автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Театр Д.С. Мережковского в контексте идейно-художественных исканий конца XIX - начала XX веков

Полный текст автореферата диссертации по теме "Театр Д.С. Мережковского в контексте идейно-художественных исканий конца XIX - начала XX веков"

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Г.С.СКОВОРОДИ

• г П На правах рукопису

■ • “ ' УДК882

2 7 ОКТ

АНДРУЩЕНКО ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

ТЕАТР Д.С.МЕРЕЖКОВСЬКОГО У КОНТЕКСТІ ІДЕЙНО-ХУДОЖНІХ ПОШУКІВ КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ

10.01.02 — російська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Харків — 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському державному педагогічному університеті

ім. Г.С.Сковороди, Міністерство освіти України

Науковий консультант •' доктор філологічних наук, професор

Фрізман Леонід Генріхович, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, завідувач кафедри світової літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гришунін Андрій Леопольдович, головний науковий співробітник Інституту світової літератури ім. О.Горького РАН;

доктор філологічних наук Московкіна Ірина Іванівна, професорХарківського державного універ-. ситету;

' доктор мистецтвознавства, професор

Айзенштадт Валерій Миколайович, завідувач кафедри мовної майстерності Харківської академії культури.

Провідна установа: Донецький державний університет, кафедра ро-

сійської літератури, Міністерство освіти України, м. Донецьк

Захист відбудеться ”2/ " }ч-с'Сн^> 1998 р. о

/Г

годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03 Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди за адресою: 310168, Харків, вул. Блюхера, 2 (зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (м. Харків, вул. Блюхера, 2).

Автореферат розісланий -1} 1998 р.

Учений секретар 2Л /

спеціалізованої вченої ради ¿А / Олексенко O.A.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Творчість Д.С.Мережковського, одного із значних та оригінальних митців і філософів кінця XIX - початку XX століть, протягом тривалого часу лишалася забороненою. Затаврований як містик та реакціонер, емігрант та ворог радянської влади, він,- як і багато інших видатних письменників, критиків, філософів, діячів літератури та мистецтва, був викреслений з історії культури. Лише в останні роки передруковані деякі романи та статті письменника, у поле зору доліджувачів потрапили його публіцистика та релігійно-філософські есе.

У свідомості наших сучасників, які тільки тепер мають можливість більш повно ознайомитися із творчістю Мережковського, закріплено уявлення про нього як про історичного белетриста, автора трилогій "Христос та Антихрист" ("Христос и Антихрист") та "Царство Звіра" (“Царство Зверя"). Характеристика його літературно-критичної спадщини обмежувалася цитуванням розповсюдженого вислову з його статті "Про причини занепаду та про нові течії сучасної російської літератури" ("О причинах упадка и о новых течениях современной русской литературы”), яке традиційно входило до хрестоматій та підручників із літератури.

Драматургія до цього часу лишається майже невідомою та неоціненою частиною спадщини Мережковського. Це пов'язано, передусім, з тим, що вона завжди визнавалася чимось незначним в ідейному та художньому відношенні, що знаходиться на периферії його творчих прагнень, у центрі яких нібито були історико-філософська белетристика та поезія, а також бідність сценічної історії його п'єс, що не стали значним явищем в історії російської драматургії. Проте саме п'єси Мережковського надають унікальну можливість проникнення в ідейний та художній світ письменника, допомагають розкрити його своєрідність, встановити місце у соціальних, філософських та естетичних пошуках початку століття.

Мережковський звертався до драматургії у моменти найвищої критичної та публіцистичної активності, його п'єси насичені ремінісцен-ціями із власних творів та творів його сучасників, пов'язані з публіцистикою

З.ГІппіус, М.Бердяева, С.Булгакова, В.Розанова та ін. Крім того, ідеї, які стимулювали Мережковського до створення драм, одержали поглиблений розвиток у його творчості емігрантського періоду; виявляється їх зв'язок із релігійно-філософськими есе письменника.

Мережковський — автор 15 драматичних творів. За роки його життя були опубліковані фантастична драма у віршах "Сільвіо" (“Сильвио”) (1887), драматичні сцени "Гроза пройшла" (“Гроза прошла”) (1893), драма "Павло І" ("Павел 1") (1907), "Маків цвіт" (“Маков цвет") (1908), що була написана у співавторстві з З.ГІппіус та Д.Філософовим, драми "Романтики"

(“Романтики”) (1914), "Буде радість" (“Будет радость") (1914) та трагедія "Царевич Олексій" (“Царевич Алексей”) (1918). Створені у 30-х роках сценарії “Борис Годунов” і “Данте” сьогодні відомі лише зарубіжним читачам. Вони опубліковані у США американською дослідницею творчості Мережковського та Гіппіус Т.Пахмусс, яка підготувала рукописи до друку.

Поза увагою читачів та дослідників і сьогодні залишаються незакінчені драми Мережковського - "Мессаліна" (“Мессалина") (1880 - 1881) і "Сакун-тала" (“Сакунтала") (початок 80-х років), а також залишені у рукописах драматичний етюд у віршах "Митридан та Натан" (“Митридан и Натан”) (початок 80-х років), комедія "Осінь" (“Осень”) (1886); незакінчена драма без назви (середина 1910-х років) та трагедія "Юліан Відступник" ("Юлиан Отступник"), яка вперше стає доступною для наукового вивчення.

Мережковський був закоханий у театр, добре знав його історію, стежив за суперечками навколо нього, вважав за можливе для себе брати участь у сучасному театральному процесі. Він був теоретиком того цілісного естетичного явища, яке прийнято називати російською театральною утопією. Але його драматургія — явище особливе, по-своєму унікальне у російській культурі. Драматургічні "сплески" творчості Мережковського нерозривно пов'язані з періодами його найбільшої інтелектуальної та творчої активності.

Осягнути своєрідність світу Мережковського-драматурга та специфіку його драм неможливо без заглиблення в його філософський та естетичний світ. Історія людства, відбиваючись в його творчій свідомості, наповнила статті, примітки, романи, листи, та, як відгук передуманого та пережитого, — драми, звучала у голосах його героїв, зумовила їх склад, вчинки, долю. Вплив такого мислення позначився на його методі критика, стилі публіциста, почерку драматурга, зумовив жанрову природу його драматургії, та, як наслідок, її сценічну долю.

З'вязок роботи з науковими програмами, планами, т е м а м и. Дослідження проводилося у межах плану науково-дослідної роботи кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Ґ.С.Сковороди. Її головні напрямки використані у роботі спецкурсів, а також спецсемінару, який проведено у 1990-1991 роках.

Життя та творчість Мережковського пов'язані з Україною. Його дід, Федір Мережко, був військовий старшина у м. Глухові. У часи Павла І син Федора Мережко, Іван Федорович, переїхав до Петербурга, де змінив малоросійське прізвище на російське та вступив до лав Ізмайлівського полку. Після переїзду до Москви І.Ф.Мережко (Мережковський) брав участь у війні 1812 р. -

Д.С.Мережковський добре знав історію своєї родини та із зацікавле-

з

ністю говорив про Україну, до якої приїжджав кілька разів під час своїх численних мандрівок. У юнацькі роки, серйозно займаючись історією філософії та релігійної думки, Мережковський збирав до архіву дані про життя та діяльність українського філософа Г.С.Сковороди. Один із матеріалів, який зацікавив його вже у зрілому віці, відноситься до 1911 р., коли з журналу “Русский Архив” він вирізав статтю "Нечто о Григории Саввиче Сковороде".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є спроба дати найбільш повне уявлення про творчість Мережковського-драматурга у контексті ідейно-художніх пошуків кінця XIX - початку XX століть, з'ясувати її місце у творчому доробку митця та в історії культури в цілому, показати своєрідність методу Мережковського-драматурга та народження в його драматургії жанру драми-ремінісценції. Об'єктом дослідження стали сім відомих драм Мережковського, що оприлюднені за його життя, два твори, надруковані лише на Заході і майже невідомі сучасному читачеві, а також шість драм, які стають об'єктом аналізу та вивчення вперше. Зроблено огляд майже всіх значних творів Мережковського 1890— 1930-х років. У роботі використано не друковані раніше архівні матеріали, що зберігаються у Рукописному відділі Інституту російської літератури (Пушкінський Дім), у відділі Рідкісних видань та рукописів Театральної бібліотеки (м. Санкт-Петербург), у Російському національному історичному архіві (м. Санкт-Петербург), у Рукописному відділі Російської національної бібліотеки (м. Санкт-Петербург) та Центральному державному архіві літератури та мистецтва (м. Санкт-Петербург).

Таким чином, дисертаційну роботу можна охарактеризувати як істори-ко-літературне дослідження, присвячене розв'язанню актуальної наукової проблеми з позицій сучасного літературознавства. Теоретичною та методологічною основою дисертації є розроблені сучасною наукою принципи описового, соціально-генетичного, порівняльно-історичного методів, а також методу системного аналізу, історико-літературні праці, присвячені літературному та культурному процесу в Росії кінця XIX — початку XX століть та творчості багатьох письменників цього періоду.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що дисертація є першою у літературознавстві, яка присвячена цілісному аналізу драматургії Мережковського, котра не була до цього часу об'єктом вивчення. У ній вперше відтворюються деякі обставини життя митця, переглядаються уявлення про його особистість та спадщину, що склалися; дослідження спирається на різноманітний рукописний та маловідомий матеріал, який вперше піддано науковому аналізу. П'єси розглядаються у зіставленні з драматургією попередників та сучасників письмен-

ника, у культурному контексті початку століття. У дослідженні вперше піддані науковому розгляду та вивченню різноманітні матеріали з біографії Мережковського, творчої та цензурової історії його творів та творів його сучасників; невідомі листи В.Брюсову, Н.Бердяеву, М.Гофману, А.Дос-тоєвській, В.Розанову, А.Суворіну, В.Теляковському, А.Чехову, та ін.; рішення Головного цензурового комітету, Московського та Петербурзького театральних комітетів, фрагменти цензурових, акторських та режисерських екземплярів п'єс, листування з цензорами, критиками та артистами; фрагменти монтування драм; рукописні та маловідомі рецензії; відомості про емігрантський період творчості Мережковського, рідкісні та малодоступні матеріали цього часу.

У зв'язку з методом та завданнями дослідження автор обґрунтував та сформулював методологічні та структурно-змістові положення, що і виносяться на захист:

1. Визначено об'єкт дослідження — повний обсяг того ідейно-художнього цілого, яким є драматургія Мережковського:

— усі опубліковані, поставлені у театрі та такі драматичні твори письменника, що увійшли до критичного та наукового обігу;

— твори, що залишилися у рукописах, начерках, планах;

— твори, які прилягають до театральної драматургії (сценарії, інсценівки та ін.);

— матеріали (цензурні, театрально-критичні, мемуарні, епістолярні), що пов'язані з історією створення та сценічним втіленням драматургії Мережковського.

До драматургії Мережковського, таким чином, віднесені 15 драматичних творів, 6 з яких вводятся до наукового обігу вперше.

2. П'єси Мережковського органічно пов'язані з його релігійно-філософськими, культурологічними, історикософськими, суспільно-соціальними пошуками і є своєрідним та специфічним їх втіленням. Драми так чи інакше співвідносяться з двома стратегічними напрямками філософської та соціальної думки митця: проблемою "релігійної спокуси самодержавства", або співвідношення світської влади з духовним станом суспільства, та концепцією релігійності інтелігенції, або, по-іншому, проблемою її історичного покликання та історичної ролі. Перший із цих напрямків був ключем до осмислення історичної драматургії Мережковського, другий — до визначення глибинного змісту його драм про інтелігенцію.

3. Оскільки драматургія є важливою, але все ж таки тільки однією із частин спадщини письменника, її місце, роль і значення встановлюються у порівнянні із творами інших жанров, у їх зв'язках із його поетичними спробами, з історичною та біографічною белетристикою, передусім, з науково-

художніми, історико-філософськими та культурологічними дослідженнями.

4. Драми Мережковського, їх проблематика, художній світ, своєрідність та особливе місце в ідейних пошуках епохи, яке вони зайняли, встановлюються з врахуванням того культурного контексту, у котрому вони створювалися та публікувалися. Своєрідність та оригінальність методу Ме-режковського-драматурга розкривається у зіставленні з численними явищами російської драми від Сумарокова до п'єс Суворіна, Чехова, Гіппіус, Мінського, Л.Андрєєва, Горького, Ф.Сологубата ін. їх порівняння, яке не обмежується лише рівнем проблематики, а торкається також художньої структури, особливостей драматичної поетики та ін., довело, що драми Мережковського є продуктом, перш за все, релігійно-філософської думки.

5. Відтворюється філософський, ідеологічний, естетичний та побутовий контекст функціонування драматургії Мережковського у просторі російської культури на межі століть, що надало можливість встановити причини драматичної долі його творів. ,

Практичне значення одержаних у дослідженні р е -зультатів визначається тим, що вони можуть бути використані у навчальних курсах філологічних факультетів вищих гуманітарних навчальних закладів, у курсах світової літератури середніх навчальних закладів, а також у роботі з учнями старших класів гуманітарних лицеїв та гімназій.

Апробація результатів дисертації проведена на 3-х Варзобських читаннях “Проблемы писательской критики" (Душанбе: Таджицький університет, 1992), на 2-й міжнародній науковій конференції “Рігагв і \/уІасіа ЦсІ А\лл\/акита сіо ЗоІгепісупа)” (“Писатель и власть (от Аввакума до Солженицына)” (Лодзь (Польща, 1996), ,на міжнародній науковій конференції “Наследие М.М. Бахтина и проблемы развития диалогического мышления в современной культуре” (Донецьк: ДДУ, 1996), на Перших та Других читаннях молодих учених, присвячених пам'яті Л.Я. Лівшиця (Харків: ХДПУ, 1996, 1997 рр.). Окремі фрагменти дисертації заслуховувалися та обговорювалися на засіданнях кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. У повному обсязі дисертація обговорювалася на засіданні кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди 21 квітня 1998 року.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження подано у монографії “Мережковський невідомий’ (31 д.а.) та в 14 статтях (загальний обсяг 6 д.а.).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації 350 стор. У списку використаних джерел 383 найменуван-

ня (під 253 №№), які включають 36 рукописних, 116 архівних і рідкісних матеріалів та видань. Більша частина з них наводиться вперше.

Додатки до дисертації складаються з трьох розділів, в яких подаються невідомі твори, листи та матеріали.

Розділ І. Драматичні твори. Публікуються невідомі драматичні твори Мережковського: незакінчені драми “Мессаліна” (1880-1881) та “Сакунтала” (поч. 80-х рр.), а також закінчені, але залишені у рукописах драматичний етюд “Митридан та Натан" (початок 80-х років), комедія “Осінь” (1886); не-закінчена драма без назви (середина 1910-х років) та трагедія “Юліан Відступник”, що збережена у машинопису. Публікації супровождуються вступними нотатками та необхідним коментарем.

Розділ II. Листи. Вперше публікуються 11 листів Мережковського, присвячених сценічній долі його драм.

Розділ III. Матеріали до цензурової історії п'єс Мережковського. Вперше оприпюднюються матеріали щодо цензурової історії драм "Романтики” та "Буде радість".

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

•У вступі обгрунтовано актуальність теми та її наукову новизну, визначено об'єкт дослідження, мету та сферу практичного використання результатів, а також уточнено зміст використаного поняття "театр Мережковського" як зібрання його драматичних творів і сукупності ідей та образів, що розроблені у його драматургії. Тут же намічена хронологічна канва дослідження, визначені його головні напрямки та структура.

Пеший розділ “Проблеми вивчення творчості Мережковського" містить огляд історії вивчення творчості письменника, визначає головні проблеми, що стоять перед сучасними дослідниками, намічає провідні напрямки даної роботи, а також загальну методику та основні методи вивчення драматургії Мережковського у художньому контексті його часу.

У першому параграфі "Історія вивчення творчості Мережковського" вперше визначені етапи вивчення творчості письменника: дожовтневий (1887 - 1917), радянський і післярадянський, коли відродився інтерес до спадщини Мережковського та було розпочато об'єктивне її вивчення (із кінця 80-х рр. до теперішнього часу). На другому етапі виділені 20-і - 40-і та 60-і роки, коли творчість Мережковського потрапляла у поле зору вчених, але за відомих ідеологічних обставин не була об'єктивно та всебічно досліджена.

Доведено, що наукові засади вивчення творчості Мережковського закладені ще за його життя. Визначено провідні тенденції вивчення творчості Мережковського-поета, історика літератури та критика, історичного белетриста та публіциста і показано, що Мережковський рідко залишав чи-

тачів байдужими, але його, дійсно, не зрозуміли і не визнали. За його власними словами, "у Росії мене не любили та лаяли; за кордоном любили та хвалили; але і тут і там однаково не розуміли м о.г о".

Часи забуття настали для Мережковського після його від'їзду до еміграції у 1919 році, а повільного повернення - з початком перебудови. Разом з тим, за шість десятиліть, що пройшли до початку політичних змін у СРСР, було багато зроблено щодо збереження та вивчення спадщини письменника.

Провідна роль у цьому належить, передусім, російському зарубіжжю та славістиці. Серед тих, хто дбайливо зберіг архів Мережковського та Гіппіус,

- професор Іллінойського університету Т.Пахмусс, публікатор їх творів емігрантського періоду, дослідниця та коментатор. Її статті та дослідження, (одне з найважливійших - “D.S.Merezhkovsky in Exile: The Master of the Genre of Biographie-romanc’e" (1990), яке присвячене жанру романізованої біографії в творчості Мережковського емігрантського періоду, а також публікація релігійно-філософських есе та листів) зберегли для наступних поколінь його спадщину. До числа тих, хто зробив свій внесок до вивчення творчості Мережковського у контексті російського символізму, а також світової релігійної думки, належать X. Стаммлер, В.Іллін, Ф.Степун, М.Зен-ковський, Е.Бацареллі, Б.Розенталь, Н.Карриольо, В.бетаки, Г.Клін, І.Берн-баум, Д.Буш, Т.Ікман, С.Бедфорд та ін.

Інтерес до "нового християнства" Мережковського та його теорії об'єднання християнских церков і сьогодні виявляється у світовому екумі-ністичному русі. Брюсельське видавництво "Життя з Богом” (“Жизнь с Богом”) передруковує для християн маловідомі та невідомі твори Мережковського, які вважаються, при всіх відхиленнях від християнского погляду на майбутність людства, яскравими свідченнями екуміністичної думки. Твори Мережковського сприймаються як передвісники сучасного руху, що зближує віруючих християн у всьому світі.

Незважаючи на ідеологічні заборони і неможливість об'єктивно і в повному обсязі оцінити внесок Мережковського у вітчизняну культуру і філософську думку, і на батьківщині письменника були спроби закласти основи вивчення деяких проблем його творчості. Серед тих, хто у різних контекстах повертав ім'я і творчість Мережковського його читачам - З.МІнц, Б.Бурсов, Т.Родина, Р.Тименчик, Ю.Герасимов та ін. Незважаючи на цілий ряд правильних оцінок, погляд на Мережковського у радянському літературознавстві та мистецтвознавстві не був вільним від ідеологічних стереотипів. •

Повернення Мережковського до рідної культури почалося у роки перебудови. Перші публікації цього періоду не були вільні від перестраховки

та повторювання закріпленого у літературознавстві погляду на творчість Мережковського. Це позначилося як на тому, як укладалися перші сучасні збірки'його творів та які з них були надруковані у першу чергу, так і на тому, яку інтерпретацію одержали деякі його ідеї, яке "нове життя” дали їм наші сучасники.

У другому параграфі "Завдання сучасного вивчення творчості Мережковського. Методологічні та структурно-змістові завдання дослідження" визначені найважливіші проблеми, які стоять перед сучасним літературознавством щодо вивчення спадщини письменника. Визначено, що сучасна наукова думка зосереджена на трьох його аспектах: белетристика та релігійна есеїстика, літературні впливи та взаємовпливи, а також філософія історії та культури у творчості Мережковського. Яле як у роки його життя, так і до теперішнього часу поза увагою дослідників та читачів залишається драматургія Мережковського.

Це пов'язано, перш за все, з тим, що спроби зруйнувати спотворений образ Мережковського-митця та мислителя, по-новому прочитати його твори практично не реалізовані. Творчість Мережковського так і не одержала системного вивчення, при якому різни частини багатої спадщини письменника пояснювали б одна іншу, коли визначалися б головні його ідеї, закономірності висновків та оцінок, простежувалася б еволюція ідей та образів.

Разом із тим, причина такої неуваги до п'єс Мережковського полягає і втому, що вони не були помітним явищем в історії театру, не створили традиції і не вплинули на розвиток драматургії в цілому. Мережковский розпочав писати свої твори для сцени, коли народився вже театр Чехова, водночас із театром Толстого, Горького, коли закладалися основи театру Л.Андрєєва, коли будував свій новий театр О.Блок. Як і інші його сучасники, Мережковський мріяв про особистий театр і готував для нього своєрідний репертуар, який не прийняли і не зрозуміли глядачі.

У суперечках про призначення та майбутнє театру Мережковському належить значне місце. Його думка про театр як місце нової релігійної містерії підхоплена і втілена у творах символістів та митців, які на деякий час приєднувалися до них. Серед “театру як сновидіння", “театру для себе”, “театру панпсіхе” та ін. модель Мережковського - театр як місце священ-нодії, релігійного служіння, — зайняла особливе місце, але, закладаючи Ті теоретичні засади, він не досяг практичного її втілення у власній драматургії.

І, нарешті, до теперішнього часу не знайдена методика, яка б дала змогу належним чином оцінити своєрідність драматургічного почерку Мережковського, відтворити його погляди на завдання театру, домогтися

справжнього розуміння ідейно-художнього змісту його п'єс, визначити їх місце в історії світової культури.

Дослідження минулих років, а також роботи наших сучасників, незважаючи на їх тематичну, "партійну" та тональну різноманітність, визначили і лише частково вирішили низку проблем, які в загальному вигляді можна було б сформулювати таким чином:

1. Існує нагальна потреба повернення сучасному читачеві та дослід-

нику текстів творів Мережковського, а в перспективі — підготовки академічного зібрання його творів, без якого неможливе повноцінне вивчення спадщини письменника. Вивчення та передрукування потребує епістолярна спадщина письменника. •

Перед дослідниками стає необхідність обстеження вітчизняних та зарубіжних архівів, розшуку творів Мережковського, які залишилися із-за різних причин незакінченними або неопублікованими, важливими є і завдання текстологічного та палеографічного характеру. Ця діяльність повинна супроводжуватися роботою з порівняння редакцій, обстеження варіантів його творів, що друкувалися, або ще знаходяться в архівах, а також встановлення авторства тих чи інших творів. Потребують коментарів спільні проекти Мережковського і Гіппіус, Мережковського, Ґіппіус і Філософюва.

2. Підготовка наукової біографії письменника. Її створення з урахуванням різноманітного архівного матеріалу, що до цього часу не піддано науковому аналізу, надало б можливість уточники наші уявлення про час і обставини написання його творів, ввести до наукового обігу нові документи та дані, одержати відомості про значний відрізок його життя і діяльності в еміграції. Працюючи над цим дослідженням, ми частково відновили відомості щодо біографії Мережковського. Була знайдена низка архівних матеріалів, що проливають світло на дитинство та юність письменника, його взаємини з близькими, службову кар'єру тощо.

У зв'язку з цим важливим є перегляд уявлень про Мережковського, що склалися, визволення його образу від ідеологічних та смакових викривлень, який буде можливим лише при системному вивченні спадщини митця, а також визначення головних етапів його творчості.

Наукова біографія Мережковського не може бути підготовлена і без дослідження його релігійно-філософських поглядів. Основою аналізу будь-якої із сторін творчості Мережковського повинно бути вивчення, передусім, його релігійно-філософської системи, що є базою всіх його, творів1. Усвідомлення природи його релігійних поглядів, їх зіставлення з

ПРИМІТКИ

' Цю думку вперше висловила 3.Гіппіус. що вважала "ідею Троїци, прішестя Духа та Третього Царства, або Заповіту" ''головною підосновою, головною провідною ідеєю" всіх його "робіт останніх десятиліть" (Гіппіус 3. Дмитро Мережковський II 3.Гіппіус. Живі обличчя. — Т.2. — Тбілісі, 1991. — с. 247).

тенденціями та особливостями російської та світової релігійної думки дають можливість з'ясувати і своєрідність його художньої творчості.

3. Відновлення головних концепцій творчості Мережковського.

4.‘ Вивчення творчості Мережковського-поета у контексті поезії його періоду.

5. Вивчення громадсько-політичних поглядів письменника. Позиція Мережковського, відновлена на підставі вивчення його громадської діяльності, яка втілена у публіцистиці, має'не тільки історико-літературний, але й значний суспільний інтерес. Одна з найважливих і досі не вирішених проблем

— ставлення Мережковського до фашизму та його ватажків.

6. Вивчення філософії історії та культури Мережковського.

7. Вивчення спадщини Мережковського-історика літератури.

Мережковський був плідним літературним критиком та істориком літератури, засновником не тільки оригінального суб’єктивно-художнього методу, але й одним із перших, хто апробував можливості аспекту вивчення творів минулого, що одержав пізніше назву функціонального. У критиці Ме-режковський залишався митцем, і це відкриває додаткові можливості для проникнення в його творчу лабораторію, усвідомлення своєрідності методу, визначення його місця в історії російської критики в цілому.

8. Вивчення творчості Мережковського-публіциста, яке повинно здійснюватися з урахуванням функції публіцистики початку століття в цілому.

9. Підготовка збірок "Мережковський у спогадах сучасників" та "Мережковський у критиці", які є традиційними для літературознавства виданнями і зможуть дати широкий спектр як літературно-критичних, так і мемуарних матеріалів. Такі видання потребують залучення численного матеріалу, який знаходиться у вітчизняних та зарубіжних архівних сховищах.

10. Розробка тем "Мережковський і ..." Її основи закладені сучасними літературознавцями, але коло впливів та взаємовпливів набагато ширше, ніж це зображено у публікаціях останніх років.

У низці сучасних проблем вивчення творчості Мережковського дослідження його драматургії — одне із найакутальніших.

Драматургія — єдиний жанр, у якому письменник працював протягом усього життя, тому в цьому дослідженні вона обрана ключем до проникнення в його творчий світ, а на підставі її вивчення визначені найважливіші особливості різних сторін творчості письменника.

Другий розділ "Історична драматургія Мережковського" присвячений історичним п'єсам автора. Його історична концепція, що заснована на ідеї "релігійної спокуси самодержавства" ("религиозного соблазна самодержавия"), своєрідно втілена у драмі “Павло 1", трагедіях “Царевич Олексій” та “Юліан Відступник”, що вперше стає об'єктом науко-

вого аналізу. В цьому розділі відтворюється творча та цензурова історія п'єс, їх сценічне життя, визначається коло джерел, якими користувався драматург. Драми розглядаються у зіставленні з публіцистикою та історичною белетристикою Мережковського. Концепція самодержавної влади, що сформувалася у його творчості на початку XX століття, зумовила своєрідність кола історичних епох і осіб, їх інтерпретацію, оригінальне прочитання одвічних релігійних та філософських проблем. Драма “Павло 1" та трагедія “Царевич Олексій", а також трагедія '‘Юліан Відступник”, текст якої подається у Додатках до дисертації, виявляють, яким значним було для Мережковського питання про істоту державної влади. Пропонуючи художнє прочитання цієї теми, він пояснює, коментує своє розуміння у публіцистичних статтях, на сторінках критики. Аналіз оцінок та думок Мережковского, його зауважень та висловлювань, які знаходимо у листах, статтях та нотатках, дають різноманітний матеріал для встановлення його позиції як драматурга, філософа та релігійного мислителя.

Історичні драми Мережковського та твори, що наближаються до них, розглядаються на широкому історико-культурному фоні, у зв'язку та у порівнянні з численними творами російської історичної драматургії від А.Сумарокова до А.Суворіна.

У першому параграфі "Релігійна спокуса самодержавства" на підставі різноманітного архівного, маловідомого та забутого матеріалу, а також із залученням історичної белетристики, публіцистики та есе Мережковського, розглянутих у сукупності, сформульовані найважливіші положення його історичної концепції. У її основі лежить ідея переходу людства до Царства Трьох або Церкви Третього Заповіту. На шляху до нього були, на думку Мережковського, не тільки неправильно витлумачені постулати історичного християнства, але й зумовлені цим соціальні, політичні та культурно-філософські помилки. Християнство відмовилося від того у язичництві, що, як вважав Мережковський, дістало справжнє учіння Христа — рівну святість плотського та духовного, мрію про поєднання земного та нібесного, реалізацію релігійного змісту світової культури тощо.

Мережковський відтворює три найважливіших етапи відступу від християнства — спроба повернення до язичництва (Юліан Відступник); розквіт культури, що наближється за інтенсивністю духовних пошуків до часів дитинства людства (епоха Відродження), та, нарешті, величезний переворот світової історії, коли її хід вперше обумовила молода Росія (Петро І). їх вивчення та художнє втілення дало можливість Мережковському визначити ті найважливіші соціально-психологічні, культурні та релігійні зрушення, які, як йому здавалося, визначають найближче майбутнє людства.

Росії Мережковський відводив чільне місце у новому історичному русі.

Він визнавав її носієм величезних духовних цінностей людства, ототожнював із всеосяжним жіночим космічним початком. Упровадження Росії до Всесвітньої Церкви не могло бути здійснено, за словами письменника, без докорінних змін у її політичній, соціальній та культурній психології. Відкривши нову добу, Петро був провідником європейської політики наближення, вводив Росію до кола світових держав, але, разом з цим, залишався політиком, який в і'мя зміцнення державності підкоряв церкву, пригнічував народи.

Друга доба світової історії — недавня історія Росії від Павла до декабристів — була предметом дослідження Мережковського у трилогії "Царство Звіра". Наповнений бурхливими подіями, цей невеликий відрізок часу уявлявся Мережковському першим кроком до справжнього духовного звільнення Росії. Письменнику знадобилися часи правління Павла, щоб підвести підсумок багаторічного "петровського" періоду, зробити видимим результат його діяльності / політичній та духовній галузях. Павло, за Мереж-ковським, останній, у кому з такою виразністю втілилася ідея повної влади над світським та духовним одночасно. Період Олександра І та історія декабристського руху уявлялась письменнику початком релігійного пробудження Росії, перших проблисків самосвідомості майбутньої інтелігенції та її релігійного самовизначення.

Історична концепція Мережковського не може бути визначена лише на підставі аналізу текстів історичних драм та інсценівок. Створені у період найвищої творчої активності, вони були найстислішім її втіленням. Від драм протягнені численні нитки до історичної белетристики, публіцистики Мережковського, який продовжував говорити про історичну долю Росії майже до від'їзду в еміграцію. Кожна нова суспільна подія стимулювала письменника до розмови про історично обумовлені та містично неминучі перемоги та поразки Росії. Найбільш важливі з них — "релігійна спокуса самодержавства", або рішучість кожного нового самодержця здійснити повну владу над церквою та духовним життям суспільства, та самозванська природа самодержавства.

Проникнення у справжні прагнення Мережковського як автора історичних драм та інсценівок неможливе без їх зіставлення з іншими сторонами творчості письменника. Таке зіставлення дає можливість зрозуміти причини звернення до тих чи інших фрагментів світової історії, відкриває виходи до основних положень релігійно-філософської системи Мережковського, пояснює логіку руху його особистого історичного часу. Втілення історичної концепції Мережковського у його драматургії у зв'язку з іншими сторонами його творчості та у зіставленні з історичною драматургією його попередників та сучасників вивчається вперше.

Його об'єктом стала, передусім, найбільш довершена в художньому відношенні драма "Павло І", яка розглядається у даному дослідженні, з

одного боку, як твір самостійний, а з другого, як перша частина трилогії "Царство Звіра", що дзеркально відображає петровські часи. У порівнянні та зіставленні з романом "Антихрист. Петро і Олексій" ("Антихрист. Петр и Алексей"), а також із публіцистикою збірки "Хвора Росія" ("Больная Россия") та "У тихому вирі" ("В тихом омуте") стають зрозумілими найважливіші риси історичної концепції Мережковського: обумовленість розвитку російської історії пригніченістю церкви, трагічна залежність долі самодержців від характеру влади; нерозуміння її справжньої природи; необхідність релігійного перетворення держави та суспільства; звільнення церкви; здійснення релігійної революції.

Своєрідність історичної концепції Мережковського не була належним чином оцінена його сучасниками. Драма "Павло І" мала важку цензурну та сценічну долю. У процесі її аналізу залучається різноманітний матеріал, який стосується творчої історії, сюжет про притягнення автора до карної відповідальності, відомості про сучасну сценічну історію п'єси.

Другий параграф "За бідного царевича мене будуть лаяти..." ("За бедного царевича меня будут ругать...") присвячений одній із най-оригінальнішиих рис Мережковського-історичного драматурга: реабілітація ним суперечних осіб світової історії. У центрі викладу знаходяться образи царевича Олексія та великого князя Олександра, "двійників протилежних" Петра та Павла. Долі дітей самодержців Мережковський розгладяє у зіставленні з легендою про Авраама та Ісаака.

Визначено, що загальним законом для розвитку всіх існуючих династій Мережковський вважав неправильне тлумачення слів апостола Павла "Несть власти аице не от Бога". Простежуючи інтерпретацію цих слів від перших згадувань до праць Чаадаева, Мережковський бачить у них не тільки пояснення трагічної приреченості кожного нового самодержавного правління, але й згубну помилку народу, що бачив у владі лише батьківський авторитет та не розумів її самозванської природи.

Одночасно із визначенням специфіки зображення двох царевичів відтворюється сценічна історія драми "Царевич Олексій" від прем'єри до наших днів, показано, як своєрідно сучасники та наступні покоління розуміли задум митця.

У третьому параграфі "Мені особистість Павла досить подобалась..." ("Мне личность Павла довольно нравилась...") оволодіння Ме-режковським павлівською темою розглянуто у зв'язку і у порівнянні з нейз-дійсненим задумом В.Ходасєвича. Показано, що, звертаючись до спільного кола історичних джерел, Мережковський і Ходасевич однаково прагнули до реабілітації Павла у громадській думці. Разом з тим, Ходасевич як біограф Павла був, передусім, митцем та психологом, який зосередив свою увагу

на причинах, через які царювання імператора не вдалося. Він перекладав відповідальність на оточення Павла, його вихователів, спирався лише на той історичний матеріал, який підтверджував цей погляд. Своєрідність концепції Мережковського полягає, перш за все, у тому, що на особисту трагедію самодержавців він дивиться під релігійним кутом зору, бачить у ній відображення спільних містичних законів буття, пов'язує її з логікою російського історико-релігійного процесу. В історичній концепції Мережковського вирішення трагічного протиріччя лежить за межами людської справедливості, у галузі вищого суду, де, перефразуючи висловлення Ходасевича, "крім моральної правоти, існує найбільша правота — історична" (“кроме моральной правоты существует большая правота — историческая”), навіть “містична’1.

Визначено, що у драмі “Павло І” на перший план, замість ідеї "релігійної спокуси самодержавства", вийшла трагічна кривава суперечність між батьками та їх дітьми, що, на думку Мережковського, буде розв'язана лише у майбутній російській історії.

У четвертому параграфі "Який суперечливий матеріал надають джерела..." ("Какой противоречивый материал дают источники...") головна увага зосереджена на роботі Мережковського з історичним ма-терілом та на особливостях його творчої інтерпретації. Встановлено, що характер відбору джерел дав можливість створити п'єсу, що наближається до хронік, з якими порівнював драму "Павло І" В.Брюсов. При аналізі залучаються записні книжки Мережковського із виписками для драми, які запроваджуються вперше. їх обстеження дає можливість говорити про навмисне наслідування джерел, про дотримання часових, географічних та інших обставин убивства імператора.

П'ятий параграф "Усі винні та усі покарані..." ("Все виновны и все наказаны...") присвячений вивченню історичних драм Мережковського у зіставленні та у порівнянні з трилогією О.К.Толстого. Показано, що у полі зору обох драматургів була самодержавна влада. Мережковський бачив причини виснаження та потворності останній у самій її істоті. У трилогії Толстого сучасники відчували “ідею”, що "деспотизм нікуди не годиться". Із залученням "Проектів постанов", які написані Толстим до трагедій “Смерть Іоана Грозного” та “Цар Федір Іоанович”, реконструюється історична концепція драматурга та відтворюються його уявлення про "спільні ідеї' п'єс, їх побудову —“архітектуру”, “колорит” та “малюнок”, характери осіб тощо.

Особлива увага приділена "дитячій" темі у трилогії Толстого. Якщо у Мережковського взаємини батьків та дітей містично забарвлені і провина царюючих батьків обумовлює мабутню долю дітей, то у Толстого злочини Іоана та Бориса є лише ланка у низці інших їх неймовірних злочинів. Царю-

вання Іоана, вважав автор, створило передумови для часів Смути, і обидва наступні царювання були лише нижчими ступенями до нього.

І Мережковський, і Толстой використали історичні паралелі для втілення своєї концепції, реалізували свій погляд на своєрідність російського історичного процесу: Мережковський, що вводив справжні історичні факти та втілював їх у тканину твору, надав їм свою інтерпретацію, та Толстой, який відривався від вірогідних деталей та створював художній образ доби. Толстой розглядав історичне минуле у зв’язку із сучасністю, і у минулому, що знову розтлумачене та вивчене, шукав уроки для свого покоління. Для Ме-режковського ці "уроки” були не такими важливими, він лише констатував причини та наслідки, не прагнув вчити своїх сучасників.

Розгляд драми Мережковського у зіставленні з трагедіями Толстого дає можливість говорити, що драма “Павло І" містить у собі елементи, традиційно властиві історичній хроніці — незамкненість дії, розповсюдженість її за межі безпосередньо зображеного, тісний зв'язок (іноді залежність) із джерелами, відтворення певного відрізку часу тощо, і в цьому також лежить ключ до розуміння її особливостей. •

Мережковський добре знав трилогію Толстого, був його послідовником у створенні історичної драми, а текст трагедій “Смерть Іоана Грозного" і "Цар Борис" був використаний для створення сценарію "Борис Годунов".

Шостий параграф "Димитрий ты иль нет..." присвячений аналізу сценарію Мережковського і Гіппіус "Борис Годунов", що написаний вже в еміграції за творами пушкінської трагедії та трагедій О.К.Толстого.

Серед роздумів Мережковського про російський історичний процес питання про природу самодержавства займає важливе місце. Неправильно розтлумачена ідея, що “несть власти аще не от Бога”, виправдовувала, на його думку, не тільки зловживання самодержавців, але й формувала обмежену свідомість народу, який, за словами Чаадаева, "нічого не здатний бачити у владі, крім батьківського авторитету...". Мережковський розглядав питання про владу у двох вимірах — історичному та містичному. У статті "Пророк російської революції" (“Пророк русской революции") він пише, що навіть обраний народом самодержець не може вважати для себе за можливе зайняти престол. Якщо ніхто не знає на це “волі Божої”, “не тільки історично”, але й “містично кожний самодержець — самозванець волі народної' ("мистически каждый самодержец — самозванец воли народной"). Такий підхід до розв'язання проблеми природи самодержавної влади був абсолютно новим для російської культури.

Самозванством традиційно усвідомлювалося незаконне царювання, і у пам'яті народу з цим явищем пов'язані, перш за все, часи Смути. Мо>кливо, існує небагато сюжетів у російській історії, які б викликали такий постійний

інтерес у читачів та дослідників, як цей. Протягом декількох сторіч таємниця особистості самозванця, обставини його приходу до влади та безславний кінець були предметом пошуків істориків та етнографів, надихали поетів, драматургів та письменників.

У цьому параграфі розглядається більшість творів світової драматургії, що присвячені Смутним часам від п'єси Лопе де Вега та незакінченої драми Шіллера до п'єси А.Суворіна і задуму М.Цвєтаєвої.

Незважаючи на різноманітність ідей та концепцій, можна виділити тематичні вузли, які, як правило,, переносилися з одного твору про Дмитра Самозванця в інший: влада, її природа та призначення; обов'язки самодержця як державного діяча та його людські якості; народ, його психологія та доля; таємниця особистості Самозванця; Самозванець і Марина. Ці теми одержали своєрідне тлумачення у сценарії Мережковського також. У тексті “Бориса Годунова” синтезовані елементи трагедії та драматичної поеми, збережені деякі вимоги до сценарію — описи мізансцен, погоди, пейзажу, що стали мальовничими художніми нарисами. Текстовно сценарій у значній мірі залежить від "джерел" — трагедій Пушкіна та Толстого, але містить і самостійні сцени: "Допит" (“Допрос”), а також "Димитро та Марина" (“Димитрий и Марина”) (2 частина 15 картини). "Сцена на млині. Ворожба" (“Сцена на мельнице. Гадание"), яку Т.Пахмусс також відносить до самостійних, написана за мотивами першої яви п'ятої дії трагедії О.«.Толстого “Смерть Іоана Грозного”. Початкові тексти іноді просто пристосовані до нового твору, іноді переосмислені та введені з новими акцентами, особливими сюжетними положеннями. Автор приймає та втілює у творі версію про навмисне убивство царевича, яка утвердилася в історіографії. Це зумовило і концепцію образу Бориса Годунова, що співпадає з пушкінською.

Драма Мережковського містить досить самостійний погляд на історію самозванця, своєрідну інтригу, а також головну релігійну ідею Мережковського. Разом з тим, не можна погодитися з точкою зору Т.Пахмусс, яка вважає, що сценарій змістовно відрізняється від усіх попередніх художніх версій Смутних часів насамперед залученням до цього твору думки про об'єднання церков. У сценарії релігійній ідеї приділена дуже невелика увага. Тут на першому плані — думка митця, а не релігійного мислителя. Також можна стверджувати, що автор, узагальнюючи свій читацький досвід, ішов за своїми численними попередниками, у творах яких завжди порушувалося питання про долю церкви, яка потрапляла під вплив католицтва. Це питання було нерозри.вно пов'язане із проблемою національної самосвідомості, збереження традиційних застав російського життя. У Мережковського воно, дійсно, має особливий, тільки йому властивий, зміст. У сценарії, поруч із художніми знахідками, Мережковський використав і на-

скрізьні теми, що переносяться з одного твору про Самозванця у інший. Спираючись на пушкінський текст, автор в цілому зберігає версію Пушкіна про сходження на престол інока Григорія Отреп'єва, але ця історія містично забарвлена.

Із російською художньою та філософською традицією сценарій пов'язує одна з провідних тем Мережковського-митця та мислителя — влада, її природа та вплив на психологію народу. Ні одна з російських драм про Самозванця не обходила питання про владу у її ставленні до народу. У порівнянні з образом, який втілюється у трагедіях Сумарокова, Хомякова, Пушкіна та Суворіна, де народ — "кінь" ("конь"), "баский" ("борзый"), "покірливий ("смиренный"), "непокірний" ("строптивый"), висвітлюється своєрідність історичної концепції Мережковського. У ній немає узагальненого образу народу, а хід історії визначається лише містичними законами буття.

“Борис” зміцнює ще одну закономірність творчого почерку Мережковського, — “літературність" його драм. Кожна драма створювалась у контексті його роздумів про російський літературний процес, спиралась на твори літератури та мистецтва, містила в собі основні ідеї творчості російських та європейських письменників, давала нове життя вже відомим персонажам. Таким чином, можна говорити про збереження в одному з останніх творів Мережковського підходів та методів, що склалися у його творчій практиці.

Не викликає сумнівів наявність у сценарії оригінального та своєрідного художнього бачення, рис історичної оповіді, синтезу поезії та прози, очевидна драматична структура, наявність багатьох умов, що дозволяють віднести його до драматичних творів. Адже у широкому розумінні драма — це драматична поема, текст, написаний для ролей та на підставі конфліктної дії. Можливо, Мережковський передбачив народження тих телевізійних серіалів, що дають можливість відійти від правил єдності (крім єдності дії), відтворити яскраві, видовищні дії, змішувати жанри, вільно переноситися з одного місця дії в інше, змінювати декорації та зовнішність персонажів. Але не можна забувати, що такі можливості вперше продемонстрував Пушкін, “Борис Годунов” якого і відрізнявся багатьма з названих особливостей.

Таким чином, саме інсценівку, на наш погляд, слід вважати жанром “Бориса Годунова” Мережковського. Відомі художні твори професійно оброблені, наділені власним текстом, який надав твору індивідуальності та закінченості.

Драматургія Мережковського була невід'ємною частиною російської драматургії-свого часу. Вона може бути зарахована до спроб поетів нового століття підготувати особливий репертаур, що дав би можливість повернути театру його "первісне значення” (“первоначальное значение") - бути міс-

цем “священнодії", театром-храмом.

У третьому розділі "Світ нової драми" йдеться про прагнення Мережковського розв'язати ідейні, естетичні та філософські завдання у межах драми, що поєднувала б у собі елементи драми реалістичної та нової, культової. Тут особлива увага приділена реалізації ідеї релігійності російської інтелігенції, яка додала своєрідного звучання до традиційних сюжетів та ідей і обумовила народження нових.

Ще на межі двох сторіч Мережковський запропонував думку, що пригнічена церква не може виконати своє історичне призначення, але передчуття нового Царства Трьох існує близько від неї, у російській літературі, що є передусім пророцькою. Із російської літератури виросла російська інтелігенція, спадкоємниця не тільки, "споглядального" ("созерцательного") початку своєї літератури, або, іншими словами, її художніх, філософських та релігійних прозрінь, але й "дійового" ("действенного"), тобто імпульсу до перетворювань, змін, до релігійної революції.

Для розуміння своєрідності ''інтелігентської" теми у драматургії Мережковського окреслені ті найважливіші елементи його концепції, які визначили вибір героїв, специфіку сюжету, жанрове різноманіття та поетику його п'єс.

Мережковський-публіцист, історик літератури та критик, по-перше, пояснював причини відсутності релігійного почуття у середовищі інтелігенції історією європейської та російської державності взагалі, що встановила тісний зв'язок між релігійними, а більш за все християнськими, ідеями, з одного боку, та найгрубішими формами громадської кривди, з іншого; подруге, намагався довести згубність атеїстичності інтелігенції. Щоб брати участь у релігійному перетворенні Росії, вважав він, інтелігенція повинна бути разом з народом у його любові та вірі.

У його творах, розглянутих у можливій повноті та сукупності, визначається, по-третє, прагнення довести, що відсутність релігійності — лише "оболонка" (“оболочка”), уявна сутність інтелігенції. Мережковський переконаний, що існує одна особливість, яка робить підозрілою "остаточність та безповоротність" її атеїзму. У середовищі інтелігенції завжди були подвижники та страдники, образи яких вона десятиліття носила у душі. Але їх діяльність, що здавалася Мережковському істинним релігійним подвижництвом, завжди супроводжувалася атеїстичними деклараціями.

Засади своєрідної типології релігійності інтелігенції Мережковський обгрунтовує у статті "Прийдешній Хам" (“Грядущий Хам”) (1906). Спираючись на впевненість в уявності її атеїзму, він відтворює трагічне роздвоєння інтелігентської свідомості.

І останнє. Як митець, у творчості якого тісно переплелися усі сторони обдарування, Мережковський прагнув знайти в історії російської культури по-

передників інтелігенції. Серед них він називав не тільки Петро І, "першого російського інтелігента", але й російських письменників. Поділ поезії та літератури, який дано у книзі "Про причини занепаду..." (“О причинах упадка...’’), де "поезія — сила первісна та вічна, стихійна, мимовільний та безпосередній дарунок Божий" (“поэзия - сила первобытная и вечная, стихийная, непроизвольный и непосредственный дар Божий”), а література -"та ж поезія", але охарактеризована як "сила, що веде цілі покоління відомим шляхом" (“сила, движущая целые поколения по известному пути”), -дав можливість Мережковському пояснювати сучасний йому стан релігійного мислення інтелігенції тим, що "поезія" не стала "літературою". У Росії, визнає він, "були дійсно видатні поетичні явища" (“были истинно великие поэтические явления”), але "поєднання оригінальних та глибоких талантів" (“соединение оригинальных и глубоких талантов”) не "створило російської літератури, гідної великої російської поезії1 (не “создало русской литературы, достойной великой русской поэзии”).

Її головне питання про існування Бога, питання Івана Карамазова Чорту, що болісно вирішується у творчості російських геніїв, "примітивно" (“ничтожно”) подане у творах Чехова та Горького як "питання про людину, тільки людину, про ставлення людини до людини поза Богом, без Бога та, на-прикінець, проти Бога" (“вопрос о человеке, только человеке, об отношении человека к человеку помимо Бога, без Бога и, наконец, против Бога").

Мережковський прагнув встановити зв'язок між літературою — "величчю нашого споглядання” ("величием нашего созерцания) та станом громадськості — "мізерністю нашої дії' ("ничтожеством нашего действия"). За його переконанням, роздвоєння російської інтелігенції бере свій початок у російській поезії, і лише у роздвоєності митця слід шукати причини поразки російської громадськості.

Драми про інтелігенцію, які Мережковський створював із початку 90-х років хіх ст. до середини 10-х рр. XX ст., охоплювали все коло тем та ідей, що наповнювали його книги цього часу. їх аналіз дає можливість бачити, як із плином часу удосконалювався метод Мережковського-драматурга, говорити як про оригінальність кожної із п'єс, так і про особливості, що властиві його драматургії в цілому: її "літературність", ідейну перевантаженість, еволюцію образів та життя ідей. Уявлення про жанрову різноманітність драматургії Мережковського доповнюють невідомі, знайдені у процесі роботи над цим дослідженням, твори письменника, тексти яких подаються у Додатках. Незакінчені юнацькі спроби, закінчені етюди та твори є свідоцтвами не тільки зацікавленості автора театром. Мережковський тут звертався до ідей, що пізніше виросли у струнку систему художніх та філософських поглядів. Особливе місце у цій низці належить драмі без назви, що була ос-

таннім етапом на шляху драматурга до драми "Буде радість". Цей твір синтезував його знахідки митця, погляди критика та публіциста, роздуми філософа.

Драми про інтелігенцію створювалися у період великих громадських потрясінь. Драматурги-сучасники Мережковського- Чехов, Андреев, Горький, Толстой, Соллогуб, Гіппіус, Блок та ін., також зверталися до теми сутності та майбутнього інтелігенції. Проте у їх творчості народжувався свій, властивий кожному з митців, інтелігентський світ, що сприяв розв'язанню ідейно-художніх завдань, різних у кожному з драматургів. Зіставлення п'єс Мережковського із драмами про інтелігенцію його сучасників виявляє своєрідність творчого та ідейного світу письменника, визначає місце його творів в історії драматургії в цілому, пояснює причини, через які його твори не мали успіху на початку століття та пізніше.

У першому параграфі "Що маскується там, за серпанком явищ?.." ("Что кроется там, за дымкой явлений?") йдеться про перші спроби Мережковського втілити у творі для сцени філософську модель релігійного оновлення світу. Вперше стають об'єктом аналізу незакінчені драматичні твори, які дають можливість говорити про зацікавленість Мережковського театром та прагнення створити для нього свій репертуар. Шлях Мережковського-драматурга починався із спроби на різномантіному історичному та художньому матеріалі знайти свою оригінальну тему. І хоча перші драми слабкі у художньому та ідейному відношенні, вони дають можливість стверджувати, що Мережковський був надзвичайно постійним та наполегливим у пошуках способів реалізації своєї головної релігійної ідеї. Що пізніше стане стрункою системою поглядів, стане провідним у всіх творах митця, накреслено тут. У перших творах виразно виявився і своєрідний драматургічний почерк Мережковського: збережений до кінця життя підхід до джерел, спосіб роботи з ними; прагнення використати вже сформований у драматургії тип драми, наповнюючи його особливим змістом; насиченість власних творів ремінісценціями із творів попередників та сучасників, а також втілення у драмі ідей, що вже сформульовані у критиці, публіцистиці та романах.

Такі висновки підтверджує аналіз драми "Мітридан та Натан", що не була надрукована, а також віршованої драми "Сильвіо", створеної за мотивами драми Кальдерона "Життя — сон".

Особлива увага приділяється поглядам Мережковського-теоретика театру. На підставі його висловлювань, що розкидані у статтях, знайдених у ході дослідження листів, нотаток, щоденників, розглянутих у сукупності, відтворюється театральна модель Мережковського. У її центрі — театр як місце богослужіння, якому повертається його первісне призначення, де ме-

тою дії стає здійснення соборності, "священна дія", якась "таїна" (“таинство"), служіння Богові, а предметом зображення — протиріччя між коханням "похітливим" та цнотливим ("Про нове значення давньої трагедії'") ("О новом значении древней трагедии"). Цей, цілком теоретичний виступ Мереж-ковського, виявився переломним у російській театральній естетиці, поклав початок тому явищу, що зараз називають театральною утопією початку XX століття. У творчості символістів (Вяч. Іванова, А.БІлого, О.Блока, близького до них М.Волошина), а також митців інших художніх орієнтацій — Г.Чулкова, Н.Евреїнова, А.Луначарського, що наближалися до них, театральна утопія втілена як цілісне явище естетичної думки.

Вона виросла із соціальних та релігійних утопій, була спробою відмовитися від існуючої театральної естетики, створити новий театр як нове світовідчуття. Мережковський був лише теоретиком цього явища. Постановкою трагедії "Іпполит" ("Ипполит"), що була їм перекладена, а понад усе, — вступною промовою до неї, відкривалася нова доба відтворення містерії. І хоча сама постановка не втілила того, про що мріяв Мережковський, у теоретичну театральну думку ввійшла сама можливість "міс-теріального", "культового" театру, яку сам Мережковський, а також Гіппіус, Сологуб, В.Іванов та ін. прагнули реалізувати у власній драматургії.

У другому параграфі "Я знайду цю вічну правду..." ("Я найду эту вечную правду...") дано цілісний аналіз драми Мережковського "Гроза пройшла". Встановлено зв'язок сюжету п'єси зі статтею "Про причини занепаду...", а також з іншими ранніми літературно-критичними спробами Мережковського, простежено розвиток теми у есе емігрантського періоду.

При порівнянні з драмами 3.Гіппіус "Свята кров" ("Святая кровь") і М.Мінського "Альма” стає очевидною помилковість поєднання ранніх драматичних спроб Мережковского із драматургією символізму. "Гроза пройшла" розглядається у більш широкому контексті "нової драми". Під цим поняттям, як відомо, розуміють не особливий різновид драматургічного роду, а оновлення всієї драматургії в цілому, що стосувалося драми реалістичної і нереалістичної. Рисами нової драми були психологізм та глибоке проникнення у світ "недомовленого"; відмова від зовнішнього конфлікту і втілення конфліктів "субстанціальних", глобальних, що узагальнюють досвід людства. Ці завдання вимагали як оновлення драматургічних принципів, так і всієї театральної системи в цілому. Мережковський не може бути зарахований до письменників, драматургія яких розглядається лише у символістському контексті, бо вона належить саме до нової драми зїї спробами переусвідомити традиції, поновити форму, внести особливий зміст, відповісти на "ідеальні поривання духу" ("идеальные порывы духа”). Не залишивши теоретичних трактатів, як Ф.Сологуб, В.Іванов, статей або листів

про театр, як А.Луначарський, О.Блок, Л.Андреєв, не створивши "театру як сновидіння" (“театра как сновидения”), "театру для себе" (“театра для себя”) або "театру однієї волі" (“театра одной воли”), він звертався до театру з чіткими творчими, філософськими, релігійно-естетичним настановами.

У його драматургії помітні риси театру символістського — зв'язок сюжетів та дії з містерією ("таємна істина" за латинською етимологією) світового процесу, прагнення створити на російському грунті, передусім, релігійну драму, ліризація драматургії, модернізація античної трагедії та міфології.

Разом із цим, для реалізації своєї мети Мережковський, як правило, не вдавався до створення нової техніки, використовував вже існуюче в арсеналі російської драми. Єдиним свідченням новаторства Мережковського у галузі реформування драми слід вважати п'єсу "Буде радість", драму-ре-мінісценцію — одне з перших явищ інтертекстуальності у російській драмі, що одержала розвиток у сучасності.

Третій п а р а гр'а ф "У блакитні, священні дні..." ("В голубые, священные дни...") присвячено драмі "Маків цвіт", створеній у співавторстві з З.Гіппіуста Д.ФІлософовим. Робота над нею співпала з періодом найвищої публіцистичної активності Гіппіуста Мережковського.

Текст драми випереджає публіцистику збірки "Віхи" (“Вехи"), що вийшла у 1909 р., особливо статтю С.М.Булгакова "Героїзм і подвижництво" (“Героизм и подвижничество"), а також пов'язаний із уявленнями про сутність шлюбної любові, якими наповнена критика та публіцистика, культурологічні та історікософські дослідження Мережковського. Але реальним драматичним подіям сучасної російської історії надано глибокого символічного змісту.

Своєрідність драми "Маковий цвіт" виявляється у її зіставленні з п'єсами Л.Андреева "До зірок" ("К звездам") та М.Горького "Діти сонця" ("Дети солнца"). Драми пов'язані спільністю теми, близькістю сюжетів, схожістю ідейно-образної системи. Разом з цим, у втіленні подій сучасної революційної дійсності виявляється відмінність підходів та концепцій авторів. Л.Андрєєв був абсолютно вільний від ідеї релігійного оновлення наступного покоління, втіленої у "Маковому цвіті". Він прихильник розширення наукового знання, без якого революційне перетворення мертве. У протистоянні двох сил — революційного подвигу та наукового здійснення і народжувався конфлікт драми. У “Маковому цвіті” протиборство двох сил має символічний характер. Задушена революція вбиває кохання, а кохання без релігійного відродження неможливе. Концепція авторів виявляється і у зіставленні двох революціонерів —Трейча та Бланка.

У "Маковому цвіті", як і у "Дітях сонця”, революція, або її прикмети за-

барвлені. У Горького кольори революції такі ж символічні, як і у сприйнятті Гіппіус, автора епіграфа до драми "Маків цвіт". "Жовтий пісок пустелі" (“Желтый песок пустыни") Ліза бачить червоним, і цей колір, колір крові, переслідує героїню. Навіть краватка Чепурного "дратує" (“дразнит”) її, - вона назавжи з'єднала кров із жорстокістю, зі смертю. У Гіппіус - "червоним полум'ям спалахне Любов" (“красным полымем вспыхнет Любовь") у “блакитні" дні революції, і “колір кохання" — це колір "розбризканих маків" (“разбрызганных маков”). І кохання не здійсниться тільки із-за поразки революції, з якою воно пов'язане.

Драма “Маків цвеіт" не настільки полемізує з п'єсою Горького, наскільки співзвучна з нею. Особливо близькими є жіночі образи Соні і Лізи, але Соня в "Маковому цвіті" — борець, а Ліза — офіра. Горький відтворює інтелігенцію середнього віку, одного покоління; автори "Макового цвіту" навмисно роз'єднують покоління, але в обох творах втілена концепція інтелігенції у революції.

Ця розбіжність не скасовує глибокого, суттєвого, "символічного" для розуміння Горького, збігу. Його Ліза, відмовляючись від пропозиції Чепурного, говорить репліку про неможливість особистого життя на землі "тому, хто не має сили все життя землі зробити особистим..." ("тому, кто не имеет силы всю жизнь земли сделать личной...”). Її можна пояснити і з соціологічної точки зору — доки все життя на землі не буде справедливим, доки існує страждання, і як "символічне", — доки не здійснилась особистість, доки вона не готова до головного свого кохання, головної мети.

Цей збіг тим більш цікавий, що для Горького табір Мережковських є табором "дачників", порожніх та екзальтованих марнотратників життя, демагогів та порожньословів. Цей збіг і не випадковий. Мережковський одним із перших вітав у особі Горького великого митця, бачив його величезні можливості та талант. Горькому, як вважав Мережковський, доступно ті ідеальні пошукіи, яких потребує російське суспільство.

Тема релігійності російської інтелігенції розглянута Мережковським і у незакінченій драмі без назви, що вперше вводиться до наукового обігу. Здійснюючи спробу втілити образи "Братів Карамазових" у власному творі, Мережковський обумовив їхню долю ставленням до головної героїні — Лії, яка названа "Ліліт, першою дружиною Адама". У складних переплетаниях ремінісценцій із творів світової літератури народжуються образи нових богошукачів. '

У четвертому параграфі "Вічні Російські хлопчики..." ("Вечные русские мальчики...") йдеться про драму "Романтики". Розв'язуються полемічні питання про датування твору та його жанрову природу. Заперечується віднесення твору до історичних драм, встановлюється коло біог-

рафічного та епістолярного матеріалу, який покладено у його основу, відтворюється цензурна та сценічна доля твору.

"Романтики" виросли з роздумів Мережковського про природу інтелігентської релігійності. Текст твору нерозривно пов'язаний зі збіркою "Віхи". Драма створювалася одночасно з лекцією ""Заповіт Бєлинського. Релігійність та громадськість російської інтелігенції' ("Завет Белинского. Религиозность и общественность русской интеллигенции") (1914) та драмою

З.ГІппіус "Зелене кільце".

Драмою "Романтики" показане ставлення Мережковського до інтелігенції як "вічних російських хлопчиків", що "завжди у Росії роблять суспільність" ("всегда в России делают общественность"), як до романтиків, вічних заперечувальників, палких революціонерів. Думка про "релігійну громадськість", яка є поєднанням несвідомої релігійності та свідомої революційності, що запропонована у статтях "Прийдешній Хам", "Інтелігенція та народ", "У мавпячих лапах (Про Леоніда Андреева)" ("В обезьяньих лапах (О Леониде Андрееве)") та ін., втілена у "Романтиках" у повному обсязі. На підставі широкого кола архівних, невідомих та забутих матеріалів відтворюється авторська концепція драми.

Заперечується точка зору Ю.Герасимова на "Зелене кільце" як на частину своєрідної драматичної дилогії Мережковського-Гіппіус "Буде радість"

— "Зелене кільце". Доводиться, що саме "Романтики", а не "Буде радість" повинна розглядатися як частина тієї дилогії. Відтворюється близкість задуму, а також відповідність сюжету драми Гіппіус до сюжету "Романтиків", простежується розвиток сюжетних ліній, наводяться висловлювання Мережковського про "Зелене кільце", що містят у собі його листи, вперше введені до наукового аналізу.

П'ятий параграф "Все-таки буде радість!.." ("Все-таки будет радость!..") присвячено найбільш досканалій у ідейному та художньому відношенні драмі Мережковського "Буде радість". Уточнюються час та обставини створення п'єси, відтворюється її сценічна та цензурна історія.

Драма "Буде радість" розглядається як драма-ремінісценція, сюжет якої, дійові особи, а також більшість тексту є ремінісценціями із творів самого Мережковського, З.ГІппіус, Ф.Тютчева, пов'язані з переосмисленням автором філософської спадщини Паскаля, Кальвіна, теорій Мечнікова, історії Наполеона, його уявленнями про "надлюдьске" ("сверхчеловеческое") та ін. Розгляд цього матеріалу підпорядкований ключовим ідейно-образним вузлам твору.

Тут сконцентровано найважливіші ідейно-естетичні та релігійно-філософські погляди Мережковського, що втілені у традиційній соціально-побутовій драмі. Дійсний задум автора розкривається шляхом розшифрування

підтексту драми, пошуків джерел та зіставлення з їх осмисленням автором у творах інших жанрів (критика, белетристика, публіцистика, релігійно-філософські есе).

Драми Мережковського про інтелігенцію не укладалися у рамки існуючої театральної системи. Для їх постановки був потрібний новий театр, особливе однодумство драматурга та режисера, особлива гра акторів. Письменник і сам мріяв про новий театр, але, як здається, про театр, що позбавлений саме театральних форм виразності. З.ГІппіус називала такі твори п'єсами "порівняно малої написаності" ("сравнительно малой напи-„ санности”), розуміючи під цим, що драми майже "не написані" (“не написаны"), адресовані тим акторам, яких "немає на світі" (“нет на свете").

Наприкінці століття Мережковський писав, що театру треба повернути "первісне релігійне значення” ("первоначальное религиозное значение”), коли в ньому здійснюється соборність, мистецтво втілює Боже, а Боже втілюється у мистецтві. Як драматург, він і свої власні твори розглядав засобом релігійного відродження культури, прилучення глядачів до своїх ідей, утягування їх у свій філософський світ. Але театральні діячі та громадськість були байдужі до прагнень Мережковського. Вторгнення у світ театру, таке бажане для письменника, було малопродуктивним. У майстрів російської сцени і Мережковського були різні завдання, і специфіка його творів не співпадала з рухом до пошуків нових форм виразності, який розпочинав російський театр. ,

"Літературні" постановки нових п'єс" (“Литературные’’ постановки “но; вых пьес”), — ці два компоненти була суттєвими для Мережковського-дра-матурга. "Літературні" — що віддають пріоритет автору, а не режисеру та акторам, з одного боку, а з іншого — тісно пов'язані з літературою, ті, що зберігають її закони та засоби виразності. “Нові" — такі, що наповнені особливим змістом, з'єднують пізнаване із непізнаваним, в яких крізь "земне" (“земное"), що дійсно відбувається, "просвічуються" (“просвечивают") знаки "світів інших" (“миров иных”), в яких "торкнешся явища — відповість сутність" (“коснешься явления — ответит сущность").

У шостому парагафі "Культура для мене частина культу — релігії" ("Культура для меня часть культа — религии...") предметом аналізу є твір, в якому найповніше втілено прагнення Мережковського відродити містерію. Йдеться про сценарій "Данте", створений в еміграції. Цей сценарій писався одночасно з одноіменним дослідженням про поета. Його центральний сюжет — "життя" Данте. Але життя поета подано у такому контексті, що дає можливість говорити про концентрацію в одному творі сукупності головний ідей і тем Мережковського-мислителя та митця, тобто про "життя" людства взагалі. їх аналіз підтверджує наші висновки про дра-

матургію Мережковського як спробу створення містеріального мистецтва, говорити про "кіномістерію".

У сценарії Мережковський відтворює традицію середньовічної релігійної драми на теми з жііття святих, але у ролі нового героя обирає Дайте, пророка майбутнього "надлюдського" християнства. Оповідання, повільне та яскраве, побудоване у вигляді сцен, які згруповані у частини, а голос автора, як голос читця містеріального театру, з'єднує сцени між собою.

У сценарії "Данте" майстерність історика літератури спиралася на власний поетичний досвід та художній талант автора, а його громадсько-політична позиція письменника-гуманіста була втіленням його поглядів філософа та мислителя. Особистість Данте, яка втілена Мережковським, можна назвати перетвореною. Цей образ, про який автор мав право сказати "мій Данте", той "вічний супутник" людства, який може бути зіставлений із кожним з образів відомого циклу.

Життя Данте від перших дитячих років до смерті від розділу до розділу одержує символічний та узагальнений характер. Війна у Флоренції, блукання по Італії, народні заворушення, витончені бесіди у багатого мецената, примирення, заспокоєність та смерть поета стають епохальними подіями всієї світової історії, по річищу якої йде пророк та провидець, поет та мислитель.

Сценарій "Данте" ще чекає свого режисера-постановника, тому що цей текст, сучасний та неперевершений, дає можливість для різноманітних художніх вирішень, залишає свободу для власного творчого пошуку режисерів та акторів. Постанова кінострічки за цим сценарієм може стати дійсно явищем поновленої містерії, таїни духу, священнодійства у храмі високого мистецтва.

В И С Н О В КИ

Драматургія Д.С.Мережковського протягом тривалого часу знаходилася у забутті. Як і інші грані його творчої спадщини, вона не стала предметом цілеспрямованого дослідження, не була належним чином оцінена.

На наш погляд, давно настав час глибокого та об'єктивного вивчення цього ідейно-художнього феномену, який є чи не єдиним явищем у світовій культурі. П’єси Мережковського були у центрі його творчих та ідейних пошуків, знаходилися на перехресті ідей та тем інших його творів, народжувалися у полеміці з попередниками та сучасниками про функцію держави та церкви, про майбутнє Росії та всього людства. Він запропонував модель не тільки "нової релігійної свідомості", але й методів її здійснення. Уявлення Мережковського про театр як місце реалізації соборності, місце духовної єдності займають таке ж важливе місце в його спадщині, як і робо-

та над створенням нової критики з її "суб'єктивно-художнім методом", нової публіцистики як містка між елітарною культурою та обивателем тощо.

Визначення ролі драматургії та її місця у творчості Мережковського, з одного боку, дає можливість проникнути до справжніх задумів автору шляхом зіставлення п'єс з іншими гранями його творчості — історичною белетристикою, критикою, історико-літературними дослідженнями, публіцистикою тощо. Драми були стислим відбитком головних тем та ідей Мережковського, який виникав у моменти найвищої творчої та інтелектуальної активності. Ця особливість методу Мережковського-драматурга, з іншого боку, дає можливість вікористати особливу методику вивчення його творчості взагалі. Розшифровуючи закладене у п'єси, встановлюючи різноманітні зв'язки ідейно-художнього змісту його драматургії із запропонованим у дослідженнях та статтях, ми маємо змогу можливість пояснити парадоксальність його ідей, висновків, сформулювати найважливіші концепції; виходячи з тези про єдність авторської свідомості, встановити загальні для його творчої лабораторії методи, закони, що "ним самим над собою визнані" ("им самим над собою признанные").

Мережковський створював п'єси протягом всього життя. Перші спроби драматичних творів відносяться до початку 1880-х років, коли йому ледве виповнилося 15 років, а сценарії написані ним уже в еміграції. Драматургія Мережковського різноманітна у жанровому відношенні. Йому належать драми у віршах, комедія, історичні драми, соціально-побутові та ін. Використовуючи досягнене російською драматургією, Мережковський, разом із цим, ішов шляхом оновлення давніх форм, пристосовував їх до нових ідейно-естетичних завдань.

Історичні драми Мережковського не однаково значимі в ідейному та художньому плані. Безумовно, найзначнішою п'єсою, створеною ним у цьому жанрі, є драма "Павло І". Її аналіз дає можливість сформулювати історичну концепцію автора, в основі якої лежала ідея "рблігійної спокуси самодержавства". Тісний зв'язок твору з романистикою, критикою та публіцистикою Мережковського дозволяє простежити еволюцію його поглядів на російський історичний процес у контексті світової історії.

Зацікавленість Мережковського минулим не випадкова. Він був не тільки своєрідним митцем, блискучим критиком та публіцистом, але, передусім, оригінальним релігійним мислителем. Велика ідейна наван-таженість, наповнення тексту творів ремінісценціями із власних творів та творів своїх сучасників, не завжди вдала драматична техніка зробили важкою сценічну долю його драм, а політичні події поклали край спробам нових поколінь прочитати їх під своїм кутом зору. Упевненість Мережковського у тому, що існує тісний зв'язок історичного процесу з містичними

законами буття, викликала сумніви ще у його сучасників і сьогодні залишається майже незрозумілою.

Мережковський залишався напрочуд наполегливим у втіленні своєї релігійної ідеї. І "Царевич Олексій", створений через десять років після "Павла", і "Юліан" пронизані стратегічною ідеєю взаємозв'язку незаконного зайняття царського престолу з логікою історичного руху, який покладено у засади і першої, і другої історичної трилогії. При зіставленні п'єс очевидна еволюція, яку пережив Мережковський, котрий пізніше відмовився бачити у державній владі "позитивний ідеал" ("положительный идеал") і розглядав історичні події у релігійних категоріях.

Концепція релігійності російської інтелігенції, що сформувалася у загальних рисах до 1905 р., обумовила своєрідність оволодіння Мереж-ковським "інтелігентською" темою чи, інакше, темою сутності та майбутнього інтелігенції. Драми "Гроза пройшла", "Маків цвіт", драма без назви, "Романтики" та "Буде радість" є сходини поступового руху Мережковського до розв'язання всеосяжного завдання поєднання в одному творі для сцени моделі майбутнього релігійного суспільства і, разом з цим, сценічності, зацікавленості.

Стратегічна тема Мережковського-публіциста та історика літератури — поєднання духовних пошуків російської культури з революційною активністю освіченої частини суспільства. Віщуючи неминучий прихід Хама, він запропонував романтичну за характером та абстрактну за змістом ідею поєднання несвідомої релігійності інтелігенції з її революційністю, що покликані служити майбутній релігійній революції. Розв'язання цього завдання, на його думку, вимагало, з одного боку, відкриття дійсного змісту творів російської літератури, а з іншого — відтворення правдивого образу російського інтелігента.

У "Грозі" вперше у творчості Мережковського виведено образ жінки-бо-гошукачки з інтелігентського середовища, що потрапило під вплив капіталізації творчого процесу. "Занепад" духу, звичаїв, відмова сучасної творчої інтелігенції від титанічної боротьби за перемогу ідеального у мистецтві та житті, що показано у віршах молодого Мережковського, знайшли відображення у цій п'єсі. "Гроза" була одною з перших спроб втілення у творі для сцени складного комплексу ідейно-художніх, естетичних, громадсько-політичних новаторських поглядів у межах уже існуючого типу драми. І ця спроба залишилася нездісненою.

Мережковський, який уважно слідкував за революційними подіями та розглядав їх у релігійно-естетичних категоріях, будучи одним з авторів спільного проекту драми "Маків цвіт", зосередив свою увагу на участі сучасної йому інтелігенції у політичному житті. Тут збереглися та одержали

розвиток найважливіші теми творчості письменника: поєднання несвідомої релігійності та революційної активності інтелігенції, кохання та шлюб, дух і плоть.

Драма без назви, що вперше введена до наукового дослідження, є новим етапом у розробці Мережковським "інтелігентської’' теми. Письменник, який розглядав російське життя через мистецтво, здійснив спробу втілення у творі образів світової літератури як російських архетипів. Визначивши "символічні" ознаки творчості російських письменників, поділяючи їх на дійсних та удаваних християн у творах з історії літератури, він у драмі без назви переусвідомлював конфлікти світової купьтури. Невдала спроба реалізувати це тут була здійснена пізніше, у драмі "Буде радість".

Драма "Романтики", що створювалась одночасно з лекцією "Заповіт Бєлінського. Релігійність та громадськість російської інтелігенції’" (1914), втілила прагнення Мережковського реабілітувати інтелігенцію в очах суспільства. На підставі родинної хроніки Бакуніних автор створював образи "вічних російських хлопчиків", які захоплені ідеєю всесвітного щастя, готові до самопожертви та подвигу, глибоко релігійних та дійсно духовних.

"Романтики" розглядаються у цьому дослідженні як самостійний твір, а також як перша частина драматичної дилогії Мережковського і Гіппіус "Романтики" — "Зелене кільце". Ці твори, об'єднані спільним задумом, пов'язані і сюжетно. Зіставлення двох драм, а також розгляд на широкому іс-торико-культурному фоні драми "Романтики" є підтвердженням новаторства Мережковського, який прагнув поєднати у творі предмет — "містичне життя", та метод його втілення — "символізм", як він його розумів.

Вершиною драматургії Мережковського є драма-ремінісценція "Буде радість". "Розшифровуючи" підтекст п'єси, "кодові" слова, посилання, зіставлення, увесь корпус ремінісценцій, що розглянуті окремо та у всій сукупності та повноті, ми можемо сказати, що тут Мережковському майже вдалося реалізувати свій задум щодо написання твору, котрий містить історичне минуле, сучасне та майбутнє світового мистецтва у характерах його сучасників. П'єса "Буде радість" пов'язана багатьма нитками з нездійсненими задумами Мережковського, а також з його історіософськими та культурологічними дослідженнями. Драма полемічна за відношенням до всієї російської культури та історії, як їх уявляв собі Мережковський.

Із творами емігрантського періоду драму "Буде радість" пов'язують численні теми. Деякі з них одержали розвиток у релігійно-філософських есе письменника.

Неяскрава сценічна доля драм Мережковського про інтелігенцію є доказом того, що в арсеналі автора були відсутні оригінальні форми театральної виразності. Віддаючи пріоритет ідейній навантаженості, Мереж-

ковський не міг поєднати їх із цікавістю та сценічністю. У повному обсязі здійснити це вдалося лише у сценарії "Данте".

Драматургія Мережковського, як і інші грані його великої спадщини, тільки повертається до свого читача. Сучасні постановки деяких його драм показали зацікавленість глядачів тими проблемами, які підіймав автор. Світ його п'єс, тривожних, хвилюючих, охопив не тільки ознаки свого часу, але й "знаки" людського часу взагалі.

М.Бердяев називав Мережковського "нещасливим мандрівником по пустелях небуття" ("несчастливым странником по пустыням небытия"), який багато років "добував вогонь у льодяній холоднечі" ("добывавший огонь в ледяном холоде"). Сьогодні, коли сучасне суспільство шукає нові ідеали, "вогонь" розтоплює "лід".

СПИСОК ПРАЦЬ,

ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Мережковский неизвестный. Книга о Мережковском-драматурге. -Харьков: Крок, 1997. - 486 С.

Рец.: Полякова Е. Точка между началом и концом // Культура (Москва).

— 1998.— №25(9—15 июля). — С.6.

2. Об одной особенности творческого метода Мережковского-драматурга II Проблема автора и авторской позиции в литературе. Сборник научных трудов.

— Харьков: ХГПИ, 1992. — С. 118 — 125.

3. Критик и драматург. О некоторых особенностях творческой лаборатории Д.С.Мережковского // Писатель — критик — писатель. Материалы Третьих Вар-зобских чтений “Проблемы писательской критики”. — Душанбе, Таджикский университет, 1992. — 162 — 164.

4. “Коснешься явления, ответит сущность...1’ (О пьесе Д.С.Мережковского “Будет радость”) II Известия РАН. Серия литературы и языка (Москва). — 1992.

— №6.-С. 156— 169.

5. Д.С.Мережковский. Записные книжки. Письма. (ВсТуп. заметка, подготовка текстов, примечания) // Русская речь. — 1993. — № 4, с. 30-35; № 5, с. 25-40. Соавтор —Фризман Л.Г.

6. Мережковский о “бессознательных пророчествах русской литературы” II Филологический анализ: Теория, методика, практика. Межрегиональный сборник научных статей. — Киев—Херсон: Киевск. ун-т им. Т.Г.Шевченко — Херсон, гос. пед. инт им. Н.К.Крупской, 1994. — Вып. 5. — С. 110 — 115.

7. Мережковский Д.С; Эстетика и критика: В 2-х тт. (История эстетики в памятниках и документах). Вступительная статья, составление и примечания.— т.1. М.: Искусство - Харьков: СП Фолио, 1994.-672 с. Соавтор — Фризман Л.Г.

8. “Литературные отражения религиозных тем...” (К характеристике идейных исканий Мережковского” // Русская филология. — 1995. — № 4. — С. 26 — 29.

9. “Смущающее совесть убийство..." (Мережковский о трагедии русских самодержцев) // Исследования по словесности в вузе нефилол. профиля. Сб. статей. Вып. 1.—Харьков: УВД, 1996. — с. 18-22.

10. “Все предисловия бесполезны..." (Из наблюдений над предисловиями Мережковского)// Известия РАН. Сер. лит. и яз. — 1996. — № 3. — с. 59-65.

11. Неизвестная драма Д.С.Мережковского II Чтения молодых ученых памяти Л.Я.Лившица.— Харьков: ХГПУ, 1996. — С. 11.

12. Мережковский неизвестный II Чтения молодых ученых памяти Л.Я.Лившица. — Харьков: ХГПУ, 1997. — С.7.

13. Вечный Хам. (Опыт прочтения статьи Д.Мережковского “Грядущий Хам") //Post Offis. — 1998. — № 1, —C. 19 —29.

АНОТАЦІЇ

Андрущенко O.A. Театр Д.С.Мережковського у кон тексті ідейно-художніх пошуків кінця XIX — початку XX ст. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доістора філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 — російська література. — Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Харків, 1998.

Дисертація є першим історико-літературним монографічним дослідженням, присвяченим драматургії одного із визначних митців "срібного століття" Д.С.Мережковського у контексті ідейно-художніх пошуків його кінця XIX — початку XX століть. У ній розглянуто усі опубліковані за життя автора драми, його сценарії, що надруковані на Заході, а також 6 драматичних творів, які вперше запроваджено до наукового обігу.

Висвітлено позиції письменника та найбільш характерні особливості його таланту як драматурга та релігійного філософа. Визначено місце драматургії у спадщині митця як єдиного жанру, у якому він працював протягом всього життя, встановлено зв'язок між драмами та іншими гранями творчості письменника та його сучасників. Досліджені принципи роботи Мережковського з історичними джерелами, з творами світової та російської літератури, відтворено принципи створення містерії.

Ключові слова: драма, сценарій, релігійна ідея, містерія.

Андрущенко Е.А. Театр Д.С.Мережковского в . контексте идейнохудожественных исканий конца XIX — начала XX вв. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.01.02 — русская литература. — Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С.Сковороды, Харьков, 1998.

Диссертация является первым историко-литературным монографическим исследованием, посвященным драматургии одного из значительных художников и мыслителей "серебряного века" Д.С. Мережковского в контексте идейно-худо-

жественных исканий конца XIX — начала XX вв. В ней рассмотрены все опубликованные при жизни автора пьесы, его сценарии, опубликованные на Западе, а также 6 драматических произведений, впервые вводимых в научный оборот.

Прояснены идейные позиции писателя и наиболее характерные особенности его дарования как драматурга и религиозного мыслителя. Определено место драматургии в наследии писателя как единственного жанра, в котором он работал на протяжении всей жизни, установлена зависимость между пьесами и другими сторонами творчества писателя и его современников. Исследованы принципы работы Мережковского с историческими источниками, с произведениями мировой и русской литературы.

Ключевые слова: драма, сценарий, религиозная идея, мистерия.

Andruschenko Е. A. Theatre of D. S. Merezhkovskij in the context of art and conceptual pursuits of the end of XIX - the beginning of XX century. — Manuscript.

Thesis for a doctor's degree by speciality 10.01.02 — Russian literature. — Kharkiv State Pedagogical University after G. S. Skovoroda, Kharkiv, 1998.

The dissertation is the first monographic research in the history of literary science, devoted to the dramaturgy of D.S.Merezhkovskij, one of the prominent artists and thinkers of the "silver age", in the context of art and conceptual pursuits of his contemporaries. All plays, scripts, published in the West, and also 6 drama works, being brought out for the first time are reviewed here. We introduced here the writer's ideological views and the most characteristic features of his gift as a dramatist and thinker. The place of dramaturgy in author's heritage is defined here as the only genre in which he had been working all his life and the relation between plays and other sides of his creative work are being traced. Also we have investigated here Merezhkovskij's methods of work with historical sources, world and Russian writings.

Key words: dramaturgy, script, religious idea, mystery.