автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Типология мифопоэтических мотивов в произведенияхФ.М. Достоевского («Хозяйка», «Идиот», «Преступление и наказание», «Подросток»)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Типология мифопоэтических мотивов в произведенияхФ.М. Достоевского («Хозяйка», «Идиот», «Преступление и наказание», «Подросток»)"

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ їм. 1.1. МЕЧНИКОВА л \7 На правах рукопису

ХОЛОДОВ ОЛЕКСІЙ БОРИСОВИЧ

ГИПОЛОГІЯ МІФОПОЕТИЧНИХ МОТИВІВ У ТВОРАХ

.... Ф. м. достоєвського

сХАЗЯЙКА», «ІДІОТ», «ЗЛОЧИН І КАРА», «ПІДЛІТОК»)

Спеціальність 10.01.0І- Російська література

Автореферат

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Одеса -1996

Дисертацією в рукопис

Робота виконара в Одеському державному університеті ім. 1.1. Мечникова

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Шляхова Нонна Михайлівна

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Маєвська Тетяна Петрівна

,ч кандидат філологічних наук, доцент

Силант'єва Валентина Іванівна

Провідна організація - Дніпропетровський державний університет

Захист відбудеться _ 1996 р. на засіданні

спеціалізованої вченої ради KV5.01.11 для захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук в Одеському державному універститеті (270058, Одеса, Французький бульвар, 24/26)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Одеського державного університету

Автореферат розіслано і- 1996 року

Вчений секретар У >>

спеціалізовано! вченої ради Пашковська Н. Ф.

сюжет твору, він часто втягує за собою інші, традиційно узгоджувані з ним мотиви і може моделювати весь сюжет твору, викликаючи у читача передчуття звичного розвитку дії.

Багаторазово використовуючись для передачі повторюваних відношень, міфопоетичний мотив пщдаеться формалізації, що призводить його «до переходу із сфери змісту в умовну сферу коду» (Ю. Лотман) і значно розширює його семіотичну значимість.

Будучи запозиченим із архаїчної культури, міфопоетичний мотив до певної міри раціоналізується і піддається літературній обробці. Переходячи із твору в твір, він набуває нових значень, подекуди за рахунок часткової втрати первісного значення. Він асоціюється уже з новими сюжетами, виявляється закріпленим за новими, добре відомими образами. Зрештою, він запозичується митцем з новим, «модернізованим» семантичним комплексом. Процес коннотаційного розширення семантики міфопоепічного твору при його функціонуванні в художній літературі можна назвати повторною міфологізацією мотиву.

Вивчення міфопоетичного мотиву можна розподілити на три етапи:

- поділ того чи іншого сюжету на мінімальні предикативні одиниці і наступне виділення із них мотивів, які створюють сюжетне ядро;

- семантичний аналіз кожного із окремих мотивів, що дозволяє реконструювати його найбільш архаїчну інваріантну форму і визначити його архетипний зміст;

- об’єднання отриманих інваріантних мотивів в нову конструкцію, котра і складатиме метасюжет аналізованого тексту.

У другому розділі - «Хазяйка»: мотив иисходження в підземне царство і його функція» - вивчаються міфопоетичні мотиви, які стали сюжетною основою ранньої повісті Достоєвського. Ця повість, залишившись незрозумілою і не прийнятою сучасниками письменника, і сьогодні є одним із найменш вивчених його творів.

Центральною подією повісті, яка організовує її сюжет, є переїзд Ординова на нову квартиру. Дія повісті відбувається восени, коли наближається щорічний спад активності сонця і завмирання природи. Ординов в традиційний для всіх міфологій час заходу сонця - час, коли досягає свого апогею протуїстойння сил світла і темряви, космосу і хаосу, а всьому, що відбувається, надається відтінок ірреального і фантастичного, - в приходській церкві зустрічає старого Мурина і Катерину.

Будинок, куди переїздить Ординов, є особливим, відокремленим від останнього простору топосом. Він розташований на околоиці, дорога до нього пролягає через темні брудні вулиці, заплутані вузькі провулки. Підкреслюється вузькість воріт, котрі ведуть у його двір.

Вузьким був і вхід в пекло, а ворога завжди сприймалисб як межа між двома світами. В будинку «почорнілі стіни», а чорний колір -традиційний колір смерті. Щоб потрапити до будинку, потрібно пройти «по гнилым, трясучим доскам, лежавшим в луже». Калюжа/вода -символ хаосу, житло нечистої сили - в образі річки чи озера завжди присутня в потойбічному світі. Гнилі дошки, по яких йде Ординов, заміняють міст, а всякий перехід моста рівнозначний переходу із одного світу в інший. Нарешті, повну завершеність образу будинку створюють його мешканці, на кожному з яких лежить тінь смерті. (За традиційними уявленнями, будинок і його мешканці тотожні один одному).

Образ Іллі Мурина, котрому протистоїть герой повісті, можна вважати етапним для Достоєвського. Саме з його появою тема зустрічі героя із потойбічними силами, будучи ледь окресленою в «Двійнику», тут отримує повне звучання. Він відкриває ряд «бісівських» образів, котрі досить часто зустрічаються в творах Достоєвського.

Образ Катерини - дружини і, можливо, дочки Мурина - надзвичайно складний і полісемантичний. Катерина може сприйматися як художнє втілення душі російського народу, а вся повість може бути прочитана як алегорична оповідь про долю сучасної Достоєвському інтелігенції, яка прагне поєднатися з рідною «землею, однак не наділеною для цього достатніми силами. А. Л. Бем охарактеризував образ Катерини як «художнє узагальнення внутрішнього конфлікту в душі Ординова». Завдяки прозорій ремінісценції із «Фауста» Гете, в повісті встановлюється тринарний зв’язок: Гретхен - Богоматір -Катерина, де також присутній четвертий елемент - мати-земля. Відомо, що в поетичному світі Достоєвського ототожнені образи Богоматері, юродивої і матері-землі. Так відкривається міфологічне значення образу Катерини.

Вищеподані спостереження дозволяють зробити висновок про те, що в основі центральної події повісті лежить архетипний мотив сходження героя в пекло: переступаючи поріг дому Мурина, Ординов потрапляє в царство смерті. Так сюжет твору Достоєвського виявляється пов’язаним з одним з найбільш розповсюджених міфологічних сюжетів - розповіддю про відвідування героєм загробного світу, його двобою з силами хаосу і повернення в світ живих разом із звільненою нареченою. Звільнення Катерини із полону хтонічних сил і складає ритуальне завдання, котре лежить на Орди-нові. З цим міфопоетичним комплексом пов'язаний і найдавніший мотив жертвоприношення хтонічної істоти: Мурин повинен бути вбитим, щоб відбулось одруження Ординова і Катерини. Не є випадковим ім’я передбачуваної жертви: в народних обрядових піснях «Ілля» персоніфікує родючість. Часто він замінявся «козлом», якого приноси-

а

Актуальність теми. Ю. Лотман уже давно і слушно зауважив: «ми є свідками неухильного зростання зацікавленості міфологічними, казковими і - ширше - архаїчними елементами у сучасній культурі». Дослідження генезису, значення, функцій і механізмів зв'язку «бродячих» мотивів у авторському тексті веде до проникнення в міфопоетичний підтекст літературного твору, пояснює різноманітні проблеми літературних запозичень і новаторства та наближає до глибинного усвідомлення художнього тексту.

У вітчизняній і зарубіжній науці багато і детально вивчались різноманітні аспекти творчості Ф. Достоєвського: соціально-побутові, психологічні, філософські, морально-етичні. Однак нерідко опускали одну із головних особливостей його творчості: в основі філософської системи Достоевського лежать переосмислені ним християнські догмати, а сам Достоевський - письменник з надзвичайно есха-тологізованим і міфопоетизованим світосприйманням. Вивчення поетики, сюжетів, образної системи його творів без залучення найшир-шого матеріалу християнської і світової міфології, фольклорних і апокрифічних джерел все ж не може привести до значних досягнень.

Отже, спробуємо відкрити ще один рівень творів Достоєвського

- міфологічний. Один із шляхів проникнення в цей надзвичайно багатий шар його текстів лежить через вивчення міфопоетичних мотивів.

До міфологічних і ритуальних моделей, котрі характерні для творів Достоєвського, вже зверталась вітчизняна наука. Так, М. Бахгін, чия наукова спадщина уже багато років залишається вершиною достоєвськознавства, в книзі «Проблеми поетики Достоєвського» детально висвітив окрему проблему ритуального висміювання і «переодягнення» в романах письменника, пов'язавши ці карнавальні мотиви із сміховою народно-поетичною культурою, котра бере свій початок в традиційних міфологічних уявлень, В. М. Топоров доходить висновку, що «романи Достоєвського аналогічні з міфопоетичними текстами».

Винятково важливими для вивчення міфологізмів у творах Достоєвського є праці В. С. Вєтловської «Достоевский и поэтический мир Древней Руси», «Символика чисел в «Братьях Карамазовых», «Творчество Достоевского в свете литературных и фольклорных параллелей», «Строительная жертва». Висновок дослідниці про те, що в художній структурі романів Достоєвського за першим, конкретним планом і особами оповіді постають, завдяки організованим, цілеспрямованим асоціаціям, інші плани і інші особи, має основоположне значення.

Мета і завдання дослідження. Основною метою є типологічне вивчення і класифікація міфопоетичних мотивів, котрі переходять з одного твору Достоєвського в іншій і надають надзвичайної

З

монолітності його творчості.

Згідно з основною метою визначаються конкретні завдання:

- дати найбільш повну історію терміна «мотив» і, встановивши типологічні особливості і характерні риси мотиву, котрі відрізняють його від інших літературознавчих категорій, внести деякі уточнення у визначення мотиву в системі міфопоетики та окреслити шляхи вивчення його функціональних особливостей;

- подати сюжети аналізованих творів Достоєвського у вигляді комплексів найпростіших оповідних одиниць і, виділивши із НИХ ОСНОВНІ, тобто ті, котрі мають першорядне значення для сюжетної конструкції, встановити їх інваріантну, міфопоетичну форму;

- визначнім ідейно-художні функції міфопоетичних мотивів у творах Достоєвського;

- розглянути співвідношення соціально-побутового, філософського і міфологічного рівнів текстів Достоєвського.

Предметом дослідження стали повість «Хазяйка», «ідіот», «Злочин і кара» та «Підліток», оскільки саме ці твори дозволяють дослідити еволюцію деяких, найбільш типових для творчості Достоєвського міфопоетичних мотивів.

Методологічну основу дисертації склали праці М. М. Бахтіна,

В. С. Вєтловської, О. М. Веселовського, Ю. М. Лотмана, С. М. Меле-тинського, О. О. Потебні, В. Я. Проппа, В. М. Топорова, О. М. Фрей-денберг, К. Г. Юнга. В них найбільш повно подається історія вживання терміна «мотив», вивчається проблема міфопоетичних джерел художньої творчості і досліджується міфологічний підтекст творів Достоєвського.

Метод дослідження являє собою поєднання міфопоетичного і структурно-типологічного методів. Вибір методу мотивується тим, що робота передбачає: ,

1) дослідження міфопоетичного контексту;

2) вивчення подібності і відмінностей структурних компонентів

авторських текстів Достоєвського. . . .

Новизна дослідження. Дана робота є спробою вивчення міфопоетичного мотиву як літературознавчої категорії, в ній розглянуті особливості його еволюціонування в літературі, розроблена методика вивчення його генези і функціональної ролі в художньому тексті; подана класифікація міфопоетичних мотивів, наявних в прозі Достоєвського, досліджені окремі аспекти міфологічного рівня його творів, визначені деякі традиційні для Достоєвського прийоми сюже-тоскладання і реконструйовані ритуально-міфологічні моделі в його текстах.

Практичне значення роботи. Основні результати і висновки дисертації поглиблюють загальні уявлення про структуру, функції,

еволюцію міфопоетичних мотивів в літературі і тому мають загальнотеоретичне значення.

В роботі аналізуються програмні твори Ф. М. Достоєвського, що може мати практичну цінність для вчителів-словесників середніх шкіл.

Матеріал дисертації може бути використаний при читанні загальних курсів теорії літератури (розділи: сюжет, мотив), з історії літератури (розділ про Ф. М. Достоєвського) і може стати основою для розробки спецкурсу «Міфопоетичний підтекст романів Достоєвського».

Апробація роботи. Основні положення дисертації були викладені автором у доповідях на міжнародних наукових конференціях «Духовність середньовічної Європи: Схід - Захід» (Одеса, 1994), «Проблеми психології часу» (Одеса, 1995), на третіх Волковських читаннях (Одеса, 1993).

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, п'яти розділів і висновків.

Перший розділ - «Мотив в системі міфопоетики: існуючі визначення і можливості аналізу» - є спробою створення теоретичної основи для наступного вивчення деяких архетипних мотивів і зв'язків між ними в сюжетах Достоєвського. Вона присвячена питанням історії появи і функціонування літературознавчої категорії мотиву, виявлення його основних типологічних рис, уточненню окремих принципів і закономірностей існування мотиву. Тут розробляється методика дослідження семантики і генези мотиву в міфопоетичному контексті літературного твору, окреслюються шляхи вивчення мотиву як елементарного структурного компонента міфологічного метасюжету і як семіотичної одиниці, котра використовується для формальної передачі архетипного змісту.

Будучи вперше використаним в якості літературознавчої категорії у Гете, термін «мотив» був введений в лексику досліджень поетики вітчизняним вченим О. М. Веселовським. Він сформулював визначення цього поняття, яке стало класичним: мотив - це найпростіша оповідна одиниця, котра образно відповідає «на різні запити первісного розуму чи побутового спостереження», Мотив у системі Веселовського - це складовий елемент сюжету, а сюжет - це тема, «в якій снуються різні положенгія-мотиви».

Як і будь-яке яскраве явище в науці, деякі висновки Веселовського піддались переосмисленню. В. Я. Пропп заперечував ідею неподільності мотиву, а Г. М. Поспєлов розглядав мотив як одиницю фабули, а не сюжету. В подальшому поняття мотиву поступово втрачає первісну конкретність, значення його розширюється і наближається до такої загальної категорії, як тема творчості митця. Термін «мотив» починає використовуватись для позначення комплексу почуттів і пере-

живань поета.

Час підтвердив більшість із висновків О. М. Веселовського: у сучасному вітчизняному і зарубіжному літературознавстві намітилась посилена увага до творчої спадщини вченого. Д. Дирай і А. Ковач підкреслюють значення, обгрунтованої Веселовським теорії мотиву і сюжету для розвитку літературознавства. Ю. Лотман вводить концепсцію мотиву, розроблену в «Поетиці сюжетів», в контекст сучасної науки. А. Р. Волков, спираючись на дослідження Веселовського в галузі літературних запозичень і впливів, вивчає проблему традиційних «бродячих» сюжетів, «вічних» образів і мотивів.

Воістину вдруге народжується класична теорія мотиву в праці Б. М. Путилова «Мотив як сюжетнотворчий елемент». Вже сама назва статті свідчить про те, що вчений повністю приймає запропоноване академіком Веселовським трактування цієї категорії. Б. Путилов досить точно визначає роль мотиву в генезі і метаморфозах сюжету, вказує на семіотичний характер мотиву і говорить про його моделюючу функцію.

Ю. Лотман розуміє мотиви «як предикати, віднесені в системі культури в цілому чи в певній групі текстів до даної теми».

С. М. Мелетинський називає мотивом певний мікросюжет, «котрий включає предикат, агенса, пацієнса, і несе більшпленш самостійний і глибинний смисл».

У реферованій праці мотив розглядається в його традиційному класичному значенні структурного компонента сюжету і як один із видів міфологем, архаїчних елементів в художьому творі.

Вченими давно була відзначена можливість зведення більшості літературних сюжетів до обмеженої кількісно інваріантних сюжетних схем, комплексу міфопоетичних мотивів. О. Веселовський у свій час ставив перед собою питання: «чи не обмежується поетична творчість певними формулами, стійкими мотивами..?» Дослідженнями в галузі міфопоетичних моделей у сучасних авторських текстах займались Ю. Лотман, С. Мелетинський, В. М. Топоров. При вивченні міфопоетичних мотивів у творчості Достоєвського продуктивним може бути зверйення до праць К. Юнга і його теорії архетипів колективного неусвідомлюваного. Для Юнга «праобраз, чи архетип, є фігура -будь-то демона, людини чи події, котра повторюється протягом історії всюди, де вільно діє творча фантазія. Архетипи - це мотиви, що «зустрічаються практично по всій землі як складові елементи міфів».

Зароджуючись в архаїчній свідомісті, міфопоетичний мотив проходить довгий шлях через міф і фольклор і, потрапляючи в літературний твір, не лише формує його сюжет, але й одночасно міфологізує його.

Міфопоетичний мотив, як правило, зустрічається в комплексі з іншими мотивами. Тому, вступаючи в якості структурного елемента в

і чекає визволення, що його повинен їй принести її наречений - князь Мишкін.

Основні сюжетні вузли роману можуть бути представлені у вигляді архетипних мотивів зникнення, «ліквідації недостачі», поєдинку і жертвоприношення, що пропонує традиційний хід сюжету. Після викрадення Настасії Пилипівни у першій частині роману дії Мишкіна спрямовані на те, щоб врятувати героїню, звільнити її із полону біса Рогожина. Характерно, що Лебедев, чий образ карнавалізує багато епізодів і сцен роману, грає чарівного помічника, виконуючи і деякі з функцій цього казкового персонажа, ^ін повідомляє князю, де перебуває його наречена, допомагає туди перебратися і надає йому свій дім. Повторюється один із казкових ходів: «Герой доставляється або привозиться на місце перебування предмета пошуку» (В. Пропп). Все це відбувається водночас з традиційними діями іншого персонажа -антагоніста-шкідника Рогожина, який намагається перешкодити героєві і навіть убити його. Нарешті, князь повертає свою наречену і вже повинно відбутися їхнє весілля, але повторюється ситуація початку оповіді - наречена знову виявляється викраденою. Той факт, що вона сама кидається до Рогожина, пояснюється тим, що Настасія Пилипівна уже давно одержима дияволом і не владна над собою. Князь знову вирушає на її пошуки, але на цей раз приходить надто пізно.

У четвертому розділі - «Злочин і кара»: міфологема жертвоприношення в системі ініціаційних мотивів» - вивчаються значення і функції найдавнішого мотиву жертвоприношення у романі «Злочин і кара», а також міфологічний метасюжет і той комплекс міфопоетичних мотивів, який ліг в основу філософсько-етичного конфлікту твору.

Видозмінений мотив жертвоприношення можна виявити в теорії Раскольникова. У ній «нерозумна, безглузда, нікчемна» старенька розглядається як «будівельна жертва», що приноситься в ім’я ста, тисячі «добрих справ і починань». Разом з Альоною Іванівною у жертву «безобразной мечте» Раскольникова приноситься юродива, лаг'щна, невинна, як дитина, Лизавета, чий образ пов'язаний з міфологічною фігурою «матері всього живого» (на це вказує той факт, що Лизавета «щохвилини була вагітна»), її зв'язок з дитиною підкреслюється в сцені її вбивства. Так Раскольников своїм злочином повторює найдавніший ритуал жертвоприношення виродка, дитини і старого.

Сюжет роману «Злочин і кара» може бути представлений у вигляді комплексу мотивів вигнання, безумства і хвороби, тимчасової смерті, навчання у мудрого старця і воскресіння. Всі ці мотиви є ритуальними і лежать в основі обряду ініціації. Сюжетна ситуація

роману, кожна дія героя наділені глибоким архетипним значенням і відтворюють найдавнішу ритуальну модель одного із найбільш значних! фунд аментальних обрядів архаїчного суспільства.

Центральним мотивом ініціації був мотив тимчасової смерті: передовсім неофіт повинен був відвідати царство мертвих. На шляху до будинку Альони Іванівни Раскольников порівнює себе з тим, хто йде на страту, а смерть старенької ототожнює з власною смертю. Характерно, що іноді при посвяченні неофіти «повинні були переступити через людину, забризкану кров'ю» (В. Пропп). Цим пояснюється ритуальне значення злочину Раскольникова: баба-процентниця - це двійник-заступник Родіона, який повинен бути принесений в жертву, щоб відбулося посвячення героя, його тимчасова смерть і воскресіння.

Обряд посвячення супроводжувався муками, хворобами і тимчасовим безумством неофіта. Раскольников важко хворий. Його хворобливий, близький до безумства стан неодноразово підкреслюється багатьма персонажами роману.

Як правило, ті, кого посвячували, проходили навчання «хитрій науці» у мудрого старця. Мотив навчання у мудрого старця - наскрізний мотив у творчості Достоєвського. На перший погляд, у романі «Злочин і кара» нема цього сивого старого. Але деякі деталі в описі другої зустрічі Порфирія і Раскольникова дозволяють стверджувати, що на міфологічному рівні Порфирій Петрович виконує функції старого хранителя таїн буття, який відкриває їх герою і кличе його на подвиг спокутування, смирення і послуху.

Іноді при посвяченні від неофіта вимагалося прожити кілька років в особливому «чоловічому будинку». Ініціація і перебування в такому місці далеко від людей являють собою один комплекс. У «чоловічий будинок», де живуть злочинці, потрапляє після вироку суду і Раскольников.

Останній етап обряду ініціації - воскресіння того, кого посвячують, його нове народження. Після цього неофіт повертався у свою общину і одержував право на вступ до шлюбу. Мотив воскресіння -центральний мотив в структурі сюжету «Злочину і кари». Всі події роману, що вирізняється винятковою цілісністю і стрункістю композиції, ведуть до головного таїнства, яке здійснюється на останніх сторінках, - до духовного відродження Раскольникова і його єднання з Софією - Божественною мудрістю і матір’ю-землею. Цей мотив у Достоєвського зв'язаний з образами-символами дитини і плинної води, що цілком відповідає міфопоетичній традиції.

Використання в романі ініціаційних мотивів, очевидно, обумовлено загальною проблематикою твору: історія духовного росту молодої людини, її шукань, падіння і відродження передбачають звернення до ритуалу посвячення. Якщо в основі сюжету роману «Злочин і

кара» лежить комплекс ініціаційних мотивів, доповнений мотивами жертвоприношення і «крові, що переслідує і мстить», то архетипну модель філософсько-етичного конфлікту твору слід шукати у міфі про героя-богоборця і есхатологічному міфі про кінець світу, причому якщо перший міф співвідноситься з етичною проблемою злочину, то міф про всесвітню катастрофу, про «страшну, нечувану і небачену моровицю» - з проблемою кари. Сповнені високого трагізму і монументальності есхатологічні мотиви і образи надають глибокого драматизму етичному конфліктові роману, а сама оповідь виявляється спрямованою у вічність і наділена семантикою пророцтва.

У пятому розділі - «Підліток»: незавершений комплекс мїфологем» - сюжет історії «перших кроків на життєвому поприщі» Аркадія Долгорукого представлений у вигляді трьох комплексів архе-типних мотивів, що дозволило визначити зв'язуючі центри подій роману «Підліток» і спростувати усталену в літературознавстві думку про недосконалість сюжетно-композиційної форми цього твору. Був одержаний висновок про те, що «Підліток» - це не творча невдача, повна «розтягнутостей» і погано поєднаних епізодів, а творчий експеримент, «перехідний» роман від творів з достатньо простою сюжетною схемою до виключно складної сюжетної конструкції «Братів Кара-мазових».

Перший із виділених комплексів був умовно названий комплексом Телемаха. У його основі лежить найдавніший архетипний мотив пошуку батька сином. Аналіз міфопоетичного підтексту першої частини роману привів до висновку про те, що її метасюжет будувався за тією ж схемою, що міфологічні оповіді про пошуки батька сином чи брата братом. Його фундамент складають міфопоетичні мотиви пошуку батька сином, їх поєдинку і примирення. Ці мотиви не одержують повного завершення в першій частині роману. В ході всієї оповіді Аркадій буде відкривати для себе Версилова, що дозволяє вважати мотив пошуку батька сином одним із центральних мотивів роману. Мотив поєдинку буде заміщений мотивом суперництва через жінку. Мотив врятування батька сином, який належить до тієї ж міфологічної моделі, визначає розв’язку роману: у заключній сцені Аркадій відведе руку Версилова з револьвером у ній, відвертаючи самогубство батька. *

Другий комплекс одержав назву комплексу Горя-Нещастя, Один із головних мотивів цього комплексу - мотив зустрічі героя зі своїм двійником-долею. Тема подвійності - одна із лейтмотивних тем у творчості Достоєвського. У романі «Підліток» кілька персонажів можуть вважатися двійниками Аркадія Долгорукого, але найбільш яскравою і традиційною фігурою двійника героя постає Ламберт, який ще з часів навчання в пансіоні Тушара був для Долгорукого втіленням

злих, ворожих сил. Він знову з’явився в житті юнака в той самий момент, коли в душі героя порушилася рівновага між добром і злом.

Зіставлення деяких місць роману з «Повістю про Горе-Нещастя»

- анонімним твором XVII віку, образи і мотиви якого неодноразово зустрічаються в російській класичній літературі, - вказує на відому спільність сюжетних ситуацій роману «Підліток» і «Повісті...». Так, наприклад, двійник молодця Горе-Нещастя вперше постає перед ним в той самий момент, коли герой вирішує покінчити з життям, і фактично рятує його від самогубства. Цій ситуації абсолютно тотожна і ситуація появи Ламберта: він виступає на сцену в той момент, коли Підліток вирішує замерзнути, і, можливо, коли б не появився він, Аркадію удався б його задум. Очевидно, що такий збіг не може бути простою випадковістю. Аркадій, як і молодець із «Повісті...», зустрічається зі своїм двійником тоді, коли він опиняється на межі життя і смерті. За міфопоетичним уявленням, саме в цей момент і відбувається зустріч зі своєю долею. Так Ламберт, подібно Горю-Неицастю, стає персонофікацією долі героя, його «злого талану». Не бажаючи підкоритися Ламберту, Аркадій виявляє спротив і тим силам, які стоять за ним. Так одержує розвиток мотив протистояння долі, який, набуваючи традиційних форм гри, організує сюжет другої частини роману. *•

Фатум чи доля у романі також виявляються у наймовірній - навіть для Достоєвського - кількості випадковостей, часом трагічних, які були витлумачені дослідниками творчості письменника як художній гандж, як спроба зв’язати в єдину фабулу важкопоєднувані епізоди. Не було завважено, що роман «Підліток» звернений до древньої традиції, що бере початок у міфі і творчості давньогрецьких трагіків. Як і «Едіп-цар», роман «Підліток» - це «трагедія долі». Він може бути прочитаний як історія героя, що пробує протистояти долі, яка насміялася над ним вже і тим, що зробила його народження «випадковим» і незаконним. У цьому зв’язку надзвичайно семантичне таке часте вживання у романі слів-індексів «доля», «фатум», «судьба». Історія протистояння долі у романі не одержує традиційного завершення: герой не стає жертвою потойбічних «фатумних» сил і йому вдається відвернути «катастрофу» - смерть батька.

Третій комплекс архетипних мотивів належить більше до філософсько-морального, ніж до міфологічного рівня роману. Він утворений Біблійними мотивами гріхопадіння та пізнання добра і зла і умовно позначений як комлекс гріхопадіння і пізнання.

За задумом Достоєвського, роман «Підліток» повинен був стати історією пізнання Аркадієм добра і зла. Віхами на шляху Аркадія до пізнання стають численні розмови з Версиловим, зустріч з його «законним» батьком Макаром Долгоруким. Однак за Біблійною

ли в жертву для надання землі животворної сили.

Однак Достоєвський - самобутній: архетипна модель в повісті порушується мотивом невиконання героєм ініціаційної ролі, що й визначає розв'язку твору: Катерина залишається під владою Мури-на, а Ординов назавжди втрачає свою суджену. Сили його покидають і він без супротиву скоряється долі.

Узгоджуючи традиційні міфологічні символи і картини реального петербурзького життя, Достоєвський створює оригінальний авторський образ пекла, яке постає захованим за стінами звичайного будинку міської околиці. Зображення міфологічного простору в повісті знаходиться у відповідності до принципу зображення фантастичного, котрий буде висловлений Достоєвським набагато пізніше у листі до Ю. Ф. Абаза.

Для кожної події повісті, кожної дії його героя характерний триразовий повтор, що має ритуальне коріння і творить циклічну замкненість часового континуума твору.

Особливе значення надається трьом снам Ординова, які повторюють один одного. У сні герой переноситься у міфічний час першопричин, де він стає учасником трьох основних Біблійних міфів, що перебуває у повній відповідності з традиційним законом актуалізації міфічного минулого через сновидіння або ритуал.

У третьому розділі - «Ідіот»: мотив передвесільного викрадення нареченої в інтерпретації ф. М. Достоєвського» - встановлено, що в романі «Ідіот», як і в повісті «Хазяйка», автором актуалізується архетипна модель, яка бере початок у міфах солярного циклу - міфі про викрадення Персефони Аїдом і міфі про сходження героя в пекло, поєдинок з інфернальними силами, звільнення нареченої і повернення у світ живих. Використовується характерний для Достоєвського прийом сюжетотворення - прийом порушення сюжетної традиції: сюжет будується із архетипних мотивів, але не одержує архетипного, традиційного для міфа завершення. «В «Ідіоті», як і в ранній повісті Достоєвського, герой не виконує своєї міфологічної функції» (Л. М. Лотман).

У романі тісно пов'язані соціальний і міфопоетичний рівні: хаос, що запанував у російському суспільстві, посилюється і поглиблюється зображенням хаосу міфологічного. З перших же сторінок опов'щі перед читачем надзвичайно рельєфно виступає безладність і хаотичність, а в міру розвитку дії роману вплив хаотичного начала буде посилюватися і набувати трагічного забарвлення. Достоєвським використовуються есхатологічні мотиви і символи, які наділяють конфлікт і сюжетну ситуацію роману значно більшим драматизмом порівняно з повістю «Хазяйка».

Апокаліптичні мотиви в романі одержують розвиток в пророку-

ваннях Лебедева і в спов'щі Іполита Терентьева (не випадковий вибір імені героя: християнський святий Іполит був автором есхатологічного твору «Про Христа і антихриста» (В. Сахаров). Це відбувається на дні народження князя Мишкіна. Події цього епізоду лежать в центрі оповіді другої, третьої і четвертої частин роману і розгортаються в особливому часовому проміжку - в ритуальному часі свята, що виділяється із буденної течеі життя. Тут панує карнавальне «світовідчуття всенародності» (М. М. Бахтін}. Промови виступаючих будуються за класичними канонами античних діалогічних жанрів, мають травестійно-пародійний характер, але в той же час виявляються повними прихованого трагізму, у них звучить лейтмотив тема пізньої творчості Достоєвського - есхатологічна тема посилення влади диявола над світом. Ця тема, ледь намічена в монолозі Лебедева, найбільш повно представлена в сповщі Іполита - символічному, генетично пов'язаному з Апокаліпсисом пророцтві про настання царства хаосу та інфернальних сил. Самі оратори аж надто «овнешнены» (М. Бахтін) і в кінці своїх виступів піддаються висміюванню і розвінчанню.

Дія роману «Ідіот», як і оповідей міфологічного типу, розвивається циклічно: од відлиги на початку першої частини, яка дарує короткочасне відродження силам життя, і приїзду князя Мишкіна в Петербург до його тимчасової смерті в припадкові епілепсії, що змінюється його воскресінням і переїздом у Павловськ. В останньому розділі сили смерті і руйнування беруть гору над силами життя, після чого знову відбувається повернення до позитивного начала: про це свідчить внутрішнє перетворення Євгена Павловича, його зближення з Вірою Лебедєвою і Колею І волгіним.

Мотивом, який моделює подї роману, можна вважати мотив передвесільного викрадення нареченої хгонічним демоном, який традиційно реалізувався в образах дракона, чарівника, ворожого царя і т. д. Це один із найбільш архаїчних мотивів, який бере початок в обрвдах календарного циклу. Він лежить в основі міфа про Персе-фону. із міфології він переходить у фольклор, у сюжет чарівної казки, де виконує роль .зав’язки дії: після зникнення нареченої казковий герой відправляється на її пошуки - приступає до «ліквідації недостачі» (В. Я. Пропп). Класичний приклад такого розвитку сюжету в літературі - «Руслан і Людмила» О. С. Пушкіна.

Релікти цієї форми побудови сюжету можна виявити і в романі «Ідіот». Тут функції хтонічного демона виконує Парфен Рогожин -«найбільш страшна особа, втілення хаосу і небуття» (О. Блок). Саме він і викрадає, а потім умертвляє наречену героя - Настасію Пилипівну Барашкову. Міфопоетичне значення образу Настасії Пилипівни, як і Катерини у повісті «Хазяйка», слід шукати в архетипній фігурі землі -«матері всього сущого», яка опинилася під владою інфернальних сил

радицією шлях до пізнання пролягає через спокусу і злочин проти акону, даного Богом. Відповідність цій моделі неважко виявити у юмані «Підліток»: історія пізнання Аркадієм добра і зла - це історія іого «сорому і ганьби», яку він сам називає падінням. Долгорукий, як Раскольников, іде до пізнання добра і зла через падіння і злочин. Те, цо злочини цих двох героїв абсолютно різні, ніскільки не змінює ірхетипної моделі гріхопадіння-пізнання. Злочин тут розуміється як необхідний етап на шляху до пізнання добра і зла.

V «Висновках» підбиваються загальні підсумки дослідження.

Розроблена методика вивчення міфопоетичного мотиву була застосована до текстів Достоєвського. Внаслідок цього:

- Було встановлено, що розвиток сюжетної дії у письменника відбувається, принаймні, на трьох рівнях: соціально-побутовому, психологічному, міфологічному. Ритуальні і міфопоетичні мотиви в творах Достоєвського міфологізують сюжет і створюють своєрідний міфопоетичний підтекст. Ці мотиви, зв'язуючи авторський текст з міфом і ритуалом, тобто з джерелом поетичної творчості, надають універсальності одиничному, на перший погляд, випадковому фактові дійсності, підносять особисту долю до долі людства, а трагедію героя

- до вселенських масштабів.

- З’ясувалося, що використання Достоєвським міфопоетичних мотивів не є результатом якогось свідомого запозичення, за винятком тих випадків, коли мова йде про фольклорні і Біблійні паралелі. Для письменника органічна стійка прихильність до архетипних і міфопоетичних моделей на інтуїтивному рівні.

- Міфопоетичні мотиви, які повторюються в сюжетах Достоєвського, занходять стійкі форми відповідностей в соціально-побутовому плані творів: традиційною формою мотиву поєдинку стала сцена обіду чи застільної бесіди; мотив сходження в пекло заміщається хворобою, безумством героя, його тюремним ув'язненням, сном, маренням, з зустріччю з інфернальним двійником-трикстером. Так виявляються ув’язаними міфологічний і соціально-побутовий рівні текстів.

Зміст дисертації відбито в публікаціях:

1. Образ дьявола в романе Ф. М. Достоевского «Братья Карамазовы»: традиции и новаторство// Материалы областной научной конференции «Третьи Волковские чтения». -Одесса, 1993.

2. Мифологическая модель времени в повести Ф. М. Достоевского «Хозяйка» // Материалы международной конференции «Проблемы психологии времени». -Одесса, 1995.

3. Ритуальные мотивы в романе Ф. М. Достоевского «Преступление и наказание» //історико-літературний журнал. -Одеса, 1995. -Вип. 1.-С. 42-54.

Аннотация

Холодов А. Б. Типология мифопоэтических мотивов в произведениях Достоевского/«Хозяйка», «Идиот», «Преступление и наказание», «Подросток»/.Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических Йаук rto специальности 10.01.02. -Русская лиетратура, Одес-ский^ГОсударственный университет им. И. И. Мечникова, Одесса, 1996.

В работе предпринято типологическое изучение мифопоэтических мотивов как структурных компонентов сюжетов произведений Ф. М. Достоевского. Определены идейно-художественные функции мифопоэти-ческйх мотивов и рассмотрено соотношение социально-бытового, философского й мифологического уровней текстов Достоевского. Предпринят семантический анализ и классификация наиболее часто встречающихся модаюв^йсих, как’моТивы нисхождения в подземное царство, встреч с демоническим ДвЬйником, поединка с хтоническим существом, мотивы изгнаНЙ^, п6й£яса отца сыном, воскресенья, а также агональные мотивы. Был изучен характерный для Достоевского прием сюжетосложения -прием нарушения сюжетной традиции. В работе рассматривались и некоторые теоритические вопросы: была дана история термина «мотив», выявлены его типологические^.особенности и характерные черты, внесены некоторые уточненю^в опредалние мотива в системе мифопоэтики и намечены пути его изучения. ' '

Ключов! слова: м!ф, м'к)>опоетика, модель, структура, метасюжет, семантика, м1фологема, ритуал, архетип. г

. ... Summary ' , .

HolodoyA.-Mythopoetic motifs in the works of Dostoevsky /«The landlady», «Idiot», «Crime and punishment», «The raw youth»/.

Theses for Degree of the Candidate of Phitoliogy. Specialaty 10.01.02 -Russian Ijteratiire. “

OdeSsaStateUnivereity, Odessa, 1996.

The object of the dissertation is mythopoetic motifs and patterns as structural components in the plots of Dostoevsky’s novels. The dissertation consists of five chapters. The first chapter covers some theoretical questions such as meaning of the term «motif» in the Russian literary criticism, the existing theories of the mythopoetic motifs and patterns in modern literature and the relation between literature and preliterary such as ritual, myth and folk tale. The research is based on the works of Veseiovsky, Jung, Eliade, Bakhtin, Lotman, Freudenberg, Frye, Chase, Meletinsky, Toporov.

Next four chapters consist of the semantical analysis and classification of the mythopoetic motifs in «Landlady», «idiot», «Crime and punishment» and «The raw youth»,'by Dostoevsky. Some of the mythopoetic motifs and symbols which1 can be most frequently seen in the works of Dostoevsky are studied and classified in these chapters. Such motifs are the motifs of the descent into hell, encounter with a demonic double, combat with a chtonic creature, entile, quest for father, resurrection, motifs of agon or contest. Some of Dostoevsky's literary techniques are also studied in these chapters.