автореферат диссертации по социологии, специальность ВАК РФ 22.00.01
диссертация на тему: Социетальная психика как предмет социологического анализа

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социетальная психика как предмет социологического анализа"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ

РГ6 ОД

На правах рукопису

ДОНЧЕНКО Олена АндрГі'вна

СОЦІЄТАЛЬНА ПСИХІКА ЯК ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Спеціальність 22.00.01 * теорія, методологія і історія соціології

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук

. КИЇВ - 1994

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі соціальної психології Інституту соціології НАН України

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Кримський С.Б. доктор психологічних наук, професор Роменець В.А. доктор соціологічних наук Макеєв С.О.

Провідна організація - кафедра історії і теорії соціолог факультету соціології і психології Київського університет ім.Т.Г.Шевченка

Захист відбудеться "27 " травня 1994р.

о 10 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 01.08.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора нау 252021, Київ-21, вул. Шовковична, 12

З дисертаціїю можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціолог НАН України

Автореферат розіслано 26 квітня 1994р. '

Вчений секретар спеціалізованої ради.Д 01.08.01 кандидат філософських наук

І.Е.Бекешкіна

з

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Коли молоде українське суспільство опинилося в стані глибокої кризи, на поверхні з'явилося багато проблем, які неможливо вирішити традиційними, вже відомими засобами. Для розв'язання гострих економічних, політичних, культурних, міжнаціональних суперечностей, панування яких робить суспільство практично некерованим, сьогодні бракує знань. Реформатори суспільства не володіють в достатній мірі інформацією про той предмет, яким вони опікуються - про суспільство як соціальний організм, як цілісність. Останнім часом в засобах масової інформації дедалі частіше з”являються питання й роздуми про нез''ясовані, приховані чинники соціального процесу, які діють самі по собі, незважаючи на відповідні очікування людей. Ці чинники називають "менталітетом", "національним характером", "духом народу" тощо. Але констатація факту існування об'єктивних чинників історико-культурної природи ще не дає змоги зрозуміти механізм їх дії і те, як їх враховувати в реформаторській роботі.

Досягти помітного успіху в регулюванні соціального процесу, що здійснюється в масштабі суспільства в цілому, буде неможливо, якщо не збагнути глибинні духовні передумови цього процесу. Соціологічна наука перебуває лише на початку серйозного вивчення витоків і суті своєрідності цілісного духовного організму нашого суспільства. Адже цілком зрозуміло, що окрема людина є повноцінним учасником соціального процесу лише тоді, коли вона відчуває себе часткою специфічної спільності з певними властивостями, що включається в людство певним чином саме завдяки цим

властивостям. Сучасна українська соціологія, як і вся гуманітарн наука, ще не знає досить докладно, які ці властивості і як їх вивчату Надто складним є об”єкт дослідження.

Але це не означає, що таким питанням не займалася світов наука. Достатньо нагадати З.Фрейда і К.Г.Юнга, які перші почал розробляти проблеми несвідомого і підсвідомого В ПСИХІЦ запропонували вивчати її структуру: якщо Фрейд це робив тільки н матеріалі особистості, Юнг вийшов за ці межі і відкрив існуванн "колективного підсвідомого", яке пропонував досліджувати з допомогою і в межах світової міфології. Такий підхід вже частков освоєний культурологічною думкою, однак він спрямований скоріше н пошук спільного, а не окремого в різних культурах. Інших засобі дослідження соціального "несвідомого" гуманітарна наука ще н запропонувала. "

На наш погляд, однією з важливих причин недостатньог володіння гуманітарними науками уявленнями' про суспільство я складну і невичерпну за своїми якостями цілісність, є відсутніст моделей, які б відображали головні риси цієї цілісності. На початк XX століття в багатьох природничих науках рівень їх розвитку досу такої межі, коли складність об”єктів дослідження почал перевершувати відомі можливості їх пізнання. Тому вони повині були вдатися до утворення інтерпретуючих моделей цих об”єктіі модель атома, планетарна модель, біомеханічна модель людини т.ін. Саме завдякй моделям йк засобам вивчення життєвих реалі відбувся прогрес в природничих науках.- В гуманітарних науках досі, наприкінці XX століття, бракує таких засобів дослідження.

В дисертації запропоновано засіб, за допомогою якого можи поглибити роботу по вивченню соціуму як цілісності, а також такі

руктурних компонентів, як регіони, етноси, соціальні групи,що є ас об'єктами і суб"єктами "колективного підсвідомого", зво неусвідомленого і цілком усвідомлених властивостей, й, історико-культурних нашарувань тощо. Сукупність омлених сучасною соціологічною наукою чинників соціальної :и суспільства набула в дисертації статусу поняття альна психіка". Саме цей феномен відображається в теті того чи іншого соціуму.

’альність дослідження соцієтальної психіки зростає разом з іенням кризових станів у житті суспільства. На наш погляд, глобальна суспільна криза відключає традиційні Зональні регулятори життя соціуму і актуалізує глибинні )-культурні, у тому числі соціально-психологічні, механізми -юї динаміки. Без пізнання соціологічною наукою основних іірностей функціонування цієї недостатньо усвідомленої ■юї реальності буде наростати і криза в самій науці. Адже ія сьогодні не здатна повною мірою реконструювати і но тлумачити цілий ряд проявів соціального процесу, валідно зтувати результати емпіричних соціологічних досліджень, які його лише констатують поточні події;-Великою мірою такий науці є наслідком відсутності концепцій, які б розглядали шй процес з боку глобальної сутності і певної цілісності

;епція соцієтальної психіки у вигляді^ структурної моделі мірою здатна виправити таке становище ;'в соціологічній науці -юк подальшої розробки питань, які тут ¿тавляться. З бдного і концепція дає певний інструментарій, технологію вивчення их соціально-психологічних і духовних параметрів соціуму, а з

іншого, вона є спробою первинної проекції закладеного історії культурою "характеру” даного соціуму на ті процеси, що в ні відбуваються.

В ході осягання людським розумом фактів втручання в ж людей чогось об"єктивно існуючого, але непредметного, ненаочні тому незрозумілого, з'являлися такі поняття, як "божествен "космічне", "самодетерміноване", "структуроване зсереди "нелогічне", "ірраціональне", "метакультурне", "тонкоматеріапь "ментальне" та інші, що символізували так зване четві вимірювання, світу. Соцієтальна психіка - своєрідний кістяк ц четвертого вимірювання, проекція якого утворює ментапіт£ взагалі суспільну психологію і суспільну свідомість соціуму. Як наповнення цього кістякадає змогу більш чіткіше відрізнити один соціум від іншого і в кінцевому піде; виконувати роль об”єктивного закону розвитку будь-якого соціум . натяк на принципову непізнанність цього закону, який міститьі поняттях, ототожнюючих глобальну об"єктивність

"божественність", значно пом'якшується завдяки реальній наук можливості дешифрування феномена соцієтальної психіки.

Будь-який соціум, який має свою історію в межах єдиі . культурного і територіального простору ( людство, суспільство, регіон, етнос, нація, соціальна організація) може характеризуватися рядом параметрів, серед яких найме досліджено саме параметр соцієтальної психіки. Такі складові соці як його культура, бкономіка, політика, соціальна структура і т.п., д: вже є компонентами наукового знання про суспільс+во.: П| психокультура, з якої бере початок вся соціальна надбудова, щ< знайшла свого місця в системі соціологічного знання. Тому основ

науковою проблемою дисертації є окреслення параметрів, обсягу, тструктури і змісту феномена соцієтальної психіки як об"єктивного регулятора соціального процесу.

Основною метою дисертаційного дослідження є

обгрунтування концепції соцієтальної психіки як структурної моделі

історико-культурного комплексу соцієтальних установок та форм • світосприймання і поведінки, що виконує неусвідомлено-регулятивну функцію в житті соціуму. Ця модель являє собою певний "замінник" об"єкта дослідження, що відображає в прийнятному вигляді найбільш важливі для дослідника параметри й механізми функціонування

соцієтальної психіки. Необхідність викладання матеріалу у формі моделей виникла ще й тому, що об"єкт дослідження недосяжний в плані безпосередніх контактів, і його кількісні вимірювання

утруднені; крім того, феномен соцієтальної психіки багатопараметричний і такий складний, що • важко піддається цілісному неструктурованому осмисленню'.

Для реалізації цієї мети потрібно вирішити такі задачі:

- за допомогою короткого історичного екскурсу в наукову думку

навести аргументи на користь існування глибинних, "підсвідомих" регулятивних чинників соціальної динаміки, незнання яких спричиняє навколо них всілякі міфи та вірування; -

- проаналізувати ті наукові підстави, які дозволяють сьогодні ставити майже містичний феномен реальності предметом грунтовного соціологічного аналізу; • •

- сконструювати структурно-динамічну модель соцієтальної психіки як

одну із технологій, інтерпретативних ' схем вивчення '."характеру" соціуму, котрий має історію формування власної культурно-

територіальної цілісності;

- виділити і дати характеристику всім компонентам отриь/ моделі: соцієтальним властивостям, станам і процесам;

- показати, що може дати обгрунтоване наповнення такої моделі соціологічної науки і практики соціального будівництва.

Методологічною основою дослідження є фундаментальні принці філософії про матеріальну єдність світу, діалектику об"єктивнс суб"єктивного, історичного і логічного методів пізнання і т.ін.; природничої і гуманітарної світової науки, в тому 1 марксистська концепція опредметнення і розпредметнення; систес підхід і системні принципи. Щодо цілого світу соціологічних ш концепцій творчо осмислено і використано функціональні т (Е.Дюркгейм, Т.Парсонс, Р.Мертон, П.Сорокін), теорії конф (К.Маркс, Г.Зіммель, Р.Дарендорф, Л.Козер), символі' інтеракціонізм (Дж.Мід, Г.Блумер, А.Страус, Н.Дензін, Т.Шибуї політична соціологія (А.де Токвіль; О.Конт), психосоціо; (В.Парето), культурна антропологія (В.Вундт, Д.Леві-Брюль, Ю Строс, Г.Шпет) та ін. У галузі психологічних розр методологічними засадами для даної концепції є праці К.Г.Юнга і Д.М.Узнадзе.

Грунтовні теоретичні засади дозволили обрати як новий пре^ дослідження, так і нестандартний методологічний засіб аналізу.

Головним методологічним принципом є розуміння соцієта; психіки як складної відкритої системи, сукупність елементів взаємодіє з м«зтою збереження даного соціуму як - цілісн Елементами соцієтальної * психіки є більш-менш - стійкі істор культурні комплекси соціальних і психологічних властивостей

діють на соціум в ролі соціальних установок. При цьому як соціум,

інший суб”єкт активності (група, етнос, особистість) є водночас об'єктами загального надіндивідуального психічного (так, наприклад, індивід, який народжується, стає об"єктом соцієтального психічного).

На основі вищезазначеної методологічної посилки, спираючись на перелічені соціологічні і психологічні теорії, використовуючи емпіричні і теоретичні дані, були обгрунтовані такі результати:

- окреслені основні параметри, обсяг, структура і зміст феномена соцієтальної психіки як об”єктивного регулятора соціального процесу;

- сформульовано систему ідей, понять, гіпотез; тобто концепцію, за

допомогою якої реалізується мета роботи; показано наукову наступність основних концептуальних засад концепції і зроблено крок для заповнення відсутньої ланки знань про можливості реконструювання психосоціального портрета (або інтегрального типу) соціуму; ■ . ..

- отримані докази правомірності постановки пиіання про соцієтальне психічне у соціумі як його інтегральну психосоціальну властивість, незалежну від особливостей і примх- окремих його представників, але як таку, що надає можливості індивідам в цьому соціумі брати в готовому вигляді те, що їм потрібно для реалізації потреб; ;

- сконструйовано модель, яка . дозволяє досліджувати найбільш

важливі параметри і механізми, що породжують. специфічну психокультуру соціуму, його інтегральний соціотип; . ••

- проаналізовано компоненти такої моделі, а саме: психосоцієтальні

властивості, стани і адаптивні процеси. • ^ • '

. На основі одержаних результатів можна сформулювати ряд концептуальних положень . і гіпотез, яким притаманна певна

пізнавальна цінність з елементами новизни:

- соцієтальна психіка є своєрідна психокультура, втілена

речовину (предмети культури і побуту, архітектуру, музи і літературу, живопис, ритуали, традиції і т.ін.), енергію (риті

соціуму, які знаходять відображення в поведінці, міміці і жест людей, швидкості реакцій, знов-таки в музиці, архітектурі і в інш "прихованих" змінних, які містять у собі різноманії характеристики соціальної і індивідуальної активності) і інформацію (основним механізмом тут виступає людська взаємодія широкому розумінні: саме поміж людей, які спілкуються і взаємодіють через посередництво всіляких можливих засоб зберігається потрібна їм інформація як носій соцієтальної психіки);

- "первісна" заснова тієї чи іншої психокультури створюється сукупності взаємовпливу основних базових потреб даного соціуму і діяльності по їх задоволенню. В результаті формується систег соціальних установок, яка є ядром соцієтальної психіки; «

- в пропонованій концепції використовується "принцип антропно« соціуму", тобто принцип ізоморфізму структурної і функціональн подоби особистості і соціуму; цей принцип застосовував ще Платон своїй концепції Людини великої- (соціального Логосу) 4<і Людиі маленької (особистості), його мав на увазі • О.Конт, коли тлумач суспільство. як видатну особистість. Саме тому багато • відоми> досліджених типологічних характеристик особистості є не що інше, існуючі в транскультурному просторі установки на ті чи інші формі напрями поведінкових реакцій і адаптивних процесів-у соціу (властивості соцієтальної психіки реконструйовані нами саме такими типологічними установками);

- феномен соцієтальної психіки можна аналізувати за допомогою і

основі розробленої в дисертації інтерпретаційної моделі, яка включає технологію аналізу властивостей, станів і процесів соцієтальної психіки;

- шість пар соцієтальних властивостей утворюють найбільш стійкий характерологічний кістяк менталітету соціуму: 1) екстраверсія -інтроверсія; 2) раціональнцсть - ірраціональність; 3) прагматичність-емоційність; 4) сенсорність - інтуїтивність; 5) екстернапьність -інтернальність; 6) інтенціональність екзекутивність;

- соціум відтворює і трансформує себе у нескінченій послідовній

зміні трьох соцієтальних станів: 1 - конвенційного; 2 -

коригуючого; 3 - хаотичного. В залежності від того, чи спроможний соціум до самопізнання і саморегуляції власних станів, у ньому формується певна кількість дистресових архетипів, тобто гальмуючих для розвитку соціуму історико-культурних утворень;

- в кожному соціумі існують притаманні тільки йому соціальні

структури та форми їх трансформацій, в яких з певною.мірою опосередкування відображаються домінуючі в даному, соціумі форми адаптивної поведінки великих груп людей. ' Аналіз можливих соцієтальних. форм такої поведінки дав підставу для виділення

: наступних п"яти типів адаптивних процесів: ідентифікації, індивідуалізації, інвестиції, маргіналізації та девіації;

- соцієтальна психіка представлена в дослідженні як відкрита

система, в котрій всі перелічені, структурні компоненти

взаємопов'язані і взаємозалежні, незважаючи’' на те, що всім їм різною мірою притаманна властивість швидко змінюватись і реагувати на соціальну ситуацію; . ■ . ; л • • •

- елементи структурно-функціональної моделі соцієтальної психіки

можуть бути використані як шкали в теоретичних і емпіричних

соціологічних дослідженнях для оцінки соціальної інформації, 9 дослідник збиратиме в процесі опитування, спостереження чи аналі документів, а також орієнтирів у процесі пошуку культурологічн ідентифікацій соціуму.

За допомогою структурно-функціональної моделі соцієтальк психіки можна прогнозувати як стиль трансформації соціальн структур, так і культурні та політико-економічні кроки дане соціуму.

Теоретична та практична значущість дослідження. Теорети« положення і висновки дисертаційного дослідження спрямовані на розширення меж наукової парадигми в гуманітарних дисциплін, зокрема, в соціології. В сучасній соціології функціонують кіль неузгоджених поміж собою уявлень про те, що являє собою феном менталітету, феномен характеру суспільства, аналіз яких допоміг сконструювати наукове визначення феномена "МИ'-', імпліцит присутнього практично в усіх структурах, які вивчаються '■ соціологією. Дана концепція спроможна бути технологією'досліджен феномена "МИ".

Результати дослідження можна розглядати як учбовий матері при вивченні нормативних курсів і спецкурсів з соціологі психології, при викладанні спецкурсів з філософських і соціальн проблем гуманітарних наук. •

Пропонована концепція здатна бути теоретичною методологічною засадою в процесі формулювання соціологічна гіпотез щодо вивчення закономірностей і складових соціальне процесу (громадська думка, масова свідомість і т.ін.). "•

Теоретична парадигма дисертації може бути застосована як інструмент кроскультурних соціологічних досліджень. Саме в проц

порівняльних досліджень різних соціумів ця модель з великої наукової гіпотези може перетворитися на технологію вивчення інтегральних соціотипів різних соціумів і, як наслідок - на технологію пошуку їх взаємодоповнювальних союзів і мирного співіснування (міжнародний аспект).

Результати досліджень по даній моделі стануть при нагоді управлінським структурам для корекції соціально-політичної, реформаторської діяльності.

Апробація роботи. Матеріали дисертаційного дослідження знайшли відображення в авторських працях, виступах на конференціях і методологічних семінарах Інституту соціології НАН України, а також в конкретно-соціологічних і соціально-психологічних дослідженнях за участю автора.

Структура дисертації. Мета і основні задачі дисертаційного дослідження визначили логіку і структуру роботи. Вона складається з вступу, чотирьох глав і заключення. ■

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІ У Вступі наведено загальні характеристики дослідження, які дозволяють йому претендувати на статус дисертаційного. -

В першій главі- - "Теоретичні і методологічні передумови вивчення проблеми" -.-зроблено короткий екскурс в змістовну історію питання колективного несвідомого, проблеми регуляції соціальних процесів нез"ясованими механізмами і чинниками. В історії науки вони мали такі , терміни: "соціальна характерологія" (Г.Г.Шпет),

"духовний комунітет" (В.Вундт), "народний дух" : (К.РІттер, В.Гумбольдт), "тотальний людський феномей" (Е.Дюркгейм, К.Леві-Строс, М.Фуко), "психічний склад" (Б.Ф.Поршнєв, А.І.Горячева,

М.Г.Макаров), "ідея", "центральний зміст", "родові властивої (Л.Петражицький, П.Сорокін) і т. ін. В цій главі соціологічне знаь збагачене новими засобами інтерпретації реальності (маємо на уі збагачення наукової парадигми, про яке коротко сказано вий наділяється новою функцією - психоаналітичною. Тут описуєт саме концепція соцієтальної психіки і основні механізми її формуван

На. відміну від дитинства індивідуального життя людини, де в набагато коротше зрілого віку, соціум має дуже тривале історичне дитинство, якому він і зобов'язаний притаманними й< властивостями суб"єкта. Так, соціум виступає не тільки в f об"єкта чиєїсь активності, а й виконує функції суб"єкта, щ масовій свідомості народу набуло "божественної" інтерпретації, ; філософії утвердилось як "світовий розум" чи "світова BOJ Через специфічний код соціум передає індивіду систему ПОН! значень, форм, класифікацій, установок, зразків поведінки і т.і. , кожний індивід, група чи будь-яка інша ' соціальна/ структ трансформує цей код в собі заново. Відбувається начебто об психологічними .цінностями поміж різними суб"єктами соціальн процесу - соціумом, індивідом, соціальними групами організаціями. Але якщо про індивіда, соціальні організації соціальні. структури в цілому гуманітарні науки досить обізнані, соціум залишився майже поза увагою соціологічної думки. Ще й j сфера психокультури залишається "підсвідомою" в порівнянні,-наприклад, з громадською думкою чи суспільною свідомістю (які, речі, не . можна до кінця зрозуміти, без вивчення цього > "підсвідомого").

Після інтуїцій давньогрецьких філософів (Платона, зокрема) до і про існування неусвідомлених чинників поведінки людин

суспільстві повернулися лише в період роботи німецьких філософів-ідеалістів і романтиків (І.Канта, Ф.Шеллінга, Г.-В.Лейбніца, І.Г.Герхарда та ін). В Х1Х ст. ідея про неусвідомлене розвивалась переважно адептами так званого волюнтаризму (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, Р.Вагнер) та ірраціоналізму (Е.Гартман, А.Бергсон). Серед соціологів також були спроби з"ясувати соцієтально-таємниче (М.Вебер, Ж.Лакан, А.Лоренцер, В.Парето, П.Сорокін та ін.).

Серйозне наукове обгрунтування спогляданню різноманітних парадоксальних фактів зі сфери несвідомого дали 3.Фрейд, К.Г.Юнг, Д.М.Узнадзе та їх послідовники. Вони не лише легітимізували поняття "несвідоме", але й возз"єднали його зі своєю протилежністю (свідомістю) в єдине природне ціле, яке складає природу психічного як такого. їх синергетичний і водночас конфліктний потенціал є феноменологічною основою проявлення несвідомого як регулятивного механізму індивідуальної і соціальної динаміки.

■ Завдання побудови моделі соцієтальної психіки як інструмента пізнання соціального процесу важко віднести до прерогативи певної гуманітарної науки. Традиційно вважалося, що феномени суспільної психології та суспільної свідомості ( базовою основою і водночас компонентом яких і є соцієтальна психіка) повинні, вивчатися історичним матеріалізмом та соціальною психологією. Емпірична соціологія, яка в свій час частково відмежувалась від загальносоціологічної теорії і від цього збіднила свій загальнотеоретичний потенціал, по суті підмінила дослідження соціологічних аспектів суспільної • психології та... суспільної свідомості аналізом громадської думки. Між тим, стан і "властивості суспільної психології і суспільної свідомості (СОЦІОЛОГІЧНИЙ зміст якої ширший за психологічний зміст свідомості і включає

неусвідомлювані соціальні феномени) безпосередньо впливають громадську думку і соціальний процес в цілому. Крім ті соцієтальна психіка разом з економікою, політикою, культур соціальною структурою, масовою свідомістю і т.ін. може вважаї однією з взаємопов"язаних підсистем соціуму і в цьому асп також вимагає уваги соціологічної думки.

В соціології вже були спроби в цьому напрямі. Наприкі дослідження такого важливого в теорії суспільства поняття "колективні уявлення" (Г.Зіммель, М.Вебер, Е.Дюркгейм, Л.Л Брюль, З.Фрейд, Ж.Фламан, С.Московичі та ін.). Було з"ясовано, колективні уявлення однорідні, передаються з покоління в покол невідомим механізмом і поділяються всіма членами дане суспільства так само, як поділяється ними мова (Діоркгейм), неможливо пояснити соціальний факт, виходячи з психології окрє індивідів, як неможливо пояснити сукупність ідей і вірус грунтуючись на індивідуальній свідомості (Л.Леві-Брюль); що ; види психічних захворювань пов"язані саме з колективними уявленнями (З.Фрейд), і що вони, втягуючись у сферу щоден буття, видозмінюють як свою структуру, так і деякі характерне (Ж.Фламан, С.Московичі). ■ .

Але соціологія ще не дослідила структурний взаємозв" елементів соціального несвідомого, в якому колективні уявлення і не в повному обсязі, також присутні (значна їх частина опрацьована наукою). Соціологія ще не мала предметом свого ан; структуру неусвідомлених установок соціуму на визначені історі специфічні ‘ тільки для нього зразки і форми- поведінки, Н( соціальних реакцій і т.ін., тобто, по суті,' психокульту соціальній статиці і динаміці. Все це і є феномен coцiєтaJ

психіки, запропонований як предмет соціологічноі науки.

Відома формула С.Л.Рубінштейна "зовнішні причини діють через внутрішні умови", розроблена в межах теорії особистості, цілком застосовна і до соціуму. Соцієтальна психіка виступає тут

опосередковною ланкою в процесі взаємодії даного суспільства з загальнолюдським світом.

Соцієтальна психіка неминуче впливає як на структурну

організацію соціуму, так і на механізми, залучені до її реалізації. Більше того, соцієтальна психіка, що являє собою структуровану смислову установку соціуму, визначає загальну спрямованість і динаміку даного суспільства, а також блокує проявлення соціальних механізмів, які ій не відповідають, здобуваючи з минулого досвіду релевантні їй зразки і стереотипи поведінки.

Людина знаходить в суспільстві не просто зовнішні умови для своєї життєдіяльності, а самі ці умови несуть в собі засоби дії, предметні і соціальні норми. Соціум має притаманний тільки йому світ ненаочних об"єктивованих значень, в яких містяться готові формули, що передають з покоління в покоління зразки поведінки і норми реакцій. Пізнаваність цих формул принципово можлива, і тому несвідоме не відокремлено від свідомого нездоланною стіною: процеси, що в ньому розпочинаються, часто мають своє продовження в свідомості і навпаки (Л.С.Виготський), • тобто існує живий динамічний зв"язок між соцієтальною психікою як неусвідомленою установкою і усвідомленою культурою соціуму в цілому.

Постановка проблеми в такому ключі, стала можливою у зв"язку з розширенням меж наукової парадигми взагалі і гуманітарної, зокрема. Цьому сприяли відкриття як в галузі природничих, так і

гуманітарних дисциплін. До перших можна віднести квантову теор атомних процесів (теорію відносності А.Ейнштейна і нову теор атома - Н.Бор, Л.Де-Бройль, В.Гейзенберг, Е.Шредінгер, В.Пау П.Дірак), які спростували всі базисні уявлення ньютоновськ фізики: про існування абсолютних часу і простору, тверд матеріальної природи простору, суворо детермінованих систе пояснення і т.ін. Приголомшливим відкриттям теорії відноснос з’’явилось експериментальне підтвердження того, що матеріаль частки можуть створюватися з чистої енергії і зної перетворюватися в чисту енергію при зворотному процесі. Тобт будь-які частки являють собою не що інше, як згущені

безперервного поля, а вакуум потенційно містить всі форми част< світу. Нарешті, найбільш фантастичними інтерпретаціями квантов теорії стали гіпотези про множинність світів (Х.Евере Дж.А.Уілер, Н.Грехем) і про ключову роль психіки в квантов реальності ( Ю.Уігнер, Е.Уокер, Д.Сарфатті, Ч.Мьюзес).

Автори останньої гіпотези вважають, що розум чи свідоміс реально впливають чи навіть створюють матерію. Відкриття в галу теорії систем і теорії інформації (Д.Джінс, Г.Бейтсон, І.Пригожи Р.Шелдрейк, А.Янг, Ф.Капра) дали нову можливість осмислення розуг*

і свідомості. Вони показали, що будь-який складний устрій (отже, соціум), що утворює достатньо складні замкнені каузальні ланцюги відповідними енергетичними зв'язками, володітиме ментальниги характеристиками реагування на різниці, а також здатніст обробляти інформацію і забезпечувати відносне саморегулювання.

Не маючи можливості продовжувати тут список значущих ді нового осмислення природи психіки відкриттів, скажемо лише, а світогляд сучасної фізики наближається до містичного світогляду,

точки зору якого психіка має іншу (порівняно до традиційного розуміння) природу: вона не є безпосередньою функцією мозку, а являє собою нескінченну сукупність форм, процесів не тільки речовинного, а й енергетичного походження. Тобто, психіка по відношенню до індивіда і соціуму вічна і є фоном, умовою, засобом їх життєдіяльності (Ф.Капра). А мозок (як і все тіло людини) являє собою пише найдосконаліший зі всіх відомих устрій, який "ловить" і перетворює цю психічну енергію у відповідності до власних потреб і /мов функціонування.

Відкриття природничих дисциплін, підтверджені відкриттями в галузі гуманітарних наук, зумовили нові можливості дослідження соцієтальної психіки. Послідовники К.Г.Юнга - С.Гроф, Т.Маккенна, Р.Уолш, Ф.Воон, К.Уілбер та ін. представники так званої трансперсональної психології - підтвердили ідеї існування гранскультурних феноменів, тісно пов"язаних з історією власного народу і навіть всього людства. Блискучим передбаченням на цьому фоні є ідеї великих попередників теперішнього інтересу до трансперсональних і транскультурних явищ - В.І.Вернадського і П.Т.де Шардена. Адже саме їм належить першість у революційному повороті світоглядних орієнтирів. Положення про Всесвіт як складну систему, про те, що у Всесвіті існує спадковість, про закони і принципи відбору із безлічі віртуального (можливого) деяких припустимих станів, висунуті Вернадським, дозволили йому висловити гіпотезу про існування ноосфери, яку можна трактувати в нашому розумінні психічного як енергію соцієтальної психіки.

Багатьом дослідникам етнопроблем, починаючи з Гіппократа, Геродота, Ксенофонта, Цезаря, Таціта, Плінія, Локка, Руссо, Монтеск"є і закінчуючи В.Вундтом, Д.Леві-Брюлем, Г.Шпетом,

В.Гумбольдтом, Дж.Міллем, Е.Дюркгеймом, О.Контом, П.Сорокіні ¡н. не давав спокою сумнів щодо правомірності дослідженні психології суспільства як суми (нехай і складної, неоднознг якісно іншої, ніж сума чисел) психологій членів, що складають.

Збагачена новими відкриттями наукова парадигма відкрива перед соціологією, яка досліджує закономірності життя соціуму можливості і перспективи. Якщо відкриття Фрейда і Юнга спр лікуванню людей, то соціологія, спираючись на знання глибі особливостей психокультури соціуму, зможе "лікувати" суспіль Крім відомих інтерпретативних функцій соціології як науки, спроможна придбати ще одну - бути для суспільства своєрі психоаналітиком, терапевтом, який лише своїми засобами можливі і явні недуги соціуму. Психотерапевтичний, технологічний зміст соціологічного знання настільки ж необхі наскільки небезпечний його законодавчий чи апологетичний зміст.

Основні положення пропонованої теоретичної парадигми соціологічного знання полягають в наступному:

1) відмова від абсолютизації емпіричних методів дослід* визнання науковим не тільки знання, яке можна верифік кількісним методом, спираючись на досвід емпіричних досліл але й такого, яке базується на якісному аналізі;

2) легалізація інтуїції і здорового глузду дослідника; виз

правомірності побудови інтерпретативних моделей соціа/

процесу на основі інтуїції; '

3) націленість не так на загальний синтез знання, як на розши горизонту через показ властивих знанню двоїстості і взаємовикпючного характеру можливих інтерпретацій;

4) прийняття соціологічного знання як прагнення до розуміння і розширення принципово пізнаваного простору суспільної свідомості.

Відносно пропонованої концепції наукова новизна такої парадигми полягає:

1 - в нетрадиційному тлумаченні феномена соцієтальної психіки як суб"єкта, як позаперсонапьної транссистеми, що включає в себе інформаційні дані не тільки відображального, але й спадково-поновлюваного регулятивного характеру;

2 - в розвитку уявлень про соцієтальну психіку як історико-культурний "словник” соціуму, як продукт успадкування історії і культури, що включає вплив географічних (кліматичних, ландшафтних) умов життя людей, які населяли дану територію, і традиційні форми задоволення основних потреб в даних умовах;

3 - в конструюванні структурно-функціональної моделі соцієтальної психіки і її компонентів, які являють собою феноменологічне ціле суспільної свідомості і колективного несвідомого;

4 - в розробці теорії неусвідомлюваних механізмів формування

соцієтальної психіки (соціальних установок і дистресових архетипів). ' .

Як у природі, так і в суспільстві існує певна система законів, правил відбору, які виділяють реальне. ;від можливого, тобто, допомагають живій істоті (в тому числі соціуму) знаходити найбільш легке (реальне) в даній ситуації рішення. Але в об"єднанні людей/ на відміну від природних істот, ці закони і принципи пов"язані з особливостями життя і діяльності такого цілого, яке має як опосередковуючу ланку між реальним і можливим розум, - або соціальний інтелект. Саме розум окремого соціуму спроможний створювати такі принципи відбору форм життєдіяльності, які згодом

стають цілісною соціальною установкою, котра орієнтує соціал динаміку в даному соціумі.

Цілі народи так само, як окремі індивіди, володіють притаманними саме їм відповідними духовними та психологічні (соціальними) орієнтирами або установками. Саме пон? "установка" відтворює обов"язкову специфічність властивос кожного соціального орієнтиру. Соціум як ціле включає в с< форми, які містять інформацію про всі головні складові дан суспільства: географічні, побутові, культурні, історичні умови не тіл даного соціуму, але й • сусіднього, про форми і емоції забарвленість взаємин з сусідніми соціумами, принципи організ; суспільного порядку та іншу інформацію, вік якої визначити дос важко, але принципово можливо. В інформацію про соціум як и входять також особливості мислення народу, специфіка й характеру, соціальної пам"яті, емоційної сфери, ставлення пращурів, домінуючі потреби і засоби їх задоволення, тої особливості когнітивних, емоційних та поведінкових реак соціуму. '

Моментом "збірки" соціуму як цілого можна вважати прадаї первинне об”єднання людей. В результаті такого об"єднаі утворюються якісно нові властивості, які закріплюються наслідуються; виникають психосоціальні форми взаємовідносин і людьми, племенами і суспільствами, які не артикулюються і усвідомлюються, але активно регулюють організацію життя соціуму. Тобто, у вигляді готових форм, які передаються з покоління в покоління і не дають змоги розпастися' зв"язку часів, формуєті соцієтальна психіка соціуму. Ці форми поділяються на більш і ме стійки. Найбільш стійкими є властивості соціуму, про які йдєтьсі

другій главі.

Друга глава - "Властивості соцієтальної психіки" - присвячена виділенню та характеристиці основних властивостей соцієтальної психіки. Йдеться про домінуючі, а не виняткові тенденції, що представлені у вигляді бінарних опозицій. Поведінкові установки, психологічне відношення, духовний досвід або ведучі тенденції є саме тими умовами, крізь призму яких особистість засвоює соціальний досвід соціуму, з окремих компонентів якого, в свою чергу, складаються її індивідуальні особливості.

Властивість екстраверсії-інтроверсії відображає сформовану установку соціуму або на навколишній світ, світ інших соціумів (екстраверсія), або на явища власного світу, внутрішніх проблемах соціуму (інтроверсія).

Екстравертовані суспільства більш відкриті, менш традиційні, асимілюють в собі цілу множину провідних тенденцій світу, поведінкові зразки беруть з навколишнього оточення, прагнуть добре виглядати з усіх боків заради інших, а не для власного задоволення; засоби для вирішення внутрішніх проблем шукають шляхом активізації . зовнішніх зв"язків; економіка таких країн переважно екстенсивна, а політика працює не стільки на внутрішні проблеми, скільки на власний імідж; ."дух" народу в таких соціумах неспокійний, національний характер більш прямолінійний і схильний до ризику. ;

Інтровертовані соціуми більш -закриті, народи самобутніші, орієнтовані на традицію; спроможні ^.залишатися такими, як є, в різних обставинах; краще всього почувають себе вдома, на своїй території; в процесі впровадження реформ орієнтуються здебільшого на внутрішні тенденції розвитку, на внутрішні можливості;мету '

свого розвитку ініціюють зсередини; відрізняються більшими здатностями щодо врахування власного досвіду і навчання власі засобами; часто канонізують свою культуру, до якої ставлі надто ревно, наслідком чого може бути відставання від історі реальності; їм притаманний захист від надмірної (з пог соціуму) зовнішньої інформації; народ в таких суспільствах спокійний, неагресивний, терплячий. •

Бінарна опозиція "раціональність - ірраціональні

характеризує соціум з точки зору його здатності до того чи ін засобу сприймання навколишнього світу, проблем, явищ і процесів В раціональних соціумах домінує установка на детальне, т< послідовне і завершене сприймання будь-яких явищ, прои проблем, ідей тощо. Як тільки будь-який предмет потрапляє в зору раціонального соціуму, він підлягає суворому поелемент аналізу. Просто ідеї чи проблеми в їх абстрактному ціліс виразі раціональний соціум не сприймає. Вони • повинні ■ розкриті, технологічно розщеплені, наділені чіт

характеристиками, забезпечені засобами реалізації т Ірраціональні соціуми сприймають будь-що цілісно, -гештальтом, нерозкладним єдиним образом. Таким соціумам л повірити в ідею-гештальт, ніж раціональним. На відміну від раціональних (Німеччини, Англії, України та • ін.) ірраціонал соціумам (Росії, Японії тощо) важче пристосуватися до конкрс вимог епохи. Вони являють собою немов би "застиглу" форму, с-ближче до міфологічного світосприймання. Але, якщо Японії

наприклад, разом з ірраціональністю ^¡притаманна ‘також прагматичність, яка "погашає” вади цілісного світосприймання, тс Росія з її емоційністю важче пристосовується до практичних в

асу.

Інтегральний тип соціуму збагачується такими властивостями , як ікстернальність - інтернальність. Вони відображують здатність оціуму до соціально? відповідальності.

Екстєрнальні соціуми у своїх невдачах і кризах звинувачують когось ншого, вони завжди перебувають в пошуках "ворогів". Більш онформні і залежать від інших культур і соціумів. Для них дуже ажливими є будь-які авторитети, в тому числі іміджі, ідеологеми і ііфологеми. Екстєрнальні соціуми не відрізняються яскравою олерантністю в міжнаціональних відносинах, а також в міжособових онфліктах. Бажання звільнитися від власної відповідальності ібертається потребою в директивних формах правління.

Інтєрнальні соціуми можна назвати сильними. Домінуюча нтернальна установка - це своєрідна сила етосу, його глибинної труктури, яка є негласним регулятором суспільного життя, тгернальні соціуми відрізняються більшою активністю, юслідовністю, відповідальністю. У складних обставинах вони иукають не "ворогів", а об"єктивні чинники, в тому числі історичну югіку фактів і процесів. ■ Таким соціумам притаманні висока іадоволеність життям і працею, що пов”язане з розвинутим почуттям іктивної суб"єктивності (немає звичок перекладати своє на чужу олову, звинувачувати когось в тому, що залежить тільки від тебе). Такі юціуми самодостатні і нонконформні. Там домінують емоційна ¡табільність і рішучість, високий самоконтроль.'

В тексті даються приклади з історії і сучасності різних юціумів і коротка характеристика • по цих параметрах України та 3осії. ■

В такому ж аспекті у другій главі розглядаються ще три пари

соцієтальних властивостей: прагматичність-емоційність;

сенсорність-інтуїтивність; інтенціональність - екзекугивність. Пі набір властивостей дає змогу побачити інтегральний тип тої іншого соціуму. Не дивно, що кожний соціум має також "свій людини, який яскравіше проявляється в інших соціумах, власному.

аналізу динамічної складової соцієтальної психіки. Дин соціальних структур соціуму, культури, політики, екон залежить від xapaiáepy протікання та зміни основних соцієта станів: конвенційного стану (або "ТАК” чи "так тр<

коригуючого (або "Ні", "треба не так”) і хаотичного (або "ІНШЕ" не треба").

Соцієтальний стан - це передусім функціональна характери соціуму, в якій виявляються ті глибинні властивості сої завдяки яким йому притаманні ті чи інші суттєві форми існу (наприклад, його готовність чи неготовність до лабільн розумних трансформацій ■ тощо). Особливості станів вияві фундаментальні засади соціуму, які включають базову мс пануючу систему Цінностей, домінуючі поведінкові установки f соціальних груп, норми соціальних реакцій (тобто реакцій, кот викликають крайніх полюсів людського почуття - здивування, гань захоплення) тощо. ■ '

Конвенційний ctóh "ТАК" - це період панування певної системи конвенційних правил, законів, норм і форм життя,які підтриг суспільний порядок і спокій (публіцистична назва * "застій"). І періоди суспільство закріплює соціальні інститути з їх стабілізуючими функціями. Навіть все незрозуміле з погляду

Стани соцієтальної психіки” - присв

дорового глузду, але необхідне з точки зору збереження загального апряму державного будівництва, закріплюється через посередництво оговору, конвенції (конституції, кодексу тощо). Тут же >ункціонують і неписані, але обов'язкові, норми, які порушувати росто "незручно". Іншими словами, конвенційний стан соціуму - це ого рівноважний стан як системи. Але будь-яка складна система має зильовий характер розвитку, який стимулюється коригуючим станом, ізні соціуми неоднаково реагують на цей стан.

Жорсткі конвенційні режими можуть бути більш-менш безпечними у вох випадках: 1 - коли суспільство перебуває на стадії

іфологічного мислення і світосприймання чи недалеко від такого; іадним структурам в такому суспільстві легко утворювати іфологеми й ідеологеми, легко підтримувати іфомислення й запрограмовані- в такому ролі, статути, норми; 2 -)ли суспільство знаходиться на найвищому рівні розвитку зціального інтелекту, який- здатен на засадах повністю пізнаного й двоєного світу однозначно визначити необхідні і достатні функції одини і держави. Але такий випадок й досі залишається зстплатонівською утопією.

В конвенційному стані суспільство немов би замикається в *иній моделі буття, яка обмежена досить певними функціональними і іансцендентними імперативами. Така межа' пригнічує природні зтенції соціуму, не дає розумним чином відреагувати на витоки юго саморозвитку,- тобто на визрівання в своїх- надрах коригуючого щієтального стану ”НГ. -

Феномен певної неузгодженості внутрішніх структур соціуму -іище нормальне, і саме така установка на визрівання коригуючих імптомів повинна панувати в житті суспільства. Вміння уловлювати

стан "НІ" і, прислухаючись, розумно реагувати на нього характеризує здоровий соціум. Коригуючий стан виявляє себе в певної кількості випадків "заборонених" форм поведінки і населення соціуму.

Засновані на традиціях ("священні") суспільства з поч великого болю ставляться до необхідності корекції соціа структур. Так само жорсткий опір соціальному коригуванню демонструють вкрай тоталітарні режими, що значно підвиі енергопотребуючу функцію і тим самим знижує ефекти соціальних інститутів. Соціальні' структури повинні бути не готовими до появи коригуючих потреб стану "НІ”, а й ефектив них реагувати, тобто визначатися гнучкістю і лабільністю перебудовних конструкцій. В іншому варіанті жорстка соціальних структур і інститугіе обертається слабкістю і па/ ефективності, а інституційно закріплені норми і зразки пов( переростають в "перетворену форму", яка вже не в змозі викоь покладену на неї реальну соціальну роль. В суспільстві почи проявлятися аномія (тобто "безформність" за Е.Дюркгеймом), г соціальна пасивність, відчуженість та інші ознаки соціаг нездоров"я. 1 '■ ■ •

Проте гнучкість соціальних структур не означає відсутН соціумі того необхідного для нього каркасу, завдяки якому він як цілісність. Лише за умови ствердження • незаперечних ціни даного' соціуму можна сміливо коригувати' його '

конвенційний стан. Адже будь-який максималізм ігнорує гіс цілісного досвіду соціуму, специфіку” його власних можливої

■ тому числі потенційно закладених в історико-культурній п{ соціуму небезпечностей. Однією з таких небезпечностей Є ВТЯП

соціуму в тривалий стан хаосу.

Хаотичний стан, з одного боку, немовби підводить підсумок відносин між конвенціальним і коригуючим станами соціуму, і в цій ролі він необхідний, а, з іншого боку, він може перерости в кризовий стан суспільства з усіма наслідками, найнебезпечнішими з яких є руйнування соціальних структур, інститутів і навіть частини етосу -як історико-культурного набутку даного соціуму. Можна виділити -два рівні розвитку таких кризових станів: 1 - соціального інфантилізму, * який супроводжується апатією, аномією, песимізмом, сприйманням ; світу як останнього сьогодення, безструктурністю і беззаконністю' ’ ("бенкет під час чуми"). З таким соціумом можна робити все, але ‘ він і сам прагне до свого . кінця ("надломи" цивілізацій, за н А.Дж.Тойнбі, які часто ведуть їх до загибелі); 2 - рівень зрілості, коли спрацьовує так званий "інстинкт смерті", і соціум стрімко виправляє-"' власні помилки, гальмує потужний потенціал хаосу, виходить на шлях "здорового глузду" з метою самозбереження. В такі • історичні моменти закріплюється і формується в деяких деталях

соцієтальна психіка, за допомогою якої соціум в змозі ідентифікувати себе з самим собою.

Але не завжди в історії відбувається так, що подібні кризові події соціум переосмислює, робить певні висновки і надалі

користується ними. Часто досвід залишається в. надрах історії

даного суспільства непереосмисленим, і за наступної ситуації,

схожої з минулою, він потрапляє в "нову" історію даного соціуму з старими своїми помилковими формами. І все, що колись вже було,-повторюється наче вперше. Механізми формування. цих'.

"дистресових аркетипів", як і їх різновиди, теж проаналізовані ,в-. даній главі. '

Описані соцієтальні стани і їх динаміка перебувають в певній залежності від інших структурних компонентів соцієтальної пси властивостей і процесів.

Четверта глава - "Процеси соцієтальної психіки” - присЕ аналізу адаптивних соцієтальних процесів. Адже будь-яка сус динаміка, соціальний процес в цілому потребує людей,

"робили" цей процес з задоволенням чи, принаймні, з цікавісті не говоримо тут про об"єктивну необхідність тому, що незважаю комплекс об'єктивних чинників ситуації пошуку, доросла люди творча, мисляча і "мотивована зсередини" істота користуєі процесі вибору суб"єктивними потребами і інтересами. І с мотиваційного джерела ми видобуваємо ті п"ять різновидів, адаптивної поведінки, які, завдяки своїй розповсюдженості соціумі, можуть претендувати на звання "соцієтального процесу".

В залежності від того, які . властивості притаманні ді

соціуму і в якому стані він перебуває, розподіляються лк

вибори (маємо на увазі вибір, який зрештою визначає ро: соціальних структур і інститутів). У свою чергу, кількісна і і

характеристики адаптивних процесів впливають на . трансформацію соцієтальних станів і властивостей. В дисе виділяється п”ять таких процесів: •

- ідентифікація (проста і складна) - найбільш пошире

суспільстві процес виживання ("Я" - разом з більшістк

поведінки - поступливо-компромісний); •

- індивідуалізація - форма виявлення зрілого "Я" люди

"самості” ("Я" сам по собі; тип поведінки - відгороджень

інших); 1 •

- інвестиція - форма найбільш корисного для суспільства сп

вирішення проблеми вибору; шлях вкладення особистісного потенціалу в реалізацію соціокультурних, найбільш притаманних даному соціуму програм ( "Я" з тими, в кого є "здоровий глузд"; тип поведінки -колаборативний);

- маргіналізація - спосіб протистояти тотальній ідентифікації ("Я" з тими, хто проти більшості; тип поведінки - негативістський);

- девіація - результат деструктивного виходу із внутрішнього ' конфлікту людини, який переростає в агресивно-руйнівну поведінку ("Я" проти всіх; тип поведінки - руйнівний).

Процеси адаптації - це в кінцевому значенні типи соціальної поведінки, за допомогою якої людина не стільки присвоює собі бажану цінність (це відбувається у всіх типах адаптивної поведінки), скільки конструює свою життєву реальність, свій-життєвий світ, той загальний між людиною і соціумом простір сенсу, втрата якого ініціює життєву кризу й актуальну потребу в будь-якому возз "єднанні з соціумом. . ■

В суспільстві утворюється певна передумова до тих чи інших типів адаптивної поведінки. Вибір засобів захисту відбувається на засадах і в межах тієї регулятивної системи соціуму, яка вже склалася. Тобто, якісна і кількісна характеристики адаптивних процесів можуть розповісти про домінуючі форми взаємовідносин двох суб"єктів - людини і соціуму.

В тексті розкриваються деякі гіпотези відносно- того, як це відбувається в Україні, але для того, щоб можна було робити остаточні висновки, треба провести чималу кількість емпіричних, в тому ЧИСЛІ кроскультурних досліджень. •. - : .

Оскільки наукова проблема, що розглядається в дисертації,,, має комплексний характер, досліджувати її необхідно комплексним

этодом. Він повинен включати в себе всі три рівні соціологічного іявлення феномена, що вивчається: 1) соціально - психологічний омплекс адаптованих методик для вивчення переважних установок і эрм людської поведінки; комплекс методик для вивчення діючої істеми цінностей і норм тощо); 2) інституціональний (вивчення ¡аємовідносин між соціальними інститутами, форм і якості їх >ансформацій тощо); 3) соцієтальний (аналіз результатів льтурологічних, історичних, археологічних досліджень соціуму; ¡шифрування символів і знаків в живописі, архітектурі; контент аналіз асичної літератури, публіцистичних творів, газет і журналів з зних питань побутової, виробничої, споживчої культури даного спільства і т.ін.).

Заключения дисертації містить теоретичну конструкцію аємодії усіх компонентів соцієтальної психіки як системи, ементи соцієтальної психіки взаємозалежні, і лише у взаємодії ни спроможні досягнути мети, яка стоїть перед даним соціумом.

Головний зміст дисертації викладено в наступних публікаціях:

Монографії:

Донченко Е.А. Социетальная психика. - К., 1994. Рукопис

понований в УкрІНТЕІ № 2205 - УК 92, 8. 1У. 94. . ,

87с. .

Донченко Е.А. Потребление и развитие личности. - К.:

.укова думка, 1982, 112с. • . •

Донченко Е.А., Сохань Л.В., Тихонович В.А. Формирование зумных. потребностей личности. - К.: Политиздат Украины, 1984. -21-38; 152-214.

Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт,

1М0НИЯ. - К.: Политиздат Украины, 1987. - С.1-42; 115-155.

Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт,

(мония. Изд. 2-е, доп. - К.: Политиздат Украины, 1989. - С. 1133-172.

щ'ти в колективних монограф1ях:

Социально - психологические факторы формирования . •ребительной деятельности // Образ жизни личности. - К., Наукова лка, 1980. - С.90-111.

Индивидуальный стиль жизни как социально-пОихологическая эблема // Стиль жизни личности. - К., Наукова думка, 1982. С.75 -

Жизненная драма как социально - психологическое явление Жизнь как творчество. - К.: Наукова думка, 1985. - С.229-256. Внутреннее психологическое противоречие как регулятор зни личности // Жизненный путь личности. 2 К.: Наукова думка, }7. - С. 148-171.

Культура жизни личности как предмет исследования //

¡ьтура жизни личности. - К.: Наукова думка, 1988. - С. 18-36 (в вавт. з Сохань Л.В., Соболзвою Н.1.). ч

Духовное богатство как основа культуры жизни // Культура .

зни личности. - К.: Наукова думка, 1988. - С.89-103 (всптавт. з ляром Л._.). . *

Формирование культуры внутренней жизни // НТП и

»рческий потенциал человека. - К.: Наукова думка, 1988. - С.148166, 2-284. . ' '

Общественная активность молодежи: иллюзии и

Зствительность // Социальный облик молодежи. - К.: Наукова

думка, 1990. - С.93-108.

14. Самоорганизация жизни молодого поколения //Разумная организация жизни личности. - К.: Наукова думка, 1991. - С. 134

15. Личностная природа социального противоречия //Закон единства противоположностей. - К.: Наукова думка, 1991. - С.32

16. Психосоциальные проблемы саморазрушающего поведени молодежи // Молодежь Украины: ожидания, ориентации, поведені Наукова думка, 1993. * С. 89-107.

Статті: .

17. Деятельность как основа формирования потребностей // Вопросы научного коммунизма. - К.: Вища школа, 1977. -12с.

18. Социально-психологические факторы потребительного поведения // Проблемы философии. - К.: Вища школа, 1978. -15с.

19. Моделі і типи споживання // Філософська думка, 1978. -

№5. 12с. .

20. Світогляд. Потреби. Діяльність. - К.: Знання, 1981. 24с.

(в співавт. з Соболевою Н.І.).

21. Проблема равенства мужчины и женщины в детской литературе // Доклад в ЮНЕСКО. - Париж, 1982 ( англ. мо співавт. з Сохань Л.В., Луценко І.І.). 24 с.

22. Проблема равенства мужчины и женщины в УССР // Доклад е ЮНЕСКО. - Париж, 1986 ( англ. мовою, в співавт. з Луцені Скрипченко В.П.). 24с.

23. Ценностные аспекты социалистического образа жизни // Социологические исследования. - 1984.;-. №2. - С.32-51 (в спіє Сохань Л.В., Вишняком О.І.).

Культура жизни личности // Психологический журнал. -56. - №5. - С.16-35 (в співавт. з Сохань Л.В., Соболевою Н.І.).

Соціальна пасивність молоді: зондаж проблеми // юсофська і соціологічна думка. - 1989. - №8. - С.26-30.

Внутрішньоособистісні протиріччя та їх подолання // юсофська думка. - 1987. - №2. - С.51-60.

Молодь: джерела нігілізму та соціальної апатії // юсофська та соціологічна думка. - 1989. - №9. - С. 13-22 (в завт. з Шаповапом С.І.).

Найти себя. Нет проблемы молодежи, есть проблема лореапизации личности // Молодой коммунист. - 1989. - №12. -2-17.

Дистресовий досвід у поруйнованому етосі // Філософська та Оологічна думка. - 1993. - №7-8. - С.93-111.

Интеллект народа. Препринт научного доклада УкрИНТЕІ >АІН. - К.:1993 (в співавт. з Канигіним Ю.М., М.М.Єрмошенко).