автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.02
диссертация на тему: Социальное государство: эволюция идеи, сущность и перспективы становления в современной Украине

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социальное государство: эволюция идеи, сущность и перспективы становления в современной Украине"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

УДК 32.001:316(477)

СІЛЕНКО Алла Олексіївна

СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА: ЕВОЛЮЦІЯ ІДЕЇ, СУТНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СТАНОВЛЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Спеціальність 23.00.02 - Політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Київ — 2000

Дисертацією є рукопис.

| Робота виконана на кафедрі політичних наук Південноукраїнського

- державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського. ;

1 ■ Науковий консультант-

доктор політичних наук, професор НАУМКІНА Світлана Михайлівна,

Південноукраїнський державний університет ім.К.Д.Ушинського,

; завідувач кафедри політичних наук

Офіційні опоненти: -

■ доктор юридичних наук, професор і

;і БАБКШ Володимир Дмитрович, '

V Інститут держави і права ім.В.М.Корецького НАН України,

: провідний науковий співробітник;

доктор соціологічних наук ПИЛИПЕНКО Валерій Євгенович,

Інститут соціології НАН України, провідний науковий співробітник;

доктор політичних наук ПОЙЧЕНКО Анатолій Михайлович,

• Академія управління при Президентові України, ‘

професор кафедри політології

*, ‘

Провідна установа -

Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України,

' відділ соціальної філософії. ■

■ Захист відбудеться « о2000 р. о годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради 6.236.01 щодо захисту Ідисертацій на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук в Інституті держави і права ім.В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України.

Автореферат розісланий « /2- » 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор політичних наук

В.П.ГОРБАТЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За останній час в Україні відбуваються трансформаційні зміни, метою яких є створення економічно розвиненої, соціально благополучної і політично стабільної держави. Після розпаду Радянського Союзу і створення на ного території незалежних держав, перед Україною постала проблема визначення шляху подальшого політичного і соціального розвитку. У першій половині 90-х років ейфорія, пов’язана з перебільшеними сподіваннями на рішок як всесильний інститут, здатний швидко вивести країну з кризи, поширилася на все українське суспільство, якому були запропоновані ліберальні цінності. І якщо на самому початку перетворень ліберальна політика у суспільстві була сприйнята прихильно і з надією, то зазнаючи дискомфорту в умовах “дикого" капіталізму, населення України знову зажадало стійкості соціальної захищеності, справедливості, рівноправності.

Тепер стає зрозуміло, що у визначенні загальної стратегії розвитку був допущений прорахунок, пов'язаний із недооцінкою соціальної складової реформ. А це призводить до зростання соціального невдоволення, обурення соціальних груп, посилення напруженості, що може перешкодити проведенню політичних і економічних перетворень, порушити відносігу динамічну стабільність системи. У зв'язку з цим соціальна переорієнтація економічної політики повинна стати основною мстою здійснюваних реформ. Цей факт має пріоритетне значеній в контексті трансформаційних змін в Україні, соціальна ціна яких виявилася настільки великою, що перевищила адаптаційні можливості населення.

Чинна Конституція України в ст.1 визначила пащу державу як демократичну, соціальну, правову. Але ці конституційні положення в нашій державі втілюються не в повній мірі. А термін «соціальна держава» рідко вживається в державних документах, що свідчить про недооцінку важливості проблем, пов'язаних з формуванням такої держави. Це зумовлює потребу тсоретіпшого осмислення причин виникнення, еволюції та структури, функцій соціальної держави та перспектив її становлення в сучасній Україні, що окрім своєї теоретичної актуальності, має важливе практичне значення, оскільки фактично • йдеться про створення демократичної, соціальної, правової держави, реальне забезпечення прав і свобод громадян України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний з розробкою планової наукової теми «Проблеми становлення ринкового механізму господарювання», яка здійснюється кафедрою політичних наук Південноукраїнського

педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського (1996-2000), одним із виконавців якої є дисертант.

Мета та завдання дослідження. Мета даного дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб у контексті сучасних політичних і соціально-економічних процесів виявити тенденції, пріоритетні задачі й особливості формування соціальної держави в Україні, формулювання концепції соціальної політики у перехідний період і на перспективу. Виходячи з даної мети необхідно вирішити такі дослідницькі задачі:

- виявити і систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до проблеми соціальної держави, що існують в зарубіжній і вітчизняній політології;

- застосовуючи метод порівняльного аналізу, розглянути існуючі моделі соціальної держави;

- проаналізувати й осмислити зарубіжний досвід функціонування соціальної держави, знайти прийнятні для України механізми його реалізації;

- визначити взаємозалежність між ефективністю соціальної політики і політичною та соціальною стабільністю;

- розробити і обгрунтувати відповідні наукові теоретичні та практичні рекомендації щодо реалізації конституційних положень про місце, роль, функції соціальної держави в сучасній Україні. Об'єісголі дослідження є процеси трансформації сучасної

соціальної держави, що стали наслідком нових політичних і соціально-економічних умов.

Предметом дослідження виступає процес формування передумов соціальної держави в Україні у контексті світового досвіду з акцентом на політичний аспект цієї проблеми.

Методологічна основа дослідження. Основу джерелознавчої бази дисертаційного дослідження складають насамперед законодавство України, що стосується питань соціальної сфери, науково-теоретичні і методологічні праці вітчизняних і зарубіжних учених, правознавців і політологів, які досліджують проблеми соціальної держави па всіх етапах її розвитку. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів дослідження застосовувалися філософські, загальнонаукові і спеціальні методи, що забезпечують єдність гносеологічного, соціально-філософського та політологічного аналізу соціальної держави. Закон сдності і боротьби протилежностей дозволив виявити суперечливі, тенденції в сфері соціально-економічних відносин, що впливають на розвиток соціальної держави. Закон заперечення заперечення дав можливість на основі вивчення ранніх етанів розвитку держави загального добробуту виявити тенденції формування сучасної соціальної держави. Також у дисертації використані

з

принципи історизму, об’єктивності, конкретності плюралізму у підходах до істини, гуманізму; методи індукції і дедукції.

У основу дисертації покладепо структурно-функціональний аначіз, що включає вивчення функціональних залежностей елементів соціальної держави. Метою структурно-функціонального аналізу стала кількісна оцінка тих змін соціально-економічної і політичної ситуацій, до яких інститути соціальної держави можуть стосуватися не на шкоду своїм основним функціональнім обов'язкам. Сутність системного підходу полягає в в тому, що він дав можливість розглянути діяльність соціальної держави як певну цілісність, що складається із сукупності елементів, які взаємодіють між собою і з зовнішнім середовищем. Широко використовувався компоративістський метод, необхідний для порівняння різних моделей соціальної держави з метою виявлення їхніх загальних рис і специфіки, пошуку оптимальних шляхів створення передумов соціальної держави в Україні, вивчення досвіду, накопиченого іншими країнами, що дозволить уникнути небажаних помилок у визначенні стратегії соціальної політики у нерехідиий період. Зокрема були застосовані кроснаціональне порівняння, спрямоване на зіставлення держав одна з одною, а також порівняно орієнтований опис окремих випадків і кроскультурні і кросінституціональні порівняння, націлені відповідно на зіставлення національних культур і інститутів. Інституціональний метод орієнтований на вивчення інститутів, через які реалізується діяльність соціальної держави, а саме: держави, приватного бізнесу, профспілок і «третього сектору».

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській політології комплексно досліджено політичні аспекти соціальної держави. На основі аналізу сучасних держав загального добробуту висувається й обгрунтовується концепція соціальної політики в перехідний період і розглянуто перспективи формування соціальної держави в Україні, а також її роль в забезпеченні політичної стабільності.

У ході проведеного дослідження отримані результати, що мають наукову новизну.

1. Обгрунтовано об'єктивну необхідність трансформації правової держави ліберального типу в правову, соціальну державу, доповнення негативної свободи позитивною, політичних і громадянських прав -соціально-економічними.

2. Вперше докладно досліджено процес розвитку соціальної держави відповідно до нових соціально-політичних і економічних умов і виявлено його перехід від етатистського тину до змішаної державно-приватної форми.

3. Виявлені і детально проаналізовані функції сучасної соціальної держави, які не обмежуються захистом слабких. Показано, що сучасна

соціальна держава бере на себе обов’язок підтримки стабільного соціально-економічного становища членів суспільства, соціального миру.

4. Обгрунтовано необхідність участі держави в соціально-економічній сфері. Досліджено, що усунути економічні причини соціальної несправедливості можливо лише шляхом активного державного регулювання, що є характерною рисою діяльності соціальної, правової держави.

5. Докладно проаналізована роль некомерційних громадських організацій у структурі сучасної соціальної держави. Показано, що некомерційпі громадські організації на основі принципів добровільності займаються наданням соціальних послуг, які не можуть забезпечити ні держава, ні приватний сектор. Державі ж вигідний розвиток подібної системи некомерційних громадських організацій, оскільки вона вивільнюється від частини своїх соціальних обов’язків.

6. Обгрунтовані необхідність передачі частини соціальних функцій держави приватному бізнесу, що значно посилює ефективність соціальної держави. Показано можливість тандема ринкових механізмів і державної участі у формуванні сучасної соціальної держави.

7. Проаналізовані такі політичні фактори формування соціальної держави, як мобілізація робітничого класу, що вимірюється як сила професійних спілок і соціалістичних партій, сильний вшшп на політику держави лівих партій, а також опір правих політичних сил.

8. Проведено порівняльний політологічний аналіз моделей держав запільного добробуту в сучасному світі. Виявлено, що соціал-демократична модель держави загального добробуту стала світовим лідером у питанні оптимального задоволення соціальних потреб.

9. Проаналізовані передумови формування і перспективи розвитку соціальної держави в Україні. Передумовами становлення соціальної держави в Україні дисертант визначає реформування економіки в напрямку соціального ринкового господарства, громадянське суспільство і правову державу.

10. Різнобічно обгрунтовані позитивні і негативні характерні риси й

особливості соціальної держави. Показано, що незважаючи на жорстку критику, якій піддається соціальна держава, зокрема, їй ставляться в провину надмірні державні витрати, поширення утриманських настроїв тощо, істотного скорочення держави добробуту не відбулося. І сьогодні соціальна держава розглядається як оптимальний інститут вирішення соціальних проблем. .

11. Досліджено взаємозалежність соціально-економічних факторів і політичної стабільності. Показано, що сильна соціально-економічна політика є однією з головних передумов стійкого стану' суспільства, що

дозволяє ефективно функціонувати в умовах різних впливів, зберігаючи при цьому свої структуру і спроможність контролювати процес суспільних перемін.

12. Розроблена концепція соціальної політики України у перехідний період і обгрунтовано, що вона повинна містити елементи як пасивної, так і активної соціальної політики, метою якої є створення мотиваційної системи.

13. Одержало подальше уточнення поняття «соціальний захист» і його структура. Соціальний захист розглядається як функція держави, спрямована на реалізацію соціальних, громадянських і політичних прав громадян, передбачених законом і здійснювана через систему соціального захисту. Цей підхід відрізняється від існуючих підходів, які виходять з того, що соціальний захист охоплює тільки соціальні права.

14. Виділені й обгрунтовані пріоритети системи соціального захисту в Україні. Нова концепція системи соціального захисту в ідеалі повинна бути орієнтована на забезпечення кожному члену суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомога тим, хто неспроможний подбати про себе сам. Але, з огляду па обмежені фінансові можливості нашої держави, домогтися цього найближчим часом неможливо. Тому слід зробити акцент на допомозі найбільш уразливим категоріям населення - дітям і людям похилого віку.

15. Обгрунтовано залежність легітпмності влади від ефективності соціальної політики. Показано, що проведення реформ у соціально-економічній сфері може бути успішним тільки за умови підтримки й активної участі більшості населення. А цього можливо досягти лише в тому випадку, якщо населення відчує хоча б мінімальне поліпшення свого життя.

16. Виявлено і проаналізовано політігчне значення формування соціального партнерства. Показано, що сьогодні вирішити соціальні проблеми самостійно не можуть ні держава, ні роботодавці, ні наймані робітники. Лише їхня конструктивна взаємодія здатна забезпечити політичну стабільність і усталеність суспільної системи в цілому.

Наукове і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації створюють основу для подальшого теоретичного дослідження проблеми формування соціальної держави в Україні, також можуть сприяти їх практичному застосуванню, підвищенню політичної та правової культури депутатів, державних службовців. Використаний у дисертації фактичний матеріал, основні теоретичні узагальнення можуть бути застосовані в науково-дослідній сфері при розробці фундаментальних праць в області політігпіпх і правових інститутів і процесів, політичної теорії, теорії управління; у законотворчій діяльності, що стосується питань розвитку соціальної сфери, у роботі органів виконавчої влади; у навчальній - при розробці і викладанні

нормативних і спеціальних курсів у вузах, у процесі підготовки і навчання кадрів державних службовців, правознавців, політологів; при написанні підручників і навчальних посібників з проблем соціальної політики. Результати дисертації можуть бути використані при аналізі соціально-політичної ситуації в Україні, з'ясуванні перспектив подальшого розвитку суспільства. ,

Особистий внесок здобувана. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить отримані автором результати, що забезпечують розв'язання важливої теоретичної і теорегико-прикладної проблеми в межах здійснюваних нових розробок у галузі політичних наук. У роботі не використовувалися ідеї і розробки, що належать співавтору С.Майнову, спільно з яким була написана одна наукова стаття. А також не використовувалися матеріали і висновки кандидатської дисертації здобувача.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації апробовані автором на наукових конференціях: Міжнародній науково-методичній конференції «Жіночнії рух в Україні: історія і сучасність” (Одеса, 1994); Регіональній науково-практігчній конференції “Сучасна етнокультурна і етноиолітична ситуація на півдні України й актуальні проблеми державного управління» (Одеса, 1996); Міжнародній науково-методичної конференції «Сучасний стан і перспективи розвитку гуманітарних наук» (Одеса, 1997); на науково-методичних конференціях професорсько-викладацького складу Української державної академії зв'язку і.м.О.С.Попова (1994-1998), четвертому Міжнародному конгресі україністів (Одеса, 199.9).

Дисертація обговорювалася на кафедрі політичних наук Південноукраїнського педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського і рекомедована до захисту спеціалізованою вченою радою Д.26.236.01 з наукової спеціальності 23.00.02 - «політичні інститути і процеси».

Публікації за темою дисертації. Основні результати здійсненого дослідження викладено в індивідуальній монографії автора «Соціальна держава: територія перемін» (Одеса: Видавничий центр УДАЗ

ім.О.С.Попова, 2000) та 24 наукових статтях.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом даного дослідження обумовили наукову побудову і логічну структуру дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, перший і третій з яких містять по чотири підрозділи, другий і четвертий - по три підрозділи. Загальний обсяг дисертації становить 386 сторінок. Список використаних джерел включає 366 найменувань (35 стор.)

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтована актуальність теми дослідження та ступінь її наукової розробки, визначені об'єкт і предмет, мета й завдання дисертаційної роботи; розкриті її методологічна та емпірична основи, практичне значення, апробація теоретичних положень і структура. Сформульовано концептуальні положення, які відзначаються новизною і виносяться на захист.

У першому розділі - «Соціальна держава: під історії до сучасності» - розкривається ступінь розробленості проблеми, відстежусться еволюція соціальної держави, розкрито її поняття, сутність і функції. Проаналізовані процеси трансформації сучасної соціальної держави. Досліджено предумови її формування і перспективи розвитку в Україні.

Поняття «соціальна держава» було запроваджено до наукового обігу Л. фон Штайном у 1850 році, проте активна теоретична розробка даної проблеми розпочалася в пертій половині XX ст. Ідеологічною основою «соціальної держави» стали погляди англійського економіста Дж. Кейнса, який обгрунтував необхідність державного втручання в соціально-економічну сферу з метою запобігання економічним кризам, безробіттю, підвищення добробуту населення через перерозподіл доходів між різними соціальними групами. '

Великий внесок у розробку проблеми соціальної держави і її інститутів внесли зарубіжні вчені Дж.К.Гелбрейт, Д.Белл, Р. Дарендорф, Дж. Ролз, Е. Хармс, Ф. Пойман, Г. фон Хаферкамп, Г.-Г. Хартвіг, В. Абендрот, К. Ленк, Г. Браун, М. Ніхаус, Г. Еренберг, А. Фукс, М. Спікер, Г. Впленськин, Ч. Лебо, Р. Тітмус, А. Еверс, І. Светлик, II. Балдвін, Д. Барнес, Б. Ваттенберг, К. Еспин-Андерсен, Ф.Кастлс, Д.Катрайт, Ф.ІІІмитгер, Е.Гідденс, В.Таїщи та ін.

Дослідженню політичних факторів формування соціальної держави присвятили свої праці А.Хікс, Дж.Місра, Танг Пах Пг та ін. Вплив соціально-економічного розвитку на політичну систему став предметом дослідження таких відомих вчених, як Д. Істон, Х.Лінц, М.Доган, С.Ліпсет та ін

У вітчизняних суспільних науках радянського і пострадянського періоду деякі теоретігіні аспекти поблеми соціальної держави розглядають С. Алексеев, К.Гаджиєв, Б.Красиов, Е.Лукашева, Т.Маионашвілі,

В.Мілецький, С.Перегудов, В.Пугачов, Н.Римашевська та ін.

Аналіз сутністі і функцій соціальної держави в Україні стал предметом дослідження відомих українських вчених В.Апер'янова,

В.Андрющенка, В.Бабкіна, О.Бабкіної, С.Бакушенка, В.Баркова,

В.Горбатепка, М.Михальченка, Н.Мокляка, С.Наумкиної, В.Пштнпенка,

A.Пойченка, ІІ.Рабішовича, ІО.Римаренка, Ф.Рудича, В.Сирснка,

B.Цвсткона, Ю.Шемшучеика. М.ПІульги і багато ін.

У той самий час слід визнати, що якщо з різних теоретичних аспектів формування громадянського суспільства і правової держави у вітчизняній літературі є багато досліджень, що заслуговують наувагу, то питання соціальної держави розроблені явно недостатньо. Наприклад, існуючі дослідження правової держави не враховують виникнення передумов трансформації ліберальної правової держави в соціальну, правову державу. Крім цього, серед дослідників, що вивчають проблеми соціальної держави є чимало принципових опонентів щодо неї.

Непопулярність серед дослідників проблем, що стосуються формування соціальної держави, соціальної політики, соціального захисту населення, соціального партнерства, очевидно, можна пояснити тим, що на початку реформ першочергове значення надавалось політичним і економічним питанням. Зважаючи на складність соціально-економічної ситуації в Україні, процес формувавші передумов соціальної держави є неоднозначним. А значить, потребує докладного наукового розгляду.

Важливою передумовою формування держави загального добробуту став розвиток політскономічних досліджень (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс та ін.), що сформулювали думку про те, що в становищі робітничого класу криється реальна загроза соціальної і політичної стабільності. З метою поліпшення становища робітників і зниження їхньої політичної активності були закладені основи нової соціальної політики.

Політичними цілями держави загального добробуту стало формування ідеалу соціальної солідарності через створення широкого середнього класу, в який повинно було увійти якнайбільше соціальних груп з різними економічними інтересами. А також домогтися дезорганізації робітничого класу, нейтралізації його політичної активності і, що особливо важливо, створити соціальну базу підтримки соціал-демократичних ідей.

Аналітичні дослідження як першорядні, виділили три основні припущенім щодо сутності парадигми держави загального добробуту: Асоціальні права громадянина (Т. Маршалл), які, на думку К. Ьспін-Андерсспа, складають сутність ідеї держави загального добробуту; 2) у державі загального добробуту основна відповідальність за соціальне забезпечення покладена на уряд; 3) добробут фінансується в основному через прямі витрати на соціальні потреби. -

Проте з початку 1980-х років розвиток соціального захисту в СПІА пішов іншим шляхом. Під впливом демографічного й ідеологічного факторів стала швидко змінюватися філософія соціального захисту, що сприяло виникненню альтернативного варіанту держави загального добробуту. Нові підходи до соціального захисту трансформували державу

загального добробуту в соціальну держану - державу можливостей. У науковій літературі поняття «держава загального добробуту» і «соціальна держава» розглядаються як синоніми. У той час як автор виходить із того, що соціальна держава (держава можливостей), виникає в результаті трансформації держави загального добробуту під впливом нових політичних і соціально-економічних умов.

Інститут Прогресивної Політики (ІПП), що функціонує під патронажем Ради Демократичного Лідерства, створеного Президентом США Б. Клінтоном у 1985 році, підготував спеціальну доповідь для його адміністрації, в якій пропонується “Програма для нової Америки”, яка рекомендує з метою боротьби з бідністю змінити існуючу систему добробуту. У той час, як метою держави загшіьтюго добробуту є підтримка доходу людини на прийнятному рівні, метою держави можливостей буде робота й індивідуальна активність. Насамперед це повинно допомогти бідним американцям розвинути свої здібності, які дозволять їм перебороти бідність і залежність. Стратегія можливостей перетворює бідних із пасивних клієнтів соціального забезпечення в основних агентів їхнього власного розвитку. Пропозиції Інституту Прогресивної Політики США збігаються з позицією Організації Економічного співробітництва і розвитку (1989), яка також виступає за перехід суспільства від пасивності до активності. На думку Б. Уттенберга, основного ідеєю доповіді ІПП є “нова суспільна система для Демократів, що з’являється в результаті переходу від “держави загального добробуту" до “держави можливостей”.

Ч. Мюррей вважає, що гарний уряд може дати набагато більше, ніж просто можливості, але також може не дати нічого, крім можливостей. Подібну тенденцію до держави можливостей можна спостерігати і в Англії, хоча там ця ідея не так популярна, як у США. Д. Піачуд бачить необхідність у переміні соціальної політики. Мова йде про те, шоб зміш-ппн зв’язок соціальної політики з економічним ростом. Д. Піачуд відзначає, якщо люди можуть допомогти самі собі, це виглядає найкраще, ніж якби вони покладалися па державну підтримку.

Визначаючи сутність “держави можливостей", можна сказати, що вона асоціюється з такими поняттями, як “повноваження", “приватизація” і “відповідальність”. Як вважають Н. Гілберт і Б. Гілберт, основний принцип цього підходу до соціального захисту можна сформулювати таким чином: “суспільна підтримка приватної відповідальності". Таким чином, дисертант вважає, що фундаментальною ідеєю держави можливостей є ставлення до приватних зусиль, відповідальності громадян і неурядових організацій і саме в цьому її відмінність від традиційної держави загального добробуту.

Ідея соціальної держави виникла як альтернатива ліберальній державі, яка продемонструвала свою неспроможність у забезпеченні

соціальних прав і гідного рівня життя всім громадянам. Якщо теорія класичного лібералізму виходила з формального проголошення прав людини, але нічого не пропонувала для їхньої реалізації, то соціальна держава наповнила реальним і конкретним змістом права кожної людини. Тобто соціальна держава не тільки проголошує, але і здійснює політику, спрямовану на забезпечення прав громадянина.

Аналізуючи політологічну літературу останніх років, присвячену розгляду поняття “держава загального добробуту-’, можна сказати, що в наукових дослідженнях сформувалися дві стійкі тенденції. Перша - до акцентування уваги на кризі соціальної держави. Зокрема, звертається увага на те, що держава поступово втрачає централізовану владу, її заходи недійові й неефективні. Держава неспроможна справитися з усе більшим зростанням різних проблем. У руслі цієї концепції невдачі держави розглядаються як закономірні провали і збої в досягненні істотних політичних результатів. Таким чином, мова повинна йти про перехід до нової моделі державного устрою.

Автор відзначає, що для критичних тверджень деякі підстави є. Дійсно, у соціальної держави є дуже багато проблем. Наприклад, надмірні соціальні витрати, що виявилися важким тягарем для держави загального добробуту, зайва централізація і забюрокрагизованість, скорочення мотивів до праці. Зазнає критики державне втручання в економіку. З усього вищезазначеного виникає питання: чи дійсно проблеми, що з’явилися у сучасних соціальних держав, перевищують можливості цих країн реагувати на них?

Другу тенденцію, що затвердилася в політологічній науці, можна сформулювати таким чином: немає ліквідації держави загального

добробуту. Деякі дослідники вважають, що держава передає приватному бізнесу низку своїх функцій лише тому, що це допоможе більш ефективно вирішувати соціально-економічні задачі. Зменшення функцій держави дозволить їй сконцентруватися па таких важливих проблемах, як контроль над бюрократією і ключовими стратегічними напрямками державного управління.

У прихильників посилення ролі держави в соціально-економічних процесах достатньо вагома аргументація. _ Сподівання на нічим не стримуваний ринок призвело до багатьох негативних наслідків. Як з’ясувалося, ринок не всесильний, особливо в період криз і спадів виробництва. Так само стало зрозуміло, що в галузях, де панують природні монополії, дія вільного ринку суперечить критеріям вищої економічної ефективності. Вже давно не є секретом і те, що сфера соціального забезпечення не входить в коло інтересів приватного бізнесу, а це здатне викликати соціальну напруженість і політичну нестабільність.

Аналізуючи процеси світового розвитку п руслі двох вищезазначених тенденцій, автор відзначає , що все ж таки, незважаючи на гучні розмови про необхідність усунення державного втручання в економіку, в багатьох країнах реатізується курс на посилення ролі держави як гаранта порядку і стабільності в суспільстві. Проте вищезазначене не означає, що держава загального добробуту залишилася такою самою, якою вона була тоді, коли виникла. Хоча і повільно, але змінюється характер соціальної держави, яка відходить від етатистського типу і набуває змішаної державно-приватної форми. Усе більш активними елементами структури соціальної держави поряд із самою державою стає приватний бізнес і пекомерційні громадські організації.

Соціал-демократи були тією політичною силою, що керувала післявоєнним розвитком більшості європейських країн до 70-х років. їхня політика відповідала сподіванням населення, тому що виступала за державний захист від безробіття і злиднів, активну участь держави в економіці. Результатом діяльності соціал-демократичних урядів, стало створення значного державного сектору економіки: збільшення частки національного доходу, що перерозподіляється через бюджет. Наприкінці 70-х-початку 80-х років стало ясно, що соціал-демократична концепція держави призвела до інфляції й інфляційних очікувань, зниження ефективності і конкурентоспроможність економіки, надмірного зростання державних витрат. У результаті соціал-демократи оулп змушені віддати владу консерваторам і лібералам, які проголосили курс на обмеження соціальних і економічних функцій держави. г

Проте, незважаючи на критичне ставлення до ідеї соціальної держави, консерватори ніколи цілком від неї не відмовлялися. Проголошуючи у своїх програмах курс на скорочення соціальних витрат, консервативні уряди жодного разу не реалізували цей пункт програми. Незважаючи на зусилля консерваторів урізувати рамки системи “держави добробуту", вона як і раніше залишається основним засобом забезпечення соціальної захищеності населення. Спроби радикально розширити значення рпнку в цій сфері поки не привели до вирішальних зрушень. Як виявилося, консервативна економічна політика також мас певну межу своїх можливостей, що не змогли перешкодити новій світовій економічній кризі початку 90-х років. Особливо тяжкі наслідки кризи позначилися на європейських країнах. Високий рівень безробіття, скорочення деяких соціальних виплат не могли не позначитися на політичних поглядах виборців. Все це призвело до поразки консервативних сіп на чергових виборах.

У дисертації утверджується думка про те, що незважаючи на голосні обіцянки соціал-демократів зберегти вірність принципам своєї

попередньої політики, різких перемін соціально-економічної політики 1ІЄ відбувається. На це вказує діяльність нових соціал-демократичиих урядів, спрямована на певне збереження консервативного курсу приватизації, зниження податків для підприємств, скорочення державних витрат, що можливе, в першу чергу, за рахунок реформування системи соціальної допомоги. Зокрема, основним принципом цього реформування є створення механізму, що перешкоджає поширенню утриманства і збільшенню безробіття. Таким чином, аналізуючи діяльність урядів як консервативних, так і соціал-демократичних, що знаходилися при владі в останні десятиріччя, можна зробити висновок, що ні тим, ні іншим не вдалося здійснювати відповідну політику в чистому вигляді.

Складність створення соціальної держави в Україні полягає в тому, що наше суспільство знаходиться в стадії переходу від старої суспільно-політичної системи до нової. ІІа основі аналізу соціально-політичної ситуації в Україні у дисертаційному дослідженні зроблено висновок, що в даний час слід порушувати питання не тільки про становлення самої соціальної держави, але й про його передумови, тому що проголошення України соціальною державою недостатньо для того, щоб це стало реальністю. Необхідні передумови для становлення інститутів соціальної держави повинні створити динамічні економічні реформи, формування соціального ринкового господарства, демократичного громадянського суспільства і правової держави.

Дисертантом з’ясовано, що правова держава, яка розвивалася відповідно до ідей лібералізму, не перешкоджає монополізації економіки, економічніш кризам, зростанню соціальної нерівності, а веде до різкого розшарування суспільства, збагачення деяких, зубожіння широких мас трудящих, соціальних потрясінь і розколу суспільства.

У дисертаційному дослідженні зроблено висновок, що формування соціальної держави можливе на основі правового, конституційного закріплення усіх форм власності, принципів змішаної економіки ринкового типу, соціальної і політичної свободи у виді правової держави. Основний сенс соціальної правової держави в оптимальному поєднанні соціального і правового принципів державного устрою. Ця задача достатньо складна, з огляду на їхню єдність і протиріччя. З одного боку, і правовий, і соціальний принципи покликані забезпечити благо індивіда - цивільні, політичні і соціальні права відповідно; з другого - правовий принцип мас на увазі обмеження втручання держави в економіку і зобов’язує її утримуватися від втручання в сфери, регульовані громадянськими і політичними правами, а соціальний принцип, навпаки, передбачає організуючу і координуючу роль держави, вгручання в економіку, перерозподіл громадського добра, хоча нрп цьому прагне не підривати устої ринкового господарства. Таким чином,

соціальна правова держава від позиції невтручання переходить до певного регулювання економічних і соціальних процесів за допомогою податків, інвестиційної, кредитної й іншої політики. А принципи правової держави дозволяють утримувати процес становлення соціальної держави у відповідних правових межах.

Автор показує, що особливістю нинішньої політики, що проводиться в Україні є прагнення влади поповнити бюджет за рахунок населення.. У тон самий час не використовуються резервні джерела поповнення бюджету. Мова йде про тіньову економіку, основними елементами якої стали корупція, приховування реальних доходів громадян, а також доходів підприємств від оподатковування, нелегальний експорт капіталів, незаконна приватизація державної власності, випуск і реалізація неврахованої продукції та ін. Тіньова економіка негативно впливає на політичне, соціальне, економічне життя українського суспільства. У політичній сфері її вплив виявляється у втраті державою своїх регулюючих і контролюючих функцій, тобто значна частина економічної діяльності в країні мас неофіційний характер, а значить не підпорядковується державно-правовим регуляторам. Посилюється корупція в державному апараті і зростає загальна криміналізація держави і суспільства. Некараність діяльності кримінальних елементів призводить до все більшого поширення правового нігілізму. Всі масштаби розвитку тіньової економіки, що збільшуються, призводять до її шстигуціоналізації, внаслідок якої створюється новий порядок розподілу суспільного продукту. Політичний аспект цього явища полягає в тому, що виникає паралельна офіційній влада тіньового капіталу, яка здатна установлювати свої правила гри. Негативний вплив тіньової економіки на соціальну сферу полягає в том}', що продовжує посилюватися неконтрольований державою процес поляризації доходів населення, зростає попит на кримінальні послуги і товари, поглиблюється моральна і духовна деградація суспільства. Відомо, що з доходів, одержуваних у тіньовій економіці, не сплачуються податки і соціальні внески. А це означає, що обмежуються можливості держави щодо забезпечення реалізації соціально-економічних програм, невчасно виплачуються заробітна плата, пенсії, інші соціальні виплати. Зростання корупції знижує рівень легітимності державної влади, посилює вплив на економічну і політичну сфери життя нелегальних владних структур, призводить до дискредитації права як основного механізму регулювання відносин держави і суспільства.

Певна річ, для влади домогтися поповнення бюджету за рахунок шокової терапії набагато легше, ніж зробити те ж саме за рахунок успіхів у боротьбі з тіньовою економікою, корупцією, несплатою податків. Але результати такої політики можуть бути сумними. Під загрозу поставлена

національна безпека держави, складовими якої є політична, економічна, соціальна й інші сфери. У даному контексті позитивної оцінки заслуговують пропозиції виконавчої влади, спрямовані на забезпечення стабільності законодавства, усунення наявних у ньому протиріч, уведення кримінологічної експертизи законопроектів. Відповідно до цього передбачаються заходи, серед яких особливо важливими представляються забезпечення надійного правового захисту усіх форм власності, прийняття Цивільного кодексу України, нового закону. «Про власність», а також законів «Про декларування майнового етапу» і «Про декларування доходів», прийняття Податкового кодексу України, який повинен спростити податкову систему і знизити податковий тягар, ліквідувати податкові пільги, які є однією з причин поширення корупції; перешкоджения появі і функціонуванню фіктивних фірм, які є правопорушниками в сфері оподатковування; законодавче врегулювання умов амністії при легалізації тіньових капіталів і їхнього інвестування в економіку України; створення адміністративної юстиції як ланки судочинства, яка дозволяє громадянам ефективніше захищати свої права і законні інтереси, що порушуються чиновниками; утворення громадського інституту - Національного антикоругіційного комітету при Президентові України, створення в усіх регіонах України громадських прийомних даного комітету.

Дисертант відзначає, що для повноцінного здійснення своїх функцій соціальна держава повинна бути максимально ефективною. Однією із ознак ефективності можна вважати здатність держави оптимізувати використання ресурсів в інтересах індивідів і суспільства в цілому. Особливо важливою для соціально орієнтованої економіки і соціальної держави є проблема співвідношення ефективності і справедливості. Мова йде про те, що ефективність держави потрібна для максимізації загальних умов добробуту. Але в той самий час ефективна держава не повинна враховувати необхідність справедливого перерозподілу. Таким чином, перед сучасною соціальною державою виникає складна задача поєднання економічної ефективності і соціальної справедливості, які є тими факторами, від яких залежить підтримка або заперечення населенням діючої влади й політики, яка нею провадиться. В проекті Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Реформи заради добробуту” підкреслюється необхідність утвердження принципів соціальної справедливості, піднесення добробуту громадян України до середньоєвропейського рівня. Виходячи з цього серед стратегічних цілей урядової політики проголошуються розвиток людського потенціалу, зниження рівня бідності та примноження багатства нації. Зниження рівня бідності передбачає зростання реальних доходів громадян; зниження рівня безробіття; забезпечення дієвого соціального захисту.

З погляду класичних лібералів, чиї переконання близькі до консервативних, якщо громадяни мають формальногправову рівність перед законом, тобто визнається їхня рівна здатність, можливість придбати ті чи інші права на відповідні блага, то питання про соціальну справедливість зникає саме по собі. Отже, пріоритет віддається негативній свободі, скористатися котрої найкращим для себе чином спроможні соціально активні групи населення. А це фактично означає обмеження реальної свободи соціально незахищеїшх груп суспільства, для яких вона залишається ефемерним поняттям доти, поки їм не будуть забезпечені мінімально необхідні кошти для існування. Якщо ж пріоритет віддається лише позитігвній свободі, то в цьому випадку обмежується свобода тих, хто готовий до сприйняття ринково-самостійного способу життя й оподатковується податками для забезпечення фондів розподілу. Тому, особливо цінним моментом теорії і практики соціальної держави слід вважати доповнення негативної свободи позитивною , цивільних і політичних прав - соціально-економічними, органічного поєднання свободи і рівності. „

Дисертант виходить з того, що відсутність можливостей реалізації соціальних прав ставить під сумнів саму систему прав і свобод людини. Типовими явищами у суспільстві стають зниження політичної активності, політична апатія, зростання недовіри до влади. Іншими словами, соціальна держава є неодмінною умовою реалізації не тільки економічних, соціальних, культурних, але й політичних і громадяньских прав. Соціальна держава формує новий тип соціальних зв’язків між людьми, що спираються на принципи соціальної справедливості, соціального миру і солідарності. Таким чином, функції соціальної держави не обмежуються захистом слабких. Соціальна держава бере на себе обов’язок підтримки стабільного соціально-економічного становища членів суспільства, соціального миру.

Автор визначає, іцо соціальною є держава, яка гарантує всім ліодям реалізацію їхніх прав і свобод, рівні умови вільного розвитку і розвиток окремої особистості, соціальний захист нужденним, досягнення соціальної і політичної стабільності мирними засобами й в інтересах усіх членів суспільства.

Вищевикладене дає розуміння того, наскільки важлива задача, що стоїть перед українським суспільством, яке реформується.

Конституція України зафіксувала практично .весь комплекс прав і свобод людини, що відображені в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права. А це означає визначення основного вектора розвитку України як демократичної, правової, соціальної держави. .

Задача ця ускладнюється тим, що Україна не може йти шляхом автоматичного копіювання досвіду закордонних країн. Не можна забувати про те, що актуальність соціальних функцій держави в західних країнах виникла на фоні вже усталеної правової державності, в умовах сильного економічного зростання, що дозволило здійснити перерозподіл доходів без обмеження свободи власників, за наявності розвиненого громадянського суспільства. В Україні поки що такі умови відсутні. Громадянське суспільство перебуває в стадії формування. Необхідні злагода і єдність інтересів між різними соціальними ірупамн. Звігші орієнтири громадянської свідомості загублені, а нові не знайдені. А це призводить до соціальної і політичної напруженості.

Вважається, що правова і соціальна державність - це не тільки оптимальний шлях для розвитку України, але й основа консолідаціі суспільства України. ,

У другому розділі - “Соціальна політика України в XXI столітті” - проаналізовані пріоритети соціальної політики у сфері зайнятості, необхідність реформи заробітної плати, державної підтримки малого і середнього бізнесу.

Підкреслюється, що конституційне закріплення соціального принципу державного устрою України підтверджує факт висунення соціальної функції в ряд пріоритетних. Слід зазначити, що зміст соціальної функції не залишається незмінним на всіх еіапах рознніку суспільства і держави. Він залежить від багатьох факторів, у першу7 чергу від типу політичного режиму, політичної ідеології. У принципі, зміст соціальної функції вказує на те, що і як робить держава в соціальній сфері. Автор вважає, що соціальна політика, яка сьогодні проводиться в нашій країні, не чітко визначена. Її методи суперечливі.

Характерними рисами сучасної соціальної політики в Україні стали відмова від иатерналістської моделі (через обмежені фінансові можливості держави) і відсутність чітких орієнтацій у значенні вибору оптимальної моделі (через зміщення соціальних проблем на останнє місце після політичних і економічних).

Дисертантом з’ясовано, що у нашій країні проблема полягає в тому, що здійснювана соціальна політика поки орієнтована лише на зниження соціальної напруженості. У ній відсутні як близькі, так і віддалені цілі соціальної діяльності держави в умовах переходу до нових економічних умов. Наше суспільство потребує нової концепції соціальної політики, яка повинна мати чіткі цілі, зрозумілі більшості населення. А це може стати першим кроком на шляху до об’єднання суспільства та держави.

Дійсно, ринкова економіка відкриває широкі можливості розвитку і для країни в цілому, і для окремої людини, що має можливість проявити

свій творчіш і новаторський потенціал. У той самий час, ринкова економіка може стати джерелом виникнення соціальної нерівності, причиною погіршення якості життя багатьох людей. Нівелювати ці негативні моменти здатна сильна соціальна політика. ІЦо стосується типу соціальної політики, здійснюваної в Україні, то, очевидно, вона повинна містити елементи як пасивної, гак і активної соціальної політики, метою якої с створення мотиваційної системи. Активна соціальна політика наголошує на підготовку до включення в трудовий процес людей, для яких безробіття стало причиною матеріальних утруднень.

Ситуація в області зайнятості населення України в умовах ринкової економіки об’єктивно зумовлює, як показує досвід інших країн, необхідність посилення соціальної політики. Це означає не всебічне регулювання держави, а певні заходи, спрямовані на ту галузь інтересів суспільства, якій загрожують стихійні сили ринку. Як відомо, зайнятість населення є тією сферою життєдіяльності суспільства, що не входить у коло економічішх інтересів приватного бізнесу. Але'в той самий час ця проблема відноситься до галузі національно-державних інтересів. І ось чому. Як відомо, соціальна держава фінансує тільки зайняту у виробництві частину населення. Чим більше працюючих, тим більше у держави можливостей забезпечити всім громадянам мінімальний рівень гідного існування. У цьому значенні Україна знаходиться в несприятливій ситуації. Мова йде про значне скорочення працездатного населення. Таким чином, без активної державної участі в регулюванні зайнятості не обійтися.

Держава, що йде шляхом реформування, повинна усвідомити такий факт, що політичні й економічні перетворення набудуть стійкого характеру лише за умови, якщо більшість населення відчує тенденцію, нехай до незначного, але все ж таки поліпшеного життя. До цього часу буде зберігатися загроза політичнііі стабільності. Ця тенденція не буде означати загального задоволення якістю свого життя, але дозволить досягти певної соціальної рівноваги, що є важливою умовою політичної стабільності. Тривалість періоду соціальної рівноваги залежить від чекання населення, яке готове терпіти, але не вічно. Якщо протягом декількох років буде переважати спад або стагнація господарської діяльності, кредит терпіння може вичерпатися.

Як виявилося, низький рівень життя більшості не має тимчасового характеру і не є витратами реформування, а стає характерного ознакою нового суспільного устрою. За роки реформ, метою яких проголошувався суспільний добробут, не відбулося поліпшення життя громадян. Навпаки, погіршилися показники з оплати праці основної маси найманих робітників, підвищився рівень безробіття, погіршилася якість харчування, основна

частина населення втратила доступ до традиційних видів відпочинку і проведення дозвілля.

З усього викладеного можна зробити висновок, що адаптація населення до нового суспільного устрою йде за рахунок зниження його споживання.

Низький рівень заробітної плати призводить до далеко небезневинних економічних і соціально-політичних наслідків. Зокрема, низький рівень заробітної плати робить тиск на систему соціального захисту. Робітник не може на заробітну плату забезпечити себе і свою сім’ю, а значить, змушений звергатися за допомогою в органи соціального забезпечення. Так, сьогодні державну допомогу одержують 4,6 млн. українських сімей, тобто кожна четверта.

Зниження показників якості життя’ стало причиною різкого скорочення тривалості життя населення нашої країни. Показово те, що ще зовсім недавно різке розшарування на багатих і бідних, яке було яскравим проявом соціальної справедливості, хвилювало опитаних набагато менше, ніж невиплати зарплати, зростання цін, безробіття, злочинність. Проте, останнім часом число тих, що виражають протест проти різкого розшарування значно збільшилося. Невдоволення населення посилюється і нездатністю держави створити елементарні основи повноцінного соціального захисту. Такі настрої призводять до збільшення електорату радикальних лідерів, аргументом яких є невигідне для теперішньої влади порівняння нинішнього рівня життя населення з рівнем добробуту нашого суспільства за минулих часів. Ця аргументація знаходить певний відгук у тих груп суспільства, які втратили надію на поліпшення свого становища. Оскільки невдалі спроби реформування здійснювалися під гаслами демократії, незалежності і свободи, то на їхню думку, саме в цьому полягає причина їхнього скрутного становища.

Історичний досвід показує, що реформування соціальної сфери ніколи не відбувалося з міркувань гуманності або добродійності. Майже завжди воно було обумовлено політичними причинами. Так, наприклад,

О. Бісмарк наприкінці XIX ст. ввів пенсійне забезпечення, страхування щодо безробіття і медичне страхування з єдиною метою - запобігти соціальному вибуху, перехопивши ініціативу в німецьких соціал-демократів. У Радянському Союзі проводилася патерналістська соціальна політика в обмін на лояльність громадян. У сучасних економічно розвинених країнах влада виділяє значні кошти на соціальні потреби з метою одержання підтримки населення.

Сферою економіки, яка за державної підтримки, що включає розумну податкову політику, могла б істотно змінити соціально-економічну ситуацію в країні є малий і середній бізнес. Тому одним із пріоритетних

напрямків соціальної політики в перехідний період повинна стати державна підтримка підприємництва. Соціальна функція малого і середнього бізнесу глобальна. По-перше, підприємства малого і середнього бізнесу здатні поглинати незайняту робочу силу, а отже знижувати соціальну напруженість, викликану високим рівнем безробіття. По-друге, підприємництво формує соціальну базу для створення середнього класу -гаранта політичної стабільності. Не можна пропустити і такий факт, що розвиток малого і середнього бізнесу - це найбільш дешевий шлях до ринку, що закладає глобальні основи економічного зростання в країні, забезпечує політшпіу і соціальну стійкість системи.

У третьому розділі - “Нові моделі соціального захисту в Україні”

- розглянуто іюлітігший аспект системи соціального захисту в Україні, виділені й обгрунтовані пріоритети соціального захисту’ в перехідний період, необхідність підтримки сім’ї і людей похилого віку.

У зазначеному розділі аналізується поняття “соціальний захист". Соціальний захист є невід’ємним атрибутом існування будь-якої достатньо розвиненої держави. Концепція соціального захисту, яка виникла на рубежі ХІХ-ХХ ст., сформулювала необхідність системи, що захищає будь-якого громадянина від економічних і негативних соціальних проявів, що настають у результаті безробіття, хвороби, народження дитини, старості тощо.

Соціальний захист як функція держави відображена в багатьох конституціях, що є однією з ознак соціального принципу державного устрою. Право на соціальний захист відображено в Основному Законі нашої країни. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на їхнє забезпечення у випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, годувальника, безробіття за обставин, що не залежать від нього, а також у старості й інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується державною системою забезпечення, яка фінансується зі спеціальних джерел Пенсійного фонду і фонду соціального страхування України, а також частково коштами Державного бюджету.

В економічному аспекті соціальний захист громадян розглядається як два взаємопов’язаних поняття: по-перше' надання всім громадянам рівних можливостей заробляти своєю працею і забезпечувати себе; по-друге

- державна підтримка непрацездатних і соціально незахищених прошарків населення.

З погляду права соціальний захист - це система державних гарантій для реалізації прав громадян па пращо і допомогу на випадок безробіття, підтримка життєвого рівня населення через систематичний перегляд мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на товари і послуги першої необхідності; падання державної допомоги і

пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім’ям, які мають дітей, матеріальне забезпечення при досягненні пенсійного віку; тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

Аналізуючи існуючі тлумачення , що були висунуті вітчизняними та зарубіжними вченими, доцільно виділити такі: соціальний захист як функцію держави визначають як систему правових, економічних і організаційних підходів, спрямованих на забезпечення всіх громадян рівними можливостями щодо досягнення життєвого рівня для себе і своєї сім’ї, соціальної підтримки і допомоги на випадок пешшх обставин, наприклад, через непрацездатність, хворобу, безробіття, техногенно-екологічні катастрофи й інші випадки; як «діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, виявлення і нейтралізацію негативних факторів, що впливають на неї, створення умов для самовизначення і утвердження в житті»; як «сукупність економічних і правових гарантій, які забезпечують дотримання найважливіших соціальних прав громадян і досягнення соціально прийнятного рівня життя».

Дисертант виходить з того, що повноцінний соціальний захист охоплює всі сфери життя і діяльності людини. Тому визначення соціального захисту можна сформулювати таким чином: соціальний захист

- цс функція держави, спрямована на реалізацію соціальних, громадянських і політичних прав громадян, передбачених законом і здійснювана через систему соціального захисту. Система соціального захисту - це інститути і регламентуючі їхню діяльність нормативно-правові акти, форми і методи, за допомогою яких держава падає правові, соціально-економічні і політичні гарантії по реалізації прав громадян, зокрема забезпечення засобів існування: працездатним громадянам за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва; соціально уразливим групам за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму. Додержуючись принципів соціальної справедливості, система соціального захисту створює для всіх членів суспільства рівні умови, що перешкоджають негативним впливам середовища на людині’, і забезпечують гідну, соціально прийнятну якість їхнього життя.

Нова концепція системи соціального захисту в ідеалі повинна бути орієнтована на забезпечення кожному члену суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, хто неспроможний подбати про себе сам. Але, з огляду на обмежені фінансові можливості нашої держави, домогтися цього найближчим часом неможливо. Тому слід зробити акцент па допомозі найбільш уразливим категоріям населення -

дітям і людям похилого віку. Оскільки система соціального захисту фінансується за рахунок економічно активної групи населення, необхідно сконцентрувати зусилля на створенні умов, що дозволяють громадянам заробляти кошти для існування будь-якими законними способами.

Система соціального захисту має політичне значення тому, що за її посередництвом держава може вплпвати па поведінку і ціннісні настанови людей з метою одержання підтримки населенням політики, яка провадиться. У той самий час треба визнати, що в нашій країні мас місце недостатнє розуміння з боку влади політичного аспекту цієї проблеми.

Ситуацію в соціальній сфері посилює існуючий розрив між прийнятими законами і механізмами їхньої реалізації. Крім цього не враховується такий факт, що метою законів, що приймаються у соціальній сфері, повинно стати не тільки виживання, а збереження здоров’я людей, їхньої здатності трудитися і брати участь у житті суспільства, і в цьому полягає задача соціальної держави.

На фоні важкої економічної ситуації, що склалася в нашій країні, крім інших негативних факторів усе більш чітко проявляється криза сім’ї не тільки як соціального, але й політичного інституту суспільства.

Важке матеріальне становище, у якому опинилася більшість населення України, не могло не позначитися на зниженні народжуваності. Крім цього, спостерігається значне скорочення працездатного населення. Крім матеріального фактора погіршенню демографічної ситуації в Україні сприяють і проблеми медичного характеру, зокрема жіноча і чоловіча безплідність. Але медична допомога сьогодні доступна лише багатим бездітним сім’ям. Таким чином, з одного боку, держава виражає обгрунтовану стурбованість з приводу майбутнього старіння населення з усіма випливаючими звідси політичніш», соціальними й економічними наслідками, з другого боку - створює умови, за яких сім’ї з низькими доходами, що мають медичні проблеми, приречені на бездітність. Якщо держава зацікавлена в підвищенні народжуваності, то на даному етапі вона повинна взяти на себе фінансування лікування малозабезпечених громадян. Тому назріла необхідність розробки нової концепції соціальної підтримки сім’ї, яка дуже важлива, тому що вона “стає каталізатором формування середнього класу, без якого неможливо не тільки установлення нормальних ринкових відносин, але і досягнення необхідної економічної ефективності реформ”.

Важливо враховувати і політичний аспект підтримки сім’ї. По-перше, самі дорослі батьки с виборцями. Отже, уважність або неуважність до їхніх проблем з боку влади обов’язково відбивається на їхніх політичних настановах. По-друге, сім’я є найважливішим агентом політичної соціалізації. Як відзначають дослідники, існує пряма залежність між

політичними поглядами і політичною поведінкою батьків і дітей. Так, за даними досліджень, проведених у США, електоральна поведінка дітей виявляється сильно пов’язаною з електоральними перевагами батьків. Звідси можна зробити ще один висновок - про зв’язок між демографічною політикою держави і досягненням легітимності влади.

В економічно розвинених країнах уже накопичений певний досвід підтримки сім’ї. Основна цінність цього досвіду, на наш погляд, полягас в тому, що він спирається не на принцип швидкої допомоги у важких випадках, а носить профілактичний характер.

Оцінюючи заходи соціальної політики України, орієнтування на підтримку сім’ї в цілому, можна констатувати, що в основному вони спираються на систему пільг, розмір яких визначається не потребами сім’ї, а фінансовими можливостями. Таким чином, теперішня сімейна політика нічим не відрізняється від минулої, основним елементом якої були негрошові компенсації на фоні низької зарплати (наприклад, пільги при розподілі житла, дефіцитних товарів). Вважаємо, що суть сучасної соціальної політики повинна полягати в збільшенні прибутковості сімейного бюджету , а для цього, у перш}' чергу, необхідно створити систему високої трудової мотивації.

З метою подоланій або пом’якшення існуючих проблем необхідно:

- удосконалити правову базу підтримки сім’ї і розробити механізми, що забезпечують виконання наявних законів;

- створити державну структуру, що відповідає за координацію заходів, спрямованих на вирішення проблем сім’ї;

- залучити місцеві органи влади, неурядові добродійні організації,

приватні комерційні структури для участі у фінансуванні програм підтримки сім’ї; г

- створити нову інфраструктуру для послуг в інтересах сім’я і дитини, серед яких індивідуальні консультації і поради для батьків, лікувальна допомога, спеціальна грошова допомога, юридичні консультації тощо.

Приводом для одержання соціальної допомоги повинна стати по греба в її одержанні, а не причина виникнення.

Ще однією категорією населення, яка виявилася в умовах соціально-економічного реформування соціально незахищеною, стали люди похилого віку. На стані пенсійного забезпечення громадян України негативно позначилися демографічні процеси, результатом яких стали збільшення чисельності одержувачів пенсій, зменшення платників страхових внесків та інші причини. Це обумовило необхідність проведення реформи пенсійного забезпечення. На користь приватних фондованих пенсійних програм говорять такі факти: по-перше, знижуються бюджетні

витрати; по-друге, як показує практика, такі програмі! збільшують заощадження і тим самим приводять до більш високих показників економічного зростання; по-третє, що немаловажно, зводять нанівець політичний тиск на державу з метою підвищення пенсій. Дійсно, ідея про впровадження накопичувального способу в .пенсійну систему, звучить привабливо. Якби цього вдалося домогтися, робітник, поки він у дієздатному віці, міг накопичити собі кошти на пенсію, розмір якої б залежав від тривалості і суми сплачених страхових внесків. А це, у свою чергу, створило стимул для їхнього накопичення. Як позитивний фактор переходу від розподільної солідарної системи до системи накопичувальних пенсійних рахунків розглядається придбання громадянином нового статусу

- власника певної пенсійної суми. Це справедливо, але в умовах розвиненої економіки. Проте, за наявного рівня доходів основної частини населення України здійснити перехід від діючої системи соціального забезпечення до нової ринкової системи соціального забезпечення неможливо. Таким чином, доти, доки не буде проведена реформа заробітної плати, спрямована на її значне збільшення, міркування про можливість упровадження системи індивідуальних пенсійних рахунків не мають сенсу.

Відповідно до проекту Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” працюючим пенсіонерам планується виплачувати пенсію в повному обсязі лише в тому випадку, якщо загальна сума пенсії і заробітку не перевищує розміру середньої заробітної плати робітників, зайнятих у галузях економіки. Вважається, що пенсії дійсно можуть бути як повними, так і частковими. Але це повинно залежати не від сукупної суми пенсії і заробітку, а від характеру трудової діяльності робітника. Необхідно створювати стимули для продовження роботи пенсіонерам, що мають високу кваліфікацію. Політика, направлена на усунення зі сфери праці робітників похилого віку, що проводилася в країнах Заходу, була пов’язана з економічними кризами, що викликали значне зростання безробіття. У зв’язку з цим були навіть розроблені спеціальні заходи, що стимулюють людей старшого віку не реєструватися на біржах праці. Але пізніше ця політика була визнана помилковою, тому ідо не призвело до маргіналізації людей похилого віку. А головне, кількість осіб, які мають право па одержання пенсії, збільшується, і це стало реальною перешкодою для реалізації концепції “держави загального добробуту". Таким чином, стало актуальним питання про активізацію участі людей похилого піку в трудовому процесі. Спеціалісти в галузі трудових відносин відзначають, що в найближчі роки робітники будуть змушені два-три рази змінювати професію або вид діяльності протягом трудового життя, пртгюму одна з цих змін відбудеться після 40-45 років. У зв’язку з цим назріла

необхідність удосконалювання системи невпинної освіти, що сприяла б підвищенню участі людей похилого віку в трудовій діяльності.

Звичайно, пенсійні проірами, засіювані на “принципі солідарності поколінь" далекі від досконалості. Проте, і приватні пенсійні програми в найближчій перспективі не зможуть стати тісю альтернативою, що змогла б відразу усунути надмірну затратність державного пенсійного забезпечення, тому що поки ще не створені передумови Іі умови для впровадження недержавного пенсійного страхування. Якщо система “солідарності поколінь” змушує державу регулярно підвищувати пенсії, то система фондованих пенсій, як показує досвід латиноамериканських країн, у випадку інфляції руйнує фінансову базу пенсійного забезпечення. Таким чином, можна зробити висновок, що приватні пенсійні програми не можна розглядати як панацею для вирішення бюджетної кріпи. Тому система соціального забезпечення повинна цілком перебувати у віданні держави доти, доки не буде змінена соціально-економічна ситуація. З огляду на те, що держава неспроможна забезпечити повноцінне пенсійне страхування, необхідно збільшити витрати підприємців у фінансуванні системи соціального забезпечення. З цією метою доцільно, очевидно, привести податкову політику у відповідність до принципів стимулювання діяльності малого і середнього бізнесу, що сьогодні змушений приховувати значну частину своїх доходів від податків.

З метою зниження піску на Пенсійний фонд, необхідно розробити заходи щодо стимулювання пенсіонерів до продовження трудової діяльності, залучати їх у сферу обслуговування, торгівлю тощо, для чого доцільно прийняти юридичну норму, що дозволяє особам, які ДОСЯГЛІЇ пенсійного віку, працювати неповний робочий день, у полегшеному режимі. А обсяг пенсії, виплачуваної працюючим пенсіонерам, повинен залежати не від сукупного доходу, а від характеру трудової діяльності робітника, від користі його праці для суспільства. Крім відомих видів пенсійного забезпечення дисертант пропонує ще один - відстрочені пенсії, що передбачаються для робітників, які досяглії пенсійного віку, але не оформляють пенсії і продовжують працювати, чим довше - тим більше пенсія. Як показує практика, найкращий ефект для населення і держави створює поєднання солідарної і накопичувальної систем. Так, якщо в одній із систем виникає збій, то його підстрахує інша. Реформувати систему соціального забезпечення у нашій країні планується на основі соціального страхування. Так, у сг. 46 Конституції України записано, що право іромадян на соціальний захист гарантується і забезпечується державшім соціальним страхуванням.

У четвертому розділі - “Соціальне партнерство в системі політичної стабільності” - проаналізовані соціально-економічні фактори

політичної стабільності, розглянуто соціальне партнерство як механізм соціальної політики, виявлено політичні фактори соціальної держави.

Масове безробіття, різке зростання соціальної диференціації, катастрофічне зниження життєвого рівня населення, відсутність впливових політичних і профспілкових об’єднань - це ті умови, в яких сьогодні знаходиться Україна. Недостатнє розуміння того, що демократія і бідність несумісні, призвело до дискредитації демократичної ідеї і злиднів усе більших групнаселення. Все це стає благодатним грунтом для закликів до насильницького переділу власності. У ситуації гострої економічної кризи не обходиться без численних конфліктів між урядом і профспілками, особливо з питань затримок й індексації заробітної плати, закриття підприємств, приватизації, що викликають важкі матеріальні наслідки. Соціальні протиріччя призводять до зниження продуктивності праці і рівня життя населення, що є реатьною загрозою політичної стабільності. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває здатність влади до досягнення балансу інтересів, стимулювання створення механізму соціального партнерства, що регулює відносин між найманими робітниками і роботодавцями за участю держави. Це дійсно важливо, тому що навіть соціально відповідальний приватний бізнес зацікавлений у розвитку лише тієї маси населення, яку він може використовувати як кваліфікованих робітників і клієнтів. З одного боку, приватний бізнес витрачає чималі кошти на розвиток колективів своїх робітників, з другого, - підпорядковуючись умовам конкуренції, жертвує життєвими інтересами тисяч і мільйонів окремих людей, залишаючи їх без роботи.

Достоїнством системи соціального партнерства є не тільки те, що вона регулює відносини між працею і капіталом, знижує рівень конфліктів між різними групами суспільства, але і, що немаловажлнво, підвищує відповідальність робітників за ефективність виробництва, результати праці. Соціальне партнерство є ефективним механізмом підтримки політичної стабільності. Проте, аналіз наявних досліджень дає підставу зробити висновок, що соціальні умови в системі факторів політичної стабільності оцінені недостатньо. Це і спонукає до більш докладного аналізу даної проблеми. Особливо це стосується України, реформування якої поки здійснюється без необхідного урахування важливості соціальної сфери. По суті, це і робить успіх реформування дуже проблематичним. Перед тим, як проаргумеїпуватн таку точку зору, дисертант розглядає деякі підходи до політичної стабільності, викладені в науковій літературі, які роблять наголос на соціально-економічні умови.

Вплив соціально-економічного розвитку на політичну систему вивчений багатьма зарубіжними політологами, які звертають увагу відразу на декілька аспектів цієї проблеми, у першу чергу, на взаємозв’язок між

рівнем добробуту суспільства і політичніш режимом, між рівнем добробуту і політичними поглядами людини. Деякі автори вказують на необхідність підвищення адаптивності політичної системи до навколишнього середовища і посилення її соціальної ефективності. Прп цьому підкреслюється, що усі великі складні системи здатні до самоадаптації до нових політичних, соціальних, економічних і технологічних умов, для чого вони повинні розвивати нові структури. Ллє все таки з метою запобігання соціальним потрясінням необхідно планувати процес адаптації, для чого слід прогнозувати всі переміни, іцо можуть відбутися під впливом політичних і соціально-економічних факторів.

Аналіз існуючих підходів дав змогу дисертанту зробити висновок, що економічна стабільність - одна з важливих умов політичної стабільності. Але при цьому слід враховувати також, що в кожній країні є специфічні фактори, які впливають на політичну стабільність. Наявність цих факторів визначається географічним положенням, чисельністю і розподілом населення, його структурою за віком, рівнем народжуваності, розмірами національного доходу, участю у виборах, соціальною і політичною активністю громадян тощо.

Теза про те, що рівень соціально-економічного розвитку впливає на політичну стабільність, знайшов відбиток і в альтернативних точках зору на що проблему. Зокрема, М. Олсон вважає, що для країн, які переживають політичні і соціально-економічні перетворення, економічне зростання є дестабілізуючим фактором. Він пояснює це тим, що порушуються природні соціальні зв’язки людей і послабляється їхня групова солідарність. У результаті створюється соціальна база для поповнення маргінальних прошарків, які охоче беруть участь у демонстраціях і мітингах, антиурядових виступах з метою змінити політичний порядок. Таким чином, останнім часом загрозливіш фактором - політичної нестабільності виступають маргінальні групи. Причини маргіналізації населення соціально-економічні: затримки зарплат і пенсій, їх низька купівельна спроможність, відсутність соціального захисту, що виштовхує усе більше людей за межу бідності і злиднів. Через втрату традиційних цінностей, звичних соціальних орієнтирів воші найбільше податливі до поширення стихійних форм політичної поведінки. Тому охорона суспільства від маргіналізації, активних дій екстремістських політичних сил є найважливішою умовою збереження політичної стабільності.

Ще одним фактором політичної стабільності, який міститься в галузі соціальної політики, є підвищення ролі продуктивної праці, її перетворення в головний засіб досягненій успіху. Теперішня криза трудової мотивації пов’язана, з одного боку, з тим, що заробіток не задовольняє потреби робітника, з другого - з втратою громадянами почуття

загальнонародної, загальнонаціональної значущості їхньої роботи. Таким чином, влада може надати трудовому процесу значення як цінності, що веде до власного і загального добробуту.

Запільна ідея обговорюваних теорій полягає в тому, що зневаження соціально-економічних проблем провокує соціальні конфлікти, які здатні дестабілізувати політичну систему.

Масштаб негативних проявів соціального життя настільки великий, що може залучити на сторону прихильників жорстких методів наведення порядку навіть тих, хто донедавна твердо стояв на демократичних позиціях. Нездатність політичного керівництва в деяких країнах стабілізувати суспільну систему призводить до використання силових варіантів (зміцнення авторитарних форм влади, встановлення військової диктатури, розв’язування громадянської війни тощо), що може стати фактором не збереженім, а розпаду системи.

Як відомо, існує два альтернативних способи розв’язання соціальних конфліктів. Перший (радикальний, запропонований марксизмом та деякими іншими течіями) припускає знищення приватної власності на засоби виробництва. Другий - узгодження інтересів власників і найманих робітників, який знайшов свій відбиток у теорії і практиці соціального партнерства, механізму виявлення “можливостей досягнення компромісу між протиборствуючими силами, який не виключає конфронтації сторін, але утримуючий "н її прийнятних межах .

Соціальне партнерство - це ідеологія, форми і методи взаємодії партнерів соціальних груп для забезпечення їхнього конструктивного співробітництва. Соціальне партнерство - це фактор, здатний забезпечити політичну стабільність і устаїеність суспільної системи в цілому. В сучасній науковій літературі соціальна злагода визначається як система інститутів, механізмів і процедур, покликаних підтримувати баланс інтересів сторін, які беруть участь у переговорах про оплату й умови праці роботодавців і найманих робітників' сприяти досягненню взаємоприйнятного для них компромісу заради реалізації як корпоративних, так і загальносоціальнпх цілей. Значний досвід соціального партнерства накопичений в економічно розвинених країнах Західної Європи, лідером серед яких визнана Німеччина. Цей досвід свідчить про важливе значення соціального світу як фактора виробництва поряд з капіталом і працею. А механізмом забезпечення соціального світу і політичної стабільності є соціальне партнерство.

Якщо аналізувати можливості соціального партнерства конкретно, то в економічній сфері воно сприяє поліпшенню економічних показників, більшої збалансованості бюджету, зниженню рівня інфляції; у соціальній сфері - скороченню безробіття, розвитку середнього класу, запобіганню

маргіналізації населення, соціальному захисту робітників, підвищенню мотивації праці; у політичній сфері - зростанню керованості, падінню страйкової активності, зрівнюванню участі груп інтересів у процесі ирийнятгя рішень, забезпеченіпо політичної стабільності.

У дисертації відзначається, що соціальне партнерство змішоє не тільки економічну політику управління господарством, але і більш вимогливо підходить до робочої сили, формуючи іншу політику трудової мотивації, нові суспільні цінності й настанови, орієнтовані на підвищення добробуту суспільства. Як інститут соціальної злагоди система соціального партнерства страхує суспільство від політичної нестабільності.

У сучасній політологічній літературі основною ознакою формування держави загального добробуту вважається процес зміцнення соціальних програм. Він визначається такими політичними умовами, як мобілізація робітничого класу, що вимірюється як сил а професійних спілок і соціалістичних партій, сильний вплив на політику держави лівих партій, а також опір правих політичних сил. На жаль, у нашому суспільстві профспілки не мають політичного авторитету. Це пояснюється тим, іцо Федерація професійних спілок України, по-перше, у свідомості громадян асоціюється з радянськими профспілками, чия роль зводилася до формального представлення інтересів робітників, і які завжди стояли на догідницьких позиціях стосовно керівних органів; по-друге, українські профспілки ще не проявили свій потенціал і можливості в боротьбі за інтереси робітників, і не мають авторитету. Відверто кажучи, слабка позиція профспілок значно обмежує можливості соціального партнерства. Тому потрібне підвищення ролі профспілок, їхньої самостійності і незалежності. Вплив профспілок буде зростати в міру того, як вони зможуть справитися з функцією захисту прав, політичних і громадянських свобод громадян. У дисертаційному дослідженні зроблено висновок, що тільки за умови сильних профспілок і політичного тиску на законотворчість з метою його соціальної орієнтації можна мінімізувати негативні наслідки ринкових відносин.

Автор показує, що в Україні реалізація ідей соціального партнерства здійснюється в несприятливих умовах, що пояснюються як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Необхідно враховувати соціальну ситуацію в Україні, яка характеризується відсутністю суспільної орієнтації на досягнення злагоди і соціальною апатією. Тому процес узгодження інтересів йде на переважно неформальній основі поза інститутами соціального партнерства і часто без врахування інтересів широких соціальних груп. Особливістю соціал-партнерських відносин в Україні є їхня конфроптаційність, що в принципі підриває саму ідею соціального партнерства, яка повинна розвиватися на основі здорового

суперництва і партнерства роботодавця і робітника. Порушення прав робітників набуває масового характеру і стає основним дестабілізуючим фактором соціально-трудових відносин. Крім цього, збільшується кількість конфліктних ситуацій, викликаних невиконанням роботодавцем умов колективного договору або відсутністю останнього. Ситуація ускладнюється тим, що потенційна конфліктність у цій сфері може відбитися на процесах, які виходять за межі трудових відносин, у першу чергу, па політичних, оскільки масовість цього негативного явища служить постійним джерелом соціальної напруженості в нашому суспільстві.

Вирішення соціальних проблем на основі переговорів представників працюючих і власників за посередництвом держави в Україні можливе тільки за рівноправності соціальних партнерів. У цьому зв'язку зростає роль професійних спілок як захисників робітників найманої праці.

Аналіз вищезазначених проблем дав змогу дисертанту' сформулювати основні напрями соціальної політики у сфері соціального партнерства:

1. Підвищити роль держави як координатора й учасника соціального партнерства.

2. Продовжити створення правових основ соціального партнерства.

3. Розробити механізми зрівнювання прав соціальних партнерів.

4. Розробити методи взаємодії соціальних партнерів з метою впровадження в життя досягнсніїх домовленостей.

5.Активно розвивати соціал-партнерські відносини і на регіональному, і на галузевому рівнях, тому що як показує досвід, на макрорівні інституте узгодження соціальних інтересів не відіграють визначальної ролі, а використовутоться тільки для зіставлення позицій.

6. Створити механізми державного контролю за дотриманням законодавства в галузі соціального партнерства.

У “Висновках” до дисертаційного дослідження проблем соціальної держави сформульовано ряд положень, що мають теоретичне і практично-політичне значення.

Сформована у другій половині 1990-х років в Україні соціально-політична ситуація переконливо доводить, що консолідація суспільства і ного виведення з глибокої кризи можливе лише на основі політики, спрямованої на побудову демократичної, соціальної, правової держави. Вона припускає надання всім громадянам гарантій прав на самореалізацію, соціальний захист, зміцнення соціального партнерства між державою, роботодавцями і профспілками.

Як показує світовий досвід, перехід від однієї суспільно-політичної системи до іншої завжди супроводжується падінням рівня життя населення, що може призвести до зростання нестабільності. Зменшення числа бідних,

зо

скорочення розриву між багатством і злиднями шляхом гнучкого державноправового регулювання, перерозподіл ресурсів через прогресивне оподатковування, сильна система соціального забезпечення сприяють підвищенню стабільності, зніжують можливість соціальних і політичних катаклізмів.

У результаті дослідження взаємозв’язку між соціальною політикою і політичною стабільністю виявлено, що сильна соціально-економічна політика є однією з головних передумов стійкого стану суспільства, що дозволяє ефективно функціонувати в умовах різннх впливів, зберігаючи при цьому свої структуру і спроможність контролювати процес суспільних перемін. У той самий час відомо, що економічні кризи, спад виробництва, погіршення рівня життя населення, різко виражені диспропорції в розподілі доходів часто ставали причиною руйнації політичної системи. Таким чином, задачею соціальної політики є створення умов для підвищення рівня життя населення, яке повинне відчути свою особисту зацікавленість у мирному і безконфліктному розвитку суспільства. Громадяни повинні знати, що найважливіші інститути держави і суспільства здатні адекватно і своєчасно реагувати на їхні потреби. Цей висновок особливо цінний для України, де суспільство й економіка знаходяться в надто глибокій кризі, високий ступінь соціальної нерівності й у той самий час сьогодні немає згоди між політичними силами з питань про стратегію суспільного розвитку. Усунути економічні причини соціальної несправедливості, як показує історичний досвід, можливо лише шляхом активного державного реіулювання, що є характерною рисою діяльності демократичної, соціальної, правової держави. -

В ході дослідження виявлені визначальні ознаки держави загального добробуту' і соціальної держави. Якщо перша характеризується високим ступенем відповідальності уряду за соціальне забезпечення, то друга грунтується не тільки на відповідальності держави, але і на власних зусиллях, відповідальності громадян і неурядових організацій.

Виявлені і систематизовані основні теоретико-методологічні підходи до проблеми держав загального добробуту, наявні в зарубіжній і вітчизняній політології. Так, виділяються ліберальні держави загального добробуту (США), у яких забезпечення нужденних здійснюється на основі залишкового принципу; консервативні корпоратистські держави загального добробуту (Німеччина), що грунтуються на соціальному страхуванні, і соціал-дсмократичні держави загального добробуту (Швеція), де перерозподіл доходів здійснюється завдяки високому рівню оподатковування. Відповідно до іншого підходу з аналізу держав загального добробуту використовується такий показник, як частка витрат на соціальне забезпечення у валовому національному продукті.

Держави класифікуються в залежності від ступеня інтенсивності політичної мобілізації робітничого класу (тобто ступеня об’єднання робітничого класу в профспілки і середній відсоток голосів, поданих за соціал-демократігчні або інші “ліві парті’Г’); під того, як часто партії робітничого класу здійснювали контроль за урядом (ступінь і тривалість участі в уряді і кількість місць у парламенті); від рівня підтримки "правих” партій. Цей підхід дозволив виявити країни, у яких рівень мобілізації робітшяого класу був більш високим і контроль з боку лівих партій достатньо стабільний (Швеція, Норвегія) і країни, що характеризувалися високим рівнем мобілізації робітничого класу, але низьким рівнем контролю (Австралія) або нерегулярним (Великобританія). Наявні дані підтверджують висновок про те, що існує взаємозв’язок між політичною орієнтацією влади і рівнем витрат на соціальні цілі. У той самий час у таких країнах, як Нідерланди, Західна Німеччина і Франція на початку 90-х років спостерігалися високі показники соціальних витрат, проте не було високого рівня мобілізації робітничого класу й уряд не контролювався “лівими”. Цей феномен деякі дослідники пояснюють тим, що у політичній системі таких країн, як наприклад Нідерланди, Бельгія, Західна Німеччина, Австрія, християнські партії відігравали таку саму роль, як соціал-демократичні партії в Скандинавських країнах. Таким чином, якщо “ліва” орієнтація уряду не є обов’язковою умовою для високого рівня соціальних витрат, тоді їхній низький рівень усс ж такії пояснюється домінуванням ^лрашіх політичних сил.

Виходячи з іншого підходу, запропонованого в порівняльній політології школою Катрайта-Віленського, основною причиною розвитку держави загального добробуту с економічний рівень, а не ідеологія. Політичні ж фактори, на думку цих дослідників, впливають скоріше на вибір часу впровадження соціальних програм, а не на їхній зміст.

В ідеалі провідником політики соціальної захищеності, справедливості, рівноправності могла б стати соціал-демократія, яка робить ставку на солідарність і спільні дії. Саме соціал-демократи в повоєнні десятиліття провели успішні соціально-економічні реформи, що стали основою наступного бурхливого економічного розвитку індустріальних країн. Сьогоднішні соціал-демократи значно, відрізняються від соціал-демократів 70-х років. Зокрема, ними переглянуті позиції щодо індивідуальної свободи, приватної власності, ринкових відносин і пов’язаних з ними цінностей й настанов. Програми сучасних соціал-демократичннх партій наголошують на тандемі приватнокапіталістичних ринкових принципів економіки і державного регулювання економіки (кейнсіанський підхід), соціальної допомоги неімущим прошаркам суспільства, високому рівні зайнятості.

Відповідно до сучасних підходів суть трансформації соціальної держави полягає в її новій, більш активній ролі в процесі адаптації індивіда до умов його життя, які змінилися, то, дозволить йому успішно «включитися» у суспільство. Основна мета мінливої соціальної держави, яка полягає в досягненні високого ступеня соціальної включеності, розкриває широкі можливості для суспільного розвитку і сприяє перетворенню соціальної держави в «державу соціальних інвестицій». Це означає появу нової функції соціальної держави - заохочення ініціативи, творчості і готовності до «нових викликів». Завдяки цьому, на думку сьогоднішніх соціал-демократів, суспільство може ввійти в «нову еру керованості» і сприяти створенню «інформаційного суспільства» або суспільства, заснованого на знаннях.

Для реалізації соціал-демократичної моделі в Україні потрібні певні передумови: економічне зростання; злагода і консолідація суспільства навколо фундаментальних цінностей; зміцнення соціального партнерства між державою, профспілками, роботодавцями й іншими суспільними групами; посилення соціальної орієнтованості реформ, визначення реальних параметрів соціальної політики, насамперед у сфері доходів населення, зайнятості і соціального забезпечення. їх потрібно створювати, якщо наша країна вибирає політику, спрямовану на побудову демократичного, соціально справедливого суспільства.

Думка про те, що правова держава ліберального типу як форма організації і діяльності державної влади трансформується в соціальну, правову державу, підтверджується і досвідом західних країн. Стало зрозуміло, що негативні права потребують доповнення позитивними правами, що розуміють організуючу і регулятивну функцію держави. Таким чином, на порядку денному постало питання про трансформацію правової держави ліберального типу в правову соціальну державу.

На підставі дослідження сформулюємо основні функції сучасної соціальної держави:

- підтримка політичної та соціальної стабільності;

- державно-правове регулювання економіки;

- перерозподіл доходів;

- захисна функція: у широкому її розумінні - захист суспільства від

розколу і потрясінь, підтримка соціального миру; у вузькому - захист населення в умовах ринкових відносин; '

- боротьба з бідністю, зниження соціальної нерівності;

- боротьба зі злочинністю;

- охоронно-регулятивна, що передбачає відповідальність бізнесу перед державою і третіми особами.

Цілком очевидно, що соціально орієнтована ринкова економіка ліпше, ніж будь-яка інша система задовольняє потреби людей. У той самий час, як показує світова практика, ринкові відносини, у першу чергу, орієнтовані на закони прибутку і госпрозрахунку. А це означає, що рішення в сфері економіки приймаються з погляду вузькокомерційних інтересів, але не з позиції соціальної відповідальності. Тому з метою свого захисту суспільство потребує регулюючої функції держави, демократичної, правової, соціальної держави.

Слід зазначити, що наукове дослідження сутності, функцій, становлення соціальної держави в Україні тільки починається. І перед дослідниками, у тому числі і перед дисертантом стоїть безліч проблем, що потребують нових підходів. Серед них - визначення меж втручання держави в соціально-економічну сферу; усунення різких розбіжностей матеріальних статусів індивідів; наслідки управлінських рішень в області соціальної політики для населення; залежність ступеня збільшення соціальних витрат від рівня професіоналізму в органах законодавчої і виконавчої влади і багато інших проблем, розробка яктгх створить теоретичну основу для практичної реалізації принципів соціальної держави в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Індивідуальна топографія

1. Сілепко Л.О. Соціальна держава: територія перемен. Монографія. - Одеса: Видавничий центр УДАС ім.О.С.Попова, 2000. - 280 с. (Рецензія: Черниш О. Перспективи формування соціальної держави в Україні. - Людина і політика. - 2000. - № 4. - С.88.).

Статті у наукових фахових виданнях

2. Силенко А.А. О социальном государстве и политической стабильности // Перспективы. - 1998.- № 2.- С.15-19.

3. Силенко А., Майнов С. Социальное партнерство: чужой опыт и наши перспективы // Перспективы. - 1999. - Л» 1,- С.122-128.

4. Силенко Л.А. Старшее поколение выбирает... достойную старость // Перспективы. - 1999. - № 2-3. - С.47-51.

5. Сілепко А.О. Структурні особливості соціальної держави // Нова політика. - 1999. - № 4,- С.49-53.

6. Сілснко А.О. Соціально-політичний ореол економічної категорії «заробітна плата» // ІІова політика. - 1999. - Х“ 6. - С.55-61.

7. Сіленко А.О. Новий образ соціальної держави // Людина і політика. - 1999. - №6. - С.65-68.

8. Сілснко А.О. Соціальна держана: бажане в межах можливого? // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. -Вигі.6-7. - Одеса: Астропринт. - 1999. - С.З85-391.

9. Сіленко А.О. Політико-правові аспекти розвитку соціальної сфери: забезпечення прав людини // Право України. - 1999. - №

11.-С.30-33.

10. Сіленко А.О. Соціальна держава: ліквідація чи

трансформація? // Трибуна. - 1999. - № 11-12. - С.21-23.

11. Сіленко А.О. Соціальний захист. Політичний вимір // Віче.

- 1999. -№ 12. - С.83-90.

12. Сіленко А.О. Політична ідеологія і соціальна практика //

Дослідження світової політики. Збірник праць вчених. - Вип.5.- К., 1999. -

С.12-17.

13. Сіленко А.О. Проблеми зайнятості і безробіття ири

переході до ринкової економіки. Україна в контексті світового досвіду // Дослідження світової політики. Збірник праць вчених. - Вип.6. - К., 1999. -

С.45-51. '

14. Сіленко А.О. Сім’я в об’єктиві соціальної політики // Правова держава. - 1999. - №2. - С.26-29.

15. Сіленко А.О. Нові моделі соціального захисту в країнах Заходу та Центрально-Східної Европи // Людина і політика. - 2000. - № 1. -

С.71-75.

16. Сіленко А.О. Чи є альтернатива державі загального добротуту? // Нова політика. - 2000. - № 1. - С.32-35.

17. Сіленко А.О. Сила та слабкість профспілок як показник

ефективності соціального захисту працівників: порівняльний аналіз // Право України. - 2000. - № 2. - С.22-25. .

18. Сіленко А.О. Моделі соціального партнерства в сучасному світі // Нова політика. - 2000. - № 2.- С.25-30.

19. Сіленко А.О. Американська держава загального добробуту: від Великої депресії до нашіх днів // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Вип.8. - Одеса: Юридична література. - 2000. - С.388-392.

20. Сіленко А.О. У контексті добробуту людей // Віче. - 2000. -№ 4. - С.104-110.

21. Сіленко А.О. Генезис і сутність американської держави загального добробуту // Людина і політика. - 2000. - № 2. - С.65-69.

22. Сіленко А.О. Соціальна політика України: сценарій МВФ // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Вип.9. - К., 2000. -

С.58-63.

23. Сіленко А.О. Економічні параметри демократії //

Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Вип.10. - К., 2000. -С.10-14.

24. Сіленко А.О. Ефективна соціальна політика - шлях до

політичної стабільності П Трибуна. - 2000. - № 7-8. - С.23-24.

25. Сіленко А.О. Правова і соціальна державність - основа

консолідації суспільства України // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. Вип.6. - К., 2000. - С.52-57.

Сіленко А.О. Соціальна держава: еволюція ідеї, сутність та перспективи становлення в сучасній Україні. - Рукопис (386 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. Інститут держави і права ім.В.М.Корецького ПАН України, Київ, 2000.

В дисертації обгрунтована об'єктивна необхідність трансформації правової держави ліберального типу в демократичну, правову, соціальну державу. Досліджено процес розвитку соціальної держави відповідно до нових соціально-політичних і економічних умов і виявлено його перехід від етагистського тину до змішаної державно-приватної форми. Виявлені і детально проаналізовані сутність та функції сучасної соціальної держави. Обгрунтована необхідність участі держави в соціально-економічній сфері. Проаналізована роль некомерційних громадських організацій у структурі сучасної соціальної держави. Обгрунтована необхідність передачі частини соціальних функцій держави приватному бізнесу, що значно посилює ефективність соціальної держави. Проаналізовані політичні фактори формування соціальної держави. Проведено порівняльний політологічний аналіз моделей держав загального добробуту в сучасному світі. Проаналізовані передумови формування і перспективи розвитку соціальної держави в Україні. Різнобічно обгрунтовані позитивні і негативні характерні риси й особливості соціальної держави. Досліджено взаємозалежність соціально-економічних факторів і політичної стабільності. Розроблена концепція соціальної політики України у перехідний період. Одержало подальше уточнення поняття «соціальний захист» і його структура. Виділені й обгрунтовані пріоритети системи соціального захисту в Україні. Обгрунтована залежність легітнмності влади від ефективності

соціальної політики. Досліджені оптимальні механізми формування соціального партнерства.

Ключові слова: соціальна держава, держава загального добробуту, правова держава, соціальна політика, соціальний захист, соціальне партнерство, політична стабільність, державно-правове регулювання економіки, права людини.

Силенно А.А. Социальное государство: эволюция идеи,

сущность и перспективы становления в современной Украине. -

Рукопись (386 стр).

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. Институт государства н права пм.В.М.Корецкого НАН Украины, Киев, 2000.

В диссертации обоснована объективная необходимость трансформации правового государства либерального типа в правовое, социальное государство. Исследован процесс развития социального государства в соответствии с новыми социально-политическими и экономическими условиями и выявлен его переход от этатистского типа к сметанной государственно-частной форме. Выявлены и детально проанализированы функции современного социального государства. Обоснована необходимость участия государства в социальноэкономической сфере. Проанализирована роль некоммерческих общественных организаций в структуре современного социального государства. Обоснована необходимость передачи части социальных функций государства частному бизнесу, что значительно усиливает эффективность социального государства. Проанализированы политические факторы формирования социального государства. Проведен сравнительный политологический анализ моделей государств всеобщего благосостояния в современном мире. Проанализированы предпосылки формирования и перспективы развития социального государств^ в Украине. Разносторонне обоснованы положительные и отрицательные характерные черты и особенности социального государства. Исследована взаимозависимость социально-экономических факторов и политической стабильности. Разработана концепция социальной политики Украины в переходный период. Получили дальнейшее уточнение понятие «социальная защита» и его структура. Выделены и обоснованы приоритеты системы социальной защиты в Украине. Обоснована зависимость легитимности власти от

эффективности социальной политики. Исследованы оптимальные механизмы формирования социального партнерства.

Ключевые слова: социальное государство, государство всеобщего благосостояния, правовое государство, социальная политика, социальная защита, социальное партнерство, политическая стабильность, государственно-правовое регулирование экономики, права человека.

Alla Silenko. The Social Welfare State: evolution of the idea,

essence and perspectives of its formation in the modern Ukraine. -

Manuscript (386 pages).

Thesis for the award of the scientific degree - Doctor of Science (Politics), speciality 23.00.02. «Political institutes and processes». Koretskiy’s Institute of State and Law, Ukraine's National Academy of Sciences, Kyiv, 2000.

The object of the research is the processes of the modem welfare state transformation which have been formed as the result of new political and social and economic conditions.

The subject of the research is the processes of the formation of the preconditions of a welfare state in Ukraine basing on the world experience with the emphasis to the political aspect of this problem.

The main hyhothesis which the author tries to ground in the research is that in spite of the fact that to-day the concept' of the welfare state is being severely critisized the Welfare State still remains an effective in institution to rolve social problems. And its lawful, financial and economic and organizational mcchanisms are being perfected. Thus neither the idea nor the method of a welfare state is mistaken, and that is why these models can and must be used in the process of formation of a “Ukrainian Welfare State” model.

In the dissertation the objective necessity of transformation of a lawful state of a liberal type into a lawful welfare state, the addition of positive freedom to negative one, of social economic rights to civil and political ones has been grounded.

The process of a welfare state development has been studied, its transformation of a state of an etatistic type to the miked state-owned and private form has been considered. The functions of a modern welfare states have been stated and their detailed analysis has been presented.

Considering a welfare state as an optimal institution for solving social problems the author attracts attention to this fact in the context of transformational changes in Ukraine, the social price of which turned out to be so high that it overcome the adaptation opportunities of the population. And this, to the author's opinion, is the real factor of social and political destabilization.

The necessity of state participation in the social economic sphere has been grounded. The role of non-commercial society organizations in the structure of a modem social welfare state has been analysed. The necessity to transfer part of state social functions to thr private business has been shown that would greatly increase the efficiency of a welfare state. The political factors of a welfare state formation have been analysed, the mobilization of a working class, the influence of left parties on the state policy and the resistance of right forces have been emphasized. The comparative politological analysis of welfare states models in the modem world has been carried out, that allows to come to the conclusion that they vary from each other from the point of view of the degree of different political factors influence, on the sources of financing and ways of organization.

. The positive and negative characteristic features and reculiarities of a welfare state are grounded variously. The correlation between social economic factors and political stability has been profoundly studied. The author comes from the fact that reduction of the number of the poor shortening the disproportion between the income level through the flexible state-lawful regulation, reallocation of the resources via progressive taxation, powerful social security system contbutes to the increase of stability, reduces the threat of social and political cataclysms.

The concept of social policy in Ukraine irt the transition period has been worked out. The notion of “social defence’ and its structure has been given further cbaboration. The priorities of the social defence in Ukraine have been pointed out and grounded. Thee dependence of legitimate power on the efficiency of social policy has been presented. The optimal mechanisms of social partnership formation have been studied. The conclusion that social partership changes not only economic policy of national economy management but considers labour resources more thouroughly, thus forminy different labour motivation policy, new social values and orientations, aimed to the increase of society welfare, has been come to.

As the institute of social agreement the system of social partership ensures society from political unstability.

Key words: a social welfare state, state of universal welfare, a lawful state, social policy, social security, social partership, political stability, state-lawful regulation of economics, human rights.