автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Русская литература XX века в контексте культового сознания (опыт историко-функционального анализа).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Русская литература XX века в контексте культового сознания (опыт историко-функционального анализа)."

сг>

от Нац1ональна Акадел/ия наук Украши 1нститут л1тератури ¡м. Т. Г. Шевченка

CNJ

ГЛОТОВ ОЛЕКСАНДР ЛЕОН1ДОВИЧ

¡ндекс УДК 882 (09)

РОС1ЙСЬКА Л1ТЕРАТУРА XX СТОЛ1ТТЯ В KOHTEKCTI КУЛЬТОВО! СВ1ДОМОСТ1

(Спроба ¡сторико-функцюнального аналЬу)

10.01.02- Росшська лггература

Автореферат дисертаци на здобуття наукового ступеня доктора ф1лоломчних наук

КИ1В — 1997

Дисертащоо е рукопис

Робота виконана на кафедр1 роайськоТ мови та штератури Тернопшьського державного педагопчного шституту

ОФ1ЦВЙШ ОПОНЕНТИ:

доктор фшолопчних наук Б1ЛИЙ ОЛЕГ В А СИЛЬ ОВИЧ,

npoeidnuü науковий ствробтник eiddmy фтософи культуры, етикита естетики Iucmumymy фиюсофй HAH Украшы

доктор фшолопчних наук ЗВИНЯЦЬКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЯНОВИЧ,

saeidyean кафедры мгжнародних eidnocun i ceimoeöi купътури М 1жнародного шституту лтгвктики i права (м.Кшв)

доктор фшолопчних наук, старший науковий ствробтник МАЗЕПА НАТАЛ1ЯРОСТИСЛАВ1ВНА,

npoeiduuü науковий ствробтнш-консулътант eiddiny ceimoeoi jiimepamypu та компаративктики Ыституту лтератури ш. Т. Г. Шевченка HAH Украти

Провадиа установа: Харгавський державннй ушверситет, кафедра icTopfi росшсько! лггератури

Захист eidöy деться годит на заЫдашп

спец1олгзоеано1 вченсп paj)u}l '01.24.01 при iHcmumymi лтератури т.Т.Г.Шевченка НАНУкраши (Kuie, вул.М.Грушееського, 4)

3 дисертащао можна ознайомитись у б1блютещ 1нституту Лтератури im. Т. Г. Шевченка HAH Украши

Автореферат розюланий.

И. /¿f?

Вчений секретар спеша_тзовано1 вченоТ ради

айшчеру О. I.

Протягом останжх десяти роюв у тому роздт1 л!терату-»ознавства, що дослщжуе проблеми л1тератури ХХ-го стгпття, :постер1гаеться процес, який практично повнютю вкладаеться г поняття «¡сторико-функцюнальне вивчення л1тератури» у точу сенс1, як його трактуе, наприклад, «ГПтературний енцикло-|едичний словник»: «Вивчення функц1анування лп"ератури у :вщомост"| публии, ¡сторичноТ динам1'ки читацьких «вар1ант1в» мтературних твор|'в, а також репутацж писыиенниюв»1.

Сощально-полп-ичн! змши у суспшьств! викликали бурх-|ив! змжи у критичному та юторико-л1тературному середовищг 1никли ва ¡деолопчж пщпорки теорл лтератури, встяю кри-ерм сощалютичного реал1зму, таю, як партмнють, народнють ощо, на чому в основному базувалася ¡стор1я радянськоТ [¡тератури (роайськоТ, украУнськоТ, грузинськоТ I т. д.). I вияви-юся, що ¡снуюч1 багатотомн'| академтж дослщження, вузюсью [¡дручники, солщш монографн нтим, кр1м фактичного ма-ер1алу, до того ж, як стало ясно, зовам не повного, похвали-ися не можуть I до ужитку не придатж. «1сторична динамжа» репутацм письменниюв» творила фантастичш метаморфози: ¡еззаперечж авторитеты радюно скидалися, на п'едестали га-1асливо встановлювалися забул ¡мена та назви.

У цтому минуле десятил1ття у л!тературознавств'| без-¡оязно можна визначити як цтком революцшне. I цей рево-поцжний ентуз1азм наблизив багатьох дослщникш до того, що !ез вагань, як ¡деоломчно неспроможж, викреслювалися з ;торм лп"ератури XX стол!ття ¡?иена та явища. «Чорний писок» розростався як сшговий клубок, I невдовз1 виявилося, ^о пись?ленник!в, яких не торкнулася проказа б'тьшовистськоТ ^еологГГ, взагал! немае.

Репутафю багатьох не рятувало й те, що вони потрапи-и пщ жорна сталЫських репресш. То хто ж залишився у ко-□рт'| безгршних? Х1ба що письменники, яю принципово не аймалися сучасною Тм людською слтьнотою I надавали пере-агу, скаж1мо, св1тов1 природи, таю, як М. Пр/'швш, Паустовський, В. Б1анш тощо. Або ж автори, що належать о лп-ератури так званого роайського заруб1жжя, яю творили ам усе життя, як В. Набоков, або ви'|'хали лор'шняно недавно, к В. Аксьонов.

Литературный энциклопедический словарь. - М.: Сов. энциклопедия, 1987. -С. 138.

Ситуац1я, якщо «7 розглядати у цтому, а не шд кутом зору кожного окремого ¡нтерпретатора, досягла р1вня абсурдности Двадцяте столгтя у росшсьюй лггератур! стало зяяти порожнечею.

3 метою подолання цього абсурду автор даного дослщження пропонуе розглянути ¡стор1Ю роЫйськоТ л1терату-ри XX СТОЛ1ТТЯ — у м найбтьш визначених фактах та яви-щах — з ¡ншоТ, в'щмжноТ вщ традицмноТ, соцреалютично'Г, по-зицн. Проста замша одного набору ¡мен ¡ншим, на думку ди-сертанта, е малопродуктивна заняттям. Хочемо ми цього чи ж, твори, котр1 тепер, у свга1 нашого нижшнього знания ¡стори, видаються нам перекрученням ц(еТ ¡сторм, були написан!, мали величезну читацьку аудитора, вщображали, а часто й витворювали масовий свтогляд, складали багато в чому стрижень л1тературного процесу. Так, були й ¡нал твори, таю, що залишалися до часу у письмових столах, що не знай-шли, на жаль, свого сучасного читача й не справили на нього своечасного впливу. Саме такими е парадокси саме ц'|еТ доби. Але ц1 парадокси й треба вивчати.

Основж положения дисертаци були апробоваж у висту-пах на м'1жнародних наукових конференцтх у Тернопол1 (19891995), Варшав! (1992), Ополе (1993), Катовицях (1993, 1994), Жешув1 (1994), Бтостоц! (1993, 1994), Ольштиж (!993), Зе-лежй Гур! (1991, 1993, 1994), Мшську (1994), Чержвцях (1991, 1992).

Запропоноване дослщження складаеться з1 Вступу, двох РоздЫе, Висновку та Ыбл'юграфп (117 позицж). 06-сяг роботи - 354 сторшш. Ктыясть лублкафй за темою дисер-тац|'йного дослщження -19.

А * *

У «Встут» автор як Постановку проблеми висувае тезу про сакральну, релИйну сутжсть як бшьшовистськоТ ¡део-логн, так I створено!' у цю добу лггератури, аргументоване доведения якоТ е метою й завданням цього дисертацмного досл'щження.

У дисертацГ) йдеться не про реабт1тац'1Ю так званих радянських письменниюв. Бтыие того, автор настшьки далекий в|'д цгёУ думки, що дозволяв соб1 досить часто стояти дещо осторонь по в'щношенню до анал1зованих письменниюв. Про-понуеться концепфя юторико-л'1тературного контексту, у якому

знаходиться мюце практично уст явищам минуло! доби, як усунутим новими СуСПШЬНО-пол|'тичними в1яннями, так { нов'|тжм. Сутнють запропонованоУ концепцП- ¡сторм розвитку ростськоУ лпгератури XX стол^тя, яка полягае у тому, що, на думку дисертанта, письменники—основоположники ново'! течи, а услщ за ними — й теоретики л'1тератури, неверно визначили властивють нового героя — ноая нових щей, й являе собою новизну цього дослЦркення. За переконанням дисертанта, яке вм намагався всеб1чно аргументувати, як сам1 ц1 ¡деТ, так \ герой, були аж нтк не нови

Сусптьство, розвиваючись по страл1 ¡сторм, на злам! Х1Х-ХХ СТ0Л1ТЬ вийшпо на виток, типопопчно под1бний до перюду, який вже колись ¡снував. Близька, якщо не аналопчна, юторична ситуация викликала до життя схож'| соц1альн1 потреби, що, природно, вщбилося й на под1бност1 сусгпльно-пол1тичних гасел часу. Мова йде про ¡сторично под1бн1 доби раннього християнства та пролетарських революцт. Що стосуеться л1тератури, то вона, опинившись у ¡деолопчно замкненому простор!, з одного боку, першою виявила свою ор-гажчно притаманну Уй художню чутливкть й стала спиратися у своему внутршньому розвитку саме н? найближч1 аналоги, тобто — на християнсью ¡деали, християнських героУв, хри-стиянсью сюжети, а з другого боку — була змушена м1мжрува-ти, вливати старе вино у нов! м1хи.

Звичайно, автор реферовано! роботи не претендуе на посщання ¡стини у останшй шстанцп. Проте запропонована концепшя "1стор!У роайськоУ л1тератури XX стол1ття мае в соб1 ту незаперечну властивють, що вона е цшюною та послщов-ною ! тим самим — цтком придатною у прикладному значенш як ¡нструмент анал^у явищ лтературного процесу, неодно-значнють якого вже достатньо виявилася у своУй обеззброюю-чт голизж.

А осктьки усе тзнаеться у пор1внянж, пор1вняльний анал1з тексте В!чноУ Книги та ростськоУ лкератури XX стол1т-тя м'|г би стати корисним й тим, хто прагне зрозум1ти, що саме лежить у основ1 оджеУ з св!тових релтй.

Обидва вищезгаданих аспекти, на думку автора, нада-ють дослщженню необхщну актуальжсть.

Як провщний операцтний методолопчний принцип застосовуеться принцип пор1вняльного вивчення лггера-

турних явищ. Основним моментом ¡стини, що визначае сутнють подйносл р1зних лтературних творш, е встановлення типу пор1вняння, серед яких прийнято видтяти а) ¡сторико-генетичне, б) ¡сторико-типолопчне та в)культурну взаемод1ю. В анал1зованому випадку застосовуються два близьких, але аж жяк не тотожних методи у )'хн'1Й сукупностч. Беручи за основу ¡сторико-функцюнальне вивчення л1тератури, автор вико-ристовуе засоби пор!вняльного вивчення. Вщбуваеться це тому, що вибраний автором зр1з л1тературноТ юторм виявляе себе пщ впливом двох часових вектор'ш, нацшених як у минуле, так й у майбутне. Анал1зуючи типолопчж под1бност1 творш соцреал1зму та текстов Б|бл1"|, дисертант стае на позицП" компа-ративюлв. Розглядаючи ж тексти радянськоТ доби з точки зору нижшнього дня, «¡сторик лтератури бере на себе м1с1ю критика»1, тобто — займаеться ¡сторико-функцюнальним вивченням лтератури. У юнцевому рахунку це означав, що, переслщуючи мету визначення ¡сторично'| функцп л1тературних явищ, яю анал'1зуються, автор дисертацшного дослщження з огляду на необхщнють використовуе засоби порюняльного вивчення л1тератури.

У рамках «Вступу» ставиться питания «Про сайенто-лопчне значення лггературознавства як науки», у ход1 розгляду якого автор приходить до висновку про те, що л1тера-турознавство, як 1 будь-яка гумаштарна наука, перш за все, суттево вiдpiзняeтьcя вщ том них та природничих наук тим, що як матер1ал для дослщжекня у ньому приймаеться матер1я, яка принципово не пщдаеться точному аналЬу, тобто такому що не припускав двох або й бтьше трактувань. Йдеться про людську свщомють та результата ТТ д1яльност1, тобто про ма-тер!ал, буття якого починаеться з чуда, що його жхто дос1 не пояснив, що ¡снуе вш по правилах, описати яю у |'х сум! ще не вдалося н|'кому, й розвиваеться принципово непередбачувано.

Якщо за вихщне положения приймаеться принципова неможливють доведения будь — яко'Г науковоТ фто-лопчно| ппотези, а точнше — численнють однаково перекон-ливих, однаково доводжуваних ппотез. залишаеться лопчно продовжити його думкою про те, що у правоту т(еТ чи ¡ншоТ ппотези можна тшьки пов'фити, ув1рувати. Таким чином, якщо

1 Литературный энциклопедический словарь. - М.: Сов. энциклопедия, 1987. -С.138.

фундаментом точних та природничих наук е саме знания за визначенням («я знаю»), то в основ|' наук гумаж'тарних лежить не що ¡нше як в1ра.

У фтологп ¡снуе певною м1рою об'ективний матер1ал дослщження, який можна опрощено визначити як текст [«Текст, — писав М. Бахгт'н, — (письмовий та усний) як пер-винна дажсть взагал1 усього гумажтарно-фтолопчного мислення (у тому числ'| навкь богословського та фтософсько-го мислення у його витоках)»1], а от усе решта, придане до об'екту Ц1е"| науки: суб'ект дослщження, засоби, що ним оби-раються, можливосл — усе це е непростимо суб'ективним.

Осктьки гумажтарш науки за визначенням е науками людинознавчими та Ъсжм надзавданням е — розповюти людиж про не'Г саму, про людину, у випадку з фтолопчними науками юнцевою метою дослщницькоТ д'|яльност'| лжгвюта та л1терату-рознавця повинно бута якщо не написания шюльного лщруч-ника з мови та лтератури, то принайми! саме таю дослщження, як'| первюно були б спрямоваж на висування та обфунту-вання таких ¡дей, концепфй, метода та засоб1в роботи над текстом, яю дадуть можпивють вчителю мови та л1тератури якомога ефективн/ше здмснити завдання первинноТ фто-лопчноТ осв1ти.

Кр1м того й разом з тим, магочи на уваз1 принципову вщсутжсть загальноприйнятого ужверсального науково-фтолопчного взагалг та л1тературознавчого зокрема ¡нстру-ментарт, л!тературознавство гносеолопчно може розгляда-тися як форма не сттьки суто науковоТ, ск'тьки науково-художньоУ свщомостЬ Тут дуже сильно д)е фактор авторитета. Все той же М. БахтШ вважав, що «уеякий ¡стинно творчий текст завжди е у якшсь вшьке та не визначене наперед емтричною необхщжстю одкровення особистостк Тому вж (у своему свободному ядрО не припускае аж каузального пояснения, анI наукового лередбачення»2. Отже, ж'тературозна-вець, в остаточному шдсумку, повинен бути таким же творцем художньо')' (науково-художньоТ) джсност1, як I автор тексту, що аналЬуеться.

1 Бахтин М. М. Литературно-критические статьи. - М.: Худож. лит., 1986. -С.473.

2 Там же. - С.477.

Практичне значения. Матер1али цього дисертацшного досл1дження можуть бути використаж тд час ведения курсу лекц|й з ютори росмськоУ лтератури XX стол1ття, спецкурсу «Б|бл1я як лтературний тв'|р», у робол спецсем1нар1в з сучас-ноТ росшськоУ лггератури.

* * *

Виникнення роздшу «Типолопчна спшьшсть та практична своерщнють релИУ та ¡деологм» у цьому л1тературо-знавчому дослщженш е далеко не випадковим. Воно обфунто-вуеться вихщним положениям про те, що л1тература онто-лопчно е частиною та формою т1е"Г чи ¡ншоТ сусш'льноУ свщо-мостк А коли у дисертацн йдеться перш за все та у значим мф1 про воображения у Л1тературних творах сусптьно-юторичних процеав, то неминуче виникла необхщнють у виз-наченж сутност1 цих процест.

Не намагаючись дати досл'щжуванш доб! всеохоплюючу та вичерпну суспшьствознавчу характеристику, автор дисер-тащУ видтив у цьому роздт1 деяю основж аспекти, яю вплину-ли на своер'|днють даного ¡сторичного перюду.

Початковим постулатом е думка про те, що релтйнють як форма сусптьноУ свщомост1 становить нев)д'емиий атрибут людськоУ цив1п]зац]У у ход'| уЫеУ знаноУ ¡стор!У. Людина сусптьна— це людина релтйна. Людина як вид не може бути переломною. 1ндив1д може бути атеУстом, але на Земл1 не було жодного егносу, який не створив би яко-гось виду е^рування. А вт!м, й свщомий атеУзм багато хто з су-часних доотдниюв взносить за структурними ознаками до ро-зряду релИйного св^огляду.

Релтя як така виконувала й продовжус виконувати цтий ряд не замжних шчим ¡ншим функцю, задовольняючи багато сощальних потреб людини: тзнавальж, естетичж, ко-мун"1кац'1йн'|. Приналежнють до леТ чи ¡ншоУ релтйноТ конфесн надавала ¡ндивщу вщчуття сощ'альноУ захищености Причому, релтйжсть, не будучи первинно притаманною, перв)сною, родовою ознакою гомо сатенса, е властивютю достатньо ро-звинутого людського соц!уму, такою ж вторинною, як ¡дея дер-жавносл.

Таким чином, автором реферованого дослщження вису-ваеться теза про те, що релтя, яка усв'|домлюеться як цт'юна система переконань, заснованих на ¡ррацюнальному знанж, е

1еминучою складовою частиною будь-якоТ сустльноТ свщо-иост1. Навгть у тому випадку, коли сусшльство декларуе свою принципову арелтйжсть, воно обов'язково вимушене запов--)ювати жшу, яка при цьому утворюеться, чимось структурно "юд'|бним. Ця теза обфунтовуеться у наступних трьох тдроздтах.

* * *

У пщроздМ «Про релтйшсть росшського народу»

висуваються таю положения.

Релтйн'ють ростського народу е суперечливою, оск'шь-

ки:

а) Виб1р саме християнськоТ релюТ залежав вщ оджеТ людини й, будучи по сут1 ц¡лком дов/льним, виявився ¡сторично випадковим, у зв'язку з тим, що Русь знаходилася на роздор|'жж1' р|'зних рел!пй й з однаковим р|'внем вфопдност!' могла прийняти будь-яку ¡ншу;

б) осктьки величезжсть територи, розловсюджежсть розселеност1 викликала переконажсть у виключносл наци, релИйна ¡дея у Роем набула яскраво вираженого держав-ницького, великодержавного забарвлення. Роайське право-слав'я стало знаряддям вттення централ1зовано'|' ¡мперськоТ держави та як державна релИя прийняло ¡дею Третього Риму, ¡дею великодержавного мещанства. М. Бердяев писав: «Роайська нацюнальна зарозумтють виявляеться у тому, що РоЫя вважае себе не ттьки найбтьш християнською, але й единою християнською краУною у свт. Католицтво зовам не визнаеться християнством»1.

Таким чином,

а) окремий роаянин виявився готовим до того, щоби легко прийняти будь-яку в\ру, якщо вона тшьки не перешкод-жае його природному ¡снуванню;

б) роайська державно-релтйна ¡дея вщбилася у пре-тензи на евтове тдерство. Говорячи про ¡дею соборност1 свято» РуЫ, О. Ф. Лосев писав про «роайську нацюнальжеть як оргажчний ¡нтернацюнальний центр передового людства»2.

Взята окремо роайська людина — це поганин у Христк Але рос'шська держава — це вже обраний Богом народ, покли-

1 Бердяев Н. А. Судьба России. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - С.9

2 Лосев А. Ф. Философия. Мифология. Культура. - М.: Политиздат, 1991. -С.510.

каний на своему приклад1 розв'язати проблеми усього люд-ства.

Така духовна атмосфера свп"оглядно пщготувала без-болюний перех1д до нового в1росповщування —бшьшовизму.

У п'|дроздт1 «БЗльшовизм як новий аспект релИ!» висуваються нижченаведеж постулата.

Параграф «Сутшсть основоположного м'|фу» при-свячений доведению тези про те, що бтьшовизм — релтя, заснована на м/ф/ комун/зму:

а) |уиф комужзму, нар"1жним каменем якого, як обфунто-вано доводить Лосев у фундаментальна прац1 «Д(алектика м1фу»1, було марксистське вчення, виявився структурно под1б-ним до релейного ¡«¡фу про рай;

б) як ¡дея комунгстичного устрою св1ту — м1ф комужзму якнайбтьш вщповщав традицмному, з поганських чаЫв, св1то-глядов1 роа'йськоУ людини. «Роайська релИйнють, — вважав М.Бердяев, — жжочна релюйжсть, рел1п'йнють колективноТ бюлопчноУ теплоти, яка переживаеться як теплота мютична. У жй слабо розвинений особистий релИйний початок, вона боУться виходу з колективного тепла у холод й вогонь особис-тоУ рел!пйност|»2. Тобто, колективнють комужзму також в!дпо-вщала нацюнальним особливостям характеру рос'тнина.

У пapaгpaфi «Формуванкя доггла^в та канок!в бтьшовистськоУ в!ри» йдеться про те, що догмати й канони новоУ релИТ були створеж за принципами, яю д1яли у христианству серед них засадничими е:

Першорядне значения достов!рност1 «¡фу «наукового комужзму», що мютить у соб1 ц'тий ряд положень науково-под'1бного канону: про етапи побудови сощал'13му та комужзму, у всьому свт та в окремо взятт краУж, про класову боротьбу та диктатуру пролетар1ату, про роль селянства та трудовоУ ¡нтел1генцн, про соц1ал'ютичне змагання та планову економжу, про особистють та маси у 1стори' тощо — достов'^ност, що осягалася

*

*

1 Лосев А. Ф. Философия. Мифология. Культура. - М.: Политиздат, 1991. -С.97.

2 Бердяев Н. А. Судьба России. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - С.10.

а) «усезнанням» апостол!в новоТ вфи, повсюдним застосуванням статистичних даних, вмтою мантуляфею ними;

б) «демократизмом», апелящею до особистого досвщу слухач1в, псевдоочевидною близькютю постулате hoboi вфи широким масам.

II. РелИйний пафос причетносл неоф1та доленосним моментам ¡стор'н, вогонь якого розпалюеться для акцентуван-ня потр1бних аспект1в, для висв1тлення необхщних м!сць, але аж жяк не ycie'i картини, ппербол1защя значения подш, що вщбуваються.

III. Обов'язковють ¡сторичного обфунтування hobo'i Bipw, принципова вщмжнгсть Жовтня як такого ¡сторичного факту, що змшив долю людства й скерував його на новий шлях. «Жовтнева револющя, перша звитяжна софалютична рево-люц1я, поклала початок визволенню суспшьства Bifl експлуа-тацн людини людиною, великому соц|альному оновленню св1ту, вщкрила шлях в1д каппгал1зму до соц1ал1зму та комужз-му»1.

IV. Виявлення воропв hoboi Bipn. Як Новий Запов1т рясже прокляттями на адресу фарисеТв, так й ш'дручник ¡CTopiT КПРС — на адресу меншовиюв та троцкисте.

V. 1дея виключнооп, обраносл прихильниюв новоТ Bipn. Нав1ть голодуючи та мерзнучи радянський громадянин вщчу-вав себе бтьш привтейованим у пор1внянн1 з жителями ка-п!тал1стичних краж, тому що «я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек», тому що ми, радянський народ, «т'юно згуртований навколо КомужстичноТ партп, впевне-но йдемо у авангард! сагового громадського прогресу, разом з народами братн!х сощалютичних краж прокладаемо усьому людству шлях до св1тлого майбутнього — комужзму»2.

VI. 1дея всезагальноТ piBHocTi новонавернених, впро-вадження нового морального кодексу. «Гуманж стосунки та взаемна повага м)ж людьми: людина людиж — друг, товариш i брат»3.

1 Наша Советская Родина. - М.: Политиздат, 1978. - С.8.

2 Там же. - С.202.

3 Там же. - С. 177.

VII. 1ерарх1'защя оргажзацмноУ структури: «Пролетар!ат немае ¡ншоУ зброТ у боротьб1 за впаду, kp'im оргажзац'п»1. Хоча зафжсоват у Статут!' парти вимоги сувороУ парп'йно'Г дисци-плши, шдпорядкування меншосп бтьшост1 та безумовноУ обов'язковостт ршень вищих оргажв для нижчих стосувалися ттьки члежв парти, але «Комунютична парт1я Радянського Союзу е KepiBHOK» та спрямовуючою силою радянського сусшльства, ядром його пол^ичноУ системи, ycix державних та громадських оргажзацм»2.

* * *

У п1дрозд|'л1' «Бтьшовизм проти peniri'í» анал1зуються причини того, чому бтьшовизм, под1бно до християнства, бо-ровся з попередньою релтею.

Це вщбувалося, по-перше, тому, що революцшж демократа, предтеч1 бтьшовизму, чия д1яльшсть офщжно була визнана «родоводом нашоУ ¡деУ», здебтыиого були вщщепен-цями ортодоксального православ'я, клерикального середови-ща, яке спиралося на самодержавство (Аналопчно — Icyc у буденному сприйнягп сучасниюв був борцем за визволення в1д римського поневолювання).

По-друге, згодом атеУзм як фтософська основа бтьшовизму став, по cyTi, видом догматичного богослш'я, яке протистоУть християнству, прагне його заступити (Продовжуючи аналопю, можна згадати, що апостол Павло був вже римським громадянином й кори ста вся уЫма птьгами сзо-го становища).

* * *

У «Висновках до роздшу першого» автор дисертац» приходить до законом!рного умовиводу про те, що причини протистояння бтьшовизму та релтУ були не св1тоглядними, а кон'юнктурними, пол1тичними.

KpiM того, робиться спроба прогнозу ймов1рного розвит-ку бтьшовизму, який зводиться до того, що у б1льшовизм1, аналопчно з християнством, буде вщбуватися й вже вщбу-ваеться розподт на «конфесн».

Ленин В. И. Полное собрание сочинений: В 55-ти тт. - М.: Политиздат, 1965.-Т.8.-С.403.

СССР. Энциклопедический справочник. - М.: Сов. энциклопедия, 1979. -С.171.

Анал1зуеться також сптьна з християнством причина соц|ально-психолопчноТ хиткосп бтьшовизму: принципова вщсутнють ¡ндивщуальноТ свободи людськоУ особистосп.

У результат анал|'зу дисертанг приходить до висновку про те, що у Радянському Союз1 ¡снувала офщ'мна державна релтя, що називалася марксистсько-ленжським свпчзглядом, ус\ основш ознаки якоТ е структурно под1бними до хри-стиянства. Ця релИя була не насильницьким, а природж'м по-родженням як ¡сторичних обставин, так \ оргажчного характеру цього етносу. Православ'я на момент здмснення сощальноТ революци себе морально вичерпало й значною мюою дискре-дитувало, тому нове в'фосповщування було вкоршено портня-но легко.

* * *

У роздШ другому «Теми та жанри пам'яток хри-стиянськоТ л1тератури I роайська лпгература XX столггтя»

анал^уеться теза, яка стверджуе, що росмська л1тература XX столптя функцюнувала у контекст! культово! свщомости

У пщроздт1 «Християнсьм теми та мотиви» об-стоюеться думка про те, що християнська образжсть здавна притаманна роайсьюй лп-ератур1, як будь-ямй ¡ниш европо-центричнм лп"ературк «Слщ пщкреслити, — писав А. Нямцу, — що письменники р1зних краТн та епох нерщко ви-користовували Б1бл1ю як загальновщомий зразок для створен-ня стил1зованих обробок, яю мають актуальну для Ухнього часу пол1тико-1деолопчну спрямованють»1.

— Ще до революци у л/тератур( активно використовува-лася християнська й взагал! б!бл!йна образжсть;

— Засновник соцреал1зму М. Горький створив свгй фундаментальний роман «Мати» за евангельськога схемою;

— О. Блок у поем! «Дванадцять» вводить образ Христа;

— С. СсенШ створюе своТ революцмж поеми саме як «богоборчесью»;

— М. Булгаков на евангельському сюжет|' будуе роман «Майстер та Маргарита»;

1 Нямцу А. Е. Новый завет и мировая литература. - Черновцы: Черновицкий госуниверситет, 1993. - С. 13.

— Ч. Айтматов у ромаж «Плаха» дублюе Булгакова, використовуючи евангельсью мотиви вже як чисто культуро-лопчне тло.

Для росмськоТ л'1тератури б'|блтж теми та образи е ор-гажчним культурним компонентом, який не несе у соб/рел/гш-ного забарвлення (нав1ть атеТст Чернишевський Тх викорис-товуе).

* * *

У п'|дрозд'|л1 «1стор'1я сакрал"1заци радянськоТ л'1тера-тури» анал!зуються причини та перебег перетворення росмськоТ л1тератури XX стол'птя з св'тськоТ у сакральну, культову.

Причини цього явища онтолопчно двоТсгп. 3 одного боку:

а) Доба пролетарськоТ революцп та пер'юд раннього християнства типолог/'чно под^бш, тому

б) утворилася юторична ситуац1я, що породила ана-лопчний тип словесноТ творчостк «закрытий», тобто такий, у якому «единою або принаймж абсолютно домЫуючою суспть-ною функц!ею людського слова може бути т'тьки екзегетична функц'1я навивания певного надособистюного щеолопчного змюту, нав1ювання, що не спираеться на усвщомлено-особистюне ставлення того, що сприймае до висловлення»1.

3 другого ж боку, християнська л'1тература, яка мае ыйжнародне значения й глибинж традицм ¡снування у роайсьюй культур^ справила ¡сторико-генетичний вплие на свщомють автор1в, на р!ВК1 схем та кол1зм твор1в.

У ход! анал1зу було виявлено принципову розб1жжсть типолопчних та юторико-генетичних под!бностей:

— будь-яка европоцентрична, а та кож — росгйська кпа-сична реалютична лггература використовувала образи й теми Б(бл11, збер'|гаючи Тхню номшащю;

— росшська л1тература XX стол^тя «закритого» типу використовувала б<бл1йн1 й перш за все — евангельсью схеми, накладаючи )'х на юторично ¡нших героТв.

Так, наприклад, Булгаков та Горький виходили з одного, евангельського сюжету, але Булгаков використав образ

1 Тюпа В. И. Соотношение каузального и имманентного в литературном развитии // Литературный процесс. - М.: Изд-во МГУ, 1981. - С.74-75.

Христа, а Горький надшив Павла Власова бюграфЫною схемою Меси.

Аналопчно й у християнств'| запозичений з ¡нших релИй культ вмираючого та воскресаючого бога був накладений на юторичного 1суса й став центром християнського Символу в!ри.

У процеа стабт1зацП' суслтьства сформувалася офщ1йна ¡деолопя, яка не допускала вщхилень, у тому числ1 — у мистецтв1 та Л1'тератур1. /Мтература все бтьш набувае вигля-ду «закритого» мистецтва, у результат чого у жй утворюеться ¡деолопчний канон.

Зусиллями ¡деолопв бтыиовизму пролетар1ат надтяеться виключним привтеем ¡дейноТ чистоти та правоти, а пролетарське мистецтво оголошуеться едино в1рним способом вщображення реальноТ д'тсност!. Таким чином формуеть-ся монотеТзм у мистецтв1.

Йде контрольований процес кристал1заци постулате нового мистецтва у нових ¡сторичних обставинах, вщкидання двозначностей апокриф'т, зведення до единого знаменника, канона.

* * *

У шдроздш1 «Перший Вселенський Собор ра-дянських письменниюв. Новий Запов'1т та соцреал'13м»

йдеться про ¡стор1ю створення теоретичного догмата новоТ в1ри — метода соц!алютичного реал1'зму.

Формула соцрэал:зглу, будучи глибинно сакральною, у своТх основних, визначальних складових частинах генетично, типолопчно та структурно виявилася под!бною до Символа в1ри християнства. Формулу соцреал1зму можна подтити на чотири компонента, свого роду — члени символу в!ри: 1) реалам («правдиве зображення дшсностЬ>); 2) законом'|р-нють, обумовленють виникнення («¡сторично-конкретне»); 3) перспективн|'сть («революцмний розвиток») та 4) виховне значения («¡дейна переробка у дус1 соц1ал1зму»).

Такими ж е складов! й Нового Заповпу, а також й християнського Символу в!ри як своерщного короткого конспекту евангел1я: 1) реал|'зм — детальна бюграф1я 1суса, з описом створених ним чудес та пророцтв, а також — актом воскресж-ня; 2) законом1ржсть — постжш посилання на старозав1тних пророюв, яю провютили прих'щ МесГ| та обставини фе"! поди;

3) перспективжсть — общянка другого пришестя й життя в'шно-го; 4) виховне значения — проголошення нових моральних норм (у Нагорнш проповщО, повчальна ¡стор1я створення хри-стиянських общин, що описана у «Д'/яннях апостолш» та Посланиях.

3 точки зору ¡деологи теор!я соцреал1зму та основи Свангел1я мають вщверто класовий характер, спрямований проти багатих та можновладц1в. К. Каутський, говорячи про ¡деолоп'чну сутнють Нового Запов1ту, вщзначав, що «перш за все ми зустр1чаемо класову ворожнечу до багатих»1. Заклик до боротьби проти гнобител1в червоною ниткою проходить скр1зь б'тьш'ють канон'1чних текстов християнства, що робить це вчен-ня ¡деолопчно близьким до марксистськоТ теори класовоТ боротьби.

Марксизм, який досить обережно трактував роль осо-бистосл у ¡сторп, не м(г допустити ушверсал!зацП значения одтеТ людини (хоч й називався ¡менем одшеТ людини). Й тому на роль Меси, спасителя роду людського, був висунутий цтий колектив, а докладные клас — пролетар1ат. Саме пролетар1ат й став «центром благов1щення» соцреал1зму. «Визвольна бо-ротьба пролетар1ату та ¡деУ наукового соцшл^му — необхщж умови для формування мистецтва соц1алютичного реал|'зму»2.

Написано безл'1ч рлонографм, ям досл'щжують, як кри-тичний реал!зм, попередник реал1зму соц1алютичного, у своему розвитку досягнув такоУ досконалост!, що зайшов у глу-хий кут, вих1д зв!дки було вщнайдено ттьки його зд1бним си-ном та спадкоемцем (реал1зм — пр1звище, соц'1ал'1стичний — ¡м'я). Було збудовано струнку схему: класицизм породив сентиментален, сентиментал1зм породив романтизм, романтизм породив критичный реал!зм, критичний реалам породив со-ц1ал1стичний реал1зм. «Законом1ржсть виникнення со-ц!зл!стичногс реал!зму — це висновок, до якого приходить кожний об'ективний дослщник л1тератури XX стол^тя»3. Як I автори Нового Запов'1ту, теоретики соцреал1зму не скупилися на пророчий пафос, передржаючи переможну ходу нового ху-

1 Каутский К. Происхождение христианства. - М.: Политиздат, 1990. -С.307.

2 Волков И. Ф. Творческие методы и художественные системы. - М.: Искусство, 1988. -С.213.

3 Анисимов И. И. Современные проблемы реализма. - М.: Сов.писатель, 1977.-С.134.

дожнього методу. «Л1тература 80-90-х роюв буде в основному розвиватися у р1чищ|' тенденцш, яю проявили себе у роки 60-70-тЬ>1.

* * *

Одним з найголовжших завдань християнського в1росповщування у перюд його зароджемня було узгодження постулалв нового вчення з святим письмом, котре вже ¡снува-ло, необхщжсть встановлення безперервного законом1рного зв'язку Старого та Нового Заповтв.

3 числа багатьох, наск'тьки в'щомо, евангелюлв у ка-ножчний Новий Запов-1т ув'|йшли, як можна припустити, саме т1, що найб'тьш повно та переконливо продемонстрували родинж та духовж поеднання головних героТв Старого та головного героя Нового Заповп-у.

У пщроздт! «Старозав1тна ¡стор1я та радянський ¡сторичний роман» робиться акцент на тому, що аналопчне завдання постало й перед художниками слова доби перемятого соц1ал1зму. Для того, щоби обфунтувати ¡сторичну зако-ном1рн1сть саме такого сусптьного ладу, необхщно було хо-дожньо переконливо продемонструвати послщовну неми-нуч/сть його, що випливала з усього попереднього розвитку людськоТ цивЫзаци. У пор1внянж з авторами Нового Заповпу радянським письменникам в1р1шити цю проблему було досить просто. Свангелюти не мали аж права, аж можливост1 перепи-сувати чи переробляти Старий Заповгг, в'ш вже ¡снував й був надто широко в!домим.

Радянсью ж автори втьно занурювалися углиб ¡стори, цтком безкарно створюючи у жй саме т'| вера'! под'ш, яю в'щповщали головним ¡деолопчним постулатам теорп ¡сторич-ного матер'!ал'|зму, та з ус'|ею очевиджстю етверджували пра-вом'|рнють пришестя на ¡сторичну арену держави диктатури пролетар1ату. Рецепт був справд1 простим: усе в минулому повинно сш'впадати з сьогоденням.

Автори ¡сторичних ромажв та повютей, яким вдавалася така мажпуляцт з найбтьшим художжм ефектом, користува-лися, звичайно, максимально можливими шльгами як вико-навц1 найважлившого державно-полочного замовлення. Творцям ¡сторичних ромажв та ю'нофтьм1в вщдавалася не

1 Кузьменко Ю. Б. Советская литература вчера, сегодня, завтра. - М.: Сов.писатель, 1981. - С.415.

менша пошана у Радянському Союз], жж героям-льотчикам або, у новий час, космонавтам.

Найбтьш яскравим прикладом реал'|заци ¡деолопчного надзавдання була творча бюграфы О. М. Толстого, який ви-користав св!й неабиякий художжй талант для вттення цього надзавдання, для пересування картин реальност'1 художньоУ до розряду реальность хоч ! в!ддаленоУ у чаа, але дшсноУ. В результат! чого, зокрема, його роман «Петро Перший» з устхом подтвердив законом!рн!сть провщноУ ¡сторичноТ рол! проле-тар!ату та обфунтоважсть демократичного, але жорсткого, нав1ть, за потребою, — жорстокого способу правлшня у держав!.

Обидва ц! завдання були вельми актуальними, й Тхне розв'язання значною м^рою сприяло змщненню сакрально-ун!тарних позиц!й як бтьшовистськоТ щеолопчноУ теори, так й марксистськоТ душеспасительно'! практики. У рамах же со-щалютичного реал!зму як художнього методу творчють О. М. Толстого та його послщовниюв й соратниюв створювало класичний прецедент формування творчого мислення у його максимально «закритж», тдпорядкованш актуальн!й пол!тич-жй ¡деУ форм'|.

Ю. Тынянов, що не прийняв цього постулату, був зви-нувачений у вщход! вщ вир'ниення актуальних завдань часу, у тому, що В1Н «занадто захопився !сторичною об'ективн!стю '! тому мимовол1 звузив свою тему»1 , «що для Тинянова !СТор!Я — зас!б в)дходу вщ виршення злободенних сьо-годн!шн!х завдань»2.

Бтьш1сть ¡сторичних ром а кист! о обирали набагато б!льш уторований шлях. Головними героями вони не мудруючи лукаво брали беззаперечних з актуально-!- пол^ичноУ точки зо-ру д!яч!в визвольного руху: Степана Разжа («Раз!н Степан»

A. Чапигма), Омеляна Пугачова («Омелян Пугачов»

B. Шишкова), Олександра Радищева («Радищев» О. Форш) i т. д. I ¡стор!я виглядала в повжй вщповщност! з запропонова-ною в основоположних документах лш!ею.

1 Русская советская литературная критика (1917-1934). Хрестоматия. — М. «Просвещение», 1981.-С.190.

2 Там же. - С. 187.

17 * * *

1ншого не менш вежливою проблемою творц(В образноУ системи християнського в1ровчення було завдання вт'тення особистостч Вчителя 1 Спасителя. 3 одного боку, Христос — це помазаник Божий, визначений згори, неминучий 1 невщворот-ний, а тому — такий, що мае владу повчати, лкуаати, воскре-шати 1 карати. А з другого боку, це людина з земною бюгра-ф1ею, що вийшла з товщ1 народноУ, що поадае як людсью чес-ноти, так \ людсью слабкосл.

Обидв|' ц|' сторони автори Нового Запов1'ту розкрили з максимально можливою повнотою, створивши образ пщнесе-ний \ зворушливий, мютичний \ глибоко земний, що знаходить вщгук у дупл як ¡нтелектуала, так 1 простого обивателя. Хри-стиянство завоювало пашвне становище серед духовних вчень не сттьки завдяки своТм теоретичним максимам, яю не вам до снаги, сюльки завдяки особистост1 1суса Христа, доля якого, парадоксальна за своУм сполученням небесного 1 земного, здатна приголомшити будь-яку уяву. Якщо розглядати Но-вий Запов1т як лтературний тв|р, то саме головний його герой е найбтьшою творчою удачею автор|'в. А з погляду компара-тивютики необхщно визнати, що такий персонаж у св1товт л1тератур1 е взагал1 ужкальним.

Природно, що л1тература нового часу, вступивши на шлях сакрал1заци, не могла не використовувати лопчну схему образу Меси. Самим по соб1 1сус Христос як персонаж у силу своеТ «неюторичностЬ> I як ноай «опг/му для народу» до ортодоксального радянського л1тературного твору, зрозумто, права входу не мав.

У тдроздт! «Пошуки Мес1|» йдеться про те, що як ти-повий позитизний герой радянськоУ л'|тератури активно вико-ристовувався типаж МеаУ, осктьки нова л1тература нагально потребувала нового позитивного героя, роль якого згодом бу-ла сформульована ще й теоретично, як головного елемента нового художнього методу — соц1алютичного реал1зму, що вщр1зняе цей метод вщ попереднього — критичного реал1зму. Тому так важливо було знайти безпомилков! художш шляхи створення образу позитивного героя епохи творения небува-лих соф'альних шдвалин.

Творчим чуттям вщчуваючи ¡деальну, стопроцентну ужкальжсть самоУ структури образу Христа, творц'| новоУ л1те-

ратури встяко намагалися використовувати найбтьш дшов» елементи ц^еУ структури в створенж образу, який би зм1г реал1зувати споконв'нне прагнення людського ¡деалу, прикладу для наслщування, зразка.

Першим на цей шлях став М. Горьний, що, як першо-прохщник, майже не приховував, що бюграф!я Павла Власова, героя роману «Мати», написана не сттьки за канвою дол1 реального Петра Заломова, сюльки за л!н!ею земного життя 1суса Христа. Але Власов був створений ще до революци, до голов-них ¡сторичних подш \ тому не зм1г виконати своеТ функцп повн|'стю.

Черговий герой — Павло Корчапн з роману М. Островського «Як гартувалася сталь» — виступив вже в двох ¡постасях: а)як Мест \ б)як власний евангелют ( в особ! прототипу героя — самого Миколи Островського).

Василь 1ванович Чапаев («Чапаев» Д. Фурманова) фунтовно тдтвердив свою евангел1чну репутац1ю, закртив-шись в апокрифичному жанр) анекдоту.

ГПтературна критика намагалася нав'язати роль еван-гелюта \ М. Шолохову, безусшшно вимагаючи вщ героя його роману «Тихий Дон» Григорт Мелехова мес'|анських рис.

В м!ру освоения уах тонкоиув вттення образу со-ц1ал1стичного Христа новим щаблем художнього розвитку став колективний образ молодогвардмцш у роман! О. Фадеева «Молода гвард'м». ГероТ виконують жертовну роль Меем, од-ночасно своею численж'стю дотримуючи марксистську за-пов1'дь про виршальну роль в ¡сторн не особистостей, а на-родних мае.

До безкрайност.' експлуатац!я нав!ть безпрограшних прийом'1в у художшй творчост! продовжуватмся не меже, тому тиражування радянського Месп заюнчилося на образ! Свгена Столетова з роману В. Л'татова «/ це усе про нього», що блискуче вичерпав ус\ можливост! продовження феТ лжн ! про-демонстрував своею очевидною невдачею необхщнють и завершения.

ГероТ Горького, Островського, Фурманова ! Фадеева ви-конували функцто сакрального ¡деапьного персонажа, що на р1зних гсторичних етапах був вттенням актуально'!' пол!тичноТ ¡деТ, ствзвучноТ духу часу: передреволющ'йного пролетарсько-го руху («Мати»), пробудження широких народних мае до ак-

тивного поличного життя («Як гартувалася сталь»), нагаль-ност! надмного кертництва в боротьб1 цих мае ¡з ворогами («Чапаев»), масового героизму радянського народу («Молода гвард/'я»). Кожний ¡з цих героУв виконував меаанську функфю для чергового поколЫня, заповнюючи ¡сторико-культурну шшу I реал1зуючи образ Спасителя в запропонованих ¡сторичних обставинах.

Позитивний герой радянськоУ л1тератури завжди розглядався як беззастережне досягнення методу соцреалгё-му. Жертовний пафос, безеумтвна ¡деал'1защя I багато ¡нших ознак вторинного використання образу Меси при створенш цих позитивних героТв дозволяють зробити висновок про латентну

тенденщю до творения культово'! читацькоТ свщомосл.

* * *

У християнсьюй свщомост1, крш заголовного героя, ¡снують ще й численш провщники ¡дей християнства: апостоли, свял \ великомученики. Тхня земна бюграфт може бути навпъ багато в чому схожою ¡з долею самого МесП'. Головною Тхньою вщмжнютю е те, що вони не були творцями якоУсь новоТ фто-софП" життя, творцями ¡ншого аспекту бачення св1ту. Кожен ¡з них лише запроваджував у життя визначене згори, реал1зуючи те або ¡нше розпорядження, той або ¡нший зав1т. Об'еднуе ж Ух нерозривний зв'язок ¡з кер5вною I надихаючою силою, завдяки яюй вони й спрогиожн* найчаслше творити чудеса. У «Д1яннях апостол1в» \ в жит!ях сбятих та вел и ком учению в вщтвореш картини земного буття продовжувачт справи !суса, що були прикладом щоденного служ!ння велиюй ¡деУ для багатьох по-колшь християн.

У шдроздьни «Жит!я святих та великомучеников» анал!зуеться те, як в'щбувалася лп"ературна каножзафя д1яч'т революц1У — ¡сторичних особистостей (святих) \ вигаданих об-раз|в (мучениюв).

Осюльки в основу основ теорн ¡сторичного матер|'ал!зму був поставлений чинник лровщно'Г рол1 в ¡сторм аж шяк не осо-бистосл, але класу, функцт Меси по необхщносл набула в радянсьюй л1тератур! двоУстий характер. 3 одного боку, чита-чев1 потр'1бна Особистють, оджею художньою ¡деею його уяви не вгамувати. Але особистють, нав!ть видатна, у в1дповщносл з теорюю, погоди в ¡сторп не робить. Тому, з ¡ншого боку, ця

Особистють повинна бути плоттю в!д плот1, юсткою вщ кютки маси народноТ, вона повинна бути усього лише вттенням и кращих властивостей.

Тому образ радянського Меси мерехтить у свош факту-ально-юторичжй невизначеносгп. Вж, як 1 1сус Христос, наполовину — ¡сторична особистють, наполовину — легенда. Цтком ¡сторичним цей образ просто бути не м1г. У вах ра-дянських 1сус'1в е реальж прототили, що ¡нод1 носять навггь те ж ¡м'я, але здебтьшого Тхня реальна бюграфт заслана сер-панком легенди.

Саме тому будь-яка, нав1ть найбшьш видатна особистють новоУ епохи не мала шанс'т, у силу законом1рностей марксистского вчення, претендувати на роль Меси, який по-винний був бути вщбитком колективноТ, класовоТ, масовоТ вол"|. Максимум, на який могла розраховувати ¡сторична особистють у радянсьюй художжй дмсносп, це роль святого.

I цшком природно головним претендентом на цю роль став В.I.Лежи. У велиюй художжй спадщиж, що охоплюе р1зномажтж сторони жит1я цього святого, вщображеж, насам-перед, найр^зномажтжил чудодмж властивосп, йому прита-манж, а також фрагменти його способу життя, характерного для традицтного святого.

Дух револющйноУ святосл витае над образом Лежна, який виявляе зв'язок ¡з Всевишньою могутньою силою, у в!рил О. Теардоесьхого «.Лети / п!чнику>.

Священне потряс'жкя В1Д зустр1ч1 з Лежним вщчувае простий солдат 1ван Шадр!н у п'ес! М. Погодша «Людина з рушницею».

Подивом вщ людськоТ звичайносл Лежна пронизано на рис М. Горького «В. /. Лен/н», в)рш С. бсешна «.Каттан Зе/ил/'», поема В. Маяновського «Володимир !ллЫ Лен/н».

У в!рил М. Заболоцького «Ходоки», що описуе в1зит селян до Лежна, створена картина приходу до святого старця за порадою I благословениям.

Мощ1 святого випромшюють чудодмну силу — так у поем! А. Вознесенсыюго «Лонжюмо» описане враження поета вщ тта Ленша, що лежить у МавзолеУ.

Зображення Лента в радянсьюй культурологи (як ¡кона в християнств!) виявляеться таким, що володю силою чудодм-ного впливу, заледве не ртною самому святому:

а) вфш «Розмова з товаришем Леншим» В. Маяковського — не що ¡нше, як беада з духом мертвого;

б) пам'ятник Ленжу в С. Щипачова виявляеться незни-щенним;

в) присуджений фашистами до страти пол1трук у в1рш1 /. С-ельвинського бронзов!е на цокол1 зруйнованого памятника Леншу, перетворюючись у ¡сторичну ф|гуру з витягнутою рукою.

Особливу гостроту, як проблема чистоти роду, викли-кало питания нацюнального походження Ленша, зачеплене М. Шагшян у «Яен/н/'ан/».

У ¡стори християнства вщоме й явище карнавал!зацП' текслв та обряд1в вчення як лопчне, ¡сторично необхщне про-довження канону. Аналопчна процедура вщбулася з образом Ленша у п'есах М. Шатрова.

Трапчна здеб'тьшого бюграф1я святого внасл1док по-ширення ТТ серед мае одержуе риси спрощення, вульгаризацм, лубка. Таким лубком стали численн1 спроби створення худож-нього образу «нацюнального» Лента: ¡ндмського «Ленн/» у М. Тихонова, кавказького в «Прськ/и поем! про Лента» К. Кул1ева, козачого в «Козачому сказаны про Лента» I. Варрави, евенюйського (Елляй), ненецького (Лапцуй) I т. д.

Знайшли свое мюце у когорл святих радянськоУ л1тера-тури, природно, Маркс, Енгельс \ Сталж. Розвинулися вели-чезн! «Марк&ана», «Енгельс/ана>> та «.Сшал!н1анау>.

Революфйж святц1 потребували набагато бЬтьш численного перелку, що й поповнювався за рахунок життепиав в!рних ленжц!в у виданнях типу «Полум'яж революцюнери».

Осюльки класова ¡деолопя передбачала революцшний розвиток сусптьства, то в ход1 боротьби, зрозумто, не обхо-дилося без жертв. I ц1 жертви пщносилися на вштар революцП' в образ1 радянського великомученика.

Цш жертовносл практично вщразу ж був наданий особ-ливий статус, який дещо в!др1зняв и" вщ християнськоУ самопо-жертви. РелИйний мученик (як правило — епохи перших хри-стиян), гинучи в ¡м'я ¡деУ, вщчував у цьому специф'нну епшьнють ¡з долею першоноая ц!еТ ¡деУ 1 тому, маючи гаранлю прийдешнього з'еднання з Христом, не вбачав у своУй смерл жчого катастроф1чного. Це був природний х1д подж, передба-чений ще основоположником вчення.

Для со^альноТ свщомост! новоТ епохи мученицька заги-бель провюника щей пролетарсько"! революци була вже трагедию, проте трагед1ею особливого роду — «оптимютичною» (терм'ш 6с. Вишневського). Властивостей оксюморона це словосполучення набувае тому, що вщповщно до постулате марксизму пролетар1ат е ¡сторично звитяжним, отже, оп1р його супротивников — безглуздий, отже — загибель носив нових ¡дей не виправдана, тобто — трапчна. Проте, всупереч юто-ричжй законом'фносл диктатури пролетар1ату, юльюсть жертв I мучениив перевищувала уа можпив1 спод1вання. I для того, щоб уся ця акщя (револющя, громадянська вмна й усе наступив) не стала просто трагед1ею, Тй й було надане оксюморонне визначення «оптимютична».

а) Пщ цим кутом зору подан'1 уЫ типов'1 великомученики радянсько'Г л1тератури, починаючи з роману О.Фадеева «Розгром», де евангельська притча про загибле зерно одер-жуе свою ¡сторичну реал1зац1ю.

б) Одним ¡з найбтьш вщомих радянських мученимв став герой роману М. Шолохова «.ГИднята цтина» Семен Давидов. Усе «жиле» великомученика Симеона — його духовж I ф1зичж страждання, жертовна загибель, загальна з цього приводу скорбота, обов'язков1 послщовники ! продовжувач! його справи — зведене до р1вня апологи непохитносл ¡деТ, заради котроТ I з'1йшов на священний в1втар герой роману.

в) Специф!'чн|' риси одержало вттення образу мученика час'|в Велико')" ЕМтчизняно"! в]йни. Оскшьки л;,тература цього перюду виконувала цтком визначеж, а саме — пропаган-дистсью функци, и героУ, силою обставим вмськового часу с неминуче приреченими на муки, проте були практично незни-щенними («Василь Тьорк1н» О. Теардовського, «Батальйон чотирьох» Л. Соболева \ багато ¡нших). Сдиним винятком ¡з цього були реальж, ¡сторичж мученики ВеликоТ В1тчизняноТ, якщо вони як художж образи реал1зовувалися ще й у творах лтератури («Зоя» М. Ал1гер, «Олександр Матросов» С. Кирсанова, «Син» П. Антоиольського й ¡нии).

г) У повоеннм лп"ератур! про вмну, коли юлькють заги-блих перестала бути вмськовою I державною таемницею, коли з'ясувалося, що перем^ша сторона понесла набагато бшьш значж втрати, чим та, що програла, змшилася й тенденфя зображення мученика военних роюв. Його вже не оточувала

мютична аура, яку не здатж пробити ворож1 кулК Вш м1г вже й загинути, як лейтенант Плужжков ¡з повюл Б. Васильева «У списках не значився». Проте гине в!н ттьки т'сля остаточного завершения своеТ мученицькоУ функцм, ц'тком по-б'1блтному «смеряю смерть зневаживши». Головним стае ¡нше — ствердження морально'!' переваги радянськоУ людини над супротивником. Ця ¡дея стае лейтмотивом як ц|'еТ повюл, так I ба-гатьох шших твор1в л'|тератури («Пов'ють про справжню люди-ну» Б. Полевого, «Брестська фортеця» С. См/рнова ) т.п.).

д) У ход'| р'озвитку образу радянського великомученика виникнув шлий ряд нових, часом неспод1ваних, нетипових його ¡постасей. Так, наприклад, Андрш Соколов ¡з оповщання М. Шолохова «Доля людини» шсля пильного прочитання вия-вився двгч1 мучеником. Спочатку — уже добре вщомим мучеником военного часу, що пройшов ус! кола пекла, включаючи геену фашистського концтабору. Ця "тостась його вттювала-ся, так би мовити, текстуально. Але приховано, у тдтекст1, вж був ще й мучеником ¡ншого ряду, якому суджено було вщкрито вттитися набагато гнзжше, у героях ¡нших автор1в, тобто мучеником сталшських таборю.

е) Не менш неспод'таним, який поступово набирав силу в радянсьюй л1тератур1, втшенням образу мученика став образ мученика-дезертира. Зрозумто, масовим це явище радянська ¡деолопя, незважаючи на величезну ипькють таких, що опини-лися в полон!, влаавщв, бандер!вцш й тому подЮних, назива-ти не наважувалася. Й тому ка перш ом у етзш, у таких творах, як «НескоренЬ Б. Горбатова, «Дезертир» Ю. Гончарова й тому под1бних, цьому персонажу цтком вщмовлялося в людсьюй сутносп. Проте еволющя образу довела до психо-лопчного сшвпереживання з ним, наприклад, у роман! В. Распутина «Живи /' пам'ятай». У такий споа'б мученики-геро'|' 1 мученики-антигероТ, поступово зближуючись в ¡сторич-ному час1 саме у своему людському мучеництв1, немов позбу-ваються ¡деолопчних шат.

ж) Ще одним шдтвердженням цього стали героТ-мученики з новоТ хвил1 твор1в лкератури, початок яюй поклав О. Солженщин повютю «Один день 1вана Денисовича». Жертви сталЫських тюрем й табор!в, незважаючи на розход-ження причин, що привели Тх туди, виявилися пщ однаково тяжким пресом, який знищив ф розходження. У творах

A. Ахматово)', А. Рыбакова, В. Шаламова й багатьох ¡нших люди перетворюються у «таб^рний пил», але т1, хто зум!в збе-регти в соб1 людську особислсть, парадоксальним чином змжили сутнють ¡де'Г радянського великомучеництва. Вони вистояли ! залишилися людьми не завдяки, а багато в чому всупереч радянсьюй ¡деолош, тим самим спростовуючи своУм ¡снуванням саме щею.

* * *

Одним з головних завдань марксистсько-лежнськоУ ¡деолопУ було завдання виховати нову сЫльноту — радянських людей, що за своею суттю повинж були принципово вщр1зня-тися вщ уах сшльнот, що дониж ¡снували. Тому в л1тературжй творчосл прямо 1 поб'1чно заохочувалася ¡деолопчна, виховна тенденцмжсть, спрямована на формування заданих власти-востей особистосл. У ЫдроздЫ «Виховна функфя» йдеться про те, що, марксизм сходився з християнством, яке дотриму-валося установки на повчальну, дидактичну роль Святого писания. Особливе м'1сце в радянськм л'|тератур'| прид'тялося створенню твор'ю, що безпосередньо несуть у соб1 спещальну виховну функцто. Насамперед такою л1тературою були твори для дггей \ юнацтва, осктьки саме поколшня, що народилися за РадянськоУ влади, й повинж були реал1зовуватися у цш но-В1й сптьнол.

Книги такого роду могли бути прямим морал'!зуванням, катех!зисом, л1тературним вллен.ням продиктозаних норм жит-тя радянського пюнера та школяра, найчаслше завуальова-ним у розважальну, ¡грову або нав'1ть казково-фантастичну форму («6/тя Малеев у школ/ та вдома» В. Носова, «Старец ь Хот а бич» Л. Лаг/на, «Баранюн, будь лю диною!»

B. Медведева й шин).

Найбтьше прийнятною, проте, була форма своерщного морального рецепту для тренування у щоденному подвизК Таким ¡деальним зразком радянськоУ дитини став образ Тимура з повюл А.Гайдара «Тимур та його команда». Не випадково пряме наслщування способу життя цього литературного героя стало обов'язковою нормою, що впроваджувалася радянською виховною системою до повсякденного побуту школяр|'в.

Якщо Тимур став виховним трафаретом для радянського побуту, то Мальчиш-Кибальчиш, ¡нший герой того ж Гайдара, став зразком радянського буття, ¡деалом пол1тичноУ слй-

кост, тобто, тим, ким повинна бути радянська лгодина у екстремальжй ситуацм. У юнцевому рахунку, Мальчиш-Кибальчиш — це те ж образ великомученика за ¡д ею. Отже, метою виховного процесу було формування у свщомосгп ра-дянськоУ людини готовност1 не вагаючись померти за Ра-дянську владу.

Проте, кр1м тих, хто всмоктав вфжсть Радянсьюй влад1 з молоком матер1, досить довгий час об'ектом пильноУ уваги л'|тератури були й т'|, ¡з ким Тимур '1 Мальчиш-Кибальчиш прямо конфронтували, — таю, як Кваюн та Мальчиш-Плохиш. I тут на л1тературу покладалося завдання вже не просто виховання, а перевиховання, навертання у нову в1ру, тобто, щея, ана-лоп'чна тому, як був навернений у християнство один ¡з його воропв, що став пот1м апостолом Павлом, стовпом новоТ рел'|гм.

Цей художжй алгоритм став одним ¡з таких, що найбтыц широко пропагувалися в радянсьюй л1тератур1 та мистецтвк Показовим е зютавлення двох твор1в, що описують процес масового, колективного перевиховання в умовах за-критого виховного закладу. У першому з них, «Педагог/'чнЮ поемЬ А. Макаренка, ця процедура подана очима оджеТ сто-рони — що перевиховуе, у другому, «Реслубл/ц/ ШКЩ» Г. Белих |' Л. Пантелеева, — очима ¡ншоТ, т1еУ, що перевихо-вуеться, сторони. Можна було б оч1кувати розходження в оцшц! результате щеТ Д|:яльносл. Проте цього не вщбулося, поставлене завдання було досягнуте, що й тдтвердили сам! об'екти перевиховання. Однак щна, яку заплатило за до-сягнення цього результату покол!ння, що вживлялося у ра-дянську джснють, виявилася насттьки ж високою, як ! та, що жадав вщ своУх прихильниюв у Новому Заповт 1сус Христос, а саме — вщмова в ¡м'я ¡дейноТ сптьност1 вщ кровних, родинних I просто приятельських взаемовщносин. Тшьки на такому ргвнг могло бути побудоване нове ствтовариство людей.

Будь-яка ж спроба вийти з-пщ контролю колективу при-душувалася будь-якими, часом вишукано-езуУтськими методами. Як це проявилося, наприклад, у повют1 Л. Кассиля «Воротар республ'ми», де була продемонстрована сила I мщь колективу, який зум"|в тдпорядкувати соб1 неординарну осо-бистють , що збунтувалася.

У такий споЫб радянська лтература у своУй виховшй функц1Т якомога ясно висловила тенденц'1Ю формування саме не окремоУ особистост1, але особистост'| як члена колективу, як реал!зафю лежнськоУ думки про те, що не можна бути вшьним вщ сусптьства, живучи в ньому. Нав!ть якщо особистють дуже цього хоче.

* * *

У шдроздт! «Радянський Псалтир» обфунтовуеться те, яку величезну, часом не до юнця ще усвщомлену роль у формуванж св1тогляду людини радянськоТ епохи грала так звана масова теня, сутнють якоУ може бути цтком зютавлена з т!ею роллю, що у св!домост1 людини в1руючоУ, християнина, грали псалми.

Вже перни, дореволюцшж п?сн(, що проголошують го-ловж ¡деУ росшського визвольного, а полм — пролетарського руху («Зречемося старого св/ту» П. Лаврова, «1нтернацюнал» у переклад! А. Ноца, «Варшавянка» у переклад! Г. Кржижановського, «Смшо, товариш'1, у ногу!» Л. Рад!на й ¡нил) прищеплювали л полп-ичж ¡стини, яю ловинж були бути впроваджеж у пщевщомють: необх1джсть звитяжноУ пролетарськоУ революцП' у св'1товому масштаб!, прославляння кер!вноУ сили щеУ революц'и, тобто — парт!У, перспектива оста-точноУ мети — комужзму.

У радянський час зусиллями потужного пропаган-дистського апарату масова псалм!чна п!сня стала одним ¡з го-ловних засоб1в гпдтримки в культуржй атмосфер! сусп!льства необх!дного р!вня ¡деолопчноУ температури. Тексти ра-дянських псал?иоУд!в («Г/мн Радянського Союзу» С. Михалкова ! Г. Ель-Рег'ютана, «ГИсня про Батьюащину» В. Лебедева» Кум з ч а, «ГИсня про Москву» В. Гу с сои, «Парт1я— наш керманич» С. Михалкова \ т. п.), незважаючи на очевидну ущербнють як форми, так ! зм'шту, наполегливо впроваджувалися саме як культов! п!сж, тобто, розрахован'1 на хорове, масове виконання у р!зноманггних сощально марюро-ваних ситуащях: зборах, з'Уздах, зльотах, демонстрафях тощо.

1снував ряд об'еклв, що тдлягали художньому оству-ванню, до числа яких належали «Батьк^вщина» (у р!зноман!т-ному синожшчному втшенж), «Москва», «Парля», «Комсомол», «Лежи» (певний час — «Стал!н»), «Комун!зм». Уа щ об'екти р^зноманггним, але ¡деолопчно под!бним чином

художньо опрацьовувалися стосовно до в1ково! категори по-тенцмних виконавц1в радянських псалм1в: шсж для дорослих, для юнацтва, для Д|'тей.

1снувала вкова градац1я й у добор! художжх образ1в для пюень, що носять характер повчального, дидактичного псалма. Для пюнер|"в, наприклад, як зразки для насл|'дування оби-ралися Аркадш Гайдар та його л!тературж героУ, Гаврош, Павка Корчапн, молодогвардтщ, Павлик Морозов, пюнери-героУ. У комсомольських псалмах д|'яли вже ¡нил персонажи Щорс, матрос Железняк, Чапаев, Матросов, Космодем'янська, Га-гарш. Тобто, експлуатувалися т1 сошально значим! лтературж та ¡сторичж героУ, що, по-перше, були вже ¡деолопчно апробо-важ, а по-друге, несли в соб1 емоцшно-романтичний заряд, необхщний для реал!зацм псалма як л1тературного жанру.

У радянських псалмах, присвячених каножчним особис-тостям — Лежну I СталЫу, найбтьш чпко проглядаеться куль-товий характер цих текс^в: невтримне звеличення, припису-вання Тм всезнания, всюдисутносп й всемогутност1 («ГИсня про Лен1на» Р. Селян'ша, «ГИсня про Лвшна» Ю. Иаменецького, «Присвята» К. 1бряева, «Соколи» М. Iсаковського, «Засп1ваймо, товариш1, заст'ваймо» В. Лебедева-Кумача, «Колгоспна-застмьна» Я. Шведова та багато ¡нших).

Комужзм у тенях радянськоУ епохи е поняттям цтком сакральним, пор1вняльним ¡з поняттям Царства Бож1я. Ра-дянсьм псалмоствщ, то називаючи цей сощальний лад прямо («Комушзм крокус по планетЬ 6. Долматоесьного), то ев-фемютично використовуючи синожм1чний ряд («Леш'н завжди з тобою» Л. Отан!на, «Марш ентуз!аст'1ву> А. Д'Антиля), розглядають його ттьки як категор1ю, що спираеться у своему ¡снуванж виняткозо на в^ру.

Загалом радянська масова теня, под1бно до хри-стиянського Псалтиря, не формулювала жодних нових ¡дей або постулате, усього лише дублюючи в дещо ¡ниш, емоцтно насичежй форм! л ¡деУ та постулати, що вже були викладеж в основному вченж. Напевно, тому художжй р1вень переважноУ б!льшост! псалмо'Гдних радянських пюень практично не витри-муе критики, що е характерною рисою цього жанру, на вщмшу вщ ¡нших культових твор!в радянськоУ епохи, часто позначених вщбитком художнього таланту.

28 * * *

У п!дроэд!л1 «Апокрифи та epeci» йдеться про те, що обов'язковою умовою ¡снування радянського л'пературного канону, як виявилося, стала наявжсть свого роду «антиканону».

I ще до революцм такий «антиканон» став формува-тися. Першим проявом його стала творчють Ф. М. Достосвського, чий роман «Bicu» був визначений як ересь хули на Святого Духа Революци.

Письменники-еретики могли ставати такими свщомо, як, наприклад, е. Замят'ш, що визначив ересь як едину жит-тедайну форму ¡снування мистецтва i peaлiзyвaв cboï лихов1сж еретичж, ¡з погляду ортодоксального марксизму, пророцтва в антиутопп «Ми».

У свою чергу Б. Птьняи не ставив перед собою зав-дання накликати на себе анафему радянського л^ературного icnipy, проте й b'ih, шсля того, як вщкрив у своТй «floeicmi непо-гашеного м'юяця» завюу одного з радянських таинств, що ставали усе бтьш поширеними, також був зарахований у еретики.

1стор)я радянсько'1 л1тератури переповнена прикладами того, як влада боролася з ерессю. ¡ншзищя поступово наби-ралася досвщу, перед тим, як це було поставлено на noTiK i у в'язниф та табори piKora полилися широк! письменницью маси. Показовий приклад того, як радянська лтературна церква бу-ла поставлена в безвихщь еретичною зухвалютю О. Мандельштама, що написав етграму на Сталгна («Ми жи-вемо, пЮ собою не в1дчуеаючи краши»), у як!й б1,и висловив СВ1Й нав1ть не пол1тичний, а усього лише естетичний протест проти способу правлшня, що ¡снуе. Перед тим, як л'гкв'щувати еретика, його змусили упокоритися, присилувавши до написания од Сталшу, що, зрозумто, його не врятувало, й bïh був свщомо л^в'щований саме за свш лтаратурний еретизм.

Якщо Замяли, ГПльняк i Мандельштам мали у своему актив! fliiicHi rpixn проти поличного канону, то у випадку з А. Платоновим система устшно випробувала cboï можли-boctî по штучному формуванню в сусшльжй св'щомосл образу л'1тературного еретика. Зроблено це було цшком очевидно для пщтримки ifleï протистояння класових сил, тому що Ti твори, що були опублковаж за життя письменника, явно не давали жяких пщстав для пол1тичних penpecin проти нього.

Творч1сть М. Булгакова, з точки зору ставлення до л1тературно-пол1тичного канону, пронизана духовним дуал1з-мом. 3 одного боку, таю його твори, як «Дн/ Турбших», це, звичайно, не соцреалютичний канон, але це й не антира-дянська ересь. Це свого роду апокриф. 3 ¡ншого ж боку, у цтому ряд1 твор1в Булгаков впадав у абсолютно выверту ересь, як, наприклад, у «Собачому серцЬ. \ це визначило драматизм творчоУ дол! письменника.

У постсталжську вже епоху лтературж ¡деологи, ¡з метою пщтримки статусу напруженосл пол1тичноУ боротьби, влаштували гучний скандал, пов'язаний ¡з публжащею роману Б. Пастернака «Доктор Живаго». У кампажю по створенню образу ворога-еретика було втягнено багатьох письменниюв, не говорячи вже про хвилю м1тинпв протесту, де роман Пастернака засуджували люди, яю взагал1 чули вперше це ¡м'я. Це була явно свщома акщя нагштання релтйного екстазу.

П|'д цим кутом зору уся ¡стор1я радянськоУ л1тератури може бути розглянута як боротьба «канониспв» ¡з

«апокриф!стами» та «еретиками».

* * *

У «Висновку», повертаючись до висловленоТ у «Встут» тези про необхщжсть практичного застосування будь-якого наукового експерименту, автор бере на себе смтив'ють стверджувати, що запропонований ним тдхщ до вивчення ¡сторП" роЫйськоУ л1тератури XX стор1ччя е продук-тивним способом об'ективного (насюльки це взагал1 можливо) дослщження. Яю ж е можливосл створэння новоУ ¡сторП' роа'йськоУ лггератури XX стор1ччя? Анал!зуються ¡мов1ри! « за» \ <( проти» такоТ акц!У.

Чому така ¡сторт необх1дна, \ необхщна вже? Причин того можна назвати деюлька. Перша причина — ¡сторична. Очевидно, т'дмшов до юнця певний ¡сторичний перюд, що був ознаменований тим, що в ряд| держав ¡снували сусп'тьж устроТ, яю спиралися на авторитарний, недемократичний споЫб правлшня. Цей споаб правлшня супроводжувався на-садженням вщпов!дноУ ужтарноУ ¡деолош, що, у свою чергу, стимулювало першочерговий розвиток «закритого» типу культур. 3 завершениям цього перюду з'являеться можливють про-стежити лопку розвитку подм, у тому числ1 — 1 культурних, ¡3

моменту зародження якихось тенденцм до Тхнього природного виходу. Виявлення закономфностей минулого етапу допоможе виявити як його мюце в ход! загальноцивтзацмного процесу, так \ можлив1 майбутж тенденцм.

Наступна причина — дмсно вщсутн'ють теоретичноТ ба-зи. Концепцп, що юнували, спиралися, природно, на марк-систсько-лежнську теор1ю тенденцтного, пол1тизованого мис-тецтва. Внасл'щок цього переважна бтьшють оцшок л1тера-турних творш носила суто суб'ективний, сектантський, партш-ний характер, що мае, зрозумто, ¡сторичний ¡нтерес, проте не здатне впливати на формування структури концепцп. Бтышсть концепцш взагал1 була викликана до життя пол1тич-ною злобою дня, вони, як правило, були зоркнтоваж не сттьки на нар'1жну, основоположну теор'1ю, сктьки на «пануючу тенденцто». Тому в тих або ¡нших концепщях можна часом виявити бтьш-менш тверезе трактування якихось явищ, але це зовам не означало, що це наукове досягнення за-кртлювалося назавжди. Змша пол1тичноТ ситуацп легко могла анулювати це досягнення як антинаукове.

Третя причина необх!дност1 формування новоТ юторл росшськоУ лтератури XX стор'тчя — методична. Радянським л1тературознавством послщовно ¡гнорувалися численж за-руб1жж ¡сторико-теоретичж дослщження.

I нарешт!, остання причина — методолопчна. Як уже го-ворилося у «ВступЬ, зпдно з глибоким переконанням автора, у гумажтаржй науц| немае I не може бути оджеУ, едино в!рноУ концепцп ¡сторн л1тературного процесу. Тому нав1ть можлив1 зусилля серйозного теоретика або групи теорети^в-однодумц'щ у кращому випадку призведуть до створення тшьки одн/'е/ вepci'¡', ттьки одного вар!анта ¡стор!Т. А суть полягае в тому, щоб були подаж ус/ можлив1 погляди, теори, концепцп розвитку л1тератури. I тому чим б'тьше буде розроблено вар1анлв, тим бшьш об'ективною буде загальна картина.

€ реальж аргументи й проти того, щоб уже прагнути до створення новоУ концепцП' ¡сторп л1тератури.

По-перше, навпъ наявний фактичний матер1ал поки що не припускав можливосл повноцжного анал1зу. Багато чого дотепер лежить в арх1вах, багато чого змило з б1блютечних полиць радикальними змшами поличного курсу. А без ураху-

вання того, що ¡снувало як факт реального духовного життя краУни, неможлива об'ективна картина ¡сторичноУ реальности.

По-друге, практично не було можливост1 зад1яти доте-пер лтературу краУн, де ¡снували аналопчж радянському то-талп-арж режими, — Жмеччини, 1талм, 1спан'м, краТ'н-сателтв. А там у часи владарювання цих режим ¡в ¡снувала своя культура, що була у багатьох рисах генетично под1бною до ра-дянськоУ культури. Типолопчне зютавлення ргёномажтних на-цюнальних л1тератур могло б допомогти виявленню сшльних, ¡нтернацюнальних ознак «закритоТ» культури сучасного типу.

I нареит, суб'ективж чинники: час 1 кадри. Для пов-ноцшного осмислення минулих подм необх1дно, щоб зако-ном'|рност1 вщстоялися, а пол1тичж емоцн перестали впливати на психжу дослщника. I той самий час необхщний, щоби з'яви-лися науков1 кадри, спроможш звтьнитися вщ шабложв ортодоксального мислення й готов! до пор]вняльного об'ективного анал1зу.

Та все ж аргументи «за» створення новоУ ¡сторЛ' росжськоУ л1тератури XX стор1ччя переважають, \ таку ¡сторто писати треба. Нав1ть у тому випадку, якщо обставини поки ще не дозволяють створити повну й об'ективну картину, необхщно розробляти р1зномажтж концепц1У, що спираються на ус! мож-лив1 вихщж позицп, навпъ найбтьш, на перший погляд, ней-мов1рж. Будь-яка концепщя неодмшно мае свое рацюнальне зерно, якщо вже вона з'явилася на св|'т. Усе «¡йене е розум-ним. Кр!м того, чим бтьш неспод'танокз е концепщя, тим бтьше коло факт1в \ явищ втягуе вона до вжитку, роблячи Ух загальним надбакняги.

Таким чином, подане дослщження, пропонуючи заюн-чену концепфю ¡сторП' росжськоУ л!тератури XX сторнчя, е водночас вщкритою структурою, що може бути розвинута й до-повнена. У перспектив! автор бачить анал1з л1тератур рес-публ(к Радянського Союзу, краж «народно)' демократ)'!» I вже згаданих тотал1тарних держав перюду другоУ св1товоУ вмни пщ аналопчним кутом зору, що може сприяти створенню широкоУ картини загальних тенденцш свгговоУ л1тератури XX стор!ччя.

* * *

За темою дисертацм опублтоваж так* матерели:

1. ...Иже еси в Марксе. Русская литература XX века в контексте культового сознания. -Зелена Гура, 1995. — 148 с.

2. Воспитательная функция литературы и массовый молодёжный читатель II Актуальные проблемы воспитания учащейся молодёжи. — Тернопшь. —

1989.— С.263-269.

3. О мифах и прототипах. — Вопросы литературы. — 1930. — №6. — С.235-242.

4. Идеология против идеала: нравственность русской литературы XX века // Literatura ¡ stowo wczoraj i dzis. Pismiennictwo rosyjskie a panstwo totalitarne. — Варшава. — 1993. — С. 200-207.

5. Воплощение норм народной морали в современной русской литературе // Dawnosc kulturowa w iíteraturach stowiañskich drugiej potowy XX wieku. — Ополс. — 1993. — С. 185-189.

6. Тип дезертира в нравственной оценке русских писателей XIX-XX веков // éwiat przedstawiony w dzietach pisarzy wschodníej slowiañszczyzny. — Зелена Гура. — 1994,— С. 295-302.

7. Образ советской действительности 30-х годов в польско-русском и русско-польском словаре московского издания 1941 года (моральный и культурный аспекты) // Polsko-wschodniosfowianskie powiqzania kulturowe, literackie i j^zykowe. — Ольштин. — 1995. — С. 249-255.

8. К истории сакрализации литературы советской эпохи. — Мандр'изець. — 1995. —N2 1, —С.58-68.

9. К вопросу о сайентологическом значении гуманитарных наук вообще и литературоведения в частности // Методологии! проблеми художньоТ творчост). Studia methodologica. Вип.1. — Тернопшь.— 1995. — С. 53-57.

10. Отрицательный литературный стереотип восприятия инонациональной личности // Stowiañskie kontakty. — Зелена Гура. — 1996. — С. 81-86.

11. Направление изучения русской литературы: Европа или Восток// О narodowy i europejski wymiar edukacji literackiej i j?zykowej. - Зелена Гура. — 1996. — С. 61-67.

12. Идеология большевизма в русской литературе XX века: новый аспект религии II Studia Rossica Posnaniensia, vol.XXVII. — Познань. — 1996. — С. 79-85.

13. Воспитание «советского человека» как функция культовой литературы соцреализма U Суб'ект гизнання: октолопчш та методолопчж аспекти проблеми. Studia metiiodologica. Вип. 2. — Терношяь. — 1393. — С. 135-13S.

14. Трагедия детского одиночества в этической концепции Андрея Платонова // Суб'ект тзкання: онтолоПчж та метсдолопчш аспекти проблеми. Studia methodologica. Вил. 2. — Тернопшь. — 1996. — С. 113-115.

15. Советская Псалтырь //МетодологЫш проблеми мисленневоУ та mobho'í д^яль-hoctí. Studia metodologica. Вип.З. — Тернопшь. — 1997. — С. 91-109.

16. Истоки нравственности в повести А.Гайдара «Школа» ii Идейно-художественное наследие А.П.Гайдара и его место в советской детской литературе и в практике коммунистического воспитания молодёжи. — Арзамас. — 1989. — С. 30-31.

17. Типология бурсацкой морали в русской и украинской литературе // Актуальж питания розвитку мовознавства i л1тературознавства. — ТерноЫль. —

1990.— С. 121-122.

18. Развитие модели семейных взаимоотношений в русской литературе // Мето-долопя культурного процесу. — Тернопшь. — 1991. — С. 20-21.

19.0 религиозной сущности художественных текстов социалистического реализма // Национально-культурный компонент в тексте и языке. — Мжськ. — 1994. — С. 143-144.

Аноташя

Глотов О. Л. Ростська л1тература XX столптя в контекст! культово!" св|'домост1 (Спроба юторико-функцюнального анал1зу). — Рукопис.

Дисертащя на здобуття наукового ступеня доктора фтолопчних наук за спец'шльнютю 10.01.02 — Роайська л1те-ратура. — 1нститут л!тератури ¡м.Т.Г.Шевченка HAH УкраУни, КиТв, 1997.

Дисертац!я присвячена проблем! сшввщношення рос!йськоТ л1тератури XX столптя та християнськоУ л!тератури. На пщстав! пор!вняльного та ¡сторико-функцюнального ме-тод!в, спираючись на концепщю ¡сторичного чергування культур, встановлено, що назван! лп^ератури належать до «закритого» типу культури. Взаемозв'язок класичноУ росжськоУ л'1тератури та християнськоТ художньоТ системи обумовив за-позичення л1тературою радянськоУ доби, перш за все — niTe-ратурою соцреал!зму, сюжетно-образних конструкц|'й хри-стиянства, що надало Уй значною wipora вторинного характеру. Результати дослщження можуть бути застосован! при ство-peHHi iCTopi'i'л!тератури XX столптя.

Ключов1 слова: рос!йська л!тература XX стол!ття, культова cBiflOMicTb, соц'/ал'/стичний реал1зм, культура «закритого» типу, юторико-функцтнальний анал!з.

Аннотация

ГлотовА. Л. Русская литература XX века в контексте культового сознания (Опыт историко-функционального анализа). — Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10.01.02 —Русская литература. — Институт литературы им.Т.Г.Шевченко HAH Украины, Киев, 1997.

Диссертация посвящена проблеме соотношения русской литературы XX века и христианской литературы. На основе сравнительного и историко-функционального методов, опираясь на концепцию исторического чередования культур, устанавлено, что названные литературы принадлежат к «закрытому» типу культуры. Взаимосвязь классической русской литературы и христианской художественной системы обусловила заимствование литературой советской эпохи, преж-

де всего — литературой соцреализма, сюжетно-образных конструкций христианства, что придало ей в значительной степени вторичный характер. Результаты исследования могут быть применены при создании истории литературы XX века.

Ключевые слова: русская литература XX века, культовое сознание, социалистический реализм, культура «закрытого» типа, историко-функциональный анализ.

Glotov A. L. Russian literature of XX-th century in context of cult perception (Experiment of historical-functional analysis). — Manuscript.

Thesis for a doctor's degree by speciality 10.01.02 — Russian literature. — Shevchenko Institute of literature of National Academy of science of Ukraine, Kyiv, 1997.

The dissertation is devoted to the problem of the correlation of XX-th century's Russian literature and Christian literature. On the grounds of the comparative and historical-functional methods, relying on the conception of historical alternation of cultures, fixed, that the literatures belongs to a «closed» type of culture. The relation of classic Russian literature and the Christian art system has caused the fact of borrowing by the literature of Soviet epoch, first of all — by literature of socialist realism, subject-vivid constructions of the Christianity, that gave it a considerable degree of repeated nature. The results of research are able to be used in the process of creating the history of the XX-th century's literature.

Key words: Russian literature of the XX-th century, cult perception, socialist realism, culture of «closed» type, historical-functionai analysis.

Summary