автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Понятийно-структурный анализ национального сознания
Полный текст автореферата диссертации по теме "Понятийно-структурный анализ национального сознания"
ЛЬВІВСЬКІ НІ ДЕІПКЛКІІІШ УШЕРСКТСТ ІМ.І.ФРАІІІСА
РГ Б ОД
1 5 ДЕН 1996
На праійх рукопису
ДК 300.63:323.1 (100.62/63)
Ф У Р С А МИКОЛА ВАЛЕНТИНОВИЧ
ПОНЯТІЙ НО-СТРУКТУРНИ Й АНАЛІЗ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
Сиеммлвніеть («.ми» - мшіьт філ->«*>фія
та філософія ісіі>(ііі
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня каядіїдата філософських наук
Лілій -19%
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі філософії культури Інституту українознавства ім.1.Крил"яневича НАН України ■
Науковий керівник - доктор філософських наук,
, . . • професор ШРНІКОВ М.М.
Офіційні опоненти - • доктор філософських наук,
" . ' ; • професор БИЧКО І.іі.,
' кандидат філософських наук,
, • . 1 : доцент МШДоІДЬ Ф.М.
Провідна установа - Інститут філософії
. НАН України
Захист відбудеться "20 " листопада 1996 року оц^О год> на засіданні спеціалізованої вченої Ради К..04.04.13. у Львівському державному університеті ім.І.Франка за ад - . ресою: 290602, мЛьвів, вул.Університетська,І.ауд.зоі.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського державного університету /вул. Драгоманова,5/
Автореферат розіслано "19 " жовтня 1996 року ,
Вчений сеЙрегар спеціалізованої вченої Ради
Нечипорук А.Т.
. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Проблема самовизначення особистості, групи, спільноти, яка а традиційною для філософського освоєння суспільної дійсності, особливо актуалізується. в переломні епохи, коли вичерпують себе певні підвалини людської життєдіяльності й о6"єктиено загострюється потреба та інтерес до усвідомлення сутності та цілей діяльності, її світоглядах орієнтири та історичні перспективи. Переосмислення людського буття в динаміці соціального часу постає актуальною проблемою сучасної людської цивілізації, в якій відбуваються суттєві модифікації духовних феноменів і соці скультурних форм. У сучасній ситуації подолання пара-дигмальності рефлексії історії, ідентифікації та визначен -ності її головними акторами — класом чи нацією, постає потреба об'єктивного дослідження історичного буття і розвитку національної культури і духовності, які. входять / у своїй ідентичності, тожсамості, цілісності, організованості осо -бистості і національної спільноти, втіленими у практичному знанні', досвіді, цінностях, світоглядних засадах і сформо - : ваних на онтолого-гносеодогічному, психо-духовншу, акзис -тенціальному та субетанційнсму підгрунті / рівноправною са-моцінністю у світову культуру, загальнолюдську духовність.
Духовність у-категоріальній площині- особливого постав, як національна свідомість, яка виступає суспільним • засобом становлення та розвитку, формування та реалізації - родової сутності людини, ствердження та входження особистості і спі льноти як суверенних, незалежних, унікальних, самоціїших су б”актів. у всесвітню історію, культуру, людство.
У контексті українського державотворення, направленого
на подолання кризового стану матеріальної і духовної сфер нашої життєдіяльності, необхідності національного від -родаення та інтегрування у всезагальний розвиток людства. Зважаючи на драматичні реалії міжетнічних конфліктів і між національних суперечностей сучасної світової цивілізації, дослідження проблем .сутності, взаємозв'язку рівнів, форм, явищ, способів функціонування, шляхів подолання перетворених / спотворених / і відчужених проявів національної ду -ховності, або понятійно-структурний аналіз національної свідомості є не тільки теоретичною проблемою, але- й соціаль но значущою практичною потребою.
Стан дослідження проблеми філософського аналізу національної свідомості, на наш погляд, є недостатнім. Тривалий ідеологічний диктат у сфері наукового пізнання національного покладав класовий принцип, який і визначав парадигму дослідження сутності суспільної історії переважно як соціальної, зведеної до історії боротьби класів, де національному відводилась роль "історичного моменту", відносного, пере -хідного, несуттєвого суспільного прояву. Якщо поняття наці о нацьної свідомості і зустрічається в радянській науковій лі тературі з початку 20-х років, то воно не зазнає теоретич -ного осмислення, а невдовзі, виходить взагалі з наукового вжитку. Лише наприкінці 40-х років В.Мавродін і П.Кушнер відновлюють дослідження етно-національних духовних феноменів. У 60-80-ті роки дослідження активізуються. Наукові журна -ли / "Вопросы истории", "Вопросы философии", "Советская этнография" / проводять дискусії з національних проблем. У цей період у наукових розвідках А.Агаева, Ю.Бромлея, А.Горяче -вої, А.Дашдамірова, Н.Дкандільдіна, Л.Дробікевої, А.Калмир-
оасва; С.Калтахчяна, 13.Козлова, І.Кона, І.Кузнецова, М.Крюкова, В.Левковича, Н.Ланкової, А.Мельникова, Т.Морозової ,
В.Патріна, СЛІодокшина, Г.Старовойтової, С.Токарєва, В.Філа това та ін. досліджуються проблеми сутності і проявів, ст -руктури і функцій,-незалежності і підпорядкованості націо -пальної свідомості, її становлення, розвитку та ролі в іс -торичному процесі. Попри дискусійність висновків ці дослі -дження не виходять за межі зазначеної парадигми і несуть відбиток класового, партійного в усвідомленні національної духовної реальності, а з цібї причини вони не відповідають сучасним потребам, що вимагає їх критичної оцінки і пере осмислення. Деякі дослідники розробляли проблематику націо нальної духовності за межами офіційного напрямку, зокрема -Л.Гумільов, І.Дзюба, І.Гель та ін. ■
Філософські, соціологічні, психологічні, історичні та етнографічні дослідження феноменів національної духовності, грунтовані на засадах марксистського підходу до суспільних явищ і процесів були відносно відірваними від подібних студій класичної та сучасної науки.
. Класичний період вивчення національного розпочався в руслі філософії історії з ХУІІІ ст. побудовою концепцій "ду ху народу" такими мислителями як Дж.Віко, І.Кант, Де Мостр, І.Гердер, Фіхте, Г.Бокль, Г.Гегель, а.з кінця XIX ст. про -довжується як дослідження "психології народів", які започат ковані з ХУІІІ ст. Дх.Локком, И1.Монтеск”е, Е.-Ш.Руссо, К.ЛІ неем, Ж.Бюфоном і представлені вченнями Г.Штейнталя,( Лаца -руса, Т.Вайтца, Е.Тайлора, Г.Лебона, Фулье, В.Вундта. Одночасно розвиваються "психологічна націологія" / Е.Ренан, Н.К&, реев, К.Реннер, К.Бауер/ та історико-економічні теорії на-
ціонального / від К.Маркса, К.Каутського до Дк.Блаута/.
Від 50-х років XX ст. проблеми національної духовності розробляються у таких наукових напрямках як створення пси -хологічної концепції теорії нації і національних відносин /Г.Кон, Л.Ребет, Емерсон, Л.СНайдер, А.Сміт, У.Коннор/ та розв"язання етно—психол ог.ічиих проблем /Р.Бенедикт, М.Мід, М.Оплер, А.Кардинер, Р.Лінн/. На основі доробку цих двох напрямків з другої половини 70-х років зусилля західних до слідників зосереджені на створенні універсальні теорії по літичної взаємодії національних груп і спільнот, що супроводжується ревізією наявних знань, і завершується формуванням нового напрямку в західному суспільствознавстві - етно політики. Остання досліджує політичний вимір і політико -структурний зміст і має дві головні течії - "концепцію вну трішнього колоніалізму" /М.Хехтер, Т.Нейрн / та "нової ет-ніцистики" / А.Крум, А.Гераклідес, А.Сміт, Дк.Ротшильд/.
Дослідження проблематики національної духовності в су часній Україні відбувається в процесі засвоєння здобутків світової науки і в тому числі вчених української діаспори, які, приділяючи ,ЩЙ тематиці чимало уваги, застосовували за хідні підходи і методи до дослідження української націоналі ної реальності. Серед цих дослідників дуже вартісним е доробок О.Кульчицького, О.Онздьиого, М.Рубчак, Б.Цикбалісто -го, М.Шлемкевича, В.Яніва, С.Ярмуся. Вони продовжили традицію осмислення феноменів свідомості нації українською духов ною елітою, зокрема такими мислителями як М.Костомаров,
Т.Шевченко, П.Куліш, М.Драгоманов, В.Антонович, І.Нечуй -Левицький, І.Франко, Л.Українка та ін. Цю традицію також продовжують, збагачуючи досвідом сучасної світової історії
та науки, вчені та політичні діячі, які розглядають у своїх концепціях національні» свідомість в соціально-політичному аспекті. До них належать О.Бочковський, Д.Донцов, В.Лишись кий, І.Лисяк-Рудницьішй, М.Міхновський, В.Старосольський, М.Шаповал та інші.
Цінні дослідження різних аспектів національної свідо -мості зроблені Б.Винниченком, Ы.Грушевським, Б.Кістяківсь -ким, І.Крип"якевичем, О.Опанонич, Д.Чмевським, представниками "розстріляного відродаення" та "дисидентами-шестидесят никами".
На цьому грунті в Україні з'явилися перші об’єктивні дослідаення проблем національно^ свідомості. Авторами їх є»
І.Бичко, Ы.Братасюк, П.Гнатенко, В.іїмир, О.Забужко, М.Ка -шуба, С.Кримський, В.Лісовий, Ф.Медвідь, О.Нельга, В.Ники -тюк, І.Паславський, Н.Попова, М.Иопович, В.Храмова,- Н.Чер -ниш, Л.Шкляр та інші. ,
Віддаючи належне науковій та практичній значимості роз глянутих вище досліджень, ніскільки не принижуючи їх наукової та практичної цінності, констатуємо, що пропонована нами тема висвітлюється в них далеко не повно, тому що там во на не е спеціальним предметом дослідження.
Мета і завдання дослідження. Проаналізувавши та аритич но переосмисливши доробок.зарубіжних та вітчизняних дослідників проблем національної свідомості, в дисертації передба чається розкриття філософського аспекта національної духовності - пізнання сутності та взаємозв"язку видів? рівнів, форм, явищ та процесів національної свідомості шляхом понятійно-структурного аналізу феноменального світу національно го.
Відповідно до цієї мети визначаються й основні завдання дослідження. До них належать: .
— визначення сутності та специфіки національних та етнічних феноменів свідомості, їх походження, взаємозв'язку та їх культурного субстрату;
— дослідження взаємозв'язків національної культури і націо нальної свідомості, визначення міри відмінності національної свідомості і самосвідомості нації;
— аналіз феномену,національної свідомості як системного еле менту, спроба визначення поняття "національна свідомість";
— визначення місця і ролі національної свідомості в духовному світі.особистості, у формуванні суспільної духовності;
— аналіз ролі національної свідомості у визначенні напрямку
■ * * - ' • • суспільно-історичного прйцесу,- у формуванні- світогляду;
— визначення основних детермінант формування національної
свідомості у конкретному соціально-політичному та культурно історичному контексті; . -
— виявлення структурних компонентів національної свідомості, їх взаємозв'язку; .
— аналіз функціональної ролі національної свідомості на різних.рівнях, механізмів її культурної трансляції;
їеоретико»методолорічншіи 'засадами роботи е принципи іс торизму, розвитку, ефективності, системно-структурної ціліс пості та взаємозв'язку у категоріальній площині "одинично -го - особливого - всезагального’ЧА культурологічний підхід, що базується иа достатньо, широкому підгрунті суспільної жит тєдіяльності особистості і. спільноти, спроможний охопити ко мунікативний характер і генезу національної свідомості у со ціологічному, психологічному та онтогносеологічному вимірах.
Саме з позиції, грунтованої на таких засадах, стае мог ливим конструктивно-критичне осмислення ВСІ0Ї галій ПОЗИЦІЙ і поглядів, представлених в літературі класичної спадщини і сучасних розробок проблем національної свідомості. Змістов-
■ но-понятійною опоро» в роботі над темою були теоретичні положення заплачених вітчизняних і зарубіжних дослідників.
Наукова, новизна роботи полягав в тому, що вперше подано спробу всебічного системно-структурного дослідження, спря -кованого на визначення національної свідомості як цілісного духовного комплексу реальної життєдіяльності індивідуального і групового суб"екта культури й історії.
Наукова новизна одержаних результатів може бути конк -ретизована в наступних висновках та положеннях, що виносять ся на захист: ■ •
— сформована під впливом природао-географі чного середовища, замкненої самодостатності культурної діяльності та відповідного їм типу соціальності етнічна свідомість виступає етапом досуб"єктного існування індивіда в культурі та історії і має природно дорефлексивний характер. Становлення національного у суспільних відносинах і формування культури Національного типу / як особливої форми буття загальнолюдського культурного процесу в одиничних культурах / при -зводить до необхідності ускладненого / порівняно з етнічним/ виду свідомості індивідів, адекватного національній культурі, Рефлексивний характер такого виду свідомості визна -чається суб"єктним характером спільноти і особистості у суспільних процесах;
— національна свідомість може бути визначена як інобуття /існування в формі ідеального/ національної суслільно-істо
ричної культурної і природної дійсності, і постає: в категоріальній площині одиничного — унікальною, оптимальною і са-моцінною духовною сферою, способом культурної життєдіяльності особистостей і спільноти; в категоріальній площині особ -ливого — певною однорідністю, типовістю характеру та пере -,бігу свідомості та її результатів; у категоріальній площині всезагального — формою існування /становлення і розвитку / суспільної свідомості в одиничному через особливе;
— національна свідомість індивідів формується в процесі соціалізації та спільного творення свого суспільного світу, в тому числі і нації як суб"єкта культури та історії, інтег ругочи колентивну самосвідомість нації, яка виступає вами -вим фактором становлення національної спільноти. Іункціону-вання національної свідомості забезпечує консервацію традиційних форм духовності, що надає відносної цілісності культурному світу спільноти, її садаідентифікації. Соціально-іс торична змінність / включно із занепадами та спалахами / на ціональної свідомості детермінується соціальними зрушення -ми, в той час як оберегом її традиційності є знята форма етнічного;
— структура національної свідомості визначається двома її компонентами: буденно-психологічним і культурно-ідеологічним. Ці компоненти відрізняються за ступенем рефлексії, за спосо бом функціонування і за формами існування. Якщо буденно-психологічний компонент національної свідомості в дорефлексив -ний спосіб'функціонування масової духовності, що існує на рівні усвідомлення історичних фактів, моральних принципів, естетичних символів, то культурно-ідеологічний - це оснований на національно-культурній семіотичній матриці спосіб ре
флексії самобуття спільноти, що продукується елітарними куль турними шарами;
—механізми культурної трансляції національної свідомості лежать у площині національної культури і визначаються характером її освоєння і використання індивідом чи групою. Суб"ек тИхсть особистості в культурі, рефлексивність її свідомості _ витворюють збагачення і розвиток національної традиції. До-суб"ектність індивіда в культурі, нерефлаксивність / дореф-леясивність / його свідомості спричиняють замикання гради -ції на самій собі, унеможливлюють її розвиток. Відповідно до цього формуються традиційний і традиціоналістський механізми трансляції національної свідомості.
Науково-практичне значення дисертації. Теоретичний потенціал роботи обумовлює. її практичну значимість. Бизначен-т національного, розмежування національного і етнічного у сутнісному і функціональному аспектах, визначення форм і рів нів національної свідомості дозволяє більш чітко розуміти соціально-історичну дійсність, долати суперечності в уявленнях про реальні - політичні, економічні, правові, культур -ні,,демографічні, релігійні, етичні і т.п. - процеси, що скла давть цілісний потік суспільного розвитку.' Практична необ -хідність такого дослідження е нагальною для політиків, журналістів, громадських діячів, для найширших верств населенНЯ', включених як свідомі суб"зктй у сучасний суспільно-іс -торичиий процес. Отже, дисертант, сподівається на|практичне використання одержаних результатів у навчально-виховній роботі, у численних процесах освоєння культури аналізу явищ, тенденцій, перспектив суспільного розвитку. '
■ Особиста участь автора в отриманні наукових" і практич-
них результатів полягає: в самостійній розробці програми та дослідженні національної свідомості як культурно-історичного фено мену; у творчому узагальненні отриманих результатів; у формулюванні основних положень та висноеків дисертаційної роботи.
Апробація основних положень дисертації відбувалася у формі публікації наукових праць , доповідей та повідомлень на науко-во-практичнуїх конференціях: "Екологія культури: історія, традиції, сучасність "/Львів, .1990/, "Національна психологія: аналіз проблем і сулеречностей"/Днігіропетровськ, 1991/,"Культурні пара дигми перехідних епох" /Одеса, І996/,"Людська особистість і духовні цінності "/Львів, 1996/, на філософських читаннях:. "Гуманізм. Людина. Освіта."/Дрогобич, 1994/, "Гуманізм. Людина.Творчість ’’/Дрогобич, 1995/, УІІ Сковородинівських /Переяслаь-Хмель-ницькиїї, 1995/, на ХІУ Всесоюзному теоретичному семінарі "Світогляд і наукове пі знання"Дйїв - Переяслав-Хмельницький,І99Ь/, на УІ Міжнародному круглому столі "Історія релігій в Україні" /Львів, 1996/, на III Міжнародному конгресі україністів /Харків, 1996/. .
Структура роботи зумовлена специфікою об’єкта і предмета анаЛізУз логікою дослідження, що випливає з його мети та основних завдань. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, і заключної частини та списку використаної літератури/250 позицій/. Об'єм дисертаційного дослідження становить 185 сторінок:
II. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ. '
У вступі обгрунтовується актуальність теми, висвітлюються основні напрямки розробки, визначаються мета та основні завдання дослідкення, розкриваються методологічні засади роботи,-обгрунтовується актуальність і наукова новизна дослідження, практична значимість отриманих результатів.
_У першому розділі дисертації "Етнічна сні домі сть як етап
становлення та структурний елемент національної свідомості" аналізуються феномени етнічного і національного у синхронному та діахронному'аспектах. .
Етнічне о тим шаром буттєвості, яка сприймається і засвоюється суб"ектом як природна д'аність - безальтернативно, дореф-лексивно, "від народження? яка "вростав" в індивіда, "захоплює" його поза евідомісною рефлексією. Національне е такою реальністю в яку він ’'вростає", освоює, розвивав і витворює. Етнічне не змінює цісї сутності в. історичному поступі людської суспільності, хоча і набував нового змісту і форм. Тому етнічне а і первісною формою, і рівнем /компонентом/ сучасної національної реальності. _
Етнічна свідомість постав історично першою, початковою фор мою національної свідомості, а як племінна /трібальна/ вона е етапом становлення не тільки національної свідомості, але і сві домості взагалі. Етнічна свідомість формується як духовність суспільності, грунтована на природно даних передумовах.
Нерозвинутість процесів виробництва і. спілкування» замкнутість культурного процесу переважно межами етносу, підвладність силам природи і суспільства, пов"язаяість індивіда з культурним процесом ,зв"язками невільної рпівприналежності, коли люди на реально не виділяється із соціуму і тому своєю волею і сві домістю не виходить із лона надіндивідуальнох, суспільно-єдиної • цілісності, визначають відповідний характер і зміст етнічної свідомості. ' • -"
Кожний елемент духовного світу індивіда чи спільноти в певній мірі, визначається чи опосередковується етнічним. Кате-горіальність культури відображається у категоріальності. свідо- , мості, світрглядній парадигмі, яка фіксується у наборі мі -
фологем, притч, філософем, поетичних образів тощо. Зважаючи на характер.етнічної культури., суспільні зв"язки в ній індивіда, нерефлексивность його свідомості, останню можна визначити як атрибут реальної життєдіяльності, що засвоюєтеся і сприймається людиною так само безпосередньо, як факт її буття в наявному суспільно-природаому середовищі і передається як деякий природний стан світорозуміння та орієнтації у світі, в якому індивід безпосередньо застає і виявляє себе. Сві домість тут невичленована із єдиного цілого і виступає в силу цього у не-, до-, надіндивідуалізованому стані. У відно -шенніїдо суб"єкта вона є свідомістю нечленованого колективу. Тому усвідомлення зовнішнього і внутрішнього світу відбува -ється опосередковано через колективне "Ми", а сама антитеза "Ми - Вони" є осердям етнічної свідомості, яку можна охарактеризувати як індивідуально-групову.
Етнічна свідомість конкретної спільноти визначається особливостями структури і типів чуттєвих і логічних форм пізнання, оцінки, сприйняття, специфічним колоритом почуттів і емоцій, стійких етнічних рис, звичок і традицій. За змістом вона - відображення, відаосно цілісне і правдоподібне буттє-вих реалій життєдіяльності етносу, у сутності своїй - адек -ватна типу культурної діяльності його духовна сфера.. '•
Етнічне самоусвідомлення як дорефлексивне не є тотожним самосвідомості. Засновуючись на антитезі "Ми - Вони", етнічне самоусвідомлення предметом покладає сбою тонсамість як протиставлення іншим, а не власну духовність і діяльність. Домінування когнітивно-психологічної компоненти у зверненості етнічної свідомості на саму себе ідентифікує етнічне за зовнішніми ознаками: спосіб лиття, мова, одяг, традиції, 'сте
ІЗ
реотипи, територія, релігія тощо. . .
Перехід культури у своєму розвитку від локальності, обмеженості і самодостатньості до одиничності загальнолюдського - національної культури з відповідними атомістичному типу зв"язків в культурі формами діяльності особистості, призво -дить до трансформування етнічної свідомості, переведення її в елемент національної /рефлексивної/ свідомості. Етнічна сві домість, як елемент національної, грунтується на наявних в На ціональному традиційних форм культури, мови, духовності, які являють собою ту буттєвість, яка безпосередньо, природно за свогоється індивідом під час ранньої соціалізації, і з. для ньо го даністю дорефлексивною, і навіть до сеі домієною. ■ _
У другому розділі "Поняття національної свідомості" роз глядаються питання гєнези та сутності цього духовного феноме ну. .
Автор дослідження наголошує на тому, що національна сві домість — іманентна духовна складова національної культури
- особливої форми існування загальнолюдського культурного про цесу. Національна культура в надетносним, але не безетнічним чй позаетнічним існуванням та продукуванням універсального і формується /як позбавлена культового характеру, переважно -від.світу суспільного, продукт людської, переважно індивідуальної творчосїі/ не етносом*чи етносами, але в етносах чи в етносі, освічеідат колами моно чи поліетнічного суспільства, які піднімаються над етнічною обмеженістю не позбавляючись ет нічної приналежності, та характеру, і які у своїй духовно -практичній діяльності засвоюють універсальні, а також продукують індивідуально-авторські всезагальні за змістом, але на ціонально-спєцифічні, цінності.
Процес становлення національного типу культури, спільно ти і свідомості є ці л і сни;,1 процесом, складові якого взаємоне віддільні і вз ає;л одє терм і нуичі один одного і витворюють перо хід від племінного, або-"закритого” суспільства, з його підвладністю магічним силам і трибалізмом, до "відкритого" су -спільства, яке поборює абсолютний авторитет і встановлює таку традиційність, яка відповідає ідеалам свободи, гуманізму та раціональної критики. Це..стає можливим завдяки наявності особистіско-субстанційних зв"язків особистості в культурі- . Завдяки такій‘поставі.особистості, вона спроможна до усвідо млення необхідності суб"єктивно-творчого відношення до реальності, яка покладається полем його творчої діяльності. Саме суб"єктність культурної діяльності є суттєвою характерне-, тикою національної спільноти і національної свідомості.
' Життєдіяльність індивіда і спільноти у середовищі, де поєднані універсальні і традиційні форми, процеси, тенденції культури визначають структурованість як національної спільно ти, так і національної свідомості. Антиномічність_одинично -специфічного і загально-універсального, індйвідно-акциден -ційного і особистгсно-субстанційного знаходить своє відображення у характері.функціонування національної свідомості. Су перечливе поєднання специфічно-традиційного та універсального виступає проявом єдиного і спільного духовного киття нації.-. Єдність духовного життя нації, тобто функціонуючої націоналі ної свідомості, детермінована особливостями спільної економій ної та політичної діяльності, території, традиційних форм ку льтури та мови. Ця єдність полягає в тому, що різні духовні явища і процеси, хоча і позначені соціальною і особистісною •ментальністю суб"єкта, в тій чи іншій мірі відповідні своїй .
універсальній, всеоагальній сутності, але відбуваючись в нон нретних рамках національного постають результатом і виразом спільних і зданих у своїй неодаорідаості і різноманітності етнічно-просторових і національно-історичних Суттєвих реалій. Ця одаість' висвічується як особливе.
. Національна свідомість у вимірі особливого може розглядатись зі сторони характеру перебігу процесу духовності і йо го результатів. І тут. мова може йти про певну однорідність процесу свідомості, способу мислення, відчування, реагування індивідів, що утворюють спільноту. У цьому аспекті національ на свідомість являє собою певний переріз, профіль духовності індивіда або спільноти. • ■
Спільні особливості свідомості особистостей не тільки наслідуються від спільного-їх походження, соціалізації, але й формуються в процесі спільного творення свого суспільного світу, в тону числі і нації та її свідомості. Національне , об"єктивоваие в різних культурних явищах і процесах, частиною "вростах" в індивіда поза його свідомістю в період його ранньої соціалізації, тому що виступає для індивіда безпосе' редаьою суспільною данністю - отав, етнічним рівнем його вну трішнього та' зовнішнього світів, а частиною індивід освоює національне,.розвиває його в процесі своєї культуротворчої діяльності, витворюючи актуалізований рівень своєї, бутте -вості - власне національний вимір загального. Національна свідомість в об"єктивованих формах постає для суб'єкта реальністю, яку Ьін-в своїй діяльності розпредмечуе | опред-мечує в буттєвість свою, індивідуальність, свої досягнення, збагачуючи таким чином- свідомість нації, наповнюючи її уні нереальними.цінностями, всезагадьними формами і змістом. 1н
дивід опосередковано через націю виходить до загального і уні версального змісту культурного розвитку. Ь залежності від ріі ня розвитку особистісної суб"єктності людини, вона самоіден-тифікує себе до локальних чи всезагальних форм суспільності.
Національна свідомість, на відоіну від етнічної, піднімається до рівня самосвідомості, тобто рефлексії своєї житте діяльності, виходячи за предметність конкретного національно го, але як особлива форма прояву всезагального залишається власне націонатьною самосвідомістю. Суб"єкт національної сві домості покладає об"ект як всезагальний, але реально наці о -вальний субстрат наявний, тому що продовжують існувати особливості Суттєвої реальності як формотворчі чинники національ иої свідомості /історичні, соціальні, культурні тощо/. Наці о нальна свідомість в продуктом культури, ^інобуттям реального І тому в її носієм і фактором -її подальшого розвитку. Наді о нальна свідомість, існуючи задіяною в культуру, уможливлює подальший.її розвиток і трансляцію від покоління до покоління. Особливу увагу дисертант зосереджуй на ролі національної свідомості у становленні нації як суб'єкта історії. Національне самоусвідомлення,- знання про своє місце в загальнолюдському розвитку цивілізації .карбується в ідеях',, прог -рамах,’теоріях розвитку власної окремішності і специфіки, створює упереджений образ свого майбутнього, служить духовним забезпеченням процесів консолідації людності і формування їх національної суб"єктності в історичноиу процесі, що
рівнозначно творенню модерної надії. . і ■ - . ,
Третій розділ "Структура, національної свідомості" присвячено визначенню складників, процесів, чинників і-мєханіз мів взаємозв'язку між ними, які у своїй сукупності витво -
рюіоть цілісність феномену національної свідомості. Дисертант ввакас за необхідне визначення відмінності національної свідомості і свідомості нації на тій підставі, що перша - це ду ховна сфера, специфічний прояв особливого типу культурної ді яльності, зміст і характер якої обумовлені типовими ^собли -востями національної реальності, яка і витворює її особливою специфічною формою людської духовності; друга - в аспекті прояву в ній універсального, всезагального характеру свідомості у змісті і формі, може розглядатись'як свідомість нації.
Національна свідомість являє певний переріз свідомості, який не тотожний класовому /національне і класове -різні виміри суспільного/, не 0 ні умовою, ні результатом ое_ таннього. 1 як такий цей переріз свідомості може бути все ж таки представленим у суб"ектному визначенні. В окремі історичні періоди розвитку визначальним суб"актом національного можуть бути певні соціальні групи, шари, класи, спілки, партії, які відіграють через своє культурне і соціальне станови ще роль національної еліти - консолідуючого національну спі льноту і формуючого свідомість нації фактора. '
. У даному аспекті національна свідомість, виступає реф лексивною духовністю, змістом якої є актуалізована предметність. І саме тому - вона є національною, а не етнічною, сві домістю. Неактуалізована духовність "переводиться" в розряд даності, наявності, витворюючи етнічний пласт свідомості* не рефлексивної духовності. Тому першим структурним поділом системної цілісності національної свідомості буде виділення ре флексивного і нерефлексивного рівнів духовності. Нерефлексив ний рівень національної свідомості з певною корекцією може розглядатись як буденна масова свідомість, невіддільна і "за
барвлена" національною психікою, а рефлексивний рівень - національна самосвідомість - яш;яс собою теоретичну, елітарну, більш чи менш тісно пов"яоану о ідеологічними феноменами сві ' домості. . ■ ■
Багатство цілісності предметного світу життєдіяльності індивіда і груш в лоні національної культури тая ?хе багато і багатоманітно відображається і підтверджується у формах ідеального, духовного освоєння реальності - філософській, сс тетичній, політико-правовій, етичній,'науковій діяльності , які охоплюють як нерефлексиишіі, так і рефлексивний.рівні національної свідомості. '
Визначення основних компонентів, рівнів і борі: наці о -нальної свідомості, установлення співідношення ними та ІНШИМИ комплексами ДУХОВНОСТІ робить ио;:С.ЛЇВИІ.І дослідження їх взаємозв'язку, який витворює духовну цілісність системного феномецу національної свідомості в реальних процесах її фупк ціонуаання. Неабияку роль, в цьому відіграють способи наслі-.дування свідомості. Тому■ четвертий розділ — ’’Культурні традиції і національна свідомість" — присвячений цим проблемам. Національна реальність являє собою діалектичне поєднання про тилежносчей одиничного, локального, яке тяжів до самодостатності, сашзамкненості, самозбереження і всезагального, універсального, яко протидіє зазначеній.: тенденціям, репрезентуючи необхідність інтеграції в складну єдність різнорідного в
загальнолюдській.культурі. 'Хому процеси наслідування.'свідо -
*} ■ * . . , •
мості необхідно розглядати як комунікативну трансляцію в пло щині традиційності і традиціоналізму. ,
Аналіз способів наслідування національної свідомості гру нтузться на ролі культурної традиції з.трансляції духовного.
ь заго-аюстт :.!Ід нього,, національна культура наслідується за допомогою комунікативної традиційної "рансляції, відповідної до атіарнкх, субсташійкпх ;>п"я:'ків години в культурі і комунікативної традшгіонагістоької тронеляції, відповідної до акциденціГшої ви.ючсності індивіда в наявну культуру. В за-л.-'люсті під нього різниЛ зміст має і національна традиція, і' першому тиіадку, соціальна суб"єктність індивіда в культурі, Пого творча діяльність породжує рефлексивнз /критично ус підоилене/ відношення до реальності. У силу цього суб"окт піднімазтьея до'рівня особистості тим, що в своєму духовнопрактичному житті він спроможний до свобідного світосприй -няття, відношення 'і перетворення, завдяки’ здатності робити персональний вибір на користь того, ідо має, повинно бути із віртуального багатоманіття об"ективно і суб"ективно сущого реальногоі реалізувати його у суб"єктній творчій діяльнос-’ ті .та усвідомлювати і нести відповідальність за цей вибір. Така особистість не заперечуе'національного аспекту реальності, але в той -де час, об"єктивно сприймаючи і усвідомлюю чи його і, як прйналежна до національного, направляє свою свобідну.творчу діяльність, що коректується, відповідальністю, на розвиток наявного національного. Тим самим творчо роа виває як об'єктивне національна в реальності, так і суб"ек-тивне - в' собі. Завдяки національній традиції особистість вц т.ворюе цінності, які є не тільки національними,"але й мають універсальний характер» зміст, значення. Наявний)стан традиції опосоредкойано чероз' суб"зктну діяльність особистості, являючись початковим пунктом розвитку, через вихід за її межі при особистісній верифікації положень традиції, доповнення і трансформації асимільованими запозиченнями 'та' авторсь-
киш інноваціями якісно змінює традицію, розвивав, розшршчи і поглиблюючи її, створюючи ЦИІ.І НОВИЙ вихідний стан'для її подальшого розвитку, а в цілого забезпечує іманентність традиції. їаний розвиток традиції, або традиційність позбавля -ється можливості етнічної самодостатності і самообмененості саме завдяки особистісній суб"єктності, хоча і атомарності, її носіїв. Діяльність особистостей у межах певної традиції не є обмеженням їх творчості цими рамками, бо традиція вис ту пає для них лише засобом їх самореалізації.
Комунікативна традиціоналістська трансляція, яка грунтується на суспільно-колективному включенні людини в культуру і спільноту, в своїй основі має абсолютизовану традицію, яка визначає замкненість процесів життєдіяльності і свідсмос ті на самій собі: замість збагачення доьвіду новаціями, критичної оцінки і селекції здобутків суб"ект слідує авторитарним упередженням - програмам} замість власних рішень - при -стання до рішень усталених, замість власних суджень - вико -ристання висновків традиції} замість своєї внутрішньої культури - використання змертвілих форм культури. Перетворення живої традиції в традиціоналізм є тотожним самообмеженню, за родаенню процесів відчуження людини від національного, і навіть від етнічного, зведення національного до форми етнічного. '
У п"ятом.у розділі - "Форми функціонування національної свідомості" - предметом дослідження стає функціональний аналіз різноманітних духовних феноменів, детермінантою яких виступає національна свідомість. -
Функціонування національних форм суспільної свідомості невіддільне від йови. В цьому аспекті ми можемо говорити про
національну мову мистецтва, філософі! і, чавіть, у певних межах є справедливою аналогія між національною мовою і мовою науки, національною мовою як об"ективацією мислення і науковими побудовами, не говорячи те про мовчу об'єктивацію політико-пра пової, моральної, естетичної та релігійної свідомості.
Філософська свідомість, як і ініиі форми, у логіці мислення, його понятійно-категоріальному ладі, інтуїції, трансполяції, продуктивній уяві тощо с безпосередньо чи опосередковано детермінованими особливостями розвитку національної культури. Як соціалізований і сформований у певному національному середовищі і в силу цього як такий, що сприймає поза- і над-націОнальну пред метність через призму своєї національної ментальності індивід у своїй свідомості, її вербальності і логіці, інтуїції і вірі, . імперативі та ідеї— національно визначений. .
Різні форми свідомості в аспекті національного постають у двох площинах: І. як особливі способи духовного освоєння у бата томанітності конкретних одиничних проявів; 2. як реальність все загального, витворена через особливе все к тою багатоманітністю конкретних одиничних явищ. Сенс філософської, релігійної, естетичної, політико-правової свідомості в аспекті національного полягає в тому, що вони виступають формами входження в загальнолюдський культурний простір і ствердження особистості, групи, спільноти у їх тожиамості і самоцінності, грунтованих на національній культурі, традиції, ідеалі, повноцінними суб'єктами ку- , льтури та історії людства.
У висновках підбиваються підсумки дослідження, ркреслюють-ся перспективи подальшої розробки проблем, порушених у дисертаційній роботі.
Основний зміст дисертації викладений у таких публікаціях:
І. Місце національної свідомості б контексті екології культури // Екологія культури: історія, традиція, сучасність: Тези доповідей і повідомлень молодіжної конференції І1-ІЙ траи-ня 1990 р. - Львів, 1990,- С. 93-94. '
, 2. К вопросу о категориальном определении национальной пси-
хологии // Национальная психология и проблемы ее исследования: Тезисы докладов и выступлений на региональной научно-теоретической конференции.- Днепропетровск: Дн.горным ин-т, 1991.-
С. 3-4. . .
3. Национальное сознание как элемент культуры // Человек.Бытие. Культура: Тезисы 14 Всесоюзного теоретического семинара "Мировоззрение и научное познание"- Часть 2.- Киёв - Переяславль -Хмельницкий, І99І.- С. 29-30.
4. Духовне освоєння історичних реалій в аспектах .традиційності і традиціоналізму // Історія релігій в Україні: Тези повідомлень УІ Міжнародного круглого' столу 3-8 травня 1996 р. -Львів, 1996.- С. 242-243.
5. Філософія національної свідомості /методологічний аспект/-
Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип"якевича ИАН України, 1996.- 28 с. .
Фурса Н.В. Поііятшно-структурньт анализ национального сознания
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Львовский государстаенный университет їм. Ив. Франка. Львов,
1996. '
Диссертацией являемся рукопись, в которой произведено социальнофилософское исследование процессов становления и развитая, сущности н форм проявлення, структурированоста н целостности национального сознания. Установлено, что национальное сознание - необходимая составная формирования и гармонического развитая личности и общественнокультурной общности людей.
Fursa MV. Theconcepital-and-siructural analysis of national conscionsness.
The dissertation thesis for Candidate of Science degree in philosophy, speciality 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. Lviv Ivan Franko State University, 1996.
The dissertation is a typescript, in which a social-and-philosophical investigations of national consciousness formation and development, its essence and manifesntinn forms, its structurness and integrity, had been carried out.
The fact, that national consciousness is a necessary component in forming and harmonious development of personality and a sociai-and-cultural community, had been ascertained. ■
Ключові слова: національна культура, етнічна свідомість, національна свідомість, структура, культурна трансляція, національна ідентифікація, націоналізм, національна ідея. ■
Kej Words: national culture; ethnic consciousness; national consciousness, structure, cultural translation; national identity; nationalism; national idea.