность. На протяжении >па прослеживается существенное различие между декларированной и реально ¡йствующей политическою культурою масс, что, в свою очередь, только углубляло уштико-культурный раскол, как в середине правящей партии, так и в украинском »ществе, способствовало индифферентному отношению населения к политике, (зкому уровню ориентации на участие в политическом процессе. В целом в период >па в Украине развилась, согласно терминологии Г. Алмонда и С. Вербы, >дданническая политическая культура. Перманентная борьба с наименьшими юявлениями оппозиционности, инакомыслия, усиление унификации всех сфер ¡щественно - политической и духовной жизни свидетельствовали о том, что торитарная большевистско — коммунистическая политическая культура начала шобретать черты тоталитарности. Хотя коммунистическая конструкция рлитической культуры и была направлена против украинцев как политической ции, окончагельно добиться этого не удалось. Более того, признание и формальное шествование украинской государственности, политика украинизации внутренне реродили украинское общество. Вопреки устремлениям большевиков, они создали нем глубокое политико-культурное антагонистическое поле, на перспективу пожили фундамент для дальнейшего развития украинской жизни.

Ключевые слова: политическая культура, украинизация, самосознание, литическая символика.

Nepipcnko Ludmila Pavlivna. Soviet Ukraine's Political Culture of the Nov onomic Policy Period. - Manuscript.

The dissertation is presented to complete for the degree of candidate of histori sciences, speciality 07.00.01 - History of Ukraine. Kharkiv national university name after V. N. Karazin. Kharkiv, 2000. .

The dissertation is the first complex work on national historiography of Sovii Ukraine's political culture during the New Economic Policy historical period. The basi research problems include: mechanism of consolidation and realization of politic; bolshevizm culture in Ukraine, ways and forming methods of new social priorities an political consciousness among population; reflecting political and cultural changes i the country's sign (denotation) system.The conclusion has been done, that deep politic; and cultural changes took place in the Ukrainian society of the 20-th. The Communi political culture was directed against the Ukrainians as a political nation. I lowever, th problem hasn’t been finally solved. Moreover, the acknowledgement and formal existenc of Ukrainian state system, the policy of ukrainization changed innerly the Ukrainia society. Despite Bolshevik's endeavors, a deep antagonistic political and cultural fiel was created. The basis for further development of future Ukrainian life was laid dowi Key words: political culture, ukrainization, consciousncss, political symbolisn