автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.03
диссертация на тему: Языковые инновации в украинской поэзии шестидесятников и членов Нью-Йоркской группы

Полный текст автореферата диссертации по теме "Языковые инновации в украинской поэзии шестидесятников и членов Нью-Йоркской группы"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ РГ6 ОД ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

1 З ШОИ 1995

На правах рукопису

СЮТА Галина Мирославівна

МОВНІ ІННОВАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ШІСТДЕСЯТНИКІВ ТА ЧЛЕНІВ НЬЮ-ЙОРКСЬКОЇ ГРУПИ

О

Спеціальність 10.02.0^. — українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ — 1995

Р-оботд-авдснанз -У відділі .стилістики І‘культури 'Мови Інституту української мови НАН України. .

Науковий керівник —

доктор філологічних наук, академік НЛН України РУСАНІВСЬКИИ В. М.

рфіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

ГОРОДЕНСЬКА К. Г„

кандидат філологічних кауь. Д10ИСІЄН-

КО А. к.

Провідна організація —

кафедра сучасної української мови Київського національного університету ім. Тараса Шевченка ,

Захист відбудеться » червня 1995 року о———год. па

засіданні спеціалізованої ради (шифр Д.016.28.01) для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при, Інституті мовознавства їм. О. О. Потебні НАН України (252001, Київ-1, вул. Грушевського) 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.

Автореферат розіслано «————-------------------1995 року.

Вчений секретар спеціалізованої ради, доктор філологічних наук, професор

Н. Г. ОЗЕРОВА

Мова української поезії 1960—1980-х років є живим і різнобічним відтворенням динаміки змін у літературній мові під впливом подій, процесів, що відбувалися уі сферах матеріальної і духовної культури. Своєрідність умов, що в них довелося жити і теорити поетам одного літературного покоління, але різних художніх спрямувань — вітчизняним та діаспорним, — спричинилася до формування різних світобачень та світовід-чуттів, що, природньо, визначило й специфічні ознаки їхньої мовотворчості. Саме життя, історія зумовили виникнення з одного — українського — кореня різних відгалужень поетичної мовотворчості, що засвідчують спільне й відмінне у мовній картині світу представників одного покоління. Зіставляючи творчість поетів-шістдесятіїиків та членів Нью-Йоркської групи, простежуємо активні стильові процеси, характерні для всієї українськомовної поезії, а також те своєрідне, що виникло під впливом мовного та культурного середовища, в якому здійснювалась творчість поетів діаспори, і

Концептуально важливою спільною ознакою аналізованих поетичних текстів є орієнтованість їх на співіснування, взаємодію традиційного і новаторського, індивідуального, функціонування і художня динаміка яких спричиняються до мовних інновацій на лексико-семантичному, структурно-граматичному, словотвірному та фонетичному рівнях.

З погляду традиції та новаторства у мовній творчості, у стилістичній системі певного часового відтинку вперше зіставляються тексти українських материкових та діаспорних поетів 1960—1980-х років. Мовно-образний світ аналізованої поезії досі вивчався не в повному обсязі. Поетична творчість віт-

'іисцянл.ч азторів -розглядалася'-- в 'українській .-'ліигвостіїлісти1 ці (В,- Русапівський, С. Єрмоленко, Л. Пустовіт, Л. Савченко,

І. Шапков:'ькш”і), тоді як творл членів Нью-Йоркської групи Б. Бойчука, Б. Рубчака, Ю. Тарпавського, 10. Коломпйця, П. Ки-лини взагалі не були предметом лінгвостилістичних досліджень в Україні (за винятком публікації А. Мойсієнка про поезію Е. Андієвської). Тим часом творчість названих авторів становить складову єдиного національного мовно-літературного процесу, «моЕію-образного простору української менталпіо'-ті» (В. Русапівський) і засвідчує як збереження традиції, так і активні пошуки індивідуально-авторських засобів у розвитку мовно-виражальної поетичності системи української мови.

За матеріал дослідження правлять поетичні тексти шістдесятників та членів Нью-Йоркської групи. При цьому не надається переваги якому-небудь напрямку чи ідіостилю. Для аналізу залучено тексти зі збірок авторів різних періодів їхньої творчості,, матеріали українських періодичних видань та зарубіжних видань українською мовою. .

Актуальність теми визначається як власне' стилістичним підходом до механізму лексико-семантичного та формально-структурного оновлення слова в досліджуваних текстах, так і культурологічним значенням зіставного аналізу, а також відсутністю монографічного дослідження з цієї проблеми. Цінність роботи полягає в розширенні джерельної бази української поетично'і мови 60—80-х років XX століття — залученні «реабілітованої» материкової поезії та творів членів Нью-Йоркської групи.

Мета роботи полягає у виявленні закономірностей функціо нування та структурно-семантичного оновлення фольклорнш

2

елементів у аналізованих текстах, дослідженні лексико-семан-шчних та словотвірних тенденцій, що визначають поетичний стиль відповідної ідобн, характерних явищ паронімічної атракції, притаманних як мовотворчому процесові аналізованого пе-оіоду в цілому, так і авторським ідіолектам зокрема.

Для реалізації зазначеної мети передбачається розв’язання наступних завдань:

— введення в науковий обіг текстів «реабілітованої» поезії шістдесятників та членів Нью-йоркської групи;

— визначення загальних тенденцій та індивідуально-автор-ськпх трансформацій традиційно-поетичних образів та символів («внутрішніх» фольклоризмів);

— виявлення мовних інновацій на рівні народнопісенних структур та моделей («зовнішніх» фольклоризмів);

— дослідження продуктивності словотвірних моделей та характерних контекстуальних умов виникнення лексичних новотворів у поезії аналізованого періоду; 1

— встановлення різновидів паронімічних структур з погляду мовного механізму їх утворення та стилістичних функцій у тексті.

У дисертаційному дослідженні застосовано наступні методи: метод зіставного аналізу, конкретні методи виявлення лекснко-семаптичних, словотвірних та звукових інновацій, а також загальний метод лінгвостилістичного аналізу за мовними рівням«. Використовуючи порівняльно-зіставннй аналіз, спираючись на принцип історизму, ми враховували основні методологічні положення герменевтики, зокрема філософські погляди Мартіна Гайдеггера, деякі аспекти критичної теорії Герберта

З

Маркузе. ......V. ’ ■........ і * -' Г,7].

Наукова новизна дослідження полягає в залученні до аналіз/ поетичних текстів «реабілітованої» літератури, а також -зорів членів Нью-Йоркської групи, у виборі зіставпого ас-гекту дослідження мовних інновацій. Нетрадиційним є комплекс-."іпі (різнорівневии) підхід до виявлення новаторських явищ у і "етичній мові ЄО—80-х років XX століття.

Пр^Личне значення дослідження пов’язане з методикою г ігладаніїя історії та стилістики української літературної мо-1.1, завданнями лінгвістичного аналізу тексту. Розглянутий у г)ґоті і впорядкований у додатках «Словник мовних інновацій» ь.а: практичне значення для лексикографічної роботи — створеній словників мови письменників та словників поетичної мози.

На захист виносяться іак; положення:

!. Мовні інновації в українській поезії 1960—1980-х років і ія’зляються па тлі традиційно-поетичних засобів.

2. Поетнчіг. й глопк’ік сучасної української літературної мо* пм поповнюється за рахунок авторських неологізмів, утворених за продуктивними й оказіональними словотвірними моделями.

3. У зв’язку з активізацією звукового символізму в українській поезії 60—80-х років XX ст. урізноманітнюються структурні типи і стилістичні функції паронімів, що стає визначальною стильовою ознакою поетичної мови досліджуваного періоду.

4. Специфіка естетичного осмислення образного слова у

тгорах псетів-шістдесятників та членів Нью-Йоркської г.руни зумовлює певні відмінності у вияві інновацій на всіх мовних рівнях. . .

5. Спільні фольклорні та літературно-писемні традиції, характерні тенденції оновлення поетичного тексту дають підставу розглядати «географічно» розмежовану українську поезію одного покоління як єдиний мовотворчий процес.

Агг;:0(5ація, Основні положення роботи і результати дослідження обговорювались на Республіканській конференції «Василь Стефаїшк ; українська культура» (Івано-Франківськ, 1991); РеспуС'Тіч&лській науковій конференції «Стилістика XX століття: реабілітовані джерела» (Київ, 1992); Міжнародній науковій конференції «М. Рильський і світова культура з погляду сучс. -ності» (Київ, 1995); на засіданні відділу стилістикн та культури мови Інституту української мови НАН України (квітекь, 1995). Зміст дослідження викладено в публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків. До роботи додаються список скорочень досліджених джерел, список використаної літератури, Слсч-:;и:; мовних інновацій.

У вступі визначено стрижневі засади загальної теорії по-пічної мови (О. Потебня, Г. Винокур, Б. Ларін, В. Виноградов, \\. Ласло-Куцюк), що зумовили розгляд конкретних питань да-юго дослідження, зроблено огляд мовознавчих праць, присвяче-шх проблемам фольклоризмів (В. Русанівський, В. Ващенко, '. Єрмолепко, В. Чабаненко, Л. Пустовіг, Б. Рубчак, 3. Петеньо-

а), поетичних неологізмів (Г. Винокур, О. Смирницький, Ер. Хан-іра, М. Ласло-Куцюк), паронімічної атракції (В. Григор’єв, >. Вишняхова, А. Критенко, І. Качуровський). Також обгрунто-ується актуальність і новизна дослідження, визначається пред-ет, формулюється мета і завдання, розкривається зміст ключо-

них понять: «мовні інновації», «фольклоризми», «поетичні неоло-;ізми», «паронімічпа атракція».

Зміст роботи.

У першому розділі «Фольклорні джерела мовотворчості по-етів-шістдесятників та членів Нью-Йоркської групи» зауважуються, що звертання до усної народної творчості — виразна стильова ознака, що зближує поезію шістдесятників та їх літературних «близнюків» у діаспорі — членів Нью-Йоркської групи. Обгрунтовується вибір характерних мовно-структурних типів фольклоризмів, за якими простежуються «зовнішні» та «внутрішні» процеси освоєння уснопоетичних елементів. Розглянуто думки мовознавців щодо конкретних аспектів фольклорного мовлення: тавтологічних конструкцій (Ф. Міклошич, Ф. Буслаєв, О. Потебня, 3. Петеньова), суфіксальних утворень демінутивного типу (В. Виноградов, Б. Рубчак).

Простежено фольклорні рефлекси, що засвідчують кілька напрямків розвитку народнопісенних елементів у поезії аналізованого періоду. Вони входять до стилістичної системи поетичної мови:

а) прямо, без зміни семантики і усталеної форми;

б) оновлюючи семантичну структуру при збереженні традиційної форми;

в) змінюючи форму, що зумовлює виникнення нових відтінкіг

у плані змісту; '

г) стають відправним пунктом для створення фольклорно за барвлених засобів на основі традиційних структурних моделеі чи зіставно-асоціативних зв’язків («вторинний» фольклоризм -С. Єрмоленко),

Встановлено, що Для поетів-шістдесятників га членів Нью-Йоркської групи фольклоризми є не лише застиглими незмінними формами, але и матеріалом для подальших новаторських перетворень. Традиційні народнопісенні образи та структури виконують роль художніх універсалій, що наповнюються новим змістом, розширюють свою семантику, набувають ознак індивідуально-авторських словесних образів.

Показове щодо цього освоєння у досліджуваній поезії фольклорних структур та моделей типу тавтологічних сполучень, прикладкових конструкцій, утворень із суфіксами суб’єктивної оцінки.

За логіко-граматичним критерієм виділено наступні типи тавтологічних сполучень:

1. Субстантивні:

а) синонімічні (журба-зажура, путі-дорогн);

б) спільнокорепеві (крик крику, сонце-сонечко, грім у рпмині);

в) типу «двандва» (пиво-мед, мед-вино, щастя-доля).

2. Атрибутивні (сумна-пресумна, найсамотніша з-поміж са-

ют). ■

3. Дієслівні:

а) «дієслово 4-іменник»:

— «знахідний внутрішнього змісту» (з’яву явило, раду ра-щти, шумить шумовицю);

— «орудний тавтологічний» (виболюватись болем, косою під-;осити, журитись журбою, опечалений печаллю);

— інші відмінкові конструкції (цвіту у цвіті, з розлу-и розпукає);

г

б) «дієслово+дієслово» (ідуть-бредуть, живу-животію, заструпила-спекла, сміявся-заливався);

в) «ДІЄСЛОВО + прислівник» (жалить двожало, злютують люто, хмільно хмелиться).

4. Адвербіальні (з давніх-давен, білим-біло, пустольно-юло). •

Окремо виділено тавтологічні предикативні сполучення (від-мріялись мрії, воля волить, тужить туга, кричав крик).

У мовотворчості авторів аналізованого періоду виявлено типи оновлення тавтологічних уснопоетичних конструкцій на ле-ксико-семантичному та структурно-граматичному рівнях:

1) традиційна форма наповнюється новим лексичним змістом

(віршу віршить, гроші грошить, сам самую, дощі доіцевні, блукає блукалець); і

2) утворюються нові, невластиві для мови фольклору сполуки з кореневим повтором:

— тавтологічні порівняльні звороти («Він посивів, як сивий світ» (Калин.));

— багаточленні кореневі повтори («Я хочу спочатку початок почати» (Др.));

*— конструкції зі спільнокореневими членами, безпосередньо Граматично не зв’язаними між собою («давнє літо давніло»

(Він.)). ' ' '

ПростеЖенО функціонування в поетичній мові тппоьих для народнопісенної поетики прикладкових структур. Творчо освоюючи їх та наближаючи до системи сучасних стилістичних засобів, В. Стус, Л. Костенко, І. Драч, І. Калинець, Ю. Тарнавський В. Вовк та інші автори використовують прикладку як форму кон-

центрованого вираження метафоричної ознаки, що передбачає «прочитання» певних асоціативних змістів.

Велика кількість прикладкові« утворень, засвідчених у поезії аналізованого періоду, — це конкретно-чуттєві образи, в основі яких лежить порівняння, часткове зіставлення чи повне ототожнення людей, предметів, явищ чн подій (ніабля-дума, лю-дннонька-зірка, пустеля-душа, ковчеги-скирти, цитрипп-зорі). Окремий тип становлять прикладкозі структури, компоненти яких — конкретні характеристики зображуваного явища (синь-крига, ластівка-чорнявка, райдуга-барвниця, райдуга-доріжка, лнстя-сухозлтя).

За семантико-граматичиим критерієм виділено такі різновиди прикладкових утворень:

— стрижневий компонент — назва рослин і плодін, що означується прикладковим елементом (велетнї-дубп, колое-повень, яб-лукол'ібрид, іиоплемінники-дерева, квіти-перли);

— стрижневий компонент виражений іменником — назвою 'іварин, птахів, комах, додаткові характеристики яких актуалізуються субстантивним епітетом (кінь-мислитель, білочка-біжеп-ка, голуб-вокаліст, пустуни-джмелі);

— у ролі стрижневого слова виступає назва явигца природи,

оз.т.чураного прикладковим елементом — характерною рисою цього явища (ридай-ріка, вечір-мислнвець, пітер-голодранець, гори-хвилі, зорі-ювеліри, дим-сироватка);

— у ролі субстантивного епітета виступає деталь-характеристика людини. Серед прикладкових утворень цього типу виділено кілька семантичних варіантів: характеристика зовнішніх рис (кельнер-ворон, син-білочубчик); характеристика внутрішніх

рис (лицар-недогепа, хлопці-одчайдухи); вказівка на етнічну належність (цариця-німкеня, греки-веслярі, матіпка-гуцулка); вказівка на рід занять (скіфи-землеробн, велетень-художник, хлопці-гімназисти) тощо;

— стрнжневий компонент виражений іменником абстрактного значення, що конкретизується субстантивним означенням (дівич-чистота, сон-незбуда, даль-хитавиця, мороки-химери, розум-недотепа);

— семантичним центром прнкладкової структури виступає іменник мати (породілля-мати, зигзиця-мати);

— стрижневий елемент виражений іменником — .власного назвою (Любисток-бандурист, Олег-владика, Грицько-бригадир, світ-Україна, мученик-Чорнобиль).

Серед прикладкових структур виділено типи прямого наслідування традиційних фольклорних образів, які зберігають формально-зовнішню структуру, але в авторському контексті набувають нової семантики, ускладнюють внутрішній зміст («Ой ти смерте, дівице-бранко, дорого куплена» (Кил.); «Несучи /синьо-жовті прапори, /обережноІ, як синів-одинаків» (Тарн.)).

Дослідження продуктивних суфіксальних утворень дало змогу виділити найбільш характерні суфікси суб’єктивної оцінки, зокрема демінутиви -оньк- (-еньк-), -очк- (-ечк-), -к- (-ок-), -ець-, -ин-, -ат-, -ц- (-иц-), -чик-, -щик-.

Проаналізовано стилістичні функції, що їх виконують у конкретних поетичних текстах суфіксальні утворення суб’єктивно-оцінного характеру, зокрема пейоративи. .

У підрозділі «Семантичне оновлення традиційних народнопісенних образів» актуалізуються явища «внутрішнього» фольк-10

зизму досліджуваних поетичних текстів.

Йдеться про інновації, пов’язані з переосмисленням, розши-шям, оновленням традиційних фольклорних образів.

Простежено авторські трансформації таких усталених сим-іів — назв рослин, як калина, тополя, верба. Поряд із фольк-рно зумовленими, традиційно-поетичними вживаннями спосте-аємо новаторські їх значення, основним з яких :є співвіднесен-цих рослинних реалій з образом України, чогось рідного, изького («мене колисала калина / В краю калиновім» (Др.), [рийдуть з України церби і тополі» (Сим.)).

На прикладі значної кількості поетичних контекстів роз-

ядається істотне переосмислення характерного для наймнтсь-х та заробітчанських пісень образу чужина. У «табірній» езії В. Стуса, І. Світличного, М. Руденка, І. Гнатюка, М. Осад-го та частково у творах членів Нью-Йоркської групи відбу-ється метафорично-контекстуальне оновлення його семантики, зширення меж лексичної сполучуваності, встановлення нових нонімічних (чужина — Сибір, Мордовія, Колима, Соловки... — воля) та асоціативних зв’язків («Сибір — то край неволі» н.); «Мордовське небо... і колючий дріт» (Руд.)).

Аналіз мовно-образної системи української материкової та аспорної поезії 1960-х—1980-х років дає підстави для фор-ллювання ще однієї тенденції утворення мовних інновацій — :тивізації поетичних новотворів, дослідженню яких присвячено іугий розділ дисертації. У ньому подано загальні зауваження ю поетичні новотвори, погляди мовознавців на розрізнення

:азіоналізмів та поетичних неологізмів (Є. Куриловпч, О. Лив, Ер. Ханпіра),

Здійснено класифікацію авторських новотворів за нрод} і;л5ьими афіксами. Відзначено продуктивність:

— префіксів па- (пагілля, пахолодь, павіть, пажитт* пра- (прасестра, пралюті, пранершнй) ; су- (сукшття, суте рява, сутемна); по- (порічка, погора, поніч) ;

— префіксоїдів між-, межи- (міжкаміння, межисвіт, межисі тній); квазі- (квазіпустота) ; анти- (антикров, антивіки, а т:ісебе); мікро- (мікролюдство, мікро-Содом).

Серед численних суфіксальних утворень переважають слов твірні типи з малопродуктивними суфіксами. Більшою частотні тю зживання вирізняються іменникові новотвори абстрактио-мн жигпюго і узагальнено-образпого значення, утворені за доп могою суфіксів -ош,- (світлощі, квітощі, сивощі) та -j- (бр м’я, хмаров’я). - ; ' f.iî

Звертається увага /на експресивне увиразнення оказіонал змів із суфіксами суб’єктивної оцінки — демінутивами та ау ментативами (багнет яки, перетерчики, лїтатенятонььо, гшлюга: марища);

Здійснено аналіз неологізмів-композитів, серед яких ві явлено найтиповіші словотвірні моделі:

— оказіоналізмі! з використанням компонентів — назв кольс рів (білостінна, чорногрекий, синьонебе, золотовустий, сріС ііошагий) ;

— композити, один із твірних елементів яких — числівни (столобий, стонасторчений, Двокрила, тривідчай, чотирилиц: семизорий, тисячокрильно);

— компонент складного слова — назва частини людського ті ла (безмсжноокий, порожньорукий, гостробородий, красиволп 12

— композит з препозитивним твірним елементом само- (са-обіль, самотерзаіпія, самособоюнаповнення);

— складні слова з препозитивним елементом все- (всечека-іія, всевідрада, всебіди, всесвітянська); .

— осново- та словоскладання з використанням традицінно-

зетичшіх образів: сонце (сонцелет, буйносонце, еонцебриз-

а); небо (небопадь, словонебо); крило (буйиокрнлі, крило-

юрозі) та ін.;

— оказіоналізми, утворені за аналогією до узуальних

тововживань із складного структурою (небозвід—нєбовись,

ебопадь; суховій—квіговій, зимовій, тепловій; зорепад— іушепад, сонцеиад, серцепад).

Оказіональні композити розглядаються з погляду належ-ості їх до окремих лексико-граматичних класів, функціона-ышх різновидів, а також щодо типів смислових відношень, стансвлюваних між твірними елементами.

Відзначено продуктивність оказіональних назв осіб, се-ед яких розрізняються наступні тематичні групи:

— характеристика за родом занять (мостар, солодар, ру-ач);

— особливості зовнішнього вигляду (чорнявич, білявич,

орнобривчик);

— нахили, зацікавлення людини (кіповіруючий, спанько);

— характерологічні особливості ,(обережник, . суньголов, окірливець);

■— ситуативний стан (випаденець, воєнраб, фальшивосвідок);

— генеалогічна характеристика (капітанченки). .

Семантико-'функціональні типи авторських оказіоналізмі об’єднують такі новотвори:

1) неологізми — синоніми до узуальних лексем (вилишки, усе лода, тужба, оголомшити);

2) слова, що не мають семантичних аналогів у літературні мові, проте етимологія і загальне значення їх дуже «прозорі (холодило, молодило, пестннки, ницати, йол а бз юкуваги);

3) індивідуально-авторські утворення — семантичні «загадкш що не підлягають «розшифруванню» (яндола, шерепа, щець, Га хдрубал, бадан, відчопувати).

Особливою стилістичною виразністю позначені неологізмі вживані у складі: ; ,

— синтаксичних конструкцій звертання («Ой комлексе зем ляків, розуму ниціаніє» (Ос.));

— тавтологічних сполучень («хай вартують вартовинки» (Др.) '<Яка ніч ночиста» (Ст.));

■— прикладкових структур (степ-безконечник, діволюбка-поги бель, посоняг-сонецвіт).'

Звернено увагу на новотвори — семантичні паліндромі (смертеіснування—життєсмерть) та оказіональні утворення, семантично тотожні фразеологічним зворотам (молочногубий, без-і.ровнолндя).

Третій розділ — «Паронімічна атракція як засіб звуковогс оновлення тексту»—присвячений дослідженню фонетичного механізму створення мовних образів в українській материковій та діаспоряій поезії. Аналіз явищ иаронімічної атракції дозволяє стверджувати, що сучасна українська літературна мова володіє багатим паронімічним фондом, значною потенцією зву-14

нових асоціативних полів, що їх активно освоюють поети.

У XX столітті відбувається переорієнтація па звукосмис-ловиґі аспект поезії. Викристалізувавшись із звукопису (асонансу, алітерації, звукових повторів), паронімія стає однією з визначальних характеристик сучасного поетичного стилю. Фонетична організація тексту набуває особливої ваги у зв’язку з естетикою звукового символізму.

У роботі детально проаналізовано основні структурні типи паронімів: вокалічннй, консонантний та метатетичний. Вокалічний тип передбачає атракцію за рахунок зміни (заміни наявних чі: нарощення нових) голосних у складі наближуваних слів (сон — син, береги — обереги, приручені — приречені, кпити — ,купити).

Консонантна атракція спостерігається при зміні консонантного складу наближуваних слів (стирати — здирати, сухо — '.'лухо, бездумність — бездушність, труд — труть, ходило — холодило). Між деякими співвіднесеними словами спостерігаються відношення вклгочегмя (арка — закаркала, лоти — сколоти, мічено — насмічено, вінками — барвінками, ріка — недоріка).

Метатетична паронімія будується на перестановках приголосних у складі слів (зрідка — сполучень), що включені до атракції (ранах — нарах, травинка — тваринка, соконосні — соннокосі).

Названі типи паронімії на різних етапах розвитку поетичної мови виявляються досить нерівномірно. Так, якщо в першій половині XX століття вокалічний тип вважався фоновим, основним для консонантного та метатетичного, то в аналізованій поезії він хоч і не втрачає своєї актуальності, проте вже не займає таких визначальних позицій. Натомість особливого поши-

рскпя набуває атракція за рахунок зміни консонантного складу, зокрема паронімія включення. Метатетичнип тип і надалі залишається другорядним.

Згорнено увагу на тс, що паронімія не є «граматично обмеженою»: відповідними звуковими асоціаціями охоплюються не тише повнозначні, а й службові частини мови («місто безвісте, без вістер» (Руб.); «Біля хати білий батько па канапі» (Він.)). 1

' Показове для досліджуваних текстів явище атракції імен-никіе — власних назв: міфологічних образів («У лісі усі ввічливі Улісси» (Анд.)); топонімів («Вітрів свавілля, музика — Севілья» (Кост.)); астрономічних найменувань («сузір’-я Лади ладнає» (Руб.)); імен реальних історичних осіб — політичних діячів, письменників, художників тощо («Гумор — не Гсмер» (Кост.); «Пройшов, крізь Сезанна, Моне і Мане» (Др.)).

Описано також синтаксичні умови реалізації паронімічних відношень. Так, «звукові переклички» засвідчуються:

а) в синтаксично пов’язаних близькозвучних словах;

б) в конструкціях з опосередкованим синтаксичним зв’язком між атрактантами.

Більш поширена паронімія в конструкціях першого типу, де зона виступає у складі синтаксичних структур:

— предикативних («Тарани ранять Десятинну» (Калин.));

— атрибутивних («білим болем прозрів» (Руб.));

-- обставинних («марне марим вороттям» (Ст.));

— об’єктних («Славу слала, вистилала» (Др.));

— конструкціях однорідності («Хтось там голосує, галасує»

Кост.));

— конструкціях звертання («Де ви, мальви, І біля мальова-их стін» (Вовк)).

Наводиться ряд прикладів паронімічних сполучень з опосе-едкованим граматичним зв’язком («Морок мозок ссе» (Анд.); Циркуляр дивився в окуляри» (Сим.)).

Розглядається проблема лексичної сполучуваності паропі-[ів, розвитку паронімічних рядів (біль —; білий — біля — Чо-нобиль — доля (у відмінковій формі долю — болю)) та виник-еішя і функціонування паронімічних пар, ідо тяжіють до устале-ості, формульності (сонце — серце, гори — горе, слово — сла-

а).

Поширення явища паронімічної атракції в мо.Л поезії 960—1980-х років спричиняється до виникнення багаточле-них звукових наближень типу «Тимура мури мармурові» (Павл.); Грім усе глибше в’язне у в’яза в’язницю* (Анд.)).

Розглядається характерна для досліджуваних текстів па-пнімізація тропів. Найчастіше паронімічна атракція охоплює:

а) епітети («Обрій недобрий стає дубала» (Ст.); «Прийдем езкрикими кроками» (Руб.));

б) елементи метафори:

— предикативної («крона — найкраща корона» (Кост.));

— генітизпої («Афери шоферів в артілі;» (Др.));

в) компонент:: порівняння:

— об’єкт та образ порівняння («греки чорні, як граки \ост.));

— ознаку та образ порівняння («любов банальна, як іак банана» (Тари.));

— другорядні елементи компаративних зворотів («Краплі світять на вітах, як сльози щасливі на віях» (Ол.));

г) члени антитези («Боже, не літості — лютості» (Ст.)).

Встановлено, що активне звертання до паронімів як засобу звукової організації тексту зумовлює виникнення нових поки що рідковживаних різновидів 'атракції. До таких належать

— наближення слів, що входять до складу фразеологічнії) зворотів («А хай їй грець, тій Греції» (Кост.));

— «звукові переклички» з використанням авторських неоло гізмів («Додому дітлашні вечірньосірогусо, вечірньосірогустс ластівкам» (Він.));

— пароніми у складі прикладкових конструкцій («бондарівно бандуро зі самого Батурина» (Калин.));

— наголос як додатковий засіб розрізнення близькозвучнш слів («шпак літає, сойка літує» у(Кост.));

— звукове об’єднання слів і словосполучень («Хмільне старі вило старовини» (Кост.); «Були вже в нас святі полки / і Свя тополки окаянні» (Вовк)).

У висновках до роботи підведено підсумки дослідженії: мовної творчості шістдесятників та членів Нью-йоркськоі групі! визначено тенденції розвитку фольклоризмів як у формально структурному, так і в семантичному аспектах, сформульовані критерії виявлення інновацій на лекснко-семантнчному, струк гур.чо-граматичному, словотвірному та фонетичному рівнях.

Основні положення дисертації відображені в таких публі націях:

1. «Наснилась мені Україна...» II Культура слова. — № 4647 (у друці). .

2.'«Душа '—'їздець "ьа г-усе'ні—’ в’відтинок’ /‘Світів нерозмс-жованих росте» (кілька іитрихів до поезії Емми Андієвської) // Культура слова. — № 50 (у друці).

3. Лексичні способи вираження художнього часу в поезії Е. Андієвської II Матеріали міжнародної наукової конференції «Мова і культура» (у друці).

4. Семантичне оновлення фольклорних символів-назв рослин

у поезії шістдесятників та членів Нью-Йоркської групи // Народна творчість та етнографія. — 1995. — № 4 (у друці).

5. Елементи фольклорного мовлення у новелах В. Стефаннка

// Василь Сіефаник і українська культура: Тези доповідей

республіканської наукової конференції. — Івано-Франківськ, 1991. — С. 24—26.

6. Поетичні новотвори у ліриці Максима Рильського // Мак-

:им Рильський і світова культура з погляду сучасності: Тези доповідей і повідомлень Міжнародної конференції, 16—17 бе-

резня 1995 року. — Київ, 1995. — С, 14.

Suta H. M. Language innovations in the Ukrainian poetry of the 60s and of the members of New York group.

Thesis on competing for the science — degree of the candidate of philology on speciality 10. 02. 02 — the Ukrainian language. The Institute of Linguistics named after Л. A. Potebnya Ukrainian Na of sciences, Kyiv, 1995.,

The investigation contains the theoretical generalizations of language innovations as the result of interaction betweer traditional and innovatory.

Different types of innovations in Ukrainian poetry of th< continent and giaspora of the 1960—1980s on the lexicc-se mantic, structural-grammatical, word-building and phonetica levels were examined.

Слота Г. М. Языковые инновации в украинской поэзии шестиде сятников и членов Нью-йоркской группы.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филоло іических наук по специальности 10.02.02. —'украинский язык, Ин стнтут языковедения им. А. А. Потебни НАН Украины, Киев, 1995 Работа содержит теоретические обобщения о языковых иннова циях как результате взаимодействия традиционного и новатор ского. Рассмотрены разные типы инноваций в украинской поззиі материка и диаспоры 1960—1980-х годов на лексико-семантичес ком, структурно-грамматическом, словообразовательном и фоне і ическом уровнях.

Ключові слова: мовні інновації, фольклоризми, поетичні неолс гізми, паронімічна атракція.