автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.02
диссертация на тему: Жизнь и деятельность М.С. Грушевского в контексте идеологической борьбы в Украине (1920-1930-е гг.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Жизнь и деятельность М.С. Грушевского в контексте идеологической борьбы в Украине (1920-1930-е гг.)"

РГ8- ОІ

З о МАЙ 199'і

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису.

ПИРІГ Руслан Якович

ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ М.С.ГРУШЕВСЬКОГО У КОНТЕКСТІ ІДЕОЛОГІЧНОЇ БОРОТЬБИ В УКРАЇНІ /1920-1930-ті рр./

07.00.02. - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

КИЇВ - 1994

Дисертацією є рукопис Робота виконана в Інституті української археографії НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

ДАНИЛЕНКО Віктор Михайлович доктор історичних наук

ПОТУЛЬНИЦЬІШЙ Володимир Арнольдович доктор філософських наук ОНОПРІ6НКО Валентин Іванович

Провідна організація: Київський університет імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться ''{іі - 1994 р.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 016.31.01 по захисту дисертацій в Інституті історії України НАН України за адресою: 252601,Київ, вул. Грушевського, 4, Інститут історії України НАН України.

З дисертацією можна ознайомитись у. бібліотеці Інституту, історії України НАН України

Автореферат розісланий 1994 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

ПІНЧУК Ю.А.

Вивчення життя і діяльності видатних діячів українського визвольного руху, представників національної інтелігенції є однією з оО"єктивних і неодмінних умов наукового висвітлення нашого минулого, повернення народові його історичної пам"яті, формування національної самосвідомості.

До таких постатей, насамперед, належить Михайло Сергійович Грушевськия - учений і державотворець, який ввійшов в історію України, перш за все, як її, найвидатніший літописець, автор оригінальної схеми українського історичного процесу, неперевершено! "Історії України-Руси", блискучий організатор українського наукового життя.

М.С.Грушевськии - палкий адепт національного відродження, у революційну добу очолив Центральну Раду і пройшов з нею всі етапи її еволюції - від народження до падіння, став першим президентом УНР. На його долю випали й довгі роїш нелегкого емігрантського життя, намагання поставити на чужині наукову діяльність, служити українському соціалістичному рухові.

У 1924 р. вчений повернувся в Україну. Йому вдалося сформувати розгалужене історичне крило Всеукраїнської академії наук, налагодити масштабні дослідження з вітчизняної історії, створити власну наукову школу. Офіційна влада, не добившись використання М.С.Грушевського у своїх політичних інтересах, вдалася до ідеологічного тиску, а потім і прямих репресій до історика, його сім"ї та учнів.

Упродовж шести десятиліть на батьківщині над іменем М.С.Грушевського тяжіла політична анафема, його громадська, державна і наукова діяльність отримала тавра типу - "наодемівець", "монументальний жрець зоологічного націоналізму", "націонал-фашист", "буржуазно-націоналістичний фальсифікатор історії" тощо. Ця мі-фологема була міцно ввігнана у суспільну свідомість багатьох поколінь. •

В умовах незалежної України, демократизації суспільства життя стрімко дезавуює ідеологічні міфи минулих часів про видатного сина українського народу. ІЛ.С.Грушевський повертається в Україну перевиданням його історичних, літературознавчих, публіцистичних праць, багатющої епістолярії, гідною оцінкою заслуг і вшануванням пам"яті.

_ Останнє десятиліття М.С.Грушевського - найбільш напружений і драматичний період його життя. Сам факт рееміграції одного з найвизначніших діячів української революції, його згода на співпрацю з комуністичним керівництвом, творча діяльність за умов радянської влади протягом багатьох десятиліть оцінювалися не тільки науковцями, а й багатьма політиками у широкому діапазоні - від зради національної справи до великого життєвого подвигу

Саме це складає стрижень наукової проблеми "Життя і діяльність М.С.Грушевського у контексті ідеологічної боротьби в Україні /1920-1930-ті рр./". Без її розв"язання неможливе повне і об"єкгивне висвітлення життєвого шляху видатного сина України. Водночас вирішення загальної проблеми ставить низку питань, які потребують спеціального розгляду.

До них, у першу чергу, належить вивчення причин і спонукальних мотивів рееміграції вченого, адже ніхто з постатей першої величини - керівників української революції не повернувся в радянську Україну. М.С.Грушевський це зробив, незважаючи на пересторогу лідерів еміграції, зігнорувавші негативний досвід В.Винни-ченка у справі співпраці з комуністами.

Не менш важливо з"ясувати й справжні наміри керівництва РКП/б/ та КП/б/У щодо політичних дивідендів від повернення в Україну видатного діяча національно-демократичного руху, всесвіт-ньовідомого вченого. Поза сумнівом, ці плани мали стратегічні розрахунки як у сенсі внутрішньополітичного життя, так і з точки зору впливу на зарубіжне українство.

Дослідження науково-організаційної діяльності М.С.Грушевського потрібне для висвітлення ролі і місця історичної секції, її наукових, видавничих, кадрових здобутків у продовженні традицій уіфаїнської історіографії за складній умов радянської влади. Лише об"єктивне визначення дійсного вкладу М.С.Грушевського, київської школи істориків у національну науку може дати відповідь на питання: виправданим чи даремним було його повернення в Україну?

Документальне відтворення реалізації КП/б/У загальнопартійної політичної лінії щодо національної інтелігенції, розгляду конкретних ідеологічних і організаційних заходів у ході численних спроб зміни керівництва ВУАН дають відповідь на ще одне важливе

питання: наскільки офіційній владі вдалося використати М.С.Грушевського у своїх домаганнях"комун і зуват и" академію?

До складових наукової проблеми, яку покликане розв”язати дисертаційне дослідження, належить і питання про "зміновіхів-ство" М.С.Грушевського. Лише сукупність висновків про ідейно-тематичне спрямування досліджень історичної секції, відстоюван- . ня вченим власних світоглядних позицій, ставлення до офіційних полігико-ідеологічних доктрин дає уявлення про співвідношення формальних і сутнісних ознак цього складного явища стосовно М.С.Грушевського. ,

Вивчення характеру і спрямованості критики офіційною пропагандою, марксистською історіографією наукових та ідейних поглядів М.С.Грушевського дозволяє простежити ставлення до нього керівних кіл УСРР, обумовлене тогочасною політичною кон"юнктурою. Саме ця "критика" склала теоретичні основи формування стійких міфів про "класово-ворожу", "контрреволюційну" сутність вченого, а у практичному плані - підстави для прямих репресій проти нього.

Органічно входить до загальної проблеми й питання про нищення київської школи істориків. Воно простежується на трагічній долі членів родини М.С.Грушевського - брата Олександра, доньки Катерини, племінника Сергія Шамрая, які були репресовані після смерті академіка. .

Таким чином, загальна характеристика наукової проблеми підтверджує потребу її постановки та самостійного, грунтовного вивчення.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена:

1. Науковим і суспільно-політичним значенням постаті М.С.Грушевського - найвидатнішого історика України, громадського і державного діяча.

2. Відсутністю спеціального дослідження про останнє десяти-

ліття життя і діяльності вченого в надзвичайно складних умовах ідеологічної боротьби в Україні. -

3. Нагальними потребами створення повної наукової біографії М.С.Грушевського.

4. Необхідністю ліквідації багатолітніх фальсифікаторських нашарувань щодо постаті М.С.Грушевського, наукового осмислення

його місця і ролі у вітчизняній і світовій історіографії, наці

• наявному державотворенні.

5. Важливістю введення у науковий обіг великого комплексу архівних джерел з колишніх спецсховів як необхідної умови об"є: тивного висвітлення діяльності історичних осіб.

6. Практичним значенням прискорення процесу повернення •

М.С.Грушевського до свого народу, вивчення та популяризації йоз творчої спадщини, життєвого подвигу.

Предметом дисертаційного дослідження стали життя і діяльність видатного українського вченого М.С.Грушевського після повернення в Україну. Головна увага приділена аналізу і висвітлеї ню науково-організаційної діяльності академіка, підсумком якої стало створення в рамках історичної секції ВУАН розгалуженої ме реаі науково-дослідницьких підрозділів, розгортання масштабного вивчення проблем історії України, публікація історичних праць та джерел, підготовка молодих науковців, формування київської школи істориків.

Життя і діяльність М.С.Грушевського розглядається на тлі д надзвичайно складних і взаємопов'язаних процесів. Першого - вну трішньоакадемічного, позначеного послідовними намаганнями прези дії зберегти національно-демократичну традицію української акад мії в певних формах організаційно-наукового авгономізму, ідейно тематичної визначеності досліджень, персонального складу дійсни членів та співробітників ВУАН з метою не допустити внесення ко-■ мун і стичної ідеології у її середовище. І другого процесу - цілеспрямованої політики правлячої партії на привернення в лоно офіційної ідеології, використання в соціалістичному будівництві національної інтелігенції, зокрема наукової. Перетинаючись, ці дві процеси створювали напружене поле ідеологічного протиборства. В його епіцентрі опинився академік М.С.Грушевський.

Об"єктом спеціального розгляду є ставлення керівних кіл УСЕ до видатного вченого і політика, спроби використання його з ідес логічною метою, зокрема для зміни президії ВУАН. При цьому авто^ намагався персоніфікувати ці стосунки, показати їх неоднозначність. Аналізуються такок складні взаємини М.С.Грушевського з ai деміками С.О.Єфремовим та А.Ю.Кримським, значення цього протибо; ■ства для ослаблення спротиву ідеологічному наступові на один з

головних осередків національної культури.

Детально висвітлюється інспірована партійним керівництвом "критика”, а потім і санкціоновані репресії проти вченого, зокрема арешт і звинувачення у справі "Українського національного центру", з'ясовуються деталі звільнення та фактичного заслання .історика. Показано вклад у національну культуру членів родини Грушевських, епілог їх трагічної долі за доби сталінського тоталітаризму.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1920-1930-ті рр., хоч у центрі уваги знаходиться останнє десятиліття життя М.С.Гру-шевського в умовах радянської влади. За формальною ознакою, це цілісний відтинок життєвого шляху вченого від повернення з еміграції й до його смерті. Після львівського це другий період творчого піднесення історика і блискучого організатора української науки, коли йому вдалося налагодити широкі дослідження з історії України, видання численних праць, сформувати нову генерацію істориків, зберегти тематичну спрямованість та традиції національної історіографії. Разом з тим це часи мужньої боротьби вченого за відстоювання власної наукової концепції і політичних поглядів в умовах ідеологічного тиску, а потім і репресій. ’

Все десятиліття може бути розділене на кілька частин. Критерієм цього внутрішнього поділу виступає суто зовнішній чинник -ставлення до М.С.Грушевського офіційної влади, яке оформлювалося рішеннями Політбюро ЦК НІ/б/У. Саме цими ухвалами визначалися умови життя, матеріальне забезпечення, рівень ідеологічного тиску і навіть репресивні заходи щодо вченого і його наукових установ.

Автор визнає певну умовність пропонованої періодизації, розмитість стиків між періодами, але подає її з огляду на визначення внутрішньої архітектоніки дослідження:

І. 1924-1327 рр. - період офіційної підтримки М.С.Грушевського, його заходів по розбудові історичної секції, ставка на нього як можливу кандидатуру в президенти ВУАН.

П. І928-І929 рр. - часи нейтрального ставлення до вченого, рекомендація його до всесоюзної академії наук, "критика" в рамках дискусії серед істориків-марксистів, припинення матеріальної підтримки М.С.Цзушевського. ,

Ш. 1929-1930 pp. - розгортання масової кампанії марксистської "критики" вченого, ліквідація наукових установ під приводом їх реорганізації, фабрикація справи "Українського національного центру".

ІУ. І93І-І934 pp. - арешт ученого, життя та смерть у вигнанні.

Дисертант не обмежує роботу лише цим десятиліттям, а досліджує й суміжні періоди, зокрема початок 1920-х і кінець 1930-х pp., вадливі для висвітлення життя U.C.Грушевського в еміграції та причин;: повернення на батьківщину, а також показу трагічної долі членів родини вченого, як органічного продовження репресій проти історика та його наукової школи.

Життя і діяльність М.С.Грушевського в умовах радянської влади, ідеологізації суспільного життя, нищення тоталітаризмом національної інтелігенції як великий науковий і громадянський подвиг - це головна концепція дисертаційного дослідження. Виходячи з неї, автор подає на публічний захист такі основні положення і висновки:

1. Повернення М.С.Грушевського в Україну було свідомим, глибоко детермінованим об"єкгивними та субІ,єЕгивними обставинами кроком, в основі якого лежала іманентна потреба продовження наукової творчості, реалізації оригінальної схеми українського історичного процесу, завершення багатотомної "Історії Увраїни-Руси", розгортання широких історичних досліджень на вітчизняному грунті, відтворення наукової ЖЕОЛИ.

Введення непу, федералістичні засади утворення Союзу PCP, початок українізації, участь в урядових структурах УСРР колишніх членів українських соціалістичних партій склали уявні підстави для згоди М.С.Грушевського на співпрацю з радянською владою.

2. В основі планів вищого партійно-урядового керівництва, пов"язаних з поверненням видатного вченого і державного діяча, лежали мотиви політичної кон"юнкгури: завдати дошкульного удару по і без того не досить згуртованій українській еміграції, вилучити з ї ї середовища авторитетного лідера і•використати його для розкладу оплоту національної інтелігенції - української академії наук.

3. Повернення з еміграції М.С.Грушевського створило у ВУАН атмосферу гострої внутрішньої боротьби, тривалого протистояння груп М.С.Грушевського - П.А.Тутківського та С.О.Єфремова -

.А.Ю.Кримського. Коріння цього антагонізму сягає попередніх десятиліть і криється у різниці концептуальних підходів до моделі української академії наук, місця та ролі в ній історичної секції, розбіжності поглядів на вину лідерів Центральної Ради у поразці української революції, наявності особистих негативних рис. З обох боків ця боротьба не завади була коректною і праведною.

4. Протягом першого п"ятиріччя М.С.Грушевський уміло вико-, ристав підтримку партійно-державного керівництва УСРР для розбудови в межах ВУАН історичної секції як унікального комплексу дослідницьких установ, генетично виведених з перших українських інституцій академічното типу - Наукового товариства імені ‘.'.Шевченка та Українського наукового товариства.

М.С.Грушевському в умовах постійного ідеологічного тиску, становлення офіційної марксистської історіографії вдалося створити наукову школу істориків, методологічно орієнтованих на його схему українського історичного процесу, озброєну принципами універсалізму, іеторико-соціологічними методами, властивими для то--дішньої європейської історіографії.

Саме завдяки творчим досягненням дослідницької школи М.С.Грушевського /поряд зі школами Д.І.Баталія, М.Є.Слабченка, Д.І.Явор-ницького та інших/ історична наука в Україні стала найбільш розвиненою і плідною ділянкою тодішнього уіфаїнознавства.

5. Ставлення партійно-урядового керівництва УСРР до М.С.Грушевського позначене тактикою "батога і пряника", подвійною мораллю. Владі певною мірою вдалося зіграти на внутрішньоакадеміч-ній боротьбі, використати її для посилення офіційного втручання. Однак позиція М.С.Грушевського не стала вирішальною у справі зміни керівництва академії, її реорганізації та ідеологічного покорення. Зміцнення тоталітарної системи, повновладдя партійної диктатури, формування кадрів марксистської інтелігенції створили об"єктивні умови для взяття академічного "бастіону".

6. Друге радянське п"ятиріччя життя М.С.Грушевського позначене наростанням огульної критики, прямими репресіями та вигнанням з батьківщини, розгромом його наукової школи. Однак ні за

взяття вченою, ні після його смерті марксистська історіографія не спромоглася на наукове спростування стрижневої ідеї М.С.Гру-шевського - схеми розвитку українського історичного процесу, безпідставно приписуючи йому теорії ” безбуржуазної", "безкласовості" , "єдиного штоку" тощо. .

7. Повернення та наукова діяльність М.С.Грушевського за радянської доби були наповнені послідовною і мужньою боротьбою пре ти комуністичної ідеології, проти насадження марксистських підходів до висвітлення історії України, проти використання історич ної секції для потреб соціалістичного будівництва. В ідейно-тема тичній спрямованості власних праць та досліджень київської науко вої школи домінувала стрижнева концепція історії України вченого не зрадив він і своїх головних ідейно-політичних поглядів. ’

Звинувачення М.С.Грушевського у "зміновіхівстві" безпідстав ні. Навпаки, науковою діяльністю, відстоюванням власних світоглядних позицій вчений у надзвичайно складних умовах продовжував творити свій великий життєвий подвиг.

8. Новітнє вітчизняне грушевськознавство суттєво відстає від наукових і культурних потреб українського суспільства. Віддаючи шану Великому Уіфаїнцеві, батьківщина має започаткувати широкомасштабну державну програму вивчення життя і діяльності М.С.Грушевського, виявлення архівних матеріалів, підготовки академічного видання його творчої спадщини. .

Методологічні засади дисертації базуються на діалекгиво-матеріалістичних принципах вивчення суспільних процесів, явищ та окремих осіб - історизму, об"єкгивності та плюралізму. В роботі використані предметно-хронологічний, структурно-системний та історико-порівняльний методи, які дозволили вивчити життя і діяльність М.С.Грушевського у певних часових межах на широкому фоні академічного життя та гострої ідеологічної боротьби.

Головна мета дисертації полягає у проведенні комплексного дослідження складної наукової проблеми, яку становить останнє десятиліття життя і діяльності М.С.Грушевського у контексті ідеологічної боротьби в Україні. •

Виходячи 'з головної мети, автор визначає такі основні завдання дисертації; . .

- створення цілісної о6"єкгкбної картини життя видатного вченого на тлі діяльності академії та ідеологічної боротьби в Україні;

- сприяння деміфологізації постаті М.С.Грушевського як історика і державного діяча;

' ’ - проведення наукового аналізу творчого доробку вітчизняної

і зарубіжної історіографії з обраної теми;

- формулювання конкретних пропозицій щодо розвитку сучасного українського грушевськознавства. . ,

Разом з тим автор не ставив завдання розглянути всі аспекти багатогранної діяльності М.С.Грушевського, зокрема змістовий аналіз його творчого доробку. В центрі уваги дисертанта перебував перш за все науково-організаційна праця визначного вченого і керівника наукової школи. Вона розглядається у контексті ідеологічної боротьби, яка по висхідній пронизувала всі сфери тогочасного суспільства і особливої гостроти набувала стосовно національної інтелігенції.

Наукова новизна дослідження полягає: по-перше, у розв'язанні складної проблеми української історіографії, яку становить останнє десятиліття життя і діяльності видатного вченого, державного діяча М.С.Грушевського у контексті ідеологічної боротьби 1920-1930-х рр. Всебічно досліджено процес повернення історика з еміграції в Україну, його багатогранну науково-організаційну діяльність на чолі історичної секції ВУАН як своєрідного втілення ідеї національної академії, виношуваної М.С.Грушевським. Показано тривалу і мужню боротьбу вченого за відстоювання своїх світоглядних позицій в ідейно-тематичній спрямованості досліджень київської школи істориків; •

по-друге, дисертація автора складає певний внесок у висвітлення одного з найскладніших періодів діяльності вченого, а відтак і у важливу справу створення повної наукової біографії М.С.Грушевського;

по-третє, на прикладі ідеологічного "завоювання" української академії досліджується одна з граней більш загальної наукової проблеми про політику комуністичної влади щодо національної інтелігенції;

по-четверте, автор вперше вводить у науковий обіг велику кількість надзвичайно важливих, раніше недоступних дослідникам архівних джерел, які дозволили достовірно реконструювати невідомі досі сторінки життя вченого;

по-іГяте, в результаті копіткої пошукової роботи автор виявив і опублікував ряд невідомих раніше матеріалів з епістоляр- • ної спадщини М.С.Грушевського;

по-шосте, досліджені долі членів родини Грушевських. З ініціативи автора, проведена повна реабілітація племінника і учня академіка - Сергія Шамрая;

і, нарешті, науковий доробок дисертанта може бути використаний іншими дослідниками життя М.С.Грушевського, викладачами історії при підготовці регулярних та спеціальних курсів, у проведенні історико-просвітницької роботи, створенні музейних експозицій тощо. '

Апробація результатів дослідження. Головні підсумки роботи автора над обраною темою дисертації викладені у монографії "Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття /1324-1934/", яка отримала схвальні відгуки фахівців, а також у циклі наукових статей в "Українському історичному журналі", документальних пуб- ' лікаціях, публіцистичних матеріалах.

Дисертація обговорювалася за місцем виконання в Інституті української археографії АН України.'Основні положення праці автор доповідав на засіданні вченої ради Інституту історії України АН України, науково-методичному семінарі Центрального державного архіву громадських об'єднань України, на ряді наукових конференцій та "круглих столів".

За підсумками дослідження прочитані спецкурси для слухачів Інституту уграїнознавства Київського університету та студентів інших вузів. Матеріали автора про М.С.Грушевського ввійшли також до навчального посібника для вчителів "Сторінки історії України. XX століття".

Автор надає консультативну допомогу музейним працівникам у створенні будинку-музею М.С.Грушевського у м.Києеі. •

- ІЗ - .

І .

На основі дослідження дисертаційної теми автором проведено цикл передач про життя і діяльність М.С.Грушевського на українському радіо та по іномовленню.

Структура дисертації включає вступ, шість розділів, висновки, список джерел та літератури, додатки. Примітки подані під-

• рядково.

Розділ І "Історіографічна та джерельна база дослідження" присвячений аналізові великого масиву історичної, науково-популярної, мемуарної літератури та архівних документів з обраної . теми. В історіографії проблеми автор виділяє три групи: радянську, зарубіжну та сучасну вітчизняну літературу.

Перша представлена працями і сториків-марксист ів, учених офіційних наукових установ,' партійних та державних діячів . Оцінка ними зшгтя і діяльності М.С.Грушевського залежала від політичної кон"юнктури, рівня ідеологізації суспільного ниття, перипетій боротьби на "історичному фронті". Діапазон цих кваліфікацій був досить широким - від "буржуазний ліберал" до "націонал-фашист".

Саме у 1930-ті рр., виконуючи політичне завдання - розгром . наукової школи М.С.Грушевського, викриття його теоретичної спадщини, радянська історіографія сформувала ідеологічні міфи про його теорії "безкласовості" та "безбуржуазності" української нації. Ці міфологеми були міцно ввігнані в наукову, навчальну, енциклопедичну, пропагандистську літературу і з невеликими

І. Гуревич 3. Псевдомарксизм на службі українського націоналізму// Більшовик України. - 1829.- № 9; Кокошко С. У наступ проти буржуазної історичної науки// Пролетарська правда.- 1931. - 18 березня: Хвиля А. Буржуазно-націоналістична трибуна /про журнал "Україна"/ //Еільшовик-України. - 1931. - !'а 6; Дорошкевич 0.

Ще одна буржуазна інтерпретація минулого // Киття і революція.-1931. - й 11—12; Річицький А. Проти інтервенції буржуазної науки // Більшовик України. - 1931. - й 9-10; Рубач и. Буржуазно-куркульська націоналістична ідеологія під маикарою демократії ^трудового народу" /соціально-політичні погляди М.С.Грушевського/ //Червоний шлях. - 1932. - із ІІ—12; Кпавченко І. Фашистські концепції Грушевського і його школи в українській історіографії // Записки Історично-археографічного інституту.-1934. - № І; Косіор С. Підсумки й найближчі завдання проведення національної політики на Україні. - X. 1933; Затонський В. Про національно-культурне будівництво й боротьбу проти націоналізму. -X., 1934.

корективами дійшли до кінця 1980-х рр.*

Аналізуються також спроби окремих українських учених у середині 1960-х рр. дати об'єктивну оцінку ввдатного історика і громадського діяча2. Звернено увагу й на новітні намагання російської історіографії довести наукову неспроможність історичної схеми М.С.Грушевського3. .

Розглядаючи значний творчий доробок зарубіжного грушевсько-знавства, дисертант доходить висновку, що за останні три десятиліття воно виросло в найбільш розвинену галузь українознавства. Серед численних досліджень життя і діяльності М.С.Грушевського автор аналізує лише основні синтетичні праці та окремі розвідки, які становлять тематичні складові історіографічної бази дисертації.

Перш за все це монографія відомого вченого української діаспори Л.Винара "Найввдатніший історик України Михайло Грушевсь-киїї /1866-1934/"^. Вона узагальнює великий цикл статей, присвячений різним періодам і аспектам життя вченого. Два її розділи висвітлюють останнє десятиліття М.С.Грушевського. Автор досить повно показує його науково-організаційну діяльність: формування установ історичної секції, діяльність кафедр та комісій, видання журналу "Україна”, створення наукової, школи.

Л.Винар розглядає основні риси творчої лабораторії вченого, наголошує на універсалізмі - органічному поєднанні в його особі й історика, і економіста, і літературознавця, і соціолога. Зокрема, автор одним з перших підкреслює нове у методичному арсеналі М.С.Грушевського - історико-соціологічну спрямованість.

1. Рубач М. Реакційна суть націоналістичних "теорій" безкласовості та "єдиного потоку". -К.,1955; Советская историческая энциклопедия. - М., 1963. - Т.4. - С.858-859; Українська Радянська Енциклопедія. - Т.З. - 1979. - С.202.

2. Шевченко Ф. Чому Михайло Грушевсысий повернувся на Україну // Українськгаі ісїопіечкей журнал. - 1966. - В II; Бойко І., Кири-люк Є. Михайло Грушевськш // Літературна Україна. - 1966. -ЗО вересня.

3. Новосельцев А. "Мир истории" или миф истории // Вопросы истории. - 1993, - !г I. _ -

4. Винар Л. Наііввдатнішй історик України Михайло Грушевсысий /І866-І934/. - Сучасність. - 1986.

Спеціально зупиняється автор і на ставленні офіційних властей до вченого, на репресіях проти нього, розгромі київської школи істориків-грушев"янців. Монографія Л.Винара є одним з найвагоміших внесків у створення історико-біографічного полотна про М.С.Грушевського.

• Перша англомовна докторська дисертація Т.Приймака "Михайло Грушевський: політика національної культури1'* є загалом вдалою спробою дослідити життя видатного історика і державного діяча у контексті розвитку національної культури. Кілька розділів праці присвячені діяльності М.С.Грушевського за радянської доби. Вони • містять цікавий матеріал про його діяльність у ВУАН, розвиток установ історичної секції, намагання правлячого режиму оволодіти цією ділянкою культурного життя, розгром київської наукової школи істориків. ■'

Водночас Т.Приймак багато ситуацій, дій самого М.С.Грушевського подає не зовсім точно, схематично, а інколи й помилково. Зокрема, глибоко не досліджені справжні причини-протиборства внут-рішньоаііадемічних груп. Автор намагається пояснити це самостій-нвдтвом М. С.Грушевського. Не розкриті й справжні наміри історика щодо пропозицій урядових кіл очолити академію. Більше того, Приймак вважає, що М.С.Грушевський цього не прагнув, щоб не зв'язувати себе адміністративними посадами..

Виходячи лише з факту незаперечних наукових заслуг М.С.Грушевського , пояснюється його обрання до союзної академії наук, і не береться до уваги майже цілковите регулювання цього процесу партійними органами. У висвітленні репресій проти вченого останніх років його життя Т.Приймак обмежується відомим фактичним матеріалом.

Безперечно, ці недоліки пояснюються, в першу чергу, вузькістю джерельної бази, яку використав учений, недоступністю багатьох документальних комплексів, які відіфилися лише останнім часом Слід зважити й на те, що тема, обрана Т.Приймаком, занадто широка

І.Ргушак Т. Mykheilo Hrushevsky: The Politics of National Cultur*.

- Toronto, 1987; Приймак Томас. Михайло Грушевський: політика національної культури. Фрагменти JJ Всесвіт. - 1991. - № 3-5.

для одного дисертаційного дослідження і глибокого висвітлення її складних аспектів.

В історіографію проблеми "Михайло Грушевський і ВУАН" значний внесок зробила Н.Д.ЇЇолонська-Василенко - відомий історик і учасниця досліджуваних процесів1. Найголовніша заслуга її полягає у створенні цілісного нарису історії Української академії наук. як національного культурного осередку. Вона висвітлює гостру боротьбу навколо засад утворення УАН, позиції фундаторів академії, тривале протистояння ідеологічному наступові більшовицької влади. На загальному тлі академічного життя досить багато уваги првділяе автор діяльності М.С.Грушевського, очолюваної ним історичної секції, київської наукової школи істориків.

Разом з тим дисертант вважає деякі висновки Н.Д.ЇЇолонської-Василенко не зовсім обгрунтованими. Зокрема, це стосується оцінки рееміграції вченого, близькості стосунків з "верхами" УСРР, часу припинення його підтримки тощо.

Праці відомого вченого О.Пріцака присвячені історіософії та історіографії М.С.Грушевського2. Вони важливі для розуміння формування. світоглядних засад історика, їх еволюції та впливу на вироблення оригінальної схеми розвитку українського історичного процесу в контексті слов"янської, загальноєвропейської історії. Автор простежує основні етапи та чинники розвитку історіософії М.С.Грушевського: вплив ліберально-народницьких поглядів Антоновича, Костомарова, Драгоманова, позитивістських концепцій Конта та Спенсера, паризької соціологічної школи, зокрема /даркгейма.

При аналізі зарубіжного грушевськознавства слід відзначити публікації М.Стахіва про причини та обставиш повернення М.С.Гру-шевського в Україну та гоніння вченого у 1930-х рр. Матеріали ці різножанрові. Тут і спогади автора, який особисто знав історика,

1. Полонська-Василенко Н. Українська академія наук. Нарис істо- ' рії. - К., 1993; її ж: М.П.Васшіенко і Українська Академія

наук // Україна /Паршу, 1951. - її 5: її ж: 3 моїх спогадів про М.Грушевського // Україна /Парну, 1953. - 9; Світлій пам"яті

Мари' та Катерини Грушевських // Наше життя /Ф і ладе льфія/, 1956. -

5-4: її ж: Історична наука в Україні за совітської доби та доля істориків //5НТШ. - 1962. - Т.І73.

2. Пріцак 0. Історіософія Михайла Грушевського: Михайло Гоушевсь-кий. Історія Уираїни-Руси. - Т.І. - К.,1991; ііого ж: Історіософія і історіографія Михайла Грушевського, - Київ - Кембрідж, .

і спошиш інших сучасників, і публікації документів, іі історіографічний огляд та публіцистичні замітки*.

Не можна обійти увагою і статтю А.йуковського "Михайло Гру-шсвсьгст'і і журим "Україна”2. У зарубіжному грушевськознавстві це єдина грунтовна спроба розглянути значення часопису історичної секції ВУАН у розвитку вітчизняної історії, загалом українознавства. Автор зробив структурний, жанровий і змістовий аналіз публікацій журналу, висвітлив роль М.С.Грушевського у налагодженні видання, як речника незалежної історичної думки в Україні.

Для розуміння першопричин складних стосунків М.С.Грушевоько-го і С.О.Єбремова, які визначили їх гостру боротьбу за лідерство у ВУАН, важливе значення те стаття М.Антоновича. Автор у цілому точно реконструює причини та перебіг складних відносин цих непересічних особистостей, але дисертант не може погодитися із твердженням про те, що приїзд М.С.Грушевського в УСРР "поставив проти нього всіх національно настроєних українців"3. Це не відповідає дійсності, навіть в рамках ВУАН.

Аналіз зарубіжного грушевськознавства виявляє у ньому дві історіографічні течії, репрезентовані з одного, боку Л.Винаром, з . іншого - О.Пріцаком. Для першої характерні традиційно-історичні дослідження життя і діяльності, творчої спадщини М.С.Грушевського, публікація архівних документів» епістолярії, складання бібліографії. Поза сумнівом, доробок її великий і поважний. Друга течія /О.Пріцак/ досліджує складну і актуальну проблему - історіософія, історіографія Грушевського і теж має певні наукові здобутки. Між представниками цих дослідницьких напрямків майже упродовж трьох десятиліть існує протистояння, ведеться дискусія, яка останнім часом виходить за межі наукової, полеміки.

На думку дисертанта, перенесення основних досліджень у галузі грушевськознавства на український грунт, розширення джерельної бази, залучення до розробки теми не тільки істориків, а й фахівдів інших галузей українознавства дозволить дати відповідь на багато запитань, у тому числі й цієї малопродуктивної дискусії.

і. Михайло і'рущевський. У ГІО роковини народження. 1866-1976. Статті, спогади, документи і коментарі // ЗНТШ. -Т.СХСУП. -Нью-Йорк - Париж - Сідней - Торонто, 1978.

-2. Український історик, - 1986. - й 1-2 /89-90/.

3. Там же. -1975. - >5 1-2 /45-46/. - С.99.

Сучасне вітчизняне грушевськознавство було покликане до життя у кінці 1980-х років потребами зламу ідеологічних догматів тоталітаризму, демократизації суспільства, розвитку національної свідомості. Публікації цього періоду представлені численними науково-популярними статтями*. Бони виконували важливу суспільно-політичну функцію - зняття анафеми з імені М.С.Грушевського, ознайомлення широких читацьких кіл з його життям і діяльністю.

Дані публікації створили міцне підгрунтя для громадського сприйняття цієї визначної постаті українства, шість десятиліть тої вилученої системою тоталітаризму з національної історії. Початковий етап йовернення М.С.Грушевського до свого народу завершився восени 1991 р. широким відзначенням 125-річчя від дня його народження. На урочистому засіданні Верховної Рада Україна вперше на офіційному загальнодержавному рівні його було кваліфіковано як "першого Президента Уіфаїни, найвидатнішого нашого історика, вченого світового рівня"2. Ці оцінки стали актом фактичної дезавуа-ції тривалих ідеологічних, псевдонаукових, фальсифікаторських нашарувань навколо творчої спадщини та політичної діяльності великого сина України.

Разом з тим не можна не помітити суттєвого відставання наукового осмислення чи переосмислення місця і ролі видатного вченого, громадсько-політичного і державного діяча в українському національному відродженні, значення його теоретичної спадщини.

. За останнє п"ятиріччя в Україні вийшли лише чотири монографічні праці: збірник матеріалів з життя і діяльності М.С.Грушев-

1. Білокінь С. Михайло Групевоысий // Літературна Україна. - 1988. 21 липня; Боряк Г. Повернути наукову спадщину М.С.Грушевсько-го // Літературна Україна. - 1989. - 16 оерезня; Смолій Гур дій 0. Спадщина /про "Історію української козаччини" М.Грушев-ського/ // Вітчизна. - 1989. - і-5 І; Жулинський М. Фувдатор укра їнської державності // Голос України. - 1991. - 22 листопада: Решодько Л. Перший президент України // Нова генерація,- 1991.-1Ь 1,2; його ж: Михайло Грушевсышй і Центральна Рада // Вечірній Київ. - І99І. - 22 листопада; Кульчицький С., Сохань П.' Сохранить наследие ведающегося ученого // Правда Украины. - 1991.■ 7 вересня; Толочко П. Перший історик Украіни-Руси // Київська старовина. - 1992. - й 2.

2. Велична“ постать державотворця. Доповідь Голови Верховної Ради Уіфаїни Л.М.Кравчука на урочистому засіданні Верховної Ради України, присвяченому 125-річчю від дня народження М.С.Грушев-ського // Демократична Україна. - 1991. - 26 листопада.

ського "Великий Українець", робота правознавця О.Копиленка, монографія дисертанта і дослідження П.Соханя, В.Ульяновського, С.Кір-яаєва*. ‘

Збірник "Великий Українець" е надзвичайно цінним, універсальним виданням, у якому вміщені головні науково-публіцистичні праці Грушевського з питань національно-визвольного руху українського народу, його культурного відродження. З цікавістю читаються й автобіографічні матеріали та листування історика з відомими письменниками, науковцями, політичними діячами. Окремий розділ складає добірка новітніх та раритетних публікацій про життя і діяльність історика. До збірника органічно ввійшли фото вченого та його оточення. Корисним для читача став і список прижиттєвого віщання творів М.С.Грушевського.

Праця О.Копиленка стала первістком новітнього вітчизняного грушевськознавства.. Автор здійснив сміливу і вдалу спробу дати об"єктивну наукову оцінку політико-правовій концепції вченого, стрижнем якої виступала "українська ідея”. Аналізуючи її формування та еволюцію, дослідник водночас розглядав і нереалізовану можливість її втілення за доби Центральної Ради. Вельми цінною рисою книги є численні містки-роздувд про події тогочасні і нинішні, які не тільки повторюються, але й вимагають врахування уроків минулого. _

Широке коло архівних джерел, вперше введених у науковий обіг, надає монографії П.Соханя, В.Ульяновського, С.Кіржаєва рис дослідження дійсно оригінального, з грунтовною аргументацією висунутих положень. Автори органічно виводять теоретичне підгрунтя формування ідеї АСАДЕМІА М.С.Грушевського з української академічної традиції, розглядаючи її в контексті розвитку національної культури.

Вперше у вітчизняній історіографії реконструйовано діяльність наукових установ М.С.Грушевського у ВУАН - кафедр та. численних комісій, підготовку наукових кадрів, тематичну спрямованість,

І. Великий Українець. - К., 1992; Копиленко 0. "Українська ідея" М.Грушевського: історія та сучасність. - К., 1991 * Пиріг Р. Ниття Михайла Грушевського: останнє десятиліття /І924-І934 рр./

- К., 1993; Сохань П., Ульяновський В., Кіржаєв С. М.С.Грушев-ський і АСАДЕМІА. - К., 1993.

активну видавничу роботу тощо. Зроблена також спроба показу творчої лабораторії вченого та його наукової школи київського періоду 1920-х рр., яка базувалася не лише на традиційних, але й освоювала нові для української історіографії методи. Важливо, що автори не абсолютизують історичну секцію, наукову школу М.С.Грушевського, а наголошують на значенні дослідницьких шкіл академіків Д.І.Баталія, М.Є.Слабченка та інших.

У той же час не всі аспекти цієї багатогранної і складної теми знайшли у монографії повне висвітлення, деякі подані схематично, лише окреслені. Не з усіма висновками можна цілком погодитися. Зокрема, на наш погляд, автори дещо гіперболізують значення самостійницького, державницького світогляду М.С.Грушевського на формування його ідеї АСЛДЕША, не беруть до уваги автономістські, федералістські погляди вченого. Суперечливим е й положення про максимальну корисність академії наук для своєї країни лише за умови, "коли вона розвиватиметься на націонал-патріотичній основі"-*. Хоч автори й наголошують на зв"язках зі світовою наукою, але при сучасних динамічних інтеграційних процесах навряд чи ці засади можуть служити основоположними в діяльності академії наук.

Загалом ке успішне розв"язання авторами складної і актуальної наукової проблеми ставить що працю в ряд кращих доробків сучасного грушевеькозпапства.

Окремо слід розглянути значення для новітньої української історіографії статті В.Смолія та П.Соханя "Ввдатний історик України"2. lía долю авторів випало складне і відповідальне завдання -вперше після десятиліть фальсифікації та заборони дати об"ективну наукову оцінку видатного вченого, його фундаментальної праці "Історії Украї гаї-Руси".

Автори подали основні віхи біографії, характеристику наукових та громадсько-політичних поглядів, вироблення вченим власної схеми розвитку українського історичного процесу, яка тривалий час була головним об"єктом критики М.С.Грушевського у радянській

1. Сохань П., Ульяновський В., Кіржаєв С. Вказ.праця. - С.І92.

2. Смолі:: ЛЗ., Сохань П., Ввдатний історик України. В кн.: Михайло ГрушевськіЕі. Історія України-Руси. - Т.І. - К., 1991.

історіографії. Тематично-змістовий огляд усіх частин багатотом- ' ної праці дозволив показати, як М.С.Грушевський послідовно розв'язав низку важливих наукових проблем української історії, досягти своєю працею рівня світової історіографії.

Серед оригінальних дослідницьких праць останнього періоду слід відзначити статті В.Заруби про погром та нищення київської наукової школи М.С.Грушевського^. Автор одним з перших на архівних матеріалах Всеукраїнської академії наук послідовно простежив планомірний процес марксистської "критики", структурного злаьгу установ історичної секції, ідеологічного таврування, репресій проти вченого та його співробітників.

Разом з тим В.Зарубі не вдалося уникнути огульних звинувачень /за списком/ на адресу вищих партійно-державних керівників та академіків, ставлячи на одну дошку М.О.Скрипника і В.П.Затон--ського, М.Є.Слабченка і М.І.Яворського. Матеріали реферованої дисертації доводять, що це далеко не так.

Значну увагу аналізові політологічних поглядів М.С.Грушевського, особливо розвиткові його федералістичної концепції приділив у своїх працях В.Потульницький2. Спеціально розглядає він й питання науково-видавничої роботи вченого в умовах еміграції як керівника Українського соціологічного інституту. Ці дослідження важливі для більш глибокого розуміння причин та мотивів рееміграції історика.

Складні проблеми діяльності української інтелігенції в 1920-1930-ті рр., зокрема масові репресії проти діячів національної культури, науки грунтовно висвітлені в працях В.Даниленка, Г.Касьянова, С.Кульчицького, В.Онопрієнка, Ю.Шапов’ала та інших^. Вони

1. Заруба В. Розгром і знищення київської школи істориків Михайла

Грушевського /у Український історик. '- 1991. - № 3-4 /II0—111/.

- 1992. - № 1-4 /ІІ2-ІІ5/; його ж: Погром // Літературна Україна. - 1991. - II липня. .

2. Потульницький В. Історія української політології. - К., 1992; його ж: Теорія української політології. - К., 1993: його ж: Наукова діяльність М.С.Грушевського в еміграції /І9І9-І924

. рр./ // Укр.іст.журнал. - 1992. - № 2.

3. Даниленко В., Касьянов Г., Нальчицький С. Сталінізм на Уктаї-ні: 20-30-ті роки. - К., І99І; Касьянов Г., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція /20-30-ті роки/. - К., 199І; Онопріенко В. Репресована наука України. - К.х 1990; Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. - К., 1993.

дозволяють більш рельєфно представити закономірність трагічного фіналу життєвого шляху видатного вченого і громадсько-політичного діяча в умовах сталінізму. -

Аналіз основної історичної літератури про останнє десятиліття життя і діяльності М.С.Грушевського у розрізі обраної теми переконливо доводить, що висвітлені лше її окремі аспекти. Цілісне і глибоке дослідження цієї важливої наукової проблеми відсутнє.

Дослідження спирається на нові документальні джерела, зокрема виявлені у центральних архівних установах України. Це фовд Гру-шевських у Центральному державному історичному архіві /ЦДІА/ України у м.Києві, фовд Наркомату освіти УСРР у Центральному державному архіві вищих органів влади /ЦДАВО/ України, фовд ЦІ{ КП/б/У у Центральному дерказному архіві громадських об'єднань /ЦДАГО/ України, фовд ВУАН у Центральній науковій бібліотеці ЛЩБ/ НАН України, фовд архівно-слідчих справ у Архіві Служби безпеки /СБ/ України та інші. Переважна більшість їх вводиться дисертантом у науковім обіг вперше.

Крім архівних матеріалів, автор широто використав таке важливе джерело, як періодичні видання. Серед них на першому місці стоїть журнал "Україна" - орган історичної секції ВУАН. Його голови® редактором був М.С.Грушевський» Саме тут опубліковані основні праці історика після повернення на батьківщину /за винятком монографічних/. Це десятки грунтовних статей, оглядів, рецензій, повідомлень, некрологів. Вони не тільки відбивають широчезний діапазон, суспільно-політичну спрямованість, але й свідчать про намагання М.С.Грушевеького зберегти спадкоємність тематики українознавчих досліджень. їданая містить багатий матеріал про.науково-організаційну діяльність М.С.Грушевського - керівника кафедри, численних комісій, історичної секції, дійсного члена республіканської і сою: нох академік наук. Взагалі це ввдання - справжнє дзеркало київської наукової школи М.С.Грушевського.

Публікації партійно-радянських, громадсько-політичних видань УСРР - "Більшовик України", "Комуніст", "Вісті", "Червоний шлях", "Життя і революція" дозволяють простежити, як, залежно від політичної кон'юнктури, змінювався характер матеріалів про М.С.ГрушеВ' ського - від офіційно сухих до критичних, а потім - і гостро викривальних. „ ‘

Змістовні матеріали про ставлення до М.С.Грушевського, зокрема його повернення в Україну, відзначення ювілейних дат почерпнув автор у періодичних виданнях української еміграції - "Вільне слово", "Нова доба", "Тризуб", "Українські вісті", "Український прапор" та інших. Використані також публікації епістолярної спадщини, спогадів, щоденників сучасників М.С.Грушевського - М.П.Василенка,

В.І.Вернадського, С.О.Єфремова, Г.О.Носійка, М.Ю.Шаповала та інших.

Виявлені і опрацьовані автором архівні документи, інші матеріали за своїм науковим, іійормативним значенням складають унікальний комплекс історичних джерел, цілком достатній для об"єктив-ного висвітлення жаття та діяльності М.С.Грушевського у контексті ідеологічної боротьби в Україні 1920-1930-х pp.

Розділ П "Повернення М.С.Грушєбського в Україну" висвітлює обставини, причини та спонукальні мотиви, які привели до рееміграції видатного вченого і одного з лідерів української революції.

Причини цього тривалого і болісного процесу дисертант розділяє на політичні, морально-психологічні та матеріальні. Політичні причини криються, перш за все, у світогляді М.С.Грушевського -народницькому, соціалістичному, федералістському. Ці погляди на початку 1920-х pp. своєрідно проектувалися на суспільно-політичну ситуацію у світі, й на батьківщині зокрема. Перехід до нової економічної політики, утворення Союзу PCP, початкові кроки українізації, хоч і через великі сумніви, але підштовхували вченого до думки про можливість творення в Україні "селянсько-робітничої республіки" .

Фактичне визнання поразки сил національної революції, репрезентованих останніми урядами УНР, постійні внутрішні антагонізми у середовищі української еміграції, розклад українських соціалістичних партій, включаючи й УПСР, теж спонукали М.С.Грушевського до відходу від політичної діяльності.

Іманентна потреба реалізації особистості вченого у постійній і плідній творчій праці, зокрема в галузі вітчизняної історії, не могла знайти втілення в умовах емігрантського киття. Спроба освоїти нові- дослідницькі напрями не виправдала сподівань. Виникла гостра морально-психологічна проблема - нереалізованість творчого потенціалу. Необхідність її розв"язання й склала суттєву причину

переїзду до України, хоч тодішня ВУАІІ зовсім не була ідеалом М. С.Грушевського.

Наукова, викладацька, публікаторська робота упродовж майже всього життя була головним джерелом існування вченого та йото сім"ї. Незважаючи на великий авторитет і енергію М.С.Грушевсько-го, наукова, ввдавнича діяльність не занадилися, а педагогічна робота блокувалася політичними умовами /Варшава, Львів/, внутрішньо-емігрантськими протиріччями /Прага, Берлін/. Отже, матеріальна скрута, відсутність стабільних засобів до життя теж стали вагомими аргументами у вирішенні питання про. рееміграцію. Такими, на думку дисертанта, були основні причини та мотиви прийняття М.С.Грушев-ським нелегкого рішення про повернення в Україну.

Документи переконливо свідчать, що.рішення це визрівало повільно і болісно. Вчений підходив до його розв"язання грунтовно, намагаючись всебічно забезпечити умови свого життя та діяльності в УСРР: обрання дійсним членом академії наук, створення для нього науково-дослідної кафедри, віщання журналу, отримання від уряду УСРР охоронних листів тощо^. М.С.Грушевський зобов"язався не займатися політичною діяльністю, а влада запропонувала йому підтримку у справі обрання президентом ВУЙН.

У дисертації послідовно простежуються заходи більшовицької влади щодо рееміграції М.С.Грушевського. Виявлені архівні документи показують, що остаточне рішення з цього питання приймалося у Москві2.

З поверненням М.С.Грушевського вищі партійно-урядові кола УСРР пов"язували далекосяжні політико-ідеологічні плани. По-перше, вилученням з табору української еміграції однієї з найбільш впливових постатей підірвати його з середини, інспірувати процеси рееміграції та "зміновіхівства". По-друге, вплинути на прискорення переходу національної інтелігенції в УСРР до більш тісното спів- • робітництва з радянською владою. По-третє, безпосередньо використати вченого у справі зміни керівництва ВУАН.

Повернення на батьківщину одного з найвизначніших лідерів національної революції викликало негативну реакцію з боку ЦК УПСР,

1. ЦДАВО України, ф. 166, оп.І2, спр. 1900, арк. 9-Ю.

2. ЩЗВ.ДОІ, ф. 17, оп.З, спр. 391, арк. І.

провідних діячів української еміграції. Неприязно зустріло приїзд М.С.Грушевського і керівництво ВУАН. У тол же час частина інтелігенції, зокрема колишніх членів УНТ пщро вітали повернення видатного вченого.

Розділ Ш "Науково-організаційна діяльність М.С.Грушевського" розкриває велику і напружену роботу академіка по формуванню дослідницьких установ, які склали розгалужений комплекс історичної секції ВУАН. Під його керівництвом працювала кафедра історії українського народу, археографічна комісія, комісії порайонних досліджень, і сторико-хроголог ічні та історико-тематичні. У цих установах у 1927-1928 рр. працювало ІЗ штатних, 23 нештатні постійні учасники роботи комісій. Він також очолював академічну кафедру історії України, яка налічувала близько 40 осіб. Загалом у цей період до праці в історичній секції залучалося до 190 наукових працівників. За словами М.С.Грушевського, "наслідком таких реальних і персональних уній утворилася фактично велика і цінна наукова асоціація, що може підіймати і здійсняти ріжні тукові плани, навіть і в нинішніх, все ще трудних і невдячних для наукової ініціативи обставинах"1. .

Навколо вченого гуртувалися талановиті дослідники, велася підготовка молодого поповнення через аспірантуру, у якій пройшли навчання 26 дослідників. Почалося формування київської наукової школи М.С.Грушевського. Розгорнулися масштабні дослідження вітчизняної історії в рамках розробленої раніше схеми українського історичного процесу. При цьому М.С.Грушевський свідомо і послідовно уникав розробки проблем історії новітнього революційного руху та більшовицької партії.

. Цей період став досить плідним і в особистій творчості академіка. Були підготовлені та вийшли друком чергові книги його багатотомних праць - "Історії України-Руси" та "Історії української літератури", з"явився ряд грунтовних статей, присвячених його духовним предтечам та вчителям - Драгоманову,Костомарову, Кулішеві, Антоновичу“. Ідейно-тематична спрямованість творів М.С.Грушевського

1. Україна. - 1928. -йЗ. - С.І67.

2. Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. 9. - Ч.І. - К. ,1928;

4,2. - К., 1931; його ж: Історія української літератури в 5-ти

Т. - Відень -Київ, 1923-1927; його ж: Місія Драгоманова 7/

свідчила, що він залишався на засадах методологічного і гносеологічного плюралізму, суворого історичного документалізму. До його творчої лабораторії додалося застосування історико-соціологїчного методу досліджень минулого.

М.С.Грушевськиіі налагодив широку видавничу діяльність установ історичної секції. Відновлений науковий часопис "Україна" став головним репрезентантом київської історичної школи. За 1924-1930 рр. в 40 номерах журналу подані результати досліджень з історії, археології, фольклору, етнографії, краєзнавства. Сам академік опублікував на сторінках журналу близько 20 грунтовних статей, понад 50 рецензій і оглядів, десятки заміток, некрологів, реплік1.

Крім"України", М.С.Грушевський редагував переважну більшість серійних ввдань історичного профілю - "Науковий збірник історичної секції", "Український архів", "Український археографічний збірник", "За сто літ", "Студії з історії Уіфаїни", "Записки істо-рико-філологічного відщілу" та інші віщання. Всього, за нашими підрахунками, вийшло близько 50 томів, книг, випусків.

Загалом за п"ять років, завдяки надзвичайній працездатності, блискучому організаторському хисту, вмілому використанню поточної політичної кон'юнктури, М.С.Грушевський підняв історичні дослідження в Україні до рівня європейської історіографії. .

Науково-організаційна діяльність М.С.Грушевського проходила на тлі складних процесів внутрішньоакадемічного життя. Його приїзд значно посилив групове протиборство. Взаємна особиста неприязнь між вченим та керівниками ВУАН, зокрема С.О.бфремовим та А.Ю.Кримським, не зовсім коректні методи з"ясувалня стосунків з обох бокії створювали в академії напружену, конфліктну ситуацію2.

У цей час ЦК КП/б/У вдається до цілеспрямованих засобів посилення ідеологічного впливу на інтелігенцію. Академія попала під жорсткий політичний контроль. Почалися спроби використати М.С.Гру-

Україна. - 1926. - й 2-3; Костомаров і новітня Україна //Україна.

- Д925. - іі 3; Соціально-традиційні підоснови Кулішевої творчості //Україна. - 1927. - & 1-2; ІГятдесять літ "Исторических песен

мало|усского народа" Антоновича і Драгоманова //Україна. - 1924.-

1. Підраховано автором за виданням "Науковий часопис українознавства "Уіфаїна" /1907-1932/. Покажчик змісту". - К., 1993.

2. ІР ЦНБ НАН України, ф.І, спр.26362, арк.І-2; спр.26706, арк.І-1

шевського для зміни керівництва ВУАІГ^. Йому довелося відразу вст; пити у боротьбу на двох напрямках: проти керівництва академії за розбудову історичної секції, використовуючи підтримку офіційної влади, і проти ідеологічного впливу останньої на історичну науку

У роботі аналізується ставлення вищого партійно-урядового керівництва УСРР до вченого. Це був складний і неоднозначний процес, який протягом 1924-1928 pp. мав підйоми і спади, а з 1929 р, стрімко піїюв по низхідній від огульної ІфИГИКИ до прямих репресій щодо вченого2.

Спочатку М.С.Грутаевсьюй дістав від урядових кіл підтримку з здійсненні своїх масштабних проектів, їх матеріальному і кадровому забезпеченні, налагодженні періодичних і серійних видань. Ця прихильність до академіка не була ні щирою, ні безкорисливою і розглядалася як аванс за співробітництво з владою, за допомогу у боротьбі проти С.О.Єфремова та М.Ю.Кримського. Виявлені автором документи свідчать, що ставлення до видатного українського вченого не було однаковим у різних представників вищого партійно-державного керівництва. Наркоми освіти, палкі прихильники українізації, націонал-комуністи О.Я.[Думський та М.О.Скрипник надавали кок суттєву підтримку, але водночас, будучи інтегровані у загальну си стему, пов"язані необхідністю реалізації "генеральної лінії партії", нерідко й нападали на нього. Керівництво КП/6/1 А.М.Кагано-вич, С.В.Косіор/ вважали підтримку М.С.Грушевського справою тимчасової тактики і у спектрі політичних сил відносили його до табо ру противників, у різні часи по-різному оцінюючи небезпечність ученого.

У жовтні 1926 р. ЦК Ші/б/J отримав перший вагомий доказ того що ставка на М.С.Грушевського може виявитися необгрунтованою. Від значення його шістдесятиліття вилилося не тільки в публічну демон страцію визнання незаперечних наукових заслуг, величезного вкладу в розвиток української культури, а й у своєрідну маніфестацію національно свідомих сил республіки.

Таємні директиви ЦК КП/б/У щодо обмеження ювілею М.С.Грушевського лише рамками академії та Києва провалилися. За вшануванням

1. ЦДЛГО України, ф.І, оп.Іб, спр.2, арк.І72, 243-244.

2. ЦДАГО України, ф.І, оп.Іб, спр.8, арк. 1-2.

видатного вченого чітко вгадувалося визнання його заслуг як діяча національно-визвольного руху, голови Центральної Рада. Ці обставини на деякій час змінили ставлення до М.С.Грушевського з боку офіційної влади на гірше. Нарком освіти О.Я.Щумський за умов поточної політичної кон"юнктури кваліфікував його, як ватаика українського націоналістичного табору, пов"язуючи з негативними проявами у літературному середовищі'*’. Безперечно, це була гіперболізована оцінка, а М.С.Грушевський міг розглядатися як колишній ідей ний поводир національно-демократичних сил. ,

Прихід на початку 1927 р. на посаду наркома освіти М.О. Скрипника, нові рішучі наміри ЦК КП/б/У добитися зміни президії БУЛИ змусили вище політичне керівництво УСРР знову повернутися до кандидатури М.С.Грушевського на пост президента академії2. Від нього вимагають публічної декларації, яка б містила запевнення у лояльному ставленні до радянської влади. Виявити текст цієї заяви досі не вдалося, але судячи з того, що це питання не раз розглядалося на засіданнях Політбюро ЦК КП/б/У і контактувати з М.С.Грушевським доручали голові уряду, можна вважати, що зміст листа аж ніяк не влаштовував офіційну владу. Від академіка так і не добилися вірнопідданських заяв.

Розділ ІУ "Реорганізація ВУАН і розгортання масової кампанії проти М.С.Грушевського" охоплює період 1927-1930 рр. Партійно-урядові кола починають нові енергійні заходи по оволодінню академічнім "бастіоном". З цією метою вони намагаються використати загострення внутрішньоакадемічного протиборства між С.О.Єфремовим-А.Ю.Кримським та М.С.Грушевським. Аналіз архівних документів дає підстави стверджувати:, що корені цієї боротьби сягають ще дореволюційних часів, замішані ш. особистих антипатіях, різному баченні розвитку академії наук тощо.

М.С.Грушевський, як керівник історичної секції, докладав усіз зусиль для матеріального забезпечення своїх установ, нерідко діючи через голову керівництва ВУАН, вирішуючи ці питання в урядових

1. Більшовик України. - 1927. - № 2. - С. 11-25.

2. ЦДАГО України, ф.І, оп.Іб, спр.З, арк.І80.

інстанціях. Презвдія академії чинила впертий опір цим заходам, постійно наголошуючи, що це робиться за рахунок установ інших учених. Особливо затяжною виявилася конфліктна ситуація наприкінці 1927 р. У результаті обвдві сторони дійшли висновку про необхідність примирення*.

Одночасно Політбюро ЦК КП/б/У, побоюючись можливого блоку обох угруповань, та з огляду на відсутність підтримки М.С.Грушевського з боку більшості академіків, знімає його кандидатуру на пост президента ВУАН2. Ставка була зроблена на нейтрального академіка Д.К.Заболотного. .

Навесні 1928 р. могутнім натиском згори президія академії була змінена^. Після тривалого опору від її керма усунули лвдей, які уособлювали фундаторів національної академії, кращих представників української інтелігенції. Саме їх позиція стала суттєвою перешкодою на шляху внесення в академічне середовище комуністичної ідеології, залучення науковців до служби радянській владі. Почався стрімкий процес ідеологічного оволодіння однією з провідних ділянок українського культурного життя.

На підставі комплексного вивчення документів дисертант дає відповідь на принципове питання: яку роль у зміні академічного керівництва відіграв М.С.Грушевсьішй? Його боротьба з С.О.Єфремо-вш - А. Ю. Кримським дійсно ослаблювала єдину лінію протистояння натиску влади, створювала формальні підстави для урядового втручання у "чвари", обгрунтування необхідності оновлення президії ВУАН.

Проте роль М.С.Грушевського у зміні керівництва академії не може розглядатися як вирішальна. Аналіз показує, що, коли б він не тільки не вів боротьби, а й виступав єдиним блоком з С.О.Єфре-мовим, і тоді б не вдалося зберегти академічну монолітність і стерильність. На кінець 1920-х рр. визріли об"єктивні умови для згортання процесу українського відродження. Політична система набувала тоталітарних рис, формувалися кадри нової інтелігенції, виховані на методологічних засадах класовості і партійності. За тих умов

1. ЦнЬ най України, ф.І, спр.26364, арк.І9-22; спр. 26666,

арк.І-І6; спр.26706, арк.І-їб. .

2. ЦДАГО Ущраїни, ф.І, оп.16, спр.123, арк.І90.

3. ІАЦНБ НАН України, ф.257, оп.5, спр.2705, арк.ІІ-ІЗ. •

- зо -

ідеологічне оволодіння академією наук було неминучим.

Деякий час М.С.Грушевськиіі залишався поза активною увагою офіційної влади, продовжував напружену наукову, ввдавничу, організаційну діяльність. У 1928 р. він одержав повну підтримку від ЦК КП/б/У у справі обрання до союзної академії наук1. Характерно, що в офіційному відгуку на наукову діяльність М.С.Грушевського, підписаному- М.І.Яворським, підкреслювалося, що вже один його методологічний виступ "з проблемою самостійної схеми українського істо ричного процесу створив епоху в українській історіографії"^. Безперечно, визначальним фактором став величезний науковий авторитет М.С.Грушевського, але вже й тоді партійне керівництво мало всі можливості не допустити обрання академіками небажаних осіб. Саме так і вчинили з авторитетним сходознавцем А.Ю.Кримським.

На початку 1929 р. Політбюро ЦК КП/б/У прийняло ухвалу про припинення: матеріальної підтримки М.С.Грушевського3. Фактично це означало початок кампанії, спрямованої на ідейно-політичне викриття вченого, а потім і вжиття репресивних заходів. Але в цей час головні ідеологічні сили були кинуті проти так званої "Спілки визволення України". на чолі з С.О.Єфремовим.

Одночасно серед істориків-марксистів розгорнулася гостра дискусія з приводу схеми української історії академіка-комуніста М.І.Яворського. Він був звинувачений у численних методологічних і теоретичних помилках, а також у відсутності ділової щштики буржуазної історіографії, зокрема наукових концепцій М.С.Грушевського

Згодом "історичний фронт" було повернуто безпосередньо проти М.С.Грушевського. Представники марксистської історіограрії ставили йому на карб "відкидання класової боротьби", "ігнорування марксистської методології", "позапартійність" тощо. Однак при цьому розгляду піддавалися в основному його публіцистичні праці, а не фувдаме нтальні дослідження з історії України. Молоді марксистські кадри не піднялися до осягнення історичної схеми М.С.Грушевського навіть з метою її псевдонаукової критики. Однак численні публічні

1. ЦДАГО України, ф.І, оп.20, спр.2705, арк.І8.

2. Там же, арк.38-39.

3. ЦДАГО України, ф.І, оп.20, спр.2705, арк.38-39.

напади були покликані створити ідеологічне підгрунтя для праглих репресій проти вченого та його школи.

Розділ У "Репресії щодо М.С.Грушевського та його наукової школи" присвячений драматичним першетіям життя історика у 19311934 рр. Після процесу "Спілки визволення України" ДНУ сфабрикувало ще масттабнішу справу - "Український національний центр", на чолі якого був "поставлений" М.С.Грушевський. Політичне керівництво УСРР дало згоду на йото арешт. Під тиском слідчих ДПУ він "визнав" свою провідну роль у контрреволюційній організації "УЩ”, яка ставила за мету повалення радянської влади, відрив УСЕР від Радянського Союзу та утворення Української держави.

На підставі критичного аналізу архівно-слідчої справи М.С. Грушевського* у розділі розкривається технологія чекістських фальсифікацій. Крім внутрішньої структури організації, ролі вченого як її ідеолога і фактичного керівника, слідчі ДПУ старанно "опрацювали" його зв"язки з урядами імперіалістичних держав, отримання з-за кордону величезних сум грошей, відкриття рахунків у швейцарських банках тощо. Загалом у багатотомній справі "УНЦ" зібрався "вагомий кримінал", який при відповідній санкції "верхів" міг би гарантувати М.С.Грушевському статті - "зрада батьківщині" та "шпигунство на користь іноземних держав" з усіма відповідними висновками. Але могутнім втручанням зверху голова "УЩ" був виведений із слідства.

У дисертації наводяться нові аргументи на користь версії про клопотання перед Сталі ним у справі М.С.Грушевського його родича по материнській лінії Г.І.Ломова-Оппокова, тодішнього заступника голови Держплану, члена ЦК ВКП/б/ та ЦВК СРСР, М.С.Грушевський відмовився від попередніх свідчень, згодився написати лист до діячів української еміграції і дістав дозвіл поселитися у Москві. Оскільки ці звернення ніким не були оприлюднені, то є підстави вважати, що М.С.Грушевський їх так і не підготував, або ж їх зміст не задовольнив ОДПУ.

Мешкаючи у Москві, академік намагався продовжувати наукову роботу, працював у архівах, підготував черговий том "Історії Ук-

I. Архів СБ України, спр.67842, арк.1-407.

раїші-Руси". Формально він залишався дійсним членом ВУАН, керівником кафедри, вів листування з її співробітниками. Відсутність документальних свідчень не дає змоги повно реконструювати життя М.С.Грушевського у московському засланні.

В УСРР проти вченого була розгорнута масова кампанія марксистської "критики". Офіційні історики, партійні діячі висували звинувачення в "контрреволюційності", "зоологічному націоналізмі" і, нарешті, у "націонал-фашизмі". Саме в цей час оформляються сумнозвісні звинувачення вченого у теоріях "безкласовості", "без-буржуазності" української нації, які на тривалий час стануть незмінними атрибутами псевдонаукової критики М.С.Грушевського.

Завершено було розгром установ історичної секції, почалися репресії проти їх співробітників, журнал "Україна" перетворено ш. трибуну ідеологічного "викриття" школи М.С.Грушевського. До цієї . невдячної роботи прилучилася частина його учнів. Періодичні імпульси в інспірації гонінь на вченого давало вище партійно-урядове керівництво республіки.

Незважаючи на політичні репресії, постійний моральний тиск, від ученого не вдавалося добитися декларацій про засудження свого минулого, панегіриків на адресу правлячої партії та радянської влади, відмови від власних наукових концепцій та ідейних поглядів.

Помер М.С.Грушевський у Кисловодську 25 листопада 1934 р. Причиною смерті стало передчасне і декваліфіковане хірургічне втручання при лікуванні карбункула. Відсутність документальних матеріалів не дала змоги дисертантові підтвердити чи спростувати висунуту зарубіжними дослідниками версію про причетність до кончини академіка всесильного НКВС. '

Реакція керівництва УСРР на смерть вченого була швидкою і гуманною, його поховали за державний кошт та вирішили питання ма- . теріального забезпечення сім"ї. В офіційному некролозі М.С.Грушевського кваліфікували як найввдатнішго буржуазного історика України*. Така оцінка зовсім дисонувала з попереднім розгнузданим тавруванням ученого. •

На смерть історика широко відгукнулися міжнародна громадськість, українська еміграція. Тільки у Празі в грудні 1931 р.

І. Вісті. - 1934. - 26 листопада; Правда. - 1934. - 28 листопада.

вшанування пам"яті М.С.Грушевського відбулося в Українському педагогічному інституті, Українському вільному університеті, Українському соціалістичному клубі. Міжорганізаційний комітет українських об "єднань випустив листівку з портретом небіжчика. У січні 1935 р. жалібну академію пам"яті вченого провів Український академічний комітет при Міжнародній комісії для інтелектуальної співпраці Ліги націй. Повідомлення про смерть М.С.Грушевського вмістили багато газет.

Чимало визначних представників української еміграції переглянули старі оцінки факту повернення М.С.Грушевського в Україну і, вслід за В.К.Винниченком, кваліфікували його діяльність радянської доби як життєвий подвиг.

Розділ УІ "Доля родиш Грушевських" є документальною ілюстрацією трагічного фіналу учених київської наукової школи істориків. Життя і діяльність Михайла-Сергійовича невіддільні від долі інших членів родини Грушевських, внесок яких у розвиток української культури досить вагомий. Дочка Катерина - здібний дослідник проблем первісної культури, фольклорист і етнограф. Молодший брат Олександр

- відомий історик середньовіччя, фахівець у галузі історичної географії, літературознавець. Племінник Сергій Шаг,грай теж прилучився до історичних досліджень, успішно захистив кандидатську дисертацію. Безперечно, їх творчість, громадянська позиція позначені благотворним впливом М.С.Грушевського. Як і належність до цієї родини фатально відбилася на їх долях. •

Всі вони були заарештовані і звинувачені у належності до різних контрреволюційних націоналістичних організацій. Але вивчення матеріалів слідчих справ неспростовно доводить, що головний кримінал складали родинні зв"язки з М.С.Грушевським, причетність до його наукової школи, прийняття його світоглядних позицій*.

Дисертант першим в історичній літературі простежив останні роки життя та обставини смерті членів родини Грушевських. Катерина Михайлівна померла ЗО березня 1943 р. у Темлагу. Олександр Сергійович помер на засланні у Павлодарі взимку 1942 р. Сергій Шамрай - Севвостлагу 4 січня 1939 р. Висвітлено у реферованій

І. Архів СБ України, спр.50407; ЦДАГО України, 6.263, оп.І, спр.47525, 49863. ■ ~

праці й стражденне життя Марії та Ольги Грушевеьішх.

Вклад родини Грушевеьких у скарбницю української культури заслуговує не лише на добру пам"ять, але й вивчення та використання у дослідницькій, освітній, виховній роботі. Адяе їх основні цраці з історії, літературознавства, фольклористики й досі не втратили наукового значення.

У висновках узагальнено основні підсумки дисертаційного дослідження, весь зміст якого доводить, що повернення М.С.Грушевсь-кого в Україну, його титанічна праця по розвитку уіфаїнської істо ріографії, мужнє відстоювання своїх світоглядних позицій стали гідним завершенням його великого наукового і громадянського подвигу, утвердження "української ідеї", справи національного державотворення.

Трагічний фінал життя М.С.Грушевського в умовах сталінського тоталітаризму був цілком закономірним і типовим для долі багатьоа визначних представників української інтелігенції, а з огляду на йото роль і місце в національно-визвольному русі - навіть неминучим.

Дисертант також викладає конкретні пропозиції щодо подальше го вивчення життя і діяльності, творчого спадку наиввдатнішого уі раїнського історика, як запоруки його повного повернення до свогс народу.

М.С.Грушевського слід повернути нинішньому і прийдешнім по' колінням у всій величі таланту вченого зі світовим ім"ям, послідовного борця за "українську ідею", політика і державного діяча, людину титанічної працездатності і вельми складного характеру. Зробити це можна лише за кількох умов.

По-перше, При здійсненні широкомасштабного вивчення творчої спадщини, громадсько-політичної діяльності, життєвого шляху вченого. Виконання цього завдання під силу лише багатопрофільним колективам істориків, літературо- та правознавців, архівістів, кра< внавців і т.д. Конче потрібне утворення державної комісії по спа, щині М.С.Грушевського - органу з широкими повноваженнями і можли востями, в тому числі й фінансовими. Адає нагальна проблема - це збирання розпорошеної спадщини вченого, документальних свідчень не тільки на Україні, але й за її межами, бо його життєві шляхи пролягли майже через усі європейські столиці. І робота ця -

не самоціль. Вона має завершитися підготовкою повного академічного видання творів М.С.Грушевського.

По-друге. Науковий подвиг і феномен М.С.Грушевського гідний невідкладної уваги сучасної української історіографії. Зокрема, всебічне осягнення його схеми українського історичного процесу.

Хоч під силу це вже, мабуть, історикам "нової хвилі". Те'я слід сказати і про вклад ученого в розвиток українського джерелознавства. Проникнення у творчу лабораторію історика необхідне для виховання майбутніх дослідників минулого. Адже талант вченого вдало поєднувався у ньому з якостями блискучого організатора науки, ви-давдя і популяризатора історії. Створення та діяльність львівської та київської наукових шкіл М.С.Грушевського - переконливе тому підтвердження.

По-третє. На черзі написання грунтовної наукової біографії вченого і політика. Що теж вимагає колективних зусиль, дослідження широкого, різнобарвного соціально-політичного і побутового фону, на якому протікало великотрудне життя М.С.Грушевського. Необхідні й популярні нариси життєвого шляху, публіцистичні портрети історика, літератора, археографа, громадського і державного діяча, голови Центральної Рада, першого президента Української Народної Республіки. Це дозволить гідно оцінити й людські. якості історика, з"ясувати причини і перипетії його складних стосунків з іншими видатними діячами українства.

По-четверте. Постать і діяння М.С.Грушевського гідні державної турботи про увічнення пам"яті вченого. Видаються твори, з"яви-лися вулиці його імені, проектуються пам"ятники. Але є всі підстави до заснування музеїв. В першу чергу у містах Львові та Києві, з якими пов"язана більша і краща частина його життя. На щастя, збереглися будинки, у яких мешкав чи працював історик. Є можливості з великою мірою достовірності реконструювати умови життя і побуту М.С.Грушевського. Ця справа вже знайшла широку підтримку у громадськості, зібрала навколо фахівців численний аматорський загал, і, безперечно, прискорить створення цих музейних закладів. Постать літописця і творця української історії гідна того.

ОСНОВНІ ПРАЦІ ДИСЕРТАНТА З ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ:

1. Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття /1924-1934 рр./. - К., 1993. - 200 с. /Рецензії: Голос України. - 1993.

- 14 вересня; Літературна Україна. - 1993. - 21 жовтня; Уря-' довий кур"єр. - 1993. - 21 грудня/.

2. Михайло Грушевський: між історією і політикою /1924-1934 рр.. // Український історичний журнал. - 1991. - № 4. - С. 54-66; № 5. - С. 46-55; № 7. - С. 51-60; № 8. - С. 54-63; * 9. -

С. 50-60; № 10. - С. 44-51; » II. - С. 3-13.

3. Повернення Михайла Грушевського. У кн.: Сторінки історії України XX століття. Посібник для вчителя. - К., 1992. - С.255 289.

4. Архівний фонд М.С.Грушевського: проблеми поповнення і використання. Тези доповідей і повідомлень У Всеукраїнської конференції з історичного краєзнавства. - Кам"янець-Подільський 1991. - С. 626-627.

5. Михайло Грушевський: сторінки біографії /1924-1934 рр./ JJ Архіви України. - 1991. - № 2. - С. 44-51.

6. Лист М.С.Грушевського до секретаря Щ КП/б/У С.В.Косіора. .

У кн.: Великий Українець. - К., 1992. - С. 268-274.

7. Лист М.С.Грушевського до голови Ради народних комісарів УСРР Х.Г.Раковського. У кн.: Великий Українець. - К., 1992. -

С. 275-286.

8. Невідомий лист М.С.Грушевського JJ Літературна Україна. -1989. - 28 вересня.

9. Ми прагнемо згоди. Невідомий лист М.С.Грушевського // Культура і життя. - 1991. - 16 березня.

10. Як соціаліст до соціаліста... // Культура і життя. - 1991. -15 травня.

11. Катерина Грушевська: епілог долі // Сільські вісті. - 1991.

- 14 вересня.

12. Арешт Михайла Грушевського // Радянська Україна. - 1991. -21 вересня.

13. Повернення Грушевського // Демократична Україна. - 1991. -25 жовтня.

14. З роду Гргушевських // Літературна Україна. - 1992. - 15 жовтня.

15. Слідами наших виступів // Літературна Україна. - 1992. - 17 грудня.

16. Доля брата М.С.Грушевського /У Літературна Україна. - 1993.

- 15 липня.