автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Проблематика и жанровая специфика малой прозы Ирины Вильде раннего периода творчества в контексте украинской новеллистики

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблематика и жанровая специфика малой прозы Ирины Вильде раннего периода творчества в контексте украинской новеллистики"

'Український' державний педагогічний університет

5; ім. М.П ДРАГОМАНСЖА

со

І

Ня кравше рукопису

МАФгКК Наталія Василівна

ПРОБЛЕМАТИКА ТА ЖАНРОВА ЖХЩИФЖА МАЛОЇ ПРОЗИ ІРИНО ВІЛЬДЕ РАННЬОГО ПЕРІОДУ ТВОРЧОСТІ 12 КОНїЖ<Ш УКРАЇНСЬКОЇ НОВЕЛІСТИЇСІ

•.г-'ііслььісіпь Ір.ОЇ.О^•.іпераїнська література

Автореферат-дтісартащї на здобуття наукового сгупеви кандпдпі« філологічиах наук

\

Київ - 1395

і~4

Дисертація б рукописом.

- Робота виконана на кафедрі української літератури Прикарпатського університету ім.В.Стефаника.

Науковий керівник - кандидат: філологічних наук, професор

Кіліченко Любов Миколаївна

- -доктор філологічних наук, професор ПогреСенник Володимир Федорович

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук.,

. професор Дениспк Іван Оксеїтті’й'авьч

- - кандидат філологічних наук,

Дрофань Лвбоз Анатоліївна

Провідна установа - Чернівецький державний уйі)-верситет ім.Ю,Федьр.озилта

\

Захисг відбудеться " ¿'6"'/пкаЖнЛ____________1955 р, о

/6. Зб год. на засіданні спеціалізованої вчено'; ради К ЛІЗ. 01.03 в Уьраїнському державному педагогічному "ківереитетг ійєйі М.Н.Д^агоманова за адресою: 252030, м.Ккгв-30, вул.Пирогова,9.

З дисертацією можна ознайомитись з бібліотеці Українського державного педагогічного університету ім.?/..П.Драго?ианоЕ& Автореферат розіслано "£1 " ісМ-г*ги&І 1995 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, кандидат філологіч- . '

НИК наук Аиии-4-^ Ві,|!1певська г-п-

Проблема творчої самобутності письменника - одна з центральних у науці про літературу. Складна і багатоаспектна, вона пов’язна з широким колом історшсо-літературних питань. Кожне нове прочитання твору, відкриття в ньому непомітних раніше граней з позицій їх неперехідної естетичної цінності, студії індивідуальних художніх голосів збагачують теоретичне осмислення літературознавчих проблем.

Мала проза ГВільде раннього періоду її літературної діяльності ще не була об'єктом спеціального системного дослідження і є "білою плямою" в панорамі літературного процесу першої половини XX ст. В зв'язку з науковою перспективністю цілісної концепції розвитку української літератури та підходу до мистецтва слова як цінності самодостатньої, назріла потреба простежити процес становлення художньої особистості І.Вільде,

індивідуально-неповторні риси її набутку, що збагатилч українську новелістику.

Часткові аспекти ранньої творчості письменниці висвітлювались К.Волинські*м, ІДенисюком, І.Дорошенком, Ріваничуком, МІвасюком, М.Рудницьким, Р.Федорівим. Деякі питання, що стосуються характеристики жіночих образів у "феміністічній” літературі ЗО-х рр. загалом (і у ранніх новелах ІВільде - принагідно), порушувалися в статтях О.Теліги. Ідейно-художні особливості окремих новел та оповідань письменйиці аналізувались у монографії М.Вальо*. Спробі* системного аналізу проблематики ранніх творів та специфіки стилю зробив М.Кодак** {дослідник не зупинявся зосібна На жанрових особливостях, але часткову увагу приділив лейтмотивній деталі).

Найновішим вагомим, дослідженням, присвяченим вивченню творчості ІВільде, у якім стисло розглядається й зання її новелістика, є праця В.Качкана "Ірина Вільде* *'В?.згео М.А. Ірйва Віл&де': Літературно-критичний нарис.-К:Рад. шсьменник, 1.962. - 136 с. ‘

- ** Кодак М.П. Психологічний світ героїв Ірини Вільде // Рад. іітературознавстао. - 1972. - N5. - С. 55-66.

г

Нарис життя і творчості" (проте генологічні аспекти ранньої прози письменниці тут не є об'єктом дослідження).

В нечисленних студіях прози ЦВІЛЬ де ще не розглядалися спеціально специфіка сюжетних ходів і композиції новел, їх жанрові особливості. В той же час І.Вільде вже на ранньому етапі літературної діяльності, активно використовуючи західноєвропейський літературний досвід, творила нетрадиційні новелістичні структури, часто вдаючись до синкретичних жанрів, порушуючи "класичні" генологічні канони.

Отже, виходячи а усього вищесказаного, актуальність пропонованої дисертаційної роботи зумовлена необхідністю синтетичного вивчення жанрових та художніх особливостей малої прози І.Вільде, недостатнім висвітленням обраної проблеми в критичній літературі, назрілою необхідністю створення грунтовного літературно-критичного дослідження панорамного розвитку західноукраїнської прози 20-30-х рр. XX ст., врешті - й досі не втраченою актуальністю універсальної проблематики прози письменниці цього періоду.

В теоретичній базі дисертації провідне місце належить засадам літературознавчих , концепцій І.Денисюка,

В.Фащеика, ІКачуровського,' М.Бахтіна, ЮЛотмана,' Б.Успенського, В.Звиняцковського. "

Об'єктом аналізу в дисертаційній роботі є корпус художньої прози І.Вільде, її епістолярій, публіцистичні та літературно-критичні статті.

Предмет дослідження становить ідейно-тематичне коло малої прози І.Вільде. архітектонічні особливості

новелістичного різнорідного масиву письменниці як художньо-практичний вияв її естетики, своєрідного образного мислення.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою спробою спеціального системного висвітлення поблематики та жанрової специфіки ранньоГновелістики

І.Вільде, вміщеної в галицькій періодиці ЗО-х рр. В роботі крізь призму індивідуальної письменницької долі показано реалізацію авторкою ідеалів громадського і національного

з

поступу, визначено внесок письменниці у витворення культури новелістичного письма та розвій ліро-психологізму української літератури. Аналітично-синТетичне вивчення зібраного й систематизованого набутку малої прози І.Вільде в загальноєвропейському літературному контексті вможливило з'ясування особливостей її індивідуальних жанрових модифікацій. *

Мета роботи - дати завершене історик о-літературне дослідження ідейно-естетичної природи новелістики ІВільде ЗО-х рр. у зв'язку з еволюцією українського письменства, докладно проаналізувати оповідання, новели, поезії в прозі, нариси та етюди як індивідуально- неповторні вияви її художнього мислення. .

Досягнення мети забезпечується докладним науковим висвітленням низки часткових завдань:

1/систематизацією наукових наслідків попереднього аналізу творчості ІВільде, з'ясуванням світоглядних домінант письменниці, її концепції людини й світу, екзистенційних пошуків;

2/дослідженням кола психологічних, морально-етичних та інших проблем малої прози письменниці в контексті розвитку української новелістики першої половини XX ст.;

З/цілісним сюжетно-композиційним дослідженням своєрідності прозової творчості ІВільде раннього періоду.

Методи дослідження. Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань використано ряд наукових методів вивчення літературних явищ, а саме: тяло логічний, історико-генетичний, комплексно-системний, герменевтичний, який серед перерахованих методів є домінуючим, що зумовлено особливостями вивчення поетики літературного гвору.

Теоретична та практична цінність роботи аизначається доцільністю її використання для всебічного осмислення творчої спадщини ІВільде та глибшого розуміння українського літературного процесу XX ст.; при

підготовці бібліографічних та іншого .тину довідкових видань; при укладанні антології західноукраїнської новелістики та новелістики діаспори 20-30-х рр. XX ст_ Матеріали і висновки роботи можуть бути враховані при підготовці підручників і посібників з історії української літератури, у вузівському викладанні курсу рідного письменства першої половини нашого століття, при написанні курсових та дипломних робіт.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення і результати дослідження були оприлюднені . й

обговорювалися на звітних наукових конференціях викладачів кафедри української літератури

Прикарпатського університету ім.В.Стефаника 'впродовж 1989-1995 рр., Республіканській науковій

конференції/Чернівці, 1988/, Всеукраїнській науковій конференції /Івано-Франківськ, 1993/, регіональних вузівських наукових конференціях /1989, 1990, 1992, 1993/, також використовувались під час читання лекцій у Прикарпатському університеті. З теми дисертації

опубліковано вісім праць.

На захист виносяться такі основні твердження:

1. Закономірний діахронний розвиток новелістичного жанру

в творчості І.Вільде: еволюція новели письменниці в напрямі до "розмивання" жанрових рамок, саморух до "міжвидової дифузії" /в т. ч. до нарисовості/. ■

2.Ліризація новели як вагомий серед культивованих письменницею трансформуючих підходів, оновлюючих розвиток традицій української малої прози.

3. Наявність, при політематичності малої прози ІЗільде, системи ідейно-естетичних первнів загальнолюдської проблематики /щастя, толерантність у людських стосунках, гармонія родинного життя і т. д./, що вигідно вирізняє ранню творчість письменниці від позверхньої ідеологічної ангажованості* новелістики пізнішого періоду.

*4, Проза ІВільде на тлі феміністичної української , літератури демонструє вірність класичним тенденціям у відтворенні, жінки як суверенної й рівноправної "природної" одиниці та сприяє збагаченню архетипу і разом з тим модифікує традиції, збагачуючи їх естетичним увиразненням

відносної незалежності жіночого мікросвіту від влади зовнішніх обставин.

5. Специфічними для письменниці особливостями характеротворення є: неприйняття сформованих пересічною літературою стеребтипів, висока "персоналі зація", значна міра автономності характерології; першорядність в ліпленні характеру , художньо виразної деталі лейтмотиву; внутрішній монолог як засіб розкриття "таємного єства" особистості тощо. * '

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків та бібліографії. * ,

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються предмет і об'єкт дослідження, формулюються основні твердження, що виносяться на захист, визначаются мета і завдання, новизна дисертаційної роботи, її теоретична і практична цінність.

У першому розділі / "Генеза та проблематика ранніх новел і оповідань Ірини Вільде"/ стисло характеризується специфіка літературного процесу на західноукраїнських землях кінця 20-х-середини ЗО-х років, визначається місце письменниці в ньому, досліджується генеза її творчості; проблематика ранніх творів ІВільде розглядається крізь призму їх взаємодії з масивом феміністичної літератури.

Аналітичний розгляд діахронного розвитку новелістичного мислення І.Вільдє дозволяє вирізнити, як чинники змістові й формоутворюючі, співдію індивідуального письма та абсорбованих уроків творчих надбань визначніших попередників, що впливали на формування стилю та естетичних зацікавлень письменниці як "загальна традиція" /ЮЛЗорєв/. Немало тут важили загальна атмосфера родинного виховання письменниці, коло улюбленої лектури. Адже захоплення творчістю О.Кобилянської, В.Стефаника, АЛайківського, МЛцківа - ще з тих часів. Саме завдяки "культові" О.Кобилянської, що панував у родині Макогонів, і оформились естетичні зацікавлення молодої новелістки, саме він посприяв свідомому пропагуванню І.Вільдє жіночих

типів як "роду Краси, що шукає за ідеальними просторами в житті,...що не може терпіти кінського копита прози™"* Новелістика ІВільде 30--х рр. як ланка в системі загальноєвропейської малої прози співвідноситься з творчими пошуками й знахідками інших новелістів як у діа-, так і у синхронному аспектах і є ланкою в системі загальноєвропейської малої прози, виявляючи власні індивідуально- неповторні риси.

Вишуканості стилю, посиленій увазі до форми творів, мелодійності фрази і пластичності малюнка І. Вільде вчилася’у М-Яцківа. Сзідченням не лише творчого засвоєння молодою новелісткою уроків її талановитого наставника, але й уже зрослої творчої самостійності письменниці є типологічні збіги й розбіжності новели ІВільде "Подорожній" та оповідання МЯцківа "Поворотний акорд". При зіставній , тематичній близькості посутніми бачаться й такі їх * відмінності: якщо подієва сторона сюжету "Поворотного акорду" превалює над акцією внутрішньою, манера викладу нагадує фольклорну оповідь, "відфолькл^рною" є і система характеротворення, то твір ІВільде містить переважно акцію . внутрішню. "Зовнішні" події новели менш значимі, ніж перелом у духовному світі героїні, зумовлений ними. Окреслений кількома штрихами пейзаж - водночас і ‘ продуктивний засіб розкриття характеру її, і прийом "фокусації" на рівні архітектоніки твору /реалізація мотиву очікування несподіванки/.

Поступ української малої. прози від традицїоналістських форм реалістично-"народницького” письма до дискурсу новітнього відбиває зіставлення близьких щодо проблематики творів /новели "Східна мелодія” ІВільде та оповідання письменниці старошої генерації, сучасниці І.Франі а КПопович "Не судилось"/. Увага до проблем, тривог, страждань "маленької людини" поєднує темарій творчості ІВільде. та КПопович. Увіч разючою є схожість внутрішнього світу героїнь обидвох

* Вільде І. Елементи краси й гармонії в творах . '

О.Кобилянської //Жіноча доля. -4.11. -1937 р. -С.5.

письменниць. Але твір 1.Вільде оформлений у вигляді внутрішнього монологу героїні, у той час як К.Попович використовує традиційного для описової школи минулого віку "автора-оповідача".

Відмовившись від атрибутів мелодрами пересічного письменства, ІВільде епіцентр своєї новели зміщує від іконопису до плану виражального; ефект внутрішнього драматизму’ сповіді героїні, переростання душевної напруги у психологічні екстреми досягається також завдяки оксиморонності фрази, використанню полісемантичних порівнянь.

На естетичному світогляді письменників-галичан певним чином позначилась і польська література міжвоєнних двадцятиліть з її калейдоскопічністю напрямів і угрупувань. Молодій І.Вільде близькою була рання творчість Зофії Налковської, серцевиною прози якої також був показ інтимних переживань героїнь, відірваних від конкретно-історичних реалій доби. Жіночі типи І.Вільде та

З.Налковської близькі асоціальною спрямованістю свого бунту, "легенькою" закоханістю у власну "витонченість".

Творчість ІВільде типологічно "впадає" у розроблювану загальноєвропейською новелістикою сюжетику, характерологію. Свідченням цього є і спільність проблематики її новели "Подорожній" та новели італійської письменниці Грації Делєдди "Ріка без назви", безперечно відомої українській авторці. Увіч близьким є сам перебіг подій у цих творах. Переосмисливши сюжет "Ріки без назви" суголосно власному авторському задуму, відмовившись від посилення принципу інкогнітації та абсурдності як основи конфлікту, ІВільде розгортає його на протиставленні і зіткненні подробиць звичайного плину буднів. У плані композиційному це позначилось згладженням кульмінаційної вершини і практичною відсутністю поворотного пункту.

Ідейна, естетична, емоційна співдія ранньої І.Вільде в масивом феміністичної літератури виявилась в оригінальному синтезові нею традицій та новацій цієї літератури. Молода новелістка по-своєму дала відповідь на питання про суспільне призначення жінки, сутність її щастя:, поєднання родинних і громадських обов’язків, на

думку письменниці, є запорукою цього щастя. Саме ця проблема реалізовується нею у новелах "Дух часу", "Щастя","Пуста жінка". Подаючи систему ціннісних орієнтирів, шаблонів, за якими формують душу і характер майбутньої жінки у еім'ї/"Щастя'У, ІВільде показує результати цього вихованню* - героїня страждає через внутрішню спустошеність, спричинену замкнутістю у вузьких рамках родинної метушні та відсутністю громадянських інтересів. Письменниця художньо реалізовує людинознавчу концепцію, що її не раз пропагувала у публіцистичних виступах у періодиці: перш ніж ставати матір'ю, жінка мусить виплекати, в собі Людину, дорости до справжнього щастя, а не задовольнятися його сурогатом /новела "Дух часу"/. 4

Вивірення власного мислення образними знахідками популярних тоді митців не виключало в творчій еволюції І.Вільде самобутнього інтерпретування вже літературно опрацьованих мотивів, характерології/приміром, теми "духа часу" в однойменних творах ІВільде й Н.Кобринської/. Взоруючися на "родові" риси героїнь О.Кобилянсько‘і , /внутрішній артистизм, незалежність, легку "нарцисичну" . самозакохапіть/, молода новелістка збагачує архетип новою - більш "земною" - феміністичною перспективою /’’Марічка" І.Вільде - "Некультурна" О.Кобилянської/.

Героїнь ранньої малої прози ІВільде не можна віднести до екрайніх іпостасей "жінка-вамп"-"жшка-рабиня": кожна з них - цікава інтелектуальна мікроструктура; своєрідним важелем для розкриття внутрішнього світу кожної здебільшого служить прийом очікування, передчуття несподіванки. На жаль, ці оригінальні жіночі образи пізніше знівелюються в подальшій творчості письменниці під тиском ідеологічної догматики й поширеності стереотипно-плакатних ’’типових образів” "радянських, трудівниць" /"Кури", "Терлич", "Ольга Борисюкова"/.

Спектральність художньої думки молодої новелістки зберігає й відтінок захоплення вченням З.Фрейда. Ним позначене оповідання "Любовна пригода однієї дівчини" та літературний лист із однойменною назвою.

Характерне коло художнього темарію малої прози ІВільде раннього періоду становлять такі проблеми /нерідко переплетені, поєднані в тому чи іншому творі/: .

1/. Сутність жіночого щастя /"Дух часу","Щастя", "Марічка", "Маленька господиня великого дому", "Пуста жінка"/, синонімічного самореалізадії особистості.

. 2/. Химерність, ілюзорність, релятивність людських осердечнених мрій /"Химерне серце”, "Всюди однаково", "Вавілонська вежа", "Піаніст", "Східна мелодія", "Ти", "Бланка"/. '

З/.Туга, вічна невлаштованість живої душі в лещатах ніВеляційних впливів дійсності /" Подорожній", "Пригода Уляни", "Його сестрі - Марії", "Подарунок найбіднішому"/.

4/.Адекватно-повновартіска екзистенція і, за її відсутності, - бунт особистості /включає мотив збереження національної ідентичності й гідності: "Не можу", "Годі!", "Врятований", "Чорна рада", "Рішальна р змова"/.

5/.Взаємини батьків і дітей /"Одного весняного вечора", "Лист", "Наші батьки розійшлись". /.

За превалювання в новелах письменниці філософської, побутової, психологічної прблематики присутня також соціальна, навіть естетична - спроможності письменництва зреагувати на швидкоплинну змінність емпіричної дійсності /"Поема житття"/ та морально-етична /в шатах пригодницького жанру - осібна група новел "Крадіж",

. "Злочин д-ра Комарівського", "Русяві", "Таємнича пара”, "Хлопчик із захисту", "Панна Ларіса"/.

Художньо асимілюючи різноплощинні проблеми людського буття, І-Вільде підходила до їх розв'язання з гуманістичних засад, що єднає її творчу манеру із кращими традиціями як української, так і зарубіжної класики.

Ідеї ранньої І.Вільде про родинне виховання як запоруку формування морально здорових і національно свідомих громадян реалізувались письменницею в оповіданнях "Наші батьки розійшлись", "Одного весняного вечора", "Лист" Відповідальність за йочуття невлаштованості, моральної ущербності героїні "Листа" авторка кладе на плечі дорослих, що не зуміли зберегти сім'ю. Використовуючи інтроспективні засоби, І.Вільде показує формування комплексу

неповноцінності у покинутої дитини. Твір озвучено ліричним акордом, що стає своєрідним "больовим порогом" на рівні сюжетно-психологічному і обрамленнням твору у плані '■ композиційному.

Мала проза І-Вільде характеризується дифузією людинознавчих проблем. Так, з новелами й оповіданнями, в яких письменниця осмислює проблему химерності, ілюзорності людського щастя, тісно переплітаються і твори, де порушується проблема туги, вічної невлаштованості людської-душі. Саме в них найяскравіше виявилась філософічність мислення І-Вільде, а також вплив на її творчу манеру експресіонізму, основні вияви якого особливо чітко простежуємо у новелі "Химерне серце”. Це передовсім експресія факту, покладеного в основу фабули, послуговування символікою та деформація зображуваного.

У названій новелГшифром" емоцій на рівні підсвідомого є використання символіки кольору, що, в свою чергу, може набувати "поліплощшшості"/біла барва символізує як .

чистоту, вимріяного світу героя, так і кінець його ілюзій/. *

Розв'язка твору, що нагадує своєю шокуючою алогічністю "Гермес Праксітеля" М.Яцківа, увиразнює ідею твору /завдяки зумисній деформації реалій: предмет сердечних зацікавлень героя - розумово відстала дівчина/. Символіка барв допомагає чіткіше провести ідею через усю тканину твору.

В цьому засобі стилістичної майстерності, що в. новелістки набуває характеру концептуального нюансування кольористики, помітний вплив на ранню І.Вільде М.Коцюбинського. Вплив цей позначився на рівні символічно-алегоричному у. частій акцентації білої барви /маємо на увазі і новелу "Вавілонська вежа”/, що символізує короткочасність людського життя. На рівні психологізму, творів молодої новелістки . навіяння манери письма М.Коцюбинського помітне і в зверненні до показу протистояння, своєрідної "психологічної дуелі" персонажів, що віддалено нагадує образ поєдинку в новелістиці М.Коцюбинського/"Дві жінці", "24 години"/. -

Звертаючись до проблеми "взаємин між двома",

І.Вільде часто використовує монологічний виклад, завдяки

чому має змогу докладно-психологічного вис'гудіювання душі • героїв.' Авторка у цих творах "схована" за персонажем: у центрі-внутрішня боротьба героїв. Об'єктив художниці скерований в душу людини, в її таємниці.

Основна проблема естетики, що симптоматично, набуває в І.Вільде своєрідного ідейного й естетичного виявів /етюд "Поема життя"/. Основним композиційним сегментом твору є транспонований зі словесності хронотоп безперервного руху, що ототожнюється із плином життя, розмаїтій оновлюваності якого може лише заздрити - не змагатися з ним - митець. Цей хронотоп надає творові алегорично-казкового відтінку /мотив ходіння-пошуку/. Саме навколо нього моделюється структурно-текстовий ракурс.

Творчій манері І.Вільде невластиве композиційне переобтяження пейзажним та портретним малюнком. Певний виняток становлять новели й оповідання морально-етичних колізій /"Злочин д-ра. Комарівського", "Русяві", "Таємнича пара", "Панна Ларіса"/, де авторка вдається до імпресіоністичних мазків, наближених до техніки М.Черемшини. Цікаві ці твори також і використанням сюжетно прогнозуючих епізодів.

Таким чином, сформована вже в 30-х рр. як самобутня ідейно-естетична система новелістика І.Вільде, по- перше, закорінена в інтелектуально-людинознавчих яабутках української "народницької" й модерністської літератури кінця XIX - початку XX ст., по-друге - суголосна новітній добі та її письменству зануренням дійових осіб у філософічні дилеми, катаклізмові кризи й тривожні обставини, експериментуванням, жанровим; сТрижнем проблематики. Його становить підтримка прав і цінностей нерівноправної людської одиниці чи національної меншості, самовідкриття, шукання ідентичності.

У другому розділі /"Поетика сюжету і композиції ранніх новел"та оповідань ІЛЗільде"/ розкривається специфіка сюжетних ходів та композиції малої прози письменниці, простежується контамінація жанрових параметрів новели та інших форм- у творчій спадщині молодої новелістки, повнота дотримання' нею основних, "сталих" законів генології Б чистих жанрових одиницях,

з'ясовується також співвідносність виражальних засобів іа світоглядними позиціями І.Вільде.

На матеріалі різночасових новелістичних пластів Ї-Вільде та її попередників і сучасників (Н-Кобринської, ОЛлюща,

0.Дучимінської, У.Кравченко, КХКосача, Б.Антонича) простежується своєрідність новелістичного мислення

1.Вільде. Об'єктом аналізу є також часово-просторові континууми окремих творів молодої письменниці, специфіка характеротворення (що досліджується крізь призму архітектоніки), стильова диференціація новел.

Найістотніші риси жанрового рівня малої прози І .Вільце її раннього періоду - наявність жанрів "скомплікованих", дифузія новели і оповідання, етюду.

Часто завдяки такій контамінації закон новелістичної-концентрації (при традиційній реалізації закону заперечення формою змісту) замінюється на своєрідне 'розрідження" матеріалу - його деконцентрацію ("Поцілунок", "Пригода Улани").

І.Вільде здебільшого відступає від традиційної схеми побудови новели. При цьому в її творах важко визначити конфліктотворчий каркас, притаманний новелам із внутрішнім сюжетом; подієвий сюжет трансформується у внутрішній ("Поцілунок").

Дифузію моделей жанру новели і ескізу спостерігаємо і в "епістолярній" новелі "Дарунок найбіднішому". Символічна назва твору співвідносна з його змістом: вона прояснює новелістичний задум, у ній "заякорюється" ідейна концепція, акцентується ключовий образ. Інваріант подібної сюжетної моделі (на цей раз не "листовної", а "нотатної"), але з іншим вирішенням, знаходимо в ОЛлюща "Сповідь. Записки одного з багатьох". Монологічна форма викладу "Сповіді..." нагадує хаотичність мислення людини у стресовому стані; у новелі. І.Вільде монолог внутрішній має чітко організований зовнішній вияв (епістолярна форма). "План минулого" у "Сповіді..." передує "плану теперішнього", тому передісторія героя є одним із головних організуючих чинників сюжету. Передісторія героїні "Дарунку найбіднішому" подана через окремі "вкраплення" в основну течію оповіді. На користь новели говорить початок "ex abrupto”;-відсутність

"\Уе'іс1ерипкІ-у" та згладженість конфлікту наближають "Дарунок найбіднішому" до тративних форм.

На архітектоніці новел ІВільде суттєво позначилась і тенденція до ліризації оповіді. Зокрема в багатьох новелах спостерігаємо переважання "плану минулого" над "планом сучасного", а якраз останній і визначає специфіку родового часу новели як жанру.

Закон заперечення формою змісту, що є одним і» найважливіших законів новелістичного жанру, в новелах ІВільде (маємо на увазі "чисті" жанрові одиниці) здебільшого реалізовується через їх "двовершинну" будову: твір ділиться на дві частини, кожна з яких має свій локальний пуант, що в кінцевому варіанті заперечується набагато різкішим "ситуативний" (а то і просто психологічним) поворотом ("Крадіж" ."Врятований").

Літературознавці-генологи, що займаються проблемами малої прози, вказують на зв'зск змістовно-ідеологічного начала жанру з комплексом його виражальних засобів (композицією твору, викладовими формами,стилем). У -новелах І.Вільде ця співвідносність справді простежується: здрібнілі задуми призводять до примітивізації твору ("Жереб","Нанна Меля").

Властивий малій прозі ІВільде й закон "фокусації", тобто підпорядкування всіх елементів композиції її "фокусові". Цей закон нерідко проводиться авторкою вже через символічну назву твору ("Дарунок найбіднішому", "Вавілонська вежа", "Химерне серце", "Маленька господиня великого дому", "Крадіж", "Пуста жінка", "Зрада"), часом через вдалий перетин часово-просторових координат (новела ’Ти"). ,

Серед новелістичних набутків ІВільде ранього періоду її творчості є група новел, сюжет яких компонується навколо класичного полярного конфлікту: герой - протагоніст -сутичка між ними. Здебільшого ці твори за принципом побудови фабули належать до новел із пригодницькою Інтригбю. їх специфіка передбачає побудову фабули на зовнішніх виявах життя, його "сюжетності", тому твори такого типу мають чітко органі зоваяпй сюжет. В основі фабули пригодницьких новел І Вільде є екзотична інтрига,

різна за діапазоном напруги ("Крадіж", "Злочин д-ра Комарівського”, "Русяві", "Таємнича пара").

Закон новелістичноі концентрації реалізується ІВільде найповніше також у названій вже групі "пригодницьких" новел: обрамлення у них практично відсутнє, твір починається сутичкою між протагоністами. Матеріал здебільшого фокусується єдиним гострим конфліктом, ' концентруючим мотивом якого виступає своєрідна "метафора в сюжеті" ("Крадіж"-гра у фанти). Новела такої якості ділиться на дві частини: у першій - завершується дія, у другій-дізнаємося про її висліди. Саме друга частина становить поворотний пункт твору. Дотримання авторкою постулатів "канонічної" новели простежується в доборі заключного речення.

Як відомо, мистецтво архітектоніки - це завжди і мистецтво ліплення характерів. Якщо у своєму першому оповіданні - "Марічка" - письменниця вдавалася в основному, до зовнішніх, описових форм' творення характеру, то у творах, написаних у 30-ті рр., на першому місці - художньо виразна деталь. Часто вона є лейтмотивною, проходить через увесь твір і стає.його фокусом: мотив мелодії ("Піаніст", "Всюди однаково", "Східна-мелодія"); передчуття незвичайного ("Подорожній", "Пригода Уляни"); захоплення білими хризантемами ("Химерне серце"); бажання бунту (Тоді!"). * :

У творах І. Вільде, як правило, відсутні портретні характеристики її героїв, вони замінені окремими деталями (чи не єдині винятки - "Злочин д-ра Комарівського", "Блянка" та "Панна Ларіса").

'Характер героїв розкривається здебільшого засобами внутрішнього монологу, хоч інколи І.Вільде вдається і до прямої авторської характеристики. Часами ця характеристика подається через призму умовно сторонньої оцінки ("Таємнича пара", "Блянка", "Хлопчик із захисту"). При цьому психологічні індекси превалюють Над фізичними та соціальними. Значним фактором у формуванні структури характеру героїнь є. і роль автобіографічного матеріалу, ціннісні критерії самої авторки ("Чорна рада", "Рішальна розмова", "Перша неділя у місті", "Піаніст"). Своєрідність

художнього мислення ІВільде становить і тісне переплетення структурних елементів сюжету з ліричними відступами як принцип побудови новели {"Піаніст", "Ти", "Вавілонська вежа").

Поряд із творами акцій жанрову специфіку малої прози І.Вільде визначають і "твори рефлексій". Синхронний аналіз архітектоніки ліричної новели "Всюди однаково" та новели Б.Антонича "Три мандоліни” додає кілька виразних штрихів до характеристики образного мислення ІВільде періоду 30-х рр.. Спільним у композиційному вирішенні двох творів є насамперед структурний тип синхронного оповідача > - медитативний тип автора”/Л.Смілянська/ і тенденція до гранично можливої ліризації оповіді; безфабульна форма сюжету, котрий розгортається як психологічний рух, протиставлення елементів буття /у І.Вільде - щастя - туга; у Б.Антонича - реальність - фантасмагоричність/. Новела "Всюди однаково" має у своїй основі зосереджуючий мотив туги і душевного болю за втраченим. щастям, що на рівні архітектоніки реалічуєтся у лейтмотивних повторах. Цементуючим моментом твору Б.-ІАнтонича є мотив • очікування ’ великої таємниці. Мотив цей найповніше виявляється у сцені-видінні та в описові ночі, з якого постає символічний образ спокуси. .

У "Трьох мандолінах" представлений хронотоп "містерійного" і "карнавального" часу /МЛЗахтін/, у той час • як І.Вільде у своїй новелі плин часу передає подібно до "фабульного методу" /Л.Смілянська/, а саме - мотивацією . "малої трагедії малої людини" та фразами-симзолами, еквівалентами довготривалих проміжків часу.

Мала проза ІВільде її раннього періоду твор чості представлена всіма структурними типами - оповіданням, новелою, фрагментарними формами - нарисом і поезією в прозі. Для художньо-образної системи останньої характерне використання алітерацій ("Рожі”). Загальний настрій твору моделюється також своєрідним'вклиненням у його хронотоп часової координати минулого і градацією в образній характеристиці рож.

Патріотичним настроєм і довершеним композиційним вирішенням привертає увагу "мініатюра-образок" "Моїй Буковині".

Авторка опоетизовує в образкові осінь у рідній стороні, використовуючи персоніфікації природи, подані антропоморфно. Елегійність твору фокусується рефреном. Оригінальною знахідкою є і використання як лейтмотиву повторюваного кільцевого обрамлення.

Вдалим експериментом І.Вільде у царині композиції художнього твору ( маємо на увазі форми безфабульні) є психологічний етюд "Ти". Для його архітектоніки характерне часте членування тексту на окремі абзаци, що становлять своєрідний калейдоскоп роздумів, пов'язаних єдиним настроєм. "Зосереджуючою миттю” ескізу, його епіцентром є перетин часових координат минулого, теперішнього і майбутнього. "Напружене очікування” майбутнього надає творові відтінку легкого драматизму. Етюд "Ти" вбирає у свою художню тканину ідею вічності і відносності, зв’язку між невблаганним плином часу і людською душею.

То-ж в межах загалом полівалентних сюжето-та жанрово-композиційних структур можна виокремити також сюжетику й архітектоніку фрагментарних новелістичних форм, ідейно-естетичну єдність яких на рівні поетики забезпечують леймотивні повтори /"Рожі", "Моїй Буковині", "Ти"/. ; ,

На думку Г-Цоспелова, сферу композиціїї сюжету становить і певний порядок повідомлення читачеві про те, що відбувається. Вчений виділяє за цим принципом сюжети хронікальні та концентричні. Сюжети безфабульні І.Вільде частіше будує за принципом концентричним. Чисто хронікальна /навіТь дещо зумисне хронікальна/ побудова характерна для сатиричної мініатюри "Пуста жінка". Оригінальною у названім творі є і "презентація" героїні, що подана через поліфонію опозиційних точок зору. •

Хронікальна побудова сюжету, що в ній організуючим моментом, віссю є плин часу, властива також новелі "Пакна Меля". Ця новела з теоретичної точки зору - класичний зразок жанру, побудований із дотриманням всіх канонів-інтрига у фабулі, нагнітання психологічного напруження,

різкий ситуативний поворот, у якому вииявляється абсурдність усіх сподівань і надій персонажа. Та все ж через штучність інтриги вона може претендувати лише на досконалий муляж. Вдалим у творі є оформлення моменту "напруженого очікування", майстерне відтворенню , психічного стану героя за допомогою прийому ущільнення часу. ■ '

3 природою новели І.Вільде найповніше узгоджується хронотоп очікування або зустрічі. Часово - просторові континууми її творів часто пов'язані із мотивом дороги ("Пригода , Уляни", "Подорожній", "24 години"). Відтворення цього мотиву часто характеризується відсутністю реальних назв просторових об'єктів.

Серед новел письменниці зустрічається і хронотоп кризи та життєвого перелому /"Лист", "Наші батьки розійшлись”/, а також багато розробок опозицій "минуле - майбутнє" та окремих проміжних метафоричних парафразів мотивів, покликаних показати певне розуміння протяжності й безперервності світу ("Піаніст", "Ти", "Вавілонська вежа", "Врятований", "Східна мелодія"). Притаманні її ранній творчості і часово-просторові континууми зустрічі ("Дві жінці", "Подорожній"). .

Специфічна риса нараційного рівня поетики малої прози І.Вільде - переважання творів монофонічних та практична відсутність особи оповідача /виняток становлять зповідання "Марічка" та новела "Русяві" - в останній присутній радше резонер, тцо суміщає в собі учасника дії і глядача/. Частина творів ("Поцілунок”, "24 години",

'Дарунок найбіднішому") оформленні у вигляді 'ІсЬ^-ЕггаЬІиг^".

Жанрово-стильові типи ранніх новел ІВільде • .

іредставлені такими групами: новела зовнішньої акції чи >еалістично - аналітична ("Пригода Уляни", "Любовна іригода однієї дівчини", "Одного весняного вечора", "Роман кениться", "Врятований", "Не можу"/; новела із іригодницькою інтригою у фабулі /"Крадіж", "Панна Леля", "Химерне серце", "Хлопчик із захисту", "Панна Іаріса", "Злочин д-ра Комарівського"/; сатирико-гуморис-

тична /"Три перші дні подружжя", "Пуста жінка", "Модерна дружина"/; новела психологічна, а в її рамках-новела настрою /"Блянка”, "Ти", "Вавілонська вежа"/. ‘ Схарактеризовані у другому розділі роботи змістово-формальні структури, підпорядковуються таким прикметам ранньої малої прози І.Вільде, як самобутнє реагування на побутові, психологічні та інші явища емпіричнної дійсності, утвердження універсальних . загальнолюдських ідеалів.

Порівнюючи ранню творчість ІЛЗільде із малою прозою радянського періоду, відзначимо /при збереженні ліричного струменя, психологічного інтересу до персонажів/ -

проблематичне сфокусування навколо ідеологічних концептів, примітивізацію композиційно-сюжетних ходів, спрощення характерології. Новели цього періоду у багатьох випадках трансформуються у жанри публіцистичні /зокрема . в нарис/: "Кури", "Терлич", "Ольга Борисюкова'^

Відбувається жанрове збіднення малої прози писменниці. Вимушене спрощення підходів до складності людської натури позначається і на рівні психологізму її новелістики пізнішого періоду.

У висновках систематизовані і узагальнені основні положення дослідження!.

Аналітичний розгляд у визначеному аспекті ранньої прози ІЛЗільде переконує: становлення її художньої індивідуальності відбувалось у конкретно-естетичному співвіднесенні із художнім досвідом українського нового і новітнього письменства. _

Синхронний аналіз ранніх творів авторки та окремих зразків малої прози В.Ткачука, Н.Королевої, О.Дучимінської, КХКосача засвідчує близькість творчого пошуку письменниці в царині ліро-драматичного психологізму новелістики тенденціям українського літературного розвитку і в той же час доводить оригінальність сюжетно-композиційних вирішень нею традид'Чних тематичних інваріантів.

Мала проза І.Вільде розкрила її творчість як психоаналітичну, творчо синтезуючу набутки різних літературних формацій XX ст., ліризоваку, універсальну

звучанням і водночас національно виразну , змістом і формою.

Рання творчість письменниці - цікавий синтез модерної манери письма, що виявшіас передусім у тяжінні до оригінальної форми, і "неореалізму". Письменниця часто послуговується фразами-символами, побудованими на-зіставленні взаємозаперечуваних понять; на рівні архітектоніки використовується кільцеве обрамлення і лейтмотивна деталь, полігогощинні символи.

ТемаТично новелістка І. Вільде цілком вписується в контекст внутрішньосистемно-літературної передачі традицій письменства.

Естетичні й стильові вимоги молодої авторки відкидали ідеалізацію жіночого архетипу. Щоправда, письменниця також не ставила за мету елімінувати образ жінки в символ "національної душі", не дала зразка сильного жіночого типу "національної Жанни д'Арк"

\0. Теліга\. В обсязі її епічного й ліричного хисту сильними були скоріше інші - камерніші - риси: І. Вільде продовжила своїми ранніми творами традицію О.Кобилянської - показати жінку як природну суверенну одиницю. _

Новели "внутрішньої акціїї" письменниці характеризуються послабленням акцентації пуанту - кульмінаційна вершина в таких творах згладжена; серед її творчих набутків зустрічаємо і новели "класичні", що зберігають основну схему діалогічного конфлікту: герой - протагоніст -конфлікт між ними.

Взаємопроникнення компонентів різних жанрів малої прози, прикметне новелістиці І. Вільде, має на рівні . принципів побудови такий вияв, як тісне переплетення структурних елементів сюжету із ліричними відступами. Властива її ранній прозі й фрагментарність форм - нарис та поезія в прозі.

Важливою рисою архітектоніки ранніх новел І.Вільде є наявність лейтмотивної деталі, що проходить через увесь твір і є, по суті, своєрідним композиційним стрижнем. У плані характеротворення - переважання психічних індексів • героїв над фізичними та соціальними.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

. 1. Буковинка про буковинку 11 Буковинський журнал.-

Чернівці, 1992.- Ч. 2-3. - С.124-125.

2. Жанрова специфіка малої прози Ірини Вільде //Вісник Прикарпатського ун-ту. Серія: Філософія. -Вип.Ш:-1995. - С.

3. Ольга Кобилянська та Ірина Відьде //Творчість Ольги Кобилянської у контексті української та світової літератури// Тези доп. і повідомлень Республіканської наук, конф., присвяч. 125-річчю з дня народження О-Кобилянської.-Чернівці, 1988. - С.107-108.

4. Михайло Коцюбинський у творчій лабораторіії

ІВільде// Тези доп. наук, конф., присвяч. 125-річчю від дня народження М.М.Коцюбинського.-Івано-Франківськ, 1989. -

С.29-30. .

5. В.Стефаник та ІВільде//Стефаниківські читання. -Вші.НІ.-Івано-Франківськ, 1990. - С-60-62.

6. Мала проза БЛепкого. Діалектика традицій і новаторство// Богдан Легкий - письменник, учений, митець. Матеріали наук, конф., присвяч. 120-річчю від дня народження Б.Лепкого.-Івано-Франківськ, 1992. - С.57-61.

7. Етюд про "Рожі" двох письменниць//Світ ідей Ольги Кобилянської. Матеріали Всеукраїнської наук, конф., присвяч. 130-річчю від дня народження О.Кобилянської. -Івано-Франківськ, 1993. - С.75-76.

‘ 8. Експресіонізм у творчості В.Стефаника та ІВільде //

Стефаниківські читання.-Вип.М2.-Івано-Франківськ, 1993. - С.17-19. •

Аннотация

Мафтин Н.В. Проблематика и жанровая специфика малой прозы Ирины Вильде раннего периода творчества в контексте украинской новеллистики. _

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук но специальности 10.01.02 - украинская литература, Украинский государственный педагогический университет им.М.П.Драгоманова, Киев, 1995.

В работе исследуется генезис раннего творчества Л.Вильде, место ее новеллистики в литературном контексте эпохи.

Соединение диахронного и синхронного аспектов исследования дало возможность проследить творческое усвоение писательницей уроков литературной традиции и формирование индивидуальной манеры письма. Установлены основные черты жанрового уровня новеллистики И .Вильде, важнейшая из которых - размывание четких жанровых рамок, диффузия рассказа, новеллы, этюда.

Annotation •

Maftin N.V. Problems and jenre peculiarities of Irene Vilde’s early prose in the context of Ukrainian short-story writinq. . ’

Thesis for the Candidate's deqree in Philology, speciality -Ukrainian Literature, Ukrainian State’Pedagogical University named after MP.Draqomanov, Kyiv, 1995.

The objective of thé work is to study the development. of early literary creative work of LVilde as a short-story writer.

Both diachronic andysynchronous approach opened a way to investiqate the influence of the literary tradition on the author's individual style and the development of LVilde’s individual features in short-story v/ritinq. As a. result the principal features of Irene Vilde’s short stories have been determined.

Ключові слова: скомпліковані жанри, контамінація, поворотний пункт, архітектоніка. '