автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Психологические закономерности развития антиципации человека, (фило-. социо-, онто- и микрогеназ антицилирования)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Психологические закономерности развития антиципации человека, (фило-. социо-, онто- и микрогеназ антицилирования)"

ї>ї5 оа

О \ ДОмйЗсТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

МАНДРИК Іван Олександрович

ПРОБЛЕМИ ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УГОРЩИНИ НА ПЕРШОМУ ЕТАПІ ДУАЛІЗМУ (1867-1890 роки)

07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Ужгород - 1997

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі «загальної та медичної психології Дніпропетровського державного університету

Науковий консультант - доктор психологічних наук, професор . БАЛЛ Г.О.

Офіційні опоненти - академік АПН України '

доктор психологічних наук, професор РОМЕНЕЦЬ В.А. .

- академік АПН України

доктор психологічних наук, професор ЯЦЕНКО Т.С. .. ‘

- доктор психологічних наук, професор ЦУКАНОВ Б.Й.

Провідна установа - Харківський державний університет

Захист відбудеться плиугУе7 1997 р. 0 /<£

. годині на

.оасідаппі спеціалізованої вченої ради Д 03.01.21 б Дпіпроперовсько-му державному університеті оа адресою: 320044, м.Дніпропетровськ, пр. Карпа Маркса, 36. *

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці університету. - <- .. ,

Автореферат рооіслано ^_______ 1997 р.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради

ГІ.І.Гііатенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ. З прадавніх часів люди прагнули осягнута притаманну їм здатність до цілепокладання, передбачення та планування, а також віднайти способи удосконалення та розвитку цієї здатності. На кожному витку соціального прогресу ця проблема ставилася і роза’язупалася заново в рамках досягнутого на гой час рівня розвитку науки, культури та суспільної практики. Тому упродовж історії було створено чимало міфічних, теологічних, оккультиих та наукових пояснень феномену антиципації. Багато з них утримують у собі більш чи менш вагоме раціональне зерно, а багато які є лише блуканнями на складному шляху відшукання істини. І зовсім недавно у цей споконвічний процес включилася і така відносно молода наука, як психологія.

Психологічний підхід до вивчення антиципації має можливість опиратися на фактичний та теоретичний арсенал, накопичений іншими науками та людською культурою. Але психологія повніша піти далі, розробити свою методологію дослідження і зробити свій внесок в осягнення феномену антиципації і тим самим збагатити не тільки себе, але й такі науки, як прогностика, філософія, соціологія, антропологія, етнографія, педагогіка і т.п. Бо практично кожна гуманітарна наука нагально потребує знань про таку невід’ємну рису природи людини, як здатність передбачати майбутнє і проспективно орієнтувати свою діяльність.

Але окрім запитів інших наук нагальна потреба у дослідженнях антиципації спричинена і внутрішніми потребами самої психології, логікою її розвитку як науки. Фундаментальність поняття антиципації у категоріальному апараті психології вже добре усвідомлена (Є.М. Сурков, Б.Ф. Ломов, О.О. Сергієнко). Надання цьому поняттю загальнопсихологічного статусу дає можливість у новому ракурсі подивитися на багато традиційних проблем, окреслити нові, зінтегрувати у рамках цього поняття концепції та експериментальні факти,- які лишаються досі розрізненими, розпорошеними і не приведеними в єдину систему.

Така робота вже розпочата вищезгаданими авторами, але іце далека від достатньої повноти. Цілісний системно-генетичний аналіз явища антиципації значною мірою просунув би поступ у цьому напрямку. Для цього є всі передумови. Більше того, протиріччя між кількістю прямого та непрямого матеріалу з проблеми розвитку

антиципації та недостатнім рівнем його осмислення стає дедалі гострішим і потребує нагального розв'язання.

Все це важливо як з точки зору фундаментальної психології, так і з точки зору практичної. Установлення закономірностей розвитку антиципації може сприяти більш глибокому розумінню генезису та функціонування психіки в цілому, адже антицииаційні функції психіки є ключовими у системі її функцій.

У практичному ж аспекті вже давно існує нагальна потреба розробки методів цілеспрямованого вдосконалення прогностичних здатностей людини. Особливо не має значення для професій, де здатність до певного різновиду антиципуваїшя є професійно значущою якістю. В особистому житті значущість такої якості, як передбачливість, далекоглядність, ' також важко переоцінити. Більше того, е підстави припустити, що велика питома вага особистих проблем, з якими люди звертаються до психолога, с проблемами, передусім, адаптації до майбутнього. Тобто багато особистих проблем с ні чим іншим як проблемами особистісного • майбутнього, проявом утруднення при побудові моделі бажаного майбутнього, проектуванні шляхів його досягнення, визначення ' життєшїх перспектив або пошуків уникнення небажаного майбутнього. Розробка методів розпитку антиципації буде тоді науково обгрунтованою, коли свідомо спиратиметься на знання про закономірності її генезу.

Все це і спонукало вибрати ОБ'ЄКТОМ дослідження антиципацію людніш, а ПРЕДМЕТОМ -психологічні закономірності її розвитку. МЕТА дисертаційної роботи полягала у вивченні генезу людської антиципації в єдності ного основних аспектів- фіжі-, соціо-, онто- та мікрогенезу. •

Основна мета була деталізована у систему таких задач:

1. Систематизувати та узагальнити накопичені у психології та інших науках дані про розвиток антиципації людини.

2. Побудувати загальнонсихологічну концепцію розвитку антиципації.

3. Проаналізувати філогенетичні передумови розпитку антиципації людини.

4. Вивчити основні етапи соціогенсзу людської антиципації.

5. Дослідити характер онтогенетичного розвитку антиципації протягом всього життєвого циклу людніїII.

6. Побудувати концептуальну модель мікрогеиезу

аіітнципуваїиія. .

7. Конкретизувати загально-психологічну концепцію розпитку антиципації на матеріалі автобіографічної антиципації.

8. Проаналізувати ' можливості психологічної діагностики автобіографічної антиципації,

9. Вивчити шляхи удосконалення автобіографічної антиципації традиційними та активними груповими методами. .

10. Дослідити можливості корекції та розвитку автобіографічної антиципації людини засобами психологічного консультування.

Отримані у процесі дослідження результати можна коротко резюмувати у таких ПОЛОЖЕННЯХ, ІПО ВИНОСЯТЬСЯ НА ЗАХИСТ:

1. Виникнення і розвиток антиципації зумовлені

прогресуючою диференціацією та інтеграцією процесів психічного відображення і формування при цьому підироцесів та надпроцесів, спеціалізованих для моделювання реальності в рамках кожного з трьох часових модусів: минулого, теперішнього і майбутнього. Така диференціація та інтеграція простежується як у філо-, соціо- та онтогенезі, так і в мікрогенезі психічного відображення.

2. Антиципація людини є складним ієрархічно-рівиевим

утворенням, нижні рівні якого будуються за типом натуральних, а верхні - за типом вищих психічних функцій. Середні рівні

поєднують у собі елементи як натурального, так і культурного походження.

3. Розвиток вищих специфічно людських форм антиципації полягає у відшуканні, засвоєнні та вдосконаленні засобів семіотичного опосередкування антиципаційних процесів,, забезпеченні їх системою аитиципаційних схем реальності, а також п озброєнні способами процедурної організації антиципування.

4. У культурно-історичному плані цей пошук проходив три

фази:

- фазу пралогічної антиципації, що базується на опосередкуванні

• ворожильними знако-символічними засобами, спирається на містичні антиципаційні схеми і проявляється у спробах організувати антиципаційні процеси у формі ясновидіння, розпізнавання прикмет, здійсненні мантичних процедур;

- фазу теологічної антиципації, опосередковану сакральною символікою/ релігійними уявленнями про світ і прагненням організувати процес антиципування у формі діалогу з Богом;

- фазу логічної антиципації, яка опосередковується системою житейських або наукових понять та знань про реальність, організованої процесуально у формі систем логічних умовиводів.

5. В онтогенетичному плані розвиток антиципації також має стадіальний характер. Першу стадію можна назвати доуяшюю, другу

- уявною, третю * уявно-мовного; на ній зароджується вербально-семіотичне опосередкування, яке використовується поки що тільки для означення вже сформованих образів уяви. На наступній, четвертій, фазі вербальне опосередкування набуває вже здатності до випереджальної категорізації майбутнього і ведення за собою уявного антиципування. На п’ятій стадії вербальне опосередкування сягає такого розвога, що все більше звільняється від образно-уявного наповнення і набуває абстрактного або абстрактно-символічною характеру, виступаючи в одному із трьох культуротипів; реліктів нралогічної або теологічної антиципації чи у формі логічного антиципування.

6. Автобіографічна антиципація є вищою психічною

функцією. Суб'єктивні моделі майбутнього мають знако-символічну природу, а процес автобіографічного антиципування спирається па суспільно-вироблені знако-символічні системи як змістовної категорізації майбутнього, так і його хронотополокалізації, імовірнісної та ціннісної оцінки, суспільно вироблені способи процедурної організації і систему суспільно накопичених знань про закономірності детермінації життєвих подій, соціальні еталони життєвих шляхів.

7. Утруднення автобіографічної антиципації є досить

поширеним явищем, яке потребує у багатьох випадках спеціальної психологічної допомоги. Така психологічна допомога може надаватися у формі відповідно організованого консультування, психологічного тренінгу та системи бесід з психології жиггєгворчості. .

8. Процес психологічного консультуаання прн утрудсіші

автобіографічної антиципації доцільно організовувати виходячи з таких фаз: вичленування проблеми особистого майбутнього у загальній структурі життєвих проблем особистості; рефлексія суб’єктивної моделі власного майбутнього клієнтом; аналіз

категоріально-символічного апарату антиципуваїшя, антиципаційинх схем та антицітаційних процедур, за допомогою яких «я модель будувалася; визначення конструктивних та деструктивних компонентів-складовнх автобіографічної антиціпації; керування процесом перегляду старої і побудова нової моделі власного майбутнього, а також процесом прийняття клієнтом на її основі конкретних життєвих рішень.

9. Цикл бесід з психології життєтворчості створює можливості для надання системності культурогенному формуванню автобіографічної антиципації, яке в звичайних умовах перебігае стихійно. Тому систематизований виклад знань, накопичених людською культурою та наукою, щодо раціонального передбачення та планування життєвого шляху особистості, правильного прийняття життєвих рішень криє в собі значний потенціал для розвитку здатності до автобіографічного антнципувапня.

10. Глибина переосмислення суб'єктивної моделі власного майбутнього може бути значно посилена фактором групи в умовах антицітаційно-орієїітованого біографічного тренінгу та доповненням категоризації майбутнього, його символічною презентацією. Це створює можливості для інтенсивного взаємообміну досвідом автобіографічного антиципуваїшя між учасниками тренінгу та поглибленням рефлексії малоусвідомлюваких та неусвідомлюваних аспектів суб’єктивних моделей власного майбутнього членів групи.

НАУКОВА НОВИЗНА дослідження полягає у розробці цілісної концепції розвитку антиципації людини, яка охоплює основні аспекти її ге лезу: філогенетичні передумови, культурно-історичне формування, онтогенетичний розпиток і мікрогенез антиципуваїшя. Зроблена спроба грунтовно проаналізувати поняття "автобіографічна антиципація" та дослідити експериментально можливості її психологічної діагностики, корекції та розвитку.

ТЕОРЕТИЧНА ЗНАЧУЩІСТЬ виконаної роботи визначається окресленням предмета психології антиципації у системі міждисциплінарних досліджень цього феномена, аналізом співвідношення поняття "антиципація" з категорією "випереджаюче відображення", виділенням натуральних і культурогенних складових у структурі людської антиципації, установленням закономірностей культурно-історнчного та онтогенетичного розвитку специфічно людських, вшцих, форм антиципації. У рамках поняття

"автобіографічна антиципація” систематизовані та узагальнені різноманітні аспекти адаптації людини до майбутнього.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ дисертаційного дослідження складає аналіз проблем психологічної діагностики автобіографічної антиципації та розроблені і запропоновапі у роботі конкретні методики її вивчення. Зацікавленість практичних пеихологіи може викликати і описаний у роботі підхід до психологічного консультування стосовно проблем особистого майбутнього суб'єкта, а .також технологія психологічного тренінгу автобіографічної антиципації.

ВПРОВАДЖЕННЯ результатів дисертаційного дослідження здійснювалося у процес і читання автором спецкурсу з психології антиципації, а також при викладанні курсів загальної, вікової та педагогічної психології для студентів-психологів иснхолого-псдагогічного факультету та інституту післядипломної освіти Дніпропетровського держуніверситету, а також спецкурсу з психології педагогічної антиципації для слухачів Дніпропетровського обласного інституту удосконалення вчителів. Під керівництвом автора написано ряд курсових та дипломних робіт, присвячених психології антиципації, а також ведеться робота над дисертаціями аспірантів та пошукачіа кафедри загальної та медичної психології ДДУ. Напрацьований у дисертації матеріал використовувався також при роботі автора практичним психологом у школах м. ДпіпропетроцськаССШ 23, СШ 67, СШ 130) та при роботі у фірмах "Ділер” та’Тсхнопромресурс".

АПРОБАЦІЯ. Матеріал дисертації обговорювався на засіданнях кафедри загальної та медичної психології, психологічному семінарі та щорічних науково-звітних конференціях у Дніпропетровському держуніверситеті, на засіданнях відділу психології навчання Інституту психології АПН України, на конференціях "Психологічна наука: проблеми і перспективи", Київ, 1990,* Проблеми навчання і виховання в умовах становлення єдиної системи неперервної освіти", Умань, 1990, "Шляхи вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителя в умовах перебудови вищої і середньої школи”, Ніжин, 1990, “Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність", Киїа, 1991, ’’Актуальні проблеми психології .та педагогіки в Казахстані", Алма-Ата, 1991, "Актуальні проблеми психологічної служби:теорія і практика”, Одеса, 1992, "Практична психологія і розвій таланту”, Киїа, 1992,"Гуманізація і

гуманітаризація - пріоритетний напрямок державної політики України у галузі цінної освіти”, Дніпропетровськ, 1992, "Діалог культур і духовніш розвиток людини", Київ, 1995, "Костюківські читання", Київ, 1994, "Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика", Київ, 1995; "Проблеми політичної психології та її роль в становленні громадянина української держави", Київ, 1995.

СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦІЇ. Дисертація викладена на 367 сторінках і складається з вступу, шести розділів, висновків та, списку літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження; окреслюється мета та основні задачі дисертаційної роботи, формулюються основні положення, що виносяться на захист, означується наукова новизна, теоретична та практична значущість дисертації.

Перший розділ "РОЗВИТОК АНТИЦИПАЦІЇ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА" присвячений аналізу історії, сучасного стану та подальших перспектив психологічних досліджень антиципації, а також описується теоретична модель розвитку антиципації людини, виходячи з якої будувалась програма теоретичних та експериментально-практичних досліджень.

Антиципацію ми будемо розуміти як психічний процес, що виникає внаслідок структурувашгя психічного на темпорально спеціалізовані процеси для відображення реальності в рамках кожного з часових модусів "минулого - теперішнього - майбутнього". Таким чином, антиципації як відображенню майбутнього ми чітко протиставляємо ще два психічних процеси, які будемо називати ретроспекцією (відображення минулого) і презенсоспекцією (відображення теперішнього). Кожен з класичних психічних процесів може входити до складу як ретроспекції, так і презенсоспекції та антиципації. При цьому структурування психічного на ретроспекцію, презенсоснекцію та аптицннаціїо має різномасштабний та багаторівневий характер. Причому різні рівні презенсоспекції, окремими випадками якої є відчуття та сприймання, з одного боку, є вихідною основою для пов'язаних з ним рівнів антиципації та ретроспекції, а » іншого боку -

утримують в собі антиципацію та ретроспекцію меншого масштабу. • 1

Але описана ієрархічна будова психіки характерна передусім для дорослої сучасної людини, формується вона етап за етапом протягом філо-, соціо- та онтогенезу. Дуже обмеженим і спрощеним є хронотоп у тваринному світі. Первісна людина має набагато менш стратифікований хронотоп, ніж цивілізована людина. Немовля також ще не має такої багатоповерхової психіки. Час і простір освоюється людиною крок за кроком, рівень за рівнем. З кожним етапом онтогенезу приєднуються все нові й нові поверхи освоєного минулого та майбутнього, з’являються рівні антиципації все більшого і більшого масштабу, а також вдосконалюються та перебудовуються рівні аитиципування, освоєні на попередніх етапах. Таку поетапну розбудову ієрархічної організації процесів антиштації в філо-, соціо- та онтогенезі ми і спробуємо прослідкувати, систематизуючи накопичені у психології дані.

Генез людської антиципації бере своє коріння з появи в живій * природі здатності до випереджаючого відображення. Перші його| форми ще не мали психічного характеру (випереджаючі протоплазматичні реакції, еволюційні та онтогенетичні преадаптації). Тільки тоді, коли випереджаюче відображення почало спрацьовувати на^ абіотичні подразники, воно набуло психічних форм. Спочатку це були рефлекторні реакції, які на більш пізніх щаблях еволюції переросли в елементарні форми просторової та часової екстраполяції.

Надалі прогрес аитиципувакня вже відбувався під впливом культурних факторів. Аналіз Історичного, етнографічного та культурологічного матеріалу дас підставу припустити, -то формування вищих форм людського передбачення мало складний процес розвитку, воно пройшло ряд етапів, кожен з яких залишив по собі певні релікти в теперішній культурі.

Першу фазу можна назвати пралогічною. Ця форма антиципації була домінуючою в психічній діяльності людини первісних та стародавніх суспільств, ъ також суспільств, які застала на цьому щаблі розвитку сучасна історія. В основі такого типу антиципупання лежить прагнення або безпосередньо сприймати майбутнє; подібно до того, як сприймається теперішнє (яснобачення), або ж знайти засоби опосередкованого пізнання того, що має трапитися (віра в прикмети, знамения, ворожба, хіромантія, астрологія таін.).

Друга фаза розвитку антиципації людини мала свої паростки ще а первісному суспільстві разом з появою перших елементів анімізму і найпростіших систем релігійного світосприймання. Однак свого розквіту цей різновид аитиципування досяг з розвитком релігії, він полягає в тому,' що пізнання майбутнього здійснюється через діалог з Богом, якому, на думку віруючого, відоме і минуле, і майбутнє. Отже, такий різновид аитиципування можна назвати тсодіалогічшш або просто теологічним.

Третя фаза розвитку антиципації також зародилася разом з пралогічшши формами передбачення, але свого розвою набула пізніше, ніж перші два різновиди. Цей тип аитиципування - можна назвати логічним, і виник він з появою і розвитком наукового стилю мислення. Його основні риси - орієнтація на об’єктивні закономірності явищ, використання строго вивірених процедур передбачення, опора на високорозвішені закони логіки. Тільки в останні століття ця форма антиципації набула значного поширення.

У психічній діяльності сучасної людини в цілому домінують логічні форми аптиципувапня, але поряд з ними досить поширеними є релікти теологічної і, особливо, иралогічної антиципації. Більше того, такі первісні форми передбачення, як мантика, астрологія, хіромантія, переживають деяке відродження, зумовлене дестабілізацією суспільного розвитку і підвищенням невизначеності перебігу подій як особистого, так і суспільного життя. Наукове передбачення ще не досягло такого розвою, здоб достатньо задовольнити потребу людей в передбаченні майбутнього. Крім того, розвиток наукового передбачення торкається, в основному суспільних процесів і лишає поза увагою особисте життя людини. Це створює вакуум, який до цього часу заповнює реліктові форми антиципації.

Взаємовідношення різних форм антиципації в соцієтальній психіці дуже складне. Процеси антагонізму співіснують з гроцесами певної взаємоасиміляції. Так, наприклад, робляться ;проби під первісні концепції яснобачеїшя підвести новітній іауковий фундамент, з викорнстованням поняття багатовимірності іростору, теорії відносності тощо. Але як би там не було, сультурно-історичний розвиток психіки людніш веде до поступового іідмираиня реліктових форм антиципації, незважаючи на тимчасові ¡рояви їх відродження. Основною ж тенденцією сучасного розвитку нодської антиципації є' утвердження саме логічних форм ишцинування та їх подальший розвій. ■

В онтогенетичному розвитку антиципації можна виділити кілька етапів. Гак, на нашу думку, у межах раннього онтогенезу людини розвиваються типи антиципації, які можна назвати ультракороткостроковими. Функціонують вони в контексті сенсорно-перцептигвного масштабу світосприймання.

У дошкільному віці поступово освоюється ситуаційне світосприймання та передбачення. З кожним роком дитина все більше і більше виходить за рамки "тут і тепер", але такий вихід за межі сприймання не сягає, як правило, широко і тривало, залишаючись в рамках ситуаційного хронотопу. Щоправда, у дошколяти починають з’являтися і перші паростки масштабних рівнів антиципації. Наприклад, дитина десь після трьох років починає мріяти про те, якою вона буде, коли виросте. Але навіть більш-менш віддалена часова перспектива у дітей не сформована. Наприкінці дошкільного віку дитина тільки-но починає орієнтуватися в межах кількох днів, та й то ще недостатньо. Цю фазу можна було б назвати фазою оперативного антиципування.

Слід зазначити, що в дитинстві з'являється ще однії тин психічного процесу, зміст якого виходить за рамки реального хронотопу. Цс аутиешчне мислення, егоцентричне фантазування, а також фантазії, пов'язані з дитячою грою. Всі вони мають ірреальний характер, бо не стосуються реального часу і простору і не локалізуються в них. У цих процесах здійснюється фантастичне задоволення афективних потреб дитини. Навіть у дорослому віці це фантастичне мріяння не відмирає, хоча дорослиіі набагато більший реаліст, ніж дитина. Указаний процес можна було 6 назвати фантастоснскцією і довершити ним класифікацію психічного відображення на ретроспекцію, прсзенсоспекцію та антиципацію. При цьому фаитастоспекція має ірреалістичну, а інші вказані процеси реалістичну спрямованість, більш чи менш чітку локалізацію в реальному часі і просторі. Але ми все ж таки схиляємося до думки, іцо ірреалістична фаитастоспекція нрешті-решт є свого роду виродженим випадком, крайнім варіантом ретроспекції, прєзенсоспекції та антиципації.

У молодшому шкільному віці дитина робить новий крок у розвитку сприймання, передбачення, планування та орієнтування в минулому. Шкільне навчання озброює дитину суспільно виробленими системами орієнтації у просторі і часі. Вона засвоює їх поступово,. часто з певними труднощами, і під кінець шкільного дитинства вже досить добре оперує тижнями, місяцями.

що знаменує новий щабель в її антнципуванні. ! тільки л підлітковому піці та ранній юності людина починає оперувати роками, в цей час складається орієнтування в межах біографічного, а то іі надбіографічпого часу, що означає появу вже зрілого просторово-часового антиднпування, яке, звичайно, потім вдосконалюється впродовж усього життя. Тому молодший шкільний вік можна назвати фазою тактичного антиципуваїшя, а підлітковий та юнацький - фазами стратегічного та надстратегічного антищшуваїшя.

Етапи онтогенетичного розвитку антиципації можна виділяти і в залежності від освоєння мовної системи. Одна справа, коли антиципуваїшя оперує сишсретами або комплексами, інша - коли поняттями - житейськими або науковими. На цій підставі можна припустити існування синкретичної, комплексної та понятійної фаз становлення людської антиципації.

Формування та засвоєння антиципацішшх структур, або

схем, також є важливого складовою розвитку антиципації. Дитина засвоює та формує спочатку порівняно прості, а потім все

складніші антиципаційні схеми. Кожна з антшшпаційних схем

будується на основі використання певних часових, просторових, дескриптивних, імовірнісних та аксіологічннх одиниць, хоча при вербалізації вони не завжди словесно оформлюються. Антиципаційні схеми формуються, з одного боку, в результаті накопичення та структурування власного досвіду, а з іншого -засвоюються дитиною в процесі спілкування та соціалізації. Більше того, одним із найважливіших аспектів соціалізації і є засвоєння індивідом суспільно вироблених антиципаційннх схем реальності. Таким чином, у процесі онтогенезу у людини розбудовується все більш складна, широка та ієрархізована система

антиципаційннх схем реальності, утворюючи з рештою образ світу, більш чи менш оригінально структурований багаторівневий

світохронотоп.

Ще однією лінією онтогенезу антиципації треба назвати засвоєння суб'єктом різного роду процедур антиципуваїшя, починаючи з найбільш простих і переходячи до все більш складних!

У цьому плані можна припустити існування послідовності фаз такого типу: доуявну, уявну, уявно-вербальну, всрбально-уяпну і абстрактно-символічну. На першій фазі, приблизно до двох років, дитина поглинута перцепгом. Тільки на другому році життя з'являються перші образи уяви, здатність робити відсутні предмети

присутніми у внутрішньому плані (Ж.Піаже, А.Валлон), і дитина робить перші спроби вийти за межі наяшшї ситуації. Крім того, у цьому ж віці йде активне засвоєння мови. Поступово мова починає поєднуватися з образами уяви. Антиципування будується практично на механізмах уяви, а слово використовується тільки для вербалізації моделей майбутнього, побудованих уявою. Тому цю фазу, що приблизно збігається з дошкільним віком, ми і назвали уявно-вербального. Але поступово слово і мовлення набирають все більшої ваги. Це веде до того, що врешті-решт настає момент, колн слово пжс не тільки слідує за образами уяви, а й починає вести за собою. Саме тому наступну фазу ми не випадково назвали вербально-уявною, підкреслюючи тим самим появу домінування мови та початкіп міркування над уявою. Цей період приблизно збігається з молодшим шкільним віком. І тільки в підлітковому віці з'являються зрілі форми мовномислнтельної антиципації, які ми позначимо як абстрактно-символічні. При цьому -абстрактно-символічний тип ан'пшипурашш може здійснюватися у формі, різних культуротипів антиципації - логічної, теологічної і пралогічної.

У другому розділі "ФІЛОГЕНЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ АНТИЦИПАЦІЇ ЛЮДИНИ" аналізується еволюційне коріння людської здатності до антиципації. Узагальнюючи роботи П.К.Анохіна, В.І. Кремяиського, Л.В. Крушинсыюго, Л.М. Баскіна та інших, ми доходимо висновку, що випереджаюче відображення має широкий спектр різновидів, починаючи від філогенетичної та онтогенетичної преадаптації і закінчуючи інтелектуальним передбаченням, властивим людині. При цьому одні різновиди (філогенетичні та онтогенетичні) мають, по суті, непсихічлий характер. Інші ж тиші випереджаючого відображення мають добре помітну психічну природу. Цс стосується перш за все умовних рефлексів та особливо таких їх спеціалізованих форм, як екстраполяційні та цільові рефлекси. І поготів цс стосується інтелектуальних форм випереджаючого відображення. Безумовні рефлекси та інстинкти є, свого роду, межею між психічними та непсихічними формами випереджаючого відображення, поєднуючи

о собі риси як перших, так і других. Виходячи з таких міркувань, ми і будемо розрізняти поняття випереджаючого відображення і антиципації. Під антиципацією будемо розуміти саме психічні форми випереджаючого відображення, відрізняючи їх тим самим від тих, які психічної природи не мають.

Вивчення здатності різних тварин до елементарних форм антиципувашш показало величезну різницю між тваринами, що стоять на різних щаблях філогенетичного розвитку. Залежно від рівня розвитку їх розумової діяльності Л.В.Крушинський розподіляє різні таксономічні групи тварин у такій послідовності: ссавці, птахи, рептилії, амфібії, риби.

Але особливо високо розвинуті елементарні формн антищшування у шимпанзе. Вони, як і інші ссавці, здатні формувати копііпшіу карту місцевості і використовувати її для планування власних маршрутів та передбачення пересування інших тварин та людини. Але крім просторового антищшування, шимпанзе проявляють ще іі добре виражену здатність до передбачення подій. Вони також здатні будувати плани, принаймні, на найближче майбутнє (наприклад, підібрати стеблинку, яку потім буде використовувати для вивджування термітів ще задовго до появи термітника в полі зору). Але особливо вражаючого у шимпанзе е здатність передбачати соціальні наслідки своєї поведінки, реакції своїх родичів па власні дії й адекватно враховувати це передбачення. Шимпанзе здатні подавляти і виключати із своєї поведінки ті елементи, які можуть викликати невдоволення або агресію родичів. Таким чином, антиципування у шимпанзе сягає досить високого рівня і вже в деяких рисак нагадує людське, але все ж лишається в межах натуральних форм. Відсутність мовлення та інших розвинутих семіотичних систем не дає змоги піднятися йому на більш високі щаблі. Наслідування культурних традицій хоч і існують серед шимпанзе, але за браком тих же розвинутих знакових систем не може перерости в такий могутній культурно-історичний фактор формування психіки, як це є у людини.

Третій розділ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК АНТИЦИПАЦІЇ ЛЮДИНИ" присвячений аналізу основних етапів соціогенезу вищих форм антиципації людини: пралогічної,

теологічної та логічної.

Принципи, що лежали в основі пралогічної антиципації і надавали їй своєрідного характеру, умовно можна звести до трьох. Перший полягає в припущенні, що майбутнє можна сприймати' безпосередньо, подібно до того як сприймається теперішнє. Для цього треба мати або унікальну властивість, або ж вміти привести себе в особливий стан, в якому, на думку провидця, стає можливим ясиобачення через час і простір. З метою безпосередньо, ’’напряму", побачити майбутнє ще первісні люди різноманітними

засобами заглиблювалися в транс, приймаючи наркотичні речовини, або ж досягали цього за допомогою дуже тривалих та інтенсивних танців тощо.

Інший принцип базується на тому, що людина спої зусилля спрямовує на те, щоб у теперішніх подіях розпізнати провісники майбутніх. Такий "прикметний" підхід, починаючи з первісних часів, призвів, з одного боку, до появи цілої системи марновірств та віри в знамення, а з іншого боку - створим, наприклад, досить точну систему народних прикмет для прогнозування погоди, а також став одним із джерел формування наукової прогностики.

Третій шлях розвитку людської антиципації утворює мантика. В її основі лежить припущення, що за допомогою маніпуляції спеціальними предметами (жереб, бабки, карти та іп.), символами, числами або ж через ритуальні ігри можна отримати інформацію про майбутні події. Саме в маитичнін антиципації особливо яскраво простежується закономірність використання людиною знаків для оволодіння власними психічними процесами, щс> знаменує етап переходу від натуральних до вищих фор» антнципувашш. По суті, свого часу бабки або карти для становлення вищих форм антиципації людніш були тим, чим були для становлення вищих форм пам’яті вузлик та зарубка.

Розвиток пралогічної антиципації тривав дуже довго. Свого розквіту вона досягла у стародавньому світі.

Перехід до теологічного антшшиування пов'язаний із змінами в релігійній свідомості людей, переростанням політеїзму в монотеїзм. Доки боги в уяві людей відповідали, так би мовити, кожен за свою сферу діяльності, їх можливості також були обмеженими, хоч і більшими, ніж у простих смертних. Суттєво ситуація змінюється, коли з’являється ідея єдиного універсального бога, всемогутнього і всюдисущого. Саме такий універсальний бог може дати, иа відміну від більш древніх спеціалізованих богів, відповідь на будь-яке питання про майбутнє. З цієї причини мантичні процедури все більш поступаються місцем діалогові з богом, доки не з'являється теологічна форма антиципації як ділком самостійне явище. Найбільш яскравим проявом цього різновиду антиципації є феномен

• пророцтва. Передбачаючи майбутнє, пророки робили це в релігійній формі від імені бога Яхве, який, як вони запевняли, говорить їх вустами. Напевно, пророки і самі вірили в свою богонатхнсиність. Але, можливо, пряма мова від імені Бога стала в пророчих виступах не більш, ніж літературною формою і ораторським прийомом,

освячених традицією. Але, з іншого боку, його можна вважати прийомом інтелектуальної діяльності. .

Згадаймо, що у складних ситуаціях ми намагаємося уявити, як би на нашому місці діяла авторитетна для нас людина. Таке фантазування значною мірою сприяє більш досконалій організації наших міркувань і відшуканню кращого рішення. Таку ж функцію може виконувати для віруючого і Бог, який для нього є надзвичайно авторитетною надлюдською істотою. Тому і уявний діалог з ним може ще більшою мірою посилювати розумові потенції людини, інтенсифікувати процес міркувань. При цьому пророк користується, звичайно, своїм власним досвідом, знаннями, спостереженнями за обставинами, а "богодухотворіння” є, свого роду, каталізатором процесів трансформації досвіду, знань та спостережень у прогноз майбутнього.

Логічна антиципація зародилась, напевне, у той самий час, що й пралогічна та теологічна, бо навіть у найдавніші часи знаходилися люди, які, на відміну від усього загалу, розуміли недосконалість мантичних та теологічних способів антиципування. Тобто ще в давнину з'явився усвідомлений потяг до пошуку і розвитку того, що ми будемо називати логічними формами антиципації, які в найбільш яскравому вигляді знаходять свій прояв у сучасному науковому передбаченні. Наукове передбачення порівняно з пралогічним та теологічним антиципуванням спирається на наукові уявлення про світ взагалі і про об'єкт передбачення зокрема, які суттєво відрізняються від релігійних та мантичних. Наукове передбачення відрізняється і методологією антиципування. Така відмінність вже починається з запитів на інформаційні передумови антиципування. Якщо суб'єкт підходить з наукових позицій, то він обов'язково прагне зібрати якомога більше інформації стосовно об'єкта антицнпування (шляхом спостереження,

експериментування, за допомогою комунікації, якщо об'єктом передбачення є людина). Подібна установка присутня і в буденному антиципуванні. Тут теж є прагнення зібрати емпіричну інформацію про те, що треба передбачити. І методи збору вихідних даних тут теж схожі. Різниця тільки в тому, що життєве спостереження, й експериментування не такс строге, систематичне і складне, як наукове. .

Ні один з методів наукової прогностики не дає абсолютно надійного прогнозу і, на відміну від пралогічпої та тсологічпої антиципації, не претендує на це. Для підвищення ефективності

наукового передбачення рекомендується користуватися не одним, а кількома методами, зіставляючи їх результати. Це дає можливість побудувати більш точний прогноз. Крім того, наукова прогностика є дуже розгалуженим утворенням, і ні один науковий прогнозист,* на відміну від ясновидця, мантика чи пророка, не вважає себе універсалом у галузі передбачення.

Відрізняється наукова прогностика від своїх попередників і в плані формулювання та видачі прогнозу. Від науковця-прогнозиста вимагається гранично чітка модель майбутнього. Ясноиидшо або ж пророку можна давати скільки завгодно туманннх і багатозначних тлумачень майбутніх подій, їх професійна етика цьому потурає. Науковому прогнозистові це заборонено. Те ж саме і н плані скромності. Пророк, мантик і провидець, як правило, претендують на абсолютне знання майбутнього, науковець же - на ймовірнісне.

Логічна антиципація проявляється і в сучасному художньому передбаченні. Футурологічні функції літератури та мистецтва підкреслювались багатьма митцями, письменниками, літературознавцями. Крім того, виникли жанри, які значною мірою саме і спеціалізуються на темі майбутнього: фантастика, утопії іі антнутопії. При цьому художня прогностична традиція має давню історію. Чимало футурологічних мотішів присутні ще в наішрадавнших міфах.

На підміну від наукового передбачення, в якому майбутнє моделюється абстрактно, узагальнено, у передбаченні художньому воно змальовується у вигляді образу - детально, зримо та емоційно. Художній образ майбутнього будується значною мірою за законами функціонування уяви, а не абстрактного мислення, питома вага логічних компонентів тут поступається фантазійним. Але це .не означає, що сучасне художнє передбачення позбавлене логічної антиципації. Досить порівняти наукову фантастику і міфологію давнини. Відмінність значна. Причина в тому, що сама логіка є центральним, ядерним утворенням у психіці сучасної людини, яке накладає відбиток на всю психічну діяльність у цілому і на окремі її різновиди, зокрема і на художнє передбачення. Але психіка сучасної людини має культурно-історичну неоднорідність. Тому художньому передбаченню нашої сучасності притаманні також і елементи реліктових форм антиципації. З цієї причини, якщо бути гочшш, художнє передбачення не можна строго вважати підвидом логічної антиципації. Те ж саме можна сказати і про буденне передбачення, яким людина користується в повсякденному житгі.

Строго кажучи, і художнє і буденне передбачення містять у собі три види антиципації, хоча логічна є домінуючою.

У четвертому розділі “ОНТОГЕНЕЗ АНТИЦИПАЦІЇ ЛЮДИНИ" простежується розпиток антиципування впродовж исьою життєвого циклу людини, починаючи з раннього дитинства і закінчуючи геронтогенезом.

Характерним для стадії раннього дитинства є те, що антиципація формується передусім у рамках сенсорно-нерцептнвної та сенсомоторної сфери людини.

Найбільш ранні прояви ацтицішупашш зустрічаються в реакціях слідкування за рухомим об'єктом. При цьому генетично найбільш ранні форми антиципації проявляються в умовах неперервного руху, а потім вже - стосовно послідовностей дискретних змін або переміщень об'єктів. Чим менші пемовлятз, тим менший той максимальний часовий інтервал зникнення, при якому не розладжується відображення траєкторії руху.

На рубежі раннього і дошкільного дитинства з'являється усвідомлення, виділення власного "Я". Це супроводжується

появою жвавого зацікавлення власного особистістю як а

теперішньому і минулому, так і в майбутньому. У цьому віці дитина робить спроби засвоїти вербальні, суспільно вироблені одиниці антиципування, і це виявляється для неї непростим завданням. У другій половині дошкільного віку дитина вже набуває здатності застосовувати "завтра" і "післязавтра" при елементарному

антиципувапні подій.

Воістину новим кроком у розвитку антиципації у період дошкільного дитинства е засвоєння модельних, символічних та знакових одиниць антішипуваїшя. Під модельною одиницею антиципування мн будемо розуміти предмет, макет предмету чи графічне (художнє) зображення предмету у майбутньому. Тобто предмет чи процес теперішнього може одночасно сприйматися і як просто предмет чи процес теперішнього, і як аналог певного майбутнього. Використання подібних моделей можна вважати одним із засобів опосередкування процесів антиципації. Але ще більш зцачним набуттям дошкільника є оволодіння зітко-снмволічними засобами антиципування, найважливішим серед яких є- слово.

Але слово не стає засобом антиципування одразу ж зі своєю появою. Спочатку мова дитини є ситуативною, тобто стосується тільки наочної ситуації, і зрозуміла тільки при сприйманні цієї ситуації. Згодом від вербальної констатації дитина переходить до

випереджаючого словесного огшСу своїх наступних дій, мова стає засобом цілсікжладашш га планування в структурі дитячої діяльності. При цьому зовнішнє коментування і планування своїх дій дитина переводять у план внутрішнього мовлення. Отже, мошіі зцачення слова спочатку оформлюються як одиниці презснсоспекції, а потім вже набувають ретроспективних та антиципаційпих функцій. Аналогічно і при спостереженні перебігу подій дитина йде від фіксації сприйнятого до його вербального супроводження, а потім і до антншшуючого їх описування. Але тут треба зауважити, що оволодіння словом як засобом антицішування і граматичними конструкціями, які дають можливість вербального опису майбутнього, ще не означає, що у людини вже сформувались логічні структури антиципувашш. Як писав Л.С.Виготський, "дитина оволодіває . сіштаксисом мови раніше, ніж вона оволодіває синтаксисом думки". З цієї причини дошкільник ще не може ЛОБНОЮ мірою, як дорослий, користуватися всіма потенційними можливостями антиципувашш, які відкриває * засвоєння моші. Тому значення засвоєння мовних одиниць для розвитку антиципації розкривається не стільки в рамках самого дошкільного віку, скільки вже потім, за його межами. Розвиток мовн тут випереджає розвиток антиципації, слугує передумовою майбутнього прогресу аатиципування.

Великий крок робить розвиток антиципувашш у молодшому шкільному віці. По суті, вже сам перехід до шкільного навчання означає, що процеси антиципації дитини досяглії такого ступеня розвитку, який дає можливість включати дитину в навчальний процес. Навчальна діяльність має своєю необхідною передумовою утримання дитиною свідомої мети щось вивчити, а також вимагає планомірної організації дій у відповідності з цією мстою. Але з перших же днів приходу дитини до школи навчання стає також і могутнім фактором розвитку антиципувашш. Саме з соціальним інститутом освіти і пов'язане а першу чергу формування логічного культуротипу антиципації. Теологічні і пралогічні культуротшш передбачення знаходять своє коріння, свою основну базу в інших соціальних інститутах (релігійних організаціях, астрологічних товариствах, інститутах ворожок і т.п.). Саме під тиском науки та освіти знижується питома вага пралогічних га теологічних компонентів у структурі людської психіки і саме завдяки освіті логічний культуротип антиципувашш стає все більш пануючим.

Хоча, крім освіти, на сказаний процес впливають й інші фактори, роль освіти все ж таки лишається провідною.

Школа не тільки дає певну систему знань та інтелектуальних навичок для антиципувапня. Сама організація шкільного життя стимулює розпиток антиципації. У процесі навчання перед дитиною постають задачі, розраховані на все більш і більш віддалене майбутнє.

Цей вік є важливим етаном формування психологічного часу людини. Першою причиною того є те, іцо вже сам по собі навчальний процес вимагає високої точності орієнтування в часі. Друга причина полягає в тому, що діти в школі починають засвоювати суспільно вироблені одиниці часу, а також систематичні знання про час. На уроках мови у дітей уточнюються навички передавати часові відношення мовними засобами. У процесі шкільного навчання діти помішають також отримувати систематичні знання про історичні події, знайомлячись з історичними масштабами часу, а також з існуючими в суспільстві уявленнями про майбутнє. Тобто школа формує у дитини як образ історичного минулого, так і образ історичного майбутнього, хоч останньому приділяється менше систематичної уваги. ‘

У школі дитина починає засвоювати і суспільний досвід оволодіння простором. Бона пізнає суспільно вироблені одиниці вимірювання простору, систематичні знання, пропростороаі закономірності, а також різного роду моделі простору (модель Всесвіту, Сонячної системи, карти поверхні Землі і т.п.). Тобто школа значно розширює хронотоп світосприймання дитини, в контексті якого функціонує антиципація. У потенціальному плані хронотоп психічного відображення школяра стає набагато об'ємнішим. Але актуальний зміст антицішування в цьому віці, як правило, не виходить за межі повсякденності. При цьому протягом молодшого шкільного віку спостерігається тенденція до просторового і часового розширення кола думок (П.П.Блонський).

Найбільш важливим змістом антиципації молодшого школяра є учбова діяльність. Порівняно з грою, яка займала провідне місце у дошкільника, навчання вимагає значно вищого рівня цілеспрямованості. Тому потреба в антиципуванні навчальної діяльності е значно більш нагальною, ніж аитиципуваиня процесу гри. При цьому якщо антиципування гри підпорядковується в першу чергу власним бажанням дитини, то антиципація учбової діяльності будується у відповідності з

об’єктивними вимогами навчальної ситуації. Цс означає, що антиципація гри не обов’язково повніша бути реалістичною, тоді як реалістичність антиципації навчальної діяльності є умовою обов'язковою.

Окрім програмного та цільового антиципувапня навчальної діяльності від молодшого школяра вимагається і її смислова антиципація. Йому треба не тільки засвоювати певні знання та навички, але й розуміти навіщо вони потрібні, який сенс має навчання і де в найближчому та віддаленому майбутньому його набуті будуть потрібні, які перспективи воно відкриває.

Але антишшування навчальної діяльності здійснюється не тільки з боку школяра, але й з боку вчителя. Обидва ці процеси є взаємодіючими і взаємопов'язаними. У першому-другому класі процес навчальної діяльності майже повністю аіітиципується вчителем, який детально його програмує, дає детальні і майже безперервні інструкції дітям, часто перевіряє і корегує' їх роботу. Але з кінця другого класу діти набувають здатності самі антиципувати окремі деталі завдання і потребують все менш розгорнутих вказівок і меншою контролю. Тобто частина того, що раніше в навчальній діяльності антиципувалося вчителем, тепер антпципується самою дитиною. При ньому коло такого самостійного антиципувапня дитини невпинно розширюється.

Отже, у шкільному навчально-виховному процесі здійснюється свого роду передача та присвоєння антиципаційних функцій у структурі навчальної діяльності від вчителя до учня. У цьому полягає ще один фактор розвитку антиципації молодшого школяра. Аналогічні явища спостерігаються і в трудовій діяльності, елементи якої теж присутні в рамках цього віку. '

Суттєві зрушення відбуваються в молодшому шкільному иіці і в сфері одиниць антиципації. У молодшого школяра

розпочинається інтенсивно формуватися такий потужний інструмент аитнцнпувашш, як система понять.

Виникнення понять високого рівня узагальнення створює передумови і для утворення різного" порядку узагальнення

антиципаційних схем реальності, антиципувапня може тепер не тільки спиратися на зафіксовані в досвіді зв’язки між конкретними враженнями, але й підніматися над ними, а саме моделювання

майбутнього може бути не тільки конкретним, але й

узагальненим. .

Іншим далекосяжним наслідком появи ієрархічної системи понять є виникнення бази для пояші дедуктивних процедур антиципувашія, окрім традиційних тс для дошкільника трансдуктивних антиципаційних умовиводів. Підпорядкування менш загальних попять більш загальним робить також дитину все більш чутливою до протиріч, бо усвідомлення протиріччя можливе тільки тоді, коли суперечні між собою судження входять до єдиного поняття, що стоїть над ними. Це, п свою чергу, спрямопує

розвиток антиципації в бік логічного культуротипу, бо пралогічне антиципувапня характеризується, як відомо,, саме нечутливістю до протиріч у судженнях про майбутнє. Тс саме властиве і трансдуктивному аптиципуванню дошкільника. Отже, оволодіння системою понять переводить антиципацію молодшого школяра па новий рівень розвитку.

Але розширення можливостей антлиііпаційноТ катетеризації майбутнього поєднується в молодшому шкільному піці з недостатнім розумінням імовірнісної природи передбачення та планування. Для молодшого школяра характерів категоричні судження про майбутнє, він несхильний сумніватися ,п тому, чи буде так, як пін думає, він іце не відчуває потреби диференціювати міру своєї впевненості в реалізації планів та прогнозів.

Збагачення одиниць антиципушшня в молодшому шкільному віці супроводжується їх структурупанішм. Ієрархізація системи понять спричиняє появу багаторішіевості в організації

а.чтішнгтїііікінх структур, а самі «-шгицшгаціїші схем» набувають різного порядку узагальнення,1 Серед антиципаційних схем дитини з'являються не тільки ті, то утворені на основі індивідуального, власного досвіду, а й ті, які засвоюються ангіншпаїШші схеми, вироблені суспільним досвідом, різного роду теоретичні антишшаційні' структури. Слід зазначити, що ієрархізація антиципаційних схем у молодшого школяра тількн-но починається і тому є ще незрілою, маііже нерозвиненого. Те саме стосується і їх імовірнісної організації. У молодшому шкільному віці створюються умови для вільного оперування уявними та знако-символічнимн моделями майбутнього, мнеленпого програвання різних варіантів перебігу майбутніх подій. Саме п цей період єдиний потік дитячої активності чітко розщеплюється па зовнішній і внутрішній план дій, у контексті якого процеси антиципації починають набувати внутрішньої. розгортки. Більше того, внутрішня активність починає- диференціюватися на

спеціалізовані підпроцеси, такі, зокрема, як цілепокладання, планування, прогнозування. Окреслюється також і ієрархічне розшарування внутрішньої діяльності, з'являється внутрішня діяльність другого порядку, яка регулює внутрішню діяльність першого порядку, як цс видно з появи гіпотез у структурі пізнавальної діяльності. Процес побудови гіпотез немовби надбудовується над процесом мислення, спрямованим на розв’язання певної задачі, і відповідно регулює цей процес. Таким чином, з'являється не тільки антиципація як внутрішня діяльність, що регулює діяльність зовнішню, поведінкову, а й антиципація, яка регулює вже і внутрішню, мислигельну діяльність, у тому числі й антиципацшну. Іншими словам«, з'являються і перші паростки антиципації антиципування, ієрархізації самого процесу алтиципувапня. ... '

У підлітковому віці психічний розвиток людини робить могутній стрибок в осягненні життєвого середовища. Розширення життєвого хронотопу здійснюється як у географічному плані, так і в плані розширення світосприймання в часовому вимірі. Поява розгорнутої часової перспективи має революційне значення для розвитку антиципації. Тільки в цьому віці майбутнє по-справжньому стає психологічною детермінантою особистості, істотним фактором, що визначає поведінку людшш, її діяльність та вибір життєвого шляху. Тому цей вік часто називають віком устремління у майбутнє.

Розширення мислення підлітка у просторовому та часовому масштабі змінює і сам характер мислення. Воно все більш і більш стає здатним віддалятися .від сприймання, стає все менш і менш наглядним. Тобто розширення мислення призводить одночасно і до підвищення його абстрактності. Це, з одного боку, підвищує потужність мислення, а з іншого - надмірне захоплення формальним мисленням може вести і до втрати його змістовності. Мислення перетворюється у відірване від реальності жонглювання абстракціями. Таким чином, антиципування при певних умовах може вихолощуватися, перетворюватися у своєрідний різновид мисленної гри і набувати все більше рис фаитастоспекції, а то й цілком у неї перетворюватися.

Розширення просторово-часових масштабів психічного відображення означає також і його ієрархізацію, конструювання психологічного часу і психологічного простору розшаровується, виникає ієрархічна різнолорядковість, різномасштабність просторового і .часового аспекту світосприймання. Відповідно

ієрархічно розшаровуються і Процеси антиципації, а також прсзепсо-та ретроспекції. Аипшипуваннл підлітка стає псе більш масштабним у простороио-чаеовнх аспектах.

Інше зрушення полягає в тому, що процес антиципації стає розмірковуючий. Часто підлітки виявляють прямо таки пристрасть до розмірковування, а сам процес міркування, на відміну від дитячого, стає трипалим, при цьому утворюється інколи досить довгий ланцюжок умовиводів. Завдяки цьому підліток вже може не просто заглядати у майбутнє, а "мандрувати" у ньому.

Антиципуваиня у підлітка пе тільки опосередковує його дії та вчинки. Поряд з обслуговуванням діяльності та спілкування аіітиципування нерідко починає виступати і у формі специфічної пізнавальної діяльності. Типовим прикладом такої діяльності є підліткові мрії, пошук мсти і сенсу життя, професійне самовизначення. Все це можна назвати специфічними різновидами антициііаиіі'ніої діяльності. Ця діяльність мотивується потребою знати майбутнє, живою зацікавленістю у ньому, вона може бути досить довготривалим і складним процесом, що захоплює не тільки підлітковий вік, але й наступну за ним юність.

Самовизначення, вибір і конструювання свого майбутнього є центральним моментом юності як вікового етапу. Бо. крім внутрішньої потреби самовизначитися нього вимагає ще й суспільство. Юнаки та дівчага або закінчують школу або стоять на порозі її закінчення. А цс вже попри всякого власного бажання об'єктивно змушує замислитися над своїм майбутнім ї зробити певний життєвий вибір. ;

Але здійснити правильне самовизначення свого майбутнього юним людям важко не тільки з причини широти та розмаїття ними життєвих шляхів, що перед нею відкриваються. Дає взнаки і брак життєвого досвіду. До того ж на процес конструювання та вибору майбутнього впливає і підвищена емоційність, що так властива цьому віковому етапу. Особливо характерною рисою ' юності є переповненість сподіваннями на великі звершення. Юні люди рідко малюють собі майбутнє життя у тверезих, буденних, сірих формах. Роздуми про майбутнє у цьому віці перетворюються у свого роду мисленну гру, розумову гімнастику. Найчастіше мрійливе антиципування буває спрямовано на такі аспекти майбутнього, як мрії про подвиги, славу і навіть самопожертву в ім'я чогось.

Початок дорослості є дуже важливим поворотним пунктом в онтогенезі антиципації. Річ у тому, що до закінчення школи люди в

нашому суспільстві перебувають приблизно в однорідній соціальній ситуації, викочуючи як основну соціальну роль - роль школяра. Після закінчення шкільного навчання сіяло соціальних ролей, до яких може і мусить переходи™ людина, стрімко розгортається, стає надзвичайно різноманітним. Особливо це стосується професійної діяльності. Отже, і подальший розвиток антиципації перебігає в істотно різиорідиіших умовах, ніж цс може спостерігатися на попередніх вікових етапах. Ускладнюється також і спектр життєдіяльності га соціальних ролей, які повніша обслуговувати антиципація. Але особливо велику вагу має те, що вже сам початок дорослості знаменує, по суті, те, що суспільство юридично починає визнавати за людиною право па самостійну антиципацію свого життєвого шляху, власної діяльності та поведінки. У межах, , відведених законами та традиціями, особистість отримує право і обов'язок самостійно приймати життєві рішення, планувати свої дії та вчинки, передбачати їх наслідки і нести за них відповідальність. До настання дорослості ці функції були значною мірою перекладені на батьків, учителів та інших дорослих, котрі за тих чи інших причинах були відповідальні за дану дитину.

Більше того, багато соціальних ролей, в які вступає доросла людина, зобов'язують її і до антиципувашія діяльності та життєвого шляху інших людей. І не тільки до антиципувашія, але її до спрямовування діяльності та життєвого шляху цих людей у відповідному напрямку. Це і роль батька та матері, які і перед собою і перед суспільством несуть відповідальність як за окремі вчинки, так і за долю дитини в цілому, до того часу, доки вона не стане повнолітньою.

Роль керівника також зобов'язує до антицішування діяльності підлеглих, організації та середовища, в якому вона знаходиться. Передбачення планування та приймання рішень - це прямий обов'язок того хто управляє. Доки людина діє сама, вона поєднує у • собі і управлінця і виконавця, сама антиципує і сама реалізує свою діяльність. Якщо ж діяльність набуває колективної форми і управлінська функція відходить до однієї особи, а виконавські до інших, то і аіітиципування значною мірою знімається з виконавця і перекладається на того, хто керує. При цьому разом з правом та обов'язком на антицииувашш на людину накладається і відповідальність. Але тут треба зауважити, що до керуючого відходять у першу чергу стратегічні та тактичні рівні антицинуваиня

в ієрархічній структурі діяльності. Оперативні ж рівні антиципації залишаються за виконуючим.

Осносшія будь-якої професійної діяльності людини вимагає під неї і формування нідмопідного різновиду професійної антиципації. Д оскільки професійна діяльність є провідною для дорослої людини, то і розвиток професійної антиципації складає одну із провідних ліній її онтогенезу у період дорослості. На жаль, дослідженням професійної антиципації у психології не приділяється поки що чільної уваги. Як виняток, можна назвати роботи, присвячені, вивченню різних нидів спортивної антиципації. Нами раніше вивчалась також комунікативна антиципація педагога.

У наших дослідженнях досить добре проглядається тенденція підвищення майстерності спілкування та покращання організації антиципацшних схем із зростанням віку і стажу роботи педагогів. Проте треба зауважити, що не у всіх випадках нарощування педагогічного стажу піднімало ефективність спілкування і комунікативної антиципації вчителів. Причина у системності будони комунікативного доспілу. Просте накопичення вражень - ще не досвід. Досвідом, у строгому розумінні цього слова, вони стають у тій мірі, в якій вони будуть організовані в антиципаційні схеми, а побудовані схеми будуть апробовані, скориговані і підточені у практиці педагогічного спілкування.

Ще одним провідним напрямком онтогенезу антиципації у період дорослості є .подальший розвиток автобіографічного антипинуваиня. При цьому, характеризуючи дорослість, як певну цілісність, слід підмітити, що нона сама складається з послідовності різних етапів, в межах яких автобіографічна антиципація набуває специфічних рис. Пов'язано це з рядом причин. Перша з них полягає в тому, що майбутній відрізок жиггєвого шляху, який є об'єктом автобіографічної антиципації, є більш тривалим на початку дорослості, ніж у середині цього періоду, а тим більше наприкінці. Це, зокрема, суттєво ускладнює задачу автобіографічного аптинниувапия для молодої людини. З одного боку, їй треба планувати і передбачати більш масштабний підрізок життєвого шляху, ніж у середній чи пізній зрілості, а з другого - їй бракує того жиггєвого доспілу, який иабуваеться. на більш пізніх фазах дорослості. Надалі ж нарощується і життєвий досвід і • зменшується хронологічно той потенційний підрізок життєвого шляху, який треба антинипувати. Це накладає істотний відбиток на розпиток

автобіографічної антиципації на початку дорослості, у середині цього періоду та наприкінці.

Неоднакова й інтенсивність автобіографічного антиципування ■впродовж періоду дорослості. Б одні моменти життєвого циклу цей процес загострюється, а в інші стихає. Пов'язано це буває як із зовнішніми обставинами, які змінюють поступ по раніше вибраному чи просто звичному життєвому шляху (наприклад, розлучення, звільнення з роботи, травма, стихійне лихо, війна тощо), так і з внутрішніми чинниками. До останніх можна віднести накопичення знань та життєвого досвіду до тої міри, коли це призводить до . якісного стрибка у внутрішньому розвитку, що спонукає людину переглянути своє ставлення до себе, до інших, до суспільства і, навіть, до світу в цілому. Ще один внутрішній чинник - це ' періодичне спрацьовування протягом життєвого циклу особливого рефлексу, який можна було 6 назвати рефлексом життєвого самовизначення. Про наявність такого рефлексу, точніше інстинкту, говорять і життєві спостереження і накопичені наукові дані про досить строгу періодичність виникання у людини потреби підводити підсумок пройденому життєвому шляху і визначати програму та напрямок його подальшого спрямування. Відбувається це під час вікових криз, ряд яких включає до свого складу і період дорослості.

Першим критичним моментом є вже сам початок дорослості. Треба адаптуватися і' до ролі дорослого, що передбачає повну ’ відповідальність за самого себе, а то іі за інших людей. Треба вирішити також і цілий ряд проблем життєвого самовизначення: набуття освіти, вибір та освоєння професії, вибір системи життєвих цінностей та ідеалів, досягнення матеріального добробуту, вирішення житлової проблеми, створення сім'ї тощо. Початок . дорослості знаменується також і смисло-життевими шуканнями. Між 25-30 роками настає відносно спокійний період.

Активізація автобіографічного аитиципування в умовах кризи середини життя може виконувати кілька функцій. Де і подальший розвиток мрій молодості, конкретизація загальної життєвої програми, створеної ще в юності, та її контрольна перевірка та корекція. Це і перебудова життєвого задуму юності, якщо він з якихось причин не може бути реалізований. Це може бути і, по суті, перпинна побудова програми життя, якщо цього не було зроблено свого часу в молодості, або ж добудова життєвих, планів, якщо в юності воно було сплановане тільки до середини. На останній випадок Є.І.Головаха вказував як на типову рису, притаманну

життєвій перспективі в юності. Після закінчення фатального десятиліття наступає, яіс правило, підносно спокійний період. Удоволеність життям знову підвищується, і людина поринає у новообрану чи усталену життєву активність. Але у передпенсійний вік настає попа криза. Треба готуватися до пенсійного етапу, старості, яка істотно відрізняється від попереднього періоду. Адже від професійної діяльності, найчастіше, треба відійти. Тому постає питання, яку діяльність і спосіб життя слід обрати надалі, щоб заповнити прогалину, іцо утворюється. Від того, як автобіографічне антшшпувашш здійсниться наприкінці зрілості, значною мірою залежить і адаптація людини у період старості, пенсійного віку.

Щодо позначення віку на професійному антиципупанні, то спеціальних досліджень тут бракує. Життєві спостереження щодо цієї проблеми суперечливі. З одного боку, досягнення похилого віку пов'язують з набуттям великого професійного досвіду, що є важливою основою передбачення та планування. З другого боку, висловлюються і протилежні думки (К.Висьпевська-Рожковська, А.Кларк). Напевно, поява вищезгаданих суперечливих точок зору на антіщипаціїші здатності .людей похилого віку коріниться у складності ■■ розвитку феномена професійної антиципації і неоднозначності набуття великого професійного досвіду. Останній, певно, може і покращувати антиципування, створюючи для останнього відповідну базу, і погіршувати, створюючи умови для упередженості та консерватизму. Говорячи образно, досвід може і відкривати очі у майбутнє, і накладати на них шори. Але у> цілому досвід дає все ж таки більше користі, ніж шкоди. Коли у людини у процесі гсронтогснезу починає слабнути працездатність, то це трапляється, як правило, за рахунок інволюції не антицішаційних, а інших складових. У першу чергу це стосується необхідного для професійної діяльності мінімуму здоров'я,' фізичної сили, витривалості, швидкості тощо. Більше того, розвиток саме антиципації на пізніх етапах професійної кар'єри дозволяє до певної міри компенсувати послаблення інших компонентів у структурі професійної здатності. ‘ ■

Проте, як би антипинаційні здатності не компенсували регресування інших складових професійної здатності, настає час, коли ця компенсація вже стає недостатнього і літня людина змушена полишати свою професійну діяльність, ,хоча сама професійна антиципація ще лишається у своєму розвої. ■ Враховуючи це, у багатьох сферах професійної діяльності літніх людей

використовують як консультантів, наставників, радників і їх професійна антиципація продовжує служити загальній справі. Хоч. якщо професійна діяльність людний є перш за все розумовою і невисокі вимоги ставить до фізичних даних, то людина може повноцінно працювати і впродовж практично всього геронтогенезу.

Досягнення пенсійного віку висуває нові запити і перед автобіографічною антиципацією. Людині треба визначити, як жити на якісно новому відрізку життя. Від того, настільки успішно вдалося побудувати визначені життєві плани на майбутнє, значною мірою залежить міра задоволеності життям у літньому віці. Таким чином, від розвитку здатності до автобіографічного антиципування залежить- і психологічне самопочуття і, навіть, психічне здоров'я літніх людей. При цьому в умовах соціальної нестабільності труднощі автобіографічного антиципування людей пенсійного віку особливо загострюються. Перехід до якісно нового етапу життєвого шляху у них відбувається на тлі якісно нових і непростих соціальних умов. Тому побудова життєвих планів щодо пенсійного відрізку життєвого шляху у сьогодняшиіх людей похилого віку є більш складним завданням, ніж це було у недалекому минулому. Песимізм і почуття безперспективності серед літніх людей став особливо поширеним.

Важливим моментом автобіографічного антиципування у старості є визначення людиною свого відношення до смерті. Але сучасне наше суспільство у процесі соціалізації погано озброює людину чіткими установками до проблеми смерті. Подібна тема хоч і не є забороненою темою розмов, але і не вважається достатньо пристойною. Така невизначеність сучасної нашої культури до проблеми смерті спричиняє батьох літніх людей розв’язувати її шляхом звертання до більш ранніх культурних трактовок смерті, які дає релігія. -

Все сказане стосується геронтогенезу антиципації в умовах, перш за все, фізіологічного старіння, яке лишає антиципаційиі здатності добре збереженими. При патологічному старінні може спостерігатися і деградація антиципування, у тому числі і автобіографічного. Такі висновки можна зробити на підставі досліджень В.В. Болтенко, які свідчать про те, що процес старіння осіб у будинках-інтернатах для літніх людей проходить такі етапи: обмежена трудова активність, спілкування як остання соціально спрямована діяльність, "егоцентрична" активність, оберненість у світ минулого, фаза аутизації і повного згасання особистості. З кожним з

цих етапів звужується і діапазон активності, і рівень саморегуляції, і смислова сфера особистості, система її цінностей. Поступово відмирають соціогешіі потреби і все більше оголюються потреби вітальні. Разом з цим звужується і хронотоп, у якому живе старіюча людина. Спочатку згасає інтерес до майбутнього, але ще зберігається до минулого, потім перестав цікавити і минуле. На останніх етапах старіння хронотоп звужується до "тут і тепер", пов'язаного з реалізацією вітальних імпульсів. На самому останньому етапі починає розмиватися навіть і сприймання теперішнього, зникає особистіше відношення до себе, самосвідомість розпадається.

П'ятий розділ "МІІСРОГЕИЕЗ ЛИТИЦИПУВАІІНЯ ТЛ СТРУКТУРА ЛНТИЦИПЛЩЙНИХ ЗДАТНОСТЕЙ ЛЮДИНИ''

прнсвяченші аналізу місця процесів антиципації у загальній структурі психічного відображення, струмуруванню самого процесу антиципації, тих продуктів, які отримуються у ньому "на виході", а також будова людської здатності до антиципації. У. цьому розділі показується, що загальний процес психічного відображення розщеплюється на антиципацію, презенсоспскцію і ретроспекцію симультаитно в синхронічному плані, з іншого боку - аналогічне розщеплення здійснюється і сукцесивно в діахронічному. плані. Пояснити це можна тим, що психічне одночасно має властивості неперервності і дискретності (А.В.Брушліиськіш). З . позицій дискретності розщепленні! психічного відображення здійснюється сукцесивно, тобто послідовно, а з позицій неперервності -симультаитно, тобто одночасно. При цьому буде доцільним для, опису єдності дискретності і неперервності психічного ввести поняття нечіткої дискретності (тобто нечіткої розчленованості). Членування, розщеплення психічного відображення па антиципацію, ретроспекцію та синхросиекцію є нечітким як у синхронічному, так і в діахронічному плані. З цієї причини питома вага вказаних підироцесів у синхронічному плані хвилясто подібно варіюється в залежності від фаз їх діахронічного розщеплення.

Основою здатності до антиципації є досвід суб'єкта, який доцільно розглядати як складну багаторівневу систему з нечіткими суб’єктивними моделями подій і нечіткими імовірніснім» зв'язками між ними. Розглядаючи іншу форму існування антиципації -процесуальну, треба також врахувати, що діяльність та спілкування мають ієрархічно-рівневу організацію. Виходячи з цього, можна припустити, що антиципація як психічний процес може займати

зо

будь-який із цих рівнів. Так, ангиципуваїшя може бути психофізичною-функцією в структурі операцій або виступати як операція, що входить до складу певної дії, може бути спеціальною дією в структурі діяльності або спілкування. В окремих же випадках процес антиципації може і сам трансформуватися в особливий різновид діяльності або спілкування. Більше того, в суспільстві існують навіть спеціальні різновиди професійної діяльності людей, основним змістом яких виступають, по суті .саме процеси антиципації (гадання, астрологія, прогностика, футурологія і т.п.). Від місця антиципаційішх процесів у структурі діяльності або спілкування залежать і його специфічні особливості, зокрема їх усвідомленість. На рівні. психофізичних функцій та операцій ангиципуваїшя має иеусвідомлюваний характер. Усвідомлювання воно набуває лише на рівні спеціальних дій або спеціальної діяльності (спілкування).

У рамках будь-якого з цих рівнів можна також розрізняти чотири різновиди антиципування: цілепокладаїшя (акценцію),

планування (програмування), експлоративие і результатне прогнозування. Практично кожен з цих різновидів здійснюється як у формі психофізичних функцій або операцій, так і в формі спеціальних дій або діяльності.

Продукти процесів антиципації - це все те, що отримується на виході процесу антиципування. Це і вербальний опис майбутнього, і числове його визначення, тобто аятицшіаційна категорізація. При цьому ті категорії, поняття, під які підводиться майбутнє, можуть використовуватися не тільки в прямому, але і в метафоричному або символічному значенні. Іншою формою продукту антиципації виступають "картинки" майбутнього, які малює наша уява і які можуть мати як схематичний, так і конкретний характер, включаючи найдрібиіші деталі. Прн цьому уявні образи майбутнього можуть приходити мимоволі, а можуть і конструюватися довільно в результаті спеціальних, нерідко значних, зусиль.

Цікавим різновидом антиципаційних образів є ті, які будуються під час сну і які часто називають віщими снами. Можна виділяти також і галюціиаційиі антиципаційні образи. Щоб їх викликати, шамани та інші древні ворожбити приводили себе за допомогою ритуалів у стан трансу або ж досягали цього за допомогою спеціальних наркотичних речовин. Але когнітивні продукти антиципувания чи то в формі катетеризації, чи то в формі уявлення, ис вичерпують усього їх спектру. Людина не тільки конструює модель майбутнього, але і займає по відношенню до

можливого майбутнього Іісвну позицію, емоційно-вольове відношення до того, що станеться. Цс відношення проявляється в антиципаційних станах, таких як надія, тривога, оптимізм, песимізм, ¡«снага і т.п. При цьому міра, в якій когнітивна модель збуджує рмоційпо-вольову сферу, залежить від часової віддаленості ¡штішипованого майбутнього, його ймовірності, значимості. Зрозуміло, дальність, імовірність та значимість визначаються самим суб’єктом і є суб'єктивнимн. У загальному випадку чим вищі значення когнітнвиій моделі майбутнього людина приписує за вказаними параметрами, тим інтенсивніше збуджується емоційно-рольова сфера. Така закономірність, наприклад, проявляється в градієнті мети: чим ближче мета, тим сильніше вона мотивує людину. Напевне, подібне явище має місце і для планів та прогнозів, а не лише підносно до мсти.

Іншого формою регулятивних ефектів антиципації є переднастройкн та установки. Переднастройка є свого роду персдготовність, що передує більш повній готовності, яка описується поняттям "установка". Тобто зародження будь-якої установки - цс більш чи менш розгорнутий .процесуальний акт, в якому готовність нарощується під нульової до повної готовності. В одних випадках цей процес займає долі секунди, в інших - секунди, а то і хвилини. При цьому готовність може бути як позитивною, так і негативною і проявляється не тільки в мобілізації до дії, але і в утримуванні від нераціональних дій. Оскільки установки, як правило, переходять у дії, то слід виділити і поведінкову та комунікативну форми продуктів антиципації, що находить своє вираження в підготовчих, превентивних та цілеформуючих діях, а також у комунікативних іюшдомлсннях прогностичного характеру. Крім того, тс, що ми антиципували в своїй уяві, може п тій чи іншій формі ’’матеріалізуватися". 3-піл пензля художника виходить картина, яку художник до того побудував (зантишшував) у своїй фантазії. Столяр робить шафу, яка до того існувала тільки в його уяві. Письмеиник-фантаст або науковець переносять свої думки на папір,

і от ми читаємо книжку про наше майбутнє •( можливе або Іісможливе). Не буде перебільшенням сказати, що ми просто оточені "матеріалізованими" (у предметному чи інформаційному розумінні) продуктами людської антиципації. Отже, у широкому спектрі продуктів антиципації можна виділити такі їх різновиди: антіпшиапійна категоризація майбутнього, аитиципаційні образи, аіпициііацішп стани, аитиципаційні переднастройкн та установки,

антиципаційно-орієнтовані предметні та комунікативні дії, а також інформаційно та предметно матеріалізовані продукти антиципації. Причому всі вони пов'язані між собою і утворюють певну послідовність, слідуючи один за одним у процесі поступальною розгортання процесу антиципувашш.

Таку закономірність можна назвати законом антиципатогенезу, згідно з яким у процесі антиципувашш відбувається поступально-поетапне нарощування продукту антиципації, починаючи з когнітивних антиципаційшіх ефектів, потім до них додаються емоційно-вольові та установчі, до якнх, у свою чергу, приєднуються поведінкові та матеріалізовані ефекти антиципації. Ці етапи можуть мати різну тривалість і навіть, тою чи іншою мірою, накладатися один на одного. При цьому має місце накладання різних стадій антиципатогенезу одна на одну. Так, матеріалізовані ефекти шляхом зворотного зв'язку впливають на когнітивці, завдяки чому антиципатогенез ' набуває кільцевої структури. Так, у процесі виконання якоїсь тривалої та складної справи людина будує певні плани, з яких випливають відповідні дії, що дають певні результати. Враховуючи ці результати, суб’єкт вносить корективи в наші плани, на основі яких пареслюються нові дії і т.д. Іншою цікавою формою взаємодії різних стадій антиципатогенезу між собою та реальністю є "ефект Едіпа", під яким, в широкому смислі, розуміється вплив прогнозу події на здійснення самої події.

У шостому розділі "РОЗВИТОК ТА КОРЕКЦІЯ АВТОБІОГРАФІЧНОЇ АНТИЦИПАЦІЇ" загальні міркування щодо розвитку антиципації людини конкретизуються на матеріалі автобіографічної антиципації.

Здатність до автобіографічного антиципування є продуктом особливого різновиду научіння, яке здійснюється впродовж усього людського життя. Здебільшого цей процес перебігає стихійно. Воно виникає як супутний ефект жпттєздійснення особистості. Цілеспрямоване научіння автобіографічній антиципації може здійснюватися у рамках як традиційного підходу, де переважає повідомлення та сприймання відповідних знань, так і у рамках активних групових методів, де домінують тренувальні вправи, спрямовані на формування відповідних навичок та вмінь, а також корекцію та розбудову образу власного майбутнього суб'єкта. Обидва вони реалізуються у нашій роботі у формі розробки відповідно орієнтованих циклів бесід з психології життєтворчості і ангнцшіаційно-оріентованого біографічного тренінгу. Бесіди з

психології жигтстпорчості були спрямовані на озброєння слухачів систематизованими знаннями, важливими для ефективного автобіографічного антицинування. Зміст бесід був побудований з використанням не* тільки науково-психологічних знань, але і прислів'їв, афоризмів, прикладів з художньої літератури, поезії. Окрема бесіда включала в себе лекційні, діалогічні та дискусійні компоненти, а загальна тривалість становила 1,5 години. Сам же цикл складався з 8-12 бесід в залежності від аудиторії і обставин. Аудиторію складали три категорії слухачів: старшокласники, студенти та люди середнього піку. По закінченні занять ми просили слухачів висловити свою думку як письмово, так і усно щодо користі матеріалу занять. На підставі цього ми судили про їх ефективність. Показниками такої ефективності ми вважали думку слухача про відчуття користі для нього від циклу занять з психології життетворчості. Практично всі слухачі всіх груп (4 гр. -старшокласники, 3 гр. - студенти, 3 гр. - середній вік) визнали курс психології життетворчості для себе цікавим і корисним.

Основним завданням антиципаціііло - орієнтованого біографічного тренінгу е психологічна допомога учасникам групи в побудові суб'єктивної моделі власного майбутнього та стимуляція розвитку здатності до автобіографічного аптиципувашгя. Груповий характер занять дає змогу психологу не тільки працювати одночасно з десятком клієнтів, але і організовувати між ними взаємообмін та взаємозбагачення автобіографічного антиципувания.

Інтенсивно та поглиблене знайомство з життєвими- цілями, сподіваннями, побоюваннями та розрахунками інших, порівняння їх з власними моделями свого майбутнього створює також сприятливі можливості для більш глибокого усвідомлення власних надій, планів та очікувань. Цьому сприяє також і розповідь про своє бачення власного майбутнього', а також розпитування з боку груші про життєві нерспсктизи і плани кожного учасника. Це допомагає більш чітко прояснити суб'єктивну модель власного майбутнього, з’ясувати в ній прогалини та слабкі місця і накреслити шляхи її збагачення, корекції та вдосконалення. • •

Група може допомагати своїм учасникам також і груповим аналізом проблеми власного майбутнього для кожного її члена. Ефект групи в даному випадку полягає в доповненні індивідуального процесу автобіографічного антиципуваня груповим процесом біографічної антиципації. . В результаті цього людина отримує змогу порівняти власне бачення свого майбутнього з

баченням свого майбутнього іншими, ідо значно розширює автобіографічнії» кругозір. Ведучий гру«« не тільки організовує вищеназвані процеси, але і ознайомлює учасників групи з широким діапазоном наявних . у людській культурі технологій автобіографічного аитиципування, дає їх науково-психологічний аналіз, пропонує науково-виважені концептуальні схеми та процедури автобіографічного передбачення та планування.

При цьому ставиться мета не тільки репродукції культурно вироблених технологій автобіографічного аитиципування, але і їх критичний перегляд та творчий розвиток у системі відповідних вправ. Така система вправ спиралася на різні засоби категоріальної та символічної презентації суб'єктивних моделей майбутнього: слово, жест, художньо-графічний образ.

У першому разі своє бачення власного майбутнього, окремих ного аспектів чи життєвого шляху в цілому учасник представляє у формі усної розповіді перед групою. Члени групи потім ставлять йому запитання на уточнення та деталізацію розповіді, а також запитання стосовно їих моментів, які не були описані. Жестова презентація образу майбутнього або життєвого шляху' в цілому здійснюється через пантомімічне зображення послідовності життєвих подій та станів, які очікує чи планує переживати людина. Художньо-графічна символізація бачення майбутнього чи життєвого шляху в цілому проводилася у формі змальовування життєвих подій станів та обставин. При цьому інформаційне навантаження накладається не тільки на окремі малюнки, але і на їх композицію.

При виконанні вправ на символізацію дається спеціальна установка генерувати символи, віддаючись на плин внутрішнього, часто незрозумілого імпульсу. Саме він несе інформацію про підсвідоме аитиципування, і передчасне намагання його зрозуміти може призвести до його блокування. З цієї причини варто розчленувати генерацію символів майбутнього і їх рефлексію. Рефлексія символіки майбутнього здійснюється через груповий аналіз малюнків чн пантоміми кожного члена групи. При цьому група намагається дати інтерпретацію символів майбутнього даного виконавця, розкодувати їх значення та значення композиції символів. Вислуховуючи різні версії, виконавець порівнює їх з власним, часто дуже розмитим їх розумінням. Таке порівняння, як показує досвід, значно полегшує усвідомлення і аналіз символічно презентованих моментів майбутнього.

Описані три типи спрап конкретизувалися у залежності від фази та етапу тренінгового процесу. Першу фазу можна назвати аналітичною. У них процес осмислення йде аід суб'єктивної картини життєвого шляху в цілому (перший етап) до образу майбутнього в цілому (другий етап), а потім і до окремих аспектів та стадій майбутнього (наступні етапи). Далі йде протилежний процес -синтетична фаза. Після аналізу окремих аспектів та стадій. майбутнього переглядається знову майбутнє в цілому, а потім і реконструюється нова картина життєвого шляху. Таке аналітичне заглиблення у майбутню частину життєвого шляху і наступна синтетична реконструкція є суттєвою рисою, яка відрізняє наш антиципаціішо-орієїітоваїшй біографічний тренінг від біографічного тренінгу (О.О, Кронік, Р.Л. Ахмеров), де зосередження уваги та інтелектуальних зусиль торкається тільки суб'єктивної картини життєвого шляху а цілому і спеціального пропрацьовуиания суб'єктивної моделі майбутнього не робиться.

На кожному з описаних етапів категоріальна та символічна презентація отримує різне спрямування. Спочатку (і в кінці) - на життєвий шлях о цілому, потім - на майбутнє в цілому, потім - на окремі його стадії та аспекти. Цей процес є своєрідним для кожної групи, з якою гіриходнться працювати. Творчий процес роботи над власним майбутнім залежить від індивідуальності як окремих учасників, так і атмосфери, що формується при їх об'єднанні у групу. Тому тривалість фаз' і етапів у різних груп різна. Загалом тренувальний процес коливається від 9-14 занять по 1,5-2 години кожне. Кількість учасшіків, оптимальна для занять, - 5-7 чоловік.

На сьогодні ми маємо досвід роботи з 5 групами (29 учасників молодого та середнього віку) за методом аіітинипаційно-орієнтованого психологічного тренінгу. Про ефективність нашого тренінгу ми робили висновки з наступних опитувань членів груп. Опитування торкалося того, наскільки в результаті тренінгу змінився образ власного майбутнього і наскільки такі зміни члени груші пважали для себе продуктивними.

Практично псі учасники груп відмічали зміни у суб'єктивному образі майбутнього, у формі його продуктивного збагачення, 65 відсотків відмітили істотну, а 24 - кардинальну конструктивну - його перебудову. Звичайно таку оцінку ефективності тренінгу можна вважати лише попередньою. Проте і вона дає підставу говорити про велику перспективність і нагальність. розробки різних, варіантів антицішаціґіно'орієнтованого біографічного тренінгу.

Психологічна допомога при утрудненнях автобіографічного антиципування. може здійснюватися і у формі психологічного консультування. Бичленування проблеми особистого майбутнього у психологічному консультуванні може здійснюватися шляхом включення у процес бесіди запитань про бачення особистістю свого минулого, теперішнього і майбутнього, їх хронологічне окреслення, подійне наповнення та якісну характеристику. Інформативним прийомом при цьому е пропозиція умовно визначити питому вагу у відсотках чинників минулого, теперішнього та майбутнього у виникненні даного життєвого ускладнення особистості.

Наступний етап полягає у визначенні конструктивних та деструктивних елементів автобіографічного антиципування. Одна з деструктивних форм цього процесу полягає в надмірній концентрації, "зациклюванні” на майбутньому. Таке явище, можливо, е не менш деструктивним, ніж- брак передбачливості. Взагалі деструктивною буде будь-яка ригідна фіксація психічного відображення на одному з часових модусів. Виходячи з цього можна відокремити умовно і різні варіанти таких фіксацій: •• футуроверсія (фіксація на майбутньому), презенсоверсія (фіксація на теперішньому), ретроспекція (фіксація на минулому) та фантастоверсія (ірреалістичіїі мріяння). Більш конструктивною буде оптимально гиучка концентрація психічного відображення иа різних модусах та рівнях психологічного часу.

• Складність автобіографічного антиципування також обумовлена спрацьовуванням Ефекту Едіпа. Стратегія психокорекційної роботи повинна бути спрямована, з одного боку, на знешкодження деструктивних проявів Ефекту Едіпа, а з другого * на використання його конструктивного потенціалу. Мета таких бесід полягала в тому, . щоб допомогти побачити і зрозуміти прояви Ефекту Едіпа у різноманітних життєвих ситуаціях і спонукали наших клієнтів використовувати його позитивний і нейтралізовувати негативний потенціал.1 Це суттєво допомагало знизити рівень неспокою , а то й зовсім його зняти.

У "Висновках” підводяться підсумки работи та окреилюється перспектива подальших досліджень.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ

1. Психологія розвитку антиципації людини: Монографія.

Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1996. - 204 с.

2. Вступ до психології антиципації: Навч. посібник

Дніпропетровськ: ДДУ, 1996. - 96 с.

3. Прогнозирование п педагогическом общении: Метод,

рекомендации для учителей, преподавателей. педвузов,

студентов.- Днепропетровск, 1990. - 27 с.

4. Педагогічне прогнозування: Методичні рекомендації. -

Хмельницький, 1990. -39 с. - (у співавт. з Каньосою П.С.)

5. Психологія ділових переговорів:. Методичні рекомендації. -Хмельницький, 1996. -38 с. - (у егіівавт. з Коноваловою O.A.)

6. Вчитель прогнозує моральну поведінку школярів// Початкова школа. - 1990, № 6. - С. 45 - 46. - (у співавт. з Сингаївською I.A.)

7. Антиципація як компонент комунікативного потенціалу педагога//Психологія: Рссп. наук-мстод. зб. - Київ, 1991. -Вин. 39. €.51-57

8. Психологічні основи корекції і розвитку педагогічної антиципації //Психологія: Peen, наук-метод.. зб. - Київ, 1993. - Вип. 41. - С. 69 -76

9. Теоретична модель струкгуруиашіи психологічного часу//

Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність. K., 1993. - Т. 1 - С. 56 - 66 .

10. Самовоспитание назыков прогнозирования в педагогическом

общении// Методические указания по организации и проведению самостоятельной работа студентов. Диепронетроиск: Изд-во ДГУ, 1993 - С. 42 - 46 1

11. О психологических ’возможностях . совершенствования коммуникативного прогнозирования педагогов// Всстиик Днепропетровского ун - та. Педагогика и психология. 1995. Вып. 1. - С. 34 - 38

12. К проблеме понимания субъектом партнера по общению // Психологическая наука : Проблемы и перспективы. Тез. Всссоюз. копф., поспят. 90-лстшо со дня рождения действ, чл. АПН СССР Г.С. Костюка. - Киев, 1990,- Ч. 2. С. 12-13.

13. Прогнозування в моральному вихованні школярі» //Проблемы обучения и воспитания и условиях становления единой системы непрерывного обучения: 'Гсз. докл. -Умань, 1990-С. 5-6

14. Формування прогностичного компонента педагогічного спілкування майбутнього вчителя /'/Пути совершенствования профессионально-педагогической нодготопки учителя в

условиях перестройки высшей и средней школы: Тез. докл. -Нежин, 1990-4.1-С, 85-86

15. Перспективи розвитку теорії антиципації //Актуальні

проблеми психології.' Традиції ї сучасність. K., 1991.- Т.1.. С.7-8

16. Проблема антиципации в психологии учителя //Актуальные

проблемы психологии и педагогики в Казахстане. Алма-Ата, 1990-4.1, С. 150-152 .

17. Проблеми підготовки вчителя до роботі и школі

//Неперервна педагогічна освіта: проблеми та перспективи Каменець-Подольскшї. 1993. С. 133-135,- (у співавг. з Каньосою М.І.)

18. Профессиональная антиципация психолога: проблемы теории,

■ диагностика и развитие / / Актуальные проблемы

психологической службы: теория и практика. Одесса. 1992.

Т.2, С. 4-5. - (у співавт. з Виговською Л.П.)

19. Маиіпулятивні ігри в спілкуванні і психологічна культура

вчителя //Практична психологія і розвій таланту. К. 1989.

СГ104-105

20. Проблема жизненной стратегии личности и психологическая помощь студентам // Гуманізація і гуманітарізація -пріоритетний напрямок державної політики України в галузі вищої освіти. Дніпропетровськ . 1992 -Ч. З, С. 39 - (у співавт. з Марішкішш Д.А.)

21. Психологические возможности совершенствования ' коммуникативного прогнозирования педагогов //

Гуманізація і гуманітарізація - пріоритетний напрямок державної політики України в галузі вищої освіти. Дніпропетровськ. 1992 - 4.1 - С. 38

22. Антиципація в структурі маєвтики //Маєвтика в системі психологічних знань. K., 1993 -С. 10-12

23. Реліктові форми антиципації в сучасній культурі // Діалог культур і духовний розвиток людини. K., 1995-С. 125-127

24. Типологія вищих форм антиципації людини //Сучасна психологія у ціннісному вимірі. K., 1994 - Т.1,- С. 31-32

25. Особенности зкспсктаций в деловых переговорах // Сучасна

. психологія у ціннісному вимірі. K., 1994 - Т.2,- C. 12-13. - (у

співавт. з Коноваловой) O.A.)

26. Сприймання та очікування в структурі конфлікту

//Конфлікти D сусиільстві:діагностика і профілактика. Kuïn-

Чсрнівці, 1995.-С.28-30. - (у співавт. з Коноваловой) О.А.)

27. Вилив емоційного стану на динаміку політичних очікувань

/ / Проблеми політичної психології та її роль у становленні

громадянина української держави. К., 1995-С. 169-171. - (у

спіиаііт. з Коноваловой) О.А.) ■

Батраченко И.Г. Психологически а закономерности развития антиципации человека, (фило-, социо-, онто- и микрогеназ антиципирования). Диссертация на соискание ученой степвни доктора психологических наук по специальности 19.00.01 -общая психология, история психологии, Днепропетровский госуниверситет, Днепропетровск, 1996. '

Диссертация представляется в видо рукописи, содержащей теоретические исследования развития антиципации в фило-, социо-, онто- и микрогенеза, а такжа результаты зкелериментальмо - практических исследований по'коррекции и развитию автобиографической антиципации человека. Установлено, что возникновения - и развитие антиципации обусловлено прогрэссиругощей дифференциацией и интеграцией психичаских процессов на подпроцессы и . надлроцоссы, специализированные на отражении реальности в рамках 'кл.хдого из временных модусов "прошлоо - настоящее - будущее’. Формирование высших, специфически человеческих форм антиципации связано с развитием различных видоа зиакосимдолического опосредования процесса антиципирования, вооружение его различными способами его процедурной орггнигацми и обеспеченна его различными системами антиципирующих схом реальности. Развитие' автобиографической антиципации может быть существенным обрагом усовершенствовано а .условиях онтиципацийно - ориентированного биографического тренинга. . '

Batrachenko I.G. Psychological Correlations of Anticipation Development of Man. (philo-, socio-, onto- a microgsriesis of anticipating). Doctor of Science in Psichology Dissertaiion on speciality 19.00,01 - general psichology,.. history of- 'psichology, Dnepropetrovsk state university, Dnepropetrovsk, 1996. . . . ’ •

The dissertation is presented in manuscript, containing theoretical research into

anticipation development in philo-, socio-, onto- & mterogenesis, as well as the results of

experimental and practical research on correction, & development of autobiographical anticipation of man. it is stated that emergence and development of anticipation is predetermined dy processing difforentation and integration of psichic processes (subprocesses and superprocesses), specifically engaged in reflecting rality whith in the frames of practicular temporal moduses - “past-present-future". Formation of highest, peculiarly human patterns o) anticipation is connected with the development of different kinds of sign - symbolic Intermediation of anticipation process, equipping it wilh various means of its procedure organitatin end providing it with different, systems of anticipating reality schemes. Development of eutobiografical anlicipafion can be essentially perfected terms of anticipation - oriented biographical training.

Ключові слова: '

антиципація, філогенез, соціогенез, ектогенез, мікрогвнез, автобіографічна антиципація, біографічний тренінг. .

ТИП. rbrtf _яд>:. JL -юо.