автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Специфические черты становления религиозно-философской мысли Киевской Руси.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Специфические черты становления религиозно-философской мысли Киевской Руси."

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ¡м. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

на правах рукопису

Олефіренко Григорій Григорович

СПЕЦИФІЧНІ РИСИ СТАНОВЛЕННЯ РЕЛІГІЙНО - ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Спеціальність - 09.00.04.- філософська антропологія

та філософія культури.

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА ФІЛОСОФСЬКИХ НАУК

КИЇВ - 1996

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка.

Науковий керівник - Калінін Юрій Анатолійович , доктор

філософських наук, професор.

Офіційні опоненти:

1. Доктор філософських наук, професор,

Горський Вілен Сергійович

2. Кандидат філософських наук, доцент Чокаль Людмила Анатоліївна

Провідна організація - Український державний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, кафедра культурології.

Захист дисертації відбудеться 23 вересня 1996 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 01.01.06. для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Київському університеті імені Тараса Шевченка {252017, м.Київ-17, вул, Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету (вул. Володимирська, 58).

“ «

Автореферат розісланий “ " серпня 1996 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат і наук, доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

. Актуальність- дослідження. У сучасному світі відбувається активний і складний процес державного і духовного відродження багатьох народів, формування їх національної свідомості. Процеси гуманізації суспільного життя, утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей обумовили загострення інтересу до проблем людини, її духовного світу, до питань історії, науки, культури. Звернення до історії країни стимулює інтерес до культурного спадку минулих епох, що продовжує справляти значний вплив, як емоційний, так і інтелектуальний, на сучасну людину. • *

У зв'язку з відсвяткуванням 1000-ліття Хрещення Русі та підготовкою до відзначення великого ювілею 2000-лігтя ісуса Христа набуває особливої актуальності вивчення тематики, пов'язаної зі становленням та розвитком християнства у Київській Русі, його впливом на формування релігійно-філософської думки Русі-України, даючи грунт для роздумів релігієзнавцям, філософам, історикам та всім небайдужим до нашого минулого. Виникає необхідність проаналізувати всю специфіку становлення християнсько-православної і філософської культури в Київській Русі, та її відображення в сучасному українському православ'ї.

Найбільш значимими та актуальними у дослідженні цієї проблеми є питання про те, як закладалися фундаментальні положення в релігійно-філософській галузі, що були початком • тисячолітнього суспільно-державного, науково-філософського і сакрального розвитку нашої Батьківщини, формування менталітету українського народу. Ось чому релігійно-філософська спадщина Київської Русі має велике значення для сьогодення. По-новому звучать тогочасні ідеї про централізацію та зміцнення державності, європизацію культури, боротьбу "за автокефалію Київського

християнства (української церкви), філософське осмислення відродження сакральної і секулярної духовної культури України.

Інтерес до феномену київського християнства викликається і потребами наукового пізнання, цілісного відображення історичного процесу. Включення специфічних рис становлення релігійно-філософської думки Київської Русі до об'єкту науково-історичного дослідження, наповнення історичної свідомості історичною пам’яттю народу надає змогу представити історичний процес в його цілісності та унікальності, в єдності суб'єктивного та об'єктивного. У цьому процесі особливе значення має вивчення такого складного історично-соціального, культурологічного феномену, як Київське християнство в історії розвитку України.

Звернення до історичних пам'яток народу і дослідження цього феномену нині зумовлюється соціально-політичними, духовно-культурними та науково-пізнавальними потребами нашого суспільства. .

Ступінь дослідження теми. Питанню ролі православ'я в багатовіковій історії нашої країни приділяється значна увага в сучасній релігієзнавчій, історичній і богословській літературі. У першу чергу слід назвати В.Горського, А.Колодного, М.Борисова, М.Гордієнко, Є.Грекулова, Ю.Калініна, М.Краснікова, А.Краснова, Б.Лобовика, В.Нічик, П.Яроцького, В.Клімова, О.Сагана, А.Сухова, В.Танчера, С.Головащенка, Л.Шапошнікова, Л.Филипович та інших.

У 80-х на початку 90-х років з'явилися ряд дисертаційних досліджень, які розглядають основні принципи концептуального підходу руського та українського православного богослов'я до окремих аспектів історичного процесу. Це праці Ю.Калініна,

A.Арістової, К.Гломозди, А.Глушака, А.Колодного, О.Сагана,

B.Ребкала, С.Пушкіна та інших. За об'єкт дослідження автори в основному беруть конкретно-історичні форми концептуальних

підходів православних богословів і релігійних філософів до аналізу історичного процесу, акцентуючи при цьому увагу на різночитанні фактологічного матеріалу.

Є роботи, які присвячені філософським, історичним і соціологічним дослідженням різних частин християнства, взаємодії філософії, культурології та богослов'я. Православна глобалістика знайшла критичний аналіз в працях В.Горського, М.Капустіна,

І.Кривельова, А.Колодного, О.Окулова, М.Новікова, філософська апологія православ'я - в працях О.Замалеєва, Ю.Калініна, П.Курочкіна, Л.Шапошнікова, аналіз процесу культурологізації суспільних відносин - в працях В.Зоца, А.Іпатова, Л.Кобелянської, Д.Ліхачова, роль православної-церкви в сусгтільному житті - в дослідженнях В.Бондаренка, Є.Дулумана, С.Здіорука, О.Сагана, В.Перебенесюка, В.Танчера.

Незважаючи на великий інтерес вчених-релігієзнавців в останнє десятиліття до православної проблематики, поза увагою залишається цілий ряд проблем, дослідження яких дає можливість комплексно, всебічно оцінити характер ролі православної церкви в українській історії, специфічність становлення і функціювання релігійно-філософської думки Київської Русі. Це пояснюється визначальним ступенем складності самої проблеми і специфічністю відображення її в православно-богословській літературі. Завдання полягає в тому, щоб вичленити з богословських досліджень теоретиків православ'я вплив богослов'я і філософії на культурологію.

Підкреслимо і те, що в релігієзнавчій літературі недостатньо проаналізовані світські (секулярні) і релігійні (сакральні) периметри трактовок взаємодії богослов'я і філософії в культурологічному процесі. Це вбачається не тільки в спробах богословів абсолютизувати роль релігійно-духовного і церковного факторів в

історії, але і відмежуватися від світських підходів в тлумаченні історичного процесу.

Потрібно відмітити також недостатній рівень розробки проблеми православ'я як соціально-історичного, філософського і містико-релігійного феномену, його тісної взаємодії з нерелігійними явищами суспільного процесу. Але це можна

зробити тільки при соціально-філософському осмисленні релігії як форми суспільної свідомості і православ'я - як соціально-історико-культурологічного феномену.

Всі названі аспекти дослідження показують, що в науковій літературі ще не здійснений цілісний аналіз ролі становлення християнсько-православної, релігійно-філософської думки Київської Русі. Особливо ця проблема постає на сучасному етапі, що викликає постійну необхідність її осмислення і зумовлює тему дисертаційного дослідження, його мету і завдання.

Метла-Завдання дослідження. ... Головна мета дослідження полягає в теоретичному осмисленні і розкритті змісту, особливостей джерел становлення та формування християнсько-православної, релігійно-філософської думки Київської Русі,

включення і взаємопроникнення філософії, богослов'я та

культурології.

Зазначена мета передбачає вирішення наступних конкретних завдань:

- дати релігійно-філософський аналіз методологічним,

соціальним та культурологічним витокам становлення християнства Київської Русі;

- простежити становлення і функціювання релігійно-філософської думки в культурологічній аурі Київського християнства;

- обгрунтувати існування загальної та особливої філософсько-релігійної думки Київського християнства щодо Візантійського впливу на неї;

- розглянути роль та місце філософсько-релігійної спадщини Київського християнства в становленні та розвитку релігійно-богословсько-культурологічної концепції незалежної України.

Методологічні засади, теоретичні джерела, При вирішенні завдань дослідження автор керувався принципами наукового аналізу історії філософії та релігієзнавчої теорії, зокрема тими, що безпосередньо стосуються аналізу історії взаємодії релігійно-філософських культур. Поряд із принципами історизму, конкретно-історичного підходу при осмислзнні взаємодії національних філософських культур певна роль належала принципу діалогізму під час системного опрацювання матеріалу. Вибрані методи аналізу явищ філософської думки поліфункціональних культур, дозволили зосередити увагу на глибинних ідеях взаємодії культури, філософії, богослов'я, під час якої відбувалося взаємозбагачення.

Теоретичну основу дисертаційної роботи складає як класична релігійно-філософська спадщина, так і теоретичні наукові розробки сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідників історії філософії, історії релігії, релігієзнавства. Залучено оригінальні джерела, які щойно включилися у сферу науково-теоретичного аналізу. Серед них праці П.Юркевича, С.Гогоцького, О.Новицького, П.ЛІницького, І.Скворцова, “Богословскі праці Київської духовної академії", наукові праці дослідників української діаспори, дослідження істориків М.Грушевського, Н.Полонської-Василенко,' Д.Дорошенко, І.Власовського, А.Дублянського, А.Жуковського та інших.

Автор враховував результати досліджень вітчизняних філософів різних шкіл і течій, які пов'язані з аналізом

особливостей формування православно-філософського мислення в Русі-Україні.

Наукова___новизна дослідження, У дисертаційній роботі

вперше дається комплексний аналіз взаємодії філософії, богослов’я, культури в становленні релігійно-філософської думки в Київській Русі, що дає нам підстави твердити, що культурологія виступила інтегрантом становлення специфічного християнського світогляду, а на території України-Русі Київського християнства, яке знайшло своє вирішення як в минулому, так і в сьогоденні.

Внаслідок здійсненого дослідження автором зроблено висновки, що мають ступінь наукової новизни:

- показано, що синтезатором становлення християнської релігії виступила культурологія, яка об'єднала східну та західну культуру і виступила об’єднуючою ланкою філософії античного світу та синкретизацією іудаїзму з іншими східними та західними язичницькими релігіями;

- розкрито специфіку проникнення як східної, так і західної гілок християнства в Україну-Русь через об'єднання антично-християнської культури з язичницькою культурою та язичницьким культом;

- проаналізовано специфіку становлення Київського християнства, яке має як загальне, так і особливе значення у використанні спадщини Константинопольської церкви;

- розглянуто вплив Київського християнства на розвиток релігійно-філософської, думки, починаючи від митрополита іларіона, на Острозьку, Києво-Могилянську академії, Київську духовну академію. Саме Київське християнство дає можливість стверджувати, що українське православ’я носить самобутній характер стосовно Константинопольської і Московської церков.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає в тому, що одержані результати дають можливість збагатити загальне

уявлення про особливості розвитку релігійно-філософської думки Київської Русі в контексті культурології та специфіки функціювання на Україні.

Загально-теоретичне, релігієзнавчо-філософське значення дисертації полягає в тому, що її висновки націлюють на подальші дослідження провідних тенденцій розвитку української філософії, а також сприяють уточненню розуміння її специфіки порівняно з тогочасною . західно-європейською та греко-візантійською філософськими тенденціями.

Матеріали роботи можуть бути використані під час читання курсу лекцій з релігієзнавства, культурології, історії філософії, а також спеціалізованих курсів - “Православ’я"/ “Історія культури України”, в просвітницькій роботі.

Апробація „роботи. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у трьох авторських публікаціях, доповідались на науково-практичних та теоретичних конференціях:

- Наукова конференція “Українська національна ідея і церква”, Інститут національних відносин і політології АН України: 23 листопада 1993 року, виступ “Релігійна думка в духовній культурі Київської Русі"; .

- Всеукраїнська наукова конференція “Православ'я і

г

культура: історія та сучасність” м. Полтава, 16-18 червня 1994 року, виступ “Особливості розвитку філософської думки в період Київського християнства”.

Структура___дисертаційної,, роботи обумовлена логікою.

завдань дослідження, яка випливає з поставленої мети й основних цілей. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, бібліографії.

Методологічні, соціальні та культурологічні витоки становлення християнства Київської Русі висвітлюються у першому

розділі, становлення і функціювання релігійно-філософської (християнсько-православної) думки Київської Русі - у другому. У третьому розділі аналізується вплив візантійської традиції на загальні та особливі аспекти релігійно-філософської думки Київської Русі. Сприйняттю сучасним православ'ям релігійно-філософської спадщини Київської Русі присвячений четвертий розділ.

На закінчення сформульовані основні висновки, що випливають із досліджуваної теми.

Основний зміст роботи.

У “Вступі!! обгрунтовується актуальність обраної теми та комплекс проблемних питань методологічного та конкретно-змістовного характеру, які необхідно розглянути при розробці теми. На основі цього формулюється коло завдань, визначається головна мета роботи, характеризуються методологічні засади та теоретичні джерела, наукова новизна, теоретичне й практичне значення дисертації.

У першому_______розділі - “Методологічні, соціальні та

культорологічні витоки становлення християнства Київської Русі” -автор розглядає та аналізує, що вихід християнства (православ'я) на історичну арену Київської Русі потребував використання того накопиченого досвіду, який передував йому. На християнство великий вплив справила дуже багата еллінська римська філософіг. Тому новий світогляд, що протистоїть духові класичної античності, формується на іншій основі - на основі містичних, що зберегли живий зв'язок з первісною міфологією, стародавніх землеробських культів, які значно поширились на всій території Римської імперії після завоювання східних провінцій.

Вульгаризація філософії в цілях апології є не що інше як грубе спрощення законів, категорій, понять філософії, що ведуть її

до викривлення, знівечення смислу на догоду релігійним догматам. ’

. Вульгаризація, як форма філософсько-ідеалістичного обгрунтування християнства в період становлення, висунула плеяду богословів, які стояли біля витоків первісного християнства. Ця група богословствуючих філософів в II столітті отримала назву апологетів. До них відносять Арістіда, Татіана, Афінагора, св.Теофіла Антиохійського, Мінуція Фелікса, Юстина. Слід відзначити, що об'єднати твори цих авторів будь-якою цілісною ідеєю неможливо. Вони часто лротнрічать один одному в постановці головних проблем, які потребували відповіді.

У творах апологетів ми зустрічаємо “як провідні теми ставлення християнства до інших релігій, вчення про бога, про Логос, вчення про Святу Трійцю, вчення про людину, вчення про спасіння, ідеї есхатології. Намічені як проблеми ідеї христології, а також екклезіології. Слід зазначити, що апологети не посилаються на Новий завіт, хоча деякі положення співпадають якщо не текстуально, то за смислом. Мабуть, їм ще не були відомі Євангелія, оскільки вони ще не користувались тим авторитетом, що отримали після Нікейського собору. Ось чому христологія у апологетів дуже коротка. їм ще не відомий родовід ісуса Христа, тому вони обходяться тим мінімумом, що передував вченню. Вчення про церкву практично відсутнє, але це також виправдано історично, бо в цей період іде процес створення церковної організації, тому питання ще не актуалізувалося.

Таким чином, вчення апологетів - це перша спроба філософії осмислити християнство як релігію в стадії становлення. Саме вони окреслюють, хоч і не вичерпують, проблематику, що надалі отримує своє вирішення в богослов'ї.

Подальший свій розвиток християнство отримує в роботах отців церкви. Справа в тому, що саме по собі Святе письмо не

давало відповіді на багато з питань, що ставила історія перед новою ідеологією - християнством. Спроби відповісти на ці питання були розраховані на патриціїв, а не на плебеїв. Тому, щоб утвердити саму себе, релігії необхідно було виробити Святий переказ, тобто дати тлумачення Священних книг. Як відомо з історії, сюди ввійшли документи Вселенських соборів, а також твори особливо шанованих авторів. Наприклад, православна церква віддає перевагу Афанасію Великому, Василю Великому, Григорію Богослову, іоану Златоусту.

Цей період апологети християнства називають періодом духовної єдності християнської культури. Отці і вчителі церкви вводяться в ранг святих, і їх твори шануються нарівні з Біблією.

Особливістю творів отців церкви є те, що вони активно використовують новозаповітну літературу для обгрунтування своєї точки зору. Вони вже мають відомості, до яких звертаються як до авторитетного джерела. Тобто, можна стверджувати про деяку традицію, що склалася до того часу в богословській думці.

Говорячи про цей період, слід відзначити, що він протікав у складну пору становлення власне богословської науки. Для його утвердження необхідно було використати весь арсенал духовної культури античного світу, переглянутого під призмою християнської догматики. Йшов процес утвердження позицій християнства, вихід його на перші ролі і, значить, зміни самої концептуальної лінії. Власне філософсько-богословські концепції Івана Дамаскіна і стали тією перехідною лінією від пристосування філософського знання, від вульгаризації її до екклектики, від апології до володарювання, від партнерства до підпорядкованості філософського знання богослов'ю. .

У другому .розділі - “Становлення і функціювання релігійно-філософської думки Київської Русі" - вказується, що джерела сучасних православних поглядів на проблему культурної

ні

спадщини, безумовно, слід шукати в стародавніх християнських витоках, в ранньохристиянській культурології, яка сформувалася в процесі визначення богослов'ям свого підходу до духовних і матеріальних цінностей минулого. У ході власного становлення на зламі суперечливої епохи крутих поворотів у всіх сферах життя пізньоантичного суспільства нова релігія поступово набувала цілісного характеру в постійно жорсткому суперництві з філософськими, релігійними, соціальними факторами, передусім з іудаїзмом, як безпосереднім джерелом і попередником на близькосхідному регіоні і різноманітній культурі античності, пронизуючій весь наявний у людини того часу світогляд.

Перемога християнської релігії визначила її панівне місце в системі форм суспільної свідомості в середні віки. Витіснивши їх із масового світогляду, християнство визначало духовний розвиток суспільства протягом багатьох віків.

В цей період богослови, опираючись в основному на Святе письмо, а також на святоотецьку традицію, підшукували в <' філософських концепціях те чи інше положення, що виправдовувало вір у. Якщо період патристики характеризувався осмисленням Святого письма, то новий eran розвитку православ'я став етапом систематизації знань, створення “суми теології”.

В період, коли схоластичне мислення стає провідним в богослов'ї, відбувається введення християнства в Київській Русі.

Не зупиняючись на соціально-історичних, політичних особливостях протікання цього процесу, доцільно відзначити високий ступінь . розвитку культури Київської Русі. Сучасні богослови, а ця традиція іде ще від Нестора, стверджують, що тільки хрещення Русі привело до виникнення духовної культури Київської Русі. Хоч відомо, що на Русі існувала своєрідна сакральна культура у формі слов'янського язичництва. Адже можна сприйняти і втілити в реальне життя високий рівень нової культури, не маючи для цього

її

об'єктивних передумов, в тому числі багатого духовного життя старого суспільства.

Ідея про християнство як родоначальника культури використовується богословами для його реалізації в духовному розвитку в сучасних умовах. Не заперечуючи того, що через християнство східні слов'яни прилучилися до античної науки, культури, філософії, однак зауважимо, що роль релігії тут полягала в тому, що вона трансформувала інші форми суспільного знання під своєю егідою. В історичній і філософській літературі довгий час панувала думка про відсутність оригінальних філософських поглядів в епоху Київської Русі. Стверджувалось, зокрема, що християнство розвивалося в лоні грецької філософії, богословські ж побудови цього періоду, мовляв, носили в кращому випадку тлумачний характер. Така постановка питання методологічно невиправдана. Християнство мало здатність включати в себе не лише культову практику того чи іншого народу, а й різні ідеологічні побудови. Християнство - найбільш абстрактна релігія - стає в цьому плані першою можливою світовою релігією. .

Характеризуючи даний період, поділяємо думку тих дослідників, які вважають, що філософія періоду Київської Русі пронизана схоластичними ідеями. Але ж те саме було і у всій Західній Європі, і у Візантії. Також і те, що було створено в Київській Русі в галузі філософської і соціологічної думки, заслуговує на увагу як показник високого розвитку стародавньоруської культури.

У дисертації зроблено докладний аналіз філософського обгрунтування релігії в епоху середньовіччя. Такі мислителі, як іларіон, Володимир Мономах, Климент Смолятич, Кирил Туровський, зуміли не лише освоїти, а й переробити елліно-римську філософію, християнську традицію, що прийшли до нас з Візантії. Особливий інтерес в літописних працях був виявлений до

проблем моральності. Багато уваги відведено обгрунтуванню княжої влади, утвердженню думки про християнство як істинну релігію, питанням гносеології та онтології. Особлива заслуга мислителів цього періоду полягала в перекладі робіт античних філософів і візантійських богословів на рідну мову, складанні і перекладі різного роду збірників ("Шестоднев”, “Пчела”, “Физиолог” та ін.).

Для даного періоду розвитку духовної культури Київської Русі характерне об'єднання форм вульгаризації і еклектики. Традиція звернення до вчення різного роду філософських шкіл прийшла в Київську Русь із ' Візантії, що обумовлено особливостями розвитку православного богослов'я. Загальні філософські традиції епохи середньовіччя були характерні і для філософської думки Київської Русі. Звичайні уявлення про відсталість стародавньоруської культури невірні. Потрібно розрізняти, про яку відсталість може йти мова, в які епохи і в яких галузях культури. До завоювання Русі монголо-татарами в середині XIII ст. ні про яку відсталість говорити не доводиться. Вона володіла високорозвиненою писемністю, літературою, архітектурою, живописом; в ній розквітали ремесла і торгівля.

Філософська апологія православ'я в той історичний період носила еклектичний характер. Під еклектичною формою включення філософії в релігію розуміється механічне співвідношення різнорідних, органічно несумісних елементів, що безпринципно беруться як у об'єктивного, так і у суб'єктивного ідеалізму, а також вільнодумства і використовуються з певною тенденційною метою обгрунтування православ'я. ■

Розвиток книжної справи, а також освітнє навчання здійснювались у монастирях. Разом з тим дедалі частіше ставилось питання про створення навчальних духовних закладів. Першим закладом такого роду стала Києво-Могилянська академія,

і:і

де поряд з чисто богословськими дисциплінами викладалась і філософія. Як показали дослідження рукописів лекцій з проблем філософії, то були матеріали, в яких давались характеристики богословських побудов сучасних філософських шкіл.

У третьому розділі - “Вплив візантійської традиції на загальні та особливі аспекти релігійно-філософської думки Київської Русі” - вказується, що в загальному контексті розвитку культурологічних ідей східного, християнства Візантійський етап цього процесу вважається унікальним явищем в історії європейської цивілізації. З'явившись в зоні найбільш активного переплетіння греко-римської і близькосхідної культур в період переходу їх в нову якість, (а саме тут виникла і досягла найбільшого розквіту православна форма культури середньовіччя), Візантійська імперія протягом столітть продовжувала розвиток у руслі стародавніх культурних і державних традицій.

Адже якщо для західної частини античного світу грань між античністю і середньовіччям виявилась більш різко позначеною в результаті насильницького .злому колишніх суспільних відносин, то життєвий устрій Візантії, існуючої на політичній карті з IV по XV століття, завжди міцно був пов'язаний з античним минулим. Перші чотири століття візантійської історії стали ареною безкомпромісної боротьби, в ході якої нова свідомість - свідомість середньовічного християнина - поступово, крок за кроком, витіснила укорінені елементи античного стилю мислення і укладу життя.

Підходячи до розгляду питання про культурну спадкоємність, православної культури Київської Русі, потрібно, насамперед, відзначити специфічну своєрідність цього явища. З точки зору методології дослідження аналіз культури Київської Русі повинен проводитись з врахуванням спадку, отриманого нею від попередніх епох, а також того надбання, що було безпосередньо вироблено в домонгольський період. Християнство, що виникло на

еллінізованому Близькому Сході в кризовій ситуації із. злиття могутніх язичницьких культур, вже в перші століття своєї історії породило різноманітнішу апологетичну літературу, що трактує, часто по-різному, цінності минулого в їх ставленні до стверджуваних нових пріоритетів. І в Сірії, і в Єгипті, і в Афінах, І трохи пізніше в Візантії ідеї християн сприймались аутентично, на тій мові, на якій лише і могло з'явитися і з'явилось Євангеліє. Іншими словами, ці ідеї були навіть у випадку неприйняття зрозумілими і переживались у звичних для народів елліністичного культурно-державного регіону образах. Християнство в своїх витоках було одним із моментів розвитку античного язичництва і в якійсь мірі його інобуттям.

Абсолютно інша картина в світі східних слов'ян, куди відноситься Русь. Язичництво (поганство) місцевого гатунку навіть періоду свого занепаду залишається "своїм” минулим. Запозичення православ'я залишається штучним актом, якщо не за ступенем готовності до нього суспільної думки Русі (у всякому випадку правлячих верств), то напевне за мовою, чужою в цих краях. Таким чином, перемога християнства на Русі не стала повторенням перемоги християнства в Римській імперії.

Для зручності розгляду можна умовно виділити три основні лінії здійснення спадкоємності в стародавньоруській культурі. -. Перша лінія - від християнства до язичництва -характеризує етап, що безпосередньо передує введенню нової віри в Придніпров'ї, короткотермінові періоди язичницької реакції і “тіньову" язичницьку культуру періоду двовір'я. .

Друга лінія - під впливом традиційного язичництва давньоруська людина Інакше осмислювала і саме християнське благочестя. Благочестивим вважався не той, хто проводить час в постах і молитвах, а той, хто доброчесний в житті. “Слово про митарство”, пам'ятка XII століття, відносить до гріховних в першу

чергу моральні злочини: брехню, наклеп, заздрість, гнів, гордість, насилля, крадіжку, розпусту, скупість, немилосердність. Для милосердя недостатньо одного аскетичного слідування заповідям Христа. Необхідно, щоб діяння людини були суспільно-значимі -корисні всім. Лише перед тим відчиняються ворота небесні, уточнюється в настанові, хто в здоровому глузді та розумінні буде дбати про все добре та зле, тобто свідомо творити добрі справи, приносити благо ближньому, бо ж саме невідання добра є злим гріхом,

У цілому провідною в стародавньоруській культурі залишалась завжди тенденція до взаємної ворожнечі язичництва з православ'ям.

Підводячи короткий підсумок викладеному огляду еволюції культурно-спадкової проблематики в східно-християнській традиції, можна зробити висновок про складний і багатосторонній характер самої цієї традиції. У християнстві з початку його зародження виділяються два структурні рівні: євангельська

ідейно-культова структура.і структура певних понять, концепцій, що зросли на основі першого рівня і набули конкретної спрямованості в умовах різних конфесій і регіонів.

Перший рівень відрізняється стабільністю положень і в решті решт опиняється в становищі вихідного матеріалу для наступної обробки і інтерпретації на другому рівні. :

Євангельська доктрина ставлення до минулого з'явилась в конкретно-історичних умовах краху великих світових культур і в чистому вигляді позначена штампом есхатологічного нігілістичного заперечення. Проте в реальній дійсності місце законоучителя і пастиря замість невпроваджуваної принципово євангельської займає, відповідно до епохи, одна із рухомих адаптованих християнських структур, здатна на ділі знехтувати похмурим

есхаталогізмом первинної настанови і знайти своє місце у співвідношенні суспільних сил.

Третя лінія спадкоємності - фіксована формулою "від християнства до християнства” найповніше проявилась в культурі Київської Русі перед татаро-монгольським нашестям.

Природно, що введення на Русі християнства в його візантійському варіанті, обумовило і значну спадкоємність з боку стародавньоруської культури стосовно Візантійської традиції. В умовах канонічної залежності від Константинополя перед Київською митрополією на перший план встає дилема вертикально-горизонтальної спадкоємності, яка насамперед вирішувалась на користь беззаперечного сприйняття цінностей візантійської християнської культури. Однак складні процеси адаптації православ'я до місцевих умов і реальність двовір'я на Русі спонукали представників не лише помірного (Климент, Іларіон), а й і містико-споглядального напрямів в стародавньоруському християнстві більш конструктивно і розбірливо оцінювати культурну спадщину минулих епох.

Східне християнство, подолавши тисячолітній шлях із релігії пригноблених і безправних, на певному етапі стає ідеологічною

санкцією середньовічної монархії і тому - державним

інструментом. У цій іпостасі воно вже міцно в більшості випадків стоїть на позиціях поміркованого раціоналізму стосовно минулого, підпорядковуючи тему культурної спадщини чисто ідеологічним завданням (спадщина істинна, тобто відповідна християнським цінностям і навпаки). , .

Київська Русь сприйняла християнство в результаті цілком усвідомленого штучного акту, вибравши православно-монархічну візантійську його модель в якості передусім політичного

інструменту власної політики. У результаті цього на Русі виникла

специфічна форма православної культури з елементами

язичницького світосприйняття. Минуле сприймається багатозначно, і ставлення до різних його сторін дуже різниться залежно від наявності в ньому переваги язичницьких чи християнських мотивів.

Загалом треба відзначити, що стародавність для середньовічної культури не могла бути і не була самоцінною, вона сприймалась, або.як своє власне, або зовсім відкидалась.

У четвертому розділі - “Сприйняття сучасним православ'ям релігійно-філософської спадщини Київської Русі” - з наведених в дисертації матеріалів чітко видно, що православне богослов'я надає багато місця святоотецькій традиції, із номера в номер богословські журнали друкують проповіді, екзегетичні роботи святих отців. Святоотецьке богослов'я, включаючи, звичайно, і українське, завжди знаходилось в центрі уваги богословів. У сучасних умовах посилання на історію повинні, на думку богословів, показати тимчасовість тих ускладнень, в яких знаходиться богослов'я.

■ Слід відзначити певний інтерес служителів церкви до античної філософії. У наш час важко пояснити виникнення християнського богослов'я з нього самого. Визнаючи культурний фон, притаманний дохристиянському періоду, православні богослови говорять про спадкоємність між духовною культурою античного світу і православ'ям. і

Православне богослов'я вважає святоотецькі перекази зразками екзегетики і гомілетики.

. Час патристики богослови називають часом, не затьмареним роз'єднанням церков. Але, як показує історія, хоч церква формально була одна, проте її постійно потрясали різного роду єресі, та й в святоотецькій традиції існували суперечності. Католицька і православна церкви шанують різних святих отців, які

■допомагають їм пояснити розкол і існування багатьох релігійних течій.

Давній переказ церкви, що знайшов своє вираження в творіннях святих отців, в гімнографії, у всьому устрої православного богослужіння,. є І тепер для православ'я невичерпною скарбницею істинного богослов'я. Саме цим древнім переказом повинен орієнтуватися у своїй творчіості сучасний православний богослов. Авторитет святоотецької традиції богослов'ю потрібен для того, щоб, з одного боку, показати вірність ортодоксії русько-українського православ'я, а з іншого -щоб посиланнями на вчення отців 'і вчителів церкви прикрити новації, що вводяться сучасними богословами для наближення богослов'я і діяльності церкви до сучасних умов.

Високо шануються сучасними православними ідеологами твори представників академічного богослов'я. За частково видозміненими підручниками, написаними ними, і в наш час навчаються у духовних навчальних закладах. Така постановка питання говорить про те, що богослов'я, як і раніше, так і в наш час, вважає, що філософія в кращому випадку може виконувати допоміжну, другорядну роль стосовно нього.

Апологетика релігії, що історично склалась, зближує православну філософію і богослов'я з екзистенціалізмом, а саме: з питанням містичного переживання “безпосереднього духовного досвіду". Разом з тим при філософсько-ідеалістичному обгрунтуванні богослов'я не відмовляються і від гносеологічних висновків та узагальнень прагматизму, неопозитивізму, неотомізму, інтуїтивізму та інших ідеалістичних та релігійно-філософських течій.

Спробу змоделювати нову конструкцію релігійної картини світу здійснили Н.Заболотський, Е.Свєтлов. Вони взяли на озброєння концепцію “християнського еволюціонізму” Тейяра де

І!)

Шардена, в якій матерія виступає у вигляді субстанції, здатної до самоорганізації та саморуху.

Зріс інтерес сучасного православного богослов'я і до таких філософських висновків, як герменевтика. Власне проблема тлумачення Святого письма і Святого переказу не нова для православної думки, але сучасна екзегетика вимагає нового підходу до’ проблем, які вирішує православ'я. історію герменевтики богослови ведуть з XVII ст., але як концептуально завершену систему вони визнають її з перекладом Біблії рідною мовою.

Значне місце в сучасних православних богошукацьких роботах займає антропологічна філософія. Така традиція доводиться до Халкідонського догмату, в якому говориться, що Христос досконалий у своєму людському вигляді і складається із розумної душі та тіла. Тут людська сутність Христа та ж, що і сутність інших субстанцій, або окремих людських природ, які богослови називають іпостасями.

Але, крім явно виражених містичних, агностичних концепцій, у православному богослов'ї мають місце ще й інші концептуальні лінії. Та якою близькою не була б ідеалістична філософія релігії, остання до неї ставиться дуже обережно. У сучасних умовах релігія не в змозі саморозвиватись без певного філософського фундаменту, більше того, відображати відносини сучасного віку. Як видно з вищевикладеного, сучасний етап взаємодії богослов'я і ідеалістичної філософії носить синкретичний характер. Богослов'я для більш менш впевненого існування використовує різні філософські школи і форми свого обгрунтування. При цьому в сучасному богослов'ї, як і в минулому, філософія виконує службову функцію.

Богослов'я, приймаючи філософію в союзниці, по-перше, обмежує метод пізнання, зводячи його до догматизму, в кращому

випадку до метафізики, по-друге, замикає в жорсткі рамки поширення філософського знання, по-третє, вульгаризує зміст філософських категорій. Таким чином, сучасний процес “офілософствування" релігії за своїм змістом носить зовнішній характер, .

Генетичний звязок релігії і ідеалізму, співпадання завдань боротьби з інакомисленням виконує апологетичну функцію в захисті ідеалістичного світогляду, а разом з вирішенням цього питання захищає містичні ідеї потойбічного світу.

В богослов'ї постійно йде боротьба між раціональним використанням філософських ідей для обгрунтування релігії та ірраціональним тлумаченням філософського знання. Релігія як відображення навколишньої дійсності використовує інші форми суспільної свідомості, тільки в ілюзорно-фантастичному вигляді. Ця особливість дає релігії можливість зміцнювати власні позиції за допомогою інших галузей людського знання, попередньо змінюючи їх. Таким чином, як вважають богослови, іде розвиток людської думки в богослов'ї і через нього.

У процесі своєї еволюції православне богослов'я зверталось до різних типів ідеалістичної філософії для того, щоб по-новому осмислити релігійні догмати. Використання філософії для реанімації богословських побудов християнських догм призвело до антагоністичного протиріччя сучасного змісту релігії з конкретно-історичною вірою. Тому вивчення офілософствуваного богослов'я православ'я є важливою умовою аналізу всього релігійного комплексу. .

У “Висновках” містяться теоретичні узагальнення, окреслюються перспективи дослідження проблеми, можливості практичного використання результатів роботи.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях автора:

1. Олефиренко Г.Г. Этика богоискательства и современное православие. Киевский университет им. Т.Г. Шевченко. 1992., 3,5 пен. листа (російською мовою, в співавторстві). С.40.

2. Олефіренко Г.Г. Особливості релігійно-філософської думки Київської Русі. Вісник Київського університету. Серія: Філософія, політологія, соціологія, психологія., - 1994., 0,6 друк, аркуші.( українською мовою, в співавторстві). С.10-17.

3. Олефіренко Г.Г. Особливості розвитку філософської думки в період Київського християнства. Православ'я і культура: історія та сучасність. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Полтавський державний педагогічний інститут ім.

В.Г. Короленка, 1994., 0,25 друк, аркуші, С.58 - 60.

Аннотация:

Олефиренко Г.Г. Специфические черты становления религиозно-философской мысли Киевской Руси.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04. - философская антропология и философия культуры.

Киевский университет им. Тараса Шевченко, Киев, 1996 г.

Защищается рукопись. Диссертация содержит обстоятельный анализ характера и динамики становления христианства в Киевской Руси и одновременно исследуются особенности проявления религиозно-философской (христианско-православной) мысли на Руси. •

Olefirenko G.G. Distinctive Features of. The Formation Process of The Philosophical-Religious Idea of the Kyiv Russ.

Dissertation for a candidate's degree of the philosophycal science, speciality # 09.00.04. - Philosophycal Anthropology and Philosophy of Cultyre.

Taras Shevchenko Kyiv University, City of Kyiv, 1996.

A manuscript is being defended. The dessertation contains analysis of the character and dynamic of the formation process of the Christianity in Kyiv Russ and investigates specific features of development of the philosophical-religious (christian-ortodoxal) idea in Russ.

Ключові слова: релігійно-філософська думка, християнство, культурологія, сакралізація, секуляризація, язичницька культура, культ.