автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.09
диссертация на тему: Социальная история советской науки (конец 1920- - начало 1940- гг.): проблемы историографии

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социальная история советской науки (конец 1920- - начало 1940- гг.): проблемы историографии"

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

■' ОЛ

На правах рукопису

ПОСОХОВ СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

СОЦІАЛЬНА ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ НАУКИ / кінець 1920-х - початок І940-Х рр. /: ПРОБЛЕМІ ІСТОРІОГРАФІІ

Спеціальність 07.00.09 - Історіографія, джерелознавство і метода історичного дослідження

А В Т О Р В ФЕ РАТ дисертації на здобуття наукового ступеня каадвдата історичних наук

Дніпропетровськ - 1993

Дисеріацією є рукопис. . ■ : .

Робота виконана на кафедрі історіографі!; джерелознавства та археології Харківського державного університету :: .

Наукові перівники - кандидат історичних наук, професор

д/равський Ю.Й. І ;

' Кандидат історичних наук, доцент

■ Куделко С.М. ".

Офіційні опоненти : доктбр Історичних наук, ‘

' процесор Кохестк 1.1.

' • кандидат історичних наук,'

' - ' доцент Лктовчению Л .А. ■ ,

Провідна організація - Запоріаькик державний університет

Захист відбудеться ” " ~г-ру$м Я. 1993 р.

о Л. годині на засіданні спеціалізованої ради № К 053.24.08. при Дніпропетровському державному університеті / 320070, М.Дні-* ' пропетровсыс, пр. Гагар і ка, 72 /. . ; >

З дисертацією можна ознайомитись £ бібліотеці Дніпропетровського державного університету. ;

Автореферат розісланий " " -Л* ст¿>»4ь$ 1991 р. ’ :

Вчений секретар спеціалізовано! ради»

кандидат історичних наук, доцент • л--ч їУтік Л.С.

Актуальність дослідження. В житті суспільства наука відіграє надзвичайно важливу роль. Через де, інтерес до вивчення динаміки наукового розвитку втрачає суто академічний характер. На порядок денний поставлено питання про проведення цілеспрямовано і та раціональної наукової політики. Здобуття Україною незалежності -важливий етап II історії. Першочергове завдання для нашої держави сьогодні - розробка довгострокової стратегії її розвитку. Остання повинна оутл насамперед пов'язана з забезпеченням прогресу пріоритетних тукових гапузей, спиратися на продуману наукову політику, tío це і є магістральним шлях суспільного поступу. Але така політика буде, ефективною лша з'а умови,, кота вона сама стане науково обгрунтованою, передумовою чого має бути досягненая теоретичної ясності з вельми широкого кола пробла»!. Серед них -питання про співвідношення внутрішніх та зовнішніх (¡акторів розвитку науки, тобто про взаємодію науки та суспільства. Останнє не може бути вирішене баз звернення до історії. Особливий науковий інтерес у цьому плані являє собої аоріод кінця 1920-х - поч.

І940-х рр. в історії радянсько! наука, бо самз в цей час відбувався процес становлення та закріплення командно-адміністративної системи та її активного виливу на сферу наукової діяльності. До того ж цей віш:в не камуфлювався й не затушовувався, як це мало Й має місцо в інші історичні епохи. На наш час проблема розвитку радянської науки в 20 - 30-ті роки знайзда своє відображення в узагальнюючих роботах, спеціальних монографіях, статтях. Нова суспільна ситуація, яка склалася останнім че )м, привела до зростання як наукового гак і громадського інтересу до історії г уїси, що й дало змогу більш детально, використовуючи дкерела з відкритих архівних фондів, залучаючи праці зарубіжних авторів, висвітлите такого роду проблеми. Втім, вивчення питання ще далеко до завершення, а багато положень потребують перегляду. Виконання -цього завдання безпосередньо пов'язане з історіографічним пошуком та теоретичним узагальненням його результатів.

Стан наукової розробки геми. Вивчення історії науки СРСР довоєнного періоду розпочали ще в ті роки, але праці, які вийшли наприкінці 1920-х - на початку 1940-х рр., в основному були прос-

Вітничькими, проїтатандйстсьхими та інформаційними виданнями Новий етап в історіографії проблеми визвачився в др. под. 50—*с років. В ці роки бийщги спеціальні лраці з історії різних галузе знання / як правило, доки базувалися на кумулятизістськолу иідхс ді /, нові дослідження з історії наукових кадрів тадо 2. Однак вивчення цих питань в основному ке «а® самостійного характеру,

. їх висвітлення часто йзш в Загата ному руслі дослідження проблем ’'культурноі рсволоції,#. Кількість робіт, в тому числі спеціально го характеру які присаачені історії радянської науки вказаного деріоду, значно зросла в 60 - ЙО-гі рока, більзе увага в них при діляється соціальним аспектам. Побачила світ дослідженні історіо графічного плану, хоча ці спроб* так і не привели до створення праць, в яких комплексно розглядалась би ця проблема. Переважно вокк прис&ччені історіографічно.^ узагальненню літератури або з історії окрешх секторів науки 3, або характеристиці ставу вивченая історії радянської інтелігенції, і науково! зокрема 4, дея

* РубиіптеЛн М.Й. Науха, техника її экономика при капитализме и в Советском Союзе // Больаевик. - 1931. - й 16,17; Осадовий К. Наука и социализм // Ьольшевих. - 1933. - Л 42; Шгихтер А.Г. : Октябрь и наука. - Харьков, 1933; Наука на сл/кбе тяжелой про-Шйлекнаоти. - Харьков, 1934; Научно-исследовательские учреяще-ніш к научные ра<Зотиія'и СССР. - М., 1934; Вейллк 4..Е. Кадри специалистоз в СССР: их [¿орщфование а рост. - М., 1935; /ни-версятеты и научные учреждения. - Н,; Л., 1935 та ін. ' ■;;

2 Див.: IVpxo З.В., Стулова OB. Развитие советской наука за 40 лет: Указ. вбил, лиг;, 1957 - 1958 гг. - М., I960; Наука и научно-исследовательская работа в СССР: Лит. за 1954 - 1961 гг. •

м., I9S3. ' -v \

^ Ермаков В.Г. Новая литература по истории Академии наук СССР // Вопр. ист. - 1974. - № 6;'Левайн Б.Б. Советская литература по истории Академии кауд СССР // Новая и новейшая история. - 1974.

- J& 3 та ін. . . . ;

4 Иванова д. В. Проблема формирования научной интеллигенции СССР 1 советской историографии // Проблема истории общественной мысли и историографии. - М., 1976; йедюкик С.А. Некоторые аспекты изучения истории советской интеллигенции // Вопр. ист. - 1980.

- В 9; Курносо» Ю.О. Розробка питань історії радянської інтелігенції // Укр. іст. журн. - І90Е;. - й 7 та ін.

• ■ • -х гнших. питань х. З'явилися історіографічні дослідження, до був ний огляд літератури з історі! окромнх наукових дисциплін 2. які аспекти проблеми знайшли відображення в публікаціях, які асвячені білья загальним питанням . Добачили-світ численні бліографічні -покажчики спеціального характеру ^, цо безумовно риЯє проведенню історіографічних дослідяйнь.

Відносно форми історіографічних праць слід сказати, що передають рецензії ка авторські та колективні монографії, а також торіографічні огляди в монографіях, а на статті. В багатьох з

Есаков В.Д. Об изучении историй организации советской науки // Вопросы методология и истории наук: (материалы Всесоюз. конф. -Иркутск, 1975; Кузьмин М. С. Новейшая литература о международных научных и культурных связях СССР в 1917 - 1932 гг. // Вопр. ист.

- 1977. - iè 3; Козлов С.А. Проблема культурной революции в СССР в новейшей немарксистской историографии,.1917 - нач. 1930-х гг^ История СССР. - 1989. - № 4 та ін. " . ■ -Йикевич А.П. Советские исследования по истории математики за пятьдесят лет, 1917 -.1977;// Историко+татемагические исследования. .- М., 1979. - Вып. 24 та ін.

Зак Л.М.,- Лельчук B.C.. Погудин В.И. Строительство социализма в CCCI*: Историогр. очерк. - М., 1971; Ермаков В.Т. К вопросу об освещении истории советской культуры в исторической литературе// Культурная революция в СССР и духовное развитие советского общества. - Свердловск, 1974; Зак Л.М. Изучение культурной революции в СССР на современной этапе // История СССР. - 1976. -» 2; Санцевич А.В. Українська радянська історіографія, 1945 -1982. - K., 1984; Историография истории Украинской ССР. - К., 1986 та іч. ,

Развитие советской науки за 50 лет: Указ. юбял. лит., 1967 -1969 гг. - М., j.972; Деятельность Академия наук СССР, 1917 -1972: Указ. лит. - М., 1974; Руденко Р.Ф., Захарова Е.Г. КПСС и научно-технический Прогресо: Указ. сов. лит., изд. в 1918- -

1974 гг.' - Свердловск, 1975; Искольдская К.К., Фортунатов В.В. Советская интеллигенция: Сов. ист. и фалос, лит. за 1968 -1977 гг.: Библиогр. указ. - Новосибирск, 1378; Соколовская З.К. 400 биографии ученых: Библиогр- справ. - М., 1988; Культура, образование и наука в СССР: Библиогр. указ. - М., 1987; Історія інтелігенції УРСР, 1917 - 1990 pp.: Наук.-доп. бібліогр. покажчик. - K., X99I та ін.

іглх робіт виявляється прагнення критично проаналізувати наукові праці, відмітити їх достоїнства і виявити прогалини. Але все ж таки ці підходи не стали визначальними. Для більиості рецензій ігри-таїшший аногацііінші, неакалітичний характер, інші праці, як правило, являють собою реєстраційно-бібліографічний рівень історіографічного узагальнення. При цьому перш за все ідеологічні та методологічні обмеження не сприяли.всебічному аналізу соціальних аспектів історії радянської науки. Не дивно, що в.дослідженнях : панували фактографізм та ілюстративність, 'автори обмежувалися повторюванням вже відомого, рад моментів замовчувався. Інша картина почала вимальовуватися з кінця 1980-х рр., в ході, зростання потоку література з дослідауваної тема. Проте., слід підкреслити, . що в своїй більшості зміни торкнулися оцінок, а не методів аналізу, нові підходи нелегко долають товщу старих уявлень. При таких умовах, як ніколи, зростає роль історіографічній досліджень, де . дається огляд попередньої літератури, конструюється загальна перспектива, визначаються пріоритетні напрямки. На жаль, історіогра-. фічні узагальнення по темі останнім часом практично відсутні. ,/ ■

Враховуючи недостатнє опрацювання проблеми з історіографічному . плані, відсутність монографічних та дисертаціиних досліджень з ие!, а також тої факт, що значка частина монографій, наукових , ,; статей, дисертацій, які присвячені розвитку науки СРСР кінця: 1920-х - поч. 1940-х рр., не піддавалася історіографічному аналізу, можна зробити висновок, що існує нагальна потреба в проведенні дисертаційного дослідження по даній темі. ,. " . . .

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в тому,, щоб на підставі наукової літератури, враховуючи результати поле-реднього історіографічного пошуку, з’ясувати ступінь вивченості • проблеми, сформулювати ті аспекти, які потребують переосмислення, вказати моамиві напрямки в подальшій розробці проблеми. З урахуванням мети дослідження, автор сформулював і намагався вирішити такі завдання: - . ■ ,

- показати процес накопичення історіографічних джерел, дата

їх загальні1- характеристику; * , ' , - , ...

- з’ясувати ступінь опрацювання проблем соціальної історії

науки на прикладі радянської історіографії, яка присвячена розвитку науки СРСР кінця 1920-х - поч. 1940-х рр.; ■ ■

- виявити причини, що впливали на стан розроблення теми;

- підвести підсумки наукового дослідження проблеми, визначи-

та актуальні проблеми, які потреб/ять подальшоГ розробки.

; Дяередьяу базу диоертапіі складає значна кількість історіографічних джерел, де в тій чи інаій мірі висвітлюється проблема розвитку науки СРСР кінця 1920-х - поч. 1940-х рр. В цілому в картотеці автора враховано понад 3000 робіт різних жанрів та спрямованості, які мають безпосереднє або опосередковане відношення до дано! тема. Переважно це історична, соціологічна, наукознавча, філософська література, яка побачила світ у 60-ті - на початку 90-х рр. Незважаючи на та, що нижча межа хронологічних рамок дослідження позначена 60-ш.роками, автор при необхідності іноді залучає до аналізу роботи, які були видані і раніше. Вибір хронологічних рамок зумовлений тил, що саме в цей період вийшла численна література по темі, сформувалося «зсновне коло проблем, визначилися спірні моменти. Це дозволяє.не тільки з'ясувати стан розробки теми на давдій період, але 2 вийти на питання методологічного значення* які актуальні не лише для вузьких фахівців.,.В роботі аналізується переважно література російською та українською мовами, з акцентом на внесок .українських істориків. .. '

' • Георетико-методотогічною основою дослідження с підходи та-

принципи, викладені в працях як.зарубіжних, так і вітчизняних авторів,'-як і активно працтаали й працюють■на царині соціально! історії науки та .наукознавства,! таких, .як: Д.Бернал, Б.І.!.Кедров, Г.Кун, М.МалкеЯ, С.Р.Міку/ганський та ін. Спираючись на висунуті озли стосовно до історії науки затальнометодологічні принципи (ослідзкення, дисертант користувався прийнятими в історичній науці іетсдами порівняльно-історичного й системного аналізу документів ’а літератури, методами історичних аналогій та ретроспективного іналізу фактів і явищ та ін. . ,

• Наукова новизна дисертації полягає:. . ; .'

-в постановці проблеми, яка в узагальненому вигляді дослід-ується вперше; ' '

- в узагальненні важливіших досягнень історично! й інших аун по вивченню проблеми, з’ясуванні актуальних питані», П по-альшо! розробки; .

-у виявленні методологічних особливостей Лїсератури по темі а їх впливу на конкретно-історичну розробку проблеми; .

. - в уточненні змісту деяких понять, які активно вдкористову-

іься в історико-наукоБих працях.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в tow що воно коже сприяти з'ясуванню ступеня розробки даної теми, вя наченню кола питань, ш подальшому вивченні яких необхідно зосе редити увагу «ехіаців- Ця робота може сприяти постановці сробле методологічного характеру і більш свідомому підходу авторів до методологічний основ своїх досліджень, відходу від застарілих поглядів та концепцій. Результати дослідкення можуть бути використані ари читанні курсів та спецкурсів з і стоп і ографіІ, і ctoj України, CrC?, наукознавства, методології, історі і науки та ін., при складанні бібліографічних покажчиків та напасанні тематичні посібників. Подальше вивчення проблеми взаємодії науки та суспільства може сприяти виробленню цілеспрямованої та ефективної, наукової політика. . .

, ■ II СТРУКТУРА І ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, залінче] списку джерел і літератури. Робота надрукована на 266 сторінка: Список дкерел і літератури включає 753 назви.

Дри визначенні структури роботи автор виходив з того, що ; науїса - це складне соціальне утворення, яке має ряд елементів.’. Цілком можна погодитися з дослідниками, які зазначають; до оси ними елемеаташ науки як підсистеми суспільства є наукові кадр] матеріальна база, організація, методи дослідження і кінцейиі п; дукт наукової діяльності - наукове знання *.■ Така побудова ана: шла своє відображення і в історико-наукових та історіографічнії працях. Враховуючи це, перший розділ присвячений характеристик історіографі! організації науки СРСР кінця 1920-х - поч.,1940-рр., другий - історіографі І наукових кадрів, третій - стану ви чення філософських, методологічних основ наукової творчості ра дянських вчених наприкінці 1920-х - поч. 1940-х pp. V.

У вступі обгрунтовано вибір тзми, І! актуальнтеть, визнач хронологічні рамки дослідження та, коло джерел, дається характе ристика стану наукoso1 розробки теми, визначені мата і завданн дослідкення," наукова новизна роботи. Також дається визначення няття "соціальна історія науки"яке, на думку автора, не лише

* .Зельманов А.Б. Мидель-науки как гіодслстеш общества // Социа ные проблемы науки, образования, воспитания.,- ІЬмск, 197?.

С. ІЗ. V v , - г - '

узагальни аеатИ спектр проблем, а Я являє собою назву нової наукової дисципліни, предмет якої - закономірності розвитку науки у її зв'язку з розвитком суспільства, взаємодія науки на різних етапах її історії з економікою, ідеологією, політикою, культурою. Становлення цієї дисципліни відбувається на наших очах, хоча не можна сказати, що така проблематика не вивчалася раніше. Дослідження зв'язку "наука суспільство*' велося в межах історіографії культури, природознавства та техніка, громадянського суспільства. Тобто, перш ніж здобути самостійний статус, соціальна історія науки вже пройшла етап формування свого предмета в надрах інших споріднених наукознавчих та історичних дисциплін. Але специфіка науки як соціального інституту вимагає певного відокремлення при вивченні 7ї соціальної історії.’Усвідомлений цього ^екту допоможе запобігти ряду негативних явищ, .які виявилися,в історіографії. Зокрема це стосується виявів однобічної / ,енстерналістської або і нтерналхетської / йоз-щії при вивченні науки того чи іншого ^ історичного періоду. Дихогамія "екстернати зм - інтерналізм” не е абсолютне зло, як це проголошувалося ще не так 'драно, це закономірний' етап на шляху пізнання історії науки. Разом з тої«подібна крайність те не відповідає-новим умовам і йає. постудитися позиції, яка наголошує на- необхідності вивчення процесу інтеріоріза-ції екстернальних факторів. Саме це зумовлює "перетворення- історії науки в соціальну'історію наули"-А. Очевидно, свою вирішальну роль в .становленні цієї галузі знань, відіграють історики грот- -¡датського суспільства, а не представник інших наук. Однак, сказане не означає, що.соціальна історія науки - всього лише частина громадянської історії/ одна з ряду галузевих Історичних дисциплін, які, поєднують дві субстанції. Вона виникла на межі таких областей знань, як історія природознавства та техніки, соціологія, громадянська історія, історія економіки та ін. Вирішення тих. завдань, до стоять перед новою дисципліною, не мовдиве без залучення мето-їів цих наук. ї&ка особливість соціальної історії науки прикушує віднести її до тих дисциплін, що в комплексі становлять наукознавство. У вступі дається спроба визначити місце соціальної ■ історії серед інших наук, з'ясовується зміст поняття "соціальний

^ Титмонас A.A. Проблема взаимодействия истории науди и социоло-гаи науки U Социология науки в СССР: Вопр. теории и практики,-’ М., 1982. - С. 150.

інститут науки" / "наука як соціальний інститут" /.

У першому розділі ”наука СРСР / кінець 1920-х^- 1941 рр./і організація та управління” подається загальна характеристика до< лідаень, ріс і присвячені орган і заці Якому розвитку радянсько! науі розглядаються спірні та недостатньо вкочені питання.

Література 60 - 90-х рр., яка присвячена цьому питанню, не-

- однорідна. Це пов’язана не тільки з кількісним збільшенням досліджень, розширенням їх тематики, переходом від статей як форми викладання матеріалу до монографій. За цей час сталися значні зміни в трактуванні питань, по ряду положень визначився перехід до нового рівня дослідження тещ. Так, наприклад, в 60 - 70-ті роки вивчення організації науки ще не рідко проводилося в межах історико-культурних робіт. Починаючи з 70-х років, проблема організаційного розвитку науки знаходить своє відображення в сш ціаньнах монографічних дослідженнях. Першою такою працею, яка майже цілком присвячена історії організації науки СРСР наприкіш: ІЗгО-х - поч. 1930-х рр... стала книга В.Д.0сакова "Советская на^ ка в годы перші пятилетки: Основные направления государственно: руководства наукой" / 1971 /. Суттєвий анесок в історісграфів проблеми було зроблено монографією Є.О.Беляева та ІІ.С.Пишково! ■ "Формирование и развитие сети научных учреждений СССР” / 197.9 /. В цей час Аоскть поширеними статэть дослідження, в центрі уваги яких знаходиться історія окремих наукових установ та основних се горів науки. Однак суттєаою рясою цих робіт було те, що, як правило, демонструвалося лише Кількісне зростання тих чи інших.показників / закладів, асигнувань тощо /, був відсутнім критичний погляд, будь-які порівнянна, недостатньо використовувалися магем тичні методи обробки матеріалу. В період 60 - перш..пол. 80-х рр мбкна спостерігати гіпергрхК&ічність у вивчеі і окремих аспектів проблеми. Навіть пра побіжнсіму знайомстві з основною літературої по темі легко побачити явну перевагу і сторико-парт ійно1 тематики При цьому зазначимо, що незважаючи на значний шіаст досліджень, центрі уваги яких була діяльність правлячої партії, політичні фактори, які відігравали не останню роль в історії радянської . науки кінця 1920-х - поч. 1940-х рр., так і залишилися майже не вивченими. Втім, саме кількісне зростання таких робіт .неминуче привело до позитивних наслідків: збільшення кількості монографій розширення географії досліджень, акцент на регіональному матеріалі, а у 80-гі роки з'являються і перші спроби історіографічних узагальнень / більше теоретико-методологічного характеру/. В

70 - 80-ті роки виходить ряд значних монографій теоретичного плану, але історичні сюжети в них часто розірвані і мають навесику історіографічну цінність. Таким чино;,, дуже часто емпіризм йаз будь-якої спроби осмислити процес, в одному випадку, поєднувався

з схоластичнім теоретизуванням, а іншому. І все ж таки необхідно визнати, що підстав для однозначно! негативно» оцінки згаданих статей, брошур, книг у нас немає. Незважаючи на всі перелічені негативні моменти / які мають поичиии й об'єктивного, в тому .числі внутрінньонаунового характеру / тоді було нагромаджено значний фактичний матеріал, було сформульовано ряд важшвих. положень, з'явився перший досвід системного підходу до історії організації науки СРСР кінця 1920-х - поч. 1940-х . . , ,

Нова орієнтація у вивчеиш соціальної історії радянської науки позначився з сер. 80-х рр., чому значною мірою сприяв процес демократизації, Дккї почав розгортатися.в суспільстві. Цей прорив знайлов своє втілення здебільшого в невеликих статтях / хоча.вже з'явилися і.окремі монографії Г.А.Лахтіна, Л.А.Опєнкіка та деякі інші /. У цих роботах не тільки декларується необхідність подальшої розробки проблей соціальної історії науки, а й висвітлюються . важливі для розуміння еволюти ї організаційної будови науки аспекти: наголошується на протиріччях в її історії, які були зумовлені впливом соціальних‘факторів, звертається увага на ті негативні моменти, які раніше замовчувалися / надмірне одержавлення, монополізм і т.п. /. На каль, при цьому не обійшлося також без крайнощів та абсолютизаціІ ексгернаяістського характеру. Суттєвим моментом нового етапу вивчення організації науки СРСР стало зростання уваги дослідників до проблеми дяерел. Зняття певної заборони з деяких імен видатних організаторів науки - вчених та державших діячів - дало можливість з’явитися новим роботам біографічного жанру, опублікувати та перевидати цінні дослідження поперед-яього періоду. . . ' 1

Безумовно, новий етап у вивченні питання ще не зовсім проявився в своїх основних рисах, однак тим вздаивіше здобути уроки з юпереднього досвіду, запобігти однобічності при подоланні зроб-

ІЄНИХ ПОМИЛОК. . . - ■ ‘

. Автор докладно аналізує-ті розмінності, які виявилися в лі- ч сературі & таких питань, як періодизація організаційного розвитку іаухи у той період, що розглядається, особливості організаційної 5удови радянської науки, державне керівництво наусою, планування ?а фінансування наукових досліджень..- ' ■

Наука ях система, що розвивається, складається з кількох під-Озтанкі відрізняться і завдання;«, і змістом діяльності,

і фО]ада>й організації. Основні моменти. Які характеризують організаційну еволюцію, мазать особливості тшдлень в кожній з них. Тому до загального огляду літератури, яка присвячена організаційному розвитку, додається характеристика досліджень, б яких аналізується еволюція основних секторів науки. Оскільки наука як специфічна форма "духовного виробництва" і як особливий соціальний інститут розвивається не тільки в часі, а й у просторі, важливий момент для характеристики її організації - особливості територіального розміщення наукових центрів та закладів. Проблема ця надзвичайно ванлива дМ тих країн, 'які мають значні території і являють собою об'єднання національних утворень. На сьогоднішній день розробка регіонального аспекту розвитку радянської науки кінця 1920-х -поч. 1940-х рр. просунулася вперед, але переосмислення ролі соціально-політичного впливу на цей процес деідо відстає від потреб -часу. . . -

Окремо у розділі розглядається література з проблем інформаційного забезпечення наукової діяльності та міжнародних контактів у цій о|ері. _ .

У другому розділі "Наукові кадри СРСР кінця 1920-х - початку 1940-х років" аналізуються результати проведено! дослідниками ро-. боти по вивченню структури та динаміки наукових кадрів у цей період, їх ідейне! еволюції, професійного рівня, взаємовідносин з владою та іи. , ;

На початку'розділу розглядаються деякі питання теорії. Зокрема розкривається.різноманіття думок щодо класифікації інтелігенції за соціально-професійними ознаками, звертається.увага на деякі відмінності в терміна* ’’наукові Кадри", "наукові працівники", "наукова інтелігенція" та гн. . ..

Но'дивлячись на те, що вже з'явилися зразки нової типології щодо інтелігенції, автор, враховуючи певний розподіл, який склався в науковій літературі.за останні три десятиріччя, виділяє для аналізу праці, присвячені "старій інтелігенції" і, відповідно,. .. "новим науковим кадрам". Розглядаючи спектр думок в першій групі досліджень, автор вказує иа тенденцію суттєвої зміни оцінок стосовно положення, ідейної еволюції, стосунків з державою представників наукової інтелігенції дореволюційного часу. Акцентуючи увагу на протиріччях, які мали і мають місце в літературі, відзначається недоопрацювання в галузі історичної психології, діо певною

tipoj" зукіїьїі'.о лоступоае утвердження як пакуючої тоталітарної моделі радянського суспільства, ¿о речі в західних наукових колах '.одібне розуміння подій вш у 73-ті роки було піддане критиці, ¡окрема було зазначено, що основнім недоліком тоталітарної моделі : зосередження уааги на партії тз» державі, з той час як суспіль-тво / "народ", "низи” / розглядається як пасивна жертва. На змі-у прийшло ншагання з’ясувати процеси, які відбувалися усередині народу" та інтзлігенції. Є підстави вважати, що таке чи подібне ояснекня подій з часом має взяти взрх і в нас. Без сумніву, приятиме цьому процесу розсекречування та вивчення нових доку-» ентів. Перспективними в цьому відношенні можуть бути / і такі риклади вже шемо / ситуаційні дослідження,„коли в результаті асвітлення конкретних подій дається відповідь на більш загальні, итання історії взаємовідношень "старої науково! інтелігенції" ft здянськоі держави. .

Переосмислення торкнулося, хоча і в меншій мірі, ходу підго-звки "ново! наукової інтелігенції". В історіографічних працях ке йшла мова про те, до дослідникам треба білків приділяти уваги iісним характеристикам підготовлених кадрів. Сьогодні теза про їзький професійний рівень "нових наукових кадрів" виє звучить як ззперечна, однак причини такого якісного стану потребують, як і гніте, свого глибокого вивчення. В подальшому автор звертае уваг на розбіжності в поглядах щодо "про.тетаризаціГ вузів, вису-, інства на наукову роботу та ін.

, Історія наукової інтелігенції в контексті політичної ситуа-:! 1920 - 1930-х pp. вивчалася і раніше. Досить при цьому лише ’адати праці С.О.Фздкжіна. Але рівень джерельно! бази, догматич-: оцінки не дозволяли грунтовно аизчіт? цю проблему. Останні ро-[ ознаменувалися виходом робіт, в яких досліджується саме вказа-ій аспект історії інтелігенції, в тому числі й'наукових кадрів, остерігається посилений інтерес до долі репресованих вчених. Ще ■дн аспект теми, якай викликає стійкий інтерес у істориків, -ріцування та розвиток.національної науково! інтелігенції. Остан-м чаоок активніше, ніж раніше, взялися дослідники за проблему ренізації наукових.кадрів республік. Зокрема а Україні це вив-ння процесу українізації, який відбувався у 20 - 30-ті роки, мало досліджень присвячено діяльності суспільних організацій уково! інтелігенції. Однак, як це-видно навіть а назв робіт, ачна !х частина акцентує увагу на.культурно-освітній їх діяль-сті.'Таким чином, не тільки із змінами, які відбуваться у сус-

їтіпьстьі на сучаснолгу етапі, пов'язане звернення дослідників до ' суспільно-політичних аспектів їх історії. , ■ • . . . ,

Чільне місце з літературі займають дослідження,'які присвячені структурі та динаміці щукових кадрів СРСР. Хоча, як правила, це цраці більш загального характеру, де періоду 20 - 30-х рр. відводяться лише окремі розділи, а то й кілька сторінок. Разом з тим, цей матеріал може значною мірою допомогти- в розумінні форм та ступеня соціального впливу на науку, що відкриває можливості тісного контакту історичної науки з наукознавством, яке накопичило чималий досвід аналізу кадрової складової наукового потенціалу. Чим же пояснюється нинішній стан розробленості даного аспекту в . ісгоршсо-науковій літературі? Причин, на наш погляд, декілька: описозість, яка характерна для істориків громадянського суспіль-, ства, панування екстерналістського- підходу / недооцінка факторів, які іманентно притаманні кадровому потенціалу /, нерозробленість методів аналізу, нарешті, нестача систематизованого статистичного матеріалу. І есе ж скпаднощі не є непоборними. Зокрема тепер т маємо приклади й методику відтворення здавалося б вже зовсім . -втрачених даних, з’янидася дослідження, які демонструють спроби вилучення статистичної інформації з документів масового характеру, Багато цінного матеріалу можна одержати й у&ажно вивчаючи ті дані, що вже маод®, 1 це підтверджують деякі новітні дослідження. Далі ■ в розділі викладаються ті думки, .які зустрічаються в літературі .'. стосовно чисайійрсті, професійної, кваліфікаційної, а також демографічної структури науко аи«. кадрів кінця ‘920-х - поч. І340~Х_ рр зазначається вахдивість досліджень порівняльно-історичного характеру. . - ; .

В третьому розділі "Філософські, та методологічні основи наукової творчості радянських вчених / кінець 1920-х - поч. 1940-х,. рр./" досліджується ступінь вивченості в літературі процесу переходу радянської науки від класичного до посткласичноію етапу, ; який пркпав також і на 20 - 30-ті роки, стосунків філософського та.наукового знання в контексті суспільно-політичних умов довоєнного часу.. . ...

' Перш ніж перейти до викладу тих позицій, які виявилися в радянській історіографії 60 - поч. 90-х рр., як і в.попередньому розділі, автор зупиняється на науковій термінології. Як і з випадку з науковими кадрами, стосовно даної проблеми маємо значний термінологічний різнобій. З одного боку, цей факт - показник ба-

гатсаспектко«і теш, з іншого, - деякої теоретичної невизначеності. Погоджуючись з тими дослідниками, які в даному випадку гово- ■

• рять про неможливість зведення всього різноманіття поглядів до деякої єдності, і приймати тезу про багагорівневість методології, автор веде розмову про філософські та методологічні основи наукової творчості, тобто проводить певне розшивання, виходячи з того, що філософія - це теоретична форма світогляду, яка робить значний внесок в формування та осмислення методологі І / сукупність тих загальних принципів та методгв, які використовуються в науковому дослідженні в тій чи іншій області науки /, але нз зводиться до неї. ' .

Проблема взаємодії науки та'філософі І - одна з основних для історика ізауки, саме цієї души дотримуються як вітчизняні, так і зарубіжні спеціалісти. Серед інших моментів цей взаємозв'язок виступає як вияв соціальної зумовленості пізнання і тому належить до тих питань, які вивчаються в медах соціальної історії науки. В радянській історіографії дана проблема стосовно лісляяовтневого періоду традиційно проходила під рубрикою "союзу філософії та природознавства" / пря цьому 20 - 50-ті роки розглядалися як час формування"акого зв'язку /. Пануючим ке підходом став такий, який базувався,на двох основних посилках: І/ філософсько.^ монізмі при осмисленні наукових проблем як прогресивній рисі радянської науки; 2/ значній ролі елемента свідомого в здійсненні та функціонуванні "союзу". Звідси поняття "союзу" набувало риси не конкретно-історичного явища, а певного ідеалу, а все, що не відповідало ідеальному образу, відноситеся до розраду "труднощів" і, як правило, пов'язувалося з "окремими філософами.та природодослідниками". До речі, остання теза звучить і в сучасник дослідженнях, хоча все частіше можна зустріти думку про цілеспрямований соціальний вплив, "штучне втручання в процес співробітництва філософії . та природничих наук". Такий погляд відособлює вказаний період, відокремлює його від попередньої історії взаємозв'язку науки та філософії, яка нараховує кілька століть. Подібне .бачення процесу припускає прямий / а не опосередкований через культуру, сзітог-ляд / вплив політичних та ідеологічних інститутів на'встановлення "союзу". . - . ■■ ' . .

4 В подальшому автор зупиняється на тій частині історіографії, де дається характеристика стану філософі І наприкінці 1920-х -поч. 1940-х рр. та II контактів з лриродничонауксзим знанням

/ зокрема розглядається історіографія ходу та результатів фїмо-Софських дискусій на межі 1920 - 1930-х рр./.

Література, яка присвячена методологічним проблемам окремих наук в Її історичному аспекті, воістину неосяжна. Історії окремих галузей знання присвячені тисячі, якщо не десятки тисяч робіт найрізноманітніших жанрів, обсягу, спрямованості / де 2 учбові посібники й суто «аукові монографії, багатотомні видання й тези доповідей конференцій, збірники статей та цраці, біографічного плану /. Причому, в центрі уваги стояла т-а продовжує стояти історія конкретних наукових проблем, наукових відкриттів, дискусій, творчості окремих вчених та цілих наукових колективів. Сказане легко мо;ша продемонструвати £ стосовно 20 - ЗО-х років в історії радянської науки. На маечи можливості претендувати на все бічне осягнення та вивчення такого роду літератури 2 не ставлячи перед собою спеціально такого завдання, автор акцентує увагу на наіібільа характерних моментах,, виділяючи з цього різноманіття ті сторінки, розділи, спеціальні дослідження,. де так, або інакше говориться про гроцес взаємодії науки та суспільства. ; /

Довгий час в радянській історіографії було прийнято писати здебільшого про досягнення науки СРСР в період 20 -,30-х рр.-Почасти це було пов'язано з тим висновком, згідно.з який розвиток природознавства в соціалістичній країні означав принципово новий "свідош діалектичний' період з його історії. Починаючи з.сер. ‘ 80-х рр., иа сторінках газет, журналів, а згодом і в спеціальних історико-наукових працях все більше з'являється матеріалів, які: присвячені іншому боку взаємодії науки та суспільства, де робиться акцент на трагічних сторінках історії радянської науки. Все частіше дослідники намагаються вийти й.т проблеми соціально-економічної та ідейно-політичної детермінації цих негативних моментів. Але поки ідо думки, ж<і висловлені з цього приводу, відрізняються суперечливістю, воші ще недостатньо аргументовані. Одна з причин такого стану - відсутність досліджень, де 0 мали місце. . Глибокі узагальнення на базі порівнядьно-історичного методу. - ■ У своєму прагненні з'ясувати характер та дюрми соціального • впливу на науку дослідники останнім часом нерідко ігнорують внут-ріоіньонаукові фактори. Разом з тим їх роль була не останньою в народженні та розвитку тих явищ, які опинилися в фокусі зору сучасних авторів, а соціокультурний вішш не є "зовнім” для наукове го знання. Усвідомлення даного положення викликає певну еволюцію в розумінні критеріїв оцінки та відбору теорії від позитивістське

го погляду..який бачить їх у сфері взаємовідношень теорії та експерименту, до осягнення ролі методологічної основа наукової творчості, яка невід'ємна від всього соціокультурного контексту, Далі автор наводить конкретні приклади з літератури, яка присвячена : науковим дискусіям 2С - 30-х рр. ( зокрема у фізиці та генетиці /. Аналізуються розбіжності щодо оцінки форми дискусій, а саме використання гозанаукових аргументів, культурно-психологічна атмосфе-йа в ході їх протікання та ін. Вважаємо, що будь-які твердження мають обов'язково базуватися на фуддаменті загальнокультурних процесів. Міркування про "етос науки” е традиційними для істори-ко-наукових робіт і протягом багатьох десятиріч демонструй свою . життєздатність. Однак було б невірно, на наш-погляд, стверджувати, що лише завдяки "етосу науки" створюється фонд достовірних знань.

В противному разі ми будемо ігнорувати фактори соціального порядку в процесі пошуку, відбору та включення нових знань у вже згаданий фонд. З точки зору новітньої філософії науки об’єктивний світ постає не тільки як той, що поступово виявляється, а й як . результат соціального,та інтелектуального конструювання. На жаль, -такий висновок іде дапеко не засвоєний в історико-наукових дослідженнях, в чому і є завдання сьогоднішнього дня та завдання на майбутнє. ^ ■ , • : • ‘

У закінченні дисертації підбиті підсумки дослідження, сформульовані узагальнюючі висновки, викладені рекомендації та проло-зиції, які, за думко» автора, могли б сприяти псдалшому дослідженню теш. . ’ . . ' ■ ■■

Не претендуючи на вичерпаність, повноту та завершеність, результати даного дисертаційного дослідження все ж дозволяють виявити закономірності й особливості процесу накопичення історичних 'знань з.проблеми, визначити перспективи подальших пошуків. г ‘ ■■■

; ■ V; На сьогоднішній день її розробка просунулася далеко.вперед '

: як у кількісному, так і якісному відношенні. Побачиш світ десятки монографій та сотні статей, автори яких аналізують суперечливий процес розвитку радянської науки в період кінця 1920-х - поч.; 1940-х рр. Однак, якщо визначити ступінь вивченості окремих питань соціальної історії науки СРСР цього періоду, то незважаючи на досить глибока вивчення в 60-ті - сер. 80-х рр. таких аспек-

■ тій,- як зв’язок суспільних явищ та організаційного розвитку науки або вплив- соціального фактору на стан наукових кадрів, слід зазначити, що далеко не всі вони одержали відповідне висвітлення.

16 ■ . Суспільно-політичні зміни, які відбулися з сер. #чу -іКяаа ли л у бачим обмекеність багатьом колишніх оцінок та висновків, недостатність кола джерел, неповноту фактів. 'В'останні ¿роки з*яз лися нові збірники документів, суттєві зміни відбулися в оцінка) ряду подій та процесів, що дозволяє говорити. :ііро початок нового етапу у вивченні теми. Разом з тим, можна з впевненістю сказати.., що подалша розробка проблеми можлива лише при умові використані як основи вжо накопиченого знання..Так, визначаючи рівень теоретичного осмислення проблеми взаємодії соціального та наукового прогресу, слід підкреслиш, що багато продуктивних ідей та важлі вих висновків, які містяться в працях і радянських, і-..зарубіжній авторів 70 -80-х рр. / таких, як Гі.Д. Гайденко, &.Ж,Келле, М.Мал-кеіі, С.Р.Мікулннськиіі, З.С.Стьопін та ін./, на практиці далеко а не засвоєні. В наслідок цього - рецидиви інтєрналістського або, що частіша ми спостерігаємо останнім часом, екстерналістського підходів ( не давлячись на те, ідо вже давно визначені їх обмеженість.та однобічність /. Особливо'це характерне'для тих"робіт, Л мова йде про наукове знання. В них, з одного боку, як і раніше, наголошується на незмінності етичного кодексу вченого, з іншого, часто огрублюеться форма впливу соціальних факторів. Тобто в кра дому випадку наука як система знань включається до культурно-іст ричного контексту, ніж розглядається як за суттю своєю культурно історичне утворення, "один з специфічних виявів, який притаманни певній історичній цілісності, певній культурі особливого способу розуміння світу".'1'. Разом з тим аналіз історіографії підводить нас до того висновку, що останню тезу легше декларувати, ніж реа лізувати. Дослідження історичної обумовленості науки потребує но вих форм.і вдосконалення тих, що вже масло, для того, щоб виріши ти поставлені завдання. Серед таких - ситуаційні дослідження, дослідження порівняльно-історичного характеру, роботи біографічн го плану. На-новий ступінь треба підняти рівень довідкових та бі бібліографічних видань, бо це стримує дослідників в використанні цифрового матеріалу, проведенні аналогій. До ряду важливих треба віднести й висновок про те, що написання праць з соціальної істо рії науки має стати справою істориків-професіоналів або тих пред ставників спеціального наукового знання, які володіють методами

* Геворкян Г.А. Очерк исторической методологии науки, - Ереван, 1987. - 0. G. : : ' .

сеналу сучасної історичної лауки. Одночасно слід звернути уваг/

, недостатнє використання дослідниками методів та досвіду науко-авства та соціологіі. ;

Враховуючи ті традиції в вивченні історії науки, що вке скла-ся в Україні в попередні роки можна сподіватися, ідо і в маіібут-ому у нас буде не тільки передова наука, але й успішно продов-ватиметься вивчення її історії.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена й комендована до захисту на засіданні кафедри історіографії, дав— лознавства та археології історичного факультету Харківського ржавного університету. Основні її положення та висновки обгово-ні на засіданні Вченої ради історичного факультету ХДУ» вислані під час наукових конференцій і Міжнародна науково-теоретична нференція "Проблемы развития федерации и высшей школы" /Харків, 91 р./, Республіканська науково-практична Конференція "Соціаль-та правові проблеми діяльності-вищої школи за умов оновлення” арків, 1991 р./. Міжнародна наукова конференція "Тоталитаризм и тоталитарные движения в Болгарии, СССР и других.странах Военной Европы" /Харків, 1993 р./ /, в ряді публікацій автора, за-эсовуютьея ним у викладацькій практиці.

Основний зміст дисертації викладено автйром в таких публіка-’

та:

1. Прогресс науки з СССР и факторы его ускорения в года дер-

с пятилеток. - Харьков, 1987. - Деп. в ИНЙОН АН СССР. - Л 32400 ІІ.0І.І988 г. . •

2. Региональные и национальные проблема развития советской

гки в 20 - ЗО-е годы: тенденции -и итоги // Проблемы развиїіія іеращи и высшей школы: Тезисы между кар. науч.-теор. конф, -зьков, 1991. - С. 65-66. .

3. Вузовская наука в контексте инновационных процессов: дорический аспект // Социальные и правовые проблемы деятельное-висшей школы в условиях обновления: Тезисы докл. и сообщ.

!П. дауч.-пракг. конф. - Харькой, 1991. - С. ЮЭ-Ш / у спів- ■

4. Региональные и национальные особенности развития совет->ё науки в 2030-е года: Проблемы истории а историографии.// >блемк становления новой государственности. - Харьков, 1992. -[. в ИНИОН АН СССР. - № 46358 от 2.08.1992 г.

5. Развитие науки в СССР в годы первых пятилеток: Некоторые проблеми современной советской историографии // Вестн. Харьк. , ун-та. Сер. история. - 1992. - Вып. 25. - С. 42-48.

6. Переход советской науии на новые методологические позиции

в 20 - 30-е гг.: Некоторые вопросы современной отечественной . : историографии // Вестн. Харьк. ун-та. Сор. история.. - 1992. -Вил. 26. - С. І0І-ІІ0. -

7. О некоторых методологических особенностях советской исто-.риографн! взаимодействия науки и общества в СССР в 20 - 30-е годы // Сборник научных работ аспирантов Харьковского государственного университета: /гуманитарные науки/. - Харьков, 1992. -

С. 169-171.

8. Питання політичного та ідеологічного впливу на хід філо-

софських дискусій в 20 - 30-ті pp. з проблем науки у сучасній історіографії // Український історичний збірник. - Харків, 1993- -Вип. 37. - С. 93-98. .

9. Социальная история науки: Проблемы методологии и историо-гравии // Вестн. Харьк. ун-та. Сер. история. - 1993. - Вып. 27. -С. 77-82.