автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Участь рабочей молодежи в процессах самоуправления в Украине (опыт и уроки 80-х годов)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Участь рабочей молодежи в процессах самоуправления в Украине (опыт и уроки 80-х годов)"

, КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

НЕКРАСОВА Оксана Валентинівна

УЧАСТЬ РОБИЛИЧОЇ. МОЛОДІ В ПРОЦЕСАХ САМОВРНДШЬШ В УКРАЇНІ (досаід та уроки ЬО-х років)

Спеціальність 07.00,01 - історія громадських

рухів і політичнії* паргій

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук

Київ - 1993

Диовргація виконана на кафедрі Історії Київського політехнічного інституту

Науковий керівник - кандидат історичних наук, профеоор

■ ■ КОВАЛЬСЬКИЙ Борио Павлович

Офіційні опонзнти - доктор історичних наук, профаоор .

ГОРДІЄНКО Леонід Митрофанович

- кандидат історичних неук ,

Єрмаков Іван Гнатович

Провідав установа - Київський інженерно-будівельний іноїиїзї .

Захист їідбудаїься " 2і/" Х993 р. о годині

на 38СІД8НИІ спеціалізоваиої ради К. 068.16.03 при Київському університеті іиені Тараса Шевченка за адресою: 252001, м.Київ, вул. Володішироька, 60, ауд. ЗЬ9.

8 диоерїаціею можна ознайомитися ь науковій бібліотеці Київського університету /пул. Володииироька, 58/.

Автореферат розіслано "1993

Вчений секретер спеці вліаоввної -----

ради, кандидат історичних наук, доцент > ~’іванцова І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Численні складнощі, що переживше сьогодні українське суспільство, значною мірою сягають своїм корінням у минуле. Проголосив: : незалежність, ставши на шлях самостійного розвитку, народ України ще тривалий час Оуде відчувати дихання соціалістичного експерименту, долати догматичні підходи до розуміння соціальної дійсності, переборювати старі стереотипи, тим або іншим чином приміряти свої здобутки та невдачі не лише до світового досвіду, але й до того становища, у якому перебував зовсім недавно.

Серед загальновизн :их досягнень демократії чільне місце належить інституту самоврядування, можливостям колективів виробників, адміністративно-територіальних утворень, громадсько-політичних формувань, різних груп насг -ення реально вирішувати питання своєї киттєдіяльності власними силами. Ставилися ці проблеми і в колишньому соціалісти ілому сус 'льстві. А,.е попри всі-побажання та декларації, ьирішуь шся вони протягом десятиріч переважно формально, під впливом політичних та ідейно-пропагандистських чинників, властивих командно-адміністративній системі.

Демократизація суспільного киття, що розпочалася з середини 60-х років, виявила велетенську тяг-' народу до сг оврядної творчості, його політичну, соціально-психологічну схильність до самостійності. Саме в цей час поряд з . ходами, що лриймалися офіційними держазно-і^літичними владними структурами з метою запровадження правових засад розгортання самоврядування, розпочав стихійно поширюватися самодіяльний рух мас.

Хронологічні .рамки дослідження, охоплюють минуле десятиріччь, ідо обумовлюється цілим рядом чинників.

По-перше, на протязі даного десятиріччя і. .іишня кома”чно-адміністратизна система, вкрай вичерпавши свої можливості розвитку та стабілізації суспільного ниття, востаннє спробувала реанімувати себе, вдавшись до перебудови, демократизації, використання деяких новацій самоврядування народу як засобу оновлення соціалізму. •

По-друге, це був історичний період, особливо останні роки каззаного десятиріччя, коли розпочалася реалізація одвічного потягу народу України до неь^лежності і самостійності, за. .а-

дання підвалин самоврядування рі:зних рівнів, яке поступово набирає силу сьогодні. ■

Нарешті, вступивши у період свого пост-соціалістичного розвитку, суверенна Україна має ле лише подолати залишки колишньої тоталітарної сістеми, але й розумно скористатися тими позитивними елементами самоврядної діяльності людей, які проростали в ті часи.

Досліджуваний період умовно можна поділити на два підпері-оди, межа між якими - середина ЬО-х років, коли розпочалися: процеси перебудови суспільно-політичного життя, ініційовані і запроваджувані партійно-державним:! структурами.

Перша і друга половини ЬО-х років досить істотно відрізняються одна від одно' , адже з початком перебудовчих процесів більш реальними стали можливості для запровадження самоврядних засад в діяльності Рад, громадсько-політичних формувань, для розгортання плюралізму у сфер і ідейно-політичного життя.

Порівняі ш означених підперіодів набуває великого значення для історичної науки, оскільки це допоможе реально оцінити здобутки народу Уіфаїни кінця ЬО-х років, коли, були започатковані ті процеси, ідо увінчалися проголошенням незалежної України. З огляду на такий розвиток історичних подій верхню межу досліджуваного в дисертації періоду можна обумовити подіями середини 1991 року.

Виходячи з окресленої в дисертації проблеми, особливий інтерес має аналіз питань суб"ектності самоврядної діяльності, зокрема з"ясування характерних рис робітничої молоді, як однієї з багато исельних та соціально активних демографічних груп суспільства, що повинна посідати істотне місце серед суб"єктів самоврядування різних рівнів.

Вибір саме робітничої молоді як об"акта дослідження обумовлений наступними міркуваннями:

- молодь складала у досліджуваний період більше третини усіх зайнятих у промисловості, на будівництві, у агропромисловому комплексі, на тианспорті. Отже, розвиток самоврядування в су пільстбі значною мірою залежав від того, яке місце в ньому посідає молоде покоління;

■ - молоді робітникч відігравали і відіграють особливу роль у молодіжному середовищі, оскільки їх положення як частини робі'

з

ничого класу - головної виробничої та соціально-політичної сили - в кінцевому рахунку забезпечує реальну можливість здійснення глибоких перетворень суспільного життя України;

- робітничій молоді 60-х рокІЕ був притаманний ряд особливостей, який заслуговує на пильну увагу. Це було чайбільїг грамотне та професіонально підготовлене покоління молодих робітників, яке заслуговувало й на відповідне ставлення до своїх творчих можливостей у сфері самоврядної діяльності;

- на середовище робітничої молоді згубно впливали порядки

командно-адміністративної системи, що призводило до поширення серед цієї соціально-демографічної групи розчарування, аполітичності, утриманських настроїв тощо. .

Зважаючи на все це, безпосереднім предметом дослідження цисертант обрав досвід 80-х років, пов"язаний з становленням елє ентів самоврядування в українському суспільств' та участю у цих процесах робітничої молоді У даній роботі головним є історичний підхід до аналізу окресленої проблеми, з використанням результатів її дослідження представні’ :ами філософської, соціологічної, політологічної, правознавчої і, зрозуміло, історичної думк: , чим обумовлюється і коло вигченої дисертантом літератури. '

Міра вивченості проблеми. ЬО-ті роки характеризувалися не дише якісними змінамг у практиці становлення самоврядних засад у житті суспільства, але й сплеском дослідницького інтересу до питань самоврядування. .

Цілий ряд монографій був присвячений теоретичному аналізу зутності самоврядування, розкриттю співвідношення самоврядування і управління, самоврядування і демократії, г~>ото з'ясуванню загальносоціологічних питань проблеми. (Серед авторів мокьа назвати В.Г.Афанасєв? А.К.Белих, А.П.Бутенка, І.П.Ільїнського, [.ПоПрігожина, Ю.І.Скуратова, Л.М.Суворова та інш.). Проте серед цих праць велику частку складали ті дослідження, які відо-зраяали ідейно-політичні настанови партійно-державного керівництва, що не могло не вплинути на висновки та узагальнення, які з них містилися. Не дивно, що у світлі нових історичних фактів га подій висновки деяких вчє-нх про глибину розвитку СОЦІП"іонічного самоврядування народу виявились набагато-перебільшеними.

І все ж, окрема частина означених праць вносила певний доробок у розвиток теорії сучасного суспільства.

Слід виділити волику групу робіт, де зосереджується увага на аналізі практичних питань становлення самоврядування на різних рівнях та в р'■'номанітних ланках політичної системи радянського суспільства 60-х р. їх автори розглядали численні аспекти функціонування існуючих форм самоврядування (О.О.ВалуР ький, Л.М.Гордієнко, Б.А.Гаєвський» В.М.Іванов, В.Ф.Іванова, В.М.Ко-рзльський, В.І.Кушерець, М.Г.Сирцов, Б.М.Топорнін, А.І.Щиглик та інш.), зверталися до досвіду його становлення як в Україні, так і у деяких європейських країнах, що належали на той час до соціалістичних (6.І.Колюшин, Н.Пашич, З.Танко та інш.). Відрізняючись використанням багатого Фактичного матеріалу, цим працям однак не діставало критичною підходу, аналізу причин низького коефіцієнту корисної дії запроваджуваних форм самоврядування, а то і їх провалів, з чого, на додаток, мало виносилося уроків для "онструктивного розвитку самоврядних процесів.

Суспільствознавцями опрацювався ряд суттєвих положень теорії і практики соціальної активності особи (С.А.Онуфріев, В.С.Бариков, З.А.Батурін, О.С.Капто, В.А.Смірнов, І.П.Смірнов, А.Д.Тихомиров, Ф.А.Федорова та інш.) у тому числі і соціальної активності молоді, зокрема формування її активної життєвої позиції*. Великий обсяі ліюратури був присвячений проблемам ви-

* Алексеева В.Г. формирование трудовой активности рабочей молодежи. - М., 1985; Блажнов Е.А. Зрелость сознания; о форми-рованиг политической культуры молодежи. - М., 1987; Блинов Н., Ожегов Ю., Шереги Ф. Политическая культура и молодежь. - М., 19Ь2; Клюев А.В. Политическая активность и формирование гармонично развитой, общественно активной лимности. - Л., 1987; Ма-риненко Э.П. Трудовая активность молод^чси - важный фактор социально-экономического развития страны. - М., 1987; Пути повышения социальной активности молодежи в условиях ускорения социаль ио~экономического развития советского общества. - М., 1987 та :'Ш.

ь •

ховання робітничої молоді, залучення її до життя трудового колективу, суспільства в цілому. Варто зазначити, що у таких працях теж використовувався широкий фактичний матеріал, який відображав конкретний досвід державних органів, партійних іа громадських органіг'цій пов"язаний з намаганнями включити робітничу молодь у громадсько-політичне та економічне життя суспільства ..Однак знову ж тали численна кількість таких лраць страждала замовчуванням реальних проблем, прикрашанням справжнього стану справ. До того ж вони часто-густо відставали від стрімкого ходу подій, ідо спостерігався у житті суспільства, особливо другої половини ЬО-х років.

У зв"язку з цим не"їхідно виділити в окрему групу праці соціологів, базовані на результатах численних соціологічних досліджень, інтерес до яких значно зріс у другій половині ЬО-х років. Саме ці праці, хоч і викон’^али певне соціальне замовлення, однак давали більш-менш реалістичну, оцінку наслідків іД(...но-виховної роботи партійних організацій, розкривали об"ек^ тизну картину соціального обличи- молоді, у тому числі робітничої, України (І.В.Бестуйіев-Лада, В.В.Бовкун, І.М.Ільїнський,

0.І.Вишняк, М.М.Чурилов, С.О.Макеєв, Є.І. уїменко, 0.Шаповалов та інш.).

Окр.лі аспекти розглядуваної цроб..зми дістали гоє відображення у ряді дисертаційних робіт (див.: В.В.Аніщук, 0.0.Ва-луйсьг'й, Л.М.Гордієнко, В.А.Довбиш, В \.Кондратюк, Н.В.Каба-ченко, Б.П.Курашвілі* О.Л.Скидін, М.В.Томенко, К/.Ф.Юркевич та інш.). У цих дослі женнях аналізуються проблеми становлення

* Воспитательный потенциал трудового коллектива / К.К.Грищенко, Н.Я.Сакада, А.А.Ручка и др. - К., 1990; Гордієнко Л.М. Роль трудового колективу у вихованні молоді. - .{., І9ь5; г'ро-моз А.В., Кузий О.С. Неформалы: кто есть кто? - М., 1990; Идеологическая работа, опыт, проблеми (редкол: Л.М.Кравчук (рук.) и да» - К., І98І-І985. - Г -п. 1-5; Молодежный жилой комплекс-опыт, проблемы, перспективы. - М., 1987; Мироненко R.I.- Виховання ідейної зрілості, політичної активності молоді.- - K*,IS82* Павлов B.C. Социально-классовая преемственность и Боепитание молодых рабочих. - М.,1984; Пищулин Н.П. Профсоюзы и комсомол* -М.,1986; Танцюра В.И. Идейно-политическое воспитание молод-жИ (из опыта работы Компартии Украины),- - Харьков# 1967} Циоух 3*1. В авангарді молоді республіки.- - К*,- 1966,- та інш.

самоврядних засад у діяльності виробничих ко-ективів, самоврядування та виробничі активності молодих робітників, розвитку політичної активності робітничої молоді на сучасно?;;/ етапі, розгортання політичного плюралізму в Укпаїні, вивчається історичний досвід соціалі юї активності та учас і робітничої молоді у діяльності трудових колективів, місцевих Рад народних депутатів та різноманітних громадських організацій.

Оцінюючи ступінь вивченості даної проблеми в цілому, слід зазначив, що незважаючи на зростання в останні роки обсягу літератури, питання самоврядування і соціальної активності мас, у тому числі робітничої молоді як суб"екта ямоврядної діяль-.ості у межах виробничого колективу та політичної самодіяльності, все ж досліджуються вченими диференційовано, з точки зору окремих галузей суспільного знання. Як наслідок, проблема у її цілісному вигляді, з урахуванням досвіду 60-х років в Україні поки залишається поза увагою вчених, особливо істориків,, Крім того, недостатньо розпрацьовакими вважаються й такі вузлові питання цієї проблеми, як оцінка досвіду та з'ясування уроків самоврядування народу у ьО-ті роки в Україні, участі робітничої молоді у виробничому самоврядуванні та її самоорганізуючої творчості у політичному нитті, особливо з урахуванням кардинальних змін, що стали відбуватися у кезалєкній українській державі.

і завдання дослідження. Враховуючи актуальність розглядуваної прі леми, .. наукове і практичне значення, спиравчисі на досягнення попередніх дослідників та зважаючи на недостатній рівеї— її розрсбленос’.: з позицій :ових вимог, дисертант поставив перед собою мету: критично проаналізувати досвід участі робітничої молоді у становленні елементів самоврядування в Україні у 60-ті роки, о"яс; ати та висвітлити основні тенденції та найхарактерніші особливості, що знайти прояв у даному процесі, сприбувати винести з цього деякі історичні уроки і зробити практичні рекомендації. “•

У .ідповідності до цієї мети дослідження дисертант прагнув розв"язати наступні завдання: ■

- розглянути загал.лі теогетичні міркування щодо сутності, основних форм та ключових критеріїв самоврядування, спираючись на вивчення певного досвіду запровадження елементів самоврядування у суспільствах різного типу - визначити соціальний зміст

та рівні розгортання цього явища;

- простежити та оцінити процеси становлення елементів самоврядування в українському суспільстві 60-х років, тим самим показати загальне тло, на якому робилися спроби залучення робітничої молоді до самоврядної діяльності;

- з"ясувати питання проблеми суб"єкт>-ності самоврядування, розкрити характерні риси соціального обличчя робітничої молоді як потенційного суб"єкта самоврядної діяльності;

- проаналізувати ословкі форми участі робітничої молоді у самоврядуванні на виробництві, у діяльності самоврядних органів трудового колективу, визначити міру її впливу на розв"язаш. питань виробничої сфер!.,

- охарактеризувати ступінь включеності робітничої молоді

у самоврядні процеси громадсько-політичного життя, розкрити основні форми самоврядної політичної активності молодих робітників, з"ясувати їх роль у становленні нових засад самоврядування в Україні. '

Методологічною основою та теоретичними витоками дослідження стали положення про зростаючу роль особи, її відомості у соціальному прогресі, пр наростаюче значення практичної діяльності людини як головної продуктивної'сили суспільства, про самоврядування трудящих як найважливішої характеристики демократичності сучасного суспільства. Ці положення дістали своз обгрунтування у працях представників різноманітних шкіл (філософсько-соціологічної думки, у тог'у числі і в межах марксистської методології аналізу суспільного життя.

Джерельну базу дослідження склали нормативні документи, що регламентували у оО-ті роки різноманітні аспекті: життя суспільства, Було здійснено джерелознавчий аналіз документів ІШІ’С з питань економічної і політичної реформи, виховання молоді і залучення її до трудової та громадсько-політичної активності; у цьому зв"язку були розглянуті і проаналізовані рішення з"їздів КПРС та Компг тії України ЬО-х років, інших керівнії; органів союзного, республіканського та обласного рівнів. Для досліджуваної проблеми інтррес викликали й рішення керівних органів ВЛКСМ і ЛКСМ України з питань полігшого та трудового гаг :я молоді. Дисертант спирався на документи і матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України, ряду оОлас-

них, зокрема Луганського, державних архівів, на документальні та статистичні збірники, масову політичну літературу. У роботі зіроко представлені соціологічні дослідження, їх результати, здобуті вченими різннх наукових організацій та установ України, використані матері; їй наукових дискусій та обговорень з питань демократизації суспільства, розвитку плюралізму, переходу до ринкової економіки, а також періодична преса. Нарешті, іні рес викликали положення, що містяться у зарубіжних наукових виданнях, особливо з питань місцевого самоврядування, залучення рядових працівників до управління справами підцриємств в умовах ринкової економіки. .

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що в ньому на основі фактичного матеріалу, нових оцінок практики функціонування суспільства 60-х років, що випливають із загальновизнаних вимог до об"єктивн6го аналізу процесів життя, зроблена спроба переосмислити запроваджувані та пропаговані на той час ф рми самоврядування народу, довести, що намагання вмонтувати елементи самоврядування у командно-адміністративну систему були приречені на невдачу, оскільки об"єктивно неможливо розвинути самоврядність будь-яких окремих структур суспільства без подолання тих загальних організаційних та політичних засад, які їй в принципі протидіють.

Даний методологічний підхід визначає всі інші складові новизни дисертації, які виражені такими конкретними результатами;

- на основі аналізу представлених у вітчизняній та зарубіжній теоретичній думці підходів до розуміння самоврядності, врахуваїчя практики її запровадження в різних країнах світу підтверджено один.із головних критеріїв самоврядування, згідно якого об''єкт і суб"єкт уцравління тими або іншими сферами життєдіяльності мають повністю співпадати. -У роботі дістало дальше обгрунтування положення, що про дійсне самоврядування трудящих, або утворюваних ними колективних формувань можна говорити лише тоді, коли вони самостійно, власними силами та засобами, без будь-якого втручання із-зовні можуть вирішувати питання своєї

ж- ’тєдіяльності;

- з"ясовані і розкриті загальні соціальні* характеристики робітничої иолоді як істотного суб"єкта самоврядної діяльності, потенціалььі можливості якого не дістали потрібної

реалізації у межах командно-адміністративної системи;

- вперше формульована і обгрунтована загальна особливість проявів самоврядної діяльності робітничо: колоді, іцс складалася на тлі двох суперечливих процесів; намагань офіційних владних структур запровадити самоврядування за допомогою зусиль "зверху", у межах старої політичної системи, та розгортання неформальної самодіяльної творчості мас за ініціативою "знизу";

- здійснено критичний аналіз традиційних форм і методів надання трудовим колективам самоврядних пргв, виведені деякі позитивні уроки самоврядної діяльності робітничої молоді у сфері вирооництва (І-ііЛ, ПЇІІ.І тощо), ідо можуть бути корисними в умоЕах ринкової економіки;

- просте* .а динаміка розвитку політичної активності молоді БО-х років, критично оцінена участь молодих робітників у різних формах самоврядних політичних процесів, з"ясоваиі деякі тенденції розгортання їх діяльності а умовах плюралізму, ' відродаеккк робітничого руху, станозлеїшя мових незалежних самоврядних структур.

Теоретична і практична значущість дослідження ооумовлю- , ється тим, що сьогодні ще не створена остаточна концепція уп-разління та самоврядування в Україні, .іде пошук не лише органічного поєднання суб"ектів самоврядної діяльності різноманітних рівнів (представницької і виконавчої влади на місцях, трудових колективів, незалежних органів робітничого руху, громадсько-політичних організацій та угруповань, формувань різноманітних професіональних та соціально-демографічних верств населення) у межах правової держави, але й найбільш раціональної моделі управління підприємствами з різкими формами власності. Розв"язанкя таких проблем потребуо ретельного значення та з"ясузакля уроків нашого недалекого минулого, врахування як його негативного, так і використання позитивного досвіду. У цьому аідкокекні аналіз та результати дослідження участі робітничої молоді України ЬО-х років у самоврядній діяльності мають певне практичне значення. •

Висунуті в дисертації полонення та висновки можуть бути взяті до уваги при розробці державної колоді.чиюї політики, ви-

користані практична и працівниками, діяльні о ь яких пов"язана з розв'язанням питель життєдіяльності робітничої молоді, а танок у лекційній роботі з сучасних проблем історії України, з питань історії політичних партій та р"хів, політології.

Апробація дисертації. Основні положен. .і та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях та методологічних семінарах кафедри історії України Київського політехнічного інституту, н* наукових конференціях, зокрема, Республіканській науко' о-практичнім конференції "Сучасні політичні партії та рухи" (Донецьк, 1991 р.), Республіканській студентській науково-мето-дологічні:“: конференції "Історія деркавност України (проблеми вивчення у вузі)" (Київ, 1992 р.), та знайшли відображення у чотирьох публікаціях.

Структура дисертації. Поставлені дослідницькі завдання, логіка їх розв"язакня визначили структуру дисертаційної роботи. Вона складається із вегугу, п"ягн розділів, висновків та списку використаної літератури.

Голо--'ИЙ зміст дисертації

У вступі міститься никлад актуальності та міри розробленості теми дисертаційної праці, формулюються мета й завдання дослідження, розкриваються наукова новизна і практична значимість отриманих результатів.

У портом, розділ. "Теоретичні аспекти аналізу сутності та форм розвитку самоврядування в суспільстві" здійснений теоретичний аналіз самоь. іідування як успільного явища та наукової категорії, з"ясовано його спорідненість та істотну відмінність від понять "управління", "регулювання", "демократія" тощо; з урахуванням істс ічного досвіду налагодження самоврядних засад у житті суспільств різних типів формулюються основні критерії самоврядування.

Проведене дослідження дає 'лраво стверджувати, що різноманітні і .дходи до теорії та црактшш самоврядування можна систематизувати таким чином: ло-періле* розуміння'самоврядування як форми суспільних ВІДНОС..Н, ц'о утворюють можливості для трудящих управляти самостійно власнсю життєдіяльністю, здійснювати владу народу в масштабах всього суспільства і окремих його

. II

складових за допомогою самого народу. Такий підхід до ідеї самоврядування отримав поширення з соціалістичній думці, зокрема був представлений в марксистському ьенні; по-друге, підхід до самоврядування як до форми децентралізації управління, самоорганізації 'суспільног життя на локальному рівні, який дістав своє практичне втілення в різноманітних концепціях місцевого самоврядування; по-третє, сприйняття самоврядування як засобу підвищення ефективності діяльності виробничого колективу, як способу стимулювання зацікавленості працівників і посилення їх відповідальності за кінцеві результати. Цей, позначений прагматизмом, підхід знаходить своє втілення насамперед . сфері виробництва різних країн світу, особливо з рин лзсю економікою.

Зупиняючись на аналізі досзіду запровадження елементів самоврядування вицеозьачених типів, автор дійшов висновку, що основні положення соціалістичного підходу до самоврядування, я."" дістало своє обгрунтування у працях К.Маркса, ЗЛ.Леніна, не було позбавлене ряду суперечностей. Цьому підходові були подекуди притаманні логіка захисту авторитаризму, в^а в надзвичайну творчу силу центрі .ізованої влади і управління, обстоювання особливої ролі комуністичної партії в керівництві суспільством,' вимоги необхідності гомогенності колективного суб"екту (насамперед пролетаріату), революційного перетворення суспільства. Саме ця іманентно присутня у марксистсько-ленінському політичному вченні нитка авторитаризму була за радянських часів сприйнята як стовповий шлях соціалі- >у, що не дозволило втілитися V життя основному, радикально-демократичному ядру марксизму. Більш того, централізація влади, концентрація державного управління економічними процесами на практимі до-сягли абсурдних розмірів і призвели до формування тоталітарної системи, яка за своєю суттю суперечила ідеї самоврядності, народовладдя. -

З урахувалням Радянського досвіду, та досвіду країї. Східної Європи, де активізація уваги до проблем самоврядування була більш помітною н::х у Радянському Союзі, у дисертації обгрунтовується висно'ок про т**, що за уш • командно-адміністрат ного управління, притаманного цим країнам, доцільніше було б вести мову не про широкий розвиток самоврядування трудящих, а

лише лро часткове, здебільшого формальна становлення деяких засад цієї форми суспільних відноси*:. Тому невипадковим для дантх краї:-1 ст&"о зростання усвідомлензсті про необхідність псіпудіа розих можливостей і форм організації суспільного життя на засадах ринкових відносин, роззитку політичного плюралізм;/ і властивих їм форм демократії. ’

У розділі звертається увага на досвід використання елементів самоврядування у країнах з розвинуною ринковою економікою. На основі фактичного матеріалу, почерпнутого з іноземних джерел, азтор відзначає, що налагодження демократичної системи управління, запровадження принципів самоврядування на певному рівні іосооливо місцевому) має загальноцівілізаційшій ха-рактзр, про що зокрема свідчить підписана майте всіма західноєвропейськими країнами наприкінці ВО-х років "Європейська Хартія про місцеве самоврядування"'. Попри всі її недоліки і гіри-таманні. обмеження самодіяльності місцевих органів влади, що допускаються згідно зекону, можна констатувати, що в межах названої Хартії зроблена спроба налагодження цивілізованих відносив з суспільствах громадянського типу,, органічно ув"язати держакне управління і самоврядування в рамках правової держави.

досліджуючи ідеї та принципи участі .трудящих в управлінні окремий фірмами, виробничими колективами, .які знаходять сьогодні своє втілення у житті багатьох капіталістичних країн,* можна стверджувати, що така практика .запроваджується переважно з прагтичних міпкувань у межах досить поширених і:а Заході :кон-цепціЯ "співучасного управління", "контролю якості" .тошо..

Узагальнюючи досвід розвитку дігробнннаї ідемдадщжі'І, участі рядових працівників в управлінні <підщ»ивмсяв, 'Дисертант доводить, що цей досвід набуває особливого .значення >для .України, і''о також стала на шлях розвитку .ринкових .відносин. Істотною визначаються проблема не тільки подолання командно-адм іні стратив -кою тішу управління, але й розумного поєднання традицій колективізму, що склалися у гущі робітничого класу, з потребами змагальності, здорової конкуренції як важливих джерел та збуджуючих мотивів підвищення економічної ефективності виробництва

^ Дии.: ЕвропєЯскея Хартия о местном егмоуправлении. -Страсбург, 1990.

ринкового типу. В дисертації наголошується, цо завдання зростання економічної ефективності підприємств і розвиток всередині їх засад справжнього самоврядування завжди мім собою пов"язані і є ще одним джерелом економічного розвитку У:сраїни * її народу.

На підставі дослідження теоретичних питань самоврядування та вивчення основних форм його запровадаечня на різних рівнях суспільного життя у роботі робиться висновок, що самоврядування слід розуміти як систему самоорганізації життєдіяльності людей і їх колективів, де досягається спізг.адакням суб"«кту і о5"акту 'управління, реальна можливість для’трудящих реалізувати своє право на власну самодіяльність. Такий підхід до визначення основного критерію самоЕрядуБлння доззоляс долати НЄЕИ-прагдано спрощене та заідеологізоване трактування його сутності, що було притаманне для соціалістичної теорії і практики 70-х - пєрілої половини &0-х років, більш предметно оцінити розвиток процесів самоврядування в Україні, участі в них робітничої молоді.

Другий розділ "Основні напрямки становлення самоврядування б Україні ЬО-х років" присвячено аналізу головних тенденцій розвитку процесів самоврядування, з"ясуванню того загального тла, на якому робилися спроби залучення робітничої молоді до самоврядної діяльності.

.На основі ноиого прочитання численних партійних і державних документів, аналізу архівних матеріалів з позицій сьогодення в дисертації розкривається зміст намагань колишніх владних структур суспільства запровадити самоврядні засади, демократизувати політичне життя, які автор розцінює як своєрідний регламентований процес "дарування свободи" "зверху", що мав розвиватися у межах існуючої на той час політичної системи соціалізму за заздалегідь ідеологічно і практично спланованими організаційними формами. ■

У роботі обгрунтовуються такі узагальнення.

І. Попри всі численні політико-пропагандистські намагання зобразити кількісні показники прздетааництвн труюящих в органах управління (депутатство, членство у різних комісіях: Рад, .участв у керівництві громадсько-політичних організацій, добровільних формувань тощо) як доказ розвитку самоврядування народу їх не можна вважати переконливим свідченням реального ста-

ну розвитку самоврядної демократії в умовах панування в Україні командно-адміністративної системи. Представництво трудящих п різноманітних керівних органах носило суто формальний характер, мало впливало на остаточне прийняття рішень з миттєво важливих питань.

2. Поширювані у досліджувгиий період і змальовувані владними структурами як ознаки соціалістичного самоврядування •іроду такі форми безпосередньої демократії, як всенародні обговорення проектів найважливіших партійних і державних документів, участь у вибора,. до органів влади тощо використовувалися здебільшого у пропагандистських цілях. Всенародні обговорення можна у кращому випадку кваліфікувати не як вирішальне слово мас у прийнятті ріп- нь, а лише як дорадчу функцію народу в управлінні. Вибори ж до Рад носили суто формальний характер, були "виборами без вибору". Ці та інші форми безпосередньої демократії на протязі більшої половини ЬО-х років були ширмою для прикриттг практики фактичного відчуження мас від управління справами суспільства.

3. З огляду на основний критерій самоврядування, малоплід-ною залишалася участь трудящих в управлінні виробничою сферою. Збори або конференції трудових колективів, ради трудових колективів, постійно діючі виробничі наради, ради ні./ково- технічних товариств та інші гроі. .дсь.л органи у переважній більшості залишалися формальними утвореннями, функції яких скоріше зводилися до роз"яснювальної роботи,.ніж до співвирішення разом з адміністрацією стратегічних питань життєдіяльності виробничих колективів. Прийняті Закони "Про трудові колективи..." (1983 рД "Про державне підприємство..." (1967 р.) дещо модифікували форми виробничої демократії, але істотно не вплинули на розвиток самоврядних засад діяльності трудових колективів. Централізована форма управління економікою, відсутність справжніх госпрозрахункових відносин, диктат з боку міністерств та відомств були головними перепонами становленню самоврядування у межах трудових колективів.

Автор доходить висновку, що практика запровадження деяких нових форм самоврядної діяльності, посилення уваги парт Недержавного керівництва до проблем самоврядування у другій половині ьО-х І-ІКІВ свідчили лише ро чергову спробу ідейно-полі-

тичного забарвлення старої командно-адміністративної систек: , що дискредитувала себе. В країні, попри всі намагання перебу-довчогс характеру, не були створені потрібні економічне, політичні, правові, "ухорчі та соціально-психологічні засади для розвитку справжнього самоврядування.

На тлі намагань запровадити самоврядування на' іду за ініціативою керівних органів, тобто "зверху", за допомогою надання трудящим певних можливбстей для розвитку самодіяльності в рамках традиційних господарських, політичних і суспільних структур, що являли собою косметичну операцію в межах старої соціальної якості, багатообіцяючим і принципово новим став процес розгортання наприкінці 60-х років самоврядної діяльності мас за ініціативою "знизу". Розпочався процес народження принципово нових форм і напрямків демократії, становлення якісно нового типу активності мас, які не були позбавлені й вад де руктивного характеру. ■

В рамках цього процесу в роботі розглядається: становлення реального політичного плюралізму, який можна охарактеризувати як процес переходу від атомізації ( зорення великої кількості нечисельних і маловпливових партій) до системи чітко по-ляризовс :го плюралізму з лівою І ПраЕ 'З опозицією політичним центром; відродження робітничого руху в Україні, який поступово долає "страйковий догматизм", "абстрактну політичність", "вузький економізм" ' переходить до легітимних дій; формування і діяльність страр-ових комітетів, незалежних профспілок тощо.

У розділі звертається увага на необхідність подолання протистояння двох процесі” розгортання самоврядування, які продовжують ■ давати цро .себе взнаки в'умовах нової України. Сьогодні потрібен пошук взаємоузгодженості дій органів дер: івної влади незалежної України і самодіяльних політичних та робітничих формувань, конструктивне розз"язгння конфліктних питань. Найбільш бажаним є розвиток самоврядування на шляхах остаточного демонтування залишків помандно-адміністративної системи, перерозподілу повноважень центральних та місцевих органів влади, підтримка конструктивної самодіяльності народу при збереженні і зміцненні цілісної української державності.

У третьому розділі "Соціальне обличчя робітничої молоді 60-х років як суб"еята самоврядної діяльності" розглянуті ха-

рактерні риси покоління молодих робітників, що приходили на виробництво, з"яс.овані умови його повсякденного життя, загальний рівень готовності до самостійної діяльності, участі у самоврядній активності.

За об "активними показниками .молоде покоління робітників 60-х років кало найвищий за всі роки існування соціалістичного суспільства рівень загальної та професійної освіти, потенційні можливості стати повноцінним суб"еістом виробничого, громадсько-політичного та культурного життя. Робітнича молодь як суттєва скледсва частина молодого покоління взагалі і робітничого класу зокрема характеризувалася своїми специфічними ознаками, потребами і інтересами, соціально-психологічними рисами. Але насамперед їй була притаманна певна сукупність загально значущих рис робітничого класу, з усіма його життєвими орієнтаціями.

Б роботі на основі використання результатів соціологічних досліджень с.О-х років, які автор розцінює як важливе історичне дкерело, де зафіксована особлива інформація про стан соціально-пспхслогі’-іного почуття тих або інших груп молоді, зроблена спроба з"ясувати ті конкретні соціальні проблеми, які впливали на формування характеру робітничої колоді, їх здатність включитися у самоврядні процеси.

Здійснений аналіз дозволив дійти наступних узагальнень.

І» У досліджуваний період характерними були: невідповідність мій: загальною освітньо:::, професіональною підготовкою робітничої молоді та її матеріальний становидем; прагнення до самостійності, з одного беку, і економічна залежність від батьків, - з іншого боку; зростання соціально-політичної свідомості і неможливість самореалізації молоді в умозах жорсткого політичного контролю; залучення до структур управління і фактична неможливість реальнего впливу молоді на прийняття відповідальних рісень.

2. Як складоза частина робітничого класу і соціальної структури суспільства робітнича молодь мала свої специфічні проблеми та прагнення, які однак мало враховувалися номандно-ЕіДМІНІСТрлТКБНСіС системою, І^е призвело в кінцевому рахунку до значних деформацій в соціальному та духовному обличчі молодого покоління - соціального утриманства, споживацтва, пасивності

і чпатії, послаблення духовно-моральних орієнтирів.

3. Істотними залишалися соціальні проблеми робітничої молоді, неможливість розв"язати їх влась:...'.;і силами, що викликало у молодих виробничників незадоволення своїм становищем у суспільстві. Особливо давали про себе взнаки ставлення до робітничої молоді як до об"єкгу адміністрування та итучного збудження етнузіазму, позбавлення її реальних прав і можливостей відчути себе повноцінним су'"сктом самоврядної діяльності у сфері виробництва та політичного життя. .

Вивчені автором та наведені у дисертації архівні матер*ч-ли дозволили з"ясувати * 1пючу картину численних "негативних" явищ у свідомості і поведінці молоді, які за часів командно-адміністративної системи замовчувалися офіційними органами.

У розділі також робиться спроба проакалізув. лі процес зародження та розвитку "неформальних" об'єднань молоді, які стали ще однією ознакою її соціального обличчя у ЄО-і роки.

Проведене дослідження дозволяє зробити загальний висновок, що існуюча у 60-ті роки політика керівних органів держави по відношенню до молоді не носила конструктивного, системного характеру. Молоде покоління робітників, як і молодь взагалі, розглядалися переважно як об'єкт впливу, виховання, соціального управління. Утриманське ставлення владних структур до молоді, фактичне позбавлення і і можливості реально впливати на розв'язання різноманітних проблем суспільства і власного життя не сприяли перетворенню молодих робітників на повноцінний суб"ект управління, повноправних учасників самоврядної діяльності.

У четвертому зозділі ''Участь молоді України в самоврядуванні виробничого колективу" досліджуються основні форми і напрями спроб практичного залучення робітничої молоді д самоврядної діяльності трудових колективів.

Аналізуючи ці питання, автор звертає насамперед увагу на зміст і реальний досвід адаптації молодих робітників до виробничого життя, до роботи керівних органів трудового колективу, діяльності громадських срганізг ;ій, вважаючи, що від процесу опанування молоддю всіх аспектів життєдіяльності підприємства, усвідомлення свиго станс яца в колективі, цг”о та о0ов"язків значною мірою залежить її можливість стати повноцінним суб'єктом самоврядної активності.

У розділі з'ясовується роль і місце у розгортанні самоврядування поширених у ЬО-ті роки комсомольсько-молодіжних колективів, комсомольських будов, руху наставників, масової політичної та економічної освіти, інших традиційних форм залучення молоді до актк_.юї трудової та суспільної діяльності у межах виробничого колективу. Особлива увага звертається на численні суперечності, що тут існували.

Опираючись на факти і свідчення, обгрунтовується висновок, ЩО попри певний ПОЗИТИВНИЙ досвід допомоги з боку трудових колективів, їх керівних органів, ідо надавалася новачкам, все ж переважаючою була тенденція самоллинності адаптивного процесу, відсутність професіональної уваги до проблем молодого поповнення робітничого клс :у з боку адміністрації. Все це значною мірою позначалося на залученні молодих робітників до управління життям трудового колективу.

Зібрані автором і використані в дисертації факти дозволяють, наприклад, стверджувати про вкрай непропорційне представництво працюючої молоді у органах виробничого самоврядування, зокрема Радах трудових колективів. Не увінчалися успіхом і спроби залучити молодь до самоврядної діяльності о допомогою створення Рад молодих робітників, діяльності яких протидіяли як адміністрація, так і основні РІК. Єдиною формою можливого впливу молодих робітників на прийняття рішень залишалася участь у роботі зборів або конференцій виробничих колективів, але й тут вони займали пасивну позицію. Не могла робітнича молодь справити істотний вплив на прийняття управлінських рішень і через і. ;мсомольські або профспілкові організації, оскільки ці громадські формування самі перебували під командно-адміністративним тиском, були позбавлені реальних прав. Як наслідок, такий стан речей не тільки не сприяв формуванню управлінської активності молодих робітників, але скоріше сприяв їх відчуженню від самоврядної діяльності.

Обмеженими можливостями самоврядної діяльності користувалися молоді робітники через поширюваний у ЬО-ті роки рух КМК, і мсомольсько-молодікних бригад. Навіть при притаманності цьому рухові стимулюючого ефекту, молодіжні колективи, як засвідчують наведені у розділі матеріали, в умовах атмосфери команд-

но-адміністративної системи часто-густо перетворювалися на знаряддя тиску на молодих робітників. У переважній же більшості випадків такі колективи існували формально, швидко розпадалися, оскільки були "тягарем" для адміністрації підприємств.

Суперечливи.. характер мав досвід організації ударних комсомольських будов, шефства комсомолу над розвитком чугільно''' промисловості та б. цівництвом АЕО у 60-ті роки. Вивчення фактичного матеріалу дозволяє стверджувати, що саме тут найбільш виразно дали про себе взнаки, з одного боку, прагнення молоді до нового, до самостійності, її ініціатива та підприємливість, бажання проявити себе не лише у виробничому процесі, але й у справах управління, а з іншого, - споживацьке ставлення до молоді з боку державних і господарських органів управління, що використовували її енергію та запал для розв"язання політичних проблем, усунення прорахунків, "ла.ання дірок" у народному господ 'ЧСТВі. .

У розділі розкривається певний досі: .д організації та функ ціснування молодіжних житлових комплексів, центрів НТИ, що дістали поширення серед робітничої молоді у її. половині 60-х років. Наведені у дисертації факти свідчать, що це був один із погиивкг' прикладів, який показшз, що ’’міни у системі економічних відносин, перехід до ринкових форм господарює..лня відбивають перспективи для подолання адміністративного втручання у с^одіяльність молоді. Там, де молодь отримувала самостійність у своїй діяльності, працювала на засадах самофінансування, там вона зідчуьсіла переваги принципів самоврядування на зиробшщтві, активніше включалася в творчу прайса. Цей досвід іеобхідно. творчо використовувати в умовах незалежної України.

Автор доходить загального висновку, що попри пев”чх намагань партійно-державних органів залучити молодь до управл: :ня, на практиці молоді тзобітники були фактично вилучені з роботи самоврядних формувань на виробництві.

Дана категорія робітн. ків була подвійно віддалена від можливості активно впливати на розв"язання кардинальних питань грудового колективу. Завдяки такому становищу, переважна частина робітничої молоді не могла відчувати себе повноправним господарем на підприємстві. Щоб подолати такий стан речей, стати справжнім суб"ектом самоврядної діяльності потрібне було р^ду-

чє перевлаштування всієї системи виробничи/ відносин в суспільстві на демократкчнк.. засада;:.

У п"ятому розділі "Самоврядна діяльність робії.’ичої молоді України у сфері громадсько-політичного життя" аналізується політика активність робітничої мслод., розгорталася на тлі двох суперечливих процесів: намагань офіційних органів запровадити самоврядування па допомогою зусиль "зверху", у межах старої політичної системи, та розгортання неформальної самодіяльної т. ;рчості мас за ініціативою "знизу".

На основі аналізу документів керівних партійних органів щодо мол од. та її у час?/, у суспільно-політичному житті, автор і магався довести, що у досліджуваний період молодь залишалася об”сктом жорсткого впливу. Однією із суперечностей цього часу було те, що на словах нерідко проголошувалася необхідність зміцнення самостійності та самодіяльності молоді (особливо це стало помітним у другій половині ЬО-х років), але на ділі продовжувала діяти практика зайвої опіки та адміністрування нею, що не могло не лозначитися на молодіжному русі, його традиційних формальь*.х нормуваннях, насамперед комсомолу.

Розіфиваючи зміст дія) ьності лКСМ України, авте^ показує наростання кризового стану цієї монопольної серед молоді організації, падіння її автор.итзту серед молодих робітників (зменшення прошарку робітничої молоді серед членів комсомолу, залишення йою лав 'ез "зн;..тя і обліку", самоусунення від активної діяльності, зневага до рішень керівних органів, скорочення загат ої чисельності 1 теніз ЖСМ У раїни тощо). Звертається у-ага на те, що попри всі намагання демократизувати життя комсомолу у другій половині 80-х років, зневіра до нього наростала, що призвело до його остаточного розвалу.

Робітнича молодь була фактично позбавлена можливості активи» впливати на процеси політичного аи'. я іфаїни через участь у діяльності Рад усіх рівнів, партійних організацій та їх . з-рівних о'^анів, представництво у інших громадських організаціях. Дисертант доходить висновку, що незважаючи на жорстке планування (рознарядки) соц'ільного складу депутатського корпусу, керівних органів партійних та громадських організацій (на певну користь робітничого класу) молоді робітники однак не посідали того місця, яке б забезпечувало їм реальний вплив на ви-

рішення важливих політичних питань.

Поширений номенклатурний підхід до формування кадрового складу партійних і державних органів різного рівня міг гарантувати лише формальну участь робітничої молоді у суспільно-політичному нитті. За умов командно-адміністративної системи, коли діяльність усіх ланок політичної структури суспільства знаходилася під пресом бюрократичного управління, така формальна участь призводила до пасивності та політичної апатії молоді, до зневіри у можливість реально впливати на суспільно-політичні процеси. ,

Суттєві зміни у громадсько-політичній активності робітничої молоді відбулися наприкінці 80-х років. Якщо нап :атку та всередині досліджуваного десятиріччя її діяльність за своїм змістом та формаїли цілком вписувалася у трад"ційну для авторитарного суспільства формальну, планово-показну "громадсько-політичну активність", то нацрикінці вона стала набувати самоса т. /іного характеру, ро•ортатися та базуватися на значно оновлених мотивах, політичних орієнтаціях, що відповідали потребам демократизації суспільства,.розбудови суверенної України.

Позитивні тенденції розвитку самостійної політичної активності робітничої молоді значною мірою зумовлювалися відродженням демоіфатичних традицій робітничого руху, участю у страйковій боротьбі, зацікавленістю різноманітних нових політичних партій та рухів у посиленні свого впливу на працюючу молодь.

Перетворення у суспільно-політичному житті та політичній активності робітничої молоді у другій половині ( -х років автор умовно ділить "а три періоди. Перший (І965-ІЗЬ7 рр.) характеризується певним усвідомленням молодих людей необхідності поглиблення своїх політичних знань, подолання деяких стереотипів авторитарної свідомості. Другий період (1967 - початок 1989 рр.) був пов"язаний з поширенням самодіяльної політичної ’ тпсрчості. Для України характерним було легалізування національних та національно-демократичних рухів, які справили істотний вплив на зростаєш національної свідомості робітничої молоді» При цьому катастрофічно падав авторитет комсомолу, інших громадських лрганізаг^й, незважь .чи на спроби їх реанімувати за допомогою апаратних змін. Про всі ці процеси свідчать численні публікації у пресі, соціологічні дослідження,’ деякі

особисті спостережені'! дисертанта, що наведені у розділі.

■ Третій період (1989-1991 рр.) пов"язаний з кризою легі-тимності попередніх форм влади та офіційних громадсько-політичних організацій, з активною політизацтєю нових громадських формувань. Аналізуючи участь у цих процес х робітничої молоді, автор звертав увагу на ряд суперечливих явищ, що дали про себе взнаки у робітничому русі та діяльності новоутворених політичних формувань. Факти свідчать, що незважаючи ча те, що молоді робітники цриймали найактивнішу участь у страйках, їх представниитво у створених страйкомах виявлялося далеко не пропорційним. Не істотним у цей час виявився ' вплив робітниче молоді на діяльність нових політичних партій. Неготовою була робітнича молодь вести і. самостійну боотьбу за свої інтереси в нових політичних умовах, про що засвідчує її поразка на останніх виборах до Верховної Ради та до місцевих органів їлади України.

Зважаючи на вишеозначєні тенденції, автор доходить висновку, що у БО—і роки сутт того перетворення зазнали не просто форми прояву політичної активності робітничої молоді але й весь напрям її розвитку. Якщо у першій половині ЬО-х років ця активність здебільшого носила спокійний характер, підпорядковувалася потребам збереження підвалин існуючої командно-адміністративно" системи, то В кіі-.ці ЬО-х років у діях робітничої молоді помітними і,і’али тенденції руйнівного по відношенню до старої системи характеру, що заеновузалися на прагненні кардинал--но змінити як форми господарювання '^ак і всю систему суспільно-пс.іітичних підвалин життя України. .

У висновках підсумовуються основні ідеї дисертаційного дослідження, формулюють^. деякі уроки участі робітничої молоді Украг'и у самоврядній діяльності в різноманітних сферах .суспільного життя, .висуваються оіфемі практичні пропозиції.

Основні положення дисертації■були висвітлень у таких пуб лікаціях: .

1. Некрасова О.В. Деякі проблеми ста івлення самоврядувань.. на Україні в умовах розвитку політичного плюралізму // Український історичний журнал. - 1992. - № 2. - С. 74-80.

2. Некрасова О.В. Социальный выбор и проблема самоуцравле-ния (на примере политической жизни Украины) // Актуальные проб-

лслы политической-истории (Сборник стат. и выступл.) Ч. И. -Киев: КПИ, 1990. - С. 79-87.

3. Некрасова О.В. Развитие политического плюрализма на Украине и проблемы становления самоуправления народа // Политические и общественные движения в СССР. Теория, история, современность. Тезисы докл. Республ. науч.-практ. конф. ІУ секция. - Донецк, 1991. - С. 100-103.

4. Некрасова О.В. Сучасний робітничий рух в Україні: деякі тенденції і проблеми // Історія державності України: проблеми вивчення у вузі (Тези доповідей і виступів на Республ. студент, наук.-метод, к-.нф.'15-17 квітня 1992 р., м Київ). -Київ: КПІ, 1992. - С. І29-ІЗІ.

Підписано до друку иб вересня 1993 ".. Формат 60х84І/|б.

Друк. арк. 1,25. Тираж І%.0. Зам. 19*». ГНЖЦ ’’Інпрому України.