автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Принципы и методы построения функциональной модели лексики русского языка

Полный текст автореферата диссертации по теме "Принципы и методы построения функциональной модели лексики русского языка"

Дтлропетровський державний університет

~ Л

і О V/ и

1 г ;г п

Рудяков Олександр Миколайович

УДК 801.31.3

Принципи і методи побудови функціональної моделі ле&сигод російської мови

10.02.02 - російська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Дніпропетровськ - 1998

Робота виконана в Сімферопольському державному університеті ім. М.В.Фрунзе

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук професор академік АПН України Коноиенхо Віталій Іванович, завідувач кафедри загального та порівняльного мовознавства Прикарпатського державного університету ім. В.Стефаника

— доктор філологічних наук професор Арват Нінель Миколаївна, завідувач кафедри російської мови Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М.В.Гоголя

— доктор філологічних наук професор Манакін Володимир Миколайович, завідувач кафедри російської мови та загального мовознавства Кіровоградського державного університету ім. В.Винниченка

Провідна установа - Львівський державний університет

ім. Івана Франка, кафедра російської мови

Захист відбудеться « червня 1998 року о годині на засі-

данні спеціалізованої Вченої ради Д.08.051.05 Дніпропетровського державного університету (320625, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, буд. 72, філологічний факультет).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету

Автореферат розіслано « 1998 р.

Вчений секретар *

спеціалізованої ради /

доктор філологічних наук Т.С.Пристайко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Лінгвістика кінця XX ст. знаходиться на етапі перетворення наукової парадигми, коли на зміну, умовно кажучи, «знаковому» мовознавству приходить функціональне бачення природної мови. Атрибутом цього процесу є критичний аналіз наріжних понять науки про мову, зміна уявлень про системотворчі фактори системи мови, її одиниці та структуру. Безпосереднім об’єктом функціонального переусвідомлення у пропонованій роботі є сукупність уявлень про лексичний ярус мови як однієї із найважливіших складових семіотичної системи.

Зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами. Дисертація виконана в рамках теми досліджень кафедри російської мови Симферопольського державного університету. Тема 4.20.3.2. - «Лексична і граматична семантика в функціонально-стилістичному аспекті».

Мета запропонованого дослідження полягає у розробці принципів і методів побудови функціональної моделі лексичного ярусу мови, тобто такої моделі, яка зможе стати складовою частиною нової лінгвістичної парадигми.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

- визначення принципів та методів лінгвістичного функціоналізму;

- визначення системотворчої функції мови; перегляд основних понять лексикології у світі нових - функціональних - уявлень;

- визначення функціональної одиниці словника, її будови та форм існування;

- побудова семантики лексичних груп як вияву семантичного системоцентризму;

- визначення критеріїв розмежування ядра та периферії лексичної групи, їхніх системних функцій як найважливіших складових лексичної підсистеми;

- застосування запропонованої концепції до фактичного матеріалу.

Новизна запропонованої роботи зумовлена нетрадицій-ністю відповіді на поставлені питання і безпосередньо полягає в тому, що:

- запропоновані конкретні принципи і методи дослідження слова як семіотичної єдності, яке до цього часу досліджувалось як означаюче чи означуване;

- дано обґрунтування регулятивної функції як систе-мотворчого фактора природної мови, яка визначається як знаковий інструмент регуляції;

- відкрито існування функціональної семантичної одиниці і на її ґрунті побудовано функціональну модель лексики російської мови;

- визначені принципи семантики лексичних груп;

- дано нове визначення цінності мовного знака; він розуміється в роботі як надіндивідуальна системна якість;

- дано визначення компонентного бачення лексичної семантики, яке передбачає компонентний аналіз і компонентний синтез;

- дано визначення ядра і периферії лексичної групи як її складових частин, а також визначення периферійної зони як інструмента взаємодії групи із «середовищем».

- виявлено якісно новий вид сем - колективно-центристські семи і показано їхню роль у структурі лексичної групи;

- розроблено нову методику функціонально-семантичного опису лексики, яка інтегрує на нових основах методи і прийоми дофункціональної парадигми;

- функціонально-семантичне моделювання здійснювалось на матеріалі п’яти російських лексичних груп у загальній кількості біля 2000 семем.

Теоретична цінність дисертації полягає в тому, що в пій розглянуті з послідовно функціональних позицій такі корінні питання мовознавства, як функції мови, сутність мови, визначення мови та слів, цінність знака, одиниця лексики і ін. Робота є цікавою для спеціалістів із загального мовознавства, лексикологів, лексикографів, спеціалістів у сфері розробки штучного інтелекту, філософів.

з

Практичне значення роботи пов’язане із можливістю створення на її ґрунті оригінальних підручників та навчальних посібників, функціональних («активних») словників. Відзначимо широкі можливості, які відкриває функціональна семантика для учених, які працюють у сфері створення штучного інтелекту, теорії перекладу (у тому числі машинного), а також у конкретних типологічних дослідженнях, актуальність яких надзвичайно велика.

Матеріалом дослідження стали російські лексичні групи «часть», «товарищ», «руководитель», «офицер», «целое», «умысел» у загальній кількості біля 2000 семем. Основним джерелом фактичного матеріалу стали різноманітні словники російської мови, із більшості яких була здійснена суцільна вибірка, що дозволила визначити елементний склад досліджуваних лексичних груп.

Методика дослідження розроблялась як наслідок лінгвістичного функціоналізму. Вона інтегрує такі відомі інструменти пізнання, як системний підхід, функціональний підхід, компонентний аналіз, компонентний синтез, лінгвістичний експеримент, контекстний аналіз.

Дисертація є самостійним дослідженням, результатом багаторічної дослідницької роботи.

Апробація положень, які виносяться на захист, здійснювалась на таких наукових конференціях: «Семантика языка и текста» (Кіровоград, 1984), «Шестой Международный конгресс преподавателей русского языка и литературы» (Будапешт, 1986), «IX Республиканская славистическая конференция» (Одеса, 1987), «Актуальные проблемы учебной лексикографии» (Москва, 1988), «Типы языковых парадигм» (Свердловсыс, 1988), «Проблемы описания и преподавания русского языка как иностранного» (Москва, 1989), «Семантика языка и текста» (Івано-Франківськ, 1990), «Содержание и методы учебной и внеаудиторной работы на краткосрочных курсах по русскому языку» (Сімферополь, 1990), «Проблемы учебной лексикографии: состояние и перспективы развития» (Сімферополь, 1991), «Семантика языка и текста» (Івано-Франківськ, 1993), «Функциональная лингвистика. Проблемы и перспективы» (Ялта, 1995), «Функциональная лингвистика. Принципы организации текста» (Ялта, 1996), «Функцио-

нальная лингвистика. Прагматика текста» (Ялта, 1997), «Функциональная семантика языка, семиотика знаковых систем и методы их изучения» (Москва, 1997).

Матеріали і висновки дослідження обговорювались на засіданнях кафедри російської мови Сімферопольського університету, використовувались при читанні курсу «Загальне мовознавство», спецкурсів, у дипломних роботах і З кандидатських дисертаціях, які були захищено під керівництвом автора.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у двох монографіях, одному навчальному посібнику, 13 наукових статтях, 14 тезах конференцій. Загальний обсяг опублікованих робіт складає біля 40 друкованих аркушів. Автор запропонованої дисертації є відповідальним редактором чотирьох збірників тезів під загальною назвою «Функціональна лінгвістика».

Дисертація складається із 405 сторінок машинописного тексту, який включає Вступ, два розділи (Розділ І «Принципи і методи функціональної семантики», який складається із двох глав: Глава І «Гносеологічні основи лінгвістичного функціоналізму», Глава II «Одиниця словника: слово чи семантема»; Розділ 2 «Функціональний опис російських лексичних груп»), висновків, списку використаної літератури (284 найменувань). Кожний розділ і частина закінчуються висновками.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, формулюється мета і завдання дослідження, визначається наукова новизна, теоретичне значення. Описуються матеріал, джерела, методи дослідження.

У першій главі першого розділу аналізується категорія «функція», яка є наріжною для пропонованої роботи.

Термін «функція* та його похідні широко використовується в мовознавстві: можна згадати «функціоналізм», «функції мови», функції мовних одиниць», «функціонально-комунікативні дослідження» і ін. Можна говорити про те, що у сучасній лінгвістиці існують функціональна фонологія (праці засновників та послідовників Московської

фонологічної школи), функціональна граматика і синтаксис (див., наприклад, роботи О.В.Бондарка, М.В.Всево-лодової, І.Р.Вихованця, А.П.Загнітка, Г.О.Золотової, Ю.С.Стенанова та ін.). При цьому власний зміст категорії «функція» не визначаться, будучи умовно зрозумілим.

А насправді, протиставлення, з одного боку, розуміння функції як відношення, що властиве Копенгагенській лінгвістичній школі («Залежність, яка відповідає умовам аналізу, ми назвемо функцією» (Л.Єльмслєв), і розуміння функції як призначення, мало що говорить про зміст цього останнього поняття.

Ця «само-собою-зрозумілість» функції, як і інших подібних наукових абстракцій, дуже обманлива; наслідком її є без сумніву притаманне певній частині лінгвістів ототожнювання функції та функціонування. Диференціація функції та функціонування, а також визначення функцій через синонім - призначення - не вичерпує її дефініції. Логіка визначення наукових понять вимагає вказати на гіперонім цієї категорії, а також диференціювати його від «побратимів», які ідентифікуються тим самим гіперо-німом. Тільки така дефініція здатна показати принципову гносеологічну специфічність функціоналізму, як особливого світобачення, яке характеризується не простою констатацією існування функцій предметів та явищ, а виходить із примату функціонального в їхньому визначенні. Вона ж дозволяє побачити, які способи підходу до універ-сума є альтернативними функціоналізму.

Ми виходимо з того, що функції - це особливого роду якості, властивості реалій. їхня специфіка як особливого роду якість виявляється в їх протиставленості двом іншим основним видам властивостей реалій універсума -якостям «природним» та системним. До числа природних, або субстанціональних, якостей варто віднести матеріальність, ідеальність, знаковість, органічність, неорганічність, кам’янистість, твердість, колір, форму, а стосовно до лінгвістичних об’єктів - артикуляцію, знаковість, семний набір, морфемний склад. В основі функціонального типу якісної визначеності лежить принцип спеціалізації або призначення. Тут визначеність матерії втрачає свою, умовно кажучи, «номінативну* роль, яка переходить до функ-

ції. Так, саме за цим принципом повинні визначатися всі предмети створеної людиною «другої природи*. Виходячи з цього функціональний підхід не є одним із багатьох альтернативних інструментів пізнання світу, а є усвідомленим слідуванням логіці цього світу, справжнім законам організації олюдненого та олюднюваного універсума. Людську «картину світу* формують два системотворчих фактори: функція і цінність.

При цьому важливо враховувати, що ми маємо справу не з простою сукупністю якостей, а з їхньою ієрархією, тому просте перерахування якостей не є визначенням реалії: природні та функціональні якості співвідносяться як форма реалії і її сутність, адекватне відображення якої

- необхідна умова збагнення суті досліджуваного об’єкту.

Співвіднесення понять функціональної якості і функції не вичерпує визначення останньої, тому що реалії характеризуються цілим спектром функціональних якостей, інакше кажучи, потенційних застосувань. Ця множина функціональних якостей є відкритою та має тенденції до розширення.

Очевидно, проте, що в цій множині виділяється центральна, ядерна функціональна якість, яка є справяшім призначенням реалії, смисл, причина и соціального буття. Вважаємо доцільним саме це ядро називати функцією реалії, на відміну від застосувань яіс якостей другорядних чи оказіональних.

Отже, функція - це суть і смисл існування реалії, яка є ознакою належності олюдненого універсума: функція визначає природу реалій.

Таким чином, функціоналізм не зводиться до простої констатації існування у реалії призначення і здатності до функціонування: примат функції - це усвідомлення того, що функція творить реалію, визначаючи її субстанціональну будову. Виходячи із цього, функціональне бачення мови не може задовольнитися визначенням, яке виходить із примату природних знакових - його властивостей і і, яке звучить приблизно так: знакова система, яка використовується для комунікації.

Функція як системотворча функціональна якість тісно пов’язана з визначеним розумінням системності, при

якому: а) об’єкт мислиться як взаємодіюче з «середовищем» ціле, властивості якого свідомо не зведені до суми властивостей його елементів, а поведінка свідомо не зведена до функціонування будь-якого із них; б) елемент як гранична складова частина не ототожнюється з власне частиною як підсистемою цілого; в) функціональна за своєю сутністю система не може складатися із «природних» елементів і частин; г) системотворчий фактор як соціальна потреба, каузуюча буття системи, мислиться як породження «середовища».

Лінгвістичний функціоналізм як спосіб бачення, який долає субстанціональні відмінності, передбачає послідовне розмежування форм існування мови та мовних одиниць. Як форми існування мови та мовних одиниць у реферованій роботі розуміються рівні мови. Проблема рівнів мови виходить із соссюрівської дихотомії мови та мовлення. Вона достатньо широко обговорювалась у лінгвістиці: назвемо тут роботи Л.Єльмслєва, А.Гардинера, Л.В.Щерби, О.О.Реформатського, Е.Косеріу, Ю.С.Степа-нова, Ж.П.Соколовської. Зараз мова йде про існування трьох рівнів мови, які у термінах Ю.С.Степанова називаються як рівень спостереження (варіантний термін - рівень мовлення), рівень типів (рівень норми), рівень кон-структів (рівень мовної абстракції, рівень лінгвістичного аналізу, рівень системи мови). Результатом такого погляду є впевненість у тому, що кожному із цих рівнів відповідають специфічні одиниці: одиниці мови, одиниці мовлення, одиниці норми. Ми виходимо з того, що, говорячи про рівні мови, ми говоримо про її форми існування. Інакше кажучи, природна мова не складається із системи, норми та мовлення. Природна мова існує у вигляді мовлення, у вигляді норми та у вигляді системи.

У параграфі «Проблема визначення мови» зроблена спроба функціонального визначення мови. У лінгвістиці використовуються два основних визначення мови: 1) мова це знакова система; 2) мова - найважливий засіб спілкування (комунікації). З нашої точки зору, ні одна із названих дефініцій мови не є хибною: помилковою є традиція вважати їх співіснуючими як рівноцінні, не стратифіко-вані, які в однаковій мірі відображають сутність мови.

Спроба розставити ці визначення в ієрархічному порядку призводить до необхідності вибору із двох можливостей:

1) мова є система знаків, яка здатна до функціонування (це визначення виходить із примату субстанціональних якостей мови), 2) мова є знаряддям комунікації, яка має зумовлену функцією будову (це визначення виходить із примату функціональних властивостей). Дві можливі відповіді на це питання призводять до двох кардинально різних наукових парадигм, які по-різному відповідають на питання про сутність мови.

Знаковість як субстанціональна якість мови була відкрита Сосеюром. За нашим глибоким переконанням, визначивши мову як систему знаків, Соссюр відкрив абсолютно новий вид субстанціональних властивостей реалій універсума, причому справжнє місце цього різновиду природних якостей знаходиться в одному ряді з матеріальністю та ідеальністю. Тому на питання: матеріальний знак чи ідеальний, з нашої точки зору, є тільки одна відповідь

- знак знаків. Причиною існування системи знаків називається необхідність збереження та вираження колективного досвіду. При цьому абсолютно неясними виявляються відповіді на питання: 1) що заставляє людину формувати цю ідеальну систему; 2) що є рушійною силою прагнення людини до вираження, до постійної експлікації свого досвіду.

І, останнє, як наслідок, чи вичерпує сутність мови її визначення як знакової системи, що використовується людьми з метою комунікації. Констатація комунікативної функції як основної функції мови стала загальним місцем лінгвістичних і філософських робіт, сама функціональність у лінгвістиці стала розумітися як комуніка-тивність, що породила впевненість у тому, що ніхто із лінгвістів не заперечує «положення про те, що мова є засобом спілкування з провідною комунікативною функцією» (Ф.С.Бацевич).

Інша - не комунікативна - точка зору на основну функцію мови має дуже давню традицію, яка виходить з платонівського «Кратилу» та трактатів Ісократа, Герма-гора, Аристона, Алоллодора, Цицерона, які розробляли науку про переконання, науку про форми і методи мов-

ленпєвого впливу на аудиторію. Серед учених нового часу, які відродили ідею регулятивної функції мови, потрібно назвати Л.Блумфільда, який сказав, що «слово, як і взагалі мовлення, — це лише спосіб покликати на допомогу інших людей*. До числа переконаних прихильників принципової регулятивності мови належать Б.Ф.Поршпєв, А.Р.Лурія, Р.М.Блакар.

Уявлення про акт комунікації, в якому партнери «просто» обмінюються інформацією, не відповідає реальності, в якій акт спілкування - це арена впливу на співбесідника. Мова в новій системі поглядів є інструментом для регуляції світосприймання та поведінки комунікативно взаємодіючи із суб’єктом «ти».

У реферованій роботі ми виходимо з того, що питання про те, яка із функціональних якостей мови є системот-ворчою, повинно вирішуватись однозначно: особливості реальної будови мови можуть бути, за глибокими переконаннями автора, адекватно пояснені тільки регулятивними причинами.

Ми виходимо з того, що природа і функція співвідносяться як форма і зміст, як явище і сутність, що якості реалій не є проста сукупність: вони стратифіковані і адек-ватпе відображення цієї субординації - необхідна умова адекватного розуміння об’єкта. На перший погляд, заміна визначень, типу «мова є знакова система і засіб спілкування», на визначення «мова це знаряддя регуляції, яке має знакову природу», є не більше, ніж гра слів. Насправді за кожним із них - своя наукова парадигма, свій погляд па будову системи мови. Лінгвістичний функціоналіст бачить в об’єкті свого дослідження не будову, яка зумовлює функцію, а обумовлену функцію побудову, побудову як результат породжуваного і організованого впливу соціальної функції.

Проникнення функціоналізму в лінгвістику призводить до відкриття нових одиниць. Це закономірно, хоча цей процес викликає заперечення з боку тих учених, які в кожній новій одиниці схильні бачити вияв так званого «збільшення сутностей». Однак процес такого масштабу, як перетворення наукової парадигми, не може не призвести до зміни уявлень про одиниці мови. Така доскона-

ла будова, як природна мова, не може бути по-різному організована на різних ярусах. Усвідомлення принципового ізоморфізму різних підсистем природної мови зумовлює закономірний інтерес лексиколога до історії функціо-налізації уявлень про інші аспекти мови, інтерес до аналізу уявлень про вже завойоване право на існування функціональних мовних одиниць.

У реферованій роботі велика увага приділена аналізу функціональних фонологічних понять, насамперед поняття основної фонологічної одиниці - фонеми. Визнаючи принципову правильність тези про ізоморфізм мовних ярусів, ми можемо припустити існування функціональної семантичної одиниці. У кінці першої глави вміщено висновки.

Друга глава першого розділу реферованої дисертації присвячена розгляду проблем, які пов’язані з побудовою функціональної моделі лексики російської мови, яка припускає її розгляд як системи функціональних одиниць -семантем.

Першою такою проблемою є визначення слова. Ми виходимо з того, що слово: 1) не є граничною метою лінгвістичного опису лексикону, слово е одне із засобів номінативної діяльності носія мови, хоча, і це без сумніву, -найважливіший засіб здійснення номінативної функції;

2) не є основною одиницею словника.

Досліджуючи лексику природної мови як сукупність слів, лінгвісти «забули», що більшу частину системи номінативних засобів природної мови складають соловоспо-лучення, «ім’я яким легіон», і яким ніколи не знаходилось місця в дофункціональній лексикології, яка по суті своїй була наукою про слова, а не наукою про словники. Ця ситуація пояснювана: у лінгвістиці нема одиниці, яка здатна інтегрувати слова і словосполучення в єдину систему номінативних засобів природної мови.

Визначаючи слово, лінгвіст повинен вибрати одну із двох можливостей: слово - це насамперед знак чи передусім засіб номінації? Або: слово це знак, здатний до функціонування, а словник природної мови - це засіб здійснення специфічної номінативної функції, яка і зумовлює таку - знакову - побудову цього засобу. «Словник» у

цьому випадку є, правду кажучи, безмежне море інструментів номінації, якими є слова і словосполучення.

Далі в дисертації аналізуються деякі поняття «знакової» парадигми, зокрема, багатозначність, закономірний скепсис з приводу існування якої виражали О.О. Потебня, Л.В.Щерба, В.В.Морковкін. Показується евристична малопотужність системи поглядів, яка ставить у центр лексичної системи мови як основну одиницю лексему -багатозначне слово в єдності всіх його значень.

У реферованій роботі під «словом» розуміється «семема»: власне слово як єдність однієї форми і одного значення.

Ми виходимо з того, що головною характеристикою слова є функціональна якість - призначеність для вираження конкретного компоненту ідеальної системи - поняття, чи сигніфікате. Номінативні одиниці, які виражають на рівні типів одне поняття, один сигніфікат, функціонально тотожні. Отже, «елементарним осередком» моделі семантичної системи, яка враховує відношення функціональної подібності, тотожності, різницю, стає мікро-поле експліковуючих один сигніфікат номінативних одиниць.

Далі у роботі аналізуються найважливіші поняття функціонально-семантичної моделі лексики: значення, смисл, сема. У функціональній лінгвістиці ієрархія сем розуміється як власне лінгвістична форма існування системи понять, інакше кажучи, як форма існування «картини світу», соціалемного досвіду, ідеальної системи людських уявлень про універсум. Саме відносно до цієї ідеальної системи може і повинна визначатись сема. Складовою частиною «картини світу» є поняття, для називання якого ми будемо використовувати термін «сигніфікат». Елементарною складовою частиною «картини світу» є сема. Семи існують об’єктивно. Арсенал сем, який знаходиться у розпорядженні мовного колективу і, який використовується ним для формування його «картини світу», не може бути винайденим дослідником семантики; він може бути отриманим тільки в результаті декодування знакової системи.

Спеціальним лінгвістичним інструментом для декодування сукупного мовного означаючого е компонентний аналіз.

Підкреслимо, що традиційна лексикологія інакше інтерпретує метод компонентного аналізу, вважаючи, що основною функцією його є розклад словозначення на складові. Для системоцентристськи орієнтованої функціональної семантики компонентний аналіз набуває статус власне лінгвістичного інструменту переходу із світу знаків у світ сигніфікатів, переходу в ідеальну «зазнаковість» рівня мовної абстракції.

Далі у роботі на прикладах показані різні шляхи використання результатів компонентного аналізу.

За допомогою компонентного аналізу, і це очевидно, досліджуються значення не тільки і не стільки слів, скільки значення номінативних одиниць, до числа яких належать і багаточисленні словосполучення. Відсутність традиції компонентного аналізу і польового дослідження словосполучень не повинно перешкоджувати усвідомленню того факту, що нема теоретичних перешкод для залучення до аналізу номінативних одиниць і цього типу. Функціональний підхід припускає, що, по-перше, досліджувані номінативні одиниці є засіб вираження прихованої за «світом знаків» ідеальної системи, яка зберігає накопичений соціалемою досвід; і по-друге, семний набір, що розглядається сам по собі, «до» втілення в ту чи іншу знакову оболонку, становить на даному етапі опису самостійну цінність. Простий комбінаторний перебір отриманих сем за методикою, яку в свій час активно пропагував Т.ПЛом-тєв, допоможе побачити потенційні можливості мовної системи.

Існує система ієрархічно впорядкованих, тобто, які знаходяться у відношеннях необоротного гіпонімічного взаємозв’язку мовних понять, що приховується за системою номінативних одиниць. Отримана ієрархія сигніфікатів є фрагмент всесловникової «картини світу»’, що належить рівню лінгвістичного аналізу. Власне лінгвістичний спосіб отримання цього фрагменту - через подолання опору системи знаків, через виявлення сем як лінгвістично визначених компонентів сигніфікатів і визначення їхньої

ієрархії — не повинен затінювати той факт, що отриманий нами каталог концептів є фрагмент ідеальної системи колективного знання. Абстрагувавшись від цілісності знака, від цілісності словозначення, ми отримали систему понять, яка здатна служити відправним пунктом руху «від змісту до засобів вираження». Кожна із «сходинок» ієрархії сем суть ступінь поступального руху пізнання, етап у диференціації інтегральної ідеї керівної особи.

Такі організовані каталоги понять, як правило, не існують в арсеналах конкретних наук, ось чому лінгвіст, який піднімається до рівня лінгвістичного аналізу, до «світу сигніфікатів», повинен самостійно експлікувати колективне знання, яке зберігається в закодованій знаковій формі.

Визнаючи, що найважливішою лінгвістичною - функціональною, системною — характристикою слова є його призначенісгь для вираження сигніфіката, ми повинні визнати, що будівельним осередком лексичногї системи, її одиницею, її компонентом є не «семантичний» трикутник, який уподібнюється іншим таким же трикутникам за однією із своїх сторін, а зовсім інша сутність, яка, проте, і є справжня складова сфера номінативних засобів природної мови. Мова йде про складну єдність поняття і способів його вираження в даній мові - про семантему. Сигніфікат і відповідні йому засоби вираження не є компонентами семантеми, не є складовими її як щось, більш складне, ніж деталь і вузол,ніж клітина і орган, піж взвод і батальйон. Односторонній сигніфікат і двосторонній знак є форми існування єдиної семантичної одиниці. У роботі розглядається традиція використання терміна семантема у роботах О.Вандрієса, Ш.Баллі, Л.М.Васильєва, В.Г.Га-ка. Відзначається, що найбільш значним для запропонованої моделі етапом розробки терміна семантема стали роботи Ж.П.Соколовської, яка визначає семантему 1) як одиницю рівня мовної абстракції; 2) яка характеризується набором сем, розташованих в ієрархічному порядку;

3) як інваріант смислу, який розуміється як «ім’я поля», як вершина родо-видового гнізда.

На відміну від Ж.П.Соколовської, ми вважаємо, що інваріантним відносно до засобів свого вираження є будь-

яке мовне поняття, будь-який сигніфікат, включений в соціалемну «картину світу» і, який описується набором сем. І «красный*, і «розовый*, і «алый*, і «малиновый» суть сигніфікати, хоча і, які знаходяться на різних рівнях ієрархії сем, але, які мають специфічні, що не збігаються способи свого вираження: наприклад, семантема «бледно-красный* виражається семемами «розовый* і «бледно-красный* відносно до яких вона виступає як інваріант. «Алый*, «малиновый*, «розовый* не варіюють значення семеми «красный*.

Мова в даному випадку повинна йти про диференціації як одного із етапів розвитку системи. Говорячи про варіант чого-небудь у комунікативно визначеній семіотичній системі, ми повинні уявляти насамперед варіанти її вираження, варіанти експлікації. У зв’язку з цим варто підкреслити принципово різні рівні інваріанта і варіантів: інваріант завжди існує на більш абстрактному рівні мови, варіанти - на менш абстрактному. Водночас необхідно відзначити, що інваріант і варіант не є різні сутності - це різні форми існування єдиної сутності, єдиної одиниці, єдиної складової частини мовної системи.

Статус семаягеми (ми абстрагуємось від того, що сигніфікат - одна із форм буття цієї одиниці) повинні отримати не тільки ядерні сигніфікати, але всі, які ввійшли, що входять чи ввійдуть в ієрархію сем мовні поняття.

Інакше кажучи, семантемою є не тільки сигніфікат «насекомое», але і сигніфікати, типу «бабочка, которая сидит на цветке розы в погожий день* та ін. На відміну від Ж.П.Соколовської ми вважаємо, що повинно бути значно розширено і поняття варіанту семангеми. Експлікувати мовні поняття можуть не тільки семеми, але і словосполучення, інакше кажучи, всі номінативні елементи природної мови.

Евристичний потенціал поняття семантема відкривається не тоді, коли за її допомогою виявляється можливим звести до обмеженого числа інваріантів смислу множину конкретних семем, а в той момент, коли семантичне пізнання, залишаючи рівень мовної абстракції, повертається на рівень типів, рухається «від змісту до засобів вираження». Семантема, роблячи очевидними від ношен-

ня функціональної тотожності між найрізноманітнішими за структурними характеристиками одиницями, дозволяє організовувати не тільки множину слів, але і вільних словосполучень, які складають основну частину масиву номінативних одиниць і що не можуть бути організованими інакше, як на семантичних основах.

Очевидна для теоретичної лінгвістики множинність способів вираження способів мовного змісту, яка в практичній семантичній свідомості зводилась, як правило, до констатації існування синонімів, у функціональній семантиці, яка опирається на знання системи мовних понять, знаходить видимі обриси.

Таким чином, сукупність функціонально тотожних слів, стійких і вільних словосполучень, словникових формулювань, ситуативних засобів вираження і є форма існування семантеми на рівні типів. Знайомство з мікропо-лем варіантів семантеми закономірно призводить до висновку про відносність їхньої функціональної тотожності, найважливішим наслідком якої є строго регламентована системою мови взаємозамінність. Причина такого роду обмежень полягає в природі словозначення, у його незвід-ності до одного смислового компоненту. Фактором, який зумовлює існування множини варіантів семантеми, є різноманітність типових ситуацій, у яких семантемі «доводиться» реалізуватися. Сукупність умов, які визначають здійсшовавий мовцем вибір одного із можливих способів експлікації мовного поняття, ми називаємо позицією.

Якщо для підходу «від форми до змісту», тобто для компонентного аналізу, основна проблема міститься у побудові організованого каталогу мовних понять, то для функціональної семантики після втілення ідеальної системи у «власне мовну» оболонку - після компонентного синтезу виникає проблема створення типології позицій, яка здатна пояснити і прогнозувати вибір конкретного варіанту семантеми у конкретній ситуації номінації; типології позицій, що здатна відповісти на одне із чотирьох питань Ч. Філмора, із числа, які виникають при всякій спробі інтерпретації написаного чи сказаного: «Що він сказав? Про що він говорить? Чому він взагалі це сказав? Чому він сказав це саме так?» Побудова типології пози-

цій реалізації семантеми є кроком семантики номінативних одиниць до реальної взаємодії із синтаксичною теорією, поза яким навряд чи можливий справжній функціональний опис системи словника.

Підсумкове визначення своєрідності підходу, який властивий функціональній семантиці, повинно бути таким: «від змісту до засобів його вираження у типовій позиції» .

Зосереджуючись на пошуці закономірностей організації номінативної сфери мови, функціональна семантика виступає як функціонально - номінативний підрозділ загальної лінгвістичної семантики. Регулятивність (ко-мунікативність) проникає у сферу функціонально ~ номінативної семантики у формі типових станів «середовища* - у формі множини позицій, які вимагають використання визначених варіантів тієї чи іншої семантеми.

Мовець у своїй мовленнєвій діяльності - «безперервному процесі номінації» - стикається із необхідністю виразити конкретне мовне поняття. Будучи носієм ідіолекту мовець, що розмовляє по-російськи, розпоряджається арсеналом засобів такого вираження - сукупністю варіантів семантеми. У кожному конкретному випадку виникає свого роду «кросворд»: для експлікації семантеми у даній позиції буде вибрана та номінативна одиниця, яка з точки зору суб’єкта мовлення максимально точно відповідає числу й характеру «клітинок* - ознак, властивих цій ситуації.

У даній роботі ми змушені обмежетись лише постановкою проблеми створення типології позицій. Залишаючи розробку типології позицій на перспективу, покажемо на декількох прикладах різноманітність ситуацій, у яких «доводиться» реалізовуватися семантемам природної мови. Переважній більшості ситуацій номінацій, які вимагають максимально економного в ідеалі однослівного - способу вираження семантеми, протистоїть специфічна позиція інтерпретації, яка припускає вживання варіантів, гранично повно експліковуючих семантичні компоненти, що властиві вираженій цим варіантом семантемі. Для щоденної мовної свідомості природнішою виглядає позиція семангизації. Вона близька, але не тотожна позиції інтер-

претації з тієї причини, що припускає усвідомлену регу-лятпвність: орієнтованість суб’єкта мовлення на досягнення розуміння сигніфіката конкретним адресатом. Інакше кажучи, інтерпретація ставить за мету максимально повне виявлення компонентів змісту мовної одиниці, у той пас, як семантизація прикликана забезпечити розуміння цього змісту, яке сприймається суб’єктом. Цікавими є позиції, у яких вибір мовцем варіанту семантеми залежить від усвідомлення ним об’єкту номінації як «нашого* (тобто, яке належить до соціалеми, у чиє «ми» включає своє «я» мовець) або «не нашого».

Далі у роботі розглядається поняття системної якості, або цінності. Регулятивна призначеність номінативних елементів обумовлює існування у цих останніх особливих властивостей, незвідних до знаковості і функції. Орієнтованість лексики на виконання регулятивних завдань, принципова знаряддєвість лексики, в якій носій мови бачить насамперед сукупність засобів називання, необхідних для побудови висловлювання, породжує стратифікацію варіантів за їхніми ситемнимн якостями. Цінність - одне із найважливіших понять функціональної семантики. Знайомство з роботами, що присвячені, чи, які торкаються проблеми визначення лінгвістичної цінності, призводить до висновку, який лише на перший погляд здається парадоксальним: єдине достовірне знання про цінність збігається із констатацією її існування. Розмежування значення і цінності, яке виходить з Соссюра, було, є і буде каменем спотикання для лінгвістики, яка залишається у рамках переважно елементного бачення свого об’єкта. І причина такого стану проблеми не тільки у тому, що «у лінгвістиці найбільш тонкою операцією є розгляд того, у чому ж смисл залежить і чим ясе він водночас відрізняється від цінності» (Соссюр). У роботі аналізуються висловлювання з приводу лінгвістичної цінності, які належать Фердіпанду де Соссюру, Д.М.Шмельову, Н.О. Слю-саревій, Т.П.Ломтєву та ін.

Ключем до адекватного визначення цінності є філософська категорія системної якості.

Складність осягнення того феномена, яке позначається терміном «ситемна якість», полягає у тому, що на від-

міну від природних і функціональних якостей, системні якості існують позапредметно. Основна складність переосмислення цінності полягає у формуванні системного способу сприймання світу. Пряма залежність поняття цінності від поняття системи, обмеженість цього останнього у лінгвістиці, яка зводить систему до найближчого оточення, обумовлює низький евристичний потенціал поняття цінність у лінгвістиці, який далеко не відповідає цій наріжній ролі, що повинна відігравати розглядувана категорія у структурі мовознавства, яке намагається стати наукою XXI століття.

Система номінативно призначених знаків є форма ціннісної організації словника. Саме за цією - знаковою за своєю природою - формою приховано системні закономірності вищого порядку. Декодування сукупності означаючих, що передбачає побудову моделі, яка врахує природу і функцію, дозволяє побачити ціннісні закономірності організації лексичної системи, дозволяє усвідомити цінність як найважливішого системотворчого фактора сукупності номінативних знаків.

Варто особливо підкреслити, що цінність є такою ж абсолютною властивістю мовної одиниці як і значення. Цей висновок випливає із визнання абсолютності існування самої мовної системи, із неможливості існування номінативної одиниці «до» чи «поза» системи природної мови. Звичайно ж, синтетична мовна цінність мовного елемента у тому чи іншому конкретному дослідженні виявляється з різним ступенем глибини. Але смисл також виявляється з різним ступенем адекватності в залежності від того, у рамках якої системи досліджується об’єкт: синонімічного ряду, лексичної групи чи всього словника природної мови. Отже, цінність - це системна якість, чи сукупність системних якостей. Адекватний опис одиниці чи елемента лексичної системи припускає можливість створення такої моделі мови, у якій відтворюється єдність знакової природи, номінативноі функції і цінності мовної одиниці.

У кожному варіанті вираження мовного поняття - слові чи словосполученні - закладена можливість його застосування у визначеному крузі позицій, виходячи із чого і

визначається його статус у мікрополі варіантів семанте-ми. Цю системну за своєю суттю якість можна визначити як регулятивну придатність варіанта, як міру його застосування для здійснення цілей носія мови. Частини мікрополя варіантів семангеми - центр, ядро, периферія - це ціннісні за своєю суттю об’єднання. Позицію центра займає основний варіант семантеми. Для носія мови основний варіант - найбільш очевидний і природний засіб експлікації конкретного мовного поняття. Ще раз підкреслимо, що всі якості, які виділяють основний варіант серед побратимів, належать до розряду системних. Насправді, за функцією основний варіант тотожний іншим членам мікрополя, як і він, призначений для збереження і вираження конкретного сигніфіката. Навряд чи ми зможемо відшукати якісь вийняткові субстанціональні якості, які виділяють основний варіант із числа інших варіантів: слово як слово, знак як знак.

♦Основний» - це системна характеристика, похідна від статусу елемента у системі засобів вираження семантеми і, яка означає наявність низки не виведених із природи і функції якостей, серед яких виділимо високу психологічну значущість для носія мови, здатну породити і породжуючу ілюзію єдиності, вийнятковості того способу експлікації семантеми, що нав’язується центральним словом (саме словом, тому що існування словосполучення у цій ролі усвідомлюється носієм мови як лакуна) мікрополя. Однослівність основного варіанта позбавляє мовців від зайвої у більшості ситуацій творчої активності, сприяє автоматизації мовленнєвої діяльності у повсякденному спілкуванні. Основний варіант семантеми є засобом її збереження і найбільш використовуваним мовним колективом засобом її вираження.

Показовим є той факт, що відсутність слова як основного варіанта конкретного мовного поняття усвідомлюється носіями мови як лакуна, яка вимагає (за умови існування колективної потреби) заповнення шляхом використання словотворчих механізмів мови чи запозичення. Ядерну зону мікрополя варіантів семантеми формують стилістично марковані номінативні одиниці і стійкі словосполучення. Вільні словосполучення, неологізми, просторічні

і спеціальні слова складають периферійну зону, в межах якої виділяється область «власне периферії» - свого роду баласта і одночасно арсеналу мікрополя, яка формується застарілими і нелітературшши способами експлікації мовного поняття. Як приклад розглянемо мікрополе варіантів російської семантеми «спортсмен - бегун на средние дистанции»:

центр: ...

ядро: средневик розм., бегун - средневик, легкоатлет

- средневик, бегун на средние дистанции і т.п.

периферія: тот, кто бегает на средние дистанции; бегун, специализирующийся в беге на средние дистанции та ін.

власне периферія: миттелыптреккер (результат невдалої спроби заповнити позицію центра мікрополя шляхом запозичення; слово активно використовувалось у спортивній літературі в 50-60 рр. нашого століття).

Найпростіша типологія мікрополів будується на основі ознаки зановненість/незаповненість всіх названих позицій.

Основною тезою пропонованої роботи є твердження про те, що лексика російської мови є система семантем, тому після визначення одиниці функціональної семантичної моделі номінативної сфери ми повинні розглянути побудову і поведінку системи, яка складається із цих одиниць.

Перша проблема, яка виникла на підступах до опису системи семантем полягає у визначенні масштабів тієї лексичної цілісності, яка стане об’єктом дослідження і моделювання. Вважаємо, що в даній ситуації можливий вибір із трьох можливостей. Як шукане може бути прийнята метасистема російської мови. Це, безсумнівно, ідеальне рішення, яке дозволить отримати найбільш достовірні знання як про систему, так і про її частини й елементи. Проте, очевидна складність організації цієї мета-системи, чисто кількісна неосяжність (приблизно 300 тис. слів, які відзначаються в тлумачних словниках (Денисов, 54)) заставляють визнати, що опис всього словника ро-

сійської і будь - якої природної мови справа неблизької історичної перспективи.

Накреслений рух до досягнення цієї мети призвів до достатньо чіткого відокремлення у рамках лексичної семантики особливого розділу - назвемо його «семантика словника», - до сфери інтересів якого відноситься створення дедуктивних схем організації лексики і її класифікація на семантичних основах. Ця проблема цікавить переважно тих лінгвістів, які ставлять завданням створення ідеографічних словників (Караулов, Морковкін, Соколовська). Відзначимо, що функціональний аналог «семантики словника* повинен зосереджуватись не стільки на розподілі масиву слів за парадигматичними класами, скільки на моделюванні метаеистеми семантем, який зберігає досвід мовного колективу і організовує множину номінативних одиниць мови.

У центрі дослідницької уваги опиняється мікросисте-ма синонімічного ряду, родо - видового гнізда чи усякої іншої парадигматичної сукупності номінативних одиниць, яка співвідноситься із поняттям «найближче оточення слова» , тому що саме слово стає метою подібного опису. Цей підхід може умовно називатись «відслівною семантикою». Усвідомлення неможливості адекватного опису словника як множини словесних мікросистем, прагнення заповнити справді неосяжну прірву, яка лежить між словом і словником як відносної і абсолютної цілями лексичного пізнання, призвели до усвідомлення третього об’єкту, здатного стати центром семантичного опису.

Третій підрозділ загальної лексичної семантики російської мови розглядає цю чи іншу підсистему, той чи інший фрагмент глобальної лексичної метасистєми. Саме цей феномен - об’єкт «семантики груп». Дослідження, які здійснюються у рамках «семантики груп», дозволяють здійснити послідовний перехід від «відслівної семантики» до «семантики словника».

Слово - елемент, але не частина лексичної групи. Це розмежування важливе для розуміння статусу слова чи словосполучення у лексичній системі. Елемент і частина системи - різні сутності: не можна у складному організмі вважати клітину частиною,а орган - елементом. Елемент

і частина можуть збігатися тільки в простих системах: у межах синонімічного ряду слово є і елемент цієї мікро-системи і її частина. Послідовне розмежування елемента і частини необхідне насамперед тому, що тільки частина системи, здатна робити хоч якийсь вплив на складне ціле, яке є результатом взаємодії підсистем, але не елементів. Та обставина, що слово не може бути визнане частиною семантичної системи, дозволяє експлікувати ще одну грань принципово різного способу бачення, властивого, з одного боку, «від слів ній семантиці* і обом «невідслівним семантикам» - з іншого. Досліджувані першої лексичні сукупності складаються із слів, мисляться як частини цих сукупностей. Навпаки, розміри і складність організації лексичної групи і словника, які свідомо перевищують ті, при яких хоч якось серйозно можуть вилинути на їх побудову окремі семеми. Не є частиною лексичної групи і таке рідне і зрозуміле для кожного лінгвіста об’єднання слів як синонімічний ряд. Як буде показано нижче, підсистеми лексичної групи формуються номінативними одиницями, тотожними чи подібними за своїми системними якостями, а не близькими за природою.

Звернімося до розгляду побудови лексичної групи на рівні лінгвістичного аналізу: до організованої у відповідності з ієрархічною впорядкованістю сем множили мовних понять, які становлять собою фрагмент гіпотетичної загальнословникової ієрархії семантем, визначений фрагмент універсума і, що зберігає накопичені соціалемою знання про них. Графічною моделлю гіпонімічною за своєю природою ієрархії семантем може стати класифікаційний фрейм, який становить собою сукупність, вихідних із ценра вертикальних семних «гілок». Кожен із вузлів ієрархії -є семантема. Між семантемами як носіями субстанціональних якостей встановлюються відношення подібності та різниці їхніх семних наборів. Основним видом парадигматичних відношень є гіпонімія, яка виникає між семантемами, що належать до єдиної вертикальної гілки і, які характеризуються зільшенням інтегральної частини набору семантичних компонентів. Вказуючи на одну із вхідних в ієрархію семантем як на гіпонім чи гіперонім іншої, ми тим самим вказуємо не стільки на їхню смис-

лову близькість, скільки на те, до якого із ярусів ієрархії вони належать, тобто вказуємо на їхнє місце в ієрархії сигніфікатів. Інакше кажучи, власне смислове - субстанціональне - відношення між мовними поняттями є носієм ціннісного відношення.

Буття гіперонімом - це системна якість, яка свідчить про те, що гіперонім володіє більш високим ступенем належності системі, ніж будь - який із його гіпонімів. Поняття «ступінь належності» відноситься до наукового апарату теорії «нечітких» («пухнастих», «туманних») множин і алгоритмів, основоположник якої - Л.Заде - розглядає її як інструмент аналізу і моделювання «гуманістичних», тобто, які включають людину систем.

Звернувшись до схеми фрейма, ми виявимо, що у горизонтальних рядах, позначених буквами алфавіту, розташовуються семантеми, які розрізняються за своїми сем-ними характеристиками, однак тотожні за ступенем належності, за статусом у побудові лексичної групи.

Схема робить наглядною той факт, що підсистеми, чи частини, лексичної групи формуються семантемами з тотожним чи подібним ступенем належності. Іншими словами, частини лексичної групи - це об’єднання семантем на основі тотожностей, подібностей, різниці їхніх ціннісних якостей. Говорячи в частинах, ми маємо в ряді ядро і периферію - підсистеми, які мають різні системні функції, і в однаковій мірі значущі за їхньою роллю в побудові семантичної системи. У роботі розглядаються погляди на проблему ядра і периферії А.Мартіне, учених празького лінгвістичного гуртка, О.В.Бондарка, О.М.Куз-нєцова та ін.

Ядро і периферія - це найважливіші підсистеми лексичної групи - є ціннісні об’єднання мовних одиниць. Носієм ціннісного розчленування лексичної групи є гіпо-німічна ієрархія. Той момент, коли суб’єкт пізнання зуміє побачити у лексичній групі належним чином організоване ціле, а не просту сукупність елементів, є відправним для вивчення об’єкта з позицій семантичного системоцен-тризму, який ставить наріжним системне буття, незвідне до суми індивідуальних, елементних існувань, для визначення меж частин лексичної групи, механізмів їхньої вза-

ємодії і відношень із «середовищем». Той момент, у який дослідник побачить у лексичній групі належним чином структуроване ціле, є відправним і для опису цінності конкретної семантеми у конкретній семантичній системі.

Відновлюючи розмову про цінність, підкреслимо, що в нашому розумінні цінність є наслідок належності одиниць до однієї із частин системи мовних понять - ядра чи периферії. Це, подане з позицій семантичного системо-центризму, визначення цінності протистоїть елементному її визначенню як результату відношень одиниці з іншими одиницями. Постановка завдання опису цінності як набору системних якостей мовної одиниці означає якісне змінювання лінгвістичного відношення до цієї категорії: на зміну констатації її існування у системі мови приходить її опис як суми конкретних властивостей.

До числа ціннісних якостей семантеми варто віднести гіпонімічний потенціал, визначуваний колом мовних понять, за відношенням до яких дана семантема виступає як безпосередній чи опосередкований гіперонім. Гіпоні-мічний потенціал семантеми знижується при русі від ядра до периферії, зменшуючись, але не зникаючи навіть у тих мовних понять, які розташовуються на нижніх периферійних ярусах. В ідіолекті (це твердження справедливе принаймні для семантем іменників) вони виступають як гіпероніми відносно до інших, реально існуючих, але занадто конкретним для включення в загальномовні каталоги мовних понять. Так,семантема «командир взвода», яка знаходиться на периферії лексичної групи «руководитель» є гіперонім відносно до семантем типу «командир Н-ского взвода, Н-ской роты, Н-ского батальона».

Гіпонімічний потенціал семантеми похідний від її місця у системі субстанціональних, смислових відношень. Ця цінність визначеного набору сем як сходинки у формуванні системи мовних понять. Дуже цікава і така ціннісна якість семантеми як ступінь усталеності, чи ступінь здатності до впливу «середовища».

Загальноприйнятою у лінгвістиці є теза про безпосереднє звернення лексики до позамовної реальності. У цьому - причина меншої усталеності слів і словосполучень у порівнянні з елементами фонетичної і граматичної сис-

тем. Менша усталеність слів і словосполучень у порівнянні з одиницями інших мовних ярусів очевидна.

Разом з тим сама лексика у цьому відношенні далеко не однорідна. Ціннісний розгляд побудови лексичної групи покаже, що семантеми, які характеризуються різним ступенем належності системі, по-різному піддаються впливам «середовища». Ступінь усталеності семантеми і її варіантів зумовлений специфічними функціями ядерної і периферійної частин лексичної групи, яка розглядається як система, що взаємодіє із «середовищем». Та частина периферійної зони, яку формують семантеми, які зберігають актуальне для «тут-зараз» соціалеми (так звана «актуальна периферія»), у термінах системного підходу може визначатись як «вхід» семантичної системи, шляхом якого здійснюється інформаційна взаємодія лексичної групи та «середовища».

Далі у роботі розглядаються деякі наслідки функціо-налізації семантичних уявлень.

Нові уявлення про характер системних відношень у лексиці, які виходять із примату функціональних і ціннісних якостей номінативних одиниць, дозволяють розглянути можливість створення словників нетрадиційного вигляду - функціональних, «активних», які покажуть слова і словосполучення як варіанти семантем, тобто в залежності від того, яке мовне поняття і в яких позиціях вони виражають. Будучи пояснювальним, гіпотетичний функціональний словник «усуває невизначеність» (термін В.В.Морковкіна) стосовно того, якими засобами вираження конкретного мовного поняття розпоряджається суб’єкт, що використовує російську мову для вирішення своїх регулятивних завдань. Така орієнтація зумовлює кардинальну зміну структури словникової статті і всього словника. Так, «ліва» частина словникового тлумачення^ якій традиційно містилось інтерпретоване слово, а в деяких словниках словосполучення особливого роду, в межах функціонального словника перетворюється, умовно кажучи, у «значеннєвик» - реєстр семантем - понять, для організації якого найбільш природним є ідеографічний порядок. «Права» ж частина у цьому випадку пред-

ставлена стратифікованим переліком варіантів кожної із семантем.

Другим важливіш наслідком є питання про словосполучення.

У рамках функціональної семантики словосполучення розглядається як номінативно призначений знак, який має означуване і означальне, до того ж розчленованість цього останнього не варто переносити механічно на семантику словосполучення. Знак такого - словосполучу-ваного - роду має таку ж монолітну семантику, як і слово. Незалежно від того, вільні чи невільні вміщені у словосполучення слова, їх варто розглядати як частини системи, орієнтовані на вираження загального значення. Потребує додаткового аналізу і питання про свободу «вільних словосполучень». Ступінь її, найімовірніше, жорстко визначений ієрархією сем експлікованого «вільним» словосполученням мовного поняття.

Друга глава завершується висновками.

У третій главі аналізуються російські лексичні групи. Цей аналіз має на меті показати етапи, методи, прийоми функціонального опису лексики. Функціональний опис підсистеми словника російської мови передбачає три етапи, які відповідають трьом формам існування семан-теми і лексики як системи семантем: 1) «від форми до змісту»; за своїм змістом - це компонентний аналіз; 2) «від змісту до засобів вираження», чи компонентний аналіз; 3) «від змісту до засобів вираження у конкретній позиції». Основна відмінність від попереднього етапу полягає в тому, що той чи інший варіант семантеми отримує свій опис не як якась внутрішньоструктурна одиниця, а як елеменг арсеналу, придатного для використання носієм мови, як елемент системи номінативних ресурсів мовного колективу; варіант семантеми стає як форма існування семантеми у конкретній позиції номінацій. Це вищий і, очевидно, недосяжний сьогодні етап функціонального опису лексики природної мови, хоча важко уявити собі як багато вже зроблено у стилістичних, зокрема, дослідженнях, як багато потрібно зробити в переосмисленні на нових засадах.

У роботі наводяться результати компонентного аналізу лексичних груп «офицер», «руководитель», «товарищ», «часть», «целое», «умысел».

Наведені списки семем, загальна кількість яких становить біля 2000 одиниць. Компонентний аналіз є засобом проникнення із «світу знаків» у «світ сигиифікатів»; засобом виявлення системи семантем-понять, для збереження і вираження яких призначені номінативні одиниці, які входять у досліджувані лексичні групи. Значущість компонентного аналізу для функціональної семантики обумовлена тією роллю, яку відіграє у системі мови ієрархія сем - власне лінгвістична форма уявлення соціа-лемної «картини світу», що є найважливішим системот-ворчим фактором номінативної сфери мови.

Метод компонентного аналізу становить собою сукупність прийомів, призначення яких полягає у тому, щоб допомогти дослідникові добитися усвідомлення тих недоступних для безпосереднього спостереження смислових ознак, які формують систему мовних понять.

Компонентний аналіз - це інструменти, за допомогою яких дослідник досягає розуміння семантики досліджуваної сфери словника. До числа таких інструментів належать аналіз словникових формулювань, метод опозиції, аналіз сполучуваності, аналіз понять, а також дуже продуктивний аналіз існуючих дедуктивних схем організації лексики - «картин світу».

У роботі виявлено новий вид семантичних компонентів - колективноцентристські семи, які відіграють значну роль у побудові лексичної групи.

Наступним етапом опису е компонентний синтез:

1) втілення ієрарахій сем в ієрарахію ідентифікаторів;

2) виявлення ядерно-периферійної будови групи.

Компонентний синтез передбачає співвіднесеність кожного із включених у гіпонімічну ієрархію мовних понять з його функціональними варіантами — тими знаками, ядерний компонент значень яких збігається за своїми ознаками з ознаками даного поняття. Смисл словозначення може уявлятись як поняття, яке втілюється на рівні типів у «власне мовну» оболонку, яка набула означаючу, граматичну характеристику, конотативне забарвлення.

На рівні типів кожен із семних «вузлів» рівня мовної абстракції перетворюється в «гроно» експлікованих його номінативних одиниць. Множина взаємоперехресних мік-рополів варіантів семантем створюють елементну оболонку побудови лексичної групи як організованої множини слів і словосполучень. Перш, ніж перейти до опису побудови лексичної групи на рівні типів, відзначимо ще одну сторону компонентногго синтезу. Справа в тому, що маючи модель побудови групи на рівні мовної абстракції, на етапі синтезу семного знання ми отримуємо можливість точного і послідовного опису смислів, аналізованих номінативних одиниць, опису, який зберігає закономірності ієрархічного порядку руху мовних понять, що дає можливість достовірно послідовній ідентифікації тієї чи іншої сукупності номінативних одиниць. Про те, що послідовна ідентифікація і, отже, вибір оптимальних варіантів се-мантизації навряд чи здійснювані без опори на дані компонентного аналізу, свідчать такі приклади. Очевидно, що словникові формулювання словозначення семем лексичної групи «товарищ» самі по собі не дають можливості для хоч якогось зв’язного тлумачення: «партнер» - ’тот, кто принимает участие вместе с кем-л. в какой-л. игре (на сцене, в спорте, в карты и т.п.), в танце’; «собеседник» - ’тот, кто беседует с кем-л., участник беседы, разговора’; «компаньон» - ’тот, кто составляет компанию кому-л., вместе с кем-л. участвует в чем-л., сотоварищ’; «спутник» - ’тот, кто совершает путь, едет или идет вместе с кем-л.’; «сотрапезник» - ’тот, кто совершает трапезу, принимает пищу за одним столом, вместе с кем-л.’; «собутыльник» - ’тот, кто выпивает, пьянствует вместе с кем-л.’; «соучастник» - ’тот, кто участвует или участвовал вместе с кем-л. в чем-л.’; «соумышленник» - ’соучастник в преступном умысле’; «сотрудник» - ’тот, кто работает вместе с кем-л., помогает в каком-л. деле’; «соратник» - ’единомышленник и товарищ по борьбе, какой-л. деятельности, сподвижник’.

А ось як подані ці семеми в ієрарахії ідентифікації, побудованої на основі даних компонентного аналізу: сотоварищ - товарищ по совместной деятельности; соучастник - сотоварищ по деятельности, направленной против

нас; соумышленник - сотоварищ по планируемой деятельности против нас; соратник - сотоварищ по высокой общественной деятельности; сподвижник — соратник; сотрудник - сотоварищ по производственной деятельности; партнер - сотоварищ по взаимодействию; собеседник - партнер по беседе; компаньон - сотоварищ по неформальной деятельности, времяпрепровождению; спутник - компаньон в поездке, путешествии; сотрапезник - компаньон по трапезе; собутыльник - компаньон по пьянству.

Побудувати послідовну систему ідентифікаторів, безпосередньо виходячи із словникових тлумачень важко, якщо взагалі можливо.

Побудова лексичної групи на рівні типів ізоморфна її побудові на рівні лінгвістичного аналізу. Вона виявляється результатом взаємодії декількох частин - центра, ядра, актуальної периферії та власне периферійної зони.

На рівні типів активізується дія другого найважливішого системотворчого фактора побудови лексичної групи

- регулятивної значущості, яка протікає в сферу номінативних одиниць у вигляді ціннісного відношення соціа-леми до мовних понять і засобів їхньої експлікації. Так, кваліфікація варіанта ядерної семантеми як регулятивно малопридатного спричиняє його відторгнення на периферію не тільки мікрополя варіантів, але і всієї лексичної групи. Прикладом можуть стати семантеми «лицо, обладающее воинским званием младшего подразделения руководящего состава» і «лицо, обладающее воинским званием старшего подразделения руководящего состава», серед інших варіантів яких є семеми «обер-офицер», «обер» разг., «штаб-офицер», «штаб» разг. Ці слова належать до власне периферійної зони відповідного мікрополя, де знаходяться застарілі способи експлікації мовного поняття.

Периферійність у мікрополі варіантів ядерної (!) семантеми обумовлює той факт, що даний варіант виявляється у власне периферійній зоні лексичної групи. У зв’язку з цим видається доцільним ще раз повернутися до питання про співвідношення смислу і цінності варіантів семантеми. Підсистеми лексичної групи формуються словами і словосполученнями, тотожними за своїми ціннісними, а не смисловими якостями. Покажемо це на прикладі

одного ідентифікаційного ланцюжка: «офицер» - ’лицо командного и начальствующего состава армии и флота’, за нашими даними - основний варіант семантеми ’лицо, имеющее воинское звание руководящего состава’; «капитан» - ’офицерское звание (чин) в армии, следующее за званием старшего лейтенанта (в царской армии - за чином штабс-капитана), а также лицо, носящее это звание’, за нашими даними основний варіант семантеми ’лицо, имеющее воинское званиемладшего подразделения руководящего состава’; «ротмистр» - ’офицерский чин в дореволюционной русской кавалерии, соответствовавший чину капитана в пехоте и других войсках, а также лицо в этом чине’; за нашими даними, ’капитан в кавалерии у нас не сейчас’; «есаул» - ’в царской армии: казачий офицерский чин, равный капитану в пехоте, а также лицо, носившее этот чин’, у нашому тлумаченні ’капитан в казачьих войсках у нас не сейчас’. В ієрархії ідентифікації ці слова розташовані так: ядро

офицер актуальна периферія капитан власне периферія есаул ротмистр Семеми, подібні за смислом, займають проте різні місця в ієрархії, характеризуються різною цінністю.

Дві семеми, які мають семний набір рівної глибин, що відрізняються тільки семою, яка відображає об’єкт командування - рота і ескадрон, належать до різних частин лексичної групи. Відзначимо і гой факт, що основний і ядерний варіанти семантеми «начальник» так само, як і варіанти семантеми «командир», належать до різних підсистем групи.

Твердження про те, що структурні частини лексичної групи формуються словами і словосполученнями, тотожними чи подібними за своїм ступенем належності системі, а не за смисловою близькістю, не має на увазі заперечення об’єктивності існування відношень між означуваними, воно лише констатує їхню невисоку значущість у структурі лексичної групи.

Характеризуючи структуру лексичної групи «офицер», варто сказати, що центральна семантема може бути виражена тільки вільними словосполученнями, які розміщені у зоні актуальної периферії. Ядро досліджуваної групп формують основні та ядерні варіанти ядерних семантем. Це «солдат», «сержант», «офицер», «генерал», «старший офицер», «младший офицер», «маршал». Вони утворюють кістяк групи, є найбільш сильними ідентифікаторами. Високий ступінь належності системі зумовлює властиву їм високу цінність - такі системні якості, як висока психологічна значущість для носіїв мови, висока слово-творчна продуктивність, велика сталість відносно до причинних впливів «середовища».

Зону актуальної периферії формують слова і словосполучення, які є неядерними варіантами центральної та ядерної семантем, а головним чином, варіанти семантем, які характеризуються семами «у нас», «зараз». Елементи актуальної периферії здатпі до безпосереднього впливу «середовища»: їхнє буття чи небуття як елементів актуальної периферії безпосередньо залежать від існуючої «тут» і «зараз» номенклатури військових звань.

Очевидно, що функціональний опис побудови лексичної групи зосереджується не тільки на номенклатурному порядку звань, скільки на значущості номінативної одиниці для соціалеми, яка існує у рамках своїх «тут» і «зараз». Елементи актуальної периферії мають менший, ніж їхні ядерні побратими, ідентифікуючий потенціал: вони здатні тлумачити тільки ті семеми, які належать до власне периферії, наприклад, «поручик» - це «лейтенант у нас не сейчас». Власне периферійна зона об’єднує семеми «бомбардир», «бригадир», «вахмистр», «есаул», «казак», «канонир», «капрал», «кондуктор», «квартирмейстер», «корнет», «лейтенант», «подъесаул», «подпоручик», «подпрапорщик», «подхорунжий», «ротмистр» та інші уламки, які вийшли у минуле номенклатур військових звань. У цій частині групи знаходяться і застарілі способи вираження семантем більш високого ступеня належності.

Група являє собою ціле, яке є результатом взаємодії підсистем, що володіють специфічними системними функціями: носій якісної визначеності як фрагмент словника і

охоронець відповідної ідеальної підсистеми колективного досвіду (центр, ядро), взаємодіє із «середовищем» (актуальна периферія), баласт і арсенал, який забезпечує потенціальну потребу у способах вираження знову виниклих чи, актуалізованих еемантем (власне периферія). Вважаємо, що запропонований опис побудови лексичної групи «офицер» достатньо наочно ілюструє системну орієнтацію запропонованого бачення, яке виходить із примату цілого.

Компонентне бачення лексичної семантики створює передумови для третього, заключного етапу функціонального опису лексики. Подібно описані і інші лексичні групи.

У Заключній частиш викладені основні висновки дисертаційного дослідження.

У пропонованій роботі зроблена спроба накреслити принципи та методи презентації лексики російської мови як системи функціональних семантичних одиниць - семантем. У щй моделі основними словотворчими факторами, які організують множину номінативних одиниць російської мови, є функція і цінність номінативного елемента (слова і словосполучення), а не його знакові, субстанціональні якості. Першим кроком до реалізації цього бачення стає побудова системи мовних понять, яка виявляється шляхом дослідження певної лексичної групи. Це підняття із «світу знаків* у «світ сигнифікатів* здійснюється за допомогою компонентного аналізу, визначеного як інструмент декодування системи мовних понять. Опора на ієрархію сем має вирішальне значення для самої можливості функціонального опису, яке виходить «від змісту до засобів вираження». Тому цьому етапові опису у книзі надається переважна увага: детально розглянуте питання про лексичні групи - підсистеми словника російської мови - і їхній опис з позицій семантичного сис-темоцентризму, який вимагає бачити у сукупності слів семантичне ціле,що має певну побудову і взаємодіє із «середовищем* - системою комунікації. Меншою мірою розглянуто етап руху «від змісту до засобів вираження», який припускає співвіднесення кожного із мовних понять, включеного в систему еемантем, із мікрополем, яке ство-

рюється засобами його вираження в російській мові. Швидше накресленим, ніж реалізованим, залишилось і третє важливе завдання функціонального опису, яке передбачає побудову типології позицій реалізації семантеми і, па її ґрунті, опис «від змісту до засобів вираження у конкретний позиції».

Запропоноване у книзі бачення лексичного матеріалу дозволяє накреслити перспективні, иа наш погляд, напрямки як емпірічних, так і теоретичних досліджень. «Активна» лексична семантика потребує описи конкретного мовного матеріалу інших лексичних груп, інших частин мови, що дозволить придбати необхідну базу для розвитку цього напрямку. До числа тих, які викликають найбільший інтерес у теоретичному відношенні віднесемо такі проблеми, як створення типології позицій, виявлення закономірностей взаємодії мікрополів суміжних семантем на рівні типів і рівні індивідуального мовлення; опис історії системи семантем; опис ідіолектної системи семантем.

Сшісок наукових праць, в яких відображено основні положення дисертації

1. Лингвистический функционализм и функциональная семантика. - Симферополь: Таврия-плюс, 1998. -223 с.

2. Функциональная семантика. - Симферополь: Таврия, 1992. - 154 с.

3. Семантические исследования с использованием ЭВМ: Учебное пособие для студентов-филологов. - Симферополь: СГУ, 1988. - 86 с.

4. Опыт целостного описания лексико-семантической группы//Исследования по семантике: Межвуз. науч. сб.

- Уфа: БГУ, 1983. - С. 122-128.

5. Системний опис лексико-семантичної групи // Мовознавство. - 1987. - №2. - С.23-27.

6. Компонентный анализ и семантика лексических групп // Исследования по семантике: Сб. науч. статей. -Симферополь: СГУ, 1987. - С.10-17.

7. Смысл и ценность // Исследования по семантике: Межвуз. науч. сб. - Уфа: БГУ, 1988. - С.17-24.

8. Лингвистические аспекты лекторской деятельности // Слово лектора. - 1988. - №2. - С.44-45.

9. Функціональна семантична одиниця // Мовознавство - 1988. - № 6. - С.18-25.

10. Функционально-лингвистические основы лексикографического описания лексики// Przeglad ПиэусувЬусг-пу. - 1989. - №1 (45). - С.41-50 (в соавторстве с Т.А.Ящен-ко).

11. Вопросы функциональной семантики русского языка // Русское языкознание. - 1991. - № 23. - С.40-47.

12. Текстовые аспекты лекторской деятельности. - К.: Знание, 1988. - 14 с.

13. Понятийный аппарат семантики лексических групп // Исследования по семантике: Межвуз. науч. сб. - Уфа: БГУ, 1989. - С.38-46.

14. Функционально-семантическое описание лексики русского языка // Исследования по семантике: Межвуз. науч. сб. - Уфа: БГУ, 1991. - С.23-32.

15. Слово: знак или номинативная единица // Исследования по семантике: Межвуз. науч. сб. - Уфа: БГУ, 1992. - С.7-16.

16. Текст как форма существования речи//Материа-лы V Межвузовской конференции (Семантика языка и текста). - Часть 3. Сборник статей. - Ивано-Франковск, Изд- во ПДУ, 1996. - С.140-150.

17. О структуре лексико-семантической группы (ядро и периферия) // Тезисы межвуз. науч. конф. «Семантика языка и текста». - Кировоград: КГПИ, 1984. - С.33-34.

18. Семантический анализ в школьном преподавании // Тезисы республ. научн.-практич. конф. «Русский язык

- язык межнационального общения, дружбы и сотрудничества народов СССР». - Кировоград: КГПИ, 1985. -С.187-188.

19. О путях формирования индивидуальной лексической системы // Сборник тезисов Шестого международного конгресса преподавателей русского языка и литературы «Научные традиции и новые направления в препод-

авании русского языка и литературы». - Секция 1. Будапешт: МАПРЯЛ, 1986. - С.145-146.

20.0 лингвистическом статусе лексико-семантических парадигм // Тезисы докл. и сообщ. конф. «Типы языковых парадигм». - Свердловск: УГУ, 1988. - С.41-43.

21. Опыт использования ЭВМ в семантических исследованиях // Материалы общесоюзн. конф. «Актуальные проблемы учебной лексикографии». - М.: ИРЯП, 1988. -С.103-104.

22. Опыт использования ЭВМ в семантических исследованиях // Материалы всесоюзн. науч. конф. «Актуальные проблемы учебной лексикографии». - М.: ИРЯП, 1988. - С.103-104.

23. Проблемы формирования индивидуальной «картины мира» студента-иностранца на продвинутом этапе обучения// Материалы науч.-практ. конф. «Проблемы описания и преподавания русского языка как иностранного». - М.: УДН, 1989. - С.35-36.

24. Расширение словарного запаса на краткосрочных курсах // Тез. научи, конф. «Содержание и методы учебной и внеаудиторной работы на краткосрочных курсах по русскому языку». - Симферополь: С ГУ, 1990. — С.132-134.

25. О единице функционально-семантического описания лексики естественного языка// Материалы между-нар. научн. конф. «Семантика языка и текста». - Часть

2. - Ивано-Франковск: ПДУ, 1993. - С.123-124.

26. Функциональная лингвистика как форма существования лингвистики // Материалы I Междупародн. кон-фер. «Функциональная лингвистика». - Часть 2. - Симферополь: Сонат, 1994. - С.3-4.

27. Функциональные лингвистические единицы // Материалы II Междунар. конфер. «Функциональная лингвистик. Проблемы и перспективы». - Симферополь: СЬС,

1995. - С.8-9.

28. Текст как форма существования речи // Материалы III Междунар. конфер. «Функциональная лингвистика. Принципы организации текста». - Симферополь: СЬС,

1996. - С.179-180.

29. Проблемы прагматической классификации текстов естественного языка // Материалы IV Междунар. кон-фер. «Функциональная лингвистика. Прагматика текста». - Симферополь: СЬС, 1997. - С.146-149.

30. Язык, речь, текст в регулятивной функции // Те-зпсы докл. Междунар. конф. «Функциональная семантика языка, семиотика знаковых систем и методы их изучения». - Часть 1. - М.: РУДН, 1997. - С.72-74.

Рудяков О.М> Принципи і методи побудови функціональної моделі лексики російської мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук. Спеціальність 10.02.02. - Російська мова. Дніпропетровський державний університет.

Дисертація присвячена розробці принципів і методів побудови функціональної моделі лексики російської мови. У роботі дано визначення природної мови на основі примату регулятивної функції, відкрита функціональна одиниця словника - семантема, дані визначення варіантів семантеми, позиції номінації, цінності мовного знака, визначені критерії розмежування ядра і периферії лексичної групи, відкрито новий вид сем - «ми -семи», розроблена методика функціонального опису словника. Функціональний опис отримали лексичні групи «часть», «товарищ», «офицер», «руководитель», «целое», «умысел».

Ключові слова; лінгвістичний функціоналізм, функція, лексика, одиниці мови, системний підхід, парадигматичні групи слів.

Рудяков А.Н. Принципи и методы построения функциональной модели лексики русского языка. - Рукопись.

Д иссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.02 - Русский язык. Днепропетровский государственный университет. Днепропетровск, 1998.

Диссертация посвящена разработке принципов и методов построения функциональной модели лексики русского языка. В работе дано определение естественного языка на основе примата регулятивной функции, открыта функциональная единица словаря - семантема, даны определения вариантов семантемы, позиции номинации, ценности языкового знака, определены критерии разграничения ядра и периферии лексической группы, открыт новый вид сем - «мы-семы», разработана методика функционального описания словаря. Функциональное описание получили лексические группы «часть», «товарищ», «офицер», «руководитель», «целое», «умысел».

Ключевые слова: лингвистический функционализм, функция, лексика, единицы языка, системный подход, парадигматические группы слов.

Rudyakov A.N. Principles and Methods of Constructing a Functional Model of the Russian Lexis. ~ Manuscript.

Thesis for the Degree of Doctor of Philology in 10.02.02 Russian Language speciality. Dnepropetrovsk State University. Dnepropetrovsk, 1998.

The thesis develops principles and methods of constructing a functional model of the Russian lexis. It defines a natural language on the basis of primacy of the regulatory function. A functional unit of vocabulary — semanteme - has been discovered, definitions for semanteme variants, nomination position, language sign value have been given. Criteriafor distinguishing the nucleus and periphery of lexical groups have been defined, a new type of semes — «we-semes» — has been discovered. A methodology of functional description of lexis has been developed. Lexical groups «part», «comrade», «officer», «leader», «whole», «intention» have been functionally described.

Kev words: linguistic functionalism, function, lexis, language units, systemic approach, paradigmatic groups of words.