автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.02
диссертация на тему: Журнал "Киевская старина" в общественной и научнойжизни Украины (Конец XIX - начало XX в.).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Журнал "Киевская старина" в общественной и научнойжизни Украины (Конец XIX - начало XX в.)."

рг Б 04

■ ■- * КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ Імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису ПАЛЄНКО Марина Гендадіївна

ЯУРИАЛ "КИЕВСЯАЯ СТАРИНА" В ГРОМАДОЯШУ ТА НАУКОВОЮ 1МТТІ УКРАЇНИ (кінець XIX - початок XX ся.)

07.00.02. - Історія України

07.00.09. - Історіографія, джереюанавство та

методи історичного дослідження

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

КИЇВ - 1994

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі джерелознавства та архівознавства Київського університету імені Тараса Шевченка*

Науковий керівник - доктор Історичних наук, .

Провідна органівація - Київський державний інститут культури.

Захист відбудеться *'19" грудня 1904 о 10 годині на васі-данні спеціалівованої ради Д 068.18.06 при Київському університеті Імені Тараса Шевченка 8а адресою:

252 017 м.Київ, вуд. Болодимирська, 60, ауд.349.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці університету (м.Київ. вул.Володимирська, 68).

Автореферат ро8і сланий м^" листопада І994

Вчений секретар спеціалізованої ради

професор І В.О.Замлинський І

Офіційні опоненти - доктор Історичних каук М.Ф.ДмитрІєнко

- кандидат історичних наук П.Д.Овчаренко

кандидат історичних наук, доцент

М.О.Рудь

Структура дисертації обумовлена метою 1 завданнями дослідження 1 складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури.

Актуальність теми. Сучасний період національно-державного відродження України супроводжується активним зростанням інтересу широкої громадськості до історичного минулого свого народу. Він 8робив надзвичайно актуальними проблеми наукового вивчення та використання нашої писемної історико-культурної спадщини, осмислення й опанування якою є неодмінною умовою розвитку історичної науки.

Дослідження історичної періодики та II внеску у формування джерельної бази наукового пізнання минулого Ебачаеться важливіш завданням сучасного джерелознавства. Воно передбачав, з одного боку, комплексне висвітлення процесів становлення, формування та розвитку історичної періодики в Україні як єдиної, цілісної системи. а, з іншого боку, Еикликае необхідність історико-джерелознавчого аналізу окремих друкованих органів - Історичних часописів. Таким чином, перед сучасною Історччною наукою постає необхідність розробки синтетичної історії вітчизняної історичної періодики та детального аналізу функціонування II окремих видань, визначення їх цінності як історичних джерел.

Складовою частиною вивчення історії історичної періодики е дослідження першого на теренах України історичного журналу "Киев-окая старина". Цей часопис вробив вагомий внесок не тільки у розвиток Історичної науки, сприявии розширенню II джерельної бази, але й відбив у своїй діяльності основні моменти культурно-просвітницького руху української Інтелігенції, и прагнення до національного відродження. Актуальність вивчення ролі "Киевской старины" в громадському та науковому житті України кінця XIX - початку XX ст. обумовлена необхідністю як об'єктивного аналізу процесів, які відбувалися в українському суспільстві в досліджуваний період, так 1 Потребою узагальнення й творчого переосмислений багатого наукового доробку видатних істориків 1 діячів вітчизняної культури -фундаторів, співробітників та авторів часопису.

Варто підкреслиш, що для повного висвітлення внеску історичного часопису в науку необхідне його комплексне вивчення: 8 одного боку, як історіографічного явища (історіографічного факту), а з іншого - як історіографічного джерела. В першому випадку мова йде Про специфічні риси 1 характеристики журналу як науково-

ro 1 громадського центру: історія створення, структура, напряжи

діяльності, авторський та редакційний склад, читацька аудиторія, видавнича база, взаємини з цензурою та ін. В другому - як важливе Історичне та Історіографічне джерело розглядаються саме матеріали часопису. Таким чином, при цілісному, всебічному вивченні журналу "Киевская старина" предметом дослідження є історія цього видання та матеріали часопису, в яких знайшло відображення широке коло українознавчих проблем.

Хронолог]чім рамки дослідження визначені часом видання "Киевской старины" (1882-1006 рр.), тобто охоплюють кінець XIX - початої; XX ст.

Потреба в комплексному дослідженні матеріалів "Киевской старини" та відтворенні повної й об'єктивної Історії часопису виникає в зв'язку 8 недостатньою розробленістю цих питань в Історіографії історії України. Наочно це демонструє аналіз стану наукової розробки проблеми. Матеріали "Киевской старины" привернули увагу наукової громадськості ще в період видання часопису. Перші відгуки на них з'явилися в тогочасній пресі у вигляді рецензій на окремі числа журналу, найгрунтовніші з яких належали перу М.І.Костомарова та оглядачам "Записок наукового товариства імені Т.Шевченка у Львові".(1)

Початок вивчення історії часопису пов'язаний з появою статей його колишній співробітників - Г.П.Митецького та В.В.Данилова.(2) Але за відсутності дослідницького елементу вони розглядаються нами як джерельні публікації. Водночас саме В.Даниловим вперше була вдійснена спроба визначити місце "киевской старины" в українському культурному процесі. В загальних рисах охаректеривувавши прогін Костомаров Н. "Киевская старина" // Новое время. - СПб., 1882.-NN 2212,2442,2449; его же. "Киевская старина" - ежемесячный исторический журнал 1882 года // Правительственный вестник.- 1882.

- N 276; Д.K., І.М. Огляд часописей 8а рік 1895:"Киевская старина"// 3HTU1.- 1896.- Т. 12.- С. 1-26; О.Ц. Огляд часописей 8а 1898 рік: "Киевская старина’7/ Там само.- 1899.- Т.29,- С.1-16 та 1н.

2.Данилов В. Материалы для биографии Н.И.Костомарова // Україна.

- 1907. - N 11-12. - С.225-274; его же. П.А.Кулиш и "Киевская старина" под редакцией Ф.Г.Лебединцева // Там само. - N 7-9. -С.202-211; Витецький Іг. Перші роки "Киевской старины" та М. 1.Костомаров // Україна. - 1926. - Кн.4. - С.97-120.

. -З-

раму та 25-річну історію часопису, він справедливо відзначив, що "Киевская старина" - "це багата скарбниця, яіса ще довго не буде вичерпаною, це широка програш, яка визначає для майбутніх дослідників України шляхи 1 цілг'.(і)

Наступним кроком на шляху до відтворення історії журналу стала стаття В.Данилова "Киевская старина" по цензурным документам". (2) Проте ця праця, незважаючи на насиченість фактичним матеріалом. тільки висувала проблему стосунків "Киевской старины" з цензурою.

Визнанням наукового та загальнокультурного значення "Киевской старины" стало включення спеціального розділу "Историография 1880-1890 гг. Лазаревский и кружок "Киевской старины" до фундаментальної праці "Украинский народ в его прошлом и настоящем". (3) В ньому Ы.О.Грушевський стисло охарактеризував науковий доробок журналу та визначив його місце у вітчизняній історіографії. Високо оцінивши науковий потенціал журналу, М.Груиевський надав першорядного значення в його діяльності особі О.Ы.Лазаревського, дещо применшивши роль діячів Старої громади в організаційно-видавничій історії "Киевской старииы".

Таким чином, історія та матеріали "Киевской старини" упродовж перших двох десятиліть XX ст. знаходилися в полі зору вітчизняної історіографії.

Новий наступ русифікаційної політики, який розпочався в Україні наприкінці 20-х - початку 30-х рр., призвів майже до повного виключення журналу з орбіти Історіографічних досліджень. До його оцінки, як і у цілому до української історичної науки XIX - початку XX ст., почали застосовувати ідеологізовані штампи. Статті та згадки про журнал у радянських енциклопедичних виданнях та узагальнюючи« працях 8 історії України Несуть відбиток класового Підходу до "буржуазного" чи "буржуазно-націоналістичного" органу.

І хоча матеріали "КиевсКоЙ старики" дослідники продовжували широ-

І.Данилов В. литературные поминки // Исторический вестник.- 1007.

- Т.109. - С.2І2.

2-Дакилов В. "киевская старина" по цензурнім документа^ // Вібліо-ЛОГІЧНІ вісті. - К.і 1925. - N 1-2. - С.59-71.

ЗЛ'руиєеский М.С.Историографий І880-1800 гг. Лазаревский и кружок "Киевской сіарйНьГ // Украинский народ в его пропитом и настоящем. - СПб., 1914. - Т.1. - С.29-31.

ко використовувати, Історія журналу, його наукова й культурно-просвітницька діяльність були піл печаткою мовчання,

Проте "Киевская старина" не залишилися поза увагою українських істориків, які перебували в еуіграц}|. Д.Дороиенко. Н.Полон-ська-Василенко високо оцінили П спадщину в своїх загальних курсах української історії.(1) Серед досліджень української діаспори, що торкаються "Киевской старину", принципове значення ыае "Огляд української Історіографії" Д.Доровенка, в якому виділено окремий розділ * "киевская старина" та II ближчі співробітники:

0.Лазаревський, П.ефиленко, О.Левицьвдй, І.Каманін та Інші".(2) Д.Дорошенко проаналізував науковий потенціал та творчу спадщину найближчих співробітників "Киевской старину" 1 зробив висновок про "епохальне" вначення журналу в розвитку українознавства. Українською вільною історіографією "Киевская старина” оцінювалася як "єдиний друкований орган української дамки" на теренах Російської імперії, як "справжнє наукове товариство".(3)

Таку увагу до журналу в боку зарубіжної української історіографії можна пояснити тим, що історики, які були позбавлені в еміграції можливості використовувати вітчизняні архівні першоджерела, діставали 81 сторінок "Киевской старины" необхідну наукову Інформацію для своїх досліджень, Слід відзначити, що історики діаспори, використовуючи матеріали журналу, зверталися 1 до ви-

1.Дорошенко Д. Нарис Історії України. - Варшава. 1933. - Т.2. -

0.331; Полонська-ВасиленКо Н. Історія України.- Мюнхен, І976. -Т.£. - 0.320,

¿.Дорошенко Д. Огляд української історіографії. - Прага, 1923. -С.140-147.

B.Doroshenko D. A Survey of Ukrainian Historiography // The Annals of Ukrainian Acadetny of Arts and Sciences in the U.S. -New York, 1957. - Vol.V-VI. - P.194-206; Андрусйк U. Українська історіографія // Збірник Українського наукового Інституту в Аме-

• Доці. - Сент-ЙОЛ - Прага; 1S39. - 0.7; ОСглобіий] 0. "Киебская старина" // Енциклопедія украіноБвавства. Словникова частина. -ПарижНью-Йорк, i960,- Т.З. - C.lOOOs Поіонська-Василенко В. До історії України XIX Ь«ліі*тгі // УКраіисЬмиІ idtopwt. - 1965.

- М 1-2. - 0.20. •

світлення окремих моментів його історії ЛІ) Позитивною стороною цих публікацій є об'єктивна оцінка подій 1 особистостей, проте

вони грунтуються тільки на загальновідомих фактах 1 духе обмеже-

ному колі джерел.

В Україні перші проблемно-тематичні дослідження наукової

спадщини "Киевской старины" з'явилися в 60-70-х рр. Вони торкалися питань висвітлення журналом соціально-економічної та політичної історії міст 1 сіл України доби феодалізму.(2) Історії створення журналу присвячена стаття Ю.Короткого.(З) Фольклористичний доробок "Киевской старины" став предметом дисертаційного дослідження та низки статей А.Іоаніді.(4)

Відомості про "Киевскую старину" присутні в нарисах з Історії української журналістики.(5) Спробою критичного підходу до

1.Антонович М. "Киевская старина": 3 приводу ювілеїв // Український історик.- 1983.- N 2-4.- С.25-36¡ОглоОлин Д. Олександр Степанович ЛашкевиЧ (1842-1889), редактор-видавець "киевской старины" // Таи само.- 1974. - N 1-3. - 0.155-168*, N 4. - С.47-73.

2.БУТИЧ Ы. Висвітлення історії Піст 1 сіл України в "киевской старине" // Науково-Інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР.- 1963.- М 6.- С.64-66; Швйдько А.К. Вопросы истории феодальных городов Украины в журнале "Киевская старина’* // Некоторые вопросы социально-экономической и политической истории Украинской ССР: Сб. науч.ст.- Днепропетровск. 1973.- Вып.4.- С.135-146.

3.короткий Ю.А. З Історії створення першого Історичного журналу на Україні // Український Історичний журнал. - 1972. - М 1. -

0.125-127.

4.Иоанидй А.Л. Журнал "Киевская старина" и вопросы фольклористики на Украине в конце XIX - начала XX вв.: Автореф. дис.., канд. филол. наук. - К.. 1969; його я. Великий науковий доробок (Дослідження та публікації фольклору на сторінках "Киевской старины") // Народна творчість та етнографія. - 1968. - Н 3. - 0.32-39 та їй.

6.Дорошенко І.І. Українська ауряалістика і критика другої половини XIX століття,- Львів. 1966; ДМитрук В.Т. Нарис 8 історії української журналістики XIX ст.- Львів, 1969; Тернопільський Ю. Українська преса & перпективи ІБО-ліття. - Джерзі-Ситі, 1974; Яивотко А. Історія української преси. - МЬніен, 1989-1990.

матеріалів журналу вигідно вирізняється нарис О.Дея в "Історії української дожовтневої журналіетики’ЧІ), в якому автор відзначив прагнення редакції підпорядкувати наукові дослідження розвиткові 1 поширенню ідеї національної, Історично! та етнографічної самобутності України.

ІІа науковий рівеїп- проблему вивчення матеріалів "Киевской старины" було поставлено низкою досліджень кінця 80-х - початку 90-х рр. Проблему місця 1 ролі журналу в літературному процесі кінця XIX - початку XX ст. дослідив М.Кучинський.(2)

Значний внесок у розробку питань, пов'язаних з проблемно-тематичним дослідженням матеріалів "Киевской старины", зроблено

В.М.Матях (3), яга розглянула Історіографічне значення публікацій часопису з соціально-економічної та суспільно-політичної Історії України доби середньовіччя 1 дійшла до висновку, що матеріали журналу становлять наукову базу для постановки та розробки пріоритетних проблем як українознавства загалом, так 1 медієвістичних студій. Слід відзначити, що В.Матях певного мірою торкнулася й власне Історії журналу, зокрема періоду його заснування.(4)

Науково-інформаційний потенціал "Киевской старины" привернув увагу американської дослідниці Патриції Кеннеді Грімстед, яка відзначила цінність публікацій часопису в Історії архівів 1 рукопис-иих колекцій.(б)

1.Історія української дожовтневої журналістики. - Львів, 1983. -

С.261-269.

2.Кучинский Н.В. Журнал "Киевская старина" и украинский литературный процесс конца XIX - начала XX ст.: Лвтореф. дис... канд. филол.наук. - К., 1990.

3.Ыатях В.М. Проблеми історії України XVІ-XVIII ст. у висвітленні журналу "Киевская старина": Автореф. дис...канд. 1ст. наук. -К., 1993; її ж. Історія українського козацтва в публікаціях журналу "Киевская старина" // Українській Історичний журнал. -1092. - N 9. - С.26-36 та ін.

4.Матях В.М. Біля витоків "Киевской старшій" (До 110-річчя виходу першого номера журналу) // Український історичний журнал. -1992. - N 1. - С.142-150.

5.Grlmsted P.R. Archives and Manuscript Repositorios in Uto USStí.

Ukralne and Moldavia. - Book 1. - Prlnceton Unlverslty Press,

Mew Jersey, 1988. - P.135.

. -7-

Історіографічний аналіз дозволяє з певністю константувати: незважаючи на те, що окремі аспекти Історії "Киевской старины" відображено у низці досліджень, досі ще не створено повної й цілісної картини, яка давала уяву про журнал в контексті суспільно-політичної й культурної історії України кінця XIX - початку XX ст. Не досліджено участь журналу в громадському житті й культурно-просвітницькому русі української інтелігенції. Не простежено ідейний вплив київської Старої громади на формування й еволюцію програми та вмісту часопису.

До цього часу в українській історіографи не ставилася проблема синтетичного дослідження "Киевской старини" як суспільного й наукового явища. Крім того, залишилося поза увагою дослідників джерельне значення наукової спадщини журналу. Не встановлено принципи й методи відбору матеріалів до друку, не досліджено різновиди публікацій джерел, цензурно-редакторські втручання до їх тексту, співвідношення між різниші комплексами публікацій та специфічні особливості кожного з них. У цілому залишається не висвітленим внесок журналу у розширення джередької бази історії України. Вирішення цих питань потребує спеціального Історико-джерелознавчого дослідження.

Нета дисертаціІ полягає у відтворенні об'єктивної історії журналу як громадського та наукового центру в Україні, в проведенні комплексного Історико-джерелознавчого аналізу матеріалів "Киев-кой старины" та визначенні внеску часопису в розширення джерельної бази історії України.

Відповідно до мети дисертантом здійснена спроба вирішити такі завдання:

- проаналізувати суспільно-політичні, культурні 1 наукові передумови створення першого історичного часопису в Україні;

- встановити основні етапи організаційно-видавничої історії "Киевской старины”;

- простежити еволюцію суспільно-політичної позиції журналу протягом всього періоду його видання, виявити його иісце в громадському китті України та культурно-просвітницькому русі української Інтелігенції;

- провести систематизацію матеріалів "Киевской старины" 1 визначити пріоритетні непрямі) історичних досліджень на сторінках журналу;

- показати ступінь гпянву цензурної політики російського

уряду на тематичну спрямованість і зміст часопису;

- проаналізувати джерельні публікації часопису, визначити їх вида, встановити принципи та методи їх археографічного опрацювання, виявити їх значення для сучасних історичних досліджень.

Методологічною основою дисертації <з діалектичні принципи пізнання історичного процесу, об'єктивний підхід до аналізу суспільних явищ і подій. В основу дисертації докладено проблемно-уе-матичний метод, який передбачав проведення комплексного аналізу матеріалів ліурналу з метою критичного осмислення й узагальнення його історичної спадщини, встановлення послідовності у розвитку вітчизняної історичної науки, виявлення найцінніших елементів, які мають значення на сучасному етапі історичних досліджень. При проведенні історико-джерелознавчого аналізу матеріалів "Киевской старини" дисертант врахував основні положення, вироблені сучасним джерелознавством у питаннях аналізу періодичної преси та історичної періодики як II складової частини (розробім М.Н.Чорноморського, В.І.Стрельського, С.С.Дмитрівна, В.Г-Сарбел, Ц.Ф.Дмитрієнко,

А.В.Санцевича та ін.).

Джерельну базу дисертації становить комплекс друкованих та архівних матеріалів. Найважливішу їх частину репрезентують публікації "Киевской старини", зосереджені в'94 "томах (300-х числах) журналу. .

Для відтворення історії журналу та характеристики основних етапів та напрямків його діяльності було залучено широке коло документальних матеріалів Центрального' державного історичного архіву України у м. Києві та Інституту рукопису Центральної Наукової бібліотеки їм. В.1.Вернадського НАН України, більшість в цких вперше введено до наукового обігу. Специфіка джерельної бави вивчення діяльності журналу полягає в тому, що його архів не дійшов до нас у повному первісному вигляді, а Представлений фрагментарно у різних фондам зазначених архівосховищ. Зокрема в !Р ЦНБ НАН України зберігається архів редакції "Киевской старини" (ф.112), який містить свідоцтва на право видання куриалу, договори про перепродаж виданий, реєстраційні книги передплатники-, автографи деяких публікацій иурнаяу та матеріали. ¡!к! о якихосі причин не було опублпсовано.

Першорядне значення дня витворення Історії яурцалу мівть матеріали ценаурші* устанин, які оберігаються ь ІЩІА України. Це ЮкуМйИти ГолоЬцоґо упріам 1 кия в справах друку (Колекцій иікро-

фільмів 19), Канцелярії київського окремого цензора (ф.294) та Київського тимчасового комітету у справах друку (ф.295). які репрезентують циркуляри, розпорядження й повідомлення про затвердження програми, видавців та редакторів журналу, про дозвіл чи заборону матеріалів до друку. ’

В дисертаціІ широко використані джерела особистого походження - мемуари та епістолярій провідних вчених та громадських діячів другої половини XIX ст., які брали участь у виданні "Киевской старины". Ш джерела несуть відбиток суб'єктивізму при підході' до оцінок подій та характеристик осіб, що передбачав їх критичний аналіз та співставлення з Іншими документальними свідченнями. Однак вони набувають великого значення при відтворенні історії журналу та аналізі його матеріалів через малочисельність та деякою мірою малоІнформативність офіційної документації. Листування редакторів та найближчих співробітників часопису — Ф.Лебединцева,

0.Лашкевича, 0.Лазаревського. В.Науменка, в.Кивлицького, В.Антоновича, Д.Багалія, М.Костомарова, О.Левицького, Н.Петрова, П.Жи-тецького, О.КІстякІвського, О.Потебні, М.Сумцова. В.Гнилосирова,

1.Лучицького (1) - виступає джерелом для відтворення Ідеологічної та громадсько-політичної орієнтації редакції "Киевской старины”, висвітлює лабораторію творчого пошуку, дає можливість отримати додаткову інформацію для реконструкції цілісної історичної картини.

Використана мемуарна література репрезентована спогадами

0.Лазаревського, В.Науменка. Г.Житецького. Г.Лазаревського. Значна увага приділена журналу в "Споминах” Ы.Грушевського.(2)

У процесі дослідження археографічної діяльності "Киевской старины” 1 співставлення джерельних публікацій журналу в їх автографами, було використано документи колекції О.Лазаревського, що також зберігаються в 1Р ШШ НАН України.

Наукова новизна дисертаціІ полягає:

- у відтворенні цілісної, об'єктивної організаційно-видавничої історії "Киевской старины” на підставі широкого кава архівних документів;

- у комплексному історико-джереловнавчому підході до аналізу діяльності "Киевской стариш" як явища суспільного життя і факту

1.ВДБ НЛН України, ІР. - Ф. І. ПІ.22,36,71,80.155; ЦДІА України. -Ф.873. 1475,2052. •

г.Грушевський М.С. Спомини // Київ. - 1988. - N 12. - 0.119-123.

украінської Історіографії;

- у дослідженні ролі часопису в громадському та культурно-просвітницькому русі української інтелігенції кінця XIX - початку XX ст.;

- у визначенні внеску журналу в розширення джерельної бази

Історії України. •

Практичне значення дисертаці1 полягає в тому, що II матеріали можуть бути використані при створенні синтетичних праць в Історії української Історичної науїсл та Історичної періодики як II складової частини, при підготовці енциклопедичних 1 довідково-бібліографічних видань, при написанні лекційних курсів з історії України, з історіографії, джерелознавства та археографи.

Основні положення дисертаціІ. які виносяться на аахист: ■

1. Заснування "Киевской старины" було закономірним результатом розвитку Історичної науки та громадського руху в Україні

XIX ст.

2. "Киевская старина" стала важливим науковим осередком ук- . раїнознавчих студій, навколо якого згуртувалися найвизначніші вчені, в своїй більшості представники київської школи Істориків.

3. У публікаціях журналу энайши відображення основні тенденції розвитку вітчизняної історичної науки в досліджуваний період, зокрема документального фундаменталівму.

4. В умовах русифікаційної політики царського уряду культурно-просвітницька та наукова діяльність "Киевской старины" сприяла консолідації Інтелектуальних сил української нації.

5. "Киевская старина" як наукова установа проводила велику роботу по виявленню, збиранню та публікаціІ документальних матеріалів в Історії України. Джерельні публікації журналу зробили вагомий внесок у становлення української археографи та мали вплив на подальший розвиток конкретно-історичних досліджень.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІІ:

У вступі обгрунтовано тему дослідження, II актуальність, хронологічні межі, подано аналіз історіографи проблеми та джерельної бази роботи, визначено II мету та завдання, методологічні засади, підкреслено наукову новизну результатів праці та їх практичне значення.

У першому розділі - "Створення журналу та його організаційно-видавнича 1 громадська діяльність" - відтворена історія видання "Киевской старины" в контексті суспільно-політичного життя Ук-

раїни кінця XIX - початку XX ст. У цей період в українському суспільстві відбувалися кардинальні зміни, пов'язані з бурхливим розвитком економіки, науки і культури, а ростом національної свідомості, яка, у свою чергу, була одним з проявів Інтенсифікації процесу становлення 1 консолідації української нації. Важливу роль у цьому процесі відігравала українська Інтелігенція, яка стояла на чолі культурно-просвітницького руху громад. Головним своїм завданням вона вбачала вивчення І популяризацію національної Історії, етнографії, фольклору, поширення української мови 1 літератури. Внаслідок заборони в Російській Імперії українських товариств 1 української преси (Валуевський • Циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р.) національно свідомі верстви українського суспільства міг об'єднати довкола себе тільки незалежний науковий журнал, що ставив метою розробку українознавчих проблем, його появи вимагав також розвиток Історичної науки, яка нарешті мала вийти за межі університетів 1 наукових товариств 1 розпочати популяризацію національної Історико-культурної спадщини.

Результатом спільної праці діячів київської Старої громади, професорів Університету св.Володимира та Київської духовної академії став Історичний часопис "Киевская старина". В його Історії, як на наш погляд, простежуються три періоди. Періодизація грунтується на вивченні повного комплекту журналу, еволюції його програми та вмісту, урахуванні змін в організаційно-видавничій структурі часопису.

Перший період (1882-1887) хронологічно співпадав з редакторською діяльністю Ф.Лебединцева і відбиває процес вироблення й формування програмних засад 1 наукових принципів діяльності журналу. У виданні часопису взяли участь провідні вчені України -

В.Антонович, 0.Лазаревський, М.Костомаров, О.ЛевицькиЙ, М.Петров, П.Житецький, О.КІстякІвський, Д.Вагалій, А.Скальковський. Д.Явор-ницький, І.Каманін. Завдяки їх публікаціям журнал набув поширення в багатьох містах України і Росії, де його передплачували професори, студенти, церковні діячі, аматори-дослідники української старовини, військовослужбовці. Окремі примірники "Киевской старини" надсилалися за кордон.

За часи Ф.Лебединцева редакція дотримувалася поміркованих поглядів на розв'язання українського питання, висвітлюючи його тільки в контексті Історичних досліджень минулого 1 уникаючи публікації, на шпальтах журналу Інформації громадсько-політичної спря-

мованості. Але, нееважатои на статус наукового органу. "Киевской старине" не вдалося запобігти втручань й Соку цензури, яка ваборо-нила цілу низку підготованих до друку матеріалів (серед них: статут Киршю-Мефоді Івського товариства, "Материалы по этнографии Новороссийского края" В.Ястребова, фольклорну пам'ятку "Про воєнні поселення та про волю”, вірш Г.Аидруоького "Шевченкові", некролог М.Драгоманова та їм.).

У другому періоді (1888-1892) відбулася часткова реорганізація часопису в 8В'язку 8 переходом Лого редагування до О.Лашкеви-ча (1888-1889), а эгодом - до Є.Киплицького (1890- 1892); вначно посилився вплив Старої громади на Ідейні та громадські позиції редакції журналу, вріс його науковий потенціал. Першорядну роль у виданні часопису продовжували відігравати В.Антонович та О.Лазаревський, останній навіть вважався неофіційним редактором "Киевской старшгы". Після того, як у 1890 р. Стара громада викупила видання у родини Лашкевнчів, журнал повністю перетворився на II друкований орган. Більшість авторів друкувала матеріали Сезкоштов-' но. вбачаючи своїм обов'язком підтримувати єдиний український журнал. Дефіцит видання покривався в ісаси Старої громади, а також вав дяки особистим внескам ВЛіимиревка, В.Тарновського, В.Наумен-ка, П.Косача, 0.Лазаревського, В.Берєнштама. .•

Суттвві аміни в вагальному напрямі журналу відбулися протягом третього періоду його видання (1893*1906), коли його' очолив відомій вчений 1 культурний діяч, один э керівників громадівсько-го руху В.Науменко. До незаперечних досягнень редакції цього часу слід віднести боротьбу, в цензурними утисками ва вільний розвиток українознавчих досліджень, ва право публікації 1сторико-фольклорних пам'яток та художніх творів українською мовою. Яскравіш свідченням активної громадянської позиці І “Киевской старины" стала "Пам'ятна ¡записка", в якол В.Науменко ввернувся у 1896 р. до урядових осіб. В ній була обгрунтована вимога легаліаації українського едояа як прояву штопальної самосвідомості. Наступного року редакція отримала доавіл ва публікацій українських творів.

8 середини Ш-х років "Кйєвошя стариш" розгорнула Ьелнку і^льтурио-вросмтштьку роботу, яка виходила далеко ва межі И редакційних спрап 1 полягала у ровіговсвдшгаї українських ювюж серед тароду, заснуванні народних читалень, срганіаації української Друкарні (389? р.) та украінсжої книгарні (1В99 р.).

Культурно-просвітницька орієнтація вплинула на еволюцію ча-

солису, внаслідок якої він з кінця 90-х років почав перетворюватися в науково-історичного на літературно-публіцистичний орган, Ця тенденція призвела до зниження наукового потенціалу журналу, але, разом з тим. наблизила його до висвітлення злободенних питань сучасності, що, в свою чергу, збільшило його вплив на формування громадської думки і політичних світоглядів.

Проте "Киевской стг»рине" не вдалося зайняти відповідне місце в суспільному та науковому житті України за умов нової політичної ситуації, що склалася після поразки революції 1905 р. 1 мала одним 8 наслідків ідейне розшарування української інтелігенції, яка вдалася до пошуку нових форм громадсько-політичної 1 культурної діяльності. Незважаючи на те. що співробітники часопису виступили Ініціаторами заснування Українського наукового товариства у Києві. їм не вдалося перетворити "Киевскую старину" на його друкований орган. Редакційна крива та внижеиня наукового потенціалу журналу спричинилися до припинення його видання з виходом 94 тома за

1906 р.

У другому розділі - "Основні напрями історичних досліджень на сторінках "Киевской старини" - проаналізовано науково-інформаційний потенціал публікацій журналу, визначено види та основну тематику Історичних матеріалів, встановлено їх репрезентативність та відповідність рівню історичної науки в досліджуваний період.

"Киевская старина" протягом чверті століття (до заснування у

1907 р. УНТ у Києві) виконувала завдання науково-дослідного осе-

редку українознавчих студія. В п виданні брали участь більше 300 авторів та кореспондентів. Але вплив на формування програми та змісту часопису здійснювали тільки його найближчі співробітники та редактори (В.Антонович, 0.Лазаревський, П.ЖитеЦький, О.Левиць-кий. Ф.Лебединцев, В.Наумекко та їв.). '

За програмою "Киевская старина" була Історичним виданням, зміст якого передбачав "самостійні дослідження з Історії Південної Росії і різноманітні Кіаторіали до неї у вигляді особливо цінних історичних документів, мемуарів, хронік ... 1 заміток про все взагалі, ідо складна яале.глісгь 1 хаглктерну особливість народного Побуту, або в проявом народної творчості й світосприймання".(1) Виходячи з цього, в аурналі висвітлювалися проблеми Історичного розвитку українського пароду, а т--.". суміжних а Історіє*) галуоей

1.1011А України. - і.?.95. оп.1, опр і-.. арк.Я.

-14-

- етнографи, фольклористики, археологи.

Історичні матеріали часопису являють собою дослідницьку літературу та джерельні публікації. Історичні дослідження, видруко-1 ваш в "Киевской старине" у вигляді статей, заміток, наукових 610 графій, критичних оглядів та рецензій, у своїй більшості належат» перу провідних науковців другої половини XIX - початку XX ст. Ці публікації відображають У своєму змісті історичний процес 1 даютЬ можливість вивчати минуле українського суспільства. Дослідницькі матеріали "Киевской старины", відбиваючи безпосередньо наукові концепції їх авторів, типові для епохи їх створення тенденції, ві діграють роль важливого джерела для вивчення історичної думки, Ідей 1 поглядів української громадськості кінця XIX - початку

XX ст.

Для "Киевской старины", як 1 в цілому для української історичної науки цього періоду, було характерним переважання конкретно-історичних досліджень над працями синтетичного, узагальнюючого характеру, так званий документальний фундаментализм. Це було наслідком як бурхливого процесу накопичення фактичного матеріалу, який вимагав фіксації в історичній літературі, так і нерозробле-ності методики історичних досліджень.

На сторінках журналу відображено конкретні події української історії від стародавніх часів до кінця XIX ст. Проте далеко не всі періоди набули в журналі належного висвітлення. Основний масив публікацій торкається Історії ХУІ-ХІХ ст, На наш погляд, Інтерес Істориків до цих періодів був пов'язаний, по-перше 8 ТІМ, що саме середньовіччя та новітня доба давали їм можливість використовувати широке коло писемних джерел - основи Історичних досліджень. По-друге, звернення авторів "Киевской старины” до вивчення форм політичної, правової та соціально-економічної організації українського суспільства доби Запорізької Січі та Гетьман-псі ни було викликано потребою наукового обгрунтування концепції самобутнього розвитку українського народу. Визначаючи кінець XVIII-XIX от. (тобто Період повної інкорпорації України Російською Імперією) переломним моментом в ІсгорП України, дослідники пов'язували історичні перспективи країни з процесом націонаньногс від родження кінця XIX - початку XX ст.

Найбільшого пгсиренна у журнал! набули тематичні публікації 8 рівних аспектів політичної, соціально-економічної, культурної Історії України, з історії церкви та міжконфесійних відносин, кра

єзнавчі дослідження, біографічні нариси про видатних представників української культури, критико-бібліографічяі огляди історич--ноІ літератури. "Киевская старина” зробила внесок у становлення архівознавства та спеціальних історичних дисциплін (генеалогії, топоніміки, сфрагістики, історичної географії). Проте в журналі не приділялась увага теоретико-методологічним аспектам історичної науки - проблемам філософі1 Історії, питанням методики Історичних досліджень та наукової критики Історичних джерел, хоча вони 1 перебували в полі зору тогочасних дослідників (Е.Вернгейм, В.Ікон-ников та 1н.).

Домінуючім у публікаціях "Киевской старины" був дескриптивний метод: описування подій та явищ мало перевагу над їх аналізом та синтезом. Автори часопису, намагаючись висвітлити Історичний процес крізь призму конкретики 1 фактолог ізму (школа Антоновича, Лазаревського), надавали пріоритет викладенню окремих фактів та ■ публікації джерел, в багатьох випадках уникаючи їх інтерпретації та теоретичних узагальнень. '

Проте позитивістські погляди діячів "Киевской старины" па історію як на науку, визнання можливості причинного пояснення історичних фактів об'єктивно сприяли розвитку.історичної думки в Україні. Матеріали "Киевской старины" вплинули на формування кількох поколінь істориків і створили фундамент для написання синтетичних праць з історії України.

У третьому розділі - "Внесок журналу в розширення джерельноІ бази Історії України" - розглянуто роль "Киевской старины" як археографічної установи, проаналізовано публікації історичних джерел у журналі, визначено їх види, виявлено принципи відбору та . підготовки документів до друку. .

Публікації джерел посідали важливе місце в структурі "Киевской старины". Доісументи друкувалися як у спеціальному відділі "Документы, известия, заметки", так ! в 1-му відділі куриалу у вигляді додатків до наукових статей, або окремих тематичних груп з передмовами та коментарями упорядників. їїоииреним у практиці "Ки- • евекой старины” було друкування документальних комплексів у додатках до журналу, які пізиісе виходили окремими відбиткам. ■

' У иурпалі мали місце такі різновиди джерельних публікацій: 1) повна (цілісна) публікація одного чи групі! документів; 2) публікація доісументу в уривках чи витягах (з купюрами); 3) публіка-•’ ція-сгаття, з якій документ друкувався в уривках; з'єднаних ніж

собою текстом упорядника.

0а видовим розподілом в "Киевской старине" широко представлені як актові (універсали, накази, реєстри, рескрипти, ордери), так 1 наративні джерела (мемуари, щоденники, епістолярія, записки мандрівників). Всі вони переважно відображали Історичні реалії XVII-XIX от. Серед офіційних документів були: універсали В.Хмельницького, І.Мазепи, К.Розумовського, маніфести Катерини II, нака-8и малоросійським депутатам 1767 p., листування Коша Запорізького в російськими урядовцями та ін.

Проте перевагу в журналі мали джерела особистого походження, що взагалі було характерним для Історичної Періодики того часу. Протягом 1889-1900 pp. у додатках до журналу друкувалися "Мемуары, касающиеся истории Южной России" (М.Литвина, Е.Лясоти, Г.Боп-лана, С.Опольського, Я.СобесЬкого). Непересічне значення для висвітлення української історії XVIII ст. мали публікації козацьких щоденників, так званих "діаріушів" - Генерального підскарбія Я.Марковича, генерального хорунжого М.Ханенка. Слід підкреслити високий археографічний рівень цих публікацій та їх достовірність. На сторінках "Киевской старины" представлено також спогади про видатних діячів України XIX ст. - Î.Шевченка, М.Максимовича, Ы.Костомарова, П.Куліша, Ы.Лисенка та ін.

Великий інтерес становлять епістолярій представників української культури 1 науки, православної церкви. Характерною особливістю цих публікацій було те, що на відміну від актових джерел вони друкувалися переважно 8 автографів. При публікації епісто- • лярних комплексів відбиралися листи, які Мали в точки зору упорядників історичне значеня; купюри приватного характеру обумовлювалися в коментарях.

Взагалі в "Киевской старине" не існувало спеціально вироблених археографічних принципів передачі тексту документів. Автори-упорядники (В.Антонович, 0.Лазаревський, І.Каманін, І.Павловський,

Н.Молчановськкй, І.Теличенко) займалися пошуком відповідної форми журнальної публікації документів, яка Водночас мала задовольняти як науковців, Tait 1 загал читачів.

Більшість джерельних публікацій "Киевской старины" супроводжувала передмова, яка містила відомості про походження документа, його археографічну характеристику, опис палеографічних особливостей та обгрунтування принципів передачі тексту ("оригінал в сургучною печаткою стародубського магістрату'’, "документ Друкується

а точним додержанням правопису оригіналу" та ін.). Науково-довідковий апарат доповнювали підрядкові коментарі* в яких наводилися текстуальні зауваження та пояснювалися імена та топоніми. Для передачі палеографічних особливостей оригіналів використовувалися різні шрифти.

Проте редакція не завжди дотримувалася наукових принципів підготовки документів до друку - значна кількість джерельних публікацій не була піддана археографічному опрацюванню, що знижує їх значення як достовірного історичного джерела. Негативно відбилась на публікаціях журналу й цензурна політика царського уряду (великих купюр зазнали публікації листів Г.КвІтки-Основ'яненка до А.Краєвоького, листи Г.Честахівського, біографічний нарис О.Кістя-ківського про П.Чубинсьгсого та ін.). Через цензурні купюри втрачалась повнота тексту та його відповідність оригіналу.

Але, незважаючи на всі недоліки в археографічній діяльності журналу, його документальні публікації не втратили свого значення для сучасної історичної науки. Співробітниками "Киевской старины" було виявлено та і,ведено до наукового обігу величезний масив матеріалів державних, церковних, родинних архівів та приватних колекцій (серед них: Київського центрального архіву, Харківського історичного архіву, архіву Київської духовної консисторії, Московського головного архіву Міністерства закордонних справ. Шведського державного архіву в Стокгольмі, рукописного відділу бібліотеки Оссоліиських у Львові, родинних архівів Полетик, Лизогубів, Ми-лорадовичів, колекцій В.ТарноВського, 0.Лазаревського, М.Судіенка, А.СкалЬковського). Внаслідок того, що вони в переважній більшості не вбереглися до нашого часу, їх використання сучасними дослідниками можливо тільки шляхом ввернений до публікацій "Киевской стариш" .

У висновках зроблено основні підсумки 1 сформульовано практичні. рекомендації по використанню результатів дослідження:

- заснування та видання журналу "Киевская старина" було закономірним наслідком як суспільно-політичних процесів, що відбувалися в Україні У Другій половині XIX ст., так 1 розвитку історичної науки, який Виїїагав організації Наукового осередку українознавства;

- упродовж Чверїі століття журнал викопував не тільки роль наукової установи, яка в вначяій мірі спрямовувала розвиток в Україні Гуманітарних наук - історії, етнографи, фольклористики.

лІтературознавства, але, водночас, Оуи центром національного культурно-просвітницького руху;

- громадська позицій редакції "Киевской старини" відповідала еагальній тенденції національного руху української інтелігенції цього періоду, характерною рисою якого була орієнтація не на суспільно-політичні, а на наукові справи, на обгрунтування українства науковими дослідаїїи минулого і сучасного життя українського народу;

- культурно-просвітницька діяльність "Киевской старины" виходила за межі редакційних справ 1 була спрямована на поширення Історичних знань і українського художнього слова серед широких верств населення шляхом організації народних читалень, друкування Та розповсюдження книжок для народу;

- в умовах гноблення царською владою українства "Киевская старина" сприяла розвитку української мови, відстоючи И право бути мовою національної науки і літератури;

- історичні дослідження "киевской старины" торкалися широкого кола проблем суспільно-політичної, соціально-економічної та культурної історії України (переважно XVI-XIX ст.) 1 були спрямовані на обгрунтування самобутності українського народу, своєрідності його суспільних, культурних 1 побутових рис;

- в «урналі домінували конкретно-історичні дослідження. По-

зитивними рисами яких були об'єктивізм 1 факгологізм (так званий документальний фундаменталіем), визначення причинно-наслідкових зв'язків між подіями і явищши, закономірномірності й прогресивності історичного процесу; негативними .- надмірна описовість, брак узагальнень і теоретико-методологічшіх концепцій історичного розвитку; '

- значне місце в журналі посідали документальні публікації, більшість з Яких відповідала рівню розвитку археографі І кінця XIX

- Початку XX ст.; публікації актових 1 наратИвішх джерел з Історії України ХУІ-ХІХ ст. розширили джерельну базу історичної науки 1 Ьприяли розвитку вітчизняної археографії та джерело&навства;

-• використання матеріалів "Киевской старини" е неодмінною умово» віДтворегінй історіографічного процесу в Україні В усій його повнЬті й багатогранності; публікації часопису становлять цінну фактологічну базу Для створення Фундаментальної історії істс-рйчноі Наукй в Україні’, для аналізу Наукової спадщини та світогляду вНдатНйй істориків (В.Антоновича, о.Лазаревського, 0.Левиць-

кого, Д.Багалія та 1я.), для вивчення багатьох аспектів минулого українського народу;

- матеріал, який містять додатки до дисертації ("Склад основних матеріалів часопису "Киевская старина" та "Публікації Історичних джерел в "Киевской старине"), - багаторазового Г різнопланового використання:

- досвід 1 кращі традиції редакції "Киевской старины" потребують творчої інтерпретації 1 розвитку сучасними Історичними часописами, зокрема відродженою "Київською старовиною";

- апробований у дисертації комплексний 1сторико-джерелознавчий підхід до вивчення "Киевской • старины" як фрагмента конкретної дійсності при одночасному аналізі науково-Інформаційного потенціалу публікацій часопису, може бути використаним при дослідженні всіх органів історичної періодики.

Апробація дослідження. Дисертація пройшла обговорення на кафедрі джерелознавства та архівознавства Київського університету імені Тараса Шевченка, Основні положення дослідження доповідались на науково-практичних конференціях "Микола Костомаров і проблеми суспільного та культурного розвитку української наці І" (Рівне, 1992 р.) та "150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті" (Київ, І992 р.), Міжнародних наукових конференціях "Українознавство в розбудові держави" (Київ, 1993 р.) та "Волинь і волинське зарубіжжя" (Луцьк, 1994 р.). Матеріали дисертації використані при укладенні спецкурсу "Історична періодика в Україні".

Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у наступних публікаціях автора: -

1. Журнал "Киевская старина" під царською цензуро» // Український історичний журнал.- 1993,- N 10.- 1,6 друк.арк.(у співавторстві),

2. Боротьба "Киевской старины" еа українську мову як мову науки 1 літератури // Дослідження з філології: 36. наук, праць. -К., 1994. - Вип.З. - 0,5 друк.арк.

3. Писемні історичні джерела на сторінках журналу "Киевская старина" // Питання гуманітарних наук: 36. наук, праць.- Миколаїв, 1994. - N 5. - 0,6 друк.арк. (у співавторстві).

4. М.І.Костомаров і “Киевская старина" // М. І.Костомаров 1 проблеми суспільного та культурного розвитку української нації: Тези доп. наук.-практ. конференції.- Рівне, 1992,- 0,1 друк.арк.

б. Участь викладачів Київського університет в організації 1 діяльності журналу "Киевская старина" // 160 років розвитку вітчизняної історичцої науки в Київському університеті; Матеріали наук.-практ. конференції.- К., 1893. - 0,£ друк.арк.

. Палиенко М.Г. Журная “Киевская старина" в общественной и научной жизни Украины (Конец XIX - начало XX в.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальностям 07.00.02 - История Украины и 07.00.09

- Историография, источниковедение и методы исторического исследования, рукопись, Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1994.

В диссертации на основе широкого круга источников исследована история создания Первого на Украине исторического журнала "Киевская старина", освещены основные этапы и направления его научной и общественной деятельности, проведен комплексный историкоисточниковедческий анализ его материалов. Установлено, что "Киевская старина" была не только научным центром украиноведення, оказавшим существенное влияние на развитие исторической науки и внесшим значительный вклад в расширение её источниковой базы, но и культурно-просветительской организацией,_ способствовавшей консолидации интеллектуальных сил нации и росту национального самосознания.

M.Q.Pallenko. Journal "Kievskaya Starlna" In the Social and Scientific Life of Ukraine (at the end of the XIX and the beginning of the XX century).

Dissertation for a scientific degree of Candidate of History • on speciality 07.00.02 - History of Ukraine and 07.00.09 - Historiography, Source Study and Methods of Historical Investigation, the Kiev University named after Taras Schevchenko, Kiev, 1994.

Dissertation surveys the history of the creation of the first historical Journal in Ukraine "Kievskaya Starlna" on the basis of the usage of a wide variety of sources. It throirs light upon the fundamental stages, trends and tendencies of the Journal’s scientific and social activities. It provides a complex historical and source study analysis of the journal's material. It Is determined that "Kievskaya Starina*1 was a scientific centre of Ukraine study exerting essential Influence upon the development of historical science and contributing much to the widening of 1st source basis as cultural and enlightened organization promoting the grouth of the national self-consciousness.

Ключові слова: історична періодика, журнал, історичне джерело, культурно-просвітницький рух.