автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.06
диссертация на тему: Социальная доктрина католической церкви в контексте теоретического обоснования прав человека

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социальная доктрина католической церкви в контексте теоретического обоснования прав человека"

РГ6 ид

ІНСТИТУТ філософії АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЛАДИВІРОВА Симона

СОЦІАЛЬНА ДОКТРИНА КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В КОНТЕКСТІ ТЕОРЕТИЧНОГО ОБГРУНТУВАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

09.00.06 - історія І теорія релігії, вільнодумства і атеїзму

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук

Київ- 1993

Дисертацією є рукопис УЯК 282

Робота виконана у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії Академії наук України.

Науковий керівник - доктор філософських наук., професор ЛОБОВИК Борис Олександрович

Офіційні опоненти:

1. Доктор філософських наук, професор ТАНЧЕР Володимир Карлович

2. Кандидат філософських наук, доцент СУЯРКО Владислав Олексійович

Ведуча організація - Вінницький педагогічний Інститут

Захист відбудеться "__‘_________________199___р.

на засіданні Спеціалізованої ради Д 016.26.01 при Інституті філософії АН України /252001. Київ. вул.Трьохсвягительська.4/.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту /252001. Київ-І. вул.Трьохсвятительська.4/.

Автореферат розіслано ________________________199—р.

Учений секретар Спеціалізованої ради

/СИТНИЧЕНКО Л.А./

Актуальність теми посліняення. Крах тоталітаризму ] перспектива становлення громадянського суспільства зумовлюють ш'шук теоретичних моделей забезпечення фундаментальних прав людини, стимулюють філософську розробку цієї найактуальнішої для носттоталітарного світу проблеми. Маніфестуючи свій остаточний розрив з минулою патропативно-репресивною традицією, суспільство неминуче має визнати в індивіді головну цінність, на погодження П гармонізацію інтересів якої з іншими людьми й спрямовується його діяльність.

У цьому зв'язку особливої актуальності набирає вирішення проблеми прав людини державними, громадськими, релігійними інститутами, плідність яких визнається міжнародним співтовариством. Особливе місце серед цих інститутів належить католицькій церкві, грунтовність теоретичних розробок якою етико-гуманістичних цінностей, репрезентованих у католицькій соціальній доктрині, з одного боку, і чий практичний внесок у захист прав людини за тоталітаризму і роль в ненасильницькому зруйнуванні комуністичних режимів у Східній Європі, з другого, загальновизнані.

Соціальне вчення католицької церкви, особливо після Другого Ватиканського собору, спроможне, на нашу думку, запропонувати досить змістовні вирішення проблем, які гостро дискутуються в країнах, то обрали незалежний, демократичний, ринковий шлях розвитку, а саме: співвідношення прав людини і прав нації, прав громадянина і прав національної держави, участі громадян в управлінні державою і господарському самоуправлінні.

Актуальність теми зумовлюється й тим. що католицька церква, відмовившись від самоізоляції в суспільному житті й намагаючись відігравати в ньому активну роль, стала більш відкритою для земних проблем, що. в свою чергу, й відобразилось на її соціальному вченні. Тепер можна сказати, що ідеї й інновації, акумульовані в соціальній доктрині католицької иеркви, цього "експерта з проблем людини", виходять за межі власне церковної доктрини, постають як соціально важливі орієнтири вирішення загальнозначуших проблем сучасності.

Ступінь оозробленності проблеми. Соціальна доктрина католицької церкви в цілому і окремі Н проблеми є предметом

пинчении з боку багатьох католицьких вчених. Так, питанням е полю ції доктрини присвятили свої прані М.Дюрица. ф.Клюбер. В.Крох, П.де Лоб'є, Г.цвифлгофер, М.Шеню та інші.

Соціальне вчення церкви як специфічна соціальна етика, його принципи, зміст як нормативної і прикладної .науки аналізується в працях Р.Лнтонциха. Л.Лнценбахера. Й.Благоунка, Р.Вайлера. Т.Герра. В.Драйєра. В.Кербера. Й.Меснера. Х.Мунариза. О.фон Нелл-Брайнинга, Д.Раушера. Л.Рооса. Д.Утца, ф.фургера.

Католицька трактовка прав людини і визначення місця останніх у соціальному вченні представлені в працях С.ІІинто де ОлівеГіри. Г.Путц. К.Стробел-Неппл. ф.фурі'ера. Окремі аспекти соціальної доктрини католицизму /проблеми управління, демократії, підприємництва, соціального захисту громадян, деякі глобальні проблеми/ висвітлювались в працях Г.Бюхеле. ф.Генсбаха. С.Гофирка. О.фон Нелл-Брайнинга. Л.Раушера. Й.Роша.

Не залишили поза увагою соціальну доктрину католицької церкви й світські вчені. На жаль, через жорсткі політичні й ідеологічні установки, що протягом десятиліть панували в СРСР та інших східноєвропейських країнах, згадана доктрина не знайшла тут адекватного дослідження. Зокрема, не дістали більш-менш задовільного висвітлення проблеми її еволюції в контексті прав людини, соціальної доктрини як соціальної етики з іманентними їй ознаками, людини як суб'єкта прав, відображення прав людини в основних принципах католицького соціального вчення.

Разом з тим, праці радянських, польських, чешських, словацьких, болгарських, угорських авторів, присвячені проблемі соціального вчення католицької церкви, містять цінні судження з розглядуваних питань. Це стосується, передусім, загальних питань еволюції сучасного католицизму, розглядуваних у працях Л.Великовича, О.Дани. І.Кантерова. !.Ковальського. Б.Лобовика, М.Мчедлова, В.Нюнки, В.Танчера, В.фомиченка, М.Шейнмана, Т.Ярошевськи.

Конкретно проблему і.торичного розвитку соціальної доктрини церкви, процеси пристосування її до змінюваних соціально-політичних умов досліджували В.Вишоглід, Й.Карола, ф.Кубович, В.Мислек, 'Ь.Овсієнко, В.С.уярко. Д.Тана.чьський, ф.Циноллр. П.Яроцький, ¡.Ястребов.

Новому теологічному підходу до антропологічних проблем присвячені праці В.Бібихіна, Б.Губмана. Д.Гайсбахерової. С.Губика. В.Кудряшова, К.Никонова, ф.Овсієнка. Д.Радугіна. Е.Радвана.

Серед названих прань привертають увагу наукові публікації ф.Овсієнка, зокрема його монографія ' Еволюція соціального вчення католицизму"..в якій автор пропонує своє бачення широкого комплексу питань католицької соціальної доктрини, характеризує філософсько-теологічні засади останньої. 1 хоча в ній дає про себе знати офіційна ідеологія, не, мабуть, єдина в радянській релігієзнавчій літературі праця, яка лає грунтовний аналіз широкого спектра проблем, пов'язаних із соціальним вченням католицької церкви.

Мета і заклання дослідження. Основною метою дисертації є цілісне філософсько-історичне дослідження місця, ролі і значення прав людини в католицькій соціальній доктрині шляхом аналізу офіційних документів церкви, соціальних енциклік окремих понтифіків, головним чином Івана Павла П. прань католицьких вчених і політиків. Для досягнення мети дисертант вважав необхідним у ході дослідження вирішити такі завдання:

- проаналізувати хід розвитку соціальної доктрини католицької церкви, з'ясувати основні етапи її еволюції:

- розглянути генезис проблеми прав людини в католицькому соціальному вченні та її інтерпретацію на різних етанах розвитку останньої:

- з'ясувати причини і наслідки повороту філософсько-теологічного вчення церкви про людину як об'єкт до людини-суб'єкта прав;

- дати характеристику сучасної соціальної доктрини церкви

як соціальної етики: '

- в ході аналізу окремих принципів католицької соціальної етики розкрити місце і роль теоретичного обгрунтування прав людини в сучасному соціальному вченні церкви.

Те о г> е т и к о - м е то я о л о і• і ч н о ю основою дисертації є загальнонаукові принципи об'єктивності, історизму і світоглядного плюралізму, які дали авторові можливість здійснити аналіз місця і ролі католицької церкви н сучасному світі, з'ясувати причини розширення кола і обсягу поставлених соціальним вченням церкви проблем, змін у їхній філософсько-теологічній аргументації і методології. .

Основну джерелознавчу базу дисертації становлять офіційні документи церкви - папські енцикліки, послання, звернення, булли та адорта ції. декрет» й інструкції Римських конгрегаиій. декларації та конституції соборів.

Дисертант також звертався до періодичних видань як офіційної'» Ватикану - L'Osservatore Romano, так і окремих єпископатів та політичних організацій католицької церкви - Herder Korrespondenz, Katojicke’ noviny. Teologicke' listy и т.д.

Важливим джерелом, яким у ході дослідження користувався дисертант, е. теолого-філософські праці католицьких вчених з історії соціальної доктрини церкви та наукової рефлексії останньої.

Особливе значення для дослідження теми дисертації мають Загальна декларація прав людини й наступні документи, що містять весь комплекс визнаних на сьогодні світовим співтовариством прав людини. Саме останні, на наш погляд, мають бути еталоном для прав, які часом по-своєму трактуються в різних соціальних теоріях, у тому числі й католицькому соціальному вченні. .

Наукова новизна дослідження полягає у філософсько-теоретичному аналізі соціальної доктрини католицької церкви з точки зору прав людини, визначення міспя. рол) і значення останніх у католицькому соціальному вченні на різних етапах його розвитку. В дисертації обгрунтовано ряд положень, що відзначаються науковою новизною:

- сучасну соціальну доктрину католицької церкви можна розглядати як специфічну соціальну етику, тобто як нормативну і прикладну науку з властивими їй основними елементами структури - об'єктом, метою, змістом й методологією. Джерелом католицької соціальної етики е теологія, філософія, окремі здобутки наук, своїми складовими вона охоплює соціальну теологію та соціальну філософію:

- важливою особливістю сучасної соціальної доктрини католицької церкви є нада їй нею дедалі більшого простору "подвійній аргументації" в поясненні положень католицького соціального вчення - теологічної і. водночас, логічно незалежної від посилок Божественного одкровення, що сприймається лише у вірі. Це. з одного боку, доказ усе більшої відкритості церкви світоглядно плюралістичному світу, а з другого, дає можливість усім людям доброї волі співпрацювати з нею на грунті розуму:

- католицька церква, визнаючи загальне благо як мету, а особу та 55 гідність - як головну цінність своєї соціальної етики, ставить питання 'Що таке людина?" і, відповідаючи на нього, розглядає цінності, що випливають з різних рівнів сенсу людського буття. Саме вони І являють собою константи людяності, а це означає, шо соціальні передумови розвитку- особистості відображаються в правах людини, аналогічних тим. які визнані міжнародним співтовариством:

- основні принципи католицької соціальної етики - принцип персоналізму, солідарності, субсидіарності -й загального блага -виражені так. щоб сприяти налагодженню суспільних взаємовідносин, в результаті чого мають бути забезпечені потреби кожної людини і соціальних формувань, суспільства вцілому. Саме вони є визначальними принципами, розрахованими на здійснення констант людяності, прав людини. Специфіка католицького розуміння останніх полягає в тому, що вони, спираючись на теологічне обгрунтування, можуть бути використані лише з врахуванням інтересів усіх членів цілого - людська свобода зумовлена відповідальністю:

- хід історичних подій змусив католицьку церкву відмовитися від домінуючого становиша в суспільстві, перейти від конкуренції зі світом до своєрідної конвергенції. Саме права людини стали для неї і суспільства точкою дотику, основою для побудови історичного ідеалу, правопорядок якого не суперечив би ні християнському вченню, ні вимогам, сформульованим Організацією Об'єднаних Націй в документах з прав людини.

Теоретична і практична значимість роботи полягає передусім у тому, що здійснений у ній аналіз сучасної соціальної доктрини католицької церкви дає можливість збагнути релігійний спосіб сприйняття прав людини й пропоновані церквою шляхи втілення їх у практику. Положення та висновки, подані в дисертації, дають можливість світським інституціям більш реально оцінити внесок католицької церкви у захист гідності особи і прав людини, бачити в ній партнера для співпраці у справі вирішення актуальних проблем сучасності.

Матеріали та результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення еволюції соціального вчення церкви. Вони можуть також використовуватися в холі викладання

- б -

вузівського курсу релігієзнавства, при опрацюванні спецкурсів, у просвітницькій роботі. • • '

Апробація результатів дослідження. Ідеї і висновки дисертації знайшли відображення в ряді наукових публікацій автора. Основні положення Р069ТИ 'висвітлювалися також, на УІ суспільно-політичних читаннях "Історія України: дослідження та

інтерпретації" /1991/. на ХІУ Всесоюзноу семінарі "Світогляд і наукове пізнання" /1991/. на Міжнародній науковій конференції "Церква і соціальні проблеми. Енцикліка "Centesimus annus" /1992/ Структура дисертації. Структура роботи і послідовність викладу матеріалу зумовлені логікою проблеми, метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Аналіз соціальної доктрини католицької церкви в контексті теоретичного обгрунтування прав людини зумовив необхідність дослідження передусім еволюції католицького соціального вчення з точки зору прав людини, чому й присвячено перший розділ дисертації. Він об'єднує чотири параграфи, що відповідають основним етапам еволюції соціальної доктрини церкви. З'ясування цієї проблеми дало можливість у першому параграфі другого розділу охарактеризувати сучасне соціальне вчення церкви як нормативну і прикладну науку, представити II як специфічну соціальну етику, показати II структуру. Конкретне відображення проблеми прав людини в основних принципах католицького соціального вчення - персоналізму, солідарності, субсидіарності та загального блага - знайшли місце у другому - п'ятому параграфах другого розділу дисертаційного дослідження. На закінченні сформульовані основні висновки, що випливають із аналізу розглядуваної теми.

П- ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОКОТИ У вступі обгрунтовується актуальність теми, ‘аналізується стан П розробки і формулюються мета і завдання дослідження, вказано на методологічну осно;у та джерела, визначається наукова новизна, практична значущість і апробація роботи.

В першому розпілі - "Еволюція соціальної доктрини католицької церкви з точки зору прав людини"- аналізується розвиток соціального вчення церкви й генезис проблеми людини та II прав. Виділяючи етапи розвитку соціальної доктрини католицької церкви, автор виходив з конкретного стану і змісту її вчення.

маючи при цьому на увазі, що критерій періодизації слід шукати не в житті самої церкви, а в економічних та соціально-політичних відносинах, відображенням яких і є розглядувана доктрина.

В параграфі - "Проблема прав людини в соціальному вченні Лева ХІІГ - розглядається перший етап еволюції соціальної доктрини католицької церкви, початком відліку якої е вихід у світ соціальної енцикліки Ііегшп поуагиш /1891/.

Дисертант відзначає, що до її виходу в енпикліках Лева ХНІ були домінуючими соціально-філософська категорія держави й питання стосунків церкви та політичної влади. Тепер ке папа висунув проект вирішення соціальних проблем, який передбачав участь усіх суспільних сил. а не тільки церкви, у розв'язанні "соціального питання", що полягало в погіршенні становища робітничого класу в період розвитку капіталізму вільної конкуренції. У зв'язку з цим проектом папа вперше й порушив у офіційному вченні церкви проблему прав людини.

В енцикліці Яегиш поуагиш понтифік передусім обгрунтовує право приватної власності. Він вказує на індивідуальне /особиста корисність/ і суспільне /благо для всіх/ значення приватної власності і. всупереч соціалістичним теоріям, висуває ряд аргументів на ЛІ користь: 1. стимулювання розвитку особистої ініціативи: 2. гарантія свободи і гідності людини: 3. визначення соціальної приналежності і. відповідно, сфери, за яку треба нести відповідальність. Водночас папа підкреслював, що багатство більш за все заважає досягненню блаженства вічного життя й тому обов'язком християнської любові заможнього є: ділитися з нужденними, вести благодійницьку діяльність.

В енцикліці ще нема спеціальної постановки питання про" право на працю, бо сама вона в церковному вченні тих часів сприймалася в основному негативно - кара за первородний гріх і, отже, як обов'язок. Лен ХШ говорить про право на заробітну плату, яка дала б робітникові можливість забезпечити гідне життя собі й сім'ї, вказує на необхідність створення належних умов праці, обстоює право на створення трудящими об'єднань з метою організації самодопомоги. У дисертації зазначається, що енцикліка Яегиш поуагиш була найбільш концентрованим виразом еволюції соціальних орієнтацій Ватикану в кінці XIX - на початку XX століть, а порушені в ній проблеми приватної власності, прав людини, загального блага, справедливості, милосердя, християнського

братства тощо пізніше стали основними ланками соціального вчення католицької церкви. • ■ *

Аналізу другого етапу еволюції соціального вчення церкви /20-50 роки/ присвячено параграф "Соціальні погляди Пія Хі та Пія ХП через призму прав людини'. Тут відзначається, що коли, після світової війни, уже в першій половині 20-х років з'явилися перші ознаки політичної й економічної стабілізації в світі, офіційний Ватикан, папа Пій XI /1922-1939/ висувають ідею "Царства Христового*, надіючись на перемогу християнського миру на землі. Але наступ фашизму в Італії і Німеччині, сталінізм в СРСР зруйнували надії на мир і щастя народів, а на зміну деякому господарському піднесенню прийшла важка економічна криза 1929 року.

За цих умов, покладаючи надії на корпоративну систему як основу для виходу з політико-економічного і морального кризового стану суспільства. Пій XI продовжив обгрунтування прав людини. В енцикліці Quadragesimo anno, надаючи великого значення праву на приватну власність, він робить спробу визначити межі втручання держави в користування цією власністю, наполягає на дотриманні принципу субсидіарності. Обгрунтування права на заробітну плату спирається ним на виявлення індивідуального і соціального характеру суспільної праці, в контексті цього права папа покладає на державу обов'язки забезпечення робочим місцем кожного бажаючого. Повторюються вимоги права людини на життя, створення сім'ї, виховання дітей.

У 1937 році папа виступив з енцикліками Mit brennender Sorge, Divini redemptoris, перша з яких була спрямована проти фашистської, а друга - проти комуністичної ідеології. Тут прозвучала вимога ерободи совісті та віросповідання, але не у вигляді індивідуального права людини, а як свободи церкви /релігійного об'єднання/ щодо державного тоталітаризму.

В роки другої світової війни і особливо в післявоєнний період на вістрі уваги Ватикану були питання теоцентрично закріпленої й ієрархічно розділеної суспільної системи та відновлення духовних цінностей на християнських традиціях. Саме у зв'язку з ними папа Пій ХП і звертався до проблеми прав людини, розглядаючи їх у контексті ‘природного закону"' і вимог справедливості в сві.і. До обстоюваних нонтифіками прав він додає право на свободу преси.

Але зазначеним справа не вичерпується. Для другого етапу еволюції соціальної доктрини католицької церкви характерним є те. що во на дедалі більш набираг систематизованого вигляду і, головне, все чіткіше протипоставляє капіталістичному і соціалістичному шляхам розвитку концепцію християнського суспільного порядку. У цьому зв'язку каюлипька соціальна доктрина розглядуваного періоду в контексті проб ¡зм прав людини являє собою перехідний етап від церковного визнання чисто соціальних прав до індивідуальних прав особи. Це проявляється і у

визнанні Пієм XI права релігійного об'єднання на свободу совісті та віросповідання, і у відведенні Пієм XII конкретним індивідам ролі активно діючих суб'єктів у процесі відбудови християнської Європи, взагалі - в усіх випадках, коли ставиться під загрозу гідність' людської особистості. •

Розглядові змін у змісті й способі аргументації як усієї соціальної доктрини церкви. 60-70-х років, так і трансплантованих в неї прав людини присвячено параграф "Соціальне вчення Івана ХХШ. Павла УІ. документи П Ватіканського собору як специфічний перелом у генезисі проблеми прав людини". В ньому дисертантом означено характерні риси соціального вчення цього періоду: а/ церква замінила статичну, природно-правову концепцію людини динамічним вченням, згодно з яким розвиток суспільного життя є наслідком людської діяльності: б/ форми викладу й аргументації змінилися на користь емпіричних і соціологічних даних, поєднуваних з теологічною мотивацією: методом став

індуктивно-дедуктивний з трьома фазами - бачити, робити судження, діяти: в/ емпіричну реакцію на соціальні події замінило теоретичне вчення, принципи якого мають спрямовуючий вплин на діяльність віруючих у напрямі до загального блага.

Такі підходи до соціального вчення, зафіксовані уже енциклікою Івана ХХШ Mater et Magistra /1961/. склали підставу для подальших якісних змін у розумінні церквою прав людини. Але з ,р усією повнотою про їх значення в генезисі даної проблеми заявила * * енцикліка Івана XXUIPacem in terris /1963/. де церквою були визнані й специфічним чином пояснені права, виражені у прийнятій Організацією Об'єднаних Націй в 1948 р. Загальній декларації прав людини. Дисертант відзначає, що для теологічно-філософського обгрунтування прав людини Іван ХХШ звертається до природно-правового вчення, але особливість його підходу полягає в тому, що він вбачає основу й запоруку прав людини у недоторканості гідності особи і, отже, в людській природі, пов'язує останню з розумом і свободою волі, без акцентування богоиодібності людини. Lie. в свою чергу, дало можливість понтифіку звертатися до всіх людей доброї волі.

П Ватіканський собор /1962-1965/ у пастирській конституції Gaudium et spes /1965/ визнав за основу прав людини гідність особи, а людину - суб'єктом прав. Не означало, що церква істотно переглянула свої уявлення про джерело прав особи і "замінила" божественну Істину гідністю, або ж свободою людини. Доказом зміни поглядів церкви є вимога свободи совісті та віросповідання як індивідуального права людини, наданого їй "не Істиною, а заради Істини". .

Дисертант звертає увагу на факт, що трацииійно.католицьке вчення вважало людину об'єктом прав, оскільки вони пов'язувалися з особою лише завдяки її приналежності до певної релігійної аі»> моральної Істини. Права розглядалися як частина Встановленого

Богом природнього порядку, або ж як моральні норми, які мали Формувати соціальні відносини людей задля кінцевої релігійно-моральної мети. Такого бачення прав людини церква дотримувалася доти, доки хід історичного розвитку суспільства не довів неспроможності теократичного розуміння держави. У політично і світоглядно плюралістичній державі уже не можна було дотримуватися формулювання конкретних правових норм на основі теологічно-онтологічного вчення. Зміна ж підходу церкви до джерела прав, сприйняття людини як суб'єкта дало ка.олицькій-ієрархії можливість охопити і специфічним чином витлумачити широкий діапазон соціальних .та індивідуальних прав людини і подати піклування про дотримання їх за невід'ємну рису свого соціального вчення.

Павло У! не зробив істотного внеску в теоретичну розробку прав людини, але він. сприймаючи їх як складову частину боротьби за мир і справедливість, активно виступав за їхнє дотримання. В роки його понтифікату пагіська_курія стала брати участь у засіданнях Конференції з безпеки та співробітництва в Європі. Принагідно відзначимо, шо в енцикліці Павла У1 Populorum progressio знайшла своє відображення специфічна "теологія розвитку", яка суб'єктом глобальних суспільних процесів називає людину і подає історію людського прогресу за,фрагмент історії спасіння.

Нарешті, параграф ‘Відображення проблеми прав людини в соціальній доктрині Івана Павла П" дисертант обмежив аналізом окремих енниклік та виступів папи з точки зору прав людини, оскільки стан сучасного соціального вчення церкви як цілісної соціальної науки розглядається-в П розділі дисертації. Понтифікат Івана Павла П репрезентує четвертий егап еволюції доктрйни церкви. , _ _

В енцикліці Redemptor hominis /1979/ Іван Павло П викликав новий теолого-філософський підхід до проблеми людини, який дав папі можливість говорити про 'реальну', "конкретну" людину, про її життя в світі, де переважають несприймаючі християнство матеріалістичні та утилітаристські ідеології, де техніка превалює над етикою, де нема поваги до справжніх свободи та гідності людини. Єдиним шляхом, який веде до мирного і справедливого суспільства, є. на думку понтифіка, визнання християнських цінностей та дотримання прав людини. Саме останні й мають стати основним принципом діяльності для блага людини, суспільних програм, систем і політичних режимів.

В дисертації розглянуто виступи сучасного ионтифіка на Генеральній Асамблеї ООН 2.10.1979. центральною ланкою якого була проблема прав людини, в ЮНЕСКО 2.6.1980 і на зустрічі з діячами культури у Пражському Граді 21.9.1990. де папа підкреслив важливість прав людини в галузі культури. ■

Проблемі сім'ї, її правам і, вперше, правам дитини головну увагу приділене в апостольському посланні Familiaris consortio /1981/. . ' ; ' .

Розглядаючи енцикліку Laborem exercens /1981/, дисертант звертає увагу на папську концепцію праці і людини праці, на уявлення про працю не лише як "основний вимір життя людини на землі" й тим самим "ключ до всього соціального питання', водночас і як обов'язок та “джерело прав трудящих".

В енцикліці Solicitudo геі socialis /1987/, присвяченій передусім тяжкій ситуації в країнах, що розвиваються, папа висуває ¡лею солідарного розвитку людства в дусі миру і справедливості. Відмітною рисою енцикліки є акцентування уваги на правах народів як головних діючих суб'єктів світової цивілізації.

Дисертант звертає увагу на енцикліку Cenlesimus annus /1991/. де розглядається широкий спектр проблем, пов'язаних передусім з глибокими перетвореннями в структурах і взаємовідносинах сучасних держав. Спираючись на християнське тлумачення особистості, папа пропонує своє бачення суспільства і його організації, заснованої в політичному відношенні на демократії, в економічному - на Функціонуванні ринкових механізмів, але в усіх випадках сприяючого розвитку і самореалізації особи. В дисертації показано, що Іван Павг П вбачає у визнанні й дотриманні прав людини неодмінну умову як розвитку людини, так і функціонування справедливого суспільного цілого.

На підставі аналізу документів і виступів Івана Павла П дисертант приходить до висновку, іцо папа з самого початку свого понтифікату поклав в основу своєї доктринальної і політичної діяльності боротьбу за права людини і. отже, за соціальний і міжнародний мир. '

У другому оозпілі - "Відображення проблеми прав людини в основних принципах соціального вчення католицької церкви" -досліджуються принципи персоналізму, солідарності, субсидіарності й загального блага як основні принципи католицької соціальної етики, розкривається місце і роль обгрунтування прав людини в соціальній доктрині церкви.

В параграфі "Характеристика соціального вчення католицької церкви як соціальної етики" - спершу з'ясовується аналогічність понять "католицьке соціальне вчення" як теологічна дисципліна, що вивчає суспільне буття і поведінку людини, і як теологічно мотивована соціальна етика: визначаються джерела соціального вчення церкви - теологія, філософія, гуманітарні га природничі науки: як складові частини католицького соціального вчення виділяються соціальна теологія, в ході аналізу якої дослідник дає характеристику трьох її напрямів, і соціальна філософія. Підкреслено, що хоча остання відрізняється від першої тим, що аргументує незалежно від посилок Божественного Одкровення і

визнаних лише ьірою, вона мо>Ке бачити кінцеве обгрунтування сутності людини в Бозі. ' '

Розглядаючи зміст католицької соціальної філософії як специфічної онтології соціального, автор звертає увагу на те, що хоча вона, згідно з католицьким вченням, в принципі є теоретичною філософією, і не займається питаннями етики як практичної філософії то обидві вони мають спільний вихідний момент - розуміння природи людини, й тому висловлювання про "суше" /соціальна філософія/ утримує і соціально-етичні повинен"-та ’зобов'язаний", вказуючи, як має поврдитися людина, що розуміє свою соціальну сутність. У дисертації зазначається, що на сьогодні соціальна доктрина церкви, або ж католицька соціальна етика склалася й існує як автономна дисципліна в системі церковного вчення і як в такій у ній можна виділити основні елементи структури - об'єкт, зміст, мету і методологію. Маючи так званий потрійний вимір - теоретичний, практичний та історичний, описані в дисертації, - соціальне вчення церкви є водночас прикладною і нормативною наукою. Обидві ці характеристики взаємопов'язані й репрезентують доктрину в першому випадку як програму діяльності, в другому - як соціальну етику, завданням якої є з'ясування загальноприйнятих моральних принципів /норм/.

Автором дано узагальнену характеристику внутрішньої будови католицької соціальної етики, яку можна виразити в таких судженнях: метою католицької соціальної етики є загальне благо, для досягнення якого треба збагнути його зміст і лише тоді визначати засоби: проблема загального блага пов'язана з проблемою людини: оскільки загальне благо має забезпечити благо кожного з типів суспільства, треба з'ясувати, в чому полягає особисте благо. В дусі теологічної антропології людина розглядається як особа, здатна самореалізуватися на грунті свободи, і як самоціль вона має гідність /принцип персоналізму/. Самореалізація людини можлива лише тоді, коли люди в соціальній співпраці /принцип солідарності/ створюють необхідні умови. Метою співпраці завжди є людина як самоціль, але ніколи - не суспільство. Організація загального блага має провадитися через принцип субсидіарності." Аналізу проблеми людини як створеної Богом розумної і вільної істоти, суб'єкта прав і обов'язків присвячено параграф "Персоналізм

- вихідний принцип соціального вчення католицької церкви". Тут дослідник звертає увагу на католицьке розуміння людини як цілісного феномена, єдності анімального і трансцендентного, індивідуального і соціального, яка має самореалізуватися й стати особистістю. .

В* дисертації представлено католицьке бачення моралі, схарактеризовані П основні філософські поняття й теологічні мотиви. Підкреслено, шо у зв'язку з мораллю в католицькому вченні мовиться лише про відповідність або невідповідність вчинків людини її совісті - безвідносно самого вчинку. Потреба в

розгляді цієї проблеми викликана тим. що головним аргументом католицького соціального уявлення про людину як вихідний пункт є гідність особи. Вона спирається на два взаємопов'язані моменти: -"трансцендентний вимір" особи І розуміння її як морального суб'єкта.

Слід зазначити, шо в соціальній етиці католицизму про моральність йдеться у зв'язку із змістом вчинків людини - їх моральність чи аморальність, моральне добро І зло виявляються в результаті співвідношення поведінки людини- й етичних норм. Відзначенно також, шо оскільки християнське Deuteronomium має лише характер первинних норм, католицькі вчені шукають пояснення добра у взаємозв’язку його з есенцією людини, визначаючи добро як ’те. що гідне людини й людяне". Оскільки особа здатна на самовизнання і сенсом 11 буття є вільний і відповідальний розвиток И людяності, вона постає, в кінцевому підсумку, як самоціль. Інакше кажучи, особа як можливість мусить самореалізовуватися. Самореалізація означає здійснення людяності у поведінці як обов'язок, покладений на свободу /А.Лнценбахер/, П охоплює різні, але взаємопов'язані площини і цінності людського буття. ’

Дисертант характеризує уявлення католицької етики про рівні сенсу 1 цінностей людської практики, шо випливають з різних мотивів свободи: це по-перше, свобода, мотивом якої є тілесні потреби людини; по-друге, свобода на основі людяності, мотив якої

- самореалізація людини як духовної і соціальної істоти: по-третє, свобода, основу якої становить милість, мотивована Божественним спасінням. Саме згадані цінності, шо випливають з різних рівнів сенсу людського буття, і являють собою константи людяності, передумови для розвитку особи, що відображаються в И правах і гарантуються справедливим суспільно-правовим устроєм. В ході розгляду окремих рівнів сенсу людського буття показано, які цінності випливають з них. та підкреслено, шо оскільки етика в католицькому вченні співвідносна з антропологією, саме вони постають як конкретизація морального апріорного закону. Шо ж до індивідуальних прав людини, теоретичного обгрунтовуваних у принципі персоналізму /право на життя, свободу П особисту недоторканість, право на свободу думки, совісті та віросповідання, на вибір громадського статусу, місця проживання, національності/, то вони в жодному разі не суперечать Загальній декларації прав людини. В параграфі 'Солідарність як основний принцип взаємин у людському суспільстві' зазначений феномен представлено, згідно з вченням католицької соціальної етики, як спільну відповідальність. В!0 об’єднує в собі два моменти: по-перше, стосунки між людьми, між суспільством і окремою особою, по-друге - взаємну поруку усіх солідарних сторін. Розглядається теологічне обгрунтування солідарності.

Сам принцип солідарності автор характеризує в онтологічному, етичному й правових аспектах. Його онтологічна первинність передбачає безпосередній зв'язок солідарності з самою природою людини - індивід має потребу в інших людях для того, щоб виникнути П завдяки зв'язкам з ними, з суспільством сформуватися як особистість. При цьому він бере участь у створенні умов для самореалізації своєї й інших людей. У зв'язку з питанням щодо різних площин соціальних взаємовідносин у роботі йдеться й про феномен партииипаїШ.

Дисертант звертає уваг.у ■ на те. що в католицькому соціальному вченні суспільство розглядається не статично, а як динамічний, що розвивається, організм, який має свої коренні в соціальній природі людини й тому принцип солідарності представлений як свого роду закон розвитку і формування суспільного життя. Саме як такий він і постає у вигляді етичного і правового принципу.

Сенс солідарності як етичного принципу полягає, з одного боку, в моральній вимозі взаємної відповідальності і. з другого, в розумінні взаємної зумовленості блага одиничного суб'єкта /особи, групи/ й загального блага, тобто в готовності взяти участь у всіх видах діяльності й підпорядкувати інтереси благу цілого.

Сутність солідарності як правового принципу спирається на природний потяг людини до об'єднання, створення суспільних осередків. Вони, в свою чергу ведуть до суспільної структури, яка неминуче спирається на систему прав і обов'язків одиничного щодо цілого, членів цілого - по відношенню один до одного. Цей комплекс норм й становить правовий порядок, що як зовнішній бік суспільства має відповідати внутрішнім зв'язкам його членів.

Автор звертає увагу на зв'язок принцйпу'солідарності в його правовому виразі із справедливістю, а саме - на визнання права не лише на участь у створенні загального блага, а на одержання частки результатів соціальної кооперації. Звертається увага й на те, що Іван Павло П, поширюючи названий вище закон на розвиток світового суспільного порядку, акцентує значення солідарних взаємовідносин між народами. Подано також загальну характеристику вимог нонтифіка щодо практичних форм солідарності в сучасному світі.

Аналіз солідарності як онтологічного, етичного й правового принципу дав можливість дисертантові прослідкувати зв'язок розглядуваного феномену із сучасними правами людини. В даному разі йдеться передусім про соціальні права, що виражаються, наприклад: у правах сім'ї або народів.. демократичних правах на зібранця й асоціації, створення професійних спілок, право на участь у вирішенні господарських, соціально-політичних проблем і т.п.

Параграф "Людина і суспільство з точки зору принципу субсидіарності' присвячений аналізу феномена, що безпосередньо стосується організації соціальної співпраці. Тут відзначається, що

принцип субсидіарності не є власне католицьким, хоча дістав класичне визначі ;ня саме в соціальному вченні церкви.

Принцип субсидіарності. інтегруючи в собі риси, характерні для принципів персоналізму й солідарності, а саме свободу і автономію особи. II намагання до об'єднання, наголошує на повазі й зміцненні життєздатності одиничних суб'єктів та самоуправлінні малих об'єднань.

Дисертант розрізняє дві сторони принципу субсидіарності -позитивну й негативну. Суть першої полягає в тому, шо постійно вимагаючи розвитку сил суб'єкта, упорядковуючи стосунки між окремим й цілим, цей принцип ставить перед останнім важливе завдання: суспільне ціле має сприяти самодіяльності кожного індивіда, колективу, об'єднання й гарантувати її вжиттям відповідних заходів. Суть негативної сторони криється в тому, що перед цілим ставиться вимога обмежувати свою діяльність тими завданнями, з якими окрема людина неспроможна справитися власними силами. З наведеного в дисертації детального аналізу негативної сторони принципу субсидіарності випливає, що вона грунтується на вірно зрозумілій, тобто спрямованій на заохочення самодіяльності людини, допомозі і своїм практичним значенням націлена як проти індивідуалізму, так і владарювання колективу. В роботі зазначено, що принцип субсидіарності. як і принцип солідарності, має безпосереднє значення для формування громадського порядку: якщо принцип солідарності сприяє структуруванню суспільства, то принцип субсидіарності. акцентуючи на гідності кожного окремого суб'єкта, вимагає визнання й збереження компетенції будь-якого елемента соціальної структури. Водночас, згідно з принципом субсидіарності, будь-який соціальний організм має будуватися "знизу" й кожна лапка структури суспільства може складатися лите тоді, коли можна цілком впевнено твердити, що це відповідає потребам загального блага і не обмежує прав та гідності нижчої ланки.

Теоретична аналогія обох принципів спричиняється до констатації, що принцип субсидіарності є також етичним, бо містить в собі нормативний елемент повинності, і правовим принципом, оскільки всі питання, пов'язані з упорядкуванням взаємовідносин одиничного, окремого і цілого' ШЛЯХОМ врегулювання їхніх компетенцій. є за своєю суттю питанням правовим. У зв'язку з розумінням принципу субсидіарності як специфічного закону суспільного розвитку дисертант зазначає, шо цей принцип не впливає на зміну стосунків між людьми, на зникнення чи появу нових елементів суспільної структури, але мас вирішальне слово при розподілі компетенцій у змінюваних умовах.

Дисертант робить висновок, що принцип субсидіарності, обстоюючи самостійність і відповідальну компетентність конкретних суб'єктів суспільного життя, особливим чином обЧ.Д! (• притаманні принципам персоналізму і солідарності риси, а це

значить, що теоретично обгрунтовані в ньому права є специфічним пере плетінням індивідуальних і соціальних' прав. Це передусім ті права, здійснення яких постає у вигляді соціальної або економічної допомоги й сприяє самореалізйції особистості й людських об'єднань-право сім’ї на захист з боку суспільства і держави, право народів на сомовизначення і т.д.

Заключний параграф-"Проблема загального блага як мети індивіда і суспільства'-присвячений аналізу принципа, що вінчає католицьке бачення взаємовідносин особи й суспільства, тієї цінності, заради якої, згідно з .католицькою соціальною етикою, люди об'єднуються. .

. Католицьке уявлення про загальне благо виходить з понять гідності і блага людини й специфічним чином до них повертається. Причому принциповий пріорітет особи перед суспільством не означає абсолютної переваги блага окремого індивіда над благом суспільного цілого. Останнє остільки стоїть вище за індивіда або групи осіб як своєї частини, оскільки вони включають себе в порядок цілого й підпорядковуються його завданням і цілям, відмовляючись, тим самим, віл домагання деяких часткових інтересів. Але, згідно із вченням церкви, ніхто, жоден суспільний порядок не може вимагати від особи поступитися своїми релігійними переконаннями. У світлі "вищих", тобто трансцендентно осмислених цінностей, благо будь-якого земного об’єднання людей і навіть загальне благо усього людства не може бути вагомішим за благо окремого Індивіда, оскільки дійсно моральна досконалість особи. її намагання до єднання з богом виходять за межі земного життя людини. У зв'язку з ним зазыначаеться. що особа не живе заради суспільного довкілля, а знаходить в ньому й через нього свою довершеність.

В лисерТа'цТГ~розкривається сутність надіндивідуальноі соціальної' цінності загального блага, подається його сучасне трактування. В ході аналізу поняття “загальне благо“ виділяються дві сторони останнього - зовнішня, і внутрішня.

Автор підкреслює, що в католицькому соціальному вченні розуміння загального блага як мети' суспільства співзвучне його сприйняттю як соціально-етичної норми, динамічне застосування й дотримання якої /дія принципу загального блага/ . має сприяти досягненню блага всіх і кожного зокрема. Спираючись на зв'язок між членами суспільного об'єднання /онтологія/, загальне благо водночас має передумовою і єдність дій /етика/, а тому зобов'язує кожного члена цілого співпрацювати для досягнення спільної мети. Але у зв'язку з гріховністю людини та її схильністю діяти на догоду, собі, потрібен авторитет, здатний регулювати поведінку членів соціального цілого. В роботі представлено католицьке трактування авторитету та його характеристику, передусім у вигляді державної влади. .

Дисертант звертає увагу на, те, що соціальне вчення католицької церкви не обмежує функціонування принципу загального блага державним чи якимись іншими рамками, а поширює його на псе світове співтовариство, розуміючи його не лише як піклування про матеріальний достаток, а передусім як всезагальну політико-економічну і духовну співпрацю. Інакше кажучи, діяти заради загального блага світового співтовариства означає діяти в ім'я миру і справедливості. У зв'язку з цим автор відзначає взаємозв'язок понять "мир", "соціальна справедливість" та "загальне благо", які мають у католицькому соціальному вченні спільний знаменник - права людини.

Усе сказане вище свідчить про те, що в наш час католицька церква вбачає r сукупності прав людини ту необхідну зовнішню свободу /простір, даний правами на-свободу/. в межах якої людина може самореалізуватися і яка має бути грантована, щоб здійснити загальне благо. Водночас принцип загального блага як соціально-етичний принцип містить у собі не лише вимогу забезпечити й гарантувати умови для розвитку всіх людей і кожного зокрема, a ft визначає моральні рамки, які зобов'язують кожного суб'єкта соціального цілого діяти в його просторі із врахуванням загального блага.

На закінчення сформульовано основні висновки зі темою дослідження. ’ '

Основні положення дисертації знайшли відображення я таких публікаціях автора:

1. Ладивірова С. Періодизація еволюції соціальної доктрини католицизму // Ден. в Укр. 1НТЕІ. N 1898 УК 92 від 3.12.1992. -17с.

2. Ладивірова С., Лобовик Б. Проблема особистості, суспільства I держави з точки зору основних принципів католицького соціального вчення 7/ Збірник Церква 1 соціальні проблеми. Енцикліка Centesimus annus /Сотий рік/. - Львів. 1993. - 11 с.

3. Ладивірова С. Людина в соціальному вченні католицької церкви// Людина і світ. - 1993. - N 8-9, 8 с.

4. Ладивірова С. Від католицької ортодоксії до відкритості світу /7 Тези XIУ Всесоюзного теоретичного семінару “Світогляд і наукове пізнання", - Київ - Переяслав-Хмельнинькнй. 1991. - 3 с.

5. Ладивірова С. Католицька концепція об'єднання Європи-// Тезі* У) Республіканських суспільно-політичних читань “Історія Уррцїїш: дослідження та Інтерпретації".. - Київ. 1991. - Sc.

ПіАГіисіша до друку >7- \ЇЛУ Формат 60к8 4 1/1 Умдрук.врк. 0,9 Обл.-вид.врк.И,0 ,

Тираж ИоО Зам. 1993 р. Ціна

Поліграф., д-ця Ін-ту ¡сторП України А1 і КиІа-1, Грушевського,4